Концепція мистецтва у представників англійської літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст

Михайлюк Наталія Ігорівна, аспірант

Львівський національний університет ім. І.Франка

факультет іноземних мов, кафедра світової літератури

Концепція мистецтва у представників англійської літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Мистецтво і суспільство – це взаємозалежні поняття: адже мистецтво існує в суспільстві, а суспільство певним чином продовжується через мистецтво. До середини ХІХ ст. дані поняття вивчалися з ракурсу соціально-філософської думки, а з цього часу соціологія мистецтва стає самостійною наукою. В кінці ХІХ ст. набуває розвитку і “роман про митця”, який також займає своє місце в англійській літературі.

Словникове тлумачення поняття мистецтва є наступне: “Мистецтво – це творче відображення дійсності в художніх образах, творча художня діяльність”. Відповідно, митець – це людина, яка творить: ліпить, малює, пише, співає, грає, але обов’язково вкладає при цьому й свою особистість.

В кінці ХІХ століття прекрасне стає найголовнішим у мистецтві, яке твориться особистістю та перебуває поза мораллю, будучи імморальним. Важливо відзначити, що в даний період існує так звана вікторіанська мораль. На противагу їй філософи та письменники висувають тему краси та духовності людини: “Мистецтво або головна продуктивна і формуюча сила країни є показником її морального життя” (Джон Рескін).

Вивчаючи “роман про митця” ХІХ – ХХ ст., ми також стикаємось із мистецьким рухом, який виник в цей час – естетизмом. Цікавим є зв'язок естетизму з французьким декадансом та “fin de siècle” — так званим кінецем століття та початоком нової ери тоді, коли вже звичний вікторіанський стиль життя почав змінюватись та величність імперії пішла на спад. Естети розкритикували холодну мораль та цінності середнього класу того часу і проголосили красу головним пошуком мистецтва та життя.

Ознайомившись із теоретичною базою, пропонуємо звернутись до підходів до питання мистецтва та суспільства такими письменниками, як О. Уайльд, Р. Кіплінг, Дж. Голсуорсі та .

Оскар Уайльд впродовж усієї творчості торкався питання моралі та аморальності, мистецтва та життя, правди та брехні. Можна виділити декілька антиномій, що стосуються цих тем:

Антиномія самосхвалення — самозасудження: О. Уайльда часто називають “Принцом парадоксів”, та й сам письменник за 3 роки до смерті у листі-зверненні до лорда Дугласа пише: “Я народжений для антиномій. Я — один з тих, хто створений для винятків, а не правил” [De profundis, 28]. Починаючи з юних років до смерті, він аналізував себе, давав оцінку власним вчинкам без надмірної скромності, однак, й без зайвого самолюбування.

Антиномія істини — вигадки життя: ціль мистецтва він бачить у гарному описі неправдивих речей. Але такий “вид” брехні частково стає тотожним з уявою, яка робить неіснуюче реальним. Таким чином ще раз утверджується факт того, що суть мистецтва не у відтворенні реального світу, адже воно “ніколи не виражає нічого, окрім самого себе” [Занепад брехні, 26].

Антиномія моралі та мистецтва: О. Уайльд не був прихильником моралізації мистецтва. Відомою є фраза письменника у передмові до роману “Портрет Доріана Грея” про те, що все мистецтво не несе жодної користі. У мистецтві необхідно перш за все не визначати виховну роль, а навчитися бачити красу, яка і є його ціллю.

Антиномія мистецтва та життя: О. Уайльд наполягає на відокремленні життя та мистецтва, вбачаючи суть антимімезису не в наслідуванні, а в свідомій потребі самовираження людини, що реалізується через Мистецтво.

Джон Голсуорсі робив великий акцент на соціальну функцію літератури, що полягає в глибокому переосмисленні реальності життя, відчуваючи моральний обов'язок перед суспільством. У статтях “Туманні думки про мистецтво”, “Про завершеність і визначеність, “Декілька трюїзмів з приводу драматургії”, “Мистецтво та війна” бачить найвище мистецтво як те, яке викликає найсильніші безосібні емоції у найдосконалішої людини. Функцією мистецтва він називає його об'єднуючий фактор — для нього не існує правил чи догм.

Редьярд Кіплінг часто моралізує, проповідуючи власні принципи та ідеї. За стержень він бере людину та суспільство, а тоді змальовував людину як творця, який відображає те, що бачить. Предметом творчості Редьярда Кіплінга є життя, з нього він бере натхнення. І саме воно відображається в мистецтві.

С. Моем в різні періоди творчості по-різному бачить відповідь на питання мистецтва, моралі, сенсу життя. В період “Лізи з Ламбету” відповідь була одна: людина живе, щоб брати участь в нескінченній боротьбі за існування. В “Тягарі людських пристрастей”, знаходячи сенс життя в самому житті. Ще інше вирішення питання постає в романі “Місяць і шеляг”: виправдання людини – в плодах її діяльності, які необхідні людству; найвища форма діяльності – творення прекрасного, Краси. “Барвисте покривало” вносить свої корективи: “Найбільша краса – в прекрасно прожитому життю. Це – найбільший шедевр мистецтва.” А у “Підводячи підсумки” Моем говорить, що ні мети, ні сенсу в житті немає.

Список використаної літератури:

1.  Джон Голсуорси. Статьи, речи, письма. / Джон Голсуорси. Собрание сочинений в шестнадцати томах. Т. 16. – М., "Правда", 1962. – 384 c.

2.  Моэм итоги: (Эссе, очерки) / Сост., вступ, ст., коммент. . М.: Высш. шк., 1991. - 559 с.

3.  Стріха М. Кіплінг реальний і вигаданий //Всесвіт. – 1989. - № 5. – С.108-110.

4.  Федоров -эстетичиские аспекты развития английской прозы (70 – 90-е годы ХІХ вв.)/ - 188 c.

5.  Joseph Pearce. The Unmasking of Oscar Wilde. / San Francisco: Ignatius Press, 2000 - 412 C.