НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра юридичної психології
ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри юридичної психології
доктор психологічних наук
Кудерміна О. І.
«____» ___________ 2014р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА №2: Психологічні аспекти забезпечення особистої безпеки
працівників ОВС.
З дисципліни: «Професійно-психологічна підготовка працівників підрозділів ОВС».
Категорія слухачів: слухачів 4курсу ННІЗН
НАВС.
Навчальна мета: сформувати та удосконалити у слухачів поведінкові установки на збереження життя і здоров’я в екстремальних оперативно-службових умовах, підтримувати професійно-психологічну готовність як систему правил і техніки поведінки по забезпеченню особистої безпеки працівників ОВС в складних штатних та позаштатних службових ситуаціях.
Розвиваюча мета: включити аудиторію у процес наукового пошуку, разом заново осмислити цей процес, підводячи курсантів до самостійного усвідомлення одержаних висновків.
Виховна мета: слухач повинен формувати вміння і навички учбової та трудової діяльності, орієнтуватися у особливостях мотивації власної діяльності.
Обсяг навчального часу: 2 години.
Навчальне обладнання, ТЗН: Мультимедійний комплекс, лазерна указка
Наочні засоби: Схеми, плакати.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв'язки:
Забезпечуючі дисципліни: Психологія, юридична психологія, конфліктологія
Навчальні питання:
1. Поняття та визначальні чинники особистої безпеки.
2. Психологія особистої безпеки працівників ОВС.
3. Професійна підготовленість працівників ОВС до дій у небезпечних ситуаціях.
Висновки.
Література:
1. Забезпечення особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків: Науково-практичні рекомендації / , , Казміренко Л. І. та ін.; Під ред. М. І. Ануфрієва, єва. – К.: НАВСУ, 1999. – 72 с.
2. Быть неуязвимым. – К., 1998.
3. , Казміренко Л. І. Організація і проведення виховної і соціально-психологічної роботи з особовим складом органів внутрішніх справ // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996. – № 2.
ВСТУП
Досить сумна статистика свідчить, що від 7 до 12 % працівників органів внутрішніх справ гинуть, зазнають тяжких фізичних та психічних травм під час виконання службових обов’язків і так чи інакше пов’язаних з ними дій та гострих постекстремальних переживань. На жаль, сьогодні ще існує думка, що за умов суворого додержання працівниками ОВС правових та організаційних вимог у службовій діяльності, екстремальні ситуації є надзвичайними і нетиповими. Але це не відповідає дійсності: екстремальні ситуації є досить типовими у функціональному змісті практичної діяльності фахівців певних служб та підрозділів.
1. Психологічна характеристика екстремальних умов оперативно-службової діяльності
Екстремальні ситуації можна визначати як несприятливий, складний стан умов людської життєдіяльності, що набув для окремої особи або групи осіб особливої значимості; це об’єктивно складні умови діяльності, що сприймаються й оцінюються як напружені чи небезпечні.
Екстремальні ситуацiї можуть бути регламентованими i нерегламентованими, плановими i ситуаційними, „штатними” i „позаштатними”. У найбільш загальному вигляді вони поділяються на групи:
1) спричинені надзвичайними умовами (стихійне лихо, природна чи техногенна катастрофа, війна, масові терористичні акції тощо);
2) життєві, повсякденні (пожежа, напад злочинця, гострий брак часу, необхідність одночасного вирішення декількох однаково важливих завдань), тобто такi, що виникають у житті кожної людини;
3) пов’язані з захопленням потенційно небезпечними видами хобі (альпінізм, підводне плавання, швидкісна їзда та ін.);
4) службові, професійні – зумовлені виконанням фахових обов’язків. З небезпекою для життя i здоров’я пов’язане виконання багатьох видів робіт, що містять елементи виробничого i професійного ризику, а також службова діяльність військовиків, працівників правоохоронних органів та службовців МНС України.
У професійній дiяльностi працівників правоохоронних органів можна виділити наступні різновиди екстремальних ситуацій:
1) швидкоплинна – пов’язана з необхідністю дiяти в умовах жорсткого дефіциту часу, у максимально швидкому темпі, при високому рівні організованості та зі значним психологічним навантаженням (затримання злочинця, участь у ліквідації наслідків катастрофи);
2) довготривала – психологічно напружена діяльність протягом тривалого часу (процес розкриття і розслідування злочину);
3) викликана „невизначеністю” – потребує прийняття рішення за наявності альтернативних, суб’єктивно однаково значимих варіантів поведiнки (повідомити про службову недбалість або протиправну поведінку товариша чи залишитися з ними у добрих стосунках, виконати службовий обов’язок чи не втручатися в події задля власної безпеки);
4) ситуація, що потребує постійної готовностi до дій – перебування в монотонних, мало змінюваних умовах в очікуванні екстремальних змін (чергування, перебування в засідці);
5) заснована на надходженні ймовірно недостовірної iнформацiї – потребує екстрених дій за відсутності впевненості в достовірності одержаної інформації (повідомлення про зникнення дитини, про мінування тощо);
6) породжена суб’єктивними обставинами, тобто самим працівником (відволікання чи нестійкість уваги, непрофесійне виконання дiй та ін.).
Центральним у характеристиці сутності ситуації, коли може бути завдано шкоди фізичному та психічному здоров’ю працівника правоохоронних органів, є поняття „небезпека” – стрес-чинник, що відображає усвідомлення працівником обставин, за яких дія відповідних впливів може завдати йому фізичних та психічних ушкоджень, призвести до нещасного випадку чи загибелі. Можна виділити такі види небезпеки:
1) реальна – наслідок несприятливої динаміки оперативно-службової ситуації з наявними чинниками загрози життю та здоров’ю працівника;
2) потенційна – виникає при будь-якому можливому контакті з негативними якостями об’єктів чи суб’єктів ситуації;
3) провокована – виникає внаслідок прояву окремих особистісних негативних якостей працівника (агресивність, грубість, жорстокість, пиха, гонор тощо) і відповідної протиправної реакції на них із боку інших осіб;
4) уявна є результатом перебільшення чи хибної оцінки негативних якостей ситуації, поведінки конкретних осіб, хибного тлумачення мовних повідомлень.
При виконанні працівниками правоохоронних органів своїх професійних обов’язків в екстремальних ситуаціях можлива організація дiяльностi рiзних рівнів, полярними з яких є: високий та низький рівень вольової регуляції поведінки.
- Високий рiвень вольової регуляції (адаптивна поведінка, мобілізація) – виявляється у підсиленні регулюючих функцiй психiки, своєчасному прогнозуванні і врахуванні змін обставин, швидкому, чіткому й грамотному застосуванні засобiв i прийомів дiй, за необхідності – їх видозміни. Підвищується ступінь вольової керованості діяльністю та її загальна ефективність.
- Низький рiвень вольової регуляції (неадаптивна поведінка, дезорганізація) – нездатність концентрувати увагу на головному, порушення впорядкованості психічних процесів, непослідовність i неточність виконання дiй, ігнорування минулого професійного досвіду, стереотипне повторення певних дiй при відсутності такої необхідності, покваплива i сумбурна поведiнка або ж загальмованість, заціпеніння.
Розвиток екстремальних ситуацій та їх наслідки значною мiрою ускладнюються наступними чинниками:
- несподіваність виникнення небезпеки,
- невизначеність ситуацiї та можливих наслідків,
- відсутність дієвої підтримки (допомоги) з боку оточуючих громадян,
- гарантій соцiального (у тому числі правового) захисту та iн.
2. Чинники ефективної професійно-психологічної готовності працівника ОВС до виконання службових обов’язків в екстремальних умовах діяльності.
На ефективність діяльності правоохоронця в екстремальних умовах службової діяльності впливають наступні чинники:
1) інтенсивність і особливості дiї подразника;
2) психологічна надійність – інтегральна індивідуальна характеристика, що передбачає наявність сукупності певних психофізіологічних, індивідуально-типологічних та характерологічних властивостей особистості;
3) психологічна підготовленість – спеціальна тренованість до дiй і екстремальних умовах, пiд впливом якої поріг корисності напруження підвищується;
4) функціонально-психологічний стан організму – поріг корисної напруженості зменшується пiд впливом перенесених соматичних захворювань та психічних травм, в тому числі внаслідок невдач по службі, втоми, участі в конфліктних ситуаціях із вираженим психофізіологічним реагуванням тощо.
Особиста безпека – це система організаційно-правових, фізичних і тактико-психологічних заходів, які дозволяють забезпечити збереження життя та здоров’я працівника правоохоронних органів і підтримання високого рівня ефективності його професійних дій.
Загалом безпека працівників правоохоронних органів забезпечується такими блоками:
1) організаційно-правовий – комплекс об’єктивних передумов для ефективного і безпечного здійснення професійної діяльності;
2) мотиваційно-особистісний – морально-поведінкові установки, психологічна готовність „на виживання”, тобто дотримання норм, правил і спеціальних процедур, що гарантують особисту безпеку.
Працівники – для забезпечення особистої безпеки повинні:
- знати і неухильно виконувати відповідні директивні вказівки керівництва;
- знати основні тактико-операційні та психологічні прийоми забезпечення особистої безпеки у різноманітних ситуаціях професійної діяльності;
- уміти аналізувати і узагальнювати досвід безпечної поведінки колег по роботі та інших працівників у екстремальних умовах оперативно-службової діяльності;
- знати, застосовувати і творчо збагачувати тактику, прийоми і засоби забезпечення особистої безпеки та безпеки колег.
Аналіз надзвичайних подій, під час яких працівники правоохоронних органів були поранені або загинули, дозволяє констатувати, що існують чинники, дія яких спричиняє непоправні наслідки:
1. Тактико-операційні чинники „небезпечної” поведінки працівника:
- низький рівень професійних знань, фізична і тактична непідготовленість, недостатнє володіння зброєю;
- обрано недоцільну чи хибну тактику поведінки;
- невдале виконання запланованих дій;
- дії без підтримки (прикриття) при перевірці документів, затриманні, супроводженні правопорушників;
- відсутність зброї напоготові;
- не здійснено чи здійснено недостатньо ретельно особистий огляд правопорушника, не використані наручники;
- не контрольовано ситуацію, поведінку та психічний стан правопорушника.
2. Ситуативно-психологічні чинники „небезпечної” поведінки працівника:
- переоцінка своїх можливостей, відсутність контролю за своїм психічним станом;
- відсутність почуття небезпеки, впевненість, що знаходження у службовому приміщенні та статус працівника правоохоронних органів є гарантією від фізичного насильства;
- втрата пильності, ігнорування ознак небезпеки, невміння вчасно її розпізнати;
- стереотипні дії, розрахунок на те, що „буде, як завжди”;
- несприятливий психічний стан (перевтома, конфлікти на службі або в родині, похмільний синдром тощо).
Залежно від індивідуально-психологічних та психофізіологічних особливостей працівників та рівня їх професійної підготовленості безпека діяльності може бути різною. Це зумовлює необхідність своєчасного та наукового обґрунтованого визначення керівниками служб та підрозділів осіб, схильних до нещасних випадків, зі зниженим імунітетом до небезпечних ситуацій. Чинники, що визначають цю категорію працівників, можна представити у вигляді такої схеми.
1. Стійкі (сталі) протипоказання до небезпечних видів діяльності: низька психологічна стійкість та схильність до психічної дезадаптації; високі показники тривожності; емоційна неврівноваженість та імпульсивність; підвищена схильність до ризику; низький інтелектуальний рівень; уповільненість реакцій; недоліки розподілу та концентрації уваги; функціональні непатологічні зміни в організмі (серцево-судинної, дихальної та інших систем); схильність до алкоголізації і наркотизації.
2. Тимчасові чинники обмеження використання працівника в небезпечних ситуаціях: недостатня професійна підготовленість і психологічна готовність; недосвідченість.
3. Ситуативні психічні стани особистості як наслідок службових чи сімейно-побутових конфліктів та психічних травм: підвищена неадекватна активність, надмобілізованість; вкрай низька активність, загальмованість; тривожність, страх.
4. Віктимні особистісні якості, що роблять працівника уразливим щодо злочинних зазіхань: запальність, гарячковість; самовпевненість, пихатість; легковажність та/чи гіпертрофована довірливість.
Слід зазначити, що однією з найбільш вагомих детермінант виникнення надзвичайних подій у сфері професійної діяльності працівника правоохоронних органів є така індивідуально-психологічна особливість, як схильність до ризику. Готовність до ризику безпосередньо пов’язана з мотивацією особистості на досягнення мети або на запобігання невдачі. Проведеними психологічними дослідженнями встановлено такі закономірності:
- працівники, які орієнтуються на досягнення мети, віддають перевагу середньому рівню ризику, а ті, хто боїться невдачі, – найменшому або, навпаки, надмірно великому ризику;
- працівники, у яких є острах перед нещасним випадком, потрапляють у неприємності частіше, ніж ті, хто орієнтований на досягнення успіху в своїй діяльності.
Основним напрямами забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів слід вважати формування:
- тактико-психологічних прийомів забезпечення безпеки при затриманні правопорушників та взаємодії з об’єктами професійної діяльності;
- вмінь безпечного вирішення конфліктних ситуацій;
- вмінь і навичок безпечного спілкування на службі та в побуті;
- вмінь і навичок психічного саморегулювання та захисту від маніпулятивного і сугестивного впливу.
- вмінь і навичок протидії шантажу та провокаціям;
- психологічної готовності до застосування заходів фізичного впливу та застосування зброї на поразку.
Основними формами забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів є:
1) спеціально-тактичні – навчання основам професійної діяльності, майстерному володінню зброєю, спеціальними засобами і засобами зв’язку та індивідуального захисту; формування готовності до застосування зброї і засобів активної оборони в екстремальних ситуаціях;
2) педагогічні – індивідуальні бесіди, наставництво, аналіз виконання оперативно-службових завдань з позиції дотримання особистої безпеки; навчання операційно-тактичним і психологічним прийомам безпечної поведінки у різноманітних ситуаціях оперативно-службової діяльності;
3) психологічні – вивчення індивідуально-психологічних особливостей працівників і прогнозування їх поведінки в екстремальних ситуаціях; проведення практичними психологами психокорекційної роботи; формування мотиву професійного зростання, нерозривно пов’язаного з дотриманням заходів особистої безпеки.
Психологічна готовність працівника – сукупність якостей і властивостей особистостi, що зумовлює стан змобілізованості психiки, настроєність на найбільш доцільні, активні та рішучі дiї в складних чи небезпечних умовах виконання службових обов’язків.
Структура психологічної готовності працівника правоохоронних органів представлена такими компонентами:
1) мотиваційний – установка не тільки на найбільш доцільні, активні та рішучі дії, а й на власну безпеку;
2) орієнтаційний – вивчення та усвідомлення умов і особливостей діяльності, способів можливих дій при різних варіантах розвитку ситуації, необхідних для цього властивостей та якостей особистості;
3) оціночний – об’єктивна оцінка ступеня небезпеки ситуації і власної підготовленості для її вирішення, прогнозування можливих результатів, внесення відповідних поправок у план дій;
4) вольовий – самоконтроль, самомобілізація та керування своєю поведінкою, саморегуляція;
5) операціональний – уміння та навички реалізовувати професійні дії.
Заключна частина
Забезпечення особистої безпеки працівників органі внутрішніх справ України – це складна і багатогранна проблема. Немає двох однакових працівників, як немає і двох однакових небезпечних ситуацій, в яких ці працівники діють. У викладених нами порадах неможливо дати абсолютних рецептів доцільної дії з будь-яких небезпечних службових умов.
Доцент кафедри
