Внутрішньотекстова валентність надфразної єдності

І. Внутрішньотекстова валентність надфразної єдності / Л. І. Пац // Функціонально-комунікативні аспекти граматики і тексту зб. наук. праць. – Донецьк : ДонНУ, 2004. – С. 63 – 70.

УДК 81.367

ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВА ВАЛЕНТНІСТЬ

НАДФРАЗНОЇ ЄДНОСТІ

І., канд. філол. наук, доцент

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

Спроби визначення сучасним мовознавством текстотвірних закономірностей спричинили нагальну потребу вирішення одного з вагомих завдань лінгвістики тексту – вияв викінченого списку й способів улаштування системи граматичних текстових категорій, що зумовлює актуальність запропонованого дослідження. Новизна роботи полягає в спробі залучення до реєстру текстових категорій граматичної категорії валентності як такої, що наділена текстотвірним потенціалом у межах надфразної єдності. Задля вирішення означеної проблеми нам видається необхідним з’ясування сутності понять “граматична категорія” і “граматична текстова категорія”, які не є абсолютно рівностайними.

Традиційне розуміння граматичної категорії пов’язують з іменами єлова, О. М.Пєшковського, , та інших. Так, у О. М.Пєшковського граматична (“формальна”, за його термінологією) категорія слів є рядом форм, які об’єднані на підставі значеннєвої співвіднесеності і мають хоча б для частини форм власну звукову характеристику [Пешковський 1938, с.57]. , дотримуючись в основному поглядів на категорію як граматичне поняття, відстоює розуміння категорії як єдності граматичного значення і його формально-морфологічних ознак [Щерба 1928, с.7]. послідовно розглядає граматичну категорію як систему форм, наділених єдністю значення й синтаксичних функцій [Виноградов 1947, с.38-39]. Спираючись на авторитетність наукових позицій, не варто забувати, що термін “граматична категорія” має два значення: по-перше, це реальна мовна єдність граматичного значення і формально-граматичних засобів його вираження, по-друге, найбільш загальне наукове поняття, що є більш-менш повним і точним відображенням реально існуючих мовних граматичних категорій. Звідси – необхідно чітко розмежовувати граматичні категорії мови й граматичні категорії науки, причому останні є лише відображенням перших, тоді як перші є об’єктом відображення для останніх [Головин 1955, с.20]. Розуміння сутності граматичної категорії можливе лише за умови часткового абстрагування від лексичного значення, яке закріпилось суспільною комунікативною практикою і має формально-граматичні вияви.

Якісно нова сутність граматичних категорій вибудовується у зв’язку з функціональним підходом до аналізу мовних явищ, представленим у працях , ї, , ітка, І. Р.Вихованця. Як зазначає ітко, “і на сьогодні актуальними є проблеми диференціації категорій за типом уміщеної в них семантики, структуралізації систем і підсистем значень, встановлення загальної категоріальної семантики, визначення закономірностей співвідношення граматичних значень у матеріальній формі слова” [Загнітко 1991, с.7]. Граматичні категорії лексичної, морфологічної та синтаксичної систем постають формами реалізації понятійних категорій, хоча О. Єсперсен, визначаючи статус останніх, в їх основу поклав лише позамовні величини. Понятійні категорії з формально-граматичними засобами їх вираження займають ядерну позицію в структурі функціонально-семантичних категорій (далі ФСК), тобто формується ФСК за рахунок власне граматичних – лексичних, морфологічних та синтаксичних – категорій. Відповідно, функціонально-семантична категорія є одиницею “узагальнюючого плану, структурна організація якої передбачає наявність цілої системи засобів реалізації складників тих чи тих загальнолюдських понять” [Загнітко 1991, с.10].

В іншому вимірі постають граматичні категорії текстових величин, вичерпний реєстр яких на сьогодні відсутній, “оскільки розгляд текстових категорій здійснюється в різних аспектах (лінгвістичному, літературознавчому, культурологічному тощо) з не завжди послідовним урахуванням самої специфіки системності тексту, його синтетично-аналітичного статусу в мовленнєвій комунікації” [Загнітко 2001, с.474-475]. Так, І. Р.Гальперін виділяє такі категорії тексту, як інформативність, інтеграцію, когезію, ретроспекцію, членування, автосемантичність відрізків тексту, проспекцію, континуум та модальність [Гальперин 1981], і такий перелік ГК є найбільш прийнятним у сучасній лінгвістиці тексту. Достатню наукову аргументацію отримали категорії тематичної цілісності, локальності, темпоральності, оцінності, тональності, логічної розгорну - тості, композиції у роботі єєвої “Функциональные стили в аспекте текстовых категорий” [Матвеева 1990].

Поштовхом до вияву нових категорій, на думку Т. М.Ніколаєвої, стала лінійність тексту, оскільки аналіз синтагматичних утворень великої протяжності дозволяє виявити категорії суперсегментні. Йдеться про створення граматики лінійних послідовностей, підґрунтя якої витворено теорією лінійності тексту (за Р. Харвегом – “зліва – направо”). Нові категорії тексту це:

1)  перед - і пост-інформація;

2)  розповідь про світ/переказ світу;

3)  ініціальність/неініціальність;

4)  прогресія і стагнація;

5)  політонія/монотонія;

6)  ступінь знайомства з особою тощо [Николаева 1978].

Відсутність глибокого наукового інтересу до нововиявлених категорій зумовлена різними причинами, з-поміж яких найважливішою нам видається недослідженість критеріїв диференціювання категорійних і некатегорійних властивостей тексту, що іноді спричиняє неправомірне розширення реєстру граматичних текстових категорій.

Змістовність поняття “граматична категорія тексту” (зауважимо, що йдеться лише про художній текст) однозначно й вичерпно ще не витлумачено. У розумінні сутності цього поняття слід відштовхуватись від визначення самого тексту, який є витвором мовленнєвого процесу, відзначається завершеністю, об’єктивований у вигляді писемного документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвором, який складається із заголовка й ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку й має певну цілеспрямованість та практичну визначеність [Гальперин 1981].

Парадигма текстових зв’язків і різнорівневих засобів їх реалізації дає підстави вважати більшість категорій тексту функціонально-семантичними, витворюваними за зразком функціонально-семантичного поля, під яким розуміють конкретно-мовні двосторонні єдності, план змісту яких включає в себе семантичні елементи в інтерпретації конкретної мови. При цьому семантичні функції, носіями яких є елементи поля, являють собою поверхневу реалізацію певних глибинних понятійних категорій [Васильев 1990, с.21]. Функціонально-семантичними категоріями з понятійним ядром і лексичними та граматичними засобами репрезентації понятійної категорії можна вважати модальність, темпоральність, локативність тексту. В основі таких категорій тексту як зв’язність, інформативність, континуум не лежать загальнолюдські універсалії. Вони позбавлені понятійного ядра, а звідси організація структуруючих компонентів текстових категорій позбавлена польових ознак. Такі категорії, як членування й автосемантичність відрізків тексту стосуються ємно-прагматичних аспектів тексту і мають зовсім інші виміри.

Результативну спробу диференціації текстових категорій здійснила єєва, яка, залежно від характеру мовного вираження, розподіляє категорії за трьома різновидами: лінійні, польові та об’ємні. Лінійні та польові категорії співвідносяться з характером текстової реалізації, а об’ємні стосуються структурно-змістового членування тексту. Відповідно до лінійних віднесено проспекцію та ретроспекцію, до польових – тональність, оцінність, темпоральність, локальність, акцентність, тематичну визначеність, суб’єктну організацію; об’ємні ж категорії зумовлені функціонально-змістовним членуванням тексту, мовленнєвим структуруванням та композицією [Матвеева 1990].

До жодного реєстру текстових категорій не включено граматичну категорію валентності, хоча поодинокі спроби виявити співмірність валентності й текстових одиниць у мовознавчих дослідженнях простежуються. На сьогодні домінує погляд на валентність як центральну семантико-синтаксичну або морфологічну опосередковану граматичну категорію дієслова (див. праці І. Р.Вихованця, ітка), під якою розуміється запрограмована лексичним значенням слова вказівка на необхідність доповнення його в реченні іншими повнозначними словами [Кацнельсон 1987, с.20]. Починаючи від Л. Теньєра, валентність традиційно пов’язувалася з дієсловом, як вершиною реченнєвої ієрархії, що своєю граматичною формою й семантикою визначає кількісний та якісний склад учасників ситуації і є репрезентантом речення. З часом змістові межі поняття валентність розширилися, оскільки під валентністю стали розуміти закладену в граматичній формі, значенні слова чи імпліцитно представлену вказівку на доповнювання цього слова іншими, більш-менш точно передбачуваними відповідним словесним знаком. Саме таке розуміння валентності уможливлює її текстові вияви, причому запрограмовується лівобічний чи правобічний компонент - фраза, що перебуває за межами речення, яке містить в собі валентну одиницю, як повнозначними лексемами, так і службовими словами.

Ще М. Пфютце зазначав, що в окремих реченнях існують такі мовні елементи, які, з одного боку, вказують на наявність постпозитивних текстових одиниць, а з іншого - скеровують до вже використаних у тексті засобів, забезпечуючи тим самим безперервність руху тексту [Пфютце 1978, с.219]. М. Пфютце аналізує лише ті мовні форми та засоби, що формують прямонаправлену зв’язність тексту, тобто без оперування терміном валентність дослідник говорить про особливості реалізації у тексті правобічної валентності, якої, на його думку, у тексті набувають здебільшого морфологічні та синтаксичні засоби [там само, с.218-258].

Чеські лінгвісти відкрили категорію функціональної перспективи, чи комунікативної прогресії, яка первісно розроблялася в межах граматики речення чи групи речень (Бенеш Є., ). Суть цієї теорії полягає в тому, що під час комунікативного акту відбувається перехід від даного, відомого (теми), до нового, невідомого, більш інформативного (реми), і такий перехід повноцінно можливий лише в умовах тексту, коли маніфестація категорії функціональної перспективи здійснюється граматичними засобами – інтонацією, лексикою, порядком слів, структурою речення, загальним членуванням тексту тощо [Шендельс 1985, с.60 ]. Між категорією функціональної перспективи, яка виявляє себе у тексті–дискурсі, й валентністю власне тексту простежується певна співмірність, оскільки мовні засоби вираження обох категорій утворюють еквіполентну опозицію: частина цих засобів забезпечує або лише комунікативну поступальність тексту, або є лише виявом його валентності, тоді як окремі з них маніфестують обидві граматичні категорії.

Припущення про існування фразової валентності висловлено у статті індера та “О целостности и структуре текста” [Бухбиндер, Розанов 1975, с.73-86]. На їх думку, сполучуваність фраз у тексті реалізується за рахунок валентних зв’язків на лексичному й граматичному рівнях, причому кожна фраза може мати ліві – регресивні, та праві – прогресивні зв’язки, і виявляти їх як у контактних реченнєвих синтагмах, так і в дистантних [див. зазначену роботу, с.76].

Нагальна потреба аналізу валентності тексту зумовлюється репрезентативністю досліджень зв’язності тексту у субкатегоріях когезії й когерентності й відсутністю системного опису засобів мови, що забезпечують глобальну зв’язність потенційною чи обов’язковою валентністю.

Мета дослідження – визначити категорійну сутність валентності тексту, її міжрівневий характер при реалізації текстотвірного потенціалу валентнісно означених одиниць тексту та виявити конкретні текстові одиниці, що постають специфічними сигналізаторами наявності пре - чи постпозитивного речення тексту. Проблема видається нам актуальною через відсутність викінченого реєстру текстових категорій, невиробленість критеріїв їх диференціації залежно від характеру мовного вираження й способу організації граматичної категорії, через відсутність предметних досліджень валентності як ГК тексту.

Під валентністю тексту будемо розуміти граматичну категорію, що реалізується в тексті різнорівневими мовними одиницями, граматична форма, структура, семантика, імпліковані та надлінійні компоненти яких передбачають наявність пре - чи постпозитивних щодо опорної фрази речень. Валентність тексту виявляється в певному контексті, витворю - ваному сукупністю речень, окремі з яких можуть бути відносно самодостатніми, а інші набувають змістової завершеності лише в межах надфразової єдності, оскільки в опорному реченні міститься мовна одиниця, лівобічна чи правобічна валентність якої вимагає заповнення текстових лакун іншими реченнєвими конструкціями чи окремими компонентами цих конструкцій.

У структурно-семантичній організації тексту представлені мовні засоби як правобічної, так і лівобічної валентності, які рівноцінно забезпечують змістовий рух тексту вперед. Фразова валентність простежується на всіх мовних рівнях. Зокрема, з фонетичних засобів мови на наявність постопорної фрази може вказувати інтонація незавершеності чи питальності: поставлене запитання зумовлює включення до комунікативного акту ще одного комуніканта, на відповідь якого розраховує адресант. Запрограмованість після опорного речення постпозиційної фрази досягається питальною інтонацією з включенням чи невключенням до структури речення питальних займенників та прислівників. Пор.:

1. - Ти зателефонуєш? – перемовчавши запитала з безнадією в голосі, що могла би зворушити навіть камінь.

- Я подзвоню у двері. Двічі по два дзвінки. (М. Матіос. Життя коротке, щоб сказати “ні”);

2. - Хто будеш?

-  А чорт його знав. Фігура… Документа нема, тільки душа в тілі та за плечима торба.

-  Чого прийшов?

-  Прислали.

-  Хто?

-  Я від Клима Острового (М. Зарудний. Сині роси).

Серед морфологічних засобів активно виявляють правобічну валентність граматичні дієслівні форми майбутнього часу та наказового способу, які передбачають подальший перебіг дії:

- Дивись. Добре дивись. Одеси немає коло нас і Севастополя нема. Чуєш, як стогнуть турбіни в машинному?

Андрій здивовано поглянув на Вихора, придивлявся до запіненого моря і знову нічого не помічав (В. Кучер. Чорноморці); Думалось, що в зв’язку з цією “їропланою” ще хтось завітає на Голубу падь, до їхнього табору. Або ще щось трапиться. Григорій був нашорошений, хоч і не подавав виду (І. Багряний. Тигролови). Граматичні форми наказового способу й майбутнього часу прогнозують прогресивний рух контексту, який має інформувати, виконується чи не виконується очікувана дія. Попри запрограмованість постпозиційних реченнєвих утворень, їх актуалізація є факультативною.

Необов’язкову правобічну валентність виявляють також модальні дієслова, уживані з іншими дієслівними формами, часто з інфінітивом: хочу розповісти, варто пояснити. Семантика головних дієслівних лексем у таких сполученнях стосується здебільшого процесу говоріння чи мислення.

Більшість мовних засобів, що потребують розгортання додаткового контексту, співвідноситься з кількома мовними рівнями. Так, займенники та займенникові прислівники, активнішою для яких є лівобічна валентність, оскільки вони виконують заміщувально-вказівну функцію щодо препозиційних повнозначних лексем конкретної семантики, своїм частиномовним статусом є одиницями морфологічного рівня. З іншого боку, їх текстотвірний потенціал безумовно пов’язаний з функціонуванням їх як самостійних лексем синсемантичного змісту: Сидить Фрозина під хатою – і чує, що мусить щось робити, бо серце тріскає з муки. Вона застара, щоб носити у ліс штафетки-звідомлення. (М. Матіос. Дванадцять службів); То чудесний, дивний палац. Впущені туди метелики стають з білих кольоровими і, напевне, гарно там бавляться (І. Багряний. Сад Гетсиманський).

На відміну від займенників, текстотвірний потенціал яких реалізується лише за умови виконання ними заміщувальної функції, обмежена група прислівників своєю семантикою вимагає препозитивного речення надфразової єдності, не маючи подібного функціонального навантаження: Жодна людина в світі не змогла логічно витлумачити, що трапилося в її дитячому сприйнятті вчительки, але те, що улюблениця враз стала об’єктом зневаги, ба, навіть, цілковитого ігнорування, викликало гостре, довготривале страждання дитячої душі, захопленої зненацька бридкою метаморфозою. Відтоді обожнювання будь-кого покинуло дитину назавжди, наче воно ніколи й не існувало (М. Матіос. Анти-Марія); Вночі мерехтіли зорі – мільйони зір, змішуючись з іскрами від скаженого поїзда, а від насипу розбігались дерева й квіти і збігалися знову в химернім танку за драконом, і вогненні віяла прожектора крутили з них веремію. Потім ландшафт ставав ще дивніший. Потім... Нагло земля обірвалась (І. Багряний. Тигролови). Прислівники темпоральної семантики відтоді й потім валентнозумовлюють препозиційні речення, що містять опис ситуації, без якої уживання цих прислівників узагалі було б позбавлене сенсу.

Валентність у тексті може реалізовуватися через систему числівника, зокрема порядкового, коли розгортання подальшого контексту запрограмовується початковим компонентом перелічувального ряду: перший → другий → .... Якщо є ситуація, означена вперше, природно передбачити наявність наступної, яка чимось відмінна від попередньої: Першу ніч спав просто не величезнім поваленім стовбурі, розпластавшись уздовж, і прокинувся вранці від холодної роси, що капала з високих віт йому на обличчя. Другу ніч – десь у ямі, а коли прокинувся, дивився зачудовано на страхітну брилу, що нависла над ним; вона стояла руба на п’ять метрів заввишки, – ціла стіна коріння велетенського дерева, вивернутого з землею і камінням. Коріння так міцно сплелося, що тримало тую землю й каміння мертвим похватом, а коли б воно випустило хоч один такий камінь, то його б стало на те, щоб прибити вола. Шукав води, пив і йшов далі. Третьої ночі звалився в купу сухої трави та бур’яну, кимсь зібрану в улоговині (І. Багряний. Тигролови). Всі наступні числівники, окрім першого, мають потенційну валентність, оскільки ряд може завершитися будь-яким з них.

Валентно прогнозувальними засобами морфологічного рівня можуть виступати й службові слова, всупереч відсутності у них лексичного значення. На наявність речень, що передують опорному, найчастіше вказують сполучники сурядності: Вода булькотіла, поспішала, щось розповідаючи на ходу камінцям та корінню. Паутів стало менше, зовсім мало. Але ще були (І. Багряний. Тигролови); Тихенько шепочучи, Охріменко вводив Андрія в курс справ і познайомив докладніше з усіма порядками та людьми. Причому Андрій нічого не питав, він говорив сам (І. Багряний. Сад Гетсиманський). Обов’язковість препозиційних речень першого контексту визначається не лише сполучником але, який має стосуватися двох протиставлюваних реалій, а й неповнотою опорного речення, яке, займаючи кінець надфразової єдності, при відсутності попередніх словесних знаків абсолютно позбавлене смислу. Приєднувальний зміст сполучника причому має обов’язкову лівобічну валентність, оскільки приєднувальна конструкція містить додатковий зміст щодо основного, вербально вираженого попередніми фразами.

Позбавленими смислової викінченості можуть бути також речення з модальними частками, причому валентнісний потенціал таких часток реалізується навіть тоді, коли опорне речення містить завершену думку, але службове слово на його початку повертає нас до попереднього контексту, при відсутності якого уживання частки було б невиправданим: А от зараз його увагою заволодів праник, підкидуваний засмаглою дівочою рукою там, над річкою; він то підлітав, то падав-ляпотів по кладці завзято та лунко. І бігли луни нетрями, ударялись об бескеття і озивались-ляпотіли на кілька голосів... І виходило – ніби перепел бив десь у пшеницях на зорі. Чудно. То Наталка прала на річці (І. Багряний. Тигролови). Частка то спроектована на обов’язкову наявність препозиційних фраз, без яких вона була б недоречною.

З-поміж проаналізованих нами морфологічних засобів, здатних набувати фразової валентності, передбачати пре - чи постпозитивний контекст, забезпечуючи при цьому формально-семантичну єдність тексту, з повнозначних лексем найактивнішими є синсемантичні займенники, які виконують заміщувально-вказівну функцію, а з службових слів – сполучники сурядності, уживані в структурах приєднувального типу.

Текстотвірної функції здатні набувати й окремі одиниці синтаксичного рівня мови, коли їх валентний потенціал має бути реалізований в кількох окремих реченнях, іноді досить віддалених одне від одного контекстуально. У першу чергу це стосується вставних конструкцій, які за будь-яких умов виконують текстотвірну функцію, визначаючи характер організації текстових величин. З-поміж них структурно-семантична група лексем, що забезпечує послідовність, логічність викладу думок, найбільше наділена фразовою валентністю. Такими є прислівникові лексеми числівникового походження у функції вставних слів, які реалізують свій валентний потенціал у напрямі правобічного формування тексту: Але зараз те навіть не приходило в голову. По-перше, тому що не звик підставляти за себе чужі голови, скажімо, от Рибалкову. По-друге, він був роззброєний усім, що сталося, тяжко пригнічений, розбитий геть дотла, і тому сидів понуро й дивився перед собою. І нарешті, ще одне стримувало його від будь-якого божевільного вчинку, це явно ідіотична, підступна, але настирлива іскорка надії, що все може скінчитися щасливо, нічим (І. Багряний. Сад Гетсиманський). Завершальний компонент ряду нарешті сигналізує про завершеність контексту, коли вичерпано перелік паралельно співіснуючих ситуацій.

Означений нами перелік фонетичних, морфологічних та синтаксичних мовних засобів, які реалізують фразову валентність у тексті, не є вичерпним; на сьогодні це відкритий ряд, далекий від викінченості. Сама ж граматична категорія валентності тексту вимагає детального аналізу щодо своєї сутності, оскільки не покваліфіковується однозначно ні як функціонально-семантична через відсутність ознак польової організації, ні як лінійна, бо валентнісний потенціал виявляють у тексті різнорівневі мовні одиниці.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Бухбиндер, Розанов 1975 – , О целостности и структуре текста // Вопр. языкознания. – 1975. - №6. – С.73-86.

2.  Васильев 1990 – Васильев лингвистическая семантика. – М.: Высшая школа, 1990. – 176с.

3.  Виноградов 1947 – Виноградов язык. – М. – Л., 1947.

4.  Гальперин 1981 – Гальперин как объект лингвистического исследования. – М., 1981. –140с.

5.  Головин 1955 – К вопросу о сущности грамматических категорий // Вопр. языкознания. – 1955. - №2. – С.117-124.

6.  Загнітко 1991 – Загнітко функціональної морфології української мови. – К.: Вища школа, 1991. – 77с.

7.  Загнітко2001 – Загнітко граматика. Синтаксис. – Донецьк: ДонНУ, 2001 – 662с.

8. Кацнельсон 1987 – К понятию типов валент - ности // Вопр. языкознания. – 1987. - №3. – С.20-32.

9. Матвеева 1990 – Матвеева стили в аспекте текстовых категорий. – Свердловск: Издательство Урал. ГУ, 1990 – 172с.

10. Николаева 1978 – Николаева текста. Современное состояние и перспективы // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIII. – М.: Прогресс, 1978. – С.5-43.

11. Пешковский 1938 – Пешковский синтаксис в научном освещении. 6-е издание. – М., 1938.

12. Пфютце 1978 – Грамматика и лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIII. – М.: Прогресс, 1978. – С.218-258.

13. Шендельс 1985 – Шендельс проблемы грамматики текста // Современные зарубежные грамматические теории. – М., 1985. – С.30-67.

14. Щерба 1928 – О частях речи в русском языке // Русская речь. Новая серия. Вып. ІІ. – Л., 1928.