Генезис розвитку поняття «Педагогічна система»

УДК 371.4:37

© Каньковський І. Е.

ГЕНЕЗИС РОЗВИТКУ ПОНЯТТЯ «ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА»

Постановка проблеми. Нині в педагогічній літературі, в періодичних виданнях, у методичних розробках часто використовується поняття «педагогічна система». Однак дивує той факт, що в цей термін більшість авторів вкладають свій відповідний смисл. Одна група авторів під педагогічною системою розуміє концепцію виховання особистості, яка обґрунтовується в працях тих чи інших вчених-педагогів, наприклад, педагогічні системи , І. Г. Песталоцці, , та інших. На це звертає увагу й Він відмічає, що «...оскільки формування цих концепцій відбувалося в рамках відповідних суспільно-історичних формацій і мета, специфіка і провідні елементи цих формацій не могли не відбиватися на поглядах педагогів, то часто говорять про педагогічні системи первіснообщинного, рабовласницького, феодального та інших суспільств» [8, с.23].

Друга група авторів, виходячи із системного підходу до вивчення будь-яких складних об’єктів, під педагогічною системою розглядає всю систему освіти держави, регіону, або освітнього закладу того чи іншого типу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед робіт в яких предметом дослідження є педагогічна система можна виділити роботу В. Володько, де вперше зроблено спробу описати етапи розвитку поняття «педагогічна система». Однак автор обмежився лише розглядом праць Н. Кузьміної, Л. Вікторової та В. Беспалько, охопивши період 70-х -90-х років. За останній час структуру педагогічної системи розглядали ряд науковців, серед яких І. Васильєв, А. Ковальов, А. Новиков, Л. Сирин, М. Окса, але й вони не робили аналізу становлення цього поняття в педагогічній науці.

Постановка завдання. Метою нашої статті є виконання аналізу становлення й розвитку поняття «педагогічна система» в історії педагогічної науки, без авторитарної й імперативної оцінки, для осмислення його сутності й усвідомлення значення у процесі перебудови вітчизняної системи освіти.

Виклад основного матеріалу. Ще в 1916 році В. Соколов у своїй книзі «Історія педагогічних систем» підкреслював, що «…ознайомлення з педагогічними системами корисне для вихователів, у тому відношенні, що сприяє напрацюванню і в них цілісного педагогічного погляду, цільної педагогічної системи. Необхідно знати, що у вихованні важлива система педагогічних дій і впливів» [10, с.1].

Першу спробу дати визначення поняття «педагогічна система» зробив український педагог Я. Мамонтов ще в 20-х роках минулого століття та вперше звернув увагу педагогічної громадськості [9].

Я. Мамонтов виходив із того, що «педагогічна діяльність утворюється спільним діянням трьох основних чинників: це – педагог, учень (або колектив учнів) і дидактичний матеріал (або «предмети навчання»)» [7, с.11]. «На мій погляд, – писав він, – треба встановити форми історичної та логічної завершеності між такими педагогічними факторами, як мета виховання, педагог, учень, дидактичний матеріал, метода. Установлення логічних відносин між цими факторами виявило б становище їхнє в цілій педагогічній системі й визначило б її саму з формального боку, тобто показало, з яких елементів вона мусить складатися, щоб задовольнити наші вимоги. Таким чином, перше й основне завдання педагогічної типології полягає в нормальному визначенні науково-педагогічної системи або педагогічного світовідношення» [7, с.15].

Я. Мамонтов намагався переконати опонентів в тому, що ця система повинна бути цілісною і «ні в якому разі не може являти собою випадкової суміші різних педагогічних ідей, метод і т. ін. Навпаки, в ній мусить бути закономірне сполучення деяких необхідних елементів, без яких її не можна вважати за систему» [7, с.17]. Він пояснював, що відношення між факторами системи, а саме педагогами, учнями, дидактичним матеріалом може бути різним і залежить від мети виховання. Центр ваги як в окремих педагогічних актах, так і в цілих педагогічних системах може переноситися на кожен із цих факторів.

Вчений стверджував, що «...у науково-обгрунтованій системі виховання мусить бути певна цільова установка і відповідна їй інтерпретація основних педагогічних факторів. Відсутність будь-якого з цих необхідних елементів робить педагогічну систему неповною або незакінченою, а механічне об’єднання різнорідних частин … свідчить про її логічну невитриманість. Звідси ми можемо зробити висновок, що мета виховання є організаційний момент в утворенні всякої педагогічної системи, і тому в характеристиці різних педагогічних напрямків цільова установка їхня мусить бути за одну з найголовніших ознак» [7, с.17]. На думку Я. Мамонтова, «коли основні педагогічні фактори – педагог, колектив учнів і дидактичний матеріал певним чином координовано, то практичним виявленням цієї координації є метода виховання і навчання, або метода організації дитячого життя» [7, с.18].

Особливо важливим є те, що, розглядаючи існування педагогічної системи, Я. Мамонтов акцентував увагу на її відношеннях із суспільством і державою. «Педагогічну систему не можна вважати закінченою, коли невідомі її відношення з соціальним оточенням», –говорив він [7, с.18].

Звичайно, ми погоджуємося з , що розуміння Я. Мамонтовим сутності поняття педагогічної системи є далеким від сучасного. Але його визначення педагогічної системи як «системи наукових тверджень, яка трактує та координує для певної мети основні педагогічні фактори (педагог, учень, матеріал) та встановлює їхній стосунок до даного суспільного середовища» було першим в історії педагогіки, яке значено випередило розвиток сучасної педагогічної науки [7, с.133].

Тривалий час поняття «педагогічна система» не включалося в концепції розвитку освіти. В якості педагогічної системи виступали і навчальний процес, і засоби, і методи та організаційні форми навчання ( І., , Ільїна Т. Д., Підласий І. П. та ін.).

Понад 35 років свого життя присвятив розробці теорії педагогічних систем видатний російський педагог В одній із своїх фундаментальних праць, присвяченій основам теорії педагогічних систем, ще в 70-х роках минулого століття він стверджував, що поняттям «педагогічна система» долається зовнішня безпредметність педагогічної науки: педагогічна система і є її предмет. Його безцінному дослідженню буде зобов’язана своїм майбутнім становленням і розвитком педагогіка як наука [1, с.27].

Педагогічну систему розглядає як замкнену структуру, яка має відповідну функцію, що задається соціальним замовленням. Соціальне замовлення на його думку – єдиний фактор, що обумовлює якість переходу абітурієнт-спеціаліст. Визначальним фактором цього переходу він вбачає структуру і функції педагогічної системи, її адаптивні можливості в побудові й управлінні педагогічним процесом. акцентує увагу на тому, що чим чіткіше структурована система, чим точніше задана її функція, тим відповідніше реалізація соціального замовлення [1, с.26].

У наш час розглядає педагогічну систему як головну підсистему освітньої системи. До її складу він включає шість елементів: учні, цілі їх навчання, зміст навчання, процес навчання, організаційні форми і засоби навчання [2, с.58]. На рис.1. схематично відображена структура його педагогічної системи. Як видно з рисунку, дидактична (навчальна) задача цієї педагогічної системи полягає в навчанні учнів заданому змісту діяльності відповідно поставленій цілі.

Рис.1. Педагогічна система за

Згідно зі сформульованою задачею проектується найбільш ефективний дидактичний (навчальний) процес її вирішення, сутність якого полягає в тому, щоб при наявних організаційних формах і засобах навчання побудувати процес навчання, який гарантує виконання державних вимог. До організаційних форм навчання відносить будинки, приміщення, їх навчальне оснащення, режим і форми роботи, а до засобів навчання – вчителів, підручники, технічні засоби навчання.

акцентує увагу на тому, що відсутність цілі веде до розрихлення педагогічної системи й непередбачуваності. На його думку, для задання загальної мети функціонування педагогічної системи необхідно дати діагностичний опис особистості випускника цієї системи [2, с.71].

Особливе місце в теорії педагогічних систем належить працям іної. ЇЇ концепція педагогічної системи й сьогодні є основною, а визначення поняття «педагогічна система» ввійшло до педагогічної термінології.

Кузьміна Н. В. визначає педагогічну систему як множину взаємопов’язаних структурних і функціональних компонентів, що підпорядковані цілям виховання, освіти і навчання підростаючого покоління та дорослих людей [6, с.10].

Під структурними компонентами вона розуміє основні базові характеристики педагогічних систем, сукупність яких утворює факт їх наявності і відрізняє від усіх інших (непедагогічних) систем. До цих компонентів нею віднесені: педагогічна ціль, навчальна й наукова інформація, засоби педагогічної комунікації, учні й педагоги [6, с.11].

Функціональні компоненти розглядаються іною як стійкі базові зв’язки основних структурних компонентів, що виникають у процесі діяльності керівництва, педагогів і учнів. Ці компоненти, за її переконанням, обумовлюють рух, розвиток, вдосконалення педагогічних систем і внаслідок цього їх стійкість і життєздатність. Вона виділяє гностичний, проектувальний, конструктивний, комунікативний, організаторський функціональні компоненти [6, с.15].

На рис.2. відображено взаємозв’язок структурних і функціональних компонентів такої педагогічної системи. Кузьміна Н. В. підкреслює, що функціональні компоненти характеризують педагогічні системи в дії, коли кожен із виділених структурних компонентів у колективній, груповій, індивідуальній діяльності керівників, педагогів або учнів входить у нові стосунки з іншими і ніби підпорядковує їхню взаємодію собі. Характеризуючи кожен із цих компонентів, вона звертає увагу на те, що вони мають свою специфіку і несуть своє «навантаження» в діяльності учасників педагогічного процесу.

Рис.2. Взаємозв’язок структурних і функціональних компонентів педагогічної системи за Кузьміною Н. В.

Успішність діяльності педагогічної системи, на думку Кузьміної Н. В., визначається складом педагогів, які в ній працюють. Вона акцентує увагу на тому, що окремі дидакти як самостійні компоненти педагогічної системи виділяють ще умови і результати педагогічної системи. Опонуючи ним, вона пояснює, що умови визначаються перш за все цілями, які стоять перед системою і відповідністю змісту, засобів діяльності, кваліфікації педагогів і підготовленості учнів. Кінцевий результат пов’язаний із новоутвореннями в системі знань, навиків, умінь, світогляду, особистості учнів. Це – психологічний результат. Кузьміна Н. В. переконує, що він (результат) може бути досягнутий тільки на основі функціональних результатів, втілених у конструкціях навчальної інформації у вигляді навчальних планів, програм, підручників, навчальних посібників і книг, які адресовані керівникам педагогічних систем, педагогам і учням. Психологічний результат залежить також від якості таких функціональних результатів як якість уроків, лекцій, семінарських, практичних занять [6, с.14].

Кузьміна Н. В. констатує, що на кожен із структурних компонентів впливає середовище, в якому функціонує система, а система в цілому діє на середовище, організовуючи його відповідно до власних цілей. Однак вчений не пояснює, з чого складається середовище, яке оточує педагогічну систему.

Особливий інтерес викликає концепція педагогічної системи Л. Г. Вікторової. Вважаючи провідним принципом організації системи принцип цілісності, вона так формулює своє визначення педагогічної системи: «Педагогічна система – це упорядкована множина взаємопов’язаних компонентів, утворюючих цілісну єдність, підпорядковану меті виховання та навчання» [3].

Рис. 3. Педагогічна система Л. Г. Вікторової

На відміну від Кузьміної Н. В., Вікторова Л. Г. включає в систему результат навчання як структурний компонент і аргументує це тим, що критерієм ефективності діяльності системи може бути тільки рівень успішності цієї системи, яку формує фахівець, будь то школа, ВНЗ чи виробництво. У свою педагогічну систему Вікторова Л. Г. як функціональний компонент вводить «корективний чи регулятивний» компонент, бо переконана, що «…педагогічна система повинна мати корективний та регулятивний компоненти для корекції проміжних відхилень попередніх результатів від часткової мети та відхилень кінцевого результату від початкової мети» [3].

Необхідно зауважити, що в моделі педагогічної системи, яку запропонувала Вікторова Л. Г., вперше схематично відображена наявність оточуючого систему «середовища». Однак у подальшому вона його не інтерпретує і не розглядає як окремий елемент системи.

Аналізуючи модель педагогічної системи Л. Г. Вікторової, слід зауважити, що використані нею поняття «корективний» та «регулятивний» різні за значенням, змістом та функціональним призначенням. Тому вони не можуть вживатися в системі як один функціональний елемент.

О. Ковальов під педагогічною системою розуміє сукупність компонентів, взаємодія яких обумовлює високий ступінь організації процесу учіння, що проявляється в підвищенні його ефективності [5, 15].

Серед компонентів педагогічної системи автор називає такі:

-  сукупність людей, що беруть участь у процесі навчання;

-  накопичені суспільством досвід та знання (суспільна культура)- предмет навчання;

-  множина семіотичних структур, за допомогою яких відбувається кодування та накопичення інформації;

-  сукупність людей, що роблять наукові знання доступними (виконують функцію популяризації);

-  компонент управління до якого відносяться:

а) сукупність «фільтрів» (програм, підручників, посібників);

б) способи досягнення цілей – засоби, форми і методи педагогічного впливу;

в) педагоги, котрі виконують ряд специфічних функцій, головною з яких є управління педагогічним процесом.

Не менш цікава концепція педагогічної системи , згідно якої педагогічна система повинна включати такі елементи: цілі освіти; зміст освіти; методи, засоби, організаційні форми навчання і виховання; педагоги (викладачі, майстри виробничого навчання, вихователі); учні (студенти). Всі ці елементи взаємопов’язані.

На переконання , «підвищувати ефективність педагогічної системи можна шляхом оптимізації її елементів і функціональних зв’язків, що існують між ними» [8, с.24]. Головним системоутворюючим елементом педагогічної системи він вважає цілі, а головним суб’єктом – активно діючу особу, для якої створюється і функціонує педагогічна система – учня, студента. Слід зауважити, підкреслює, що цілі, які задаються педагогічним системам, носять багаторівневий характер, утворюючи ієрархію цілей.

Відмічаючи, що педагогічна система – один із видів складної соціальної динамічної системи управління, Спірін Л. Ф. вводить в її склад дев’ять інваріативних компонентів: ціль системи; управляюча підсистема (педагог); керована підсистема (вихованець); взаємодія і взаємовідношення цих підсистем; зміст діяльності системи; засоби, які забезпечують роботу системи; організаційна форма системи; методи роботи системи; продукти роботи системи [11, с.10].

Він підкреслює, що педагогічна система - «саморозвиваюча і являє собою унікальну єдність матеріальної (фізичної) і нематеріальної (духовної) сутностей». На його думку, будь-яке об’єднання людей, де їх діяльність є джерелом педагогічних цілей і засобом їх досягнення одночасно, є педагогічною системою [12, с.1].

Свою концепцію педагогічної системи запропонував Васильєв І. Б. Він розглядає педагогічну систему як «множину взаємопов’язаних структурних і функціональних компонентів, взаємодія яких підпорядкована досягненню єдиної для всіх цілі – цілі навчання і виховання підростаючого покоління і дорослих людей» [13, с.28]. Як структурних компонентів в його педагогічній системі виступають: ціль освіти і її еталон; зміст освіти; учень (студент, слухач); педагог (інженер-педагог); способи навчання і виховання; результат і продукт освіти.

Вважаючи процес взаємодії між компонентами системи педагогічним процесом, якому притаманні динамічні характеристики, Васильєв І. Б. стверджує, що ступінь свободи кожного компонента є величиною обмеженою. Він вводить поняття функціональної оболонки компонента педагогічної системи, під яким розуміє «...обмеження, які накладаються на взаємодію даного компонента зі всіма іншими її компонентами й зовнішнім середовищем» [13, с.289].

Зробивши аналіз умов функціонування компонентів педагогічної системи, Васильєв І. Б. визначає конкретні функціональні оболонки для кожного компонента (рис.4). Так взаємодія компонента «ціль» з іншими компонентами і зовнішнім середовищем можлива, на його думку, тільки на основі соціально-професійного прогнозу. Компонент «педагог» не може взаємодіяти з іншими компонентами системи, якщо не має професійно-педагогічної компетентності. «Зміст освіти» не може взаємодіяти з іншими компонентами, якщо в нього включена інформація, що суперечить принципам і правовим нормам відбору змісту освіти. Не здійснивши педагогічної діагностики психологічного продукту освіти – засвоєних знань, умінь і навиків, а також сформованих якостей і властивостей особистості, неможливо судити про отриманий результат освіти і т. д. [13, с.290].

Функціональні компоненти педагогічної системи Васильєв І. Б. розглядає як зв’язки між вихідним станом структурних компонентів педагогічної системи і кінцевим результатом її функціонування, що визначають ті операції, які повинен виконати педагог над кожним із структурних компонентів для переведення учнів із вихідного стану в шуканий [13, с.302].

Для того, щоб учень розпочав діяти в напрямку досягнення цілі освіти, педагог повинен здійснити необхідну мотивацію його діяльності, тому першим функціональним компонентом Васильєв І. Б. обирає мотиваційний. Другим функціональним компонентом він визначає адаптивний, обґрунтовуючи це тим, що засвоєння учнями змісту освіти потребує його адаптації педагогом до рівня розуміння учнів і можливостями їхньої пам’яті. Третім функціональним компонентом він обирає стимулятивний, оскільки для досягнення учнем цілі освіти педагог повинен систематично його стимулювати. Пояснюючи те, що педагог, як компонент педагогічної системи в процесі засвоєння змісту освіти, повинен постійно здійснювати управління пізнавальною діяльністю учня і формуванням у нього заданих якостей і властивостей особистості, Васильєв І. Б. вводить до системи кібернетичний функціональний компонент (у перекладі з давньогрецької «kybernetike» «кібернетика» означає мистецтво управління). П’ятим функціональним компонентом у Васильєва І. Б. виступає технологічний компонент, бо для того, щоб способи навчання і виховання сприяли ефективному засвоєнню учнем освітньої інформації, вони повинні бути об’єднані у відповідну технологію, яка дає гарантований результат. А шостим – діагностичний, бо результат навчання і виховання учня може бути отриманий тільки після діагностування продукту вищеназваних процесів. З урахуванням того, що в педагогічній системі, крім діяльності педагога, Васильєв І. Б. вбачає феномен спілкування педагога і учня, він виділяє і комунікативний функціональний компонент.

Рис.4. Структурні компоненти педагогічної системи та їх функціональні оболонки за Васильєвим І. Б.

В умовах бурхливого процесу становлення нової системи освіти в Україні, який супроводжується суттєвими змінами в педагогічній теорії і практиці особливої цінності набуває робота, яку провів В. Володько з узагальнення поглядів на теорію педагогічних систем навчання [4]. Проведений ним аналіз розроблених раніше моделей педагогічних систем, дозволив йому запропонувати свій варіант моделі (рис.5).

Він замінює поняття структурних компонентів системи «учень» (студент) і «учитель» (викладач) на поняття «діяльність учня» (студента) та «діяльність учителя», спираючись на діяльнісний підхід до розгляду цих понять та змінює назву компонента «організаторський», який запропонувала Кузьміна Н. В., на «управлінсько-організаційний» пояснюючи це тим, що викладач (учитель) чи керівник ВНЗ у педагогічній діяльності займається не тільки організаторською, а й управлінською діяльністю. До своєї педагогічної системи вводить чотири нові компоненти: дидактичне середовище, зворотній зв’язок, нормативне забезпечення навчання, критерії діяльності учня (студента) та учителя (викладача) [4, с.48].

Під дидактичним середовищем розуміє «єдине поле, єдиний простір, в якому відбувається процес навчання і виховання; єдині підходи, єдина мета спільної діяльності викладачів (учителів); єдині оцінювальні погляди та дії для всіх учасників педагогічного процесу» [4, с.48]. Він зазначає, що єдність повинна бути підпорядкованою цільовій установці та завданням навчання і виховання. На його думку, дидактичне середовище повинне характеризувати атмосферу педагогічного процесу, клімат особистої безпеки для його учасників та можливості стимулювання їх творчої ініціативи.

Рис.5. Педагогічна система

Обгрунтовуючи включення як окремого компонента системи «нормативне забезпечення навчання», звертає увагу на те, що це інтегративне поняття, яке включає в себе принципи, закони, закономірності навчальної діяльності. Наявність такого компоненту, за його переконанням, надає системі сувору організаційну та функціональну спрямованість [4, с.49]. Вважаючи, що оцінювати слід не тільки результат навчання учня (студента), а й результат його спільної діяльності з вчителем, включає як структурний компонент системи «критерії оцінки діяльності студента та викладача» [4, с.50].

Особливого значення надає своєму новому компоненту «зворотний зв’язок». Він пояснює, що «...в теорії кібернетичних та технічних систем – це механізм, за допомогою якого відбувається корекція діяльності в досягненні кінцевого позитивного результату, це «сигнал», який запускає механізм корекції. У педагогічних системах також існує зворотний зв’язок, але його, як правило, не виділяють в окремий і самостійний елемент чи компонент [4, с.51]. На переконання природа, спрямованість і ступінь досконалості зворотного зв’язку в педагогічній системі виявляє рішучий вплив на її стабільність або нестабільність функціонування.

дає також визначення педагогічної системи. Він пропонує вважати педагогічною системою «упорядковану множину взаємопов’язаних та взаємообумовлених цілісних структурних і функціональних компонентів, що становлять єдине ціле в своїй структурі, поєднаних спільними цілями, мотивами і завданнями, спрямованих на виховання і навчання» [4, с.46].

Таким чином, можна зробити такий висновок: на сьогодні в педагогічній науці не існує єдиного загальноприйнятого визначення поняття «педагогічна система». Це свідчить про прояв різних ступенів пізнання його сутності і суб’єктивізм авторів. Без чіткого усвідомлення науковцями значення цього поняття і визнання необхідності єдиного підходу до його визначення неможливо здійснити на належному рівні педагогічне дослідження.

Перспективою подальших досліджень може бути узагальнення підходів до реконструкції структури педагогічної системи з урахуванням сучасних педагогічних концепцій і парадигм.

Література

1.  Беспалько теории педагогических систем / - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1977. - 304с.

2.  Беспалько / // Образовательные технологи, 2005.-№4. - С.52-75.

3.  О педагогических системах / Вікторова Л. Г. - Красноярск: Изд-во КГУ, 1989. - 86с.

4.  Педагогічна система навчання: теория, практика, перспективи: [навч. посіб. для викл., студ. вищ. навч. закл. освіти ] / Володимир Володько - К.: Пед. преса, 2000. - 198 с.

5.  Ковалёв системы: оценка текущего состояния и управления / П. - Харьков: Изд-во ХГУ, 1990. - 114с.

6.  Кузьмина системного педагогического исследования/ Кузьмина Н В.-Л.: Изд-во ЛГУ, 1980. - 172с.

7.  Хрестоматія сучасних педагогічних течій / - Харьків: Держ. видав. України, 1926 - 635с.

8.  Новиков педагогических систем/ // Специалист, 1998. - №5. - С.23-29.

9.  Окса підхід у педагогіці: історичний аспект [Електронний ресурс] / // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного ун-ту (педагогічні науки) - 2007. - №1.- С. 5-10. - Режим доступа до журн.: http://www. bdpu. org/scientific_published/ pedagogics_1_2007 /1.doc.

10.  История педагогических систем / - Петроград: Изд-во , 1916. - 716с.

11.  Спирин педагогического анализа / , , ; под ред. ёнина - Ярославль: ЯГПИ имени , 1985.- С.34-78.

12.  Спирин педагогических систем: к теории и методологи вопроса [Электронный ресурс ]/// http: // www. yspu. yar. ru /vestnik/novosti_i_poblemy/6_2/

13.  Профессиональная педагогика: [учебник для учащихся колледжей и студентов вузов ] / , - Алматы: ТОО «Акнур и Ко», 2005 -432с.

Каньковський І. Є.

Генезис розвитку поняття «педагогічна система»

У статті розглянуто педагогічну систему як дефініцію педагогіки, акцентується увага на важливості її усвідомлення кожним педагогом та подається аналіз різних підходів до опису її структури. Розкривається сутність і взаємозв’язок структурних і функціональних компонентів системи. Виявлено, що основним гальмом на шляху визнання єдиного загальноприйнятого визначення поняття «педагогічна система» є різна ступінь пізнання її сутності різними авторами та їх суб’єктивізм.

Ключеві слова: педагогічна система, структура, структурний компонент, функціональний компонент, системоутворюючий компонент, функціональна оболонка, взаємозв’язок компонентів

Генезис развития понятия «педагогическая система»

В статье рассмотрено педагогическую систему как дефиницию педагогики, акцентируется внимание на важности её осмысления каждым педагогом и приведен анализ разных подходов к описанию её структуры. Раскрывается сущность и взаимосвязь структурных и функциональных компонентов системы. Выявлено, что основным тормозом на пути признания единого общепринятого определения понятия «педагогическая система»

является разная степень познания её сути разными авторами и их субьективизм.

Ключевые слова: педагогическая система, структура, структурный компонент, функциональный компонент, системотворческий компонент, функциональная оболочка, взаимосвязь компонентов.

I. Kan’kovski

Genesis of “Pedagogical System” Notion Development

The article considers the pedagogical system as a definition of pedagogy emphasizing it being realized by every teacher. Different approaches to its structure definition are analyzed. The essence and relationship of the system structural and functional components are discussed. A conclusion is made that a major impediment to a single generally accepted definition of the notion “pedagogical system” are the different stages of its learning by different authors and their subjectivism.

Key words: pedagogical system, structure, structural component, functional component, system-forming component, functional cover, interdependence of components.

Стаття надійшла до редакції 15.10.2008р.