Українська світлиця, святково прибрана лавка, стіл, піч, горщики, макітри. На стінах вишиті рушники, доріжки, салфетки. На столі вишитий рушник, а на ньому запашний хліб, сіль та мед.
Ведуча1: Україно! Чарівна моя, ненько, найкращий куточку землі, солов `їна
пісне! Ти прекрасне, але найбільше твоя багатство – народ. Народ чесний, трудолюбивий, нескорений, міцний, як граніт, співучий, дзвінкоголосий.
Українці – то є назва славного народу,
Україна – то край славний, аж по Чорне море,
Україна – то лан пишний, і степи, і гори,
І як мені Україну щиро не кохати,
Мене ненька по-вкраїнськи вчила розмовляти!
Ведуча2: Україна…Рідний край…Золота, чарівна сторона. Земля, рястом заквітчана, зелом закосичена. Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою любов до краю, де народились.
Ведуча1: З давніх-давен линули по світу слова про Україну, про щирий і
працьовитий народ, про її гаї зелені, про тихі ріки та озера. Наша Україна славиться великими традиційними святами та обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти до української спадщини повертається до традицій свого народу.
Ведуча2: Що таке Україна? За віконцем калина,
тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі,
Дужі руки у тата, під тополями хата,
Під вербою криниця, золотиста пшениця.
Серед лугу лелека і діброва далека.
Ведуча1: Узимку, коли завершувалися роботи, частішали дівочі та парубочі гуляння.
Ведуча2: Це було 13 грудня і вважається днем пам`яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових – Андрія Первозданного.
Ведуча1: За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії і дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів поставив хрест і сказав: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа!» Згодом там, де він установив хрест, було споруджено Андріївську церкву.
Ведуча2: Я хочу, щоб сьогодні ожили перед нами вечорниці в ніч на Андрія, а ігри, забави нагадали молодість батькам, бабусям, дідусям.
Ведуча1: Хай сьогоднішнє свято відкриє перед вами, гості, розум, мудрість, щедрість нашого народу!
Дарина. Матусенько, де ви там? Нікого не має. Мабуть, побігла свою куму Катерину кликати на вечорниці.(звертається до залу):
Доброго вам вечора, люди добрі. Ой, як багато вас тут зібралося! Ви, напевно, всі хочете побувати на наших вечорницях? Правда?
(виходить господиня).
Господиня: О, а хто це тут без мене хазяйнує? Це ти Дарино? Що це ти тут розповідаєш, балакаєш без зупину. Це вже чиста правда, що в твоєму язику кісток нема!
Дарина. Мамусенько, так, це я розповідаю всім про наші вечорниці. Ой, так хочеться все швидше їх розпочати і вареників наших покуштувати!
Господиня: А в кого це ви, Дарино, хочете проводити вечорниці?
Дарина. Як в кого? Так у нас же, мамусенько. Ми ж з вами домовились.
Господиня: Ніхто зі мною не домовлявся, і нічого я не знаю. Знайшли місце де проводити!
Дарина. Мамусенько, та що ви таке говорите! Он подивіться, скільки людей зібралося у нас! Що ми їм скажемо? Кажіть, чи дозволите в нашій хаті вечорниці проводити? Що люди скажуть, що в цілому селі не знайшлося хати на вечорниці? Раз так, тоді я піду! (іде до дверей).
Господиня:Ой, Дарино, постривай! Та я ж пожартувала, коли так, то я дозволяю.
Дарина. Що ж ви нам всім голову морочите! Я біжу покличу дівчат та хлопців. (вибігає з хати)
Господиня: (застиляє стіл, запалює свічку, сідає за столом!) Ось так завжди. Така вже хитра в мене дочка, вміє завжди викрутитись! Та ж у мене пішла. Точнісінько, як я була колись молодою.
(стукіт у двері, заходять двоє дівчат)
Дівчата. Тітко Оксано, можна до вас на вечорниці?
Господиня: Заходьте, дівчатонька, прошу.
(заходить гурт дівчат).
Господиня: Тоді чи допоможете мені в одній справі?
Дівчата. Допоможемо!
(Ліплять вареники. Пісня «На вулиці скрипка грає».
Господиня: Ось погляньте, дівчатонька, яку я калиту виробила. А тепер треба її у піч саджати, а щоб вона гарно випеклась, треба приказати:
Гори, вогонь, ясно
Спечи нам калиту красну,
Щоб ми її кусали
І горя не знали.
Поліна: Ой! Щось там грюкнуло! (Іде до дверей, приводить хлопця)
Ви бачите, хотів нам двері зав’язати, щоб ми не змогли вийти.
Дарина:А, так ти хотів нам шкоди наробити? Давайте його покараємо!
Софія : Давайте вкинемо його у воду!
Хлопець: Дівчатонька, змилуйтесь, я ж тільки пожартувати хотів.
Настя: От як відгадаєш наші загадки, відпустимо, а як ні – вкинемо у воду, так і знай!
Хлопець : Здаюсь, загадуйте!
Поліна : Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий. Що це?
Хлопець : Небо, зорі і місяць.
Софія : А таку загадку. Скорчиться в кішку, розтягнеться в доріжку. Цю точно не відгадаєш!
Хлопець :Як би не так! Це ж мотузка! Та годі вже вам сердитись, я вам зараз хлопців приведу, то й буде весело!
Господиня: А де ж вони? Що це вони забарилися і музик не ведуть?
Хлопець : Та вони на вулиці радяться, йти чи не йти.
Дарина. Нічого собі! Так ми оце вечорниці почали, вареників не їмо, чекаємо на них, а вони по селі ходять. Раз таке діло, то ми їх провчимо. Подавайте дівчата вареники і пригощайте всіх. А вони прийдуть, то нехай слину глитають.
Господиня: Е ні, Ганнусенько, почекаємо на хлопців, які ж без них вечорниці? Скоріше клич їх!
(Стукіт у двері).
Ліза: Агов, хто такий?
Голос з-за дверей: Пес сліпий!
Поліна: Не пустимо! Як візьмемо рогатини та як погонимо!
Голос з-за дверей: Та годі вам, пустіть!
(З піснею «Добрий вечір, дівчино» заходять хлопці).
Хлопці: Добрий вечір, дівчата. З Андрієм вас! Будьте здорові. А чи можна до вас?
Господиня: Будьте й ви здорові. А де ж ваш старший, Береза? Хочемо на нього подивитись і перевірити, чи устав він свій знеє?
Дмитро. Мене Березою обрали. А устав наш такий: гуляти чесно, тихо і смирно, як слід поважному парубоцтву, як гуляли наші батьки і діди. Господиню на вечорницях шанувати, з дівчатами поводитись з повагою, бо дівчина – то є краса і честь усього села. Це і є наш устав.
Господиня: Що ж, гарного Березу ви вибрали. Вечорниці будуть гарні. Та тільки здається мені, якийсь гуркіт я чула з того боку села, де гребля. То часом не ви бешкетували?
Дмитро: Та, може, й ми...Ми з Іваном розібрали пліт дядькові Роману! Ні одного кілка вранці не знайде. Буде йому за те, що не пускав дочку на вулицю!
Ілля : А ми з Данилом ворота дядька Івана кинули у річку.
Іван: Я бачив, як хлопці з горішнього кута викотили Петрові на город воза.
Данило: А ми із Давидом моєму сусідові розкидали сіна по саду, аж до самої дороги стежку зробили.
Давид: Та скільки того сіна! Мій тато розказував, що, коли він парубкував, то копицю з хлопцями розібрав до ранку моєму дідові, - за те, що не дозволяв своїй дочці, тепер уже моїй мамі, зустрічатися з ним.
Господиня: Оце так! Та що зробиш, раз на рік люди вибачають вам такі бешкетування, бо самі колись молодими були! Сідайте, пригощайтесь.
Дмитро: Та й ми вас маємо чим пригостити. Та ще не час, ми ще не співали, не танцювали, не ворожили. Ох і пахне ж у вас! Мабуть пироги Ганнуся робила?
Господиня: Та всі дівчата допомагали!
Дмитро: А чого це так сумно у вашій хаті? Давайте заспіваємо!
(Пісня «Кучерява Катерина»).
Господиня: Скажу я вам дівчата, ось таке, коли повиростаєте, то виходьте заміж за тільки за хлопців з свого села. Бо таких гарних хлопців як у нас ніде не, правду вам кажу. На собі переконалась. І красиві, і роботящі, і погуляти вміють, і справи по господарству роблять. Не те, що той Гриць із пісні…
Дівчата. В якій такій пісні?
Господиня: Та хіба ж ви не чули пісню про Гриця?
Пісня «Грицю, Грицю, до роботи».
Данило: А чим я не жених? Може, й не зовсім гарний, та роботящий. Вже як за щось візьмусь – за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже обідати люблю! Обідав би до самої вечері, вечеряв би до само сніданку. Вибереш мене – горя не знатимеш.
Іван: Не хоче вона тебе, - ти роботящий, а вона хоче багатого. Мене звати Іван. Я хазяйський син. Багатий. Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться. Зате бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся – не побачиш. А що вже худоби! І жуки, і гусінь, і мухи, а що вже комарів – світу білого не видно!
Ілля: Не підходите ви їй! Вона хоче роботящого, розумного та гарного! Це якраз про мене. Ти не дивися, що я такий замурзаний, ти мене вмий, причеши, – і можна під вінець шкандибати! А цілуватися я й зараз готов.
Давид: Та підожди ти цілуватися, бач, який скорий, давайте краще потанцюємо!
Танець «Козачок».
Дід Ярослав. Як почув я, що тут так весело, то й собі захотів подивиться на ваші гуляння.
Катруся : Діду, а давайте з нами затанцюємо.
Дід Ярослав. Ой, дівчатонька, я вже старий. Може краще пісню заспіваємо?
Пісня «Ой під вишнею»(дует).
Софія. Дівчата, вже пізня година, а ми ще не ворожили. Я знаю таку ворожбу. Для цього беремо дві тарілки з водою. В них кидаємо по листочку з барвінку. Коли листочки розийдуться у різні боки то не бути в цьому році з милим в парі, а коли зійдуться то бути.
Ворожать.
Настя. А я вмію так ворожити. Для цього треба 2 сірники. Взяти по одному сірнику в дві руки запалити їх. Якщо головки нахиляться одна до одної, то ми любимо один одного. А якщо ні – то не любимось.
Ворожать.______________, _____________.
Дарина. Дівчата, давайте поворожимо ще так. Для цього треба 4 тарілки, намисто, чарку, мотузку, книжку.
Книжка – розумний чоловік,
Намисто – буде дівувати;
Чарка – чоловік п’яниця;
Мотузка – чоловік буде бити.
Ворожать.
Поліна: А ще дівчата ворожили на чоботах. Дівчата кидали чоботи через хату. І в який бік повернеться чобіт, звідти буде чоловік. А хлопці знали, що дівчата ворожать, забирали чоботи і повертали в інший бік, сміючись.
Ліза: Ану, дівчата, хто хоче ворожити на чоботях?
Софія: Я хочу.
Настя: І я спробую
Дарина: Цікаво, якою буде моя доля?
Господиня: А може хлопці хочуть знати свою долю?
Поліна: Що ж, іди та дізнайся, чи будеш щасливий. Якщо дістанеш перстень з тарілки з водою і носа не вмочиш, то знай, дівчина буде з тобою, а якщо ні – то дивись, як би її в тебе не вкрали!
Господиня: Треба глянути, чи не спеклась наша калита?
Софія: Піду, подивлюся, як там вона печеться.
Дмитро: І я з тобою. Красунечко, як тебе звуть?
Софія:: Як крупи деруть!
Дмитро: А чи можна біля тебе постояти?
Софія:: Про мене, стій хоч до ранку!
Дмитро: Та й зубта ти! А чого ти на мене сердишся? Хочеш, я тобі пісню заспіваю, може, ти трохи лагіднішою будеш.
Софія: Співай, а ми послухаємо.
(«Ой ти, дівчино, з горіха зерня»)
Господиня: Вже калита випеклась, зараз будемо грати. Поки дівчата підвісять калиту, я нагадаю правила гри. Хто вкусить і не посміхнеться, тому минеться, а хто буде реготати, того наш писар буде сажею писати. До того ж тільки кусати, руками не чіпати. Всі зрозуміли? Готовий Писар?
(Один із хлопців переодягається в писаря – у вивернутий кожух, бере щітку із сажею в казані і сідає біля калити - Іван.)
Господиня: Дівчатка, давайте разом скажемо про калиту:
Дівчата: Ой, калита, калита,
Із чого ти вилита?
Ой, я з жита сповита,
Ой, я сонцем налита,
Для красного цвіту
По білому світу!
Давид: Давай я першим до калити поїду.
Писар: Тоді маєш коня! (Дає рогач).
Давид: Дозвольте заїхати до хати!
Писар: Заїжджай, а що ти робитимеш в ній?
Давид: Їду калиту кусати!
Писар: А я буду писати!
Давид: А я вкушу!
Писар: А я впишу!
Дмитро (з-за столу): Покос покосом, та у діжку носом!
(Всі засміялися. Писар «пише» хлопця).
Давид: Вам смішки, а ви самі спробуйте!
Ілля: А тепер я спробую. Діду, діду, калиту кусати їду.
Писар: А хто ти такий?
Ілля: Я – Коцюбенко. А ти хто?
Писар: А я – Калитенко! Що ти хочеш?
Ілля: Калиту кусати!
Писар: А чи зумієш?
Ілля: І вмію, і знаю, і коником доскакаю.
Писар: Хіба це кінь? Це ж шкапа! (Всі сміються).
Ілля: Нема чого реготати, якщо їдеш калиту кусати!
Писар: Один, два, три!
(Хлопець підскакує і кусає калиту).
Господиня: Молодець, який спритний!
(Писар знімає калиту і віддає хлопцеві).
Ілля: Калита, калита, солоденька яка! (До господині): Давайте розділимо її на всіх.
Господиня: Та й вареники вже зварились, і галушки. То ж прошу всіх до столу.
(Подає на стіл, всі сідають до столу.)
Господиня: Любі гості, а вареники наші не прості, а з сюрпризом, кому попадеться, тому й повезе.
Дарина: Скоро, дівчата, Миколая. Цікаво, що він мені принесе... Бо торік знайшла сиру бараболю.
Поліна: А я цибулину.
Софія: Треба було б трохи колядок розівчити.
Настя: Треба. Дівчата, хлопці, вже пізня година, треба додому вертати.
Ліза : Та давайте ще заспіваємо.
(«Чом ти не прийшов»).
Хлопці: Дякуємо, тітко Наталко! Вже час додому йти. На добраніч вам!
Господиня: Добраніч! Дякую всім, хто прийшов до нас на вечорниці!
Ліза : Матусенько, я піду, проведу дівчат та хлопців.
Господиня: Іди, доню, не барися, у сінечки – та й вернися.
Ведуча1: Ну от і закінчилися наші вечорниці. Добре, що наша молодь повертається до минулого.
Ведуча2: Рідними будуть їм батьківські пороги, і люди, і пам'ять. В людині повинно щось жити високе та святе.
Ведуча1:
На всі світи і віки ти озернись,
Де слово перше вимовив колись,
Де пісня мамина і пестила і гріла,
Ввійшла життям у душу і у тіло,
Живила серце і соком калиновим,
А коли виріс, стала на порозі
Водою й хлібом з житньої зорі.
Ведуча2:
Не дай же їй сліпим метеоритом
Хай ще гарячим пролетіть над світом,
Не дай умерти серед нас живих,
Хоч скільки б там не обсідало лихо,
Не дай забутися, з якого роду,
З якого кореня у світі почались.
