Історичні сюжети у творчості Т. Шевченка

НАТАЛІЯ ОРОБЧЕНКО

„Історичні сюжети у творчості Т. Шевченка

(Фрагмент - „Смерть Мазепи")

(от лише завдяки сьому здрібнінню, завдяки повному занику національного почуття, завдяки сій національний кастрації, лише завдяки тому не тільки російський історик, але і здрібнілий раб-українець, малий потомок великих предків - і він, не знаючи своєї історії, накидався на Мазепу... А для нас Мазепа не зрадник і не себелюбець, а герой невчасу. Людина, що в послідні дні української свободи, української автономії, перед всезро-стаючим натиском імперії все ж пішла з по-сліднім мечем у руках, з послідньою гвардією дов­кола себе. І полковники-мазепинці - се не убогі егоїсти, а рицарі смерті, що віддали за свою ідею, за світлий ідеал національної незалежності - віддали і вигідне своє життя, і спокій, і душу всю. Із глибокою пошаною, голови обнаживши, будемо читати ті імена в скрижалях історії, повторюю­чи за Кулішем Україні: "Від Тебе, моя Непе, їх імен тепер туподумство людське не заслонить". Гнат Хоткевич

Дуже складно вкласти у Прокрустове ложе той чи інший аспект творчості великого митця. Хоча спроба означення теми „Історичні сюжети у творчості Т. Шевченка" може додати вагомі аргументи полеміці, яка ведеться ще з часів Арістотеля і Платона про досто­вірність відтворення подій минулого в історичній науці, чи в мис­тецтві, зокрема, літературі. Саме його життя і творчість є унікаль­ним: він чи не єдиний у світовій літературі автор, який у поетичній формі синтезував філософію історії. Не менш важлива його місія і у малярській творчості. Сучасні дослідники підкреслюють, що Ше­вченко спроектував український історичний сюжет на глобальні ви­міри світової історії. Адже всі його історичні теми мають глибин­ний історіософський підтекст. Здається, що всі проблеми людського життя виринають у його творах, вимагаючи негайної відповіді, не­відкладного розв"язання.

Через призму кількох ледь окреслених ескізів, які в Ака­демічному виданні мають доволі невизначену назву - „Композиція

2

на історичну тему", на одному з яких /№ 000/ олівцем рукою Г. Честа-хівського напис:" Умірае Мазепа. Далі чорнилом: а коло его Карл XII" намагаємось зрозуміти, які думки і почуття володіли Тарасом Григоровичем, коли звертався він до могутньої постаті великого гетьмана одного з найтрагічніших періодів в історії України. Щодо особи Мазепи в малярській, поетичній, публіцистичній спадщині Шев­ченка залишились фрагментарні, навіть, скоріше езопівські /з огляду на затаврованого прокляттям і дуже небезпечного для імперії гетьмана/ констатації думок, емоцій. Хоча під час допитів у III відділенні кирило-мефодієвець Г. Андрузький свідчив що Шевченко „з малоросійських гетьманів підносив Мазепу", і Певно, що не було його відношення до Мазепи лише інтуїтивним, бо, не зважаючи на свідому брехню, або ігно-рацію подій 1808-1809 рр. російськими історіографами, у Європейській культурі /література, театр, музика/ особа українського гетьмана вик­ликала незаперечний інтерес перш за все як патріота і борця за неза­лежність своєї Батьківщини. Ось далеко не повний перелік творів на цю тему,/видання до 1843р./ які міг читати і Шевченко:

Вольтер. Історія КарлаХП./ 1731/.

Францішек Гостецький. Велике посольство./ 1732/.

Анрі д. Орвіль. Спогади Азема./1764/.

Байрон. Мазепа. 1818.

Віктор Гюго. Мазепа, /вірш, 1829/.

Кіндрат Рилєєв. Войнаровський.

Юліуш Словацький. Мазепа, /драма, 1839/.

Олександр Пушкін. Полтава. 1928

Байронівську романтичну поему про Мазепу використовували бага­то європейських композиторів. Першою на цей сюжет була опера німецького композитора Маурера, прем'єра якої відбулася в Бамберзі 1837року.

До речі, Селецький /київський губерніальний предводитель дворянст­ва, композитор/ у своїх спогадах про зустріч з Тарасом Шевченком в Яготині згадує про ще одну, правда, не створену оперу „Мазепа", яку він мав написати на пропозицію княжниВ. Рєпніної, а лібретто до неї взявся складати Шевченко. Але через різні погляди на мову твору задум так і не було здійснено.

Ще 1842 року серед малюнків Шевченка з"являється образ Мазепи. Під невеликим ескізом чорнилом, можливо, рукою Честахівського зроб­лено напис "Мазепа і Войнаровський". Академічний коментар до

з

малюнка - в дусі часу: Для ілюстрації Шевченко обрав саме той ури­вок поеми, в якому Рилєєв говорить про засудження українським наро­дом Мазепи як зрадника: "Тебя ж, Мазепа, как Иуду, клянут украинцьі-повсюду" 2 Але чи так це було в дійсності? Те, що селяни не підтрима­ли Мазепу з його чіткою орієнтацією і програмою формування держав­ної української еліти на основі козацької старшини, як і те, що після по­разки на його голову навіть автори хвалебних од, патріоти Яворсь-кий і Прокопович змушені були вилити багато бруду, безумовно, знав і Шевченко. У його записах народної творчості зустрічаються такі вирази, як "пес Мазепа",з "превражий Мазепа", "пропала Мазепина слава, навіки пропала, а Палієві царство небесне і довічная слава'Ч Але загальновідомо і те, які глибоко філософські висновки зробив Тарас Григорович щодо питання про Палія і Мазепу у поемі "Іржавець":

Наробили колись шведи

Великої слави,

Утікали з Мазепою

В Бендери з Полтави,

А за ними й Гордієнко...

Нарадила мати,

Як пшениченьку пожати,

Полтаву достати.

Ой, пожали б, якби були

Одностайне стали

Та з фастовським полковником

Гетьмана єднали.

Не строміли б списи в стрісі

У Петра у свата.

Не втікали б із Хортиці Славнінебожата... 5

У Археологічних нотатках Шевченко неодноразово, ніби безсторон-ньо, згадує Мазепу. У Переяславі звертає увагу на колишній монастир, нині соборну церкву, побудовану гетьманом, в ризниці якої зберігається неповторне по роботі Євангеліє - його дар* Дослівно переписав і напис на оправі: "Сіє Євангеліє справилось коштом і

І ИдетЬСЛ фо Пе/оесопийЦШ Єбсі^іє би^тну «а*(лгиху дабнмм/аінеьеоГ моби пппа мчетецтЬ<я/ писане і, Пї()-№їрр. МНМ і/ст6#ц Щ ле/чамегіЧ розкішно ерпаментобане, №0о$лені\ хаійОРоіим* засшабхами, мшґатиргж/ '

4

накладом его царского пресвітлого величества войска запорозького Гетьмана й славного чину святого апостола Андрея Кавалера Іоана Ма­зепи року 1701 іюня вь І день. Делал иноземец Дробус"б. В Чернігові за­писує про знайдених біля храму Спаса двох срібних ідолів із яких за наказом гетьмана, зроблені царські ворота. В церкві Праскеви теж зна­ходить і описує дар Мазепи. Ще можна згадати подібні записи, які свідчать про розуміння Шевченком величезного внеску Мазепи в справу культурного і духовного відродження України. Розмах, з яким Мазепа взявся за цю справу теж можна оцінити, судячи по записах Шевченка. У церкві села Мохнатий він замалював потір і дослівно зафіксував напис, вигравіруваний на ньому: "во благовременное реіменторство щасливого панування свого, Ясновельможний его милости пань Иоань Мазепа ГетьманЬ войск Єго Царского Пресветлого величества запорозьких, сей келихь до Храму пресвятьія богородицьі во весь Мохнатинь надань року 1697 м. Іюня 23.7

А з яким захопленням описує Шевченко у повісті "Близнюки" Пере­яславський Вознесенський собор: "... Це соборний храм, чудової, витон­ченої напіврококо, напіввізантійської оірхітектури, споруджений знаме­нитим анафемою Іваном Мазепою" 8 .Асоціативно згадується відома ак­варель „Церква Покрови в Переяславі", де зображено церкву і вбогі ха­тини на другому плані, а на першому - величезна калюжа, в якій вовту­зяться брудні свині. Свята справа і високі прагнення і Богдана Хмель­ницького і Івана Мазепи втоплені у брудній калюжі, де панує збай­дужіле свинство,"купається собі в калюжі, мов перш купалося в грі­хах...'^

Згадується в повісті і церква Покрови, збудована на честь взяття Азова Петром І полковником переяславським Мировичем, другом і со­юзником "проклиняємого" Івана Мазепи. Підкресливши неоковирність і безхарактерність архітектури, Шевченко з глумливим підтекстом подав інформацію про "чудову історичну картину пензля Матвеєва, якщо не іноземця якогось, де зображені Петро І, Катерина П і всі знамениті со­ратники їх, в тому числі і гетьман Мазепа" і о

Як тут знову не згадати знаменитого Езопа і не підкреслити, що тексти Шевченка у смисловому плані нагадують величезні айзберги підводну тектоніку яких ось уже багато років розшифровують дослідники.

5

Прослідковуючи, наприклад, розмежування у його творчості добра і зла, знаходять цілком космологічну вісь "верх-низ" з чітким означенням, святості першого стану і зримої присутності пекла в останньому. /Той же „смітничок Миколи" - Петербург, що „у долині, мов у ямі, на багнищі мріє" чи „колючим терном" поросле село/.

До географічних точок навколо яких у Шевченка-концентрується енергетично містка українська маса історичних подій, фактів, позитивних емоцій, тобто^ верху, крім „святого Києва великого" можна віднести і Чигирин, Переяслав, Трахтемирів, Суботів, Батурин. А з історичних осіб^ безперечно, виділити ^огдшга~ХмШ[БНицькогсгта Івана Мазепу. Харак­терним у цьому плані є уривок з повісті "Близнюки": "Далеко, дуже да­леко від моєї милої, моєї прекрасної, моєї бідної Батьківщини, я люблю інколи, дивлячись на широкий, безлюдний степ, перенестись подумки на берег широкого Дніпра і присівши де небуть, хоч, наприклад, у Трахте-мирові під тінню розлогої верби, дивитись на позолочену заходом сонця панораму, а на темному фоні цієї широкої панорами, як алмази блищать переяславські храми Божі і один із них яскравіше усіх блищить своєю золотою головою. Цей собор збудований Мазепою. І багато, багато різних подій оживає в пам"яті моїй, уявляючи собі цю чарівну панора­му". 11

Аналогічні смислові акценти в оцінці головних постатей історичного життя України ми бачимо і у поезії „Сон":

...Над Трахтемировим високо

На кручі, ніби сирота

Прийшла топитися... в глибокім,

В Дніпрі широкому... отак

Стоїть одним-одна хатина

З хатини видно Україну

І всю Гетьманщину кругом...

Вечернє сонечко гай золотило,

Дніпро і поле золотом крило,

Собор Мазепин сяє, біліє,

Батька Богдана могила мріє,...і2

Творча уява Шевченка чутливо вловлює і моделює страшенно роз­ладнану енергетику в усіх проявах життя на теренах України. Але, як

б

бачимо, він також чітко окреслює стрижні на яких ще дивом тримається цей хаотичний світ із, на щастя, міцними цивілізаційними підвалинами, здатними до регенерації, завдяки високому духу і привабливості ідеї.

Шевченко добре знав, що цій українській ідеї в усі часи чесно і відда­но служило багато іноземців. Серед соратників Мазепи їх теж виявилось немало. Зокрема, у містерії "Великий льох, "де наглядно продемонстро­вано, яке велике значення відводить він у осмисленні історичних подій страшній полтавській трагедії в розділі „Три душі" друга душа згадує прізвище Чечеля:

А мене, мої сестрички,

За те не впустили,

Що цареві московському

Коня напоїла

В Батурині, як він їхав

В Москву із Полтави.

Я була ще недолітком,

Як Батурин славний

Москва вночі запалила,

Чечеля убила,

І малогоД старого

В Сейму потопила.

Я меж трупами валялась

У самих палатах

Мазепиних...із

Варто поставити питання, яке зараз практично лишилося б без відпо­віді: „Хто такий Чечель?", щоб зрозуміти глибину знання Шевченком історичних фактів. Із його розуміння і відповідного осмислення цих фактів логічно випливає акварель „Марія", яка вважається ілюстрацією до поеми О. Пушкіна „Полтава." Хоча цей яскравий твір скоріше вис­тупає антитезою поемі. Пробудження молодої красуні, яка кохала ста­рого гетьмана /до речі, в кімнаті на стіні висить його портрет/ виступає ніби життєстверджуючим началом в ланцюгу тих трагічних ісюричних-подій.

Звертався Шевченко і до столичного Батурина, мабуть, коли працю­вав над"Мальовничою Україною"/ хоча це лише припущення/.

7

Але у статті О. Русова "Коллекция рисунков Т. Шевченко" дано опис малюнків, які зберігалися у колекціях Козачковського - Коховського. Там було зазначено, що на обкладинці однієї із папок, в якій зберігалися малюнки Шевченка, рукою Коховського був напис: Т. Прахов не воз-вратил многих работ Т. Шевченко, среди них "Дом Мазепи в Батури-

НЄ".14

До речі, провінційний Батурин Мазепа перетворив у столицю, про яку згадували у європейських світських хроніках. І ми повинні тільки віта­ти прагнення нашого президента відродити колишню велич Батурина.

Мабуть, Шевченко не раз обмірковував, як удалося гетьману 20 років зміцнювати Україну після такої страшної руїни, і протистояти моло­дому, деспотичному, зажерливому Петру?. Відповідь на це запитання дала сама історія. Доля поставила супротивником Петра Мазепу і укра-їно-російський конфлікт з появою Карла XII набрав характеру справж­ньої античної трагедії, відгуки якої розлетілися майже по всьому світу і навічно закарбувалися в часі. Останній акт цієї драми відбувся по-тойбік Бугу в Бендерах, де перебував хворий Мазепа під охороною ту­рецького паші, якого царський посол Толстой щодня намагався схилити до видачі гетьмана, пропонуючи 300 тис. талярів /До речі, це пропону­вали іКарлуХІІза вигідні умови миру/

З часу прибуття в Бендери, аж до смерті Мазепа не підводився з ліжка. Він лежав хворий у Варниці - передмісті Бендер і поволі догорав. Саме цей момент і зображує Шевченко у 4 ескізах із, які, судячи з чітко ок­ресленої площинидеж збирався гравірувати, готуючи "Мальовничу Ук­раїну", цю енциклопедію вільного українського. духу, який Петро І так прагнув розіп"ясти. Начерк даної композиції накреслено на звороті олівцевого ескіза „Антон Головатий біля Неви"іб, датованого н. п. травня 1843р.,тому і згадані малюнки мають таке ж датування.

Мазепин задум зробити Україну вільною не вдався, але, не зважаючи на це, він залишив нащадкам приклад і традицію боротьби за незалеж­ність.

Не підлягає сумніву, що Шевченко знав тексти договору Мазепи з Карлом ХП та його польськими союзниками, в яких підкреслювалось, що Україна з обох сторін* Дніпра з військом Запорозьким і народом малоросійським, має бути вільною від усякого чужого володіння. Союзні

й

держави ні під яким приводом не повинні мати претензій на владу над нею і не мають брати з неї яких-небуть доходів чи податків.

Цілісність границь її, непорушність вільностей, законів, прав і привілей її свято мають враховуватися, аби Україна вічними часами свободно тішилася своїми правами і вольностями без всяко­го ущерба"і7.

Спадкоємцем своєї справи Мазепа зробив Орлика, який гідно про­довжив діяння гетьмана, засвідчивши своє місце в історії знамени­тою Конституцією.! скільки вже славних імен, яких недруги нарекли мазепинцями викарбованоЧіа наших скрижалях.

Але, на жаль, нема пророка в нашій Вітчизні. Вічним Дамокло-вим мечем висять над Україною волання Шевченка: /Ши;цфждємос,& ]МИ Вашінгтона з новим і праведним законом?". 18

Діждемось, коли наша українська еліта побачить себе,, заглянувши в безстрокове дзеркало історії, виписане в думі пана гетьмана мазепи:

Всі покою щиро прагнуть,

А не в один гуж тягнуть:

Той направо, той наліво,

А всі браття тото диво.

Нема ж любови, нема ж згоди

Од Жовтої взявши Води.

През незгоду всі пропали

Самі себе звоювали. 19

Література

1. Кирило-Мефодієвське товариство. - К; 1990. том. 2, с. 329.

2.  ПЗТ в 10-ти томах. - К., 1964. - Т. УП. - № 000.

3. Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р. Т. 5, с. 259. / у альбомі 1839-43рр. запис рукою Куліша/.

4.  Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р. Т. 5, с. 266,267. / запис невідомою рукою в альбомі Шевченка 1846-50рр. /.

5. Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р. Т. 2, с. 44.

6. Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р. Т. 5, с. 215.

7. Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р. Т. 5, с. Щ_.

8. Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р..Т. Ц0 с 14-

9. Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р. Т. 2, с. 2,^0
Ю. Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р. ГГ. і/, с. 1%

11.Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р..Т. Ц, с /09 12.Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р. Т. 2, с. И. 13.Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р. Т. 1, с. 315-316

14.  "Киевская старина", 1894, № 2, сі82

15.  ПЗТ в 10 Т, т.7, кн.2, № 000, 286,183,182.

16.  ПЗТ в 10 Т, т.7, кн.2, г-646, № 000

17._________________________________________________

18. Тарас Шевченко. ПЗТ у 12-ти томах. - К. 2005 р. Т. 2. £ 158 19.

°..,