Актуальні проблеми сучасної практичної культурології
Лектор: іївна, кандидат культурології, доцент.
Кількість годин: 150 (з них аудиторні – 64)
Компетентності:
1. Здатність до критичного аналізу різноманітних явищ культури, суспільних процесів;
2. Здатність до аналітичного розуміння актуальних проблем сучасної практичної культурології;
3. Здатність до міжкультурного діалогу;
4. Здатність до творчого засвоєння культурних цінностей, їх критичного переосмислення, перетворення у надбання власної світоглядної культури.
5. Здатність до застосування отриманих знань у майбутній професійій діяльності.
Розглядаються: основні параметри проблемного поля культури ХХ століття. Культурологія як інтегративна дисципліна. Предметне поле культурології в концепціях Л. Уайта і Дж. Фейблмана. Поліморфність і полівалентність сучасного культурологічного пізнання. Напрями дослідження теоретичної, історичної й практичної культурології. Провідні вітчизняні та зарубіжні школи в культурології.
Специфіка культурологічного пізнання: принцип методологічного синтезу як основа сучасного культурологічного дослідження. Загальні методи наукового пізнання в культурології (емпіричні, теоретичні, емпірично-теоретичні). Специфічні методи культурологічного дослідження (порівняльно-історичний, крос-культурний, аксіологічний, структурний, синергетичний, герменевтичний тощо).
Сутність культури. Трансформація поняття «культура» в процесі соціоґенезу. Сучасні концепції щодо інтерпретації культури. Функції культури (світоглядна, інформаційна, комунікативна, пізнавальна, адаптивна, регулятивна, аксіологічна тощо). Варіативність культури. Інваріанти як об’єктивна основа культурного феномену. Загальнокультурні інваріанти (цілепокладання, ментальність, колективність, самоідентифікація особистості), їх сутність і роль у соціокультурній регуляції суспільства.
Інваріанти в просторі народної культури. Народна культура як культура страти з конвенціональним типом соціокультурної регуляції. Особливості соціалізації людини в традиційне суспільство в контексті проблеми «Я – Інший». Інкультурація. Загальнокультурні інваріанти крізь призму суспільного життя народу. Специфічні інваріанти народної культури: традиційність, синкретичність, символічність, канонічність. Традиції в народній культурі. Зміна форм синкретизму протягом соціогенезу. Концепції У. Уорнера та Ю. Лотмана щодо інтерпретації культури як знаково-символічної системи. Символи в народному релігійному мистецтві. Канон як суто православний феномен.
Типологія культури як метод наукового дослідження. Морфологічна типологія культури: еволюціоністська (матеріальна; духовна); за рівнем соціальної спільності людей (світова; локальна; національна; етнічна; регіональна); соціокультурна (елітарна; масова; народна); залежно від місця в культурному просторі соціуму (домінуюча культура; субкультура; контркультура); за формами світогляду (Західна, Східна); за галузями соціальної практики (за А. Флієром) тощо. Історична типологія культури на основі концепцій: еволюціонізму (Г. Морган); універсальної еволюції (Л. Уайт); мультилінійної еволюції (Дж. Стюард); специфічної еволюції (М. Салінс); формаційного підходу тощо.
Простір і час як основоположні категорії людського буття: сутність, універсальні та специфічні властивості. Екстраполяція філософських просторово-часових уявлень на культурологічну сферу знання. Хронотоп в українській православній культурі. Форми культурних змін (прогрес, регрес, застій); культурна динаміка, культурна трансформація. Принципи членування історичного процесу: діахронічний, синхронічний. Креативність і творчість як механізми оновлення культури. Соціальна природа креативності та її сутнісні характеристики.
Культурологічні моделі інтерпретації соціокультурних змін. Еволюціоністська (прогресивно-поступальна) модель культурного розвитку (Г. Спенсер, Е. Тайлор, Л. Морган). Теорія суспільно-економічних формацій К. Маркса; теорія раціоналізації Альфреда і Макса Веберів; концепція стадій економічного зростання У. Ростоу; теорії руху (від механічної до органічної солідарності – Е. Дюркгейма; від общини до суспільства – Ф. Тенніса; від народного до міського суспільства – Р. Редфілда). Циклічна модель культур-них змін (концепції М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі). Концепція хвилеподібного розвитку соціокультурних систем П. Сорокіна. Концепція розвитку соціокультурних систем як самоорганізованих структур.
Особистість у просторі культури. Людина як базовий концепт сучасної культурології. Індивід, суб’єкт, особистість, індивідуальність: культурологічний підхід. Сутність процесу ідентифікації людини в площині проблеми взаємовідносин Я – Інший (У. Джемс, Ч. Кулі, Дж. Мід, Т. Парсонс, Л. Виготський та ін.). Типологія ідентичностей. Ідентичність як тотожність. Ідентичність як самість. Діалог і конфлікти ідентичностей. Самоідентифікація та самосвідомість як базові процеси соціалізації людини. Сфери людської самосвідомості: самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення людини до себе, саморегулювання. Криза ідентичності як закономірна фаза соціокультурної динаміки в періоди радикальних соціальних трансформацій: її об’єктивні детермінанти. Процес суб’єктивації людини в Україні в епоху постмодерну. Українські соціокультурні реалії в епоху постмодерну. Технології масової маніпуляції та резистентність (Н. Хомський). Інноваційні технології та практики суб’єктивації людини.
Моделі міжкультурної взаємодії. Моделі культурних змін, детермінованих просторовим розповсюдженням культур. Акультурація як процес міжкультурної комунікації (за Р. Редфілдом, Р. Лінтоном і М. Херсковцем). Форми взаємодії культур: однобічна, двобічна. Типи культурної взаємодії: реакція, адаптація, сприйняття. Типи культурної ідентичності соціуму за класифікацією Г. Солдатової: позитивна, індиферентна, гіпоідентічність, гіперідентичність. Національний рівень міжкультурної взаємодії. Етапи інтернаціоналізації суспільного життя (всебічні зв’язки, співробітництво, інтеграція): основні риси. Глобалізація як сучасна форма інтернаціоналізації: головні принципи культурної політики. Сучасні моделі міжкультурних відносин (У. Кимліка, Ч. Кукатас). Форми міжкультурної взаємодії на етнічному рівні (міжрегіональна, світсько-релігійна, міжконфесійна тощо).
Глобалізація як форма інтернаціоналізації суспільного життя. Концепція глобалізації. Чинники, що обумовили глобалізаційні процеси. Сутність глобалізації. Головна парадигма глобалізації. Концепції щодо точки відліку цього процесу. Презумпція мультикультуралізму. Основний механізм глобалізації. Глобалізація у сфері духовного життя: головні принципи культурної політики. Загальна декларація ЮНЕСКО. Концепція У. Кимліка щодо мультикультуралізму. «М’який» мультикультуралізм Ч. Кукатаса. Динамічна кореляція інтеграційних і диференційних культурних процесів. Етнічна ідентичність — ключовий принцип європейської демократії. Психологічні чинники інтенсифікації процесу локалізації культур. Глокалізація як сучасна форма глобалізації.
Україна в архітектоніці глобалізації: горизонти міжкультурних та міжрелігійних відносин. Роль релігійного компоненту в суспільному українському суспільстві. Трансформація релігійної свідомості суспільства у радянський період. Релігійний плюралізм в Україні. Толерантність як змістовий орієнтир суспільства. Детермінанти і демаркація толерантності у суспільстві. Декларація Генеральною конференції ЮНЕСКО (1995 р.) щодо толерантності. Релігійний фанатизм та його чинники. Інтолерантність в українському суспільстві. Принципи плюралізму і діалогу в духовній сфері. Пошук консенсусу між західним і східним культурними ареалами. Інноваційні концепції щодо реформування гуманітарної політики в Україні.
Культурні парадигми сучасного світу: премодерн–модерн–постмодерн. Гетерогенність українського соціокультурного поля: парадигмальні основи премодерну, модерну та постмодерну. Модернізм і постмодернізм як типи філософствування. Бог у світоглядних концепціях модернізму й постмодернізму. Алгоритм культурних змін модернізму (лінійна модель) і постмодернізму (нелінійна модель). Феномен хаосу в постмодерністському контексті. Магістральні вектори філософської програми after-postmodernism. Специфіка автокомунікаційного та комунікаційного процесів. Дискурс як форма вербально-комунікативної практики постмодернізму. Мовні ігри (Й. Хейзинга, Л. Вітгенштейн): перформанс, хепенінг, флешмоб. Концептуальне поле масової культури епохи постмодерну.
Література:
1. континуум культур: проблеми взаємозалежності та співробітництва // культура україни: Зб. наук. пр./ Харк. держ. акад. культури. —Х., 2000.
2. Багацький, Володимир Варламович. Культурологія. Історія і теорія культури XX століття [Текст]: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / В. В. Багацький, Л. І. Кормич. — Вид. 2-ге, перероб. і доповн. — К. : Кондор, 2007. — 304с.
3. Культурология XX век. Словарь / Под редакцией С. Я. Левит — СПб.: Университетская книга, 1997.
