Державна підсумкова атестація з технологій.
Напрямок підготовки «Кравець».
Варіант № 13. Зразок відповіді.
1. Коротка історія одягу та швейного виробництва.
Історія одягу людини тісно пов’язане з історією одягу, розвитком виробничих сил, особливо з винаходом ткацького верстату і швейної машини.
Вивчення історії одягу дає можливість ознайомитись зі звичаями й побутом різних народів, бо одяг великою мірою відбиває матеріальне і духовне життя народу.
Перший найпримітивніший одяг виник дуже давно. Людина змушена була закутуватись від холоду, снігу, дощу, сонця. Таким одягом були плащі зі шкіри забитих тварин а в деяких країнах використовували листя і кору дерев. Пізніше коли люди навчились робити з кісток голки, шкіру почали зшивати. Поступово люди навчились переплітати волокна. У тропічних лісах матеріалом для таких тканин були волокна кактусів, бананів а в місцях з помірним кліматом – волокна кропиви і стовбурів гірського бука. Так виникло ткацтво, а разом з ним і примітивний ткацький верстат. Згодом, коли люди почали займатися землеробством, тканини виготовляли вже з льону, конопель, бавовнику, з вовни домашніх тварин. Перший одяг, який почали шити, був із мішком певної довжини, в якому вирізували отвори для голови і рук, а потім підперезували шнурком.
Розрізняють одяг плечовий і поясний. Плечовий походить від первісних плащів, поясний – поясних пов’язок. У процесі розвитку суспільства, люди пристосовувати одяг до умов у яких жили і працювали. Наприклад: на півночі одягалися дуже тепло, з білого хутра взимку, а влітку – теплих кольорів. Великий вплив на одяг мали суспільні відносини та сімейний стан, одяг жінок і чоловіків, релігійні погляди людини. Відбилась на одязі і соціальна нерівність людей. З виникненням класів відмінність між одягом багатих і бідних зросла ще більше, багаті люди носили одяг з дорогих тканин, а бідні – з грубої тканини. Одяг змінювався залежно від розвитку суспільства та епохи в якій жили люди.
Старогрецький і римський одяг являв собою полотнище тканини, яке перекидали через плече скріплюючи пряжками чи застібками та підв’язували на різні смаки. Прикрашали одяг орнаментами. У середні віки він був дуже складний, особливо, одяг знаті. Пошиття його вимагало досить високої майстерності. Але ні схем, ні малюнків – викрійок ще не існувало. Для конструкції пройми, плеча, горловини використовували контур руки з відставленим великим пальцем. Поступово люди спеціалізувались, удосконалювали свою майстерність, у результаті чого виникло кравецьке ремесло. Почали застосовувати муляжний спосіб крою. З появою швейних цехів, кравецьке ремесло розвинулось ще більше. У XII ст. були закладені основи крою, що особливо вплинуло на форми жіночого одягу. В цей період удосконалювалось сама техніка пошиття – вперше з’явилися вшивні рукави. В XIX ст. Французький кравець Мішель за допомогою математичних розрахунків вперше створив конструкцію креслення одягу. Під час побудови креслення викрійки в основу було покладено обхват грудей. Через кілька років інший кравець винайшов «сантиметрову систему крою». Потім ці системи удосконалювались. Тепер існує кілька систем, які ґрунтуються на вивченні будови постаті людини, пропорцій та математичних розрахунків.
2. Роль конструювання і моделювання одягу. Види моделювання. Форми моделювання. Способи моделювання.
Моделювання одягу є початковою стадією у виготовленні швейних виробів. Під час моделювання необхідно враховувати зовнішність людини, призначення одягу, його якість, колір та малюнок тканини, фігуру людини. У швейній промисловості є два види моделювання: творче – створення первинного зразка, фасону моделі, тобто воно ґрунтується на тематичній основі, і технічне – створення нових фасонів одягу. При оформленні фасону виробу об’ємну його форму створюють за допомогою виточок, декоративних ліній, одночасно проектуючи застібки.
У швейному виробництві існує чотири головні конструктивні форми моделювання:
1. Прилягаючий ліф з вшивним рукавом, з якого розробляють усі конструктивні форми.
2. Прилягаючий ліф з суцільно кроєним рукавом.
3. Прилягаючий ліф з рукавом реглан.
4. Ліф вільної форми з рукавом різноманітних фасонів.
Під час розробки моделей одягу застосовують такі способи:
1. Конструктивний – розробка моделей на основі побудови креслення викрійки за допомогою розрахунків.
2. Розробка моделей на основі малюнків із журналів мод, нанесення на основну викрійку допоміжних ліній фасону. При цьому треба мислено визначити на малюнку моделі лінії, які наносять на основну викрійку, місце розміщення кожної деталі і перенести їх на основну викрійку, відповідно збільшивши.
3. Прикладний – розробка моделей на основі готової викрійки з допоміжними прикладними деталями. Наприклад:ліф з перехідним плечем спинки на пілочку, розробка рукавів реглан, рукав, який переходить в кокетку.
4. Муляжний спосіб – конструювання і розробка моделей безпосередньо на постаті або манекені. Застосовують його тільки тоді коли модель важко або зовсім неможливо розробити іншим способом.
Перш ніж приступити до моделювання одягу різними способами, необхідно розглянути азбуку моделювання, розробку різних фасонів ліфа на основі прилягаючого ліфа шляхом перенесення виточок або розподілу їх у м’які складки, зборки.
Це моделювання є основою для розкрою блузки або сукні не тільки строгої форми а й будь-якого іншого фасону, залежно від моди та індивідуальних особливостей фігури.
3. Види конструкції рукавів. Обробка рукава сорочечного типу з розрізом в ліктьовій частині.
Рукав – це невід’ємна частина плечового одягу.
Фасон одягу розділяється за кроєм рукава:
Виріб із вшивним рукавом;
Суцільнокроєний;
Рукав «реглан»;
Комбінований.
Рукав – це один із найбільших складних конструктивних вузлів виробу, від якого залежить зовнішній вигляд та якість виробу. Форма рукава визначається шириною зверху і знизу, довжиною і ступенем облягання руки.
Види рукавів:
1. вшивні:
а) довгі (одношовні, двошовні);
2. короткі;
3. три четверті;
4. сорочечний;
5. рукав «реглан»;
6. суцільнокроєний;
7. комбінований.
Обробка рукава.
Викроїти деталь рукава, зробити позначення для м’яких складок по нижньому зрізу, довжину застібки. Викроїти смужку тканини довжиною, що дорівнює подвійній довжині = подвійній довжині розрізу + 2 см. Під кутом 45°.
Прикласти смужку лицьовою стороною до лицьової сторони рукава по лінії розрізу. Приметати, пришити ( ширина шва 0.5-0.7 см). Обгорнути зріз розрізу смужкою тканини із підгином. Перекрити лінію вшивання на 1-2 мм. Приметати. Виконтати шов з лицьової сторони по смужці або в шов.
Припрасувати.
Скласти рукав лицьовою стороною всередину, вирівнявши зрізи. Зшити (ш. ш. 1 см). Обробити зрізи на спецмашині запрасування. Запрасувати.
По надсічкам низу рукава закласти 2 м’які складки у бік ліктьового зрізу, зметати.
Скласти низ манжету лицьовою стороною з виворітної сторони. Вирівняти зрізи, кінці застібки з бічними сторонами манжети. Вметати.
Вшити (ш. ш. = 1 см)
Припрасувати шов вшивання до низу рукава.
Накласти підігнутий край манжети на припуски на шви вшивання підманжети, закриваючи його на 0.1-0.2 см. Приметати.
Настрочити манжету (ш. ш. 0.1- 0.2 см). Припрасувати.
Намітити місце розташування прорізної петлі. Виконати петлю.
Пришити ґудзик.
Самоконтроль.
Перевірити правильність обробки манжети, симетричність бічних сторін.
