Світлана БОЙЧЕНКО
(Чернігів, Україна)
УДК 930.1: 94(477.51)«185/19»
Метричні книги як джерело до вивчення чернігівського некрополю
Смерть людини в суспільній свідомості мала велику значимість і розглядалася на рівні з народженням та шлюбом. У ХVІІІ – на початку ХХ ст. проведення обряду поховання покладалося на церкву та являлося обов’язком духовенства. Він регламентувався законодавчими актами, що увійшли до «Полного собрания законов Российской империи» [1] та «Руководственных для православного духовенства указах Святейшего Правительственного Синода 1721−1878 г.» [2]. Визначалися не лише правила здійснення треби, обумовлені необхідністю дотримання церковних канонів, але й заходи, які запобігали поширенню епідемій, зниження рівня смертності, забезпечували можливість з’ясувати причини смерті тощо.
Записи реєстрації народжень, шлюбів та смертей у православній церкві велись в метричних книгах. Вивченню різних аспектів метричних книг присвячено ряд праць, як дореволюційних, радянських так і сучасних науковців. Аналіз смертності населення за матеріалами метричних книг провели в дореволюційний період Т. Маковецький [3], В. Буняковський [4], С. Новосельський [5], Л. Бессер та К. Баллод [6]. В радянський період дослідники вивчали окремі аспекти метричних книг, в тому числі й реєстрацію смерті населення. Цей напрям відображено в комплексних дослідженнях А. Єлпатьєвського [7] та В. Кабузана [8], Д. та І. Антонових [9], С. Гузенкова [10], І. Лимана [11] та інших.
Дослідники солідарні у висновку, що метрики є важливим історичним джерелом, оскільки вміщують величезний інформаційний потенціал. Спираючись на попередні історичні дослідження, автором здійснено спробу використати інформаційні можливості метричних книг православних приходів Чернігова для вивчення міського некрополю.
В Державному архіві Чернігівської області зберігається фонд «Чернігівська духовна консисторія» (ф. 679), який містить метричні книги приходських церков Чернігова за період з 1722 по 1920 рр. Духовна консисторія була створена на території Чернігівської єпархії на початку ХVІІІ ст. як контролюючий орган діяльності духовних правлінь, церков, монастирів і була ліквідована після встановлення радянської влади у губернії постановою губвиконкому від 4 березня 1919 р. [12, 86 – 88].
У фонді Чернігівської духовної консисторії зберігаються метричні книги двох видів – парафіяльні та консисторські. Найбільш ранні – 11 метричних книг парафіяльних церков Чернігова, найдавніша з них датована 1722 р.: 3 метрики Катериненської церкви, 1 – Воскресенської церкви, 1 – Казанської церкви, 1 – Хресто-Воздвиженської церкви, 1 – Вознесенської церкви, 3 – Покровської церкви, 1 – Кирило-Мефодіївської церкви Чернігівського духовного училища. Консисторські екземпляри, які з`явилися після 1779 р., представлені метричними книгами з 1875 по 1920 рр.
В дослідженні використано періодизацію ведення метричних книг, розроблену та І. А. Антоновою, яка побудована за хронологічним принципом оформлення в законодавстві питань щодо їх оформлення [13, 33]. Ведення метрик Чернігова можна умовно розбити на 4 періоди. До перший періоду – 1722-1775 рр. (становлення метрикації, складання системи обліку) відноситься метрична книга Катериненської церкви за 1722-1773 рр. До другого періоду – 1775-1837 рр. (закріплення правового статусу джерела, завершення розвитку формуляра) – метричні книги Воскресенської церкви 1779-1806, 1840 рр., Покровської церкви 1813, 1821-1827 рр., Хресто-Воздвиженської церкви 1810-1834, 1838 рр., Вознесенської церкви 1807-1840 рр. До третього періоду – 1837-1917 рр. (стійкий формуляр, самокорекція джерела) – метричні книги Катериненської церкви 1844, 1851-1856 рр., Казанської церкви 1858 рр., Кирило-Мефодіївської церкви Чернігівського духовного училища 1887, 1894, 1895, 1903 рр. та метричні книги церков Чернігова з 1875 по 1917 рр. Четвертий період – 1917-1920 рр. (трансформація в акти громадянського стану) охоплює метричні книги приходів окремих церков Чернігова за 1918-1920 рр. Джерела представлені нерівномірно – найбільше метричних книг третього періоду. Метрики за другу пол. ХVІІІ ст. та другу третину ХІХ ст. відсутні взагалі. Такі пропуски негативно позначилися на узагальненні та систематизації матеріалу щодо смертності населення Чернігова.
Кожна метрична книга мала титульну сторінку, яка включала назву церкви, консисторії, якій підпорядковувалася, рік ведення. Наприклад, «Метрическая книга Покровской церкви города Чернигова о родившихся, браком сочетавшихся и умерших в 1821 году» [14, 10], «Метрическая книга из Черниговской духовной консистории причту Черниговской Воскресенской церкви на 1891 год» [15, 209]. З середини ХІХ ст. метричні книги складалися з трьох частин: про народжених, про одруження та про померлих. Записи в метричній книзі робив священик, диякон або причетник, а згідно з указом Синоду від 16 квітня 1869 р. діловодство приходу покладалося на псаломщика [16, 266 – 267].
Про необхідність ведення священиками метричних книг та надання кожнорічних списків в єпархіальне управління вказувалося в «Прибавлении к Духовному регламенту» [17, 707]. Спочатку метричні книги чернігівських парафій велися у довільній формі, не мали чітко визначеного формуляру і відрізнялися одна від одної якістю заповнення. Так, метрична книга Катериненської церкви за 1722-1763 рр. розграфлена власноруч, включала порядковий номер, дату смерті, прізвище (прізвисько) та ім`я померлого. Запис під №1 повідомляє: «3 января 1722 года умре Стефана Музики син Даниил» [18, 49].
Перші графічні форми у вигляді таблиці було введено указом Синоду від 20 лютого 1724 р. [19, 266 – 267]. Затверджена форма метричних книг «Частини 3. О умерших» включала порядковий номер (окремо для жінок та чоловіків), «число умертвия», хто саме помер, «лета» – кількість прожитих років (окремо для жінок та чоловіків), «якою хворобою» – причину смерті, ким сповідувані та причащені, де поховані. Однак, в парафіях Чернігова часто затвердженої форми не дотримувались. Метрична книга Воскресенської церкви за 1779-1806 рр. містить порядковий номер, дату смерті, ім`я померлого та кількість прожитих років тільки для «мужеского пола» [20, 19 – 45]. З 1799 р. запис про смерть зроблено по формі: дата смерті, «представился и по христиански погребен» (прізвище (прізвисько) та ім`я померлого), кількість прожитих років. Метрична книга про померлих Покровської церкви за 1822-1827 рр. включає дату смерті, стан, прізвище та ім`я померлого, кількість прожитих років. Наприклад, в 1822 р.: «10 декабря умре отставной солдат Петр Лискин 112 л.» [21, 6]. Вірогідно священнослужитель не правильно вказав кількість прожитих небіжчиком років. В кінці кожного місяця, як правило, проводився підрахунок померлих душ чоловічої та жіночої статей та обох загалом. Останній запис в кінці третьої книги метрик включав кількість померлих за статями та загалом за рік. Відхилення від формалізованої системи обліку характерно для першого періоду становлення системи обліку метричних книг.
Згідно з указом Синоду від 7 лютого 1838 р. в частині «О умерших» метричних книг в таблицю введено графу «Кто именно померли» з зазначенням звання, імені, по-батькові та прізвища померлого, а графу «Где похоронены» доповнено ім`ям священика, який здійснював поховання [22, 91 – 92.]. Така форма характерна для багатьох метричних книг Чернігова третього періоду ведення метрик.
10 лютого 1782 р. Сенат видав указ «О содержании священникам метрических книг для записи рождающихся, браком сочетавшихся и умирающих, о присылке ежегодно из оных экстрактов к Архиереям» [23, 145 – 149]. Збір та публікація цих даних здійснювалося на підставі указу Синоду від 29 березня 1794 р. «О присылке метрических экстрактов в Синод из всех епархий о рождающихся, браком сочетающихся и умерших» [24, 145 – 149]. З 1799 по 1804 р. в метричній книзі Вознесенської церкви зустрічаємо накреслені власноруч таблиці «Показание в каких летах мужеского полу умерло», які підсумовували дані смертності чоловіків за кожен рік [25, 60 – 82]. «Ведомость-экстракт, показывающая сколько в Черниговской Покровской церкви приходе родилось, браком сочеталось и умерло» вперше зустрічаємо в метричній книзі за 1816-1817 рр. [26, 1 – 16]. Подібні кожнорічні екстракти також збереглися в метричних книгах Катериненської церкви за 1842-1844, 1851-1856 рр. [27; 28]. Форма про померлих розкреслена власноруч у вигляд таблиці, має розподіл за віком, об`єднаний у 5-ти або 10-ти річні інтервали, із зазначенням випадків насильницької смерті Статистичні відомості метричних книг щодо народжуваності та смертності населення використовувались для губернаторських звітів [29, 177 – 184]. З другої пол. ХІХ ст. такі екстракти в метричних книгах Чернігова не велися.
Узагальнючи відомості метричних книг, можна стверджувати, що в XVIII – XIX ст. в Чернігові функціонували загальноміські кладовища: біля Воскресенської церкви, «старе» Троїцько-Іллінське кладовище на Болдиній горі, кладовище по вул. Старобілоуській та в Берізках. Престижними вважалися погости Троїцько-Іллінського та Єлецького монастирів, де ховали представників міської станової та службової еліти. Прихожан церков Іллінської, Вознесенської, Хресто-Воздвиженської, Катериненської після смерті ховали на невеликих приходських кладовищах при цих храмах. У виключних випадках поховання священнослужителів та чиновників здійснювали біля Спасо-Преображенського та Борисоглібського соборів.
Метричні книги приходських церков Чернігова дають уявлення про соціальний склад міських некрополів. Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. біля Спасо-Преображенського та Борисоглібського соборів поховали церковнослужителів кафедрального собору: в 1883 р. – протоієрея Є. М. Пучковського, священика І. Кибальчича, 1909 р. – протоієрея . В 1909 р. – начальника жандармського управління генерал-лейтенанта [30, 11 – 16].
Перший запис про померлих, зафіксований метричною книгою Катериненської церкви, датується 3 січня 1722 року [31, 49]. Перше поховання, зафіксоване записами Покровської церкви (приписаної до Катерининської), датується 1 січня 1813 року — купець Панас Леонтієвич «натурально умре» [32, 2]. Однак реєстрація місця поховання відсутня. Найраніше поховання на погості Катериненської церкви Іщенкової Анни Петрівни, дочки диякона, яка померла у 80 років від натуральної хвороби, відноситься до 9.10.1890 р. [33, 129]. Метрики свідчать, що церковний погост був невеликим і діяв до початку ХХ ст.
Згідно з метричними книгами Хресто-Воздвиженської церкви, яка знаходилась в центрі міста на Воздвиженській вулиці, перший запис про поховання «на приходском кладбище» Михайлова Миколи, сина священика Чернігівської Воскресенської церкви Івана Герасимовича Михайлова відноситься до 1831 р. На приходському цвинтарі ховали прихожан храму — купців, чиновників, міщан, солдатів, священнослужителів, козаків та селян. Наприклад, в 1839 р. було поховано 37 парафіян храму, з них 32 особи – діти віком від 1 до 4 років [34, 22]. Поховання здійснювались до поч. ХХ ст.
Починаючи з 1792 р. і до початку ХХ ст., на перетині тодішніх Петербурзької та Московсько-Смоленської вулиць діяв цвинтар Вознесенської церкви. За матеріалами метричних книг «приходське кладовище» Вознесенської церкви було найпопулярнішим місцем вічного спокою для населення середніх та нижчих станів: міщан, солдатів, селян, канцеляристів, священнослужителів та їх родин. Його з повним правом можна назвати «дитячим цвинтарем», оскільки дві третини з всього загалу похованих складали діти. Масові поховання прочан здійснювалися впродовж другої половини ХІХ ст. до 1920 р.
В метриках Воскресенської та Хресто-Воздвиженської церков в 1831 р. зареєстровані перші поховання на погості Іллінської приходської церкви [35, 14; 36, 116]. Цвинтар Іллінської церкви, яка входила до складу Троїцько-Іллінського монастиря, розміщувався на двох терасах на північ та північно-захід від храму. В метриках він вказується як «Троицько-Ільинское кладбище» або «кладбище на Болдиной горе». Там ховали членів сімей міщан, служителів Архієрейського Дому, селян Халявинської та Козлянської волостей до поч. ХХ ст.
Перше поховання на міському кладовищі XVIII – XIX ст. навколо Воскресенської церкви, за даними метричних книг, було здійснене 1778 року, і за період до 1838 року тут було поховано 3750 осіб. На «кладбище всего города» ховали солдатів, офіцерів та державних службовців, священослужителів і представників вільних професій — ремісників, півчих, лікарів, купців [37].
В 1772 – 1774 рр. «на выгонных землях» уздовж «большой столбовой дороги» на Любеч було відкрито велике (біля 17 га) кладовище з Воскресенською церквою. Після закриття в 1801 р. кладовища з Воскресенським храмом, а замість нього започатковано загальне міське кладовище на північній околиці міста із заходу дороги на с. Білоус [38]. Важко датувати перший запис в метриках про поховання на цьому кладовищі, оскільки священнослужителі XVIII – XIX ст. міські діючі кладовища записували як «загальне кладовище», «міське кладовище», «загальне міське кладовище» або «кладовище Чернігова». Кладовище по вул. Любецькій найбільше з міських некрополів, поховання на якому здійснювалися з кінця XVIII ст. до 70-х років ХХ ст. Воно майже повністю збереглося.
Впродовж 1877 – 1893 рр. поховання здійснювалися і на «кладбище в Березках». Воно знаходилось у північно-східній частині Чернігова на похилому до річки Стрижень пагорбі, між колишньою Думською та Вознесенською вулицями. Площа кладовища була невеликою, оскільки метрики свідчать, що ховали городян там рідко, в основному міщан похилого віку. У 1891 році міська дума на підставі висновків міського санітарного лікаря прийняла рішення про необхідність закриття поховального комплексу через близькість міської забудови та Стрижня. Остаточна ліквідація некрополя припадає на 1894 р.
Згідно з записами метричних книг, сповідав та причащав прихожан, як правило, приходський священик. А обряд поховання здійснював той же приходський священик «з причтом» – дияконом (псаломщиком) та паламарем. Представників світської, службової та духовної еліти ховали за участю єпископа та «всего городского духовенства». священнослужителі не заповнювали останню графу метрик, тому визначити місця поховання деяких осіб неможливо.
Незалежно від віросповідання та громадянства всіх померлих записували в метричні книги православних приходів, в тому числі іновірців. В метриках приходських церков Чернігова знаходяться записи про смерть іноземців: саксонських поданих – Піуті Василь Карпович; австрійських – Мальковський Франц Викетійович, Макарський Карл Іванович; пруських – Ротте Вільнельмона; турецьких – Агова Агафія Іванівна, грек Іван Давид; грецьких – Гречанська Агрипина Яківна, Калевро Михайло, швейцарських – Зольтерман Єлизавета Яківна. А також іноземців без вказання поданства – Вінський Євген, Станкевич Андрій та інших.
Реєстрували смерть осіб різних віросповідань: католицького – іноземець Ольденбург Леонтій Андрійович, син дворянина Яушно Володимир, дочка колезького асесора Народоставська Каролина-Варвара, австрійський поданий Макарський Карл Іванович, солдат у відставці Стальников Тимофій Васильович, поміщик Вітепської губернії Раук Олександр; лютеранського – купець Венгенгейм Яків Іванович, дружина губернського секретаря Жданович Елеонора Андріївна, вдова пруського поданого Ротте Вільнельмона, петраковський міщанин Густав Петек, одеський міщанин Лабзер Федір Іванович та інших. А також таких, які прийняли православ’я з іудейства – «перехрести з іудейства»: не зачислений ні до якого стану Янченко Олексій, син київського міщанина Хилькевич Микола, Лазаревський Георгій та інші. Всі вони поховані загальному міському кладовищі. На погості Іллінської приходської церкви поховано лікаря католика Зинтер Давида [39, 116].
Православних небіжчиків ховали відповідно до повного чину поховання, а іновірців – за неповним християнським звичаєм, тобто не сповідували і не «причащали Святих Тайн». В обов`язок православного духовенства входило супроводжувати небіжчика неправославного віросповідання до могили. Тому в графі «кто исповедовал и причащал» ставили прочерк, а в графі «кто совершал погребение» записували: «сопровождали до могилы (вказано имена священнослужителів) с пением Святых Боже». Здійснювати повний обряд поховання над померлими без сповіді заборонялося. Однак, мали місце випадки, коли священики відступали від цього правила, оскільки часто люди помирали скоропостижно і родичі запросити церковнослужителя для сповіді не встигали або халатно до цього відносились.
«Християнського поховання» позбавлялися сомогубці – особи, які застрелилися, повісилися, померли від пияцтва, що розцінювалося як вільне самогубство, розбійники та дуелянти. Самогубців «предавали земле без отпевания и погребения» або ховали «без христианского погребения» на кладовищі або біля нього. Так, 22 лютого 1833 р. помер дячок чернігівської Хресто-Воздвиженскої церкви Ігода Микола, 24 роки, від апоплексичного удару, який стався від пияцтва, похований поза кладовищем без християнського обряду [40, 120].
Сенатським указом від 25 серпня 1802 р. з метою запобігання порушень в веденні метричних книг зазначалося: «Для вернейшаго впред исчисления народа, повелеваем: в то же время, как приходские священники подают в своему Начальству ведомости о брачившихся, вновь рожденных и умерших, таковыя же доставлять градской и сельской Полиции, куда следует; и по истечении каждаго года сверять оныя с консисторськими.» [41]. Тому в метриках останньої третини ХІХ ст. записи про самогубство або насильницьку смерть доповнено свідченнями поліції та заключеннями лікаря за формою: «по отношению пристава 1-й (2-й) части Чернигова от (дата) за № с свидетельством о том городского врача о причине смерти». Наприклад, в метричній книзі Воскресенської церкви за 1884 р. зафіксовано запис: «10 ноября чиновник Межевой палаты Федор Павлов сын Косьменко, 26 лет, застрелился, исповедован не был, погребали протоиерей Федор Ладухин с дьяконом Никитой Васильевым на общем кладбище, по отношению пристава 1-й части от 13 ноября за № 000 с свидетельством о том отношении городового врача о причине смерти» [42, 110].
Під час реєстрації смерті значна увага приділялася її природності та відсутності насильства. Тому в метричних книгах поч. ХVІІІ ст. записи зроблені за формою «умре», «натурально умре» або «представился и христиански погребен». Ховати померлих раніше трьох діб після їх смерті заборонялося [43, 186 – 187]. Виключенням являлися випадки, коли смерть спричинили інфекційні та заразні хвороби: холера, гнила гарячка, кір, скарлатина, віспа. У таких випадках померлих ховали на наступний день після смерті.
Метричні книги дають уявлення про причини смертності населення Чернігова. Хвороби, від яких наступала смерть, часто записувалися не медичними термінами, а буденною мовою: простуда, понос, гарячка, лихоманка, чахотка, удар, водяна хвороба, пологи, старече виснаження. Зустрічаються причини смерті, які викликають здивування – зубний та головний біль, переляк, забій. Це пояснюється тим, що причину смерті записував не лікар, а священнослужитель зі слів прихожан. Міські лікарі, в обов’язок яких входила боротьба з інфекційними хворобами та надання медичної допомоги населенню, з`явилися у Чернігові в 1737 р. Через недосконалість медичного обслуговування, мешканці міста надавали перевагу домашньому лікуванню [44, 171 – 178]. Навіть в кінці. ХІХ ст. причиною смерті зазначалися натуральна хвороба, природна смерть, старість, дряхлість, дитяча хвороба тощо.
Нерідкими в Чернігові були й епідемії, які часто повторювались. Записи метричної книги Воскресенської церкви за 1831 – 1842 рр. засвідчили епідемію холери в 1831 р. та високу смертність населення від чахотки в 1840 р. [45, 115]. В метриці Катериненської церкви за 1851 – 1856 рр. зафіксовані епідемії: корі в 1851 р., холери в 1853 та 1855 рр., скарлатини в 1853 р. [46]. В метричних книгах за 1879 р. зареєстровано чуму [47], 1887 – 1888 рр. – дизентерію, дифтерію [48; 49], 1892 – 1893 рр. – холеру [50; 51], 1897 р. – черевний тиф [52]. Під час епідемії холери померлих ховали на спеціально відведеному кладовищі, яке зазначається як «кладбище, отведенное для холеры». Це забезпечувало захист живих людей від зараження інфекційними хворобами.
Фіксація насильницької смерті в метриках була рідкою. «Від болі в ранах» помер поручик у відставці Іван Іванович Гордієнко, від сильного морозу – глухонімий невідомий хлопець біля 16 років, від вживання ядовитих грибів – селянка пані Рознатовської Марія Конхонова, задавлена кіньми солдатка Феодосія Орлова, згоріли в пожежі безтерміново відпущений рядовий села Макошин Яків Олексійович Шупик, син київського міщанина Микола Хилькевич, розбився від падіння з церкви рядовий Андрій Опанасович Захарченко. В літні місяці траплялися випадки втоплення прочан в річках Десні та Стрижні.
Найбільшою кількістю записів про смерть відрізняються метричні книги церков при лікарнях. В Чернігові це – Богоугодно-Заведенська церква, в якій здійснювали поховальний обряд над особами, що померли в губернській, психіатричній лікарнях та богадільні. В лікарнях перебували головним чином військові, інваліди війни, арештанти, психічно хворі, безпритульні. Діагноз хвороби, від якої помирали хворі, встановлювався лікарем закладу, тому причини смерті встановлено більш точно. Захворюваність та смертність були високими, особливо серед солдатів.
В ході реєстрації смерті городян церковнослужителі робили в метричних книгах помилки та пропуски. Неправильно вказували імена, прізвища, кількість прожитих років, дату смерті прихожан тощо. Синод та єпархіальне начальство намагалися контролювати цей процес, про що свідчать укази Чернігівської духовної консисторії. Виправлення та пропуски реєстрації, які встановлювалися церковним судом, внесені в консисторський екземпляр метрик. Особливо це стосується смертності дітей-немовлят до 1 року через її високий рівень. Так, указом № 000 архіваріусу Чернігівської духовної консисторії наказувалося в метричну книгу Миколаївської церкви за 1881 р. внести статтю наступного змісту: «В июле умер сына псаломщика Александра Иванова Вишневского сын младенец Петр, погребен на кладбище близ Ильинской церкви города Чернигова. Погребение совершал священник Александр Случевский. Ноября 22 дня 1905 года» [53]. Запис завіряли своїми підписами член консисторії, секретар та столоначальник.
Після зміни державного устрою в 1917 р. радянська влада відмовилася від дореволюційної практики ведення метричних книг. Згідно з декретом ЦВК та РНК від 18.12.1917 р. «О гражданском браке, о детях и о ведении книг актов гражданского состояния» було введено «Книги регистрации актов гражданского состояния» для реєстрації народження, шлюбу, розлучення та смерті, які перейшли до компетенції місцевих відділів ЗАГС [54, 160]. Декрет Раднаркома РСФСР «Про кладовища і похорони» від 7 грудня 1918 р. означав введення радянською владою категоричних заходів для контролю за здійсненням обряду поховання, що було остаточним методом усунення церкви від реєстрації актів громадянських станів, в тому числі й смерті, та встановлення контролю з боку держави [55, 248 – 253].
Отже, виявлені нами в Державному архіві Чернігівської області метричні книги свідчать, що вони були основним документом для реєстрації актів громадянських станів та велися в приходах православних церков Чернігова з 1722 по 1920 рр. Структура метричних книг дозволяє виділити три блоки реєстрації народження, одруження та смерті міського населення по приходах. Наявні відомості «Частини ІІІ. Про померлих» метрик дозволили урізноманітніти інформацію про особливості поховального обряду та відхилення від нього, а також функціонування поховальних комплексів Чернігова ХVІІІ – поч. ХХ ст. Інформація метричних книг дозволила відновити важливі демографічні показники, соціальний, етнічний та конфесійний склад померлих. Розглянуто випадки смертей осіб католицького, лютеранського віросповідання, іноземців, поданих інших країн, мешканців інших губерній, які померли та поховані на кладовищах Чернігова. Визначено вплив захворювань та епідемій на рівень смертності населення. Виявлено факти фіксації неприродної, насильницької смерті прихожан, підставою для реєстрації яких були документи про смерть, видані поліцейськими правліннями та лікарнями. Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що незважаючи на втрати окремих примірників і записів, метричні книги є важливим інформаційним джерелом для вивчення історії Чернігова.
Джерела та література
1. Полное собрание законов Российской империи.– Т. VІІ.– Собр. 1-е.− СПб., 1830.− № 000, Т. ХХVІІІ.− Собр. 1-е.− СПб., 1830.− № 000, Т. ХХІХ.– Собр. 1-е.− СПб., 1830.− № 000, Т. ХХХІІ.− Собр. 1-е.− СПб., 1830.− № 000, Т. ХХХІХ.− Собр. 1-е.− СПб., 1830.− № 000, Т. ХL (приложение к Т. ХХVІІ).– Собр. 1-е.− СПб., 1830.− № 000 а, Т. VІ.− Собр. 2-е.− СПб., 1831.− № 000, Т. ХІІІ.− Собр. 2-е.− СПб., 1838.− № 000, Т. ХL.− Собр. 2-е.− Отд. ІІ.-Спб., 1867.− № 000.
2. Руководственные для православного духовенства указы Святейшего Правительствующего Синода 1721−1878 г. − М., 1879. − 500 с.
3. Таблицы смертности и рождаемости киевского населения за 1880 год, составленные санитарным врачем 3-го участка . – К., 1881. – 60 с.
4. Буняковский о законах смертности в России и о распределении православного народонаселения по возрастам / . Прил. к VIII т. Записок Академии наук – № 6. – СПб., 1866. – 196 с.
5. Новосельский и продолжительность жизни в России. / . – Петроград: Типография Министерства Внутренних Дел, 1916. – 208 с.
6. Смертность, возрастной состав и долговечность православного народонаселения обоего пола в России за 1851–1890 годы / Л. Бессер, К. Баллод. – Записки Императорской Академии Наук по историко-филологическому отделению. Сер.8. – Т.1. СПб. – 1887. – 215 с.
7. К истории документирования актов гражданского состояния в России и СССР (с ХVІІІ в. По настоящее время) / // Актовое источниковедение. / Под ред. .− М., 1979. − 272 с.
8. Кабузан России в XVIII – первой половине XIX в. / . – М., 1963. – 230 с.
9. Антонов книги России XVIII – нач XX в. / , . – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2006. – 385 с.
10. Метричні книги як джерело з соціальної історії Південної України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: інформативні можливості (на матеріалах Державного архіву Запорізької області) / С. Гузенков // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – Т.6. – К., 2001. – С. 206–209.
11. Лиман І. І. Російська православна церква на півдні України останньої чверті XVIII – середини ХІХ століття. / І. І. Лиман. — Запоріжжя: РА «Тандем – У», 2004. — 488 с.
12. Морозова фонду «Чернігівська духовна консисторія» / // Студії з архівної справи та документознавства. – 2001. – Т. 7. – С. 86 – 88.
13. Антонов книги России XVIII – нач XX в. / , . – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2006. – С. 33.
14. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 275., арк. 10.
15. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 963., арк. 209.
16. Полное собрание законов Российской империи. – СПб.: Типография ІІ Отделения Собственной его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – Т. VIІ. – С. 266 – 267.
17. Там само, – Т. VI. – С. 707.
18. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 4. – Спр. 2., арк. 49.
19. Полное собрание законов Российской империи. – СПб.: Типография ІІ Отделения Собственной его Императорского Величества Канцелярии, 1830, – Т. VIІ. – С. 266 – 267.
20. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 264., арк. 19 – 45.
21. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 249., арк. 6.
22. Полное собрание законов Российской империи. – СПб.: Типография ІІ Отделения Собственной его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – Т. ХІIІ. – С. 91 – 92.
23. Васик регулювання метрикації у Російській імперії / // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. 129. – Вип. 116: Історія / Гол. ред. . – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. – С. 145–149.
24. Там само.
25. Державний архів Чернігівської обл., ф. 679, оп. 1, спр. 270, арк. 60 – 82.
26. Державний архів Чернігівської обл., ф. 679, оп. 1, спр. 275, арк. 1 – 16.
27. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 284. 245 арк.
28. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 287., 275 арк.
29. Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії середини 30-х рр. ХІХ ст. (за рапортами генерал-губернатора / Б. Галь // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. – Випуск 9-10: Patria / За редакції Володимира Кравченка. – Харків: ТОВ «НТМТ», 2008. – С. 177 – 184.
30. До історії поховань на цвинтарях кафедральних соборів Чернігова / М. Блакитний //Чернігівські старожитності: зб. наук. пр. – Чернігів: Десна Поліграф, 2012. – Вип. 1 (4). – С. 11-16.
31. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 4. – Спр. 2., арк. 49.
32. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 4. – Спр. 926., арк. 2.
33. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 533., арк. 129.
34. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 281., арк. 22.
35. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 281., арк. 14.
36. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 272., арк. 116.
37. Некрополі України / [упоряд. І. В. Дивний, , ]. – К.: Вид-во Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, 1999. – 287 с.
38. Там само.
39. Державний архів Чернігівської області, ф. 679, оп. 1, спр. 272, арк. 116.
40. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 272., арк. 120.
41. Полное собрание законов Российской империи. – Собр. 1-е.− СПб., 1830. − Т. XXVII. − № 000.
42. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 342., арк. 110.
43. Антонов книги России XVIII – нач XX в. / , . – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2006. – С. 186 – 187.
44. Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) / Л. Шара // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 4 – 5. — С. 171 – 178.
45. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 281., арк. 115.
46. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 1. – Спр. 287., 275 арк.
47. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 313., 525 арк.
48. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 517., 531 арк.
49. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 523., 674 арк.
50. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 967., 660 арк.
51. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 972., 648 арк.
52. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 992., 629 арк.
53. Державний архів Чернігівської обл. – Ф. 679. – оп. 10. – Спр. 326., 534 арк.
54. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. − 1917. − № 11. − декабрь.− С. 160.
55. Лахач книг реєстрації актів громадянського стану в перші роки радянської влади / // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2005. – Випуск ХІХ. – С. 248 – 253.
Світлана Бойченко (Чернігів, Україна). Метричні книги як джерело до вивчення чернігівського некрополю.
У статті вперше розглядається смертність приходського населення Чернігова на основі даних метричних книг ХVІІІ – початку ХХ ст., соціально-демографічні характеристики померлих, особливості формування некрополю Чернігова.
Ключові слова: поховання, погост, кладовище, некрополь, метрична книга, смертність, церква, історія, Чернігів.
Светлана Бойченко (Чернигов, Украина). Метрические книги как источник по изучению черниговского некрополя.
В статье впервые рассматривается смертность приходского населения Чернигова на основе данных метрических книг XVIII - начала ХХ в., социально-демографические характеристики умерших, особенности формирования некрополя Чернигова.
Ключевые слова: захоронение, погост, кладбище, некрополь, метрическая книга, смертность, церковь, история, Чернигов.
Svetlana Boychenko (Chernigоv, Ukraine). Parish registers as a source for the study of Chernigov necropolis.
In the article below the death among perish population in Chernihov has been studied for the first time. Basing upon the metric books of XVIII- the beginning of the ХХ century and social and demographic characteristics of the dead the analysis has been held. There also has been studied the peculiarities of necropolises formation in Chernihоv.
Keywords: grave, churchyard, cemetery, necropolis, parish registers, deaths, church, history, Chernihоv.
