Лист від 06.07.2009 р. N 14060/7/15-0217 (стр. 3 )

Статтею 24 Закону N 1699 визначено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта. Такий дозвіл дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 27 Закону N 1699).

Таким чином, якщо відповідно до місцевих правил забудови отримання дозволу на будівництво передбачає сплату забудовником пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (згідно із відповідним рішенням сільської, селищної чи міської ради), така сплата є необхідною умовою для будівництва.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до підпункту 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (пункт 1.32 ст. 1 Закону).

Підпунктом 8.4.2 п. 8.4 ст. 8 Закону встановлено, що у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, витрати платника, пов'язані із сплатою пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, обов'язковість якої передбачено місцевими правилами забудови і відповідно Законом N 1699, належать до витрат, пов'язаних із створенням цих об'єктів та господарською діяльністю платника.

При цьому якщо новозбудовані об'єкти призначені платником податку для використання у власній господарській діяльності, то відповідно до ст. 8 Закону витрати на їх будівництво збільшують балансову вартість такого основного фонду та підлягають амортизації. Якщо підприємство здійснює будівництво з метою подальшого продажу, то вартість витрат на їх будівництво відноситься до складу валових витрат відповідно до ст. 5 Закону.7

____________
7 Лист ДПА України від 12.03.2008 р. N 4627/7/15-0217. 

4.2. Стосовно визначення розміру валових витрат при добровільному перерахуванні коштів неприбутковим організаціям.

Відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 р. N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Отже, наказ ДПАУ від 05.07.2007 р. N 408 "Про внесення змін до деяких наказів ДПА", який зареєстровано в Мін'юсті України 20.07.2007 р. за N 840/14107, набирає чинності з 31.07.2007 р.

Цей наказ приводить алгоритм заповнення рядків 1 та 5 додатка Р2 до рядка 04.8 форми декларації з податку на прибуток підприємства та додатка Р3 до рядка 04.9 форми декларації з податку на прибуток банку у відповідність до пп. 5.2.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон про прибуток).

Відповідно до пп. 5.2.2 ст. 5 Закону про прибуток до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Держбюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у п. 7.11 ст. 7 цього Закону, суми коштів, що перераховані юридичним особам, у тому числі неприбутковим організаціям - засновникам постійно діючого третейського суду в розмірі, що перевищує 2 %, але не більше 5 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Отже, якщо платник податку має оподатковуваний прибуток за попередній рік 10000 грн., то він може віднести до складу валових витрат суму добровільно перерахованих коштів у межах від 201 до 500 грн.

Слід зазначити, що відповідно до порядків заповнення декларацій з податку на прибуток підприємства та податку на прибуток банку, які затверджені наказами ДПАУ від 29.03.2003 р. N 143 та від 31.03.2003 р. N 148, додатки Р2 та Р3 подаються платниками податку на прибуток виключно за рік.8

____________
8 Лист ДПА України від 18.02.2008 р. N 3009/7/15-0217. 

4.3. Щодо порядку віднесення на валові витраті сумнівної або безнадійної дебіторської заборгованості.

4.3.1. Підпунктом 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону визначено, що до складу валових витрат підприємства відносяться суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку.

Відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону до безнадійної заборгованості відноситься заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

- заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;

- прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна;

- фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення;

- фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);

- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

- заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

- прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Відповідними заходами зі стягнення боргу в контексті пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону, зокрема, є:

- звернення до виконавчої служби з заявою про стягнення заборгованості, визнаною судом;

- вчинення нотаріусом виконавчого напису про стягнення заборгованості;

- застосування процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом відповідно до законодавства тощо.

Статтею 6 Господарського процесуального кодексу України визначено порядок пред'явлення претензії підприємствами та організаціями, при порушенні їх майнових прав і законних інтересів.

Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушенням цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою прав про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Враховуючи вищевикладене, неодноразове направлення претензій та подання позову до суду не є заходом по стягненню заборгованості, а є лише - заходом врегулювання спору.

Тобто звернення до суду або неодноразове направлення претензій не є достатньою підставою для застосування пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону.

У разі, якщо у підприємства рахується дебіторська заборгованість, визнана судом, та по якій є повідомлення державного виконавця про неможливість виконання рішення, то після закінчення терміну позовної давності з моменту визнання судом заборгованості або після банкрутства чи ліквідації боржника така заборгованість відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону є безнадійною і відповідно до пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону така заборгованість відноситься до складу валових витрат у частині, що не була віднесена до валових витрат раніше.9