Київський національний університет імені Тараса Шевченка, докторант (стр. 4 )

Розглядаючи літературний твір як художню систему, М. Кодак наголошує, що кожна цілісна система підлягає структуруванню, “означенню певних структурних рівнів системи, зокрема, пафосу, жанру, психологізму, хронотопу, нарації” [14: 8]. Визначаючи етнопсихологічний вектор психопоетики як один з продуктивних дискурсивних напрямків сучасної науки про літературу, дослідник пропонує рубрикацію категорій “кожного структурно-функціонального рівня поетики”, що, на його думку, “дає змогу узагальнити тезаурус категорій” [14: 8].

Трактуючи пафос твору як його “загальний ідейно-емоційний тон”, М. Кодак називає такі види цього тону, як героїка, трагізм, романтика, сентиментальність, драматизм, гумор, сатира [14: 8]. Структурно-функціональна сфера поетики на рівні жанру представлена такими жанроформами: “епічні (героїчна поема, казка, билина, історична легенда), ліро-епічні (поема, балада), ліричні (пісня, елегія, ода), драматичні (трагедія, комедія, драма), лірико-драматичні (драматична поема, рольова лірика) і т. д.” [14: 8]. Далі автор пропонує такі “тезауруси категорій” “для психологізму: “таємний” психологізм з інтерпретацією “видимої психології” жестів, міміки і т. д., психологізм авторського “всевідання” (деміургізму) у формі “діалектики душі”; інтроспекційний психологізм ліричної автоінтерпретації значимих спонтанних проявів “глибини” свідомо-неусвідомленого життя душі тощо” [14: 9] (напівжирний шрифт М. К.).

Розглядаючи питання хронотопічної цінності образів-концептів в аспекті вивчення індивідуального художнього світу письменника, М. Кодак деталізує світ топосів, що, на його думку, є поетиковизначальними. Це “топоси дому, порогу, салону, площі, дороги; символіко-інтенційні та віртуальні (небо, космос, материнське лоно, ірреальний простір), їхні темпоральні відповідники – добові та річні цикли, секулярно-життєві парціації часоплину (“від колиски до гробу”), позаемпіричні величини (мить, вічність) тощо” [14: 9]. Апелюючи до різних типів розповідних канонів, автор описує основні типи нарації, які є суттєвими для розуміння визначальних особливостей художнього тексту як об’єкта: “повістувальні диспозиції оповідача (першої особи), розповідача (третьої особи), діалогічні (пряма мова), внутрішньомонологічні (невласне пряма мова), імітації “потоку свідомості” тощо [14: 9].

В аспекті питання поетики М. Кодак наголошує також на необхідності вивчення різновидів або “базових типів словесно-образного мислення” у мистецькій діяльності особистості. Пропонуючи звернутися до досвіду типодиференціації художньої діяльності, викладеного у висновку-резюме Я. Мукаржовського (“самопроявлятися відносно дійсності людина може двома принциповими шляхами й третього шляху немає”), М Кодак наголошує на “дихотомії систем авторської свідомості письменства, тобто поділу всієї множини систем на два типи за принципом взаємовиключення, операціональна формула якого: або/або” [14: 9]. Проектуючи цю формулу на розвинуті художньо-естетичні системи, М. Кодак об’єднує їх у дві групи. До першої належать романтизм, неоромантизм та експресіонізм. А до другої – реалізм, неореалізм (позитивізм, натуралізм), імпресіонізм.

Вони відмінні “загальними творчо-психологічними установками”, тобто “мають кожний свою інваріантну світомоделюючу основу, парадигму образотворення: перший ряд – гомогенізуючу (творення однорідних, монолітних художніх явищ), другий – гетерогенізуючу (творення явищ різнорідних, мозаїчних)” [14: 9]. Домінантні риси, притаманні визначеним М. Кодаком “базових типам словесно-образного мислення”, на думку вченого, “здобувають структурно-функціональну підтримку на всіх рівнях – пафосу, жанру, психологізму, хронотопу, нарації”, оскільки “поетичні структури своїми підрядними установками вступають у “взаємоспівдіяння” […] із загальною системотворною установкою (інваріантною парадигмою образності)” [14: 9]. Диференціальною підставою на рівні нарації є “прагматика” вислову (М. Кодак), авторська настанова, яка, в залежності від характеру, поділяється на гомогенізуючу (сугестивну) та гетерогенізуючу (експлікативну: роз’яснювально-прояснювальну, причинно-наслідкову, дослідно-емпіричну) [14: 10].

Саме авторська жанрова свідомість, помножена на індивідуально-неповторну модель творчості, дає такі зразки, які історики літератури вписують у парадигму теорії літератури: роман “конан-дойлівського типу”, “уелсівська фантастика”, “епопейний характер толстовського мислення”, “психологізм Достоєвського”, “шекспірівська трагедія”, “мопасанівська новела”, новела “стефанівського” типу, “новели Косинки”, “гуцалівський тип новелістичного мислення” тощо. Охоплюючи інколи цілі цикли або творчість загалом, літературознавство починає звертатися до таких феноменів, генерованих творчим генієм письменника, як-от “гофманіада”, “шекспіріана”, “шевченкініана”, “гоголіада” та ін. Відштовхуючись від готових жанрових схем, автори підчас творять власний жанровий дискурс, який закладає основи окремого жанрового інваріанту. Так жанрові модифікації можуть набувати статусу інваріанту.

Системний підхід до вивчення жанрових систем як сукупності типологій і наративів сприяє укладанню жанрової топографії в синхронному та діахронному зрізах. “Синхронний опис охоплює не тільки літературну продукцію конкретної епохи, а й ту частину літературної традиції, яка у цю епоху зберігає життєздатність” [22: 360].

Однак попри активний процес пошуку нових жанрових інваріантів не втрачає своєї актуальності постулат: “Жанр отримує характеристику своєї сутності з власне літературних норм, кодифікованих теорією. Жанрові правила визначають образ тексту, оскільки категорія жанру усвідомлюється в якості більш суттєвій, вагомій, реальній, ніж категорія авторства” [17: 90].

Розглядаючи малу прозу письменників муру на рівні жанрових інваріантів, забезпечуємо прочитання текстів в аспекті реалізації жанрової свідомості автора, парадигмально вписаної в уявлення про “горизонти очікуваного”, що консервує у собі жанр з точки зору теоретичної (до певної міри нормативної) поетики в проекції на поетику історичну.

Осмислення поетики малої прози як жанрової системи неможливо поза контекстом тих ідетинфікаційних процесів, які були невід’ємним атрибутом життя української творчої спільноти за кордоном. Наповнюючи жанрові інваріанти новим змістом, продиктованим настановами, що природно формувалися під знаком ідеї “великої літератури”, письменники МУРу на основі механізму “наслідування-відштовхування” надавали нової модальності раніше сформованим культурою жанровим канонам. Так явища очевидно маргінальні набували свого законного статусу в загальній системі жанрової кодифікації. Однак справедливим буде зауваження, що жанрова система малої прози письменників МУРу формувалася на основі двох домінантних принципів:

-  через своєрідну консервацію жанрової матриці, збереження жанрового канону як способу “відсилання” читача до упізнаваних, автентично значущих, націєрозповідних жанрозмістових художніх форм;

-  через перекодифікацію ідей, образів, мотивів, що були притаманні конкретному жанровому інваріанту, наповнюючи жанр новими характеристиками, апелюючи до такого адресата, який ідентифікував себе як українця виключно в координатах європейської культури.

Література

1.  Аристотель. Поэтика // Сочинения: В 4-х т. Т. 4 / Пер. с древнегреч.; Общ. ред. .– М.: Мысль, 1983.– С.645-680.– (Филос. наследие. Т.90).

2.  Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет.– М.: “Художественная литература”, 1975.– С.234-407.

3.  Бовсунівська ія літературних жанрів: Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману: Підручник / івська.– К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2009.– 519 с.

4.  Историческая поэтика // Поэтика: словарь актуальных терминов и понятий / [Гл. науч. ред. ].– М.: Издательство Кулагиной; Intrada, 2008.– С.86-87.

5.  Веселовский исторической поэтики // Историческая поэтика / Вступ. ст. ; Сост., коммент. .– М.: Высшая школа, 1989.– С.299-307 (Классика литературной науки).

6.  Довгалевський Митрофан. Поетика (Сад поетичний).– К.: “Мистецтво”, 1973.– 435 с.

7.  Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Избранные труды.– Ленинград: Издательство “Наука”. Ленинградское отделение, 1977.– 405 с.

8.  Зінченко В. Г. До питання про межі розповідних жанрів в літературі нового часу // Поетика.– К.: Наукова думка, 1992.– С 199-209. (Академія наук України. Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка).

9.  Іваньо І. В. “Поетика” Митрофана Довгалевського // (Сад поетичний).– К.: “Мистецтво”, 1973.– С.5-23 (Пам’ятки естетичної думки).

10.  Іванюк Б. Жанрова модальність // Лексикон загального та порівняльного літературознавства.– Чернівці: Золоті литаври, 2001.– С. 200.

11.  Клочек Григорій. Енергія художнього слова. Збірник статей.– Кіровоград: РВВ Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, 2007.– 448 с.

12.  Клочек Григорій. Проблеми складу поетики літературного твору // Клочек Григорій. Енергія художнього слова. Збірник статей.– Кіровоград: РВВ Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, 2007.– С.10-32.

13.  Художнє мислення письменника як формотворчий чинник // Клочек Григорій, Енергія художнього слова. Збірник статей.– Кіровоград: РВВ Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, 2007.– С.54-72.

14.  Системогенеза авторської свідомості: Теорія й проблеми історії літератури // Слово і час.– 2001.– С.8-15.

15.  Маслюк і поетики і риторики ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. – К.: Наукова думка, 1983.– 232 с. (Академія наук Української РСР. Інститут літератури ім. . До ІХ Міжнародного з‘їзду славістів).

16.  Поспелов . Целостно-системное понимание литературных произведений // Поспелов методологии и поэтики.– М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983.– С.138-172. (336 с.)

17.  Поэтика: словарь актуальных терминов и понятий / [Гл. науч. ред. ].– М.: Издательство Кулагиной; Intrada, 2008.– 258 с.

18.  Сивокінь Г. Давні українські поетики / Друге видання з додатками.– Харків: Видавництво “Акта”, 2001.– 167 с. (Наукове видання. Серія “Харківська школа”).

19.  Тодоров Цветан. Походження жанрів // Поняття літератури та інші есе.– К.: “Києво-Могилянська академія”, 2006.– С.22-39.

20.  Оновлення жанру і суперечки про поетику // У глибинах людського буття. Літературознавчі студії. Вступна стаття .– Одеса: “Маяк”, 2005.– С.159-182 [Бібліотека Шевченківського Комітету].

21.  Творча індивідуальність письменника і розвиток літератури.– К.: Видавництво художньої літератури “Дніпро”, 1976.– 376 с.

22.  Лінґвістика і поетика // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М. Зубрицької.– Львів: Літопис, 1996.– С.357-376.