Лекція № 15. Структура екологічного законодавства

Лекція № 15. Структура екологічного законодавства

-  Система екологічних нормативно-правових актів України.

-  Закони України, що регулюють екологічні відносини.

-  Міжнародні конвенції в екологічній сфері

1. Система нормативно-правових актів України.

Система нормативно-правових актів України - це сукупність усіх нор­мативно-правових актів, її основу складають:

Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, закони України, міжнародні договори, ратифіковані Україною, постанови Верховної Ради України, рішення та постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, укази та розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, інструкції та накази міністерств і відомств, рішення органів місцевого самоврядування.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на:

закони (Конституція, закони, кодекси, міжнародні договори), підзаконні нормативне-правові акти (укази, постанови, розпоряд­ження, інструкції, накази, рішення).

Найвищу юридичну силу має Конституція України. Всі закони та підза­конні нормативно-правові акти України повинні їй відповідати.

"Закони" і "кодекси" мають однакову юридичну силу. Якщо те саме пи­тання регулюється в законах по-різному (юристи це називають "юридич­ною колізією"), то діє той закон, який був прийнятий пізніше. Наприклад, згідно Земельного кодексу України громадянам, які займаються сільським господарством, можуть надаватися у власність невеликі водойми до 3 га та ділянки лісу до 5 га. Водночас Лісовий та Водний кодекси України, що прийняті у 1994 та 1995 роках, встановили заборону надання у приватну власність навіть невеликої площі водойм та лісів. Оскільки Земельний кодекс України був прийнятий пізніше, у 2001 році, його положення мають вищу юридичну силу, тому саме їх треба застосовувати у разі виникнення спору з цього приводу.

Міжнародні договори, укладені та ратифіковані Україною, мають таку ж саму юридичну силу, як її національні закони. Ратифікація міжнародного договору відбувається шляхом ухвалення Верховною Радою України спе­ціального закону про ратифікацію.

Підзаконні нормативно-правові акти мають нижчу юридичну силу, ніж Конституція, закони, міжнародні договори. Підзаконні нормативно-пра­вові акти повинні їм відповідати. Тобто, у випадку колізії норм, які міс­тяться у законі та підзаконному акті, діють положення закону. Про це слід пам'ятати, томущо дуже часто чиновники різних рівнів керуються саме підзаконними актами (наприклад, інструкціями), які, на жаль, часом не відповідають законам.

Нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим (Конституція, рішення та постанови) діють виключно на її території. Тому не можна застосовувати їх положення поза територіальними межами автономії.

Слід пам'ятати, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тобто, вони не поширюються на поведінку, яка мала місце в той період, коли відповідний акт ще не був прийнятий або ще не набрав чинності. Отже, не можна посилатися на закон, якого не існувало під час виникнення тієї чи іншої суперечливої ситуації в минулому; треба знайти норму, яка була дійсною на той час.

2. Закони України, що регулюють екологічні відносини

2.1. Конституція України.

Основним законодавчим актом України є Конституція. Вона визначає принципові засади правового регулювання всіх сфер суспільного життя. Конституція України - це першоджерело, з якого бере витоки екологічне законодавство.

Конституція України має пряму дію. її можна безпосередньо використо­вувати за відсутності подібних норм в інших законах чи підзаконних актах, у тому числі й при захисті своїх екологічних прав у суді. Згідно ст.8 Конституції України "звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина на підставі Конституції України гарантується."

Особливе значення має ст.50 Конституції, де зазначається, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного дос­тупу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і пред­метів побуту, а також право на її поширення.

У ст.16 закріплюється обов'язок дер­жави щодо забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України.

Ст.66 вказує на обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Згідно ст.13 Конституції України при­родні ресурси, що знаходяться в межах її території, зокрема земля, її надра, повітряний простір, водні джерела, ресурси континентального шельфу вик­лючної морської економічної зони, — є об'єктами права власності українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У Конституції підкреслюється (ст.14), що яке перебуває під особливою охороною держави, є земля, і право власності на землю гарантується.

Ст.22 вказує, що перелік прав і свобод людини та громадянина, закріплений Конституцією, не є вичерпним. Тобто, права людини можуть бути передбачені і в інших нормативне-правових актах, але вони також підлягають захисту. Вони гарантуються державою і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ст.34 (ч.2) зазначає, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Ст.36 гарантує громадянам України право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів.

Ст.38 визначає, що громадяни мають право брати участь в управлінні держав­ними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Ст.39 забезпечує право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації, про проведення таких заходів треба завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Ст.40 передбачає право кожного направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, котрі зобов'язані розглянути звернення й дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Ст.49 вказує, що держава забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя населення.

Ст.55 гарантує права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У цій же статті зазначається, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Після використання всіх національних засобів правового захисту кожен може звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Ст.56 надає кожному можливість відшкодовувати за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальні та моральні збитки, завда­ні внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У Конституції також визначаються основи компетенції Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, органів місце­вого самоврядування, Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, у тому числі в сфері регулювання екологічних відносин.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізу­ється громадянами, юридичними особами та державою виключно відпо­відно до закону.

2.2. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"

Цей закон, прийнятий 25 червня 1991 року, і є базовим у системі інших законів України, що регулюють екологічні відносини. Він визначає концептуальні засади екологічного законодавства України. Багато його положень отримали подальшу деталізацію в інших законах екологічного спрямування. Закон складається з преамбули та 16 розділів.

Перший розділ має назву "Загальні положення". Тут зазначені завдання не лише цього Закону, але всього екологічного законодавства України. Такими завданнями є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної без­пеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій і природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

У цьому ж розділі визначаються основні принципи екологічного законо­давства України, зокрема:

·  пріоритетність вимог та гарантування екологічної безпеки людини;

·  співвідношення екологічних, економічних та соціальних інтересів;

·  превентивність природоохоронних заходів;

·  обов'язковість державної екологічної експертизи;

·  гласність і демократизм у прийнятті екологічнозначимих рішень;

·  екологізація виробництва на основі комплексності рішень в екологічній сфері, впровадження новітніх технологій;

·  узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;

·  збереження біорізноманіття;

·  безоплатність загального (для задоволення власних потреб, наприклад, рекреаційних) і платність спеціального використання (як правило, в господарських цілях) природних ресурсів;

·  запровадження економічного механізму охорони довкілля (стягнення плати за забруднення та погіршення якості природних ресурсів);

·  поєднання заходів стимулювання та відповідальності в екологічній сфері.

Визначення базових принципів має велике значення, оскільки у випадку відсутності в законодавстві тієї чи іншої норми щодо регулювання екологічних відносин, суди й інші державні органи повинні керуватися загальними принципами екологічного законодавства України.

У цьому розділі підкреслюється також, що екологічні знання є обов'язко­вою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів і призводить до впливу на стан навколишнього природного середовища.

Розділ 2 присвячений екологічним правам і обов'язкам громадян. Закон (ст.9) встановлює широке коло екологічних прав громадянам України. До них належать:

·  право на безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

·  участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть нега­тивно впливати на стан довкілля, та внесення пропозицій до держав­них і господарських органів, установ та організацій з цих питань;

·  участь у розробці й здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного викорис­тання природних ресурсів;

·  здійснення загального і спеціального використання природних ре­сурсів;

·  об'єднання в громадські природоохоронні формування;

·  одержання у встановленому порядку повної та достовірної інфор­мації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;

·  участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

·  одержання екологічної освіти;

·  подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Слід підкреслити, що цей перелік не є вичерпним. Інші закони також визначають екологічні права громадян. Наприклад, право на оскарження в суді рішень, дій, бездіяльності органів державної влади чи їх посадових осіб в екологічній сфері, відшкодування моральної шкоди за екологічні правопорушення. Починаючи з 1991 року, майже всі закони екологічного характеру містять переліки тих чи інших екологічних прав громадян.

У цьому ж розділі встановлюються гарантії екологічних прав громадян та їх обов'язки у галузі охорони довкілля.

Розділ 3 закріплює основи компетенції рад (Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад) щодо захисту навколишнього природного середовища. Компетенція органів місцевого самоврядування в екологічній сфері визначається також у Законі України "Про місцеве самоврядування", а з окремих напрямків (скажімо, охорона лісів) — у галузевих екологічних законах (Лісовий кодекс).

Розділ 4 визначає основи компетенції органів управління (Кабінету Міністрів України, уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів місцевого рівня та спеціально уповноважених) у сфері охорони довкілля. Головним спеціально уповноваженим органом управління у сфері охорони довкілля є Міністерство екології та природних ресурсів і його органи на місцях. Крім того, компетенція вказаних органів визначається в Конституції України, Законі України "Про місцеві державні адміністрації", галу­зевих екологічних законах і положеннях про відповідне міністерство чи відомство.

Отже, з'ясовуючи, до якого органу належить розгляд того чи іншого пи­тання, слід звернути увагу на всі вищезазначені закони.

У ст.21 Закону говориться про повноваження громадських організацій у сфері захисту довкілля, а саме:

·  розробляти й пропагувати свої природоохоронні програми;

·  утворювати громадські фонди охорони довкілля; за погодженням з місцевими радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища;

·  брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

·  проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

·  одержувати у встановленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення, програми і заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;

·  виступати з ініціативою проведення загальнодержавного і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;

·  вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

·  подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;

·  брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища.

2.3. Інші закони

Норми, що регулюють екологічні відносини, можна знайти у більшості законів України. Зараз спостерігається тенденція до екологізації всього українського законодавства. У цій частині Посібника ми наводимо лише ті з них, які найбільшою мірою регулюють екологічні відносини.

·  Закон України " Про екологічну експертизу"

·  Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру"

·  Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації"

·  Закон України "Про відходи"

·  Закон України "Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами"

·  Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами"

·  Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"

·  Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань"

·  Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"

·  Основи законодавства України про охорону здоров'я

·  Земельний кодекс України

·  Закон України "Про пестициди і агрохімікати”

·  Закон України "Про меліорацію земель"

·  Кодекс України про надра

·  Водний кодекс України

·  Закон України "Про питну воду та питне водопостачання"

·  Закон України "Про рослинний світ"

·  Лісовий кодекс України

·  Закон України "Про тваринний світ”

·  Закон України "Про мисливське господарство та полювання"

·  Закон України "Про природно-заповідний фонд"

·  Закон України "Про курорти”

·  Закон України "Про охорону атмосферного повітря”

·  Закон України "Про альтернативні види рідкого та газового палива”

·  Цивільний кодекс України

·  Кодекс України про адміністративні правопорушення

·  Кримінальний кодекс України.

3. Міжнародні конвенції в екологічній сфері

Міжнародно-правові договори (до яких відносяться угоди, договори, конвенції тощо) з моменту їх ратифікації Верховною Радою України є чинними на території України і застосовуються так само, як і будь-який закон України. Не ратифіковані, але підписані Україною конвенції не мають обов'язкової юридичної сили, проте їх використання є можливим з огляду на звичаєве міжнародне право.

Деякі міжнародні документи, скажімо, декларації, не потребують ратифікації: вони відносяться до рекомендаційних документів (які не мають обов'язкової юридичної сили).

З метою подальшої конкретизації окремих положень тієї чи іншої конвенції розробляються й приймаються протоколи до неї. Підписання й ратифікація конвенції не означає одночасного підписання та ратифікації протоколів до неї. Протоколи повинні підписуватися та ратифікуватися як окремі документи.