Зміст

Зміст

1. Посольський приказ про прибуття до Бєлгорода 68 українців-переселенців і про намір ще 5000 українців переселитися на територію Росії (2 травня 1646 р.) - 2 -

2. цареві Олексієві Михайловичу з проханням подати допомогу в боротьбі проти польсько-шляхетського війська (22 квітня 1649 р.) - 4 -

3. З рішення Земського собору про включення України до складу Росії (1 жовтня 1653 р.) - 6 -

4. Рішення Переяславської ради про входження України до складу Росії за повідомленням російського посла В. Бутурліна (8 січня 1654 р.) - 8 -

5. Прохання до Олексія Михайловича про підтвердження прав і привілеїв українського народу (17 лютого 1654 р.) - 11 -

6. З царської грамоти про збереження прав української шляхти на землю, вольності й привілеї (27 березня 1654 р.) - 16 -

7. «Переяславські статті», схвалені царським урядом при обранні на гетьманство Юрія Хмельницького (17 жовтня 1659 р.) (витяги) - 17 -

8. Список використаної літератури. - 20 -

1. Посольський приказ про прибуття до Бєлгорода 68 українців-переселенців і про намір ще 5000 українців переселитися на територію Росії (2 травня 1646 р.)

Государеві цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу всієї Росії холоп твій Федька Хілков чолом б'є.

У нинішньому, государ, 1646 році квітня в 22 день прийшли в Бєлгород із литовської країни з міста Бобрика Стенька Ємельянов та з міста Гадяча Климко Прокопов, а з ними, государ, прийшли з різних міст черкасів 68 чоловік. А при розпитуванні мені, холопові твоєму, вони сказали, що, кажуть, государ, вони прийшли тобі, государеві і великому князеві Олексієві Михайловичу всієї Росії, служити, щоб мені, холопові твоєму, відпустити їх рікою Дінцем на Дон до донських козаків або на Вороніж до Ждана Кондирева. А прийшли, кажуть, государ, вони із литовської країни тобі, государеві, служити, почувши про твоє государеве жалування. І я, холоп твій, тих черкас, Стеньку Ємельянова та Климка Прокопова з товаришами, велів у Бєлгороді за острогом поставити в слободах, і велів, государ, їм із твоїх государевих житниць видати харчів, змоловши муки житньої по пів осмини на чоловіка та круп, государ, всяких вівсяних — 7 четвериків, на десяток (людей) по четверику.

А б'ють чолом тобі, государеві, щоб ти, государ, пожалував своїм государевим грошовим жалуванням і про судна, в чому їм іти на Дон, чи, государ, їх відпустити на Вороніж до Ждана Кондирева. А твого государевого указу мені, холопові твоєму, нема, щоб у Бєлгороді ратним людям твоє государеве жалування давати.

Та ці ж, государ, черкаси, Стенька Ємельянов та Климко Прокопов з товаришами, сказали, що, кажуть, государ, зібралося в литовській країні з різних міст черкасів тисяч із п'ять і стоять у зборищі. А тільки, кажуть, государ, буде їм твоє государеве грошове жалування, то і ті, кажуть, государ, черкаси хочуть із литовської країни йти тобі, государеві, служити. І про все це мені, холопові твоєму, вели свій государів указ учинити. [2, с. 282], [1, с. 87]

2. цареві Олексієві Михайловичу з проханням подати допомогу в боротьбі проти польсько-шляхетського війська (22 квітня 1649 р.)

Список з листа білоруського письма, який писав цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу всієї Росії Війська Запорозького гетьман Богдан Хмельницький, а до Москви той лист привіз Григорій Унковський у нинішньому 1649-му році травня в 28 день.

Божою милістю великому государеві, цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу всієї Росії самодержцеві Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке чолом б'є.

З честю прийнявши грамоту від твоєї царської величності, прислану з послом твоєї царської величності Григорієм Унковським і з піддячим, в якій до нас милостиво пишеш, що в довгій розмові говорили з Григорієм Унковським і з піддячим про те, що той Григорій Унковський від нас в усній мові чув і що перед твоєю царською величністю розповів, ми про те бога просимо, щоб ляхи і євреї над православними християнами не панували, тому, що вони, як хитрі, здавна звикли кров християнську розливати і зраду чинити. Сподіваюся, що їм бог більше не поможе, і ради з ними мати ми не хочемо, тільки ваша царська величність благослови своїй раті на них з боку Литви чим скоріше наступити, а ми з боку цих окраїн з божою поміччю на них підемо. І бажаємо того, щоб ваша царська величність, як правдивий і православний государ християнський, єдиним государем нам, слугам своїм був, а ми з усім Військом Запо­розьким як твоїй царській величності, так і твоєї царської величності синові государеві і великому князеві Дмитрієві Олексійовичу служити в усьому (будемо) з приємністю. Тільки, ваша царська величність, скоріше раті своїй накажи наступати зі всією справжністю, щоб цим не дати не-приятелеві розпросторитися.

А що ваша царська величність прислав твоє государське жалування з твоєї царської величності дворянином Григорієм Унковським і піддячим, то ми його з великою радістю прийняли і за це твоїй царській величності відслужувати будемо і низько б'єм чолом.

Також і за велику милість твоїй царській величності чолом б'єм, що ваша царська величність зволив з милості своєї наші окраїни з своєї держави запасами всякими постачати і вільно купцям проїжджати.

А ми послали до полковників наших прикордонних, щоб вони лагідно поводилися з містами прикордонними твоєї царської величності і в дружбі між собою, як християни, жили. А якби хтось свавільний знайшовся і став яку-небудь шкоду чинити, то таких ми наказали карати на горло, про що Григорій Унковський з піддячим усно вашій царській величності об'явить, яких ми з усім добрим відпускаємо. [1, с. 90], [2, с. 284-285]

3. З рішення Земського собору про включення України до складу Росії (1 жовтня 1653 р.)

Минулого 1653-го року травня 25 за указом великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Росії самодержця, говорилося на соборах про литовські і про черкаські справи. А нинішнього 1654 року жовтня в 1 день великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець, розпорядився з приводу тих же литовських і черкаських справ скликати собор, а на соборі цьому бути великому государеві, святійшому Никонові — патріархові московському і всієї Росії митрополитам, архієпископам, єпископам, і чорним властям, боярам, і окольничим, і думним людям, і стольникам, і стряпчим, і дворянам московсь­ким, і дякам, і дворянам, і дітям боярським (виборним) із міст, і купцям, і торговим, і всяких чинів людям. І наказав государ їм об'явити литовського короля і панів-ради минулі і нинішні неправди, що з їх сторони чиняться на порушення вічного докінчання, а від короля і від панів-ради виправлення в цьому не бувало. І щоб ці їх неправди його государевим Московської держави всяких чинів людям були відомі.

Також і запорозького гетьмана Богдана Хмельницького присилання об'явити, що вони б'ють чолом під государеву високу руку в підданство. І що тепер король (польський) і пани-рада при государевих великих послах відповідно до договору виправлення не зробили і відпустили їх без діла...

Про гетьмана Богдана Хмельницького і про все Військо Запорозьке бояри і думні люди постановили, щоб великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович всієї Росії зволив гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами їх і з землями прийняти під свою государеву високу руку ради православної християнської віри і святих божих церков, тому що пани-рада і вся Річ Посполита на православну християнську віру і на святі божі церкви повстали і хочуть їх викоренити, і ради того, що вони, гетьман Богдан Хмельницький і все Військо Запорозьке, присилали до великого государя і великого князя Олексія Михайловича всієї Росії бити чолом багато разів, щоб він, великий государ, православної християнської віри викоренити і святих божих церков розорити гонителям їх і клятвопорушникам не дав, і над ними змилосердився, і велів їх прийняти під свою государеву високу руку.

А стольники, і стряпчі, і дворяни московські, і дяки, і жильці, і дворяни та діти боярські з міст і голови стрілецькі, і гості, і гостинні та суконні сотні, і чорних сотень, і двірцевих слобод, тяглі люди, і стрільці про государеву честь і про прийом гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорозького допитувалися по чинах, окремо. І вони говорили те ж саме, що за честь блаженної пам'яті великого государя царя і великого князя Михайла Федоровича всієї Росії і за честь сина його государевого великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича всієї Росії стояти і проти литовського короля війну вести (будуть). А вони, служилі люди, за їх государеву честь почнуть з литовським королем битися, не шкодуючи голів своїх і з радістю помруть за його государеву честь. А торгові всяких чинів люди помогти і за його государеву честь голови свої раді заложити.

А гетьмана Богдана Хмельницького ради православної християнської віри і святих божих церков щоб пожалував великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович всієї Росії по їх чолобиттю і велів їх прийняти під свою государеву високу руку. [1, с. 91], [2, с. 292-293]

4. Рішення Переяславської ради про входження України до складу Росії за повідомленням російського посла В. Бутурліна (8 січня 1654 р.)

...І того ж числа від гетьмана Богдана Хмельницького приходив писар Іван Виговський і говорив бояринові Василеві Васильовичу (Бутур-ліну) з товаришами: була, казав, у гетьмана таємна нарада з полковниками, і з суддями, і з військовими осавулами; і полковники, каже, і судді, і осавули під государеву високу руку підклонилися. І після таємної наради, яку гетьман з полковниками своїми провів зранку того ж дня, о другій годині дня били в барабани протягом години на збори всього народу, щоб слухати раду про справи, що мають відбутися. І як зібралась велика кількість всяких чинів людей, зробили круг великий для гетьмана і для полковників, а потім і сам гетьман вийшов під бунчуком, а з ним судді, і осавули, писар і всі полковники. І став гетьман посеред круга, а осавул військовий велів усім мовчати. Потім, як усі замовкли, почав гетьман промову до всього народу говорити: «Панове полковники, осавули, сотники, і все Військо Запорозьке, і всі православні християни! Відомо-то вам усім, як нас бог визволив з рук ворогів, що переслідують церкву божу і озлобляють всіх християн наших православія східного. Що вже 6 років живемо без государя в нашій землі в безперестанних війнах і кровопролиттях з гонителями і ворогами нашими, які хочуть викоренити церкву божу, щоб ім'я руське не згадувалося в нашій землі. Що вже дуже нам усім докучило, і бачимо, що не можна нам жити більше без царя. Для цього зібрали ми тепер раду, відкриту для всього народу, щоб ви собі з нами обрали государя з чотирьох, якого ви хочете. Перший цар — турецький (цар), який багато разів через своїх послів закликав нас під свою владу; другий — хан кримський, третій — король польський, який, якщо ми самі захочемо, і тепер нас ще в колишню ласку прийняти може; четвертий — це православний Великої Росії государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець східний, якого ми вже 6 років безперестанку просьбами нашими собі просимо, — тут, якого хочете, вибирайте. Цар турецький — бусурман; всім вам відомо, яку брати наші, православні християни-греки, біду терплять і в якому від безбожних пригніченні (перебувають). Кримський хан — теж бусурман, якого ми, з нужди в дружбу прийнявши, які через це нестерпні біди прийняли на себе. Який полон, яке нещадне пролиття крові християнської від польських панів і пригнічення — нікому з вас розказувати не треба... А православний християнський великий государ цар східний є з нами однакового благочестя грецького закону, однакового віровизнання, ми є одне тіло церкви православної Великої Росії, що має главою Ісуса Христа. Той великий государ цар християнський, зглянувшись на нестерпні біди православної церкви в нашій Малій Росії, наших шестирічних безперестанних прохань не відкинувши, тепер милостиве своє царське серце до нас прихиливши, своїх великих ближніх людей до нас із царською милістю своєю прислати зволив, якого, якщо з щирістю полюбимо, то, крім його царської високої руки, затишнішого пристановища не знайдемо. А якщо хто-небудь з нами не погоджується тепер, — куди хоче (може йти), дорога (йому) вільна».

До цих слів весь народ закричав: «Хочемо під царя східного, православного, (під його) кріпкою рукою в нашій благочестивій вірі вмирати, ніж ненависникові христовому, язичникові достатися». Потім полковник переяславський Тетеря, ходячи в крузі, на всі боки запитував: «Чи всі так бажаєте?» Сказав весь народ: «Всі одностайно». Потім гетьман сказав: «Хай буде так. Хай господь бог наш укріпить нас під його царською кріпкою рукою». А народ після нього весь одностайно закричав: «Боже, утверди, боже, укріпи, щоб ми навіки всі були як один». І після цього писар Іван Виговський, прийшовши, говорив, що, каже, козаки й міщани всі під государеву високу руку підклонилися.

І січня ж 8 числа гетьман Богдан Хмельницький, і писар Іван Виговський, і обозний, і судді, і полковники, і осавули військові, і сотники, і отамани в боярина Василя Васильовича Бутурліна з товаришами на з'їжджо-му дворі були. І боярин Василь Васильович говорив гетьманові Богданові Хмельницькому промову і сказав: «З божої милості великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець і багатьох держав государ і володар, прислав по тебе, Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, і до всього Війська Запорозького свою царської величності грамоту». І ту государеву грамоту йому віддав. А як го судареву грамоту боярин Василь Васильович гетьманові віддав, то ту государеву грамоту гетьман прийняв з великою радістю. А прийнявши государеву грамоту, поцілував її і, розпечатавши, віддав писареві Іванові Виговському і велів йому прочитати при всіх Війська Запорозького начальних і всяких інших людях вголос.

І ту государеву грамоту писар Іван Виговський читав усім людям вголос. І, вислухавши государеву грамоту, гетьман, і полковники, і всяких чинів люди зраділи государевій милості. І говорив гетьман, що великому государеві цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу, всієї Росії самодержцеві, він, гетьман Богдан Хмельницький, з усім Військом Запорозьким служити і прямити від усієї душі і за государеве багаторічне здоров'я голови свої віддати раді, і віру государеві вчинити, і в усьому, по його государевій волі бути готові. [1, с. 92], [2, с. 293-295]

5. Прохання до Олексія Михайловича про підтвердження прав і привілеїв українського народу (17 лютого 1654 р.)

Божиею милостию, великий государю царю и великий княже Алексею Михайловичю, всеа Великия и Малыя Русий самодержче и многих государств государю и облаадателю, твоему царскому величеству, мы Богдан Хмельницкий, гетман Войска Запорожского, и все Войско Запорожское и весь мир христианский росийский до лица земли челом бьем.

Обрадовався вельми с пожалова[нья] великого и милости неисчет-ные [твоего] царского величества, которую нам изволил твое царское величество показать, много челом бьем тебе государю нашему, твоему царскому величеству, и служити прямо и верно во всяких делех и повелениях царских твоему царскому величеству будем во веки. Только просим вельми, яко и в грамоте просили есмя, изволь нам твое царское величество в том всем пожалованье и милость свою царскую указати, о чем посланники наши от нас твоему царскому величеству будут челом бити.

1. В начале изволь твое царское величество потвердити права и вольности наши войсковые, как из веков бывало в Войске Запорожском, что своими правами суживалися, и вольности свои имели в добрах и в судах; чтоб ни воевода ни боярин ни стольник в суды войсковые не вступалися, но от старших своих чтоб товарышество сужены были: где три человека казаков, тогда два одного должны судити.

2. Войско Запорожское в числе 60 000 чтоб всегда полно было.

3. Шляхта, которые в Росии обретаются и веру, по непорочной заповеди Христове тебе, великому государю нашему, твоему царскому величеству, учинили, чтоб при своих шляхетцких вольностях пребывало, и меж себя старших на уряды судовые обирали и добрами своими и вольности владели, как при королех польских бывало; чтоб и иныя, увидя таковое пожалованье твоего царского величества, клонилися под область и под крепкую и высокую руку твоего царского величества со всем миром християнским. Суды земские и градцкие через тех урядников, которых они сами себе добровольно оберут, исправливаны быти имеют, как и перед тем. Тако же шляхта, которые казну свою имели, по крепостям, на ма-етностях, тогда и ныне любо чтоб им те деньги поплачены, или на местностях додерживано.

4. В городех урядники чтоб из наших людей обираны были на то достойные, которые должны будут подданными твоего царского величества управляти и приход належачей, в правду, в казну твоего царского величества отдавати.

5. На булаву гетманскую, что надано со всеми приналежностями староство Чигиринское, чтоб и ныне для всякого ряду пребывало.

6. Сохрани боже, смерти на пана гетмана, — понеже всякой человек смертен, без чего немочно быть, — чтоб Войско Запорожское само меж себя гетмана обирали, а его царскому величеству извещали, чтоб то его царскому величеству не в кручину было, понеже то давной извычай войсковой.

7. Именей казатцких, чтоб нихто не отбирал: которые земли имеют и что к ним належит, чтоб с теми имении вольны были. Вдовы козатцкие ос-талые и дети их, чтоб в такой же вольности жили, как предки, отцы их.

8. Писарю войсковому чтоб жалованья его царского величества было 1000 золотых для подписков, также и мельница для прожитку потому, что великие расходы имеет.

9. На всякого полковника чтоб мельница б была для того, что расходы великие имеют; а будет милость вашего царского величества, будет и ваше царское величество и больши чем пожаловати изволишь.

10. Также на судьи войсковые по 300 злотых да по мельнице, а на писаря судейского по 100 золотых.

11. Также ясаулом войсковым и полковым, которые всегда на услугах войсковых бывают и хлеба пахать не могут, чтоб им иметь по мельнице, просим твоего царского величества.

12. На поделку снаряду войскового и на пушкарей и на всех слуг, что у снаряду, просим твоего царского величества, изволь имети свое царское милостивое призренье, как о зимовле, тако ж и о станах, також на обозного 400 золотых.

13. Права, наданые из веков от княжат и королей, как духовным и мирским людем, чтоб ни в чем не нарушены были.

14. Послы, которые от века из чюжих земель приходят до Войска За­порожского, чтоб пану гетману и Войску Запорожскому, которые б к добру были, вольно принят, чтоб то его царскому величеству во гнев не было; а чтобы имело противо его царского величества быти, должни мы его царскому величеству извещати.

15. А как по иных землях дан вдруг отдаетца, волили бы есмя и мы, чтоб цену давать ведомую от тех людей, которые твоему царскому величеству належат, а если бы инако быти не могло, тогда ни на одного воеводу не поизволять и о том договориватца; разве бы из тутошных людей обобрав воеводу, человека достойного, имеет те все доходы в правду его царскому величеству отдавати.

16. А то для того имеют посланники наши договариватца, что наехав бы воевода, права ломати имел и установы какие чинил, и то людем имело бы бити в великую досаду, понеже праву иному не могут вскоре навикну ти и тяготы такие не могут понести, а тутошних людей когда будут старшие, тогда против прав и установ тутошних будут исправляти.

17. Преж сего от королей польских никакова гонения на веру, и на вольности наши не было всегда мы всякий чин свою волность имели, и мы им верно служили; а ныне за наступанье на вольности наши, понуждены есмы его царскому величеству под крепкую и высокую руку подда-тца, для того усильно просити имеют посланцы наши, чтоб привилия его царское величество нам на харатиях писаные, с печатьми выслыми, один на вольности козатцкие, а другой на шляхетцкие пожаловал, чтоб непоколебимо то в вечные времена было. Когда то одержим, мы самы разсмо-трение меж собою имети будем: хто казак тот в вольности казатцкой жити будет, а хто простый, тот станет должность обыклую его царскому величеству воздавать, попрежнему. Также и на люди всякие, которые его царскому величеству подданные учинились, на каких правах и вольностях жити имеют.

18. О митрополите в разговоре воспомянуть имеют, о чем посланником нашим словесно приказано.

19. Также просити усильно имеют посланцы наши его царского величества, чтоб его царское величество рать свою вскоре прямо к Смоленску послал, не откладываючи нимало, чтоб неприятель не мог в собранье притти и с ыным согласитца, потому что войска ныне нужны, чтоб никаким их лестям не верили, будет учали б в чем льстить государю.

20. И то надобно припомнянуть, чтобы кормовых людей зде на рубеже от ляхов, для всякого безстрашия, с 3000 поставить или как его царское величество изволит.

21. Обычай тот бывал, что всегда Войску Запорожскому плачено: бить челом и ныне его царскому величеству, чтоб на полковников поволил по 100 ефимков, на ясаулов полковых по 200 золотых польских, на ясаулов войсковых по 400 золотых, на сотников по 100 золотых, на рядовых казаков по 30 золотых.

22. Орда татарская естли бы похотела отстать, то надобно от Астара-хани и от Казани на них наступить; также и донским [казаком] быти готовым; а ныне, когда еще в дружбе есмы меж собою, не зацепляти их.

23. Кодак город, которой есть устроен на пограничью от Крыму, в котором пан гетман всегда по 400 человек там держит и всем их покоит, чтоб и ныне его царское величество как кормами, також и зельем к снаряду изволил построить. Також и на тех, которые за порогами Коша берегут, чтоб его царское величество милость свою изволил показать, понеже трудно его одново без людей оставлять. [1, с. 95], [3, с. 323-325]

6. З царської грамоти про збереження прав української шляхти на землю, вольності й привілеї (27 березня 1654 р.)

Нинішнього 162 року, як гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке і вся Мала Русь піддалися під нашу царську руку і зложили присягу нам і нашим дітям і наступникам, і в місяці березні присилали своїх посланників С. Богдановича і П. Тетерю, щоб ми його, гетьмана, і все військо Запорозьке пожалували: шляхті благочестивої віри, що пробуває в Малій Росії і присягу нам зложила, щоб ми дозволили бути при своїх шляхетських вільностях, правах і привилеях: старших з-поміж себе вибирати собі на уряди судові, маєтностями своїми володіти свобідно, як то було Давніше за королів польських, і суди земські й громадські відправляти через урядників, яких вони з-поміж себе виберуть. То ми на проханнє підданого нашого, Б. Хмельницького, і всього війська Запорозького, тій шляхті, що пробуває в нашій батьківщині — Малій Росії, веліли бути під нашою високою рукою на давніх правах і привилеях, як були їм надані права, привилеї і вільности від польських королів. Вільностей їх шляхетських ні в чім порушувати не позволимо. Вибирати їм старших з-поміж себе на уряди судові, земські і гродські, маєтностями своїми володіти і своїм правом судитися ми їм позволимо. Мають сі мешканці нашої батьківщини, Малої Росії, — шляхта — жити під нашою високою рукою за своїми давніми правами і привилеями, в вільностях шляхетських свобідно і без якої небудь неволі, так і у сій нашій жалувальній грамоті написано, служити і всякого добра бажати нам, сину нашому Олексієві і наступникам нашим, на наших неприятелів, куди буде від нас звелено ходити і битися з ними, а нашій волі в усім бути послушними.

[1, с. 103], [4, с. 19]

7. «Переяславські статті», схвалені царським урядом при обранні на гетьманство Юрія Хмельницького (17 жовтня 1659 р.) (витяги)

...4. Без указу і без повеління великого государя, його царської величності, самому гетьману з усім Військом Запорозьким у війну нікуди не ходити, і полками великими і малими людьми Війська Запорозького ніяким околишнім державам не допомогати і на допомогу до них людей не посилати, щоб тією допомогою Військо Запорозьке не зменшувалось; а коли б без гетьманського відома хто пішов у війну самовільно, і тих карати на смерть.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і простий люд на раді, вислухавши цю статтю, ухвалили: бути цій статті так, як вона написана.

5. Великий государ, його царська пресвітла величність, наказав бути в своїх царської величності черкаських містах: в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, в Бряславлі, в Умані своїм царської величності воєводам з ратними людьми для захисту від ворогів, а тим воєводам у військові права і вольності не вступати; а які воєводи і ратні люди будуть в Переяславі, в Ніжині і тим бути на своїх запасах; а в Києві і в Чернігові і в Бряславлі володіти воєводам маєтностями тими, які належали до тих воєводств до того часу, а у полковницькі побори воєводам не вступати; а хто учинить яке насильство, тих піддавати карі. А які великого государя ратні люди будуть у государевих черкаських містах, тим государевим ратним людям у реєст­рових козаків на дворах не розміщатися, а розміщатися государевим ратним людям у всяких жителів, крім реєстрових козаків; також і підвод під посланців і під гонців у реєстрових козаків не брати, а брати у міських і сільських жителів; а реєстровим же козакам держати вино, пиво і мед, а продавати вино бочкою на ранди і куди хто захоче, а пиво і мед вільно продавати гарнцом; а хто буде вино продавати в кварти, — тих карати.

І гетьман, і все Військо Запорозьке і простий люд на раді, вислухавши цю статтю, ухвалили; бути цій статті так, як написано.

7. Який гетьман по указу царської величності і по обранню всього війська учиниться у війську гетьманом, а після того зробить який проступок, то війську без указу царської величності, самим гетьмана не заміняти, хоч новообраний гетьман, крім зради, провину яку і вчинить: і великий государ, його царська величність, звелить про це розшукати всім військом і по розшуку звелить указ учинити, як воно заведено у війську з давніх-давен; а самим самостійно гетьмана без указу царської величності не змінювати; також і гетьману без ради і без ухвали всього простого люду, в полковники та інші начальні люди нікого не обирати, а щоб обирати у військо полковників на раді, кого між себе побажають з своїх полків, а з інших полків в полковники не обирати; також тих полковників гетьман без ради не повинен відставляти.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і простий люд, на раді вислухавши цю статтю, ухвалили: бути цій статті так, як написана.

12. Наказному гетьману Івану Безпалому і його полку начальним людям, також полковникам: переяславському — Тимофію Цецурі, ніжинському — Василю Золотаренку, чернігівському — Аникію Силіну і їх полків начальним людям, якщо який з тих людей буде винний, з присуду до смерті в яких ділах, і їх гетьману, і начальним людям, без указу великого государя, його царської величності не карати доти, поки царська величність не накаже послати кого до того суду на виправлення, для того, щоб їм несправедливого вигнання та утиску не було, бо вони царській величності служили; також і всіх полковників та інших начальних людей обох боків Дніпра не повинен гетьман на горло карати, без посланого на суд від царської величності. А ця стаття учинена для того, що зрадник Івашка Ви-говський багатьох полковників і начальних людей і козаків, які вірно служили царській величності, несправедливо смертю карав.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і простий люд на раді вислухавши цю статтю, ухвалили: бути цій статті так, як написана.

17. Щоб у всіх містах з войтів, з бурмистрів, з міщан корми і підводи одержувати тим людям, які надсилатимуться від великого государя до гетьмана Війська Запорозького, і (від) царської величності до бояр, і воєвод, і до приказних людей, або до інших держав у послах і посланцях, або Малої Росії, в які міста і місця для государевих яких справ з грамотами, також яких надіслано буде до великого государя з гетьманськими листами, або царської величності бояр і воєвод і приказних людей з відписки, або до су-сідних государів послів і посланців з грамотами, або які власті грецькі по - їдуть до великого государя для милості і для інших державних справ, і як від нього, великого государя ті люди поїдуть назад, кожному по його достоїнству, а насильством би у них кормів і підвід іншим людям, які поїдуть царської величності Московських і Малої Росії міст, крім вище зазначених справ, не брати; а всякими угіддями, якими вони володіли за королівськими привілеями, надалі володіти ними, як і раніше. [1, с. 105], [2, с. 311-313]

8. Список використаної літератури

1. . Хрестоматія з історії держави і права України.— 3-тє вид., перероб. К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

2. Хрестоматія з історії Української РСР. К., 1959. Том І.

3. . К., 1961.

4. , Історія української конституції. К., 1993.