Аналіз відповідності українського законодавства, що стосується освіти людей з інвалідністю, світовим нормам.

I.  Еволюція законодавства щодо освіти людей з інвалідністю

Ще в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р., зазначалось право дитини на освіту і здійснення цього права на підставі рівних можливостей, підкреслювалась необхідність її доступності для всіх дітей.

У принципі №5 Декларації прав дитини 1959 року також зазначалось, що дитина, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинна забезпечуватися спеціальним режимом, освітою і піклуванням, необхідним зважаючи на її особливий стан.

У Рекомендаціях про розвиток освіти дорослих 1976 року йшлося про норми і стандарти забезпечення широкого доступу та інклюзивних підходів до освіти, а також про забезпечення можливості неперервної освіти впродовж життя молоді та дорослим.

У Всесвітній декларації «Освіта для всіх» 1990 року підкреслювалось про необхідність гарантії всім дітям їхнього права на доступ до якісної базової освіти.

Рівні можливості доступу до освіти для всіх осіб з фізичними або розумовими вадами передбачають також Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, затверджені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20.12.93 №48/96. У цих Правилах міститься заклик до всіх держав зробити освіту людей з особливими потребами невід‘ємною частиною системи освіти.

Саламанська декларація 1994 року вже містить заклик до урядів усіх країн затвердити на законодавчому рівні принцип інклюзивної освіти та приймати до загальноосвітніх шкіл усіх дітей, якщо немає причин, що унеможливлюють це.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Програма дій щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами 1994 року послугувала основою для вироблення політики і спрямування діяльності урядів, міжнародних організацій, національних установ на надання допомоги у реалізації положень Саламанської декларації. Підкреслювалось право кожної людини з особливими потребами виявити побажання щодо своєї освіти, а також право батьків щодо консультування з ними стосовно форм освіти, які б найкращим чином відповідали потребам, обставинам життя та сподіванням їхніх дітей.

У Дакарській декларації 2000 року будо висловлено переконання, що до 2015 року всі діти матимуть доступ до обов‘язкової освіти, при цьому у центрі уваги були права осіб з певними обмеженнями та дівчат.

У Конвенції про права інвалідів 2006 року, до якої долучилась Україна, зазначено, що інклюзивна освіта має бути забезпечена всіма державами-учасницями. Тим не менше, для українського законодавства терміни «інклюзія» та «інклюзивна освіта» залишалися до останніх років майже невживаними.

Цікаво прослідкувати за позитивними змінами в національному законодавстві щодо освіти інвалідів, що свідчать про все більше розуміння необхідності інтеграції таких людей в суспільство, в першу чергу, через розбудову інтегрованого освітнього середовища. Правові аспекти щодо освіти інвалідів містяться в законах України «Про освіту, «Про дошкільне виховання», «Про загальну середню освіту»,та інших, значну увагу приділялось вирішенню освітніх проблем дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку в Національній доктрині розвитку освіти, затвердженій Указом Президента України від 17.04.2002 № 000, але визнання права інвалідів на освіту все ще передбачало їхню сегрегацію в спеціалізованих навчальних закладах. Незважаючи на те, що в Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів 2000 року було констатовано, що існуюча система утримання дітей-інвалідів у спеціальних інтернатних установах забезпечує потреби лише 20 відсотків дітей-інвалідів і посилює психологічний тиск на дитину.

Якщо в Указі Президента України № 1013/2005 від 4 липня 2005 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» йдеться тільки про створення належних умов для здобуття якісної освіти … дітьми, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, то вже в Наказі МОН України № 000 від 29.07.2005 р.   щодо заходів по реалізації цього Указу чітко вимагається створювати умови для інтегрованого навчання дітей з інвалідністю, зокрема, щоправда шляхом розгортання мережі спеціальних класів у загальноосвітніх школах.

У Постанові Кабінету Міністрів України № 000 від 5 липня 2004 р, що затверджувала Державний стандарт початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, доручалось МОН і АПН України розробити протягом 2004-2008 років науково-методичне забезпечення для таких дітей. А через 2 роки в Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 12.07.06 «Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки» вже наголошено про необхідність створення умов щодо інтеграції молоді з інвалідністю в загальний освітній простір. В цей же період терміни «колективна форма навчання, в тому числі інтегроване та інклюзивне навчання» вперше офіційно вживаються як види освітніх послуг в Державній типовій програмі реабілітації інвалідів, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України № 1686 від 8.12.2006р.

На розвиток інтеграційних процесів в освіті МОН України видав Наказ №11 від 15.01.2008 «Про додаткові заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», а за ним Наказ № 000 від 11.09.2009 «Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009—2012 роки».

Нещодавно затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 000 від 5 жовтня 2009 р. «Положення про центр розвитку дитини» передбачає забезпечення безперешкодного доступу до центру осіб з обмеженими фізичними можливостями та їхню інтеграцію в освітнє середовище. А нове Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.10.09 р. N 1263-р «Про затвердження плану заходів з виконання у 2010 році Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року» передбачає запровадження в загальноосвітніх навчальних закладах інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, а також вивчення й узагальнення кращого вітчизняного досвіду інклюзивної освіти.

II.  Аналіз відповідності Українського законодавства міжнародним нормам.

На жаль, Рекомендації Парламентських слухань «Про підсумки проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю щодо забезпечення соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів» зафіксували відсутність у нашій державі єдиної комплексної системи вирішення питань набуття інвалідом освіти на всіх рівнях.

В Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006—2010 роки також констатувалось, що «На сьогодні в Україні ще не досягнуто європейського рівня якості та доступності освіти». Необхідно визнати, що й досі така система ще не створена.

Викликає занепокоєння, що в новому Законі  України N 878-VI від 15 січня 2009 року «Про внесення змін до Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" згідно з яким закон набув нової назви «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» взагалі про роботу з інвалідами чи з сім‘ями з інвалідами не згадується.

Але певні позитивні зміни в Українському законодавстві відбуваються.

Цікаво проаналізувати відповідність вітчизняного законодавства нормам міжнародних законодавчих актів.

1. Право на освіту.

У Статті 26 Загальної декларації прав людини зазначено, що «Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна». Право людини на освіту незалежно від стану її здоров‘я проголошувалось також на Всесвітній конференції по освіті для всіх 1990 року, у Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів 1993 року, підтверджувалось Саламанською Декларацією 1994 року, є одним із основних положень Конвенції про права інвалідів 2006 року.

Цій нормі відповідають положення ряду законодавчих актів України.

Зокрема, в Законі України «Про вищу освіту» йдеться про права громадян України на здобуття вищої освіти та забезпечення її доступності, що відповідає міжнародним нормам. Зокрема, у Статті 4. Право громадян на вищу освіту, зазначено, що « Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти», а також « Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності».

У Законі України «Про освіту» також визначаються права громадян України на освіту, зокрема у Статті 3. Право громадян України на освіту зазначається, що «Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується: розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти…».

Принцип безоплатності освітніх послуг для людей з інвалідністю підкреслюється у Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006—2010 роки, зокрема «забезпечення … безоплатності різних форм здобуття високоякісної освіти, …безоплатності здобуття … першої вищої освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних навчальних закладах».

У Статті 22. Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вже йдеться про певні переваги людей з інвалідністю, а саме: «За інших рівних умов переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів мають інваліди…».

За Умовами прийому до вищих навчальних закладів України у 2010 році людям з інвалідністю І-ІІ груп надавалось право вибору типу вступних випробувань: «8.1. Право брати участь у конкурсі за результатами вступних екзаменів з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі або за результатами зовнішнього незалежного оцінювання за їх вибором мають особи з обмеженими фізичними можливостями (інваліди І та ІІ груп, діти-інваліди)», а для інвалідів ІІІ групи передбачався вступ до ВНЗ на загальних підставах за результатами незалежного зовнішнього тестування.

У Рішенні Колегії Міністерства освіти і науки України N 3/2-4 від 24.04.2005, яке стосувалось вищої освіти і науки як найважливіших сфер відповідальності громадянського суспільства та основи інноваційного розвитку, програми освіти інвалідів вперше були названі у числі програм інноваційного розвитку вищої освіти, але в той же час висловлювалось занепокоєння тим, що, недостатнє державне фінансування цих та інших програм значною мірою стримує їх реалізацію.

2. Доступність освіти

У Статті 26 Загальної декларації прав людини йдеться про доступність освіти: «Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного».

Про доступність освіти та професійної підготовки для людей з інвалідністю говориться також у Санберзькій декларації 1981 року, в якій, зокрема, зазначається: «Кожний інвалід повинен мати можливість здійснювати своє основне право на повний доступ до освіти, професійної підготовки…»

Цим вимогам відповідають положення наступних законодавчих актів України.

Так в Законі України «Про вищу освіту» у Статті 3. Державна політика у галузі вищої освіти йдеться про доступність освіти і шляхи її забезпечення: …Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом …. «створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти», а також «належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій».

У Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006—2010 роки зазначено, зокрема, що Програма спрямована на «забезпечення рівного доступу до здобуття якісної освіти, удосконалення механізму управління та фінансування, соціальний захист усіх учасників навчально-виховного процесу, прискорення розвитку вищої освіти як визначального чинника інноваційного розвитку суспільства». Далі в Концепції зазначається, що «Європейський рівень якості і доступності освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки країни, дотримання міжнародних норм і вимог національного законодавства щодо реалізації конституційних прав громадян України на здобуття якісної освіти». Одним із основних способів розв’язання проблем у сфері доступу до високоякісної освіти визначено «забезпечення доступності і безоплатності різних форм здобуття високоякісної освіти … безоплатності здобуття … першої вищої освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних навчальних закладах».

На практиці людина з інвалідністю не може вільно вибирати навчальний заклад, оскільки склався парадокс: бюджетне фінансування передбачено законом «для створення належних умов навчання» тільки для державних навчальних закладів, при тому, що в них відсутні жодні умови для навчання людей з інвалідністю. В той же час, при вступі студента до недержавного університету, в якому забезпечена доступність освітнього середовища, він не може розраховувати на підтримку держави. Єдиним виходом для нього є звернення до Фонду захисту інвалідів, який може надати фінансову підтримку, але після процедури збору понад 12 різних документів.

Вважаємо це величезною проблемою і пропонуємо урівняти в правах державні та недержавні навчальні заклади, розробити і ввести єдиний критерій доступності освітнього середовища і процедуру акредитації навчальних закладів с точки зору забезпечення рівних умов для навчання студентів з інвалідністю.

3. Створення інтегрованого освітнього середовища, забезпечення інклюзії.

У Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів ставиться вимога якнайширшого включення людини з інвалідністю в освіту і у всі сфери життя суспільства. Так, наприклад, у Правилі 6. Освіта зазначено: «державам слід визнавати принцип рівних можливостей в галузі початкової, середньої та вищої освіти для дітей, молоді та дорослих, які мають інвалідність, в інтегрованих структурах. Слід забезпечувати, щоб освіта інвалідів була невід‘ємною частиною системи загальної освіти».

Ці вимоги тільки-но почали вводитись у останні законодавчо-нормативні акти України.

Інтеграційні процеси у вищій освіті України до 1998 року відбувались стихійно і безсистемно. Поодинокі випадки інтеграції в університетське середовище відбувались завдяки наполегливості молодих людей з інвалідністю, їхніх батьків та близьких людей. Вперше на необхідності системного широкого залучення людей з інвалідністю до вищої освіти наголосив Міністр освіти і науки України , який заснував у 1998 році Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» - університет нового типу, у якому принципи відкритості та доступності для людей з проблемами здоров‘я були проголошені у місії його діяльності і покладені в основу формування контингенту. На жаль, за відсутності в Україні законодавчої бази та державного фінансування для інтеграції людей з інвалідністю у вищу освіту, становлення університету проходило непросто. Становлення і розвиток університету ускладнювались також тим, що з одного боку, суспільство не готово було сприйняти людей з інвалідністю як рівних, тим більше визнати їхнє право на вищу освіту, а з другої сторони, існувало досить сильне упередження проти навчальних закладів приватної форми власності. Втім розробка, апробація та впровадження у практику університетом нових підходів та методів навчання, зокрема, системи супроводу студентів з інвалідністю впродовж їхнього навчання у вищій школі, стали поштовхом для внесення змін у законодавство України.

Позитивним фактором для розвитку інтеграції людей з інвалідністю в університетське середовище було видання Наказу МОН України N 443/191 від 07.07.2003 «Про створення при Міністерстві освіти і науки України та Міністерстві праці та соціальної політики України Ради з питань освіти інвалідів», завдяки якому почався обмін досвідом між закладами освіти всіх рівнів. На Раді з питань освіти інвалідів було вперше заслухано і схвалено концепцію інтеграції людей з інвалідністю з поступовим переходом до їхньої інклюзії в університетське середовище, яка пройшла майже 10-річну апробацію в Університеті «Україна».

У Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006—2010 роки було висунуто вимогу щодо «забезпечення варіативності здобуття … професійно-технічної, вищої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей громадян з обмеженими можливостями, орієнтованої на інтеграцію їх у соціально-економічне середовище». В Концепції також ставиться завдання «формування мережі навчальних закладів, здатних забезпечувати надання високоякісних освітніх послуг… створення умов для профільного, екстернатного і дистанційного навчання; упорядкування регіональної мережі спеціальних навчальних закладів усіх рівнів освіти для громадян з особливостями психічного і фізичного розвитку, забезпечення інтеграції їх у загальний освітній простір».

Але офіційний експеримент щодо розбудови інтегрованого університетського середовища розпочався лише у 2008 році згідно Наказу № 000 від 27.06.2008 Міністерства освіти і науки України «Про проведення експерименту щодо організації інтегрованого навчання осіб з особливими освітніми потребами у вищих навчальних закладах ПІ-ІV рівнів акредитації незалежно від форм власності та підпорядкування». Наказ було видано на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.07.06 за «Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки » щодо забезпечення інтеграції осіб з особливими освітніми потребами в загальний освітній простір. Особливістю наказу було те, що він вперше зрівняв у правах вищі навчальні заклади державної та недержавної форми власності. Наказом № 000 було передбачено провести впродовж 2008-2011рр. педагогічний експеримент щодо організації інтегрованого навчання у мережі вищих навчальних закладів України ІІІ-ІУ рівнів акредитації, до якої увійшли:

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (м. Київ). Донбаський інститут техніки та менеджменту Міжнародного науково - технічного університету. Кримський гуманітарний університет (м. Ялта). Луганський національний університет імені Тараса Шевченка.

5.  Національна металургійна академія України (м. Дніпропетровськ).

6.  Національний педагогічний університет імені (м. Київ).

7.  Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. (м. Одеса).

8.  Харківський національний університет імені іна.

9.  Харківський національний університет радіоелектроніки.

Перший етап (2008 - 2009 рр.) передбачав вивчення та аналіз стану системи вищої освіти для студентів з особливими освітніми потребами в Україні та за кордоном, а також розроблення документів, науково-методичних та навчально-методичних матеріалів щодо організації інтегрованого навчання у вищих навчальних закладах Ш-ІV рівнів акредитації.

Другий етап (2009 - 2010 рр.) передбачає апробацію розроблених документів та вищезазначених матеріалів із системи комплексного супроводу в експериментальних інтегрованих академічних групах, внесення коректив до експериментальних матеріалів.

На третьому етапі (2010 - 20011 рр.) заплановано провести аналіз результатів проведення експерименту з метою подальшого вдосконалення системи комплексного супроводу навчання молоді з особливими освітніми потребами та запровадження набутого позитивного досвіду в практику діяльності вищих навчальних закладів.

4. Підготовка викладачів до роботи в інтегрованому та інклюзивному освітньому середовищах

Саламанська декларація закликала «…мобілізувати підтримку організацій викладачів з питань, пов‘язаних з укріпленням освіти вчителів у тому, що стосується забезпечення освіти для осіб з особливими потребами…»

Українська влада останнім часом звертає все більше уваги на спеціальну підготовку фахівців, адміністраторів, викладачів, в тому числі, вищої школи, які працюють в інтегрованому освітньому середовищі. Так в Указі Президента України «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» № 000/2007 від 18.12. 2007 року було поставлено завдання «удосконалення до 1 вересня 2008 року системи підготовки та перепідготовки педагогічних працівників з урахуванням освітніх та реабілітаційних потреб людей з інвалідністю, запровадження спеціальних навчальних програм з підготовки сурдоперекладачів». На виконання цього Указу Міністерством освіти і науки України було видано Наказ № 11 від 15.01. 2008 року «Про додаткові заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», в якому відображена ця вимога. На жаль, крім існуючої системи підготовки фахівців з спеціальної педагогіки, в Україні і досі не створена система підготовки викладачів фахових дисциплін до викладання в інтегрованому освітньому середовищі.

Нам видається дуже доцільним впровадити курс «Вивчення інвалідності» для підвищення кваліфікації викладачів класичних університетів.

5. Залучення батьків та громадських організацій до освіти

Правило 6. Освіта Стандартних правил забезпечення рівних можливостей містить рекомендацію щодо ширшого залучення батьків та неурядових організацій: « До процесу освіти на всіх рівнях слід залучати батьківські групи та організації інвалідів».

На жаль, у системі вищої освіти батьки практично не залучаються до системи підготовки студентів з інвалідністю, що могло б значно підвищити якість навчання та розширити межі розуміння викладачами та адміністрацією університетів проблем інвалідності.

6. Обмін досвідом та Розповсюдження інформації стосовно освіти осіб з особливими освітніми потребами

У Саламанській декларації міститься вимога щодо якнайширшого обговорення в суспільстві проблем інвалідності, зокрема, освітніх: «обеспечить, чтобы образование лиц с особыми потребностями включалось во все виды обсуждения, связанные с образованием для всех на различных форумах». В Україні обговорення освітніх проблем людей з інвалідністю зазвичай відбувається в рамках спеціалізованих наукових конференцій чи в рамках заходів до Дня Інвалідів. На жаль, аудиторія таких обговорень складається в основному з фахівців та представників громадських організацій, які і так щоденно працюють з людьми з інвалідністю. На наш погляд, необхідно організовувати широкі громадські обговорення освітніх проблем людей з інвалідністю із залученням самих студентів.

7. Наукові дослідження, пов‘язані з освітою осіб з особливими освітніми потребами та обмін досвідом

Саламанська Декларація закликала:

• поощрять академическое сообщество в плане укрепления научных исследований и создания сетей, а также создать региональные центры информации и документации;

• наряду с этим служить в качестве центра обмена информацией для таких мероприятий и для распространения конкретных результатов и опыта, полученных на уровне стран во исполнение этой Декларации,
разрабатывать показатели, касающиеся потребностей в образовании для лиц с особыми потребностями и его обеспечения.

увеличить их вклад в техническое сотрудничество, а также укрепить свое сотрудничество и создание сетей для оказания более эффективной поддержки более широкому и комплексному обеспечению образования для лиц с особыми потребностями

разрабатывать демонстрационные проекты и поощрять обмены со странами, имеющими опыт в области инклюзивных школ.

Робота в цьому напрямі потребує активізації, хоча в Україні щодо проведення наукових досліджень та обговорень проблем інвалідності у вищій школі вже складись певні наукові традиції. Цікавим прикладом можу бути щорічна Міжнародна науково-практична конференція започаткована у 2001 році під назвою «Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами». За пропозиціями провідних науковців у 2007 році рішенням Оргкомітету було змінено назву конференції на «Актуальні проблеми навчання та виховання в інтегрованому освітньому середовищі», що безумовно розширило коло обговорюваних проблем.

Державний Фонд фундаментальних досліджень при Міністерстві освіти і науки України за останні 5 років профінансував всього 5 наукових тем, пов‘язаних з проблемами навчання людей з інвалідністю, що безумовно недостатньо.

Катерина Кольченко,
консультант українсько-канадського проекту « Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні».

При використанні матеріалів, посилання на автора та проект є обов’язковим.