Майбутнє країни –
в моїх мріях
Що в країні нашій стало?
Україна запалала!
Син – на батька, брат – на брата
Стали зброю піднімати.
Мирні люди часто плачуть
Довго з церкви не виходять,
І чорніше тої хмари,
Мов примари, вони ходять.
Бо один син – на майдані
( Хоче, як в Європі, жити!)
Другий – визвавсь добровольцем
Рідну землю боронити.
Ой, нелегко Україні
Воля-воленька дісталась:
Вона завжди українцям
Важко в боротьбі давалась.
І тепер Небесна сотня
За народ життя віддала,
Щоб жили ми вільно, чесно,
Гідну Україну мали.
Ось, здавалось, вже позаду
Барикади, смерть і стогін,
Та біда одна не ходить --
Потекли знов ріки крові.
Зруйнували, розбомбили,
Після себе «ніч» лишили!
Як тепер там людям жити?
Треба ж все це відновити!
І до Сходу вже дістались,
Бо все мало видавалось!
Чуже ж око завжди тішить –
До чужого й тягне більше!
Та не треба забувати,
Що прийде час віддавати,
І за все пора платити,
Та з Всевишнім говорити.
За гріхи відповідати,
Сльози матерів згадати,
І смерть кожного солдата,
Що пішов Схід визволяти.
Стало мало – Крим забрали,
Де я часто лікувалась.
Крим, де всі ми, українці,
Раз на рік та й побували.
Крим, де сонце, море, гори,
Сміх дитячий, чисте небо.
Все забрав «брат» швидко, підло
І вважає, що так треба.
Що робити? Як нам бути?
Знову всім за зброю взятись?
Та не хочу я за тата
Й за своє життя боятись!
Дуже хочу мирно жити,
Крим Вкраїною назвати,
Хочу в гори я ходити,
В душі спокій відчувати.
Чую, кажуть: «Якщо хочем
Так, як у Європі, жити,
Починати треба з себе –
І податки всі платити.
Отоді й міста і села
Швидко ми відбудували б
І жили б щасливо діти –
Війни-горя вже не знали б.
Учні в школу знов ходили б,
Лікарі всіх лікували б,
Пенсію старенькі мали б –
Більше сліз не проливали б.
Так, податки слід платити,
Й усім треба розуміти:
Щоб навчатись, спокій мати,
Казну треба поповняти.
Не лише про себе дбати,
А й державу піднімати,
Разом Схід наш відновити –
І з спокійним серцем жити.
От якщо усі це будуть
Завжди знати й розуміти,
Отоді ми, українці,
В мирі й щасті будем жити!
Автор Антонюк Анастасія
