УДК: 37.13.42:[504:316.64]
Любов НЕЧИПОРУК,
доцент Рівненського державного
гуманітарного університету
ФОРМУВАННЯ НООСФЕРНОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ
ЯК ОСНОВИ СОЦІОПРИРОДНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА
У статті обґрунтовується соціальна значущість формування ноосферної свідомості особистості як передумови становлення суспільства стійкого розвитку, конкретизуються засоби її формування в контексті ноосферної освіти.
Ключові слова: концепція стійкого розвитку, ноосферна свідомість, ноосферна освіта.
В статье обосновывается социальная значимость формирования ноосферного сознания личности как фактора становления общества устойчивого развития, конкретизируются средства его формирования в контексте ноосферного образования.
Ключевые слова: концепция устойчивого развития, ноосферное сознание, ноосферное образование.
The article deals witu the sociale meaning of forming neosphere consciousness of a precondition of foundation a society of stable development, the means of its forming in the context of neosphere education are concretiged.
Key words: the conception f statility development, neosphere consciousness, neosphere education.
Зіткнення людства із проблемами, що загрожують його існуванню, спонукало до усвідомлення того, що всі ми живемо в єдиному взаємопов’язаному світі, і збереження цього світу є найважливішим завданням, яке коли-небудь стояло перед нами. Від того, як складається процес взаємодії з оточуючою дійсністю, наскільки відношення людини до зовнішнього середовища (природного і соціального) регулюється усвідомленням свого місця і ролі в системі людина-світ в історично новому соціокультурному контексті, залежить, в кінцевому результаті, життя на планеті. Прийнята в Ріо-де-Жанейро концепція і стратегія стійкого розвитку є загальнолюдською стратегією виживання в умовах глобальної загальнопланетарної кризи.
Проблема єдності розвитку природи і людини завжди була в центрі уваги мислителів минулого і сучасності. Принципи гармонійного співіснування людини і світу відображені в поглядах філософів Стародавньої Греції і Риму як найважливіша соціальна норма поводження людини (Зенон, Сенека та ін.). Так, Геракліт стверджував, що людина — частина Космосу (мікрокосм), тому її діяльність має бути спрямована на пізнання його законів, щоб не діяти всупереч їм. Сократ доповнив принцип «жити у згоді із природою» принципом «людина повинна жити у згоді із власною природою», займатися моральним піднесенням розуму до такого рівня, коли в ньому гармонійно поєднуються знання і моральність, утворюючи вищу, на його погляд, доброчесність — мудрість [4].
Ця проблема хвилювала німецького філософа іца, який вважав, що могутній розум має так перетворювати природу, щоб весь час бути з нею в гармонії (теорія монадності (весь світ складається з монад — першоелементів буття, тому людина єдина з природою і Космосом).
Подібний погляд ми знаходимо і в педагогічних ідеях «… усі люди мали знання про майбутнє життя, надихалися мрією про нього та прямими шляхами були спрямовані до нього; були навчені мудро вирішувати справи земного життя так, щоб і в ньому все було надійно; навчалися так іти шляхом одностайності, щоб не могли розходитися один з одним на шкоду собі ні в земних, ні у вічних шляхах і вміли приводити до згоди інших; і врешті, були сповнені старанності в прагненні до того, щоб слова та дії перебували у злагоді [7, с.108].
Формування особистості, спроможної до гармонійної взаємодії із суспільством і природою, було пріоритетним напрямом діяльності представників реформаторської педагогіки кінця XIX – поч. XX ст. Діяльність вальдорфської школи Р. Штайнера була спрямована на виховання людей, орієнтованих на навколишній світ, на пізнання й «усвідомлення власної людяності», здатних приймати усвідомлені рішення і брати на себе відповідальність за їх результати. Такою ж була і мета діяльності школи М. Монтессорі. На її думку, людина виконує в природі перетворювальну роль, тому вчитель повинен допомогти дитині осмислити своє космічне завдання, усвідомити єдність людства перед небезпеками соціальних негараздів, вселенських катастроф.
У цьому контексті виокремлюється напрацювання філософів-космістів кінця ХІХ - поч. ХХ ст. (єв , , К. Е.Ціолковський, та ін.). Як стверджував М. Бердяєв, людство має «перейти від роздрібленості до цілісності, від гурту до особистості — до так званої «соборної свідомості», оскільки суб'єктом планетарної й космічної перетворюючої дії повинна бути не одна людина, а все людство, єдність усіх поколінь. Без морального ставлення до природи, без діяльної турботи і відповідальності за її майбутнє, як вважав В. Соловйов, неможлива соціальна організація людського буття взагалі.
Світоглядною концепцією, що справила значний вплив на усвідомлення коеволюційного розвитку людини і природи, стала «етика благоговіння перед життям» А. Швейцера, в основі якої правило: «Я є життя, яке хоче жити, я є життя серед життів, які хочуть жити». Вчений пов’язав невідворотність переходу до нової системи світогляду з моральним падінням культури індустріального суспільства, що зневажає елементарні моральні норми збереження життя.
Дослідження проблеми взаємовідносин людини, суспільства і природи активізувалися в другій пол. XX ст., коли Римський клуб оголосив про вкрай негативні наслідки науково-технічної революції. «Справжня проблема людського виду на цій стадії еволюції полягає в тому, що він нездатний у культурному відношенні йти в ногу й повністю пристосуватися до тих змін, які ж сам і вніс у цей світ», — заявив від імені членів Римського клубу А. Печчії, і зазначив: «…у зв’язку з цим головним завданням людства є удосконалення своєї якості, тобто людської культури всередині його самого...» [10, с.183-184]. Отже, наростання гострих кризових проблем людства сприяло усвідомленню провідної ролі моральності особистості у збереженні світу, перенесенню моральних норм як соціально значущих у сферу взаємодії природи й суспільства.
Про небезпеку руйнівного поводження людства говорять досить багато. Однак руйнація довколишнього середовища, суспільства, самої людини продовжується. Справа в тому, що для того, щоб активне перетворююче відношення до оточуючого не мало такого величезного руйнівного потенціалу, сама вона ще повинна розвивати себе до рівня розуміння суті того, до чого торкається, до рівня підпорядкування своїх прагнень і дій логіці розвитку природи, частиною якої є. «Людство підійшло до тієї межі, коли все залежить від самої особистості, і тільки від неї. І тому суспільство повинно допомогти формуванню нової людини, яка б мала такі основні якості: бути Людиною, мати любов та повагу до всіх форм і проявів життя, що поєднується із здатністю до критичного, реалістичного мислення та глибоко осмисленої практичної дії», – стверджує Е. Фромм [15, с.192]. Виконання такого соціального замовлення суспільства покладено на освіту XXI століття, що має виконувати не тільки соціальну функцію передачі знань, досвіду і культури від минулих поколінь наступним, але й функцію підготовки людини до гармонійної взаємодії із собою, іншими, природою для виживання людства в умовах глобальної кризи і переходу до стійкого розвитку. У цьому контексті вирізняється ноосферна освіта, що ґрунтується на ідеях ноосферної концепції В. І.Вернадського [3]. Вона спрямована на виховання особистості, духовні інтереси якої домінують над споживацькими, гармонійної і цілісної, яка усвідомлює себе частинкою вселенського життя, свою відповідальність за вчинки перед суспільством і природою, причетність до еволюції життя, проявляє спрямованість на підтримку і збереження життя на планеті.
Метою нашого дослідження є обґрунтування поняття «ноосферна свідомість», її формування в контексті ноосферної освіти.
Ноосферна освіта є механізмом гармонізації соціоприродної взаємодії, переходу суспільства на шлях стійкого розвитку. Вона вирішує цілий комплекс завдань, серед яких найбільш соціально важливим є формування свідомості особистості, що, на думку , уможливлює:
• усвідомлення себе громадянином Всесвіту;
• розуміння планетарних процесів, що відбуваються, й наявних глобальних проблем;
• усвідомлення зв’язку ноосфери й життєдіяльності людських спільнот;
• наявність почуття причетності до природи й соціуму як її складника;
• прагнення до формування в собі особистісної відповідальності за ноосферу як середовища і як продукту людської життєдіяльності;
• усвідомлення себе як суб’єкта, що творить ноосферу, розумно використовує, береже й відтворює її [11, с.151].
Ноосферну свідомість вчені виокремлють як складну, саморегулятивну систему, що ґрунтується на синтезі моральних знань про людину, світ, природу, усвідомленні цінності Життя, Людини, Гармонії, моральному ноосферному мисленні, і сприяє вирішенню завдань взаємовідносин із Природою, іншими людьми, самим собою (В. Данилова І. Кондрашин, В. Межжирин та ін.).
В. Спартін окреслює її провідні складники, наголошуючи на їх соціальній значущості: наукова свідомість — готовність вирізняти межі своєї компетентності, отримувати й переосмислювати знання, застосовувати їх у життєвій практиці; феноменологічна — ставлення до всіх природних і соціальних об’єктів (і до планети) як до живих організмів; екологічна – розуміння органічної єдності світу й неможливість звершення дії в одному компоненті системи без впливу на інші, усвідомлення руйнівних наслідків вторгнення у складні системи; гуманістична — розуміння цінностей кожної культури, кожної особистості і кожного природного організму, бережне ставлення до тваринного й рослинного світу, живої й неживої природи; вселенська (глобальна) — розуміння взаємозв’язку регіональних і глобальних проблем, готовність до дій з метою їх подолання; самовизначення особистості як ноосферної людини — єдність знання, переконань і життєвої практики, розуміння відповідальності за світ живої й неживої природи [13].
У якості провідної домінанти ноосферної свідомості вирізняється екологічна свідомість — сукупність уявлень про взаємозв’язок у системі «людина-природа», ставлення до природи, а також сформованість відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею. Найсуттєвішим моментом у вихованні екологічної свідомості особистості, згідно міркувань учених, є переорієнтація її в іншу площину — з природоспоживацької в природозберігаючу. Цьому може слугувати подолання екокультурного перекосу щодо пріоритету людини над природою й прищеплення нового бачення світу, коли і людина, і природа сприймалися би у тісному зв'язку і в залежності одне від одного. На цій основі у школярів формується ставлення до природи в аналогії із ставленням до самого себе як істоти природної – принцип природовідповідності (якщо я руйную природу, то я руйную самого себе, оскільки я є частинкою Природи – принцип неруйнівної поведінки).
Згідно з поглядами , формування ноосферної свідомості рухається від екологічної до планетарної свідомості, тому, ознайомлюючи школярів із системою понять про цивілізаційну культуру, слід забезпечити процес їх самопізнання, осмислення своїх потреб, мотивів, способів діяльності в планетарному соціальному середовищі, враховувати характерну якість ноосфери — «воістино загальнолюдську спільність» (за В. І.Вернадським), яка об'єднує нації. Як засіб її реалізації вирізняється процес інкультурації особистості — введення у систему ціннісно-сенсових орієнтирів і оціночних критеріїв школярів історичного соціального досвіду колективної життєдіяльності людства, технологій соціальної комунікації. У цьому ж контексті реалізується процес формування і національної свідомості, оскільки загальнолюдська культура є системою, а національні культури — її складниками. Звідси випливає необхідність орієнтації школярів на розуміння єдності національного й загальнолюдського — ігнорування національного, як і ігнорування будь-якого компонента системи, веде до ентропії системи і її неминучої загибелі.
Активність свідомості проявляється у мисленні. Під ноосферним мисленням розуміється миследіяльність людини, в основі якої — фундаментальні ідеї ноосфери: всеєдиності, активної еволюції, антропокосмізму, в процесі її різнорідні знання (гуманітарні, природничі, філософські, релігійні) синтезуються в цілісну систему світорозуміння.
Ноосферне мислення в соціальному аспекті ґрунтується на пізнанні соціальної реальності й умінні аналізувати інформацію шляхом її моральної інтерпретації на основі емоційно-особистісних суджень з космічної і планетарної точки зору. інштейн відзначав, що таке глибоке розуміння суспільної значущості знання спрямовує почуття людини, тоді вони співвідносяться із розумінням і укоріняються в духовно-моральній сфері особистості і є важливою передумовою формування сакрального ставлення до оточуючого світу. Таке планетарне мислення як показник ноосферної свідомості стає для сучасного людства життєво важливою необхідністю, адже змістом його є осмислення, а результатом – усвідомлення свого буття у світі, усвідомлення потреби у пошуку сенсу життя, який повинен співпадати із сенсом життя всього людства, випливати з нього і бути з ним тісно пов’язаним, оскільки ноосферний шлях людства можливий тоді, коли логіка Людини буде погоджена із логікою Природи [5]. Таке мислення, зазначає , здатне вирішувати проблеми загальнолюдського характеру, оскільки «…ідея морального інтелекту, який поєднує моральний розум і розумну емоцію, має здатність ігнорувати простоту рішень во ім’я складності людських проблем і співзвучна принципу духовності» [8]. Це той тип мислення, що може дати людині цілісну картину світу і стати інструментом вирішення глобальних проблем сучасного світу.
Формування ноосферного мислення, на думку , вимагає і відповідних форм і методів: викладання знань «…за проблемним, а не за дисциплінарним принципом, оскільки ….людина об’єктивно поставлена перед новим рубежем свого історичного розвитку, що потребує осмислення його в рамках планетарного цілісного процесу … А це потребує: а) структурування нових програм навчання, які орієнтовані не тільки на поглиблене розуміння предмета, але й на осмислення розвитку цих явищ у системі взаємодії з іншими; б) нове ставлення до системи моральної взаємодії на всіх рівнях і у всіх формах — від міжособистісних до взаємодії суспільства з природою» [14]. У якості засобів, що сприяють такому викладу знань, пропонує епістеми — проблемно-пізнавальні теми. «Виховання людини, яка мислить системно, інтегрально, образно, логічно — людини із розвинутою уявою, що поєднує раціональне й поетичне — це завдання вирішується за допомогою епістем, які у згорнутому вигляді мають в собі величезну інформацію», — вважає вчений. Як опорні епістеми він пропонує такі: вода, повітря, земля, вогонь, війна, хвороби, любов, Бог, віра; взаємозв’язок, різноманітність, що охоплюють весь арсенал проблематики, пов’язаної із суперсистемою «людина».
Ноосферна свідомість особистості формується на основі ноосферних моральних цінностей: Життя, Істина, Добро, Совість, Віра, Чесність, Творчість, Співпереживання, Любов, що є способом гармонійного поєднання людини із закономірними основами природи, Всесвіту (за ) [9]. Статус ноосферних цінностей як загальнолюдських обумовлений тим, що вони визначають змістове й сенсотвірне ядро буття людини, кінцеві цілі її існування, космопланетарні функції, перебувають поза національними, політичними, релігійними й іншими рамками, забезпечуючи її загальнородову ідентифікацію. Соціально-педагогічний аспект проблеми формування ноосферних ціннісних орієнтацій полягає в тому, щоб у процесі цілеспрямованого впливу вони стали предметом усвідомлення й переживання їх як особистісних потреб, спонукаючи до реалізації їх у життєдіяльності. Як засіб, що сприяє процесу інтеріоризації ноосферних цінностей, І. М.Карпенко, , В. Є.Сергеева вирізняють психологічний механізм катарсису [6]. Катарсичне пізнання передбачає: входження особистості в область найглибших ідей і широких зв’язків зі всім світом і людством; підготовку до багатьох варіантів, програм життя й діяльності у ноосферному соціумі; готовність бути справжнім суб’єктом свого життя й діяльності. У соціально-педагогічній діяльності школи це відображається в цілеспрямованому, послідовному моделюванні ефекту катарсису, створенні педагогічних ситуацій контрастного емоційного впливу, зіставленні різних світоглядних поглядів, моральних принципів, емоційних переживань тощо.
У якості засобів, що сприяють формуванню ціннісного аспекту ноосферної свідомості, , О. І.Субетто, Н. Є.Щуркова вирізняють красу та гармонію [2]. Краса поряд із Добром, Істиною є складником тріади цінностей, що уособлюють фундаментальні основи буття і лежить в основі гармонії, яка орієнтує на осмислення світу й людини з позиції їх внутрішнього зв’язку, впорядкованості, взаємодії. Усвідомлення й відчуття гармонії в навчально-виховному процесі школи досягається шляхом осмислення вихованцями наслідків різного роду їх взаємодії із собою, іншими людьми, природою, через уміння побудувати конструктивний діалог, спроектувати наслідки своїх дій, вчинків щодо оточуючого світу в сфері загальнолюдських стосунків, стосунків природа-людина, що ведуть до гармонії чи до дисгармонії (основоположна ідея ноосферної концепції В. І.Вернадського). Таку гармонізацію індивідуальних, етнокультурних та вселюдських форм буття забезпечує діалог, що є всезагальним засобом оптимальної організації і управління на всіх рівнях розвитку життєдіяльності на Землі — від біологічного рівня до соціального і особистісного. У цьому контексті вирізняється діалог культур (адекватне сприйняття, розуміння, позитивне ставлення й оцінка представників груп, народів, їх стилю життя, морального світу, взаємного прийняття цінностей і норм), універсумний діалог як діалог із собою, іншими, природою, Всесвітом, Вічністю, Істиною, Красою, що вільно торкається всього існуючого, ноосферний діалог (спрямованість на «вживання», ототожнення із думками і почуттями співбесідника (і природою) [12 ].
Показником сформованості ноосферної свідомості є спрямованість особистості на діалогічний стиль спілкування, толерантність. Виховання толерантності нині набуває планетарного значення як умова функціонування громадянського суспільства, виживання всіх і кожного в умовах глобальних криз та загрози знищення життя на планеті, безумовна соціальна необхідність, вимога становлення суспільства стійкого розвитку.
Ще одним показником сформованості гармонійного сприйняття оточуючого і себе у системі людина-суспільство-природа є здоров’язберігаюча діяльність. На думку В. Спартіна, «…ноосферна особистість не може не турбуватися про підтримку високого рівня свого здоров’я, але це означає, що вона повинна прагнути до того, щоб і безпосереднє середовище її існування було здоровим – екологічно, соціально, морально»[13]. Здоров’я й гармонія є певною мірою тотожними категоріями і взаємодоповнюють одне одного, дозволяючи глибше оцінити зв'язок здоров’я людини, глобального здоров’я людства, гармонії, краси і творчості в ноосферному суспільстві (за А. І.Cубетто). Як засоби формування такого розуміння вирізняються біоадекватні освітні технології, напрацьовані ноосферною освітою, механізми релаксації й рефлексії, різноманітні форми здоров’язберігаючої діяльності тощо.
Ноосферна свідомість є основою соціальної позиції особистості як соціально обумовленої системи понять, що мотивує сенс особистої позиції в житті суспільства, держави на основі моральної відповідальності за свою діяльність, відчуття власної сутності, своєї місії в соціальній системі минулого й сьогодення, розуміння себе як життєдіяльнісної частини живої природи, спрямованості на досягнення соціальної цілі – вільного цілісного розвитку особистості, суспільства, природи як цілісності, як системної єдності.
Сформувати таку соціальну позицію – це значить допомогти школярам піднятися на такий рівень світорозуміння і світоставлення, який би сприяв їх гармонійному розвитку і діяльності у відповідності із законами розвитку Природи й суспільства. На думку , це є «…внутрішнє розуміння духовної тотожності з Великим Космосом, Людством у всіх його цивілізаційних вимірах… усвідомлення людиною своєї «вселюдськості» й «всесвітності», невіддільності власного існування (і лише завдяки цьому можливого) від існування людства і Космосу як таких» [1].
Отже, для вирішення і впорядкування глобальних проблем і переходу до історично нової епохи цивілізаційного розвитку — суспільства стійкого розвитку – першочерговим завданням є виховання особистості із ноосферною свідомістю. Тільки така особистість спроможна вирішити надзвичайно важку проблему переходу на принципово новий рівень буття, в якому людина, суспільство і природа знаходяться в гармонійній, коеволюційній єдності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Андрущенко іка духовності: погляд за горизонти сучасного / // Педагогіка духовності: поступ у третє тисячоліття: матеріали міжнародної наук. конференції. - К., 2005. - С. 3-6.
2. Валицкая в свете антропологии / [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http:/ www. aesthetics-herzen. narod. ru. - Заглавие с экрана.
3. Вернадский слов о ноосфере / // Философские мысли натуралиста. - М.: Наука, 1991. - С. 503-512.
4. Гуманистические воспитательные системы: вчера и сегодня (в описаниях их авторов и последователей / ред. . - М.: Пед. общ-во России, 1998. - 336 с.
5. Данилова B. C. Планетарное мышление и его основные характеристики / B. C.Данилова, // Вестник Московского университета. - 2001. - №3. - С. 28-39. - (Серия 7 «Философия»).
6. Карпенко І. М. Духовний ідеал ноосфери і катарсична сутність виховання / І. М.Карпенко // Педагогіка і психологія. - 1998. - №2. - С. 48-53.
7. Коменський совет об исправлении дел человеческих. Пампедия // , Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо, . Педагогическое наследие. - М.: Педагогика, 1982. - 360 с.
8. Принцип духовності XXI століття / С. Кримський // Директор школи. - 2003. - №8 (лютий). - С. 4-5.
9. Маслова образование: монография / . - М.: Инст-т холодинамики, 2002. - 308 с.
10. Человеческие качества / А. Печчеи; пер. с англ. - М.: Прогресс, 1997. - 302 с.
11. Мудрик педагогика: учебное пособие [для студентов педагогических вузов] / . - 4-е изд., доп. - М.: Академия, 2003. - 200с.
12. Смирнов диалог в ноосферном образовании / // Философия образования: сборник материалов конференции. - СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2002. - С. 379-382. - (Серия «Symposium»; вып. 23).
13. Ноосферная педагогика о формировании ноосферного менталитета / В. Спартин // Родительское собрание. - 2003. - №4. - С. 65-70.
14. Фельдштейн развития человека как личности: избранные труды: в 2 т. / . - М.: НПС «МОДЭК», 2005. - Т.2. - 456 с.
15. Иметь или быть / Э. Фромм. - М.: Прогресс, 1990. - 314 с.
