Головне управління освіти і науки виконавчого органу
Київської міської ради
(Київської міської державної адміністрації)
Київський університет імені Бориса Грінченка
Інститут післядипломної педагогічної освіти
Науково-практична конференція для педагогічних працівників м. Києва
ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ
Софії Русової
в дошкільній освіті XXI століття (з нагоди 155-річчя від дня народження)
18 лютого 2011 року
Лариса Володимирівна Кравчук.,
старший викладач
кафедри методики та психології
дошкільної і початкової освіти
ІППО КУ імені Бориса Грінченка
Морально-етичний розвиток дитини молодшого шкільного віку
в творчій спадщині С. Русової: психологічний аспект
Однією зі складових всебічного і гармонійного розвитку особистості є її морально-етичний розвиток. Саме йому відводить велику роль.
Вона підкреслює, що морально-етичний розвиток дитини розпочинається з перших днів її життя і є цілком індивідуальним. Зважаючи на цей факт, необхідно враховувати психологічні, фізіологічні, емоційні і духовні особливості дитини при формуванні „активних нахилів до моральних, добрих вчинків і виступів на добро людей і на користь свого розвитку”[1 , 134].
На думку С. Русової, морально-етичний розвиток дитини починається з ознайомлення з простими і доступними для неї етичними нормами, які мають перетворитися у культурно-гігієнічні звички і звички культурної поведінки, а саме: охайність, витриманість, правдивість, відповідальність, щоб „з дитини, якою вона є з природи, витворити людину в найкращому значенні цього слова, розвиваючи до максимуму всі позитивні здібності дитини й зводячи до мінімуму всі її негативні нахили”[2, 70].
Основою морально-етичного розвитку дитини за С. Русовою є індивідуальна моральна свідомість, яку вона розглядає як стійкі, тверді погляди на людину, життя, що веде до розвитку у дітей оцінного ставлення до навколишньої дійсності: „Потрібно викликати свідомість дитини, щоб її думка, і добрі почуття її були широко розвинені і що далі все більше керували її вчинками, щоб перед дітьми сіяв культ правди і добра”[1 , 134].
Психологічними чинниками, що впливають на морально-етичний розвиток дитини, С. Русова вважає „виховання волі, розвиток зовнішніх чуттів і в доброму напрямі емоційних нахилів”[1, 134].
Виходячи з того, що ставлення людини до навколишнього світу, до знань, які вона засвоює, до умов, у яких живе і розвивається, завжди має емоційно-оцінювальний характер, на ефективність її морального розвитку впливає не тільки отримана система знань про морально-етичні норми, правила поведінки, але і формування відповідного емоційного ставлення до навколишнього світу і людей, норм і правил поведінки. Тільки органічний зв’язок морально-етичних знань і позитивного особистісного ставлення до них сприяють виникненню у дитини готовності, яка в процесі розвитку і підкріплення в подальшому особистісному досвіді перетворюється в потребу вчиняти у відповідності з цими знаннями. Морально-етичні знання тільки тоді стануть частиною загальної системи етичних поглядів особистості і переростуть в її етичні переконання, коли вони знайдуть відображення в її емоційно-почуттєвій сфері.
Як зазначає С. Русова, брак у дитини таких соціальних почуттів, як симпатія й переживання за інших – відчужує особу від виконання законів і правил, вироблених у суспільстві, а отже, призводить до неспроможності їх виконання. Таким чином, недорозвиненість почуттів є передумовою становлення злочинців, людей з агресивними нахилами, які не здатні оволодіти соціальними вимогами життя.
Виникнення почуттів – це першооснова морально-етичного розвитку дитини молодшого шкільного віку. В процесі шкільного навчання морально-етичні почуття молодшого школяра поглиблюються, підкріплюються знаннями етичних норм, стають більш усвідомленими і мотивованими, ніж у дошкільному віці.
До морально-етичних почуттів, які необхідно розвивати в дітей, С. Русова відносить скромність, чесність, доброту, відповідальність за свої вчинки, любов до своєї сім’ї, рідного краю. Разом з тим, на думку С. Русової, необхідно виховувати нетерпимість до ледарів, брехунів.
Важливим завданням морально-етичного розвитку вона вважає формування в дитини чутливого розуміння справедливості, правди, широкого світогляду щодо взаємних людських відносин і визначає його як „вироблення характеру”, для якого властивими є правдивість, мужність, справедливість, альтруїзм, воля і дисципліна.
С. Русова стверджує, що головне в людині – не її знання, а риси характеру: „Людину ми найбільш цінуємо не за її знання, а за її характер, – він найбільше важить у зносинах людей між собою, він дає змогу людині осягнути найвищі моральні блага”[3 ,62].
У розвитку характеру дослідниця вбачає головне значення волі, бо „людина зі слабо розвиненою волею не може мати міцного незалежного характеру. Тверда воля – це головний чинник, що дає дитині опанувати своїми емоціями”[3, 62].
На думку С. Русової, усі емоції мають бути підпорядковані волі. Саме її розвиток може забезпечити дитині моральний напрямок поводження. Щоб розвинути волю у дитини, вважає С. Русова, необхідно:
· виробляти у дитини розуміння, як саме треба поводитись;
· через похвалу, вмовляння, осуд викликати відповідні почуття до морально-етичних вимог, норм, правил;
· спонукати до тих чи інших акцій, рухів, бажань.
„Треба, - зазначає С. Русова, – щоб особа дитини завжди була рада підлягати вимогам свого розуму і завжди мала волю, мала силу опанувати своїми емоціями, бажаннями”[4,30].
С. Русова акцентує увагу на таких емоціях дитини як: здивування, захоплення, любов, ненависть, гнів, страх, радість, соромливість, бажання та ін. і радить розвивати позитивні, оскільки „невиховані емоції – гнів, заздрість, ревність можуть стати шкідливими і в приватному, і в соціальному житті”[5, 28 – 29].
Важливою соціально-психологічною проблемою, актуальність якої визначається в сучасних умовах як потребами суспільства, так і необхідністю морально-етичного розвитку дитини, є розвиток відповідальної поведінки. Відповідальність як цілісна психологічна якість, інтегрує в собі духовні, соціально-психологічні та психофізіологічні функції особистості. Вона включає розуміння і усвідомлення особистістю морально-етичних норм і вимог, які висуває перед нею суспільство, вибір шляхів їх реалізації, що втілюються у вчинках і відповідають інтересам суспільного розвитку. Незалежно від сфери суспільного функціонування особистості відповідальна поведінка виражається у її відношенні до обов’язку, до етичних норм суспільства, є показником морального розвитку в цілому.
До фундаментальних соціально-психологічних закономірностей, встановлених С. Русовою, належить положення про те, що у зв’язку з тим, що увесь соціальний світ щодалі стає складніший, це вимагає від індивіда більш високого розвитку, глибокої свідомості, правильного аналізу поводження інших, певного контролю над самим собою, відповідальності за власні вчинки, поведінку. Морально-етичне виховання перш за все мусить перетворитися на самовиховання, коли „дитина проявляє власне зусилля в моральних справах, вчиться саму себе скоряти і свідомо себе стримувати”[1, 51].
Слушною є думка дослідниці, що розуміння добра і зла, правди і неправди „кожна дитина має виробити сама власними зусиллями, бо тільки своє власне розуміння дає дитині змогу, виростаючи, бути завжди „чесною з собою” незалежно від поглядів свого оточення”[3, 62].
Література
1. Вибрані педагогічні твори. - К.: Освіта, 1996. – 304 с.
2. Нові методи дошкільного виховання. – Прага: Сіяч, 1927. – 112 с.
3. Теорія і практика дошкільного виховання. – Прага: Сіяч, 1924. – 125 с.
4. Нова школа соціального виховання// Український освітній журнал. – 1984. - № 2. –С. 5 - 33.
5. Нова школа соціального виховання. – Катеринослав – Лейпціг: Укр. вид-во в Катеринославі за доп. Укр. громадського к-ту в Ч. С.р., 1924. – 151 с.
