Конфлікт «учитель – учень-вундеркінд» очима каліфорнійських психологів

У допомогу шкільному психологу

СавусінМ. П., І., Кшевінська Т. Д., Пеняєв С. М.

(методисти ІМЦ управління освіти та науки Одеської міської ради).

Конфлікт «учитель – учень-вундеркінд» очима каліфорнійських психологів.

Представники соціоніки, а саме, каліфорнійської школи психології сутності інтенсивно вивчають обдарованих дітей. Причому, - спираючись на сучасний філософський рух «Нью Ейдж», точніше, надихаючись концепціями з русла цього руху. Евристика цього руху, в значній мірі, виникає через використання чисто наукових положень на їх стиках із позанауковим знанням.

Можна не розділяти філософію Нью Ейдж у цілому, але деякі рекомендації каліфорнійського варіанту соціоніки щодо виховання вундеркіндів, обґрунтовані в рамках цього руху, напевно, є слушними, і, сподіваємося, колись можуть бути обґрунтовані й науково [1 – 15].

Досвід виховної роботи каліфорнійців із вундеркіндами може бути корисним і в нашій школі, особливо там, де виникає конфлікт педагогічного колективу школи з учнем-вундеркіндом та його батьками. Скоріше за все, конфліктологічні рекомендації, подані нижче, можна застосовувати не в тій звичайній школі, де жорстко притримуються стандартних, рекомендованих міністерством навчальних планів. Ці рекомендації більше би прижилися у приватних школах, особливо – для обдарованих дітей. В тих школах, де державні навчальні програми, хоча й врешті-решт виконуються, але плановий хід їх виконання регламентується не так жорстко. В тих школах, де достатньо багато є самоорганізації й самоуправління учнів. А також і – освітян…

Розглянемо один конфлікт, пов’язаний з вундеркіндом, у викладені каліфорнійських психологів, подружжя Естер і Джеррі Хікс. Вони спираються на погляди їх духовного учителя і наставника Абрахама [1, с. 170 – 182; 2]. Багато людей, як і це подружжя, вважають так, ніби «вустами Абрахама» говорить янгол. Кажуть, що спілкування з ним людини викликає в неї натхнення і «підвищує рівень вібрацій її біополя».

Припустімо тому, що розгорнута нижче панорама подібного спілкування – це матеріал для нашої з вами, наші шановні читачі, дискусії у подальшому…

Дія розгортається спочатку в великі залі, де багато слухачів, а Абрахам відповідає зі сцени на питання присутніх…

Мати п’ятирічного хлопчика, не знає, як їй бути: він її зовсім не слухається. Мати каже Абрахаму: «Він узагалі не слухається жінок. Із чоловіками справи трошечки кращі. Вчителька спитала: «Чи можете Ви якось уплинути на нього, щоби він мене слухався?». А я їй кажу: «Та він і мене не слухається» І… ».

Абрахам питає: «А кого він слухається?» Мати : «Думаю, тільки самого себе, тому що якось він мені сказав: «Я живу по-своєму, а ти, мамо, - по-своєму»…

Обставини щодо відповіді Абрахама, шановний читачу, досить складні, щоби їх тут з’ясовувати, але, по суті, він висловився так, що хлопчик, напевно, слухається янголів. Численні свідки цього у залі розсміялися, почувши таке…

Мати: Так. І тоді починає: «Ти говорила, що Абрахам сказав… Абрахам те, Абрахам се… ». Він колись заявив: «Я хочу весь час веселитися».

Якось учителька його питає: «Ти не слухаєш мене, Джозеф, тому що не розумієш? Чи тому, що не хочеш слухати?» Він відповідає: «Тому, що не хочу». Тоді вона знову викликає мене. Каже, він зробив дірку в зошиті. Просто захотів і зробив. Я йому тоді: «Джозеф, як тобі не соромно! Так не можна себе поводити. Коли будеш жити в своєму домі, вібруй там собі, як тільки твоя душа побажає. Але тут мій дім. Так що, як на то твоя ласка, вібруй разом зі мною». Ось так і йдуть у нас справи – крок уперед, два назад… Та ще моя мати вічно заводить свою волинку: «Відшльопати б його, шибеника, як слід». Каже мені: «Зроби те, зроби це. Від того, що ляснули – ніхто не вмирав». Ось такі справи…

Абрахам: Так, питання зрозуміле. Джозеф уже може робити те, що хоче. Якщо він збереже в собі цю якість, то, з плином п’ятнадцяти чи двадцяти років, він не тільки доб’ється успіху у всіх сферах життя, але ще й буде одним із самих веселих і життєрадісних людей, котрих ви коли-небудь знали. І якщо ми навідаємося до нього, й спитаємо: «Джозеф, у чому твій секрет?» - він, напевно, відповість: «Я рухався під удією могутнього веління, що йшло зсередини. Цей голос був сильніший за все те, що говорили мені люди. Якби-но тільки знали ви, як боролася зі мною моя мама! Вона навіть погрожувала викинути мене з дому. Але ніхто і ніщо не змогли віддалити мене від моєї Керівної Системи».

Давайте ми з вами зараз трохи пограємо. Такі матері, як ви, можуть перетворити людину на безвольну ляльку. Інакше кажучи, Багато хто з вас розучилися довіряти власній керівній системі, тому що занадто прислуховуються до порад інших людей. Але чи ті, інші, можуть служити провідниками? Подумайте хорошенько. Вчителька вимагає від Джозефа того, що хоче вона. Ви, в свою чергу, тягнете його за собою. Але хто ж тоді поведе його до того, чого хоче він? Ось тут і криються причини його поведінки. Ми не хочемо нікого образити – але в цьому випадку ми на його боці.

Мати: А як же стосовно віку? Чи не надто він малий?.. Я зовсім не хочу, щоби він, ставши дорослим, нікого крім себе не слухав, тоді…

Абрахам: Ну і що з того? Схоже, тут наші цілі розходяться. Ми як раз і хочемо щоби всі ви, дорослі, не дуже й залежали від думки оточення. Особливо, якщо вона протирічить вашим власним вібраціям і не дозволяє досягти того, що ви дійсно бажаєте.

Ми знаємо, про що ви думаєте. І ось, як би ми вчинили на вашому місці. Ми маємо діло з дитиною, яка набагато краще будь-якого дорослого знає, хто вона така насправді. Він іще нічого не забув 1). І зі всіх сил противиться тому, що ви намагаєтесь йому нав’язати. Звісно, він додає вам чимало неприємностей. І все з-за своєї непоступливої вдачі. Але в вас завжди є вибір. Простіше кажучи, ви можете, наприклад, розстроюватися, засмучуватися, через ситуацію, що склалася.

________________________

1) Тут мається на увазі, що, згідно із Нью Ейдж, душа людини безсмертна і перевтілюється. Зразу після втілення в Джозефа, його душа іще не забула про себе, як це, зазвичай, стає із постарінням тіла і під впливом суспільства.

Або ж, навпаки, увійти з нею у відповідність. Не забувайте про це, коли будете думати про свого сина і його Дійсну Мандрівку 2). До речі, чи знаходите ви в даній ситуації які-небудь позитивні моменти? Розкажіть, чи бачите ви в ній певну користь?

Мати: У мого сина є власна опінія. І він не іде на поводі у старших як, до речі і я в його роки. І він дуже відвертий, щирий хлопчик. Завжди каже те, що думає. Зовсім не брехун. Думаю, це йому в якійсь мірі допоможе…

Абрахам: Справа не тільки в цьому. Адже ви сьогодні багато що почули. Невже ви до цих пір не відчули, яку величезну цінність має здатність

налаштувати свій дух і не вагатися? [«Так».]. І ви до цих пір хочете, щоби ваш син був слухняною маріонеткою в руках інших людей? Чи ви все-таки хочете, щоби він був хазяїном своєї долі? Іншими словами, слабохарактерності чи самодостатності ви хочете його навчити?

Мати: Ясно, самодостатності краще.

Абрахам: Отже, єдине, що викликає в вас протиріччя, - це те, що його самодостатність не співпадає з вашою думкою? Із тим, - чого ви від нього вимагаєте?

Мати: А ви уявляєте, як мені приходиться, коли вчителька викликає мене в школу? Мені не дуже й подобається стояти в кабінеті «по стойці струнко» і виправдовуватися через те, що мій син поводить себе не так, як встановлено.

Абрахам: Невже ви здатні вбити зразу двох зайців? Як би нам хотілося достукатися до вашої свідомості! Адже у вас усього один син. І він не може бути особистістю, що цілком відбулася, і одночасно слухняним «матусиним синком». [«Ні».]. Як ви можете вказувати йому, кого він повинен слухати, а кого ні! Невже ви хочете, щоби будь-хто, котрий опиниться в ролі вчителя, міг нав’язувати йому свою волю? А чи не хочете ви в такому разі піддати всіх учителів самій ретельній перевірці? Чи не хочете взнати, хто вони такі? Якими є їх істинні наміри? Чи не хочете взнати, який вплив вони можуть учинити в подальшому на його політичні чи релігійні погляди, чи ще що-небудь…? Адже вам потрібно знати, якими є їх внутрішні побудники, чи не так? Чи не занадто складну роботу ви собі даєте? Адже зі всім цим розібратися буде ой як не просто.

Чи не краще буде просто сказати: «Джозеф, у тебе є своя голова на плечах і ти налаштований на Чисту, Позитивну Енергію. Я вірю, що ти зі всім цим розберешся сам. І я залишаю тебе один на один зі всіма цими людьми. Я не збираюся ставати на їх бік. Але я і тобі не буду нав’язувати свою допомогу. Нехай у тебе буде можливість, яку від народження дано кожному з нас. Ти зможеш аналізувати свій досвід, і він підкаже тобі, чого ти хочеш. Слухай, що говорить тобі твоя внутрішня сутність, - вона приведе тебе до здійснення всіх бажань».

Невже видумаєте, що ваш син буде невдахою? Невже ви вважаєте, що він встане на бік зла? Невже він робить це зараз? Чи ви думаєте, що він буде ледарем? Але ж зараз він не такий. Вам пощастило стати матір’ю яскравого, неординарного хлопчика. В ньому немає нічого такого, що заставить вас боятися

за його майбутнє. Просто дозвольте йому йти власним шляхом. Ми

. думаємо, що ваші сумніви мають під собою зовсім інше підґрунтя.

________________________________

2) Знову ж-таки, життя людини тут постає як мандрівка її душі після її втілення на Землі, як Місія її душі в нашій Дійсності

Занадто вже дорослі вважали, що мудрість і знання життя – це виключної їх доля. А дітей треба постійно наставляти на шлях істинний, не то вони заблукають у цьому безкрайньому й небезпечному світі. Якби ви тільки знали, наскільки цей погляд застарілий! Діти – це геніальні, всемогутні творці, котрі зовсім недавно прийшли з Нефізичного світу. Вони відчувають свою силу. І якщо стануть скеровуватися власними схильностями, то ніколи не заблукають. Вони тільки ще більше повірять у свою значимість. Підтвердять своє відчуття незалежності, своє розуміння Блага. Вони будуть процвітати – якщо тільки дорослі їх не «переучать». Іншими словами, якщо оточуючі не зроблять нічого такого, що змінить вібрації дітей, то їх домінантною вібрацією буде перебування в стані благодення. Ви й самі це розумієте, чи не так? Ваш син може служити живим доказом справедливості наших слів. Невже ви не бачите, який він щасливий, який у нього хороший настрій?

Джеррі й Естер у цьому сенсі дуже повезло. Вони зустрілися з людиною, яка заснувала школу в Массачусетсі. І ця школа вигідно відрізняється від інших. У ній діти займаються тільки тим, що їм дійсно подобається. Вони вчать тільки те, що хочуть учити. У цій школі не займаються просто заради процесу. Одначе, якщо вже дитина хоче чогось узнати і говорить про те, то вчителі «розіб’ються в млинець», але зроблять усе, що від них залежить, щоби допомогти йому. І ніхто, ні вчителі, ні директор (навіть, якщо їм буде дозволено), не захоче підійти до малюка Джозефа і сказати: «А ну, прочитай ось це», або «Чи не хочеш ти ось це вивчити?». Усе вирішує єдино бажання дитини.

Джеррі й Естер просто у захваті від цієї школи1). І ось чому – її принципи повністю відповідають вченню Абрахама: Не запитуючи, ти не отримаєш відповіді. Але, коли ти питаєш, відповідь приходить завжди.

Джозеф по-своєму намагається вам допомогти. Він, як уміє, доказує вам, і вчителям, що в нього є право вибору. І –таки він отримує, те, що вибирає. Він не відповідає всім вимогам старших – ну й нехай! Його це не дуже хвилює. І навіть якщо він чогось не довчить, - також нічого страшного. Ви переживаєте, вчитель турбується, а Джозеф – ні.

Він іще пам’ятає, що Всесвіт може дати йому все 2) . Варто лише захотіти. І він щиро не тямить, із-за чого піднялися всі ці метушня й безлад. Невже не про це він говорить вам знову й знову? [«Гм…»]. «І чого це ви так галасуєте? Я в порядку. Мені добре. Я все роблю правильно». Невже не так?

Уявіть собі суспільство, де всі, за якихось причин, кульгають. Одні сильніше, другі слабкіше. І в такому ось суспільстві народжується раптом абсолютно здорова й мудра людина. Його рівна і тверда хода викликає всезагальне нерозуміння й сміх (а часом і роздратованість). Така людина могла би сказати людям: «Так, я бачу, що ви всі кульгаві. Вам, схоже, це подобається. Але я-то не кульгавий і не бачу в цьому ніякого сенсу» Тоді всі б йому відповіли: «Кульгавість – це наш спосіб життя. Давай не впирайся. Учись кульгати!». А він

би сказав: «Та не хочу я кульгати! Не хочу й не буду!» І що тоді? Його зі всіх

_______________________________

1) Можливо, виконання державних навчальних програм у такій, напевно, приватній школі оцінюється лише у підсумку, наприкінці якогось етапу навчання – співавтори статті.

2) Згідно з Нью Ейдж, душа до втілення (тут – на Землі) перебуває («за Завісою», тобто, - в іншому вимірі) в стані незрівнянно більшої мудрості, аніж при цьому втіленні.

сил б’ють кийком по нозі. (Дуже забавно!). Тепер і він кульгає. Він став таким, як усі. І оточуючі з чистим сумлінням можуть сказати: «Ось тепер добре. Молодець, Джозеф! Так тримати!». І ми ні в якому разі не перебільшуємо. Це сама точна аналогія.

Те ж саме Джозеф говорить усім вам: «Я не хочу кульгати!». Не хвилюйтеся за нього і не переживайте з приводу того, що думають про нього вчителі.

Чи не пора й вам відправитись у Емоційну мандрівку? Варто замислитися

про те, що ваш син такий, яким він є. Згадайте, скільки проблем було у вас в дитинстві. Адже ви були такою ж, як Джозеф. І ваша мама пролила немало сліз (і своїх, і ваших), намагаючись вас переробити. Ну й як, спрацювало? Від цього були тільки суцільні розпачі й смуток,– і в вас, і в неї. Але ж ваша впертість нікуди не ділася, чи не так? Тому ви навряд чи захочете зробити теж саме із Джозефом. Отже, давайте сприймати вашого сина як незалежного, геніального творця. Власне кажучи, він таким і є. Які ж у вас є варіанти дій? Невже ви хочете принизити його і зробити таким, як усі? Ні, навряд чи так. Невже ви хочете примусити його силою? Ні, і це не для вас. То що ж ви вирішите? Невже ви думаєте, що в цій Дійсній Мандрівці ви можете відняти в нього права, котрі було надано йому від народження? Невже ви на це підете?

У вас є декілька можливостей, З вами поруч живе маленький хитрун, який вже налаштований на Джерело, приєднаний до Джерела 1). І ви або радуєтеся цій обставині, або відчуваєте гіркоту від неї. Ми не думаємо, що мета вашої Емоційної Мандрівки – бажання змінити свого сина. Нам здається, що ви (як і ми самі) любите його таким, яким він є. І любите дуже-дуже сильно. Скоріше за все, основна проблема криється в тому, що більша частина людей, котрі уособлюють шкільну систему, не розуміє і хоче розуміти того, що знаєте ви, знає Абрахам, і знає ваш син Джозеф. Чи можете ви тепер сказати, що ваша Емоційна Мандрівка мусить міститися в тому, щоби облишити перейматися тим, бентежитися через те, що вчителі не відають?

Мати: Цілком можливо.

Абрахам: Ну і як? Ви й самі хочете відноситися до цього простіше? Або (ого, на що ми зараз замахнемося!) ви прагнете, щоби оточення, і в першу чергу вчителі, схвалювали вас і вашого сина? (Таа-а-а-ак, тільки чи не занадто сильно сказано?).

«У мене є хлопчик, який правиться велінням свого істинного «Я» 2), котрого важко заставити грати за чужими правилами. Яскрава, талановита сутність». Чи хочете ви, щоби він став іншим? Чи потрібно вам, щоби він був заляканою дитиною? Чи хотіли би ви, щоби він став підлабузником? Чи хотіли би ви, щоби він робив усе за вказівками інших людей? Чи все ж-таки буде краще, якщо він збереже свою незалежну вдачу?

Отже, Дійсна Мандрівка (з урахуванням того, який у вас Джозеф) складається так, що ви зовсім не хочете його змінювати. Але при цьому хочете ____________________________

1) Тут, згідно з Нью Ейдж, мається на увазі Біополе Всесвіту, чи Свідомість Всесвіту.

2) Тут – вважається, що у звичайної людини, окрім свідомості, і підсвідомості є й «надсвідомість», яка належить людській «надособистості», її істинному «Я», інакше кажучи, - тій частинці Бога, котру втілено в людину.

покращити власне відношення до того, що думають і відчувають із приводу вашого сина оточуючі. Можливо, вони так і не перестануть негативно до нього ставитись – і з цим ви вже нічого не зможете поробити. Але ви знову можете вибрати один із варіантів поведінки. Перший – відношення оточуючих не стає кращим, але вас це не турбує. Другий – вони, як і раніше, не жалують вашого хлопчика, але ви через оце сильно переживаєте. Який з варіантів вам до вподоби?

Мати: Коли - не турбує.

Абрахам: Тоді почнемо! Скажіть декілька фраз на тему «Я не хочу хвилюватися, навіть якщо інші люди не дуже добре ставляться до мого сина». Поговоріть про це трохи, і ми подивимося, чи зможете ви відчути полегшення.

Мати: Я не хочу чути те, що вчителька мені каже, коли я входжу до неї в кабінет.

Абрахам: Ні, так ми далеко не від’їдемо.

Мати: Хочеться забрати його зі школи, щоби більше ніколи нікого з них не бачити.

Абрахам: Нікуди не годиться.

Мати: Я хочу проявляти активність у школі, як це було до цих пір.

Абрахам: «Мені подобається те, що я роблю в школі. Я хотіла би мати можливість хоч трохи впливати на вчителів. Нехай би вони зрозуміли, який талановитий хлопчик у них вчиться. Адже школа не в’язниця. Де ж, як не в школі, мусять проявлятися й розвиватися творчі схильності? І проявлятися по-різному. Я хочу допомогти у цьому школі. Хочу, щоби в ній заохочувалась у дітях індивідуальність, а не безликість. І народжена мною дивна дитина – як маленький яскравий маячок, веде мене до цієї мети». Ось так уже краще. Не ви самі вимовили ці слова, але вам полегшало, коли ви їх почули. Інакше кажучи, покращуйте свою емоційну налаштованість.

У чому ж - мета? Облиште переживати з приводу того, що думає про Джозефа решта людей. Він все одно залишиться самим собою. Ви вже розпрощалися з Емоційною Мандрівкою? Добре, якби розпрощалися, тому що ви не зможете змінити сина. Він залишиться таким, яким є. І вам це або сподобається, або ні. Що ж у даному випадку буде краще і для вас, і для нього?...

А чи знаєте ви, що всі великі творці вашого світу – всі до єдиного – в дитинстві були такими, як Джозеф. Просто вони так і не «виросли» із цього стану. Іншими словами, ніколи не здавалися. Творчі сили нуртували в них, як молоде вино. Невже не про таку долю ви мріяли для свого сина?

Ну а вчителі, котрі цього не розуміють… Чи хочете ви, щоби вони стали у вас на шляху? [«Ні».]. Отже, тоді ви не хочете перейматися нерозумінням учительки? Або, навпаки, збираєтеся нервувати з цього приводу?

Мати: Хочу, щоби мені було все одно, що вона думає.

Абрахам: Добре, ось це вірний крок. Врешті, подивимося до чого ми прийшли. Ви не можете змінити Джозефа. Чи можете ви змінити вчительку? [«Ні».]. Усі ваші намагання змінити Джозефа ні до чого не призведуть. Це намагання, котрі у всі часи називалися безплідними. [«Так».]. То чому ж ви намагаєтеся вплинути на нього? Тому що йдете на поводі у інших людей. Вчителька викликає вас, тому що їй хочеться проявити свою владу: «Я не вдоволена тим, як ваш син себе поводить. Ви мусите з ним розібратися». І вам хочеться на це відповісти: «Прошу вибачити. Мені дуже прикро, але мені не подобається, як ви ставитеся до мого сина. Так що це вам потрібно змінити своє відношення до нього, і тоді я буду задоволена».

Один тільки Джозеф у нас мудрець. Він каже: «А я щасливий! Ви не мусити робити чогось особливого, щоби я міг радіти. Від вас це не залежить. Ви мені не указ. Мені все рівно, що ви думаєте!» (Він – істинний вчитель, чи не так?). Отже мета вашої Емоційної Мандрівки повернутися до доброго гумору, до доброго стану духу. Ви хочете із симпатією відноситися до вчительки. Хочете бути впевненою, що стосовно Джозефа в неї добрі наміри… Давайте-но потренуємося в цьому: «Ви знаєте, мені приємно бачити, як ви піклуєтеся про мого сина. Це так мило з вашого боку. Дійсно, дуже-дуже мило. Мені жаль, що син вас не слухається. По правді кажучи, він і зі мною поводить себе точно так само. Але я знаю, що якщо жити з ним дружно, то він просто чудова людинка. І мені так уявляється, що ви, як учитель також мали би це розуміти. І ще я запримітила, що головне – на нього не тиснути, не намагатися заплутати або залякати. Тоді він стає самою чудовою дитино на світі, і з ним дуже легко поладити. Але, не дай Боже, якщо йому привидиться, ніби в нього відбирають свободу. Тоді він починає так шалено противитися, ніби йому не залишають можливості дихати. Я пам’ятаю, що й сама була такою. Тримаю парі, що й ви - також.

Тому я не стану підрізати йому крил. Хай краще зростає на волі й насолоджується своєю свободою. Я впевнена, що ми зможемо ним пишатися, якщо не будемо стояти в нього на шляху. Не варто заважати йому проявляти себе як особистість. О, до речі, велике спасибі вам за турботу! Як би ви знали, наскільки я вдячна вам за все, чому ви його навчаєте! Я знаю, що й він хоче у вас навчатися. Він мені казав, що ви йому подобаєтеся. Ви – дуже хороший учитель. Я цьому просто впевнена. Мені щиро жаль, що вам іноді буває важко з моїм хлопчиком, але мені уявляється, , що з талановитими людьми завжди непросто».

Будете продовжувати говорити в такому дусі, - і вона перестане викликати вас. Вона зрозуміє, на в її владі змусити вас переглянути свою точку зору. Вона покине вимагати від вас, щоби ви вплинули на сина. А Джозеф тим часом буде у благоденні. Ми впевнені, що рано чи пізно він завоює її серце і зуміє проявити себе. Саме так.

Мати: Спасибі…

…Розгорнута панорама не дуже вже й унікальна. За прогнозами знову ж –таки каліфорнійських учених, сучасна загальноосвітня школа, достатньо скоро, із приходом і зростанням у ній дітей-індіго й кришталевих дітей [2 - 15 ], суттєво зміниться, школа стане більш придатною для навчання й виховання.

Традиційне ж бо спілкування з дітьми, характерне для типових шкіл минулого століття, тепер уже не дає навчально-виховного ефекту. Особливо воно безплідне у стосунках із дітьми цих нових типів. Насаджати жорстку дисципліну в школі заради навчання вдається з часом усе менше й менше. Приживається не керування класом чи учнем, а пом’якшена (іноді поблажлива) регуляція та координація їх діяльності. Такі, - коли виявляються тенденції розвитку дитини та потроху коригуються педагогами, батьками, оточенням тощо.

Виграють у своїх педагогічних зусиллях ті вчителі, хто цінує неповторність, унікальність дитини, її довіру та любов до них, хто «слухає дитину серцем».

Критичне порівняння учня з іншими школярами, однокласниками, тим більше, намагання знівелювати його самобутність, новим дітям дуже шкодить: вони з самого народження ніби вже відчувають свою особливу й дуже притягальну для них місію на Землі. Діти-індіго ніби ні секунди не сумніваються в тому, що у Всесвіті існує могутнє джерело любові, яке поклало початок їх створенню. Здається, що вчителю залишається лише облачати в слова вже відчутну для таких дітей ідею єдності усього Всесвіту, усієї Природи, усіх форм Життя й Духу. Що йому потрібно демонструвати й роз’ясняти приклади Природи, яка є видатною системою, котра пов’язує воєдино народження, смерть і творення. І тоді діти не тільки «відчують» матінку-Землю, але й просякнуться неймовірною красою створеного світу. Треба тільки не забувати демонструвати дітям свою любов і, рано чи пізно, твоя любов допоможе їм самостійно визначитися з найважливішими та найболючішими світоглядними проблемами, проблемами і віри, і надії [15, с. 59].

Зрозуміло, що всім дітям потрібна дисципліна. Це допоможе їм в майбутньому, оскільки навчить контролювати себе і з терпінням використати ту модель життя, що вони отримали від нас.

Але страх (страх перед дорослими, наприклад, яким дисциплінують) не може бути вирішенням проблеми. Спеціалісти рекомендують спробувати краще зробити наступне: обговори з дітьми ті питання, які тебе хвилюють, але зроби це з ними «на рівних». Ні в якому разі не говори з ними зверхньо, ніби сходячи до них із небес. Нехай вони відчують себе дорослими – тільки так їм удасться отримати реальне уявлення про ситуацію. Вони не бажають чути про те, що ти контролюєш їх життя тільки в силу різниці в віці. Їх свідомість не готова прийняти думку о те, що, подорослішавши, вони будуть думати інакше, ніж зараз. І навряд чи тобі вдасться навіяти їм це. Але вони цілком здатні зрозуміти, що саме ти контролюєш певні питання, від яких вони залежать. Наприклад, якщо мова йде про твоїх рідних дітей, то - всі питання, пов’язані з домівкою, грошима, а також із їх власним комфортом чи дискомфортом. Це очевидно і багато в чому визначає той стан невдоволення, в якому вони перебувають.

Насамкінець, постарайся визначити, чого саме хочуть твої діти – з того, що знаходиться в тебе під контролем. Щодо рідних дітей, це може бути вільний час, можливість перемовлятися по телефону чи сидіти за комп’ютером. Потім створи систему, за якої їх згода з твоїми вимогами (вести себе розумно) тягнуло би за собою відповідну винагороду. Поясни це своїм дітям, а потім суворо притримуйся встановлених правил. На будь-які порушення реагуй без гніву, але з твердою рішимістю. Нехай діти зрозуміють, що вони самі контролюють свою реальність. Інакше кажучи, вони можуть отримати бажане, але тільки за умови, що будуть добровільно підкорятися правилам вашого внутрішнього укладу.

І ще: нехай їх поступливість буде винагороджено в подвійному розмірі. Всіляким разом, коли вони будуть чекати від тебе винагороди за свою поведінку, давай їм більше, ніж вони очікують, - як раз тому, що вони притримувалися встановлених правил. Це також виховання, але зворотне процесу покарання. Воно створює основу для позитивного життєвого досвіду і покаже твоїм дітям, що ти їх дійсно любиш. [15, с. 60 - 61].

Взагалі, діти мають звикати до ситуацій, в яких виховується відповідальність за свої вчинки, де вони дійсно роблять вільний вибір, але й невідворотно пожинають його плоди.

Нам потрібно ширше впроваджувати таку філософію педагогіки, таку методику виховання, котрі би зробили оцінювання досягнень дитини більш гуманним. Краще буде - оцінювати навчання й виховання учнів у категоріях успіху в їх самовдосконаленні, успіху в їх розвитку. Але – не в категоріях невдач, помилок, поганого, зла і т. п. Більше хвалити за успіх, рідше корити за невдачі…

Ось які нинішні тенденції в розвитку шкільної освіти намітились і можуть уже скоро реалізуватися. Звичайно, якщо нинішні люди різко не змінять своїх устремлінь і прагнень.

«Потенційне майбутнє освіти є таким, що наступне покоління почне все розставляти по місцям. Це буде динамічна система, в якій діти зможуть міняти свої класи на протязі семестру. Клас за класом. У вчителів буде всього одна мета – щоби до кінця семестру діти засвоїли певні поняття й довели, що вони знають усе, що заплановано. У згоді з колективним рішенням учнів групи, кожен клас зможе контролювати, скільки часу треба приділити кожній концепції чи кожному конкретному ступеню. У підсумку, це призведе до просунутому в розвитку класу, в якому учні самі визначатимуть тривалість семестру, спираючись на виконання програми. Класи, які завершать семестр раніше, отримають довші канікули.

Окрім того, класи отримають право колективно відраховувати учнів, які відволікають їх від навчання, або індивідуально допомагати тим, кому потрібне повторення матеріалу. Таким чином, самі учні займуть місце системи, котра вирішує, хто підходить класу. Це буде система, яка наділяє дитину силою під невпинним керівництвом учителя. Це буде сильно відрізнятися від сьогоднішньої освіти, коли система керує учнями. У майбутньому учні стануть керувати системою» [15].

Література.

1. Естер и Джерри Хикс (учение Абрахама). Удивительная сила осознанного намерения. Часть 11. – Санкт-Петербург: Издательская группа «Весь», 2008. - 234 c.

2. http:// www. ;

3. http://www.

4. Керролл Ли, Тоубер Джейн. Дети «Индиго». Новые дети пришли. Перев. с англ.- К.: «София», 2003.-288с.

5. Керролл Ли, Тоубер Джейн. Дети индиго-2. Праздник цвета Индиго./Перев. с англ. - М.: . дом «София», 2006.-240 с.

6. Кэрролл Ли, Тоубер Джен. Дети Индиго десять лет спустя. . – М.: .-во «София», 2009. – 384 с.

7. Савусін М. П., Желєзкова Н. О. та Пеняєв С. М. «Шляхи подолання страхів та головних негативних рис характеру, що притаманні підлітку і його мікросоціуму». - «Директор школи. Україна», № 9 - 10, (№№ 000 – 116), вересень - жовтень 2009 р., – htpp: // www. .

8. Савусін М. П., Желєзкова Н. О., Пеняєв С. М. «Шляхи подолання страхів і головних негативних рис характеру особистості» - «Шкільному психологу. Усе для роботи», № 9 (9), вересень 2009 р. – htpp: // www. osnova. .

9. Савусін М. П., Желєзкова Н. О., І., Пеняєв С. М. «Яка життєва роль вашої дитини? Рання профорієнтація підлітка». - «Шкільному психологу. Усе для роботи», № 11 (23), листопад 2010 р. С. 24 – 33. – htpp: // www. osnova.

10. Савусін М. П., Дімов С. Ф., Пеняєв метод. Методика поліпшення навчально-виховного проекту через узгодження формальних і неформальних ролей його виконавців. - Директор школи, ліцею, гімназії. Всеукраїнський науково-практичний журнал. МОН, АПН, ВАК. – htpp: // director-ua. info. У друці.

11. Савусін М. П., Пеняєв ість у відносинах “педагог – обдарований учень” - Директор школи України. Суспільно-освітянський часопис для керівника, 2 лютий, 2007. - К.: Вид.-во “Плеяди”, 2007. – htpp: // www. pleyady. . – 72c. С. 47 – 58.

12. Савусін М., Пеняєв С., Діти нового покоління - Завуч школи України: “Шкільний світ» № 31 (325), листопад, 2007, С. 22 – 28. E-mail: *****@*** .

13. ін, В. І Хворостянова, єв, . «Кришталеві діти. Покоління «Пост-Індіго» очима каліфорнійських психологів. - Психолог. Листопад, 3 (475) 2011, С. 23 – 28. www. . com ; E-mail: *****@***com

14. Савусін М. П., І., Пеняєв С. М. «Індиго-підлітки. Як із ними спілкуватися? Методичні рекомендації (у допомогу шкільному психологу)».– «Шкільному психологу. Усе для роботи», – htpp: // www. osnova. . - 16 м. п.с. У друці.

15. Керролл Ли. Крайон. Действовать или ждать? Вопросы и ответы / Перев. С англ.. – М.: «София», 2009. – 352 с., С. 196 – 197.