„Затверджено”
на методичній нараді
кафедри психології та соціології
„______” _____________ 2006 р.
Протокол №
Завідувач кафедри,
доцент Н. І.Зорій
Методичні вказівки
для організації самостійної позааудиторної роботи студентів І курсу фармацевтичного факультету (спеціальність – “фармація”, кваліфікація – бакалавр, заочна форма навчання)
Різновиди демократичних урядів. Політичні конфлікти.
Навчальна дисципліна:
політологія;
Кількість навчальних годин: 6
Методичні вказівки склав
викладач
Чернівці – 2006
І. Актуальність теми:
Особливість сучасної історичної ситуації полягає в тому, що макросвіт людства входить у макросвіт індивіда. На плечі кожного певною мірою накладаються історична відповідальність. А це вимагає розширення горизонтів соціального й історичного мислення людей. Але хіба можна сказати, що таке розширення стало повсюдним і загальним фактором життя? Звичайно, ні. Не можна не бачити разом з тим процесів зміни самосвідомості людини.
Сучасне і майбутнє розпочатих сьогодні в Україні соціальний перетворень перебуває в руках людини. Проте складається враження, що ми сприймаємо лише позитивні сторони людського фактора як феномена нашої соціальної поведінки, навмисне минаючи певні “небезпечні” висновки і “підводні рифи”. Настав час чесно і безпристрасно подивитися на цю проблему. Людський фактор – це не стільки і не тільки першооснова нашого подальшого суспільно-політичного розвитку, а й одна з сторичних причин наших невдач і поразок. А якщо бачити перспективу, то ми прагнемо виховати всебічно і гармонійно розвинену людину майбутнього громадянського суспільства.
Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, – важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, яка може бути сформована на шляхах розв’язання глобальних проблем. Ця нова, майбутня цивілізація. На нашу думку, знищить відчуження людини від людини, суспільства, природи і від продукту праці, покладе кінець поділу людства на ант агонічні класи та соціальні групи і створить реальні умови для його самопізнання і вільного само об’єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація, в тому числі й українська нація, в тенденцій свого розвитку являє собою якісно новий ступінь у розвитку людини і суспільства. Що інтегрується в єдине людство, системність якого можна порівняти в якісному відношенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Тільки на цьому етапі людство займе своє гідне, відносно самостійне місце, а Україна в системі демократичних та громадянських інтересів та системи сучасного світу.
ІІ. Навчальна мета:
1. Студент повинен знати: різновиди демократичних урядів, глобальні проблеми сучасного світу і зокрема їхній політичний аспект; зміст проблеми глобального відношення України на сучасному етапі історії
2. Студент повинен вміти: визначати учасників світового політичного процесу, їхні інтереси, рушійні сили і вплив. Здатність вести боротьбу за владу і здійснювати політичний курс; відрізняти демократичний режим від недемократичного.
ІІІ. Матеріали поза аудиторної самостійної роботи.
1. Міжпредметна інтеграція
Назва дисципліни | Знати | Вміти |
Історія України | Україна на сучасному етапі | Давати характеристику сучасних політичних проблем в українському суспільстві |
Філософія | Поняття соціального передбачення і прогнозування майбутнього. Основні науково-теоретичні характеристики соціального прогнозування. Людство на шляху до нової цивілізації. | Визначати основні категорії та оцінити ваги їхній зміст |
2. Зміст теми.
а) Важливим аспектом політичної різноманітності сучасного світу є його поділ за політичними режимами. В багатьох країнах з розвинутою демократією це – плюралістичний режим, в ряді країн перехідного періоду розвитку – різні форми авторитарного режиму, включаючи військову доктрину. Є цілий ряд країн з тоталітарним режимом, напівконкурентними, однопартійними тощо. Така розмаїтість має свої причини, але однією з них можна вважати різний рівень стабілізації соціально-класової структури суспільства. В більшості країн західної демократії класова позиція є досить чіткою, однак при цьому і гнучкою, високо мобільною, а це в кінцевому підсумку зрівноважує всю суспільну систему. Разом з тим, є цілий ряд країн. Особливо у Африці, латинській Америці, Азії, де класові стосунки ще не сформулювалися так, щоб позитивно впливати на процеси демократизації життя всього суспільства. Це нерідко зумовлено переплетінням історичних, психологічних, національних, релігійних позицій, процесами національного становлення різних народів тощо.
Найбільш загальною тенденцією розвитку сучасного світу є його дихотомічність, деїстиність. Сучасна історія людської цивілізації, з якого б боку її не аналізувати, розвивається суперечливо, між певними рубіжними варіантами зміщення від “основної лінії” до якогось крайнього стану може набирати різної інтенсивності і часового інтервалу в різних країнах, регіонах світу, “витримуючи” при цьому загальну картину світових процесів. В таких зміщеннях відображаються різні економічні, політичні, моральні та інші вартості, орієнтири, вказуючи в цілому на агресивність світового розвитку.
Як відомо з попереднього вивчення курсу політології, рівень забезпечення прав та свобод громадянина є одним з двох суттєвих ознак політичного режиму. Тому аналіз перспектив соціально-політичного розвитку сучасної цивілізації неможливий без розгляду закономірностей саме цього феномену. Тут тенденція також суперечлива: сучасний світ дає приклади найрізноманітніших політичних режимів, однак головна тенденція – це суперечливість між демократією і різними формами авторитаризму, навіть тоталітаризму. Всю історію людства можна уявити як постійний пошук гармонійних форм та методів управління суспільством, однак до останнього часу бракувало не лише стабільних практичних навиків демократії, а і теоретичного її обґрунтування. Тому короткі періоди демократії, як правило, змінювалися досить тривалими епохами тиранії, абсолютизму, різних відтінків авторитарної влади. І лише ХІХ століття дало людству Ш.-Л. Монтеск’є, А. Токвіля, Т. Джеферсона та багатьох інших мислителів, які зробили визначний внесок у теорію демократії. Вічне прагнення народів до демократії тільки з ХІХ ст. одержало свої теоретичне обґрунтування, що дало змогу у ХХ ст. перетворити тенденцію до демократії в стабільний процес.
З іншого боку, процес демократизації суспільства в ХХ ст. призводить до зворотної реакції в світовій історії – виникнення крайніх форм авторитаризму. Парадокс, але за всю історію цивілізації не було стільки диктатур, стільки їх було за попереднє століття. Більше того, ХХ століття дало людству і тоталітаризм як одну з форм найжорстокіших режимів, Чого не було раніше.
Вчені вважають, що основна причина диктатур в ХХ ст. пов’язана з методами, стилем політичного управління суспільством, коли керівна політична сила в державі використовувала насильство для примирення історичної необхідності. Ці методи управління виникали на тлі тих глобальних процесів, що характеризують, насамперед, перехід багатьох країн і цивілізацій від традиційного, в основі своїй патріархального способу життя народів, до сучасного індустріального та постіндустріального. Такі процеси об’єктивно створюють небезпеку хаосу в суспільстві, а диктатура виступає як крайній способу виходу країни з нього. Потрібно сказати і про різний рівень історичного розвитку країн та спробу відсталих з них наздогнати передові. Це вимагає максимального напруження всіх політичних сил народу, нерідко пов’язується з введенням жорсткого, авторитарного правління. І нарешті, одним з наслідків світових процесів в ХХ ст. є зміни в способі життя людей в результаті інтенсивної урбанізації, перетворення міст в масу незнайомих один одному людей, яку під впливом засобів масової інформації можна підготувати і спрямувати на будь-які дії. Це практично призводить до виникнення кардинальних лідерств, які поряд з безумовними позитивами мають і об’єктивні умови для переродження в диктаторство.
б) У життєвому плані сутність української національної ідеї (ідеології національного відродження) співпадає із змістом національної мети – побудова незалежної, демократичної, соціально-справедливої і економічно ефективної держави, конкурентноспроможною в сучасному світі. Національна ідея починається з віри і поваги до своєї Батьківщини, до національних морально-духовних традицій і культури і включає намагання збагатити свій народ кращими досягненнями людської цивілізації.
Позитивне емоційне ставлення до свого народу і держави – найважливіша складова національної ідеї. Не існує в світі процвітаючої держави, громадяни якої не поважають і не люблять її. Саме на національній ідеї формуються світогляд національної еліти могутніх і авторитетних у світі держав. Українська національна ідея завжди була нерозривно пов’язана з ідеєю соціальної справедливості. Прагнення досить справедливого суспільства пронизана спадщина таких символів національного духу і, як Т. Шевченко, І. Котляревський, І. Франко, Л. Українка, Г. Сковорода та інші. Одним із найважливіших моментів української національної ідеї є християнське єднання народу і єднання у мирній праці.
Українська національна ідея передбачає духовний розвиток української нації як державотворчої, а також всіх націй, що проживають в Україні. Національна ідея протистоїть всім нерівноправним відношенням між націями і сприяє їхній взаємовихідній співпраці.
Національна ідея в розвиненому стані – потужний фактор піднесення економіки країни. Без неї неможливе становлення жодної сучасної держави. Отже, заперечення національної ідеї при набудові власної держави, сприятиме утвердженню національної ідеї нації. Розвиток держави потребує формування сильних суспільних еліт: екополітичної політичної, духовної, культурної. Визначальною силою їх формування є національна ідея.
Українське суспільство неоднорідне і щодо поняття національної ідеї. Дя одних вона – це самовіддане щоденне служіння своєму народу в певній галузі людської діяльності, де вони відчувають свою найбільшу корисність. Для більшості – це суто прагматична ідея пов’язана з надією на більш гідне життя у більш благополучній державі. Для значної категорії громадян національна ідея має форму досить болісного процесу звикання до умов незалежності, що виникла для них несподівано і негадано.
Розбіжність чи спів падання на якихось історичних етапах національних інтересів різних держав не повинно викликати ілюзій існування ненависті або, навпаки, співчуття й безкорисливої турботи навіть більш небезпечна, оскільки може викликати бажання доручити піклування про себе більш сильному, багатому суспільству. До чого приводить подібна “турбота” громадяни України відчувають на собі щоденно і чим далі, тим гостріше.
3. Рекомендована література:
Основна:
1. ХХ век: волны диктатур. // Философские науки. – 1991. – №2.
2. тоталітаризм и демократия. Кинфликт века. // кентавр. – 1992. – №5-6; №7-8.
3. Мумер в. Не капіталізм і не соціалізм Що ж тоді? // Віче. – 1994 – №12.
4. краткий миг российской свободы. // Знание-сила. – 1991. – №8.
5. Формализацыонный и цивилизационный подходы // Мировая экономика и международные отношения.– 1990. №5.
6. освободитесь от авторитаризма // Политические исследования. –– 1991. №1.
7. Понимание целостного мира. // Мировая экономика и международные отношения. – 1990. – №5.
Додаткова:
1. Волкогонова завесу времени: о социальном предвидении будущего. – М., 1989.
2. Дорого види в майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. – К., 1990.
3. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М., 1991.
4. Зелінський майбутнього: прогнози і пророцтва. – К., 1990.
5. , на порозі над цивілізації (роздуми про майбутнє). – Львів, 1991.
6. Научноре предвидение общественных процессов. – К., 1990.
3. Орієнтовна карта для поза аудиторної самостійної роботи.
Контрольні запитання.
1. Які висновки ви зробили б для соціально-політичних перспектив сучасної України?
2. Спробуйте на конкретних прикладах певних країн проілюструвати дію наведених вище тенденцій світового розвитку.
3. В умовах ринкової економіки основою стабільності суспільства є так званий “середній край” ця аксіома відома людям з давніх-давен: чим більше у суспільстві людей із середнім рівнем заможності, тих, хто живе в достатку (не випадково у високорозвинених країнах Заходу це називається “суспільством двох третин”: мається на увазі, що людей з достатками там приблизно 60% від загальної чисельності населення), – тим менший вплив волюнтаристського радикалізм на здійснення політичної влади. З цієї точки зору заслуговує підтримки і стимулювання з боку держави зростання числа громадян середнього і високого достатку. К ви оцінюєте з цих позицій ситуацію, що склалася в українському суспільстві? Якою, на вашу думку, є приблизна питома вага в ньому “середнього класу”? В яких сферах цього класу представників більше? В яких менше? Обґрунтуйте основні шляхи збільшення в нас чисельності “середнього класу”.
4. Назвіть “антитезу” громадянського суспільства, тобто таке поняття, яке є повним антитезом категорії “громадянське суспільство”
5. Охарактеризуйте основні шляхи становлення в Україні громадянського суспільства та процеси національного відродження. Яким чином вони між собою співвідносяться і чи співвідносяться взагалі?
V. Матеріали для після аудиторної роботи. Тематичне НДРС.
