Лекція 1

ЛекЦІЯ 1.

Розділ 1. Підприємство як суб’єкт господарювання

Тема 1.1. Місце кредитного модуля в системі підготовки майбутнього фахівця.

В умовах ринку виживає той, хто добре володіє економічними знаннями. Економіка (грецьке слово) – мистецтво ведення господарства. Це наука, яка вивчає об’єктивні закони і категорії суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання; методи і форми організації та управління виробництвом.

Економіка та організація виробництва пов’язані з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ, забезпечує формування економічних знань, вмінь і здатностей майбутніх фахівців для ефективної господарської діяльності підприємств за видами економічної діяльності.

Ресурси виробництва обмежені, тому основним завданням економіки та організації виробництва є їх найбільш ефективне використання, тобто досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Тема 1.2. Мета вивчення кредитного модуля та його основні завдання.

Метою кредитного модуля є формування у студентів здатностей:

–  володіння методами аналізу собівартості продукції;

-  розробки та реалізації раціональних рішень на основі практичних завдань з організації виробництва;

-  формування виробничої потужності, її оптимізації з урахуванням спеціалізації підприємства;

-  проектування та раціональної організації виробничої інфраструктури підприємств, контролю якості і організації процесів освоєння та виготовлення конкурентоспроможної продукції;

-  оптимізації виробництва у просторі та часі, а також удосконалення організації його технічного обслуговування.

–  виконувати розрахунки очікуваного техніко-економічного ефекту від впровадження технічних засобів автоматизації, автоматизованих систем управління технологічними процесами, нових програмних продуктів та у складанні кошторисів.

Основні завдання кредитного модуля

знання:

-  господарського механізму та ресурсів;

-  функціонування та економіки підприємств в цілому;

-  функціонування та економіки підприємств;

-  механізму функціонування ринку;

-  механізму ціноутворення;

-  механізму забезпечення ефективності функціонування підприємств.

вміння:

–  аналізувати собівартість продукції;

–  аналізувати механізм вибору оптимальних режимів роботи обладнання, обчислювати питомі витрати палива та енергії;

–  обчислювати трудомісткість розробки програмного продукту;

–  аналізувати сутність механізму планування комерційної діяльності підприємств;

–  аналізувати сутність проблем функціонування підприємств;

–  орієнтуватися в процесах ціноутворення та тарифах.

Тема 1.3. Предмет, задачі та структура дисципліни кредитного модуля.

Предметом дисципліни є економічні відносини господарських суб’єктів в умовах сучасного ринку, які ґрунтуються на фундаментальних засадах економічних теорій, суспільного виробництва, розвитку економічних систем, механізму макроекономічного регулювання, закономірностях функціонування економіки підприємств за видами економічної діяльності, технології та організації виробництва, промислової логістики, економіки та наукової організації праці, планування і прогнозування господарської діяльності.

Дисципліна включає 4 модулі:

-  економічні основи виробничо-господарської діяльності підприємства (Підприємство як суб’єкт господарювання; Економічний механізм діяльності підприємства)

-  ресурсне забезпечення підприємства (Основні засоби підприємства; Оборотні засоби підприємства; Кадри і продуктивність праці; Організація оплати праці на підприємстві)

-  економічні результати та ефективність виробництва (Витрати виробництва та собівартість продукції; Ціни та ціноутворення підприємства в умовах ринку; Фінансово-економічні результати діяльності підприємства; Якість і конкурентоспроможність продукції підприємства)

-  основи організації та планування виробництва (Організація основного виробництва на підприємстві; Технологічна та організаційна підготовка виробництва; Організація допоміжного виробництва; Організація технічного обслуговування і ремонту обладнання; Прогнозування і планування діяльності підприємства)

Тема 1.4. Види підприємницької діяльності.

За ознакою предмета діяльності учасників відповідних правовідносин підприємницьку діяльність можна класифікувати наступним чином:

1.  Виробнича підприємницька діяльність, в процесі якої виробляється певна продукція);

2.  Невиробнича підприємницька діяльність, у межах якої виділяється:

- надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг здійснення транспортних перевезень);

- торгівля.

- інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку.

За ознакою суб’єкта, учасника відповідних правовідносин, підприємницька діяльність поділяється на:

- підприємництво без створення юридичної особи (просте). Воно здійснюється фізичними особами, що набули в установленому порядку статус; суб'єкта підприємницької діяльності.

- підприємництво зі створенням юридичної особи (складне).

Залежно від наявності обмежень щодо здійснення підприємницької діяльності її можна розподілити на:

- вільну підприємницьку діяльність. Для провадження такої діяльності не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноважених нею органів. Така діяльність провадиться за принципом «дозволено все, що не заборонено законом». При цьому, наприклад, державна реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності не є доз­волом на здійснення підприємницької діяльності, оскільки відбувається за заявоч­ним принципом. У той же час виготовлення печатки суб’єктом підприємницької діяль­ності вимагає дозволу відповідного органу внутрішніх справ, що є своєрідним обмеженням у провадженні підприємницької діяльності.

- дозвільну підприємницьку діяльність, провадження якої потребує згоди певних державних органів. Дозвільною є також діяльність, що провадиться з обме­женнями, встановленими законодавством, які, в свою чергу, можна розділити на:

- обмеження, пов’язані з організаційно-правовою формою підприємців (на­приклад, проведення ломбардних операцій може здійснюватися повними то­вариствами):

- обмеження, пов’язані з формою власності суб’єкта підприємництва (наприк­лад, діяльність, пов’язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важ­ливих об’єктів права державної власності може здійснюватися тільки держав­ними підприємствами та організаціями):

- обмеження, пов’язані з необхідністю придбання ліцензії;

- обмеження діяльності, пов’язані із необхідністю придбання патенту.

Класифікувати підприємницьку діяльність можна також за ознакою законності її здійснення на легальну та тіньову.

На сьогоднішній день в Україні існує поняття "малого підприємства" та "малого підприємництва". Закон України "Про підприємства в Україні" (п.2 статті 2. "Види підприємств"), визначає поняття "малого підприємства" залежно від обсягів господарського обороту і чисельності його працівників (незалежно від форм власності):

- у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

- в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

- у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

- у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств установлюються законодавством України.

На малі підприємства незалежно від форм власності та умов господарювання поширюється дія Наказу Міністерства фінансів України від 31 травня 1996 р. № 000 "Вказівки про склад та порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами", в якому передбачається спрощена система обліку.

Для суб’єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, застосовується ПІЛЬГОВЕ ОПОДАТКУВАННЯ. Ця система передбачена тим же Указом Президента України № 000/99 та наказами державної податкової адміністрації України ". Згідно з цими документами спрощена система оподаткування, обліку та звітності впроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва:

Спрощена система оподаткування дещо реформувалась. Зменшено кількість груп платників єдиного податку з 6 до 4:

1 група: підприємці, які здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торгівельних місць на ринках або здійснюють господарську діяльність по наданню побутових послуг населенню.

Кількість найманих працівників – 0.

Обсяг доходу – до 300 тисяч гривень на рік (раніше – 150 тисяч гривень на рік).

Ставка – до 10% мінімальної заробітної плати (з січня 2016 року складає 1378 грн).

2 група: підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку або населенню, здійснюють виготовлення або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства.

Кількість найманих працівників – до 10 чоловік.

Обсяг доходу – до 1,5 мільйона гривень (раніше – до 1 мільйона гривень).

Ставка – до 20% мінімальної заробітної.

3 група: фізичні особи-підприємці та юридичні особи

Кількість найманих працівників – не обмежена.

Обсяг доходу – до 20 мільйонів гривень.

Ставка – 2% доходу (раніше – 3 або 5%) – за умови окремої сплати ПДВ; 4% доходу (раніше – 5 або 7%) – за умови включення ПДВ до складу єдиного податку.

4 група: сільгоспвиробники, в яких доля сільськогосподарського товаровиробництва за попередній рік дорівнює або перевищує 75%.

Кількість найманих працівників – не обмежена.

Обіг коштів – не обмежений.

Згідно з Законом України «Про власність» ІІ від 7.02.1991 р. В Україні діють моделі підприємств, зображені на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Види підприємств в Україні

Індивідуальне підприємство - це підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці.

Сімейне підприємство - це підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом.

Приватне підприємство - це підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

Колективне – засноване на власності трудового колективу підприємства.

Державне комунальне підприємство - це підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Державне підприємство - підприємство, засноване на загальнодержавній власності.

Спільне підприємство - це підприємство, засноване на об'єднанні майна різних власників.

В складі засновників можуть бути юридичні особи і громадяни України та інших держав.

Іноземне підприємство - підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян інших держав.

Згідно Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. в Україні можуть створюватися різні господарські товариства.

Господарські товариства - це підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Вкладами засновників та учасників товариства можуть бути - грошові кошти, цінні папери, готова продукція, матеріальні цінності, інтелектуальні ресурси. Для оформлення статутного капіталу забороняється використовувати бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Види господарських товариств перераховані на рис. 1.2.

 

Рис. 1.2. Види господарських товариств

Акціонерне товариство - це товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонери відповідають по зобов'язаннях товариства тільки в межах належних їм акцій.

Акціонерні товариства бувають відкритими і закритими.

Відкрите акціонерне товариство - це товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати через укладання договорів купівлі-продажу пакетів акцій на біржах або вторинному ринку.

Закрите акціонерне товариство - це акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купуватися та продаватися на біржі. У закритому акціонерному товаристві засновники повинні внести не менше 50% номінальної вартості акцій до скликання установчих зборів, на яких приймається рішення про створення акціонерного товариства, затвердження його статуту, обрання органів управління і контролю.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Особливості товариства з обмеженою відповідальністю:

-  учасники несуть відповідальність в межах їх вкладів;

-  до моменту реєстрації товариства кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу;

-  при виході учасника з товариства йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі, а також належна йому частка прибутку.

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів.

Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Повне товариство - це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном.

Відповідальність учасників за борги повного товариства:

§  учасник відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства;

§  якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявності майна не вистачає для сплати боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном.

Командитне товариство - це товариство, яке включає одного або декількох учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується їх вкладом у майно товариства. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна такого товариства.

Довірче товариство - це товариство з додатковою відповідальністю, котре створене згідно з дотриманням вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» № 23-93 від 17.03.1993 р., і здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна стосовно реалізації їх прав власників.

Довіритель майна - це юридична особа або громадянин, які передають довірчому товариству повноваження власника належного їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору.

Довірителі можуть передавати довірчому товариству: кошти, цінні папери, документи, які засвідчують право власності довірителя.

Підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше як 10%.

В Україні широкого розмаху набирає створення малих підприємств.

Малі підприємства - це підприємства, які залежать від обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності).

До малих підприємств належать новостворювані і діючі підприємства, класифікацію яких подано у табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Класифікація малих підприємства в Україні

Галузь	Чисельність працюючих
Промисловість і будівництво	До 200 чоловік
Інші галузі виробничої сфери	До 50 чоловік
Наука та наукове обслуговування	До 100 чоловік
Галузі невиробничої сфери	До 25 чоловік
Роздрібна торгівля	До 15 чоловік

Завдання 1. Записати основні законодавчі акти, які регулюють діяльність підприємства в Україні.

Завдання 2. Розглянути види та особливості господарських товариств.

Завдання 3. Які документи необхідно підготувати, щоб стати суб‘єктом підприємницької діяльності із створенням юридичної особи.

Завдання 4. Які документи необхідно підготувати, щоб здійснити підприємницьку діяльність без створенням юридичної особи.

Тема 1.5. Міжнародна класифікація підприємств.

ЛекЦІЯ 2.

Розділ 2. Економічний механізм діяльності гірничих підприємств

Тема 2.1. Гірниче підприємство та мета його діяльності.

Гірнича промисловість відноситься до капіталомістких і трудомістких галузей промисловості. Вартість засобів виробництва в гірничій промисловості в розрахунку на 1 грн. продукції, що випускається в 2 рази і більше вище аналогічного показника по промисловості в цілому. Частка витрат на заробітну плату (при підземному видобутку) досягає 50% всіх витрат виробництва.

Рівень собівартості 1 т корисної копалини, що видобувається різними гірничими підприємствами, істотно різний. Навіть при застосуванні одного і того ж способу розробки собівартість видобутку може відрізнятися в кілька разів.

На відміну від підприємств обробної промисловості предметом праці для підприємств гірничої промисловості є не сировина і основні матеріали, що поставляються з боку, а корисна копалина, що видобувається із надр землі цими підприємствами. Його наявність, якість, глибина залягання, потужність пластів та інші гірничо-геологічні умови залягання і експлуатації родовища зумовлені природою. Вони суттєво впливають на рівень техніко-економічних показників, що характеризують їх роботу.

Гірничі підприємства не можна будувати в оптимальних з точки зору наявності трудових, матеріальних, енергетичних та інших ресурсів географічних районах країни. Ці підприємства будують лише там, де є запаси корисної копалини. У ряді випадків ці родовища розташовані в малообжитих, географічно віддалених районах, де будівництво нових гірничих підприємств пов'язане з необхідністю значних витрат на благоустрій району, розвиток суміжних і обслуговуючих виробництв та транспортної мережі. Експлуатація цих гірничих підприємств підвищує собівартість видобутку корисної копалини та збільшує витрати у споживачів на його транспортування.

Гірниче виробництво характеризується безперервним переміщенням робочих місць і значними витратами на підтримку необхідного фронту видобувних робіт. З метою забезпечення безперервності виробничого процесу до моменту відпрацювання одного очисного вибою необхідно підготувати наступний; при відпрацюванні запасів конкретної ділянки родовища (горизонту) необхідно підготувати нову ділянку (горизонт). Підготовка нового фронту робіт вимагає значних витрат на проведення нових капітальних і підготовчих виробок, виробництво розкривних робіт (при розробці відкритим способом), обладнання робочих місць, спорудження та оснащення транспортних комунікацій та ін Тому на гірничих підприємствах на відміну від підприємств обробних галузей постійно, паралельно з добувними, ведуться роботи по відтворенню робочих місць. Витрати на виконання цих робіт дуже значні і для освоєння вимагають більшого календарного періоду часу. Все це викликає необхідність застосування спеціальних методів віднесення подібних витрат на собівартість видобутку корисної копалини. Умови роботи на гірничих підприємствах, в особливості на шахтах, відрізняються від умов роботи на підприємствах обробної промисловості. Гірничі підприємства несуть значні витрати з охорони праці, створення на робочих місцях необхідних санітарних умов. В результаті підвищується собівартість видобутку корисної копалини, і їх величина залежить від індивідуальних умов виробництва кожного конкретного підприємства.

Вивчення економіки гірничої промисловості, аналіз та оцінка ступеня ефективності функціонування її підприємств неможливі без урахування специфічних для галузі умов виробництва і вивчення тих закономірностей, які відображають вплив кліматичних, гірничо-геологічних і організаційно-технічних умов на економічну ефективність роботи гірничих підприємств.

У гірській промисловості діють підприємства наступних типів:

Шахта - гірниче підприємство, що здійснює видобуток корисної копалини підземним способом і відвантаження його споживачам або збагачувальним фабрикам. Шахта складається з наземних споруд, вертикальних або похилих стволів та сукупності гірничих виробок, призначених для розробки родовищ в межах шахтного поля.

Шахтоуправління - гірниче підприємство, що об'єднує кілька невеликих шахт з окремими комплексами на поверхні, що після об'єднання розглядаються як ділянки шахтоуправління. Таке об'єднання викликало необхідність введення таких понять: а) шахта як технічна одиниця - самостійне в технічному відношенні підприємство з видобутку вугілля або руди; б) шахта (шахтоуправління) як адміністративна одиниця - самостійне в економічному відношенні підприємство.

Рудник - гірниче підприємство, що складається з декількох шахт, об'єднаних централізованими пристроями і загальним комплексом споруд на поверхні.

Кар'єр - гірниче підприємство з видобування корисних копалин відкритим способом, що представляє сукупність виробок, оснащених буровими і виїмковими машинами, розгалуженою мережею залізних або автомобільних доріг і відвалів для складування порід розкриву. Кар'єри з розробки розсипних і вугільних родовищ зазвичай називають розрізами.

Копальня - гірниче підприємство, що здійснює видобуток золота, платини, олов'яного каменю, алмазів та інших промислових мінералів з розсипних родовищ.

До складу підприємств гірничої промисловості входять також збагачувальні і брикетні фабрики.

Збагачувальна фабрика - підприємство для механічного збагачення корисних копалин шляхом видалення породи і підвищення сортності. Збагачувальні фабрики можуть бути самостійними підприємствами або входити до складу шахт, рудників, кар'єрів, виробничих об'єднань.

Брикетна фабрика - підприємство для отримання брикетів з вугілля або сланцю допомогою пресування вугільної або сланцевої дрібниці зі сполучними смолами.

Виробниче об'єднання являє собою єдиний виробничо-господарський комплекс, до складу якого входять шахти, кар'єри, збагачувальні і брикетні фабрики, заводи, науково-дослідні та проектно-конструкторські організації, а також інші структурні одиниці. 

Тема 2.2. Визначення цілей і напрямків діяльності підприємств

Підприємство є первинною, основною ланкою суспільного виробництва.

Підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, створений підприємцем чи групою підприємців для виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) з ціллю задоволення суспільних потреб і отримання прибутку.

Підприємництво - самостійна ініціатива систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Суб’єктами підприємницької діяльності, підприємцями можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення та здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, але деякі види підприємницької діяльності підлягають ліцензуванню. Питання ліцензування дуже важливе й об’ємне.

Підприємницька діяльність здійснюється на таких принципах:

- вільний вибір видів діяльності;

- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників, споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільне наймання робітників;

- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпоряджання прибутками, які залишаються після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємець самостійно вирішує, який правовий статус надати своєму підприємству. Законодавство передбачає велику кількість організаційно-правових форм.

Ціль підприємства – виробництво продукції з метою максимізації прибутку.

Напрямки діяльності підприємства:

-  вивчення ринку товарів (пошук своєї „господарської ніші”);

-  інноваційна діяльність (НДР – науково дослідницька робота, конструкторська та технологічна підготовка, впровадження нововведень);

-  виробнича діяльність підприємства;

-  комерційна діяльність;

-  після продажний сервіс.

Рушійна сила ринкового суспільства – конкуренція, вона стимулює:

-  розширене виробництво;

-  підвищення якості і зниження ціни товару;

-  найбільш повне сприйняття науково-технічних досягнень;

-  використання сучасної техніки, технології;

-  прогресивні методи організації виробництва і праці.

Інтегрований напрямок діяльності підприємства характеризується економічною та соціальною цілеспрямованістю.

Для створення підприємства необхідно забезпечити відповідні економічні, соціальні, правові умови. Підприємство функціонує і діє в межах законодавства. Основними законодавчими актами є Закони України „Про власність”, „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”. В Законі України „Про підприємства в Україні” (від 27.03.91) представлено:

-  загальні положення;

-  створення, реєстрація, ліквідація і реорганізація підприємства;

-  загальні принципи управління підприємством із самоврядуванням трудового колективу;

-  господарську, економічну і соціальну діяльність підприємства.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту. Він затверджується власником або засновником підприємства.

Статут підприємства – це зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.

Виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з власником (адміністрацією) регулюються колективним договором.

Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини.

Тема. 2.3. Правові основи функціонування підприємства в Україні.

Держава повинна надавати гарантії суб’єктам підприємницької діяльності. Державні гарантії в Україні поділяються на загальні і майнові.

Загальні гарантії полягають у тому, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Також держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від про­явів конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Майнові гарантії передбачають недоторканість майна і забезпечення захисту права власності підприємця.

Державне регулювання підприємництва забезпечується за допомогою спеціаль­ного державно-правового механізму, який складається з:

- організаційно-структурних формувань;

- адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в даній сфері.

Організаційно-структурні формування — це виконавчо-розпорядчі органи дер­жави і місцевого самоврядування, наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. На практиці відомо два таких органи:

- спеціально створені для реалізації державної політики у сфері підприємництва, наприклад, Державний комітет України з питань розвитку підприємництва;

- ті, що виконують регулюючі функції у сфері підприємництва поряд з іншими функціями державного управління, наприклад, МВС України здійснює вида­чу ліцензій на такі види підприємницької діяльності, як виготовлення і реалі­зація спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої дії; виго­товлення, ремонт та реалізацію спортивної вогнепальної зброї.

Адміністративно-правові засоби — акти управління, призначені для регулю­вання відносин у сфері підприємництва. До них належать: Конституція України, за­кони України, укази та інші акти Президента України, нормативні документи Кабіне­ту Міністрів, акти міністерств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Розвиток підприємництва і формування механізмів його підтримки базується на конституційних нормах, ряді законів, а також на спеціальному законодавстві по ок­ремим видам та формам підприємницької діяльності.

Піраміду нормативних актів, які регулюють підприємницьку діяльність, очолює Конституція України, а базовими законодавчими актами в ієрархічній структурі законодавчої бази с Цивільний і Господарський кодекси України, в яких визна­чені найбільш загальні положення підприємницької діяльності: принципи, суб’єкти, обмеження, відповідальність. Відносини, пов’язані з обмеженням підприємницької діяльності регулюються також іншими законодавчими актами, серед яких спеціальні закони (наприклад, ЗУ «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» тощо). Вони регулюють різні відносини суб’єктів підприємницької діяльності, організаційних форм, які виникають в рамках базового закону. До інших законодавчих актів також відносяться підзаконні нормативні акти — положення, інструкції та інші документи різних органів державної влади, в яких встановлюються або скасовуються ті чи інші норми в межах компетенції цих органів. Наприклад, Положення про державну реєст­рацію суб’єктів підприємницької діяльності.

Тема 2.4. Форми об’єднання підприємств та їх характеристика.

Перехід підприємств до ринкової економіки обумовив пошук форм господарювання з удосконаленою організацією правових форм діяльності підприємств. Найбільш розповсюджені форми об’єднань:

-  картелі – підприємства зберігають виробничу і фінансову самостійність, квотуються обсяги виробництва, ринки збуту (об’єднання підприємств, що випускають однорідну продукцію), об’єднання збуту продукції підприємцями однієї галузі;

-  синдикати (вид монопольного об’єднання) – підприємства зберігають юридичну самостійність, їх мета ліквідувати конкуренцію між монополіями у галузі збуту і закупівель сировини шляхом встановлення контролю над ринком (головним чином однорідної масової продукції для одержання монопольного надприбутку). При цьому фірми втрачають комерційну самостійність.

-  консорціуми – тимчасові угоди підприємств різних галузей для вирішення великих економічних задач.

-  асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою координації господарської діяльності (не має права втручатись у комерційну діяльності будь-кого з учасників).

-  корпорація – договірне об’єднання господарюючих суб’єктів на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень.

-  концерн – об’єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва.

-  холдингова компанія – акціонерна компанія, яка використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з ціллю керівництва ними і одержання дивідендів; це материнське підприємство, якому належать 100% капіталу підконтрольних їй фірм.

фінансові групи – об’єднання юридично і економічно самостійних підприємств різних галузей, об’єднання промислового, банківського, страхового і торгівельного капіталів а також інтелектуального потенціалу підприємств і організаці

Тема 2.5. Виробнича програма та правила її розробки.

Мета діяльності підприємства – виробництво, реалізація, забезпечення населення якісною продукцією та одержання прибутку. Тому планування виробництва і реалізація продукції є основним розділом тактичного або перспективного плану підприємства.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції)– це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у визначеній номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Виробнича програма визначається на основі виробничих потужностей, що маються на підприємстві, в розрізі номенклатури виробів і послуг, для яких визначений режим найбільш сприятливий на ринку даного виду продукції і послуг, а також визначений обсяг продукції, який здатний „поглинути” відповідний сегмент ринку.

Основою обґрунтування плану виробництва і збуту в умовах ринку стає маркетинг. Його завдання полягає у тому, що підприємства повинні виробляти те, що потрібно споживачам, а не те, що вони хочуть або можуть виробляти.

Виробнича програма визначається виходячи із можливих виробничих потужностей підприємства, порівнюється із обсягом відповідного виду продукції і визначається необхідний і достатній приріст продукції, який разом з продукцією, що випускалась раніше, знайде на ринку реалізацію у споживача.

Виходячи із потреб ринку в обсязі продукції, визначається необхідний потенціал підприємства, а саме:

·  потреба в основних виробничих фондах;

·  матеріальних ресурсах і виробничих запасах.

Збільшення виробничих потужностей підприємства може здійснюватися як за рахунок використання внутрішніх ресурсів, так і за рахунок введення додаткових основних фондів, а саме:

·  за рахунок заходів по технічному переозброєнню;

·  за рахунок реконструкції;

·  за рахунок розширення діючих і будівництва нових підприємств.

Особливості формування виробничої програми в умовах ринку полягають у тому, що:

·  плани виробництва і реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкретних споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов’язань;

·  в основі виробничої програми лежить договір на поставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни та ін.;

·  планування виробничої програми повинно бути гнучким;

·  пріоритетними у виробничій програмі підприємства стають натуральні показники і показники якості продукції;

·  виробнича програма підприємства повинна формуватись із врахуванням можливостей підприємства, його забезпечення різними видами ресурсів та виробничими потужностями;

·  плани виробництва і реалізація продукції повинні бути багатоваріантними і забезпечувати вибір оптимального плану.

Виробнича програма підприємства базується на таких елементах:

1.  ринковий попит;

2.  державні контракти;

3.  державні замовлення;

4.  портфель замовлень на продукцію інших підприємств – споживачів;

5.  власні потреби підприємства.