Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 17 )

Міцні знання учня – це результат  наполегливої  праці.  Як  привчити дитину до такої праці, виробити звичку і бажання перемагати труднощі?

Одним  з  чинників  бажання  добре  вчитися  вважаю  створення  умов, які забезпечують успіх у навчальній роботі, почуття радості пізнання.

Успіх у роботі – першочергова умова формування особистості. Це внутрішній комфорт,  радісний настрій. Якщо зусилля дитини марні, не мають успіху, вона  втрачає  віру  в  свої  сили,  можливості. Постійні невдачі відбивають бажання  вчитися.  Не  слід  забувати  слів  : «Є успіх – є бажання вчитися».

Особливо  це  важливо  на  першому  етапі  навчання  в  початковій школі, де невдача приносить 

дитині  справжнє горе». Боротися  за  успіх у навчанні – це значить вчити дітей вчитися, допомогти повірити у свої можливості, розвиватися самостійність. 

Завдання моє, як вчителя – підтримати навчальну активність учнів, бути уважним  на уроці, вчасно помітити  невпевненість дитини у своїх силах, розгубленість та і допомогти  їй. 

Учитель має пам’ятати,  що до кожної  дитини  в  класі треба виявляти  чуйність,  не виділяти  особливою  увагою  обдарованих  і не принижувати моралізаторством слабших.

Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це – мій надійний стимул подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям  власної гідності. Тому я намагаюся в своїй роботі дотримуватися заповідей М. Монтесорі:

v  Ніколи не торкайтеся дитини, доки вона в тій чи іншій формі не висловить згоду на це.

v  Ніколи не говоріть нічого поганого про дитину (ні в її присутності, ні за її відсутності).

v  Сконцентруйте увагу на позитивному та наголошуйте на всьому доброму. Таким чином, поступово все менше місця залишатиметься поганому.

v  Активно готуйте середовище, дбайте про нього. Допоможіть дитині встановити конструктивний зв’язок із ним. Покажіть правильне розташування засобів розвитку та продемонструйте, як користуватися ними.

v  Будьте завжди готові відгукнутися, коли дитина потребує вашої уваги. Завжди вислухайте її і знайдіть відповідь на будь-яке запитання.

v  Ставтеся до дитини з повагою, коли вона відпочиває від роботи, спостерігає за працею інших або розмірковує, що зробила або робитиме. Ніколи не примушуйте її в будь-якій формі зайнятися в цей час чимось іншим.

v  Ставтеся до дитини з повагою, якщо вона робить помилку і може потім її виправити, але твердо й негайно припиніть її деструктивну поведінку щодо середовища, щодо себе або інших.

v  Завжди поводьтеся з дитиною коректно, використовуючи найкраще в манерах і поведінці. Завжди демонструйте їй найкраще, що є у вас самих.

«Господи, допоможи мені вникнути у секрети дитинства, щоб ми могли знати дитину, любити і служити їй у відповідності до законів Твоєї справедливості і слідуючи Твоїй волі», – так звучить Монтесорівський заклик.

Ковпак Любов Іванівна,

вчитель початкових класів

Немовицької ЗОШ І-ІІІ ст.

Сарненського району

Антон Семенович Макаренко

про сімейне та трудове виховання

«Важко виразити словами, те особливе світле, щось, що народжується у нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв'язки з тією родиною, з якої ми вийшли». Сім'я, безумовно, посідає важливе місце в процесі формування особистості. Сімейне виховання – це одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту. Не стоїть осторонь народна педагогіка: «З родини йде життя людини», «Сім'я - ключ до щастя». Першорядного значення вона надає виховному клімату сім'ї. Говорячи про родинне виховання, не можна не згадати видатного українського педагога, чиї наукові розробки з цього питання досі є об'єктом пильного дослідження вчених сьогодення. Антон Семенович Макаренко як видатний український педагог, класик української та світової педагогіки робив усе можливе, щоб виховати справжнього громадянина своєї Вітчизни – людину морально стійку, працьовиту, творчу, колективістську, всебічно розвинену. Головним предметом вивчення Макаренко вбачав розвиток дитини у сім'ї під впливом різноманітних факторів, у тому числі атмосфера у родині, стосунки батьків і дітей.

Визначаючи мету виховання, Антон Семенович Макаренко запитував: звідки випливає мета виховання, виховної роботи? Й відповідав: мета виховання випливає з наших соціальних потреб, з нашого суспільного життя. «Я під метою виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, при цьому в поняття «характер» я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконливості, і політичне виховання, і знання – абсолютно всю картину людської особистості; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особистості, до якої повинні прагнути»

Гуманістичне виховання, за якого дитина формується свідомою, вільною особистістю, пов'язане найперше з сім'єю. Його слід розпочинати з раннього віку, бо пізніше це буде значно важче, а в деяких випадках і безнадійно.

Успіх гуманістичного підходу до виховання буде забезпечений, якщо батьки реалізовуватимуть його у взаємоповазі, рівноправних міжособистісних стосунках, у проявах любові до дитини. Адже взаємна любов батьків і дітей призводить до міцного і глибокого спілкування, що встановлюється між дітьми і батьками. Але значна частина батьків недостатньо пройнята принципами гуманізму в сімейному житті.

Всі визнають, що батьківська любов - велика сила у вихованні дитини, та не всі замислюються, чи ж так вони люблять своїх дітей, як їх треба любити, і що їхня батьківська любов не сприяє вихованню справжнього громадянина, а навпаки – морально нівечить дитину? У своїй книзі для батьків каже: «Дорогі батьки! Ви часом забуваєте про те, що у вашій сім’ї росте людина, що ця людина на вашій відповідальності. Хай вас не тішить, що це не більше, як моральна відповідальність. Може настати момент, ви опустите голову і розводитимете руками здивовано, і будете лепетати, може, щоб приспати все ту ж моральну відповідальність».

Часто-густо батьки люблять у дітях самих себе, вони бачать у них своє продовження і безмежно раді, коли діти світоглядно подібні до них. Така любов корислива.

Безкорисливо любити дитину – це значить прагнути розвивати у неї високу самосвідомість, вивільняти від своєї влади, а не продовжувати її на якнайдовші періоди дитинства. Це вірний шлях до становлення незалежної, гармонійної особистості.

За подібної взаємодії не лише батьки виховують свою дитину, а й дитина виховує своїх батьків.

В багатьох сім'ях, можна спостерігати цілковиту безтурботність у питанні виховання: просто живуть поруч батьки й діти. І батьки сподіваються, що все само собою вийде. У батьків немає ні чіткої мети, ні певної програми. Звичайно, в такому разі й результати будуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім дивуються, чому це в них виросли погані діти. Ніякої справи не можна добре зробити, коли не відомо, чого хочемо досягти. «Настає момент, коли батьки відчувають першу, тихеньку прикрість. Потім другу. А потім вони помітять серед затишних гілок сімейного дерева соковиті отруйні плоди».

Сім'я – благотворне середовище розвитку у дитини моральної любові, тобто почуття гармонії.

Розвинути таке почуття у дитини досить важко, а ще важче досягти того, щоб це почуття стало керівним мотивом у всіх моментах її життя.

Необхідна умова для розвитку моральної любові полягає в тому, щоб навчити дитину розглядати себе не ізольовано від навколишнього світу, а його невід'ємною складовою. Саме у сім'ї дитина вчиться у житейських ситуаціях ставати на точку зору родини як соціальної цілісності. В результаті цього, образно кажучи, займенник «ми» («для нас») починає відігравати у її свідомості вагомішу роль, ніж займенник «я» («для мене») у всіх тих випадках, коли вона прагне досягти певних цілей.

«Коли у вашій сім’ї виникає перший «дитячий» конфлікт, коли очима вашої дитини гляне на вас ще маленьке і кволеньке, але вже вороже звірятко, чому ви не оглядаєтесь назад, чому ви не починаєте ревізії вашої власної поведінки, чому ви малодушно не питаєте себе: чому так? Ні, ви обов’язково шукаєте виправдань…»

Розвиток моральної любові – це шлях од відчуття дитиною своєї спорідненості з батьками до такого ж відчуття стосовно життя навколишніх людей. Рідні за правильних міжособистісних стосунків стають для дитини носіями добра, справедливості, честі. Дитина, котра живе з родиною одним загальним життям, перенесе подібне ставлення на більш широкий суспільний загал. Вона прагнутиме вдосконалити загальнолюдське життя і в цьому знаходитиме для себе вищу мету. І якщо вона навчиться так само сприймати кожну людину, то у неї виховається здатність любити людину.

«Уміння виховувати – це все-таки мистецтво, таке ж мистецтво, як добре грати на скрипці або роялі, добре малювати картини…Не можна навчити людину бути хорошим художником, музикантом, якщо дати їй тільки книжку в руки, якщо вона не бачитиме фарб, не візьме інструмент. Бо мистецтво виховання в тому, що навчити і виховати дитину можна тільки на практиці, на прикладі. Так і в сім? ї вчаться сини і дочки в батьків». Дитина – це дзеркало морального життя батьків. Хоч би яка у вас відповідальна і складна, творча робота була б, знайте, що вдома вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота – виховання людини.

Першочерговим видатний педагог вважав заохочення дитини з малечку до праці. За Макаренком, трудове навчання потрібно починати в дошкільні роки. Трудова участь дітей у сім'ї повинна розпочинатися в доступній дітям формі – у грі. З віком трудові доручення слід ускладнювати і відокремлювати від гри. Праця не повинна перетворюватися на гру. Він радив батькам долучати дітей до постійних господарських справ, не робити за них те, що діти спроможні зробити самі.