Методи агрегування моделей для розв'язання задач автоматизованого параметричного синтезу електронних схем (стр. 3 )

Сформульовано проблему і завдання дослідження, пов'язані з необхідністю розробки методів агрегування математичних моделей схем, визначення їх адекватності та адаптації щодо проектних операцій для розв'язання задач аналізу та параметричного синтезу в комплексній САПР електронних пристроїв.

У другому розділі виконано розробку основних теоретичних положень формування систем рівнянь спрощених моделей аналогових електронних схем (ЕС) за їх детермінованими математичними моделями, що побудовані на рівні об'єднання моделей окремих елементів, які призначені для аналізу лінійних, лінеаризованих і нелінійних схем. Сформульовано узагальнений підхід щодо агрегування на основі принципу стискання області адекватності, який передбачає послідовний перехід від вихідної АМ верхнього ієрархічного рівня до АМ нижнього рівня шляхом мінімізації кількості внутрішніх змінних АМ.

Зроблено загальну постановку задачі, яка формалізована наступним способом.

Нехай початкову модель схеми в базисі вузлових потенціалів подано у вигляді системи рівнянь

,

де , - матриця моделі; - вектор фазових змінних; - вектор правої частини; , , ; - вектор вхідних впливів; - деякі топологічні матриці; - деякі нелінійний і диференціальний оператори відповідно; n – розмірність системи.

На етапах аналізу та параметричного синтезу для проектувальників інтерес становлять тільки окремі змінні вектора X, за якими визначаються вторинні параметри та характеристики схеми Y, тому можна записати

де , ; - вектор вихідних величин.

У зв'язку з цим необхідно перейти до вектора нових фазових змінних Z: , де ; ; N – розмірність вектора Z, N<n , так, щоб за його допомогою визначався такий же вектор вихідних величин Y, але вже з деякою практично допустимою похибкою Е:

,

де - апріорі задано.

Тоді рівняння агрегованої моделі матимуть вигляд

,

де - матриця АМ розмірністю N´N, а .

Суттєвим моментом, який багато у чому визначає стратегію і тактику агрегування, є вибір системи фазових змінних АМ. З одного боку, початкова АМ повинна мати мінімальний розмір, з іншого - бути зручною для дослідження її властивостей. Цим вимогам відповідає координатний базис напруг полюсів схеми, нелінійних та інерційних елементів. Полюси утворені виводами, за допомогою яких до пристрою підключають джерела і приймачі інформаційних сигналів, сигналів керування та ланцюги зворотних зв'язків. До полюсів також належать аналого-цифрові вузли, до яких одночасно підключені аналогові і цифрові компоненти. Під час аналізу або параметричного синтезу аналого-цифрових схем такі вузли розщеплюються на два - чисто аналоговий і чисто цифровий за допомогою спеціальних схем інтерфейсу.

ММ схеми відносно вище згаданих змінних розглядається як початкова модель АМ0. За певних умов її рівняння можуть бути записані у вигляді системи

;

; (1)

,

де - деякі матриці провідності розміром s×t; - вектор потенціалів полюсів розмірності p, в його складі є як зовнішні полюси, так і аналого-цифрові вузли; , - вектори напруг на ємнісних і нелінійних елементах (НЕ) розмірності i та n відповідно; - вектор полюсних струмів розмірності р; , - вектори струмів ємнісних і нелінійних елементів розмірності i та n відповідно.

Тут вектори змінних і пов'язані між собою лінійними диференціальними залежностями, а вектори і - нелінійними алгебраїчними. Компоненти векторів моделі (1) впорядковані таким способом, що , де - k-і компоненти вектора фазових змінних і вектора правої частини відповідно, а - деяка функція.

Розглянуто випадок, коли компонентні рівняння еквівалентної схеми пристрою подані такими типами функціональних залежностей між змінними:

; ; ; (2)

; , (3)

де - струм і напруга компонентів відповідно; Iв - вхідний струм впливу; - параметри компонентів; - струм залежного від струму джерела.

Сформульовано умову існування математичної моделі схеми на підставі наступної теореми.

Теорема 1. Якщо еквівалентна схема деякого електронного пристрою містить елементи, компонентні рівняння яких описуються залежностями (2) та (3), то її ММ, безперервна по відношенню до зміни параметрів елементів схеми, може бути подана у вигляді системи рівнянь (1) єдиним способом, якщо топологія схеми така, що елементи з характеристиками (2) не утворюють між собою контурів.

Протягом доведення, яке засновано на тотожних перетвореннях вихідної системи рівнянь, показано, що сформульована умова є необхідною і достатньою.

Можливі такі форми подання моделі.

1. У формі системи рівнянь і реалізується як програмна модель. Окремим випадком є подання у вигляді рівнянь стану

(4)

де матриці визначаються за субматрицями моделі (1).

2. У формі схеми заміщення. Це дозволяє в ряді випадків проаналізувати отримані проміжні результати.

Структуру моделі описано за допомогою спрямованого структурного графу , де - номери початкової і кінцевої вершин, що інцидентні дузі (), відповідно; - кількість гілок графа схеми заміщення АМ. Структурні властивості АМ відображуються алгебраїчною системою (), де - носій системи; - її сигнатура. Кожна множина та складається тільки з одного елемента, а саме - відношення рівності та операції прямої суми на графах із відповідно. Визначається ця операція таким способом: