АНЯ ЖАРКІВСЬКА
Місто в творчості Рота: феномен пам’яті та уяви
ключові слова: місто, Йозеф Рот, Галичина, Броди, пам’ять, література
Біографія Йозефа Рота дозволяє назвати його «громадянином Європи». В дев’ятнадцять років Рот покинув Галичину, щоб поїхати у Відень, здобути фах журналіста, потім подорожувати Європою, і зрештою, стати видатним австрійським письменником. Провідна тематика його творчості – ностальгія за втраченим світом дитинства, яке залишилося на його батьківщині в галицькому містечку. Свою Ітаку Рот зберіг у пам’яті назавжди, раз-у-раз повертаючись до її образів, поселяючи туди героїв своїх романів. Можливо, це була втеча від реальності, від самотності, від світу, в якому Рот відчував себе чужим – світу, в якому падали імперії, змінювалися кордони, поставали нації… Тим не менше, пам'ять і уява творили нові образи втраченого дому – Рот пригадував пережите і ностальгував за непережитим.
В «Погрудді цісаря» Йозеф Рот устами графа Морштина (який побачив Європу після війни) говорить: «Чому б не повернутися в Лопатини? Позаяк мій світ, здається, остаточно переможений, цілої батьківщини шукати годі. Краще врятувати її славні уламки!» [3;107]. Рот рятував ці «уламки», увіковічнював їх у своїх творах, черпаючи натхнення з дитячих спогадів, доповнював останні багатою уявою й не менш багатим досвідом мандрівника.
У творах Рота досить часто фігурують реальні топоніми, іноді ж письменник свідомо не подає назви містечок, а просто описує їх географічне положення, розповідає про мешканців містечок. «Погруддя цісаря», наприклад, починається такими рядками: «У колишній Східній Галичині, теперішній Польщі, дуже далеко від єдиної залізничної колії, що з’єднує Перемишль і Броди, лежить сільце Лопатини…» [3;89]. Остання назва відсилає до села з практично співзвучною їй – Лопатин – тепер село Радехівського району.
Цікаво прослідкувати «за картою» географію літератури Рота. З однієї сторони, письменник дає можливість уяві читача малювати місто, якого немає, місця, де читач ніколи не був, з іншої – Рот креслить ту модель міста, яке справді існувало – міста справжнього, елементи якого ми ще можемо відчитувати в галицьких містечках. Звісно, палімпсестний текст міста ускладнює нам це завдання; особливо, коли в силу різних історичних обставин навіть збережені фрагменти видаються вирваними з контексту епохи, в нашому сприйнятті вони набувають інших сенсів.
В «Марші Радецького» Рот повертається до дитячих спогадів про місто, в якому народився. У романі читаємо: «Тут (у містечку) був просторий округлий майдан, у центрі якого перетиналися дві великі дороги. Одна пролягала із сходу на захід, друга з півночі на південь. Одна вела з вокзалу до цвинтаря, друга – від руїн замку до парового млина» [2;138]. На цій літературній мапі в сучасних Бродах відсутній хіба що паровий млин, спалений 1915 році під час відступу російських військ в ході Першої світової війни [1;311].
Описуючи місто, в яке приїхав лейтенант фон Тротта, Рот зазначає: «…Готель був найвищою будівлею містечка. Він так само правив за орієнтир для подорожнього, як і церква, магістрат, і загалом, усі громадські будівлі. Тутешні вулиці не мали назви, а будинки – номерів, і коли хто запитував тут, як потрапити до певного об’єкта, він мусів орієнтуватися приблизно на той предмет, який йому описували» [2;142]. Такий опис може бути застосований до більшості галицьких містечок, оскільки зазначені споруди були свого роду ознаками містечка.
Повертаючись до «Маршу Радецького», зауважимо, що певні елементи художнього наративу є досить-таки реальними й легкопрочитуваними навіть в сучасних Бродах; інші, натомість, викликають підозру – чи, бува, письменник не довірився тут своїй уяві. Проте, слід мати на увазі й те, що час та історичні події завдали непоправних змін історичному тексту Бродів, залишивши його поодинокі фрагменти, серед яких, хоч це й малоймовірно, могли зберегтися ті, які ще міг бачити Йозеф Рот до того, як покинув Галичину. За цим покинутим світом потім письменник ностальгував у своїх творах.
Попри домінантний наратив (тобто центральну частину міста), який можна відчитати в Рота, існує й інший – марґінальний, на перший погляд повністю вигаданий. Так, у Рота в «Марші Радецького» персонаж на прізвище граф Хойницький – людина знана і впливова в містечку, власник двох палаців – «старого» і «нового»: ««Новим палацом» звано простору двоповерхову віллу». Пізніше в творі згадується «літнє свято полку драгунів», для проведення якого «вирішено скористатись лісочком графа Хойницького... (що біля палацу) У ньому росли невеличкі і веселі сосни… були гладенькі доріжки і кілька невеликих галявин, придатних видимо ні на що інше як на те, щоб настелити там поміст для танців» [2;302].
Ще один важливий момент – переїзд лейтенанта фон Тротти у «невеликий будиночок край ліска», що належав до володінь Хойницького, в ньому мешкав помічник лісничого. Тут лейтенант «…складав звіти про стан пташарні, про поголів’я свиней, продані чи залишені для власного вжитку овочі, малу земельну ділянку, де ріс жовтий хміль, і сушарку, щороку віддавану в оренду. Він провадив перемовини з рудими євреями, що вже починали купувати дрова на зиму. Він вивчив різницю між вартістю берези, сосни, ялини, дуба й клена» [2;325].
Цікаво, що на околицях Бродів, а саме на Швабах, де народився Йозеф Рот, знаходяться будівля, яка в списку архітектурних пам’яток зазначена як палац Шмідта. Це двоповерхова споруда початку століття, де мешкав «якийсь» граф, до неї прилягають інші споруди, які за місцевими переказами називають «пилорамою» та складом, де зберігався ліс. Власником всього цього був, знову ж таки, «якийсь» граф. Якщо врахувати, що події в творі відбуваються напередодні вбивства в Сараєво наступника престолу, тобто перед Першою світовою війною – до 1914 року, а саме в цей час Рот проживав ще на Швабах, і, ймовірно, був очевидцем подібних святкувань. Як інакше пояснити так добре відтворену топографію?
Кожній епосі властивий свій набір текстів «для пам’ятання». На початку ХХ століття у містечку Броди, були інші історії і легенди, інші акценти і цінності, носієм яких ще був Йозеф Рот. Його твори є особливим поєднанням творчої і відтворюючої пам’яті. В цьому випадку творчість Рота, мабуть, поодинокий випадок обдуманого і змістовного поєднання історії і «бувальщини» в творчому оформленні. Місто Рота – це місто-спомин для самого письменника і місто-фантазія для читача. Винятковість Рота в тому, що він вдало робить «паузи» для інтерпретації читачем того чи іншого епізоду.
Список використаної літератури
1. Броди і Брідщина: Історико-меморіальний збірник: Книга ІІ / ред. Б. Зробок. – Броди, 1998.
2. Рот, Йозеф. Марш Радецького: Роман / пер. з нім. Є. Горєвої; авт. передм. Д. Затонський. – К.: Юніверс, 2000. – 352 с.
3. Рот, Йозеф. Тріумф краси / пер. з нім. Т. Гавриліва. – Львів: ВНТЛ-Класика, 2006. – 128 с.
