ЗАГАДКИ ШЕКСПІРІВСЬКИХ СОНЕТІВ
Англійський (шекспірівський) сонет - три катрени і двовірш з парним римуванням: абаб вгвг деде жж. Перші чотири рядки сонету визначають тему твору, другі — містять її розвиток, треті — ведуть до розв’язки, а останні два рядки в афористичній лаконічній формі підбивають підсумок. Іноді це висновок з усього сказаного в сонеті, а іноді навпаки — різке протиставлення до всього, про що говорилося раніше
Кому присвячені сонети Шекспіра?
І досі вчені сперечаються, кому ж присвячені сонети Шекспіра, ким були прототипи шекспірівських віршів, кого він змалював у своїх творах? Присвяту «W. Н.» дослідники трактують по-різному. За однією з версій «W. Н.», — це той, на честь кого написані сонети, за другою — це особа, завдяки якій видавець Торн зміг їх надрукувати. Серед можливих кандидатур на роль незнайомця називають графа Саутгемптона, графа Пемброка і навіть самого Шекспіра
В кінці 19 століття особливо популярна була версія про те, що під образом "смаглявої леді" ховається придворна дама - королеви Єлизавети Мері Фітон, яку Шекспір міг зустріти в колі Вальтера Релі, знаменитого в ту пору в Англії воїна, поета і мандрівника, або серед оточення відомого мецената лорда Саутгемптона. Вже в наш час англійський історик А. Роуз висунув нову гіпотезу, згідно з якою прототипом коханої Шекспіра була італійка Емілія, дружина Вільяма Ланьє, батько якої, Б. Бассано, був придворним музикантом.
Багато хто вважає, що Шекспір просто вигадав образ цієї жінки. Але дослідники не врахували той момент, що шекспірівська героїня відрізнялася від ідеалу того часу. Усвідомлюючи, що біда не в чорному обличчі, а в "вчинках чорних", він, тим не менше, немов зачарований, не в змозі "покинути рай, що веде до пекло". Не в силах впоратися з собою, він принижується, благає про жалість, називає свою любов хворобою. Таким чином, Шекспір розповів чи не все про себе і свою «смагляву даму», майже все, окрім її імені.
Проте, як зауважив дослідник О. Анікст, «розшук коханої Шекспіра — справа безплідна, оскільки він писав не про якусь реальну жінку, а створював сам образ кохання, що пережив часи й лихоліття».
Художній світ сонетів Віяьяма Шекспіра
Увесь цикл сонетів Шекспіра поділяють на тематичні групи:
v Сонети з посвятою другу: 1—126
v Оспівування друга: 1—26
v Випробування дружби: 27—99
v Гіркота розлуки: 27—32
v Перше розчарування в другові: 33—42
v Туга і побоювання: 43—55
v Зростаюче відчуження і меланхолія: 56—75
v Суперництво і ревнощі до інших поетів: 76—96
v «Зима» розлуки: 97—99
v Радість відновленої дружби: 100—126
v Сонети, присвячені коханій, «смаглявій леді» (127—152);
v Сонети, в яких оспівується радість і краса кохання (153—154).
Провідні теми
- тема поезії;
- філософські роздуми;
- тема кохання та дружби;
- зображення трагізму самотності людини;
- осуд ганебних явищ тогочасної дійсності (сонет 66)
Особливості поетики
1) Використання консейту — ускладненої розгорнутої метафори, де в чуттєво унаочнених образах зближуються далекі явища чи абстрактні поняття.
2) Сонети Шекспіра як автономні завершені вірші становлять сюжетний цикл, який будується на розвиткові стосунків між ліричним героєм, другом і «смаглявою леді».
3) Ліричний герой сонетів Шекспіра — найважливіша ланка у смислорозумінні цих віршових творів.
4) Образна система сонетів Шекспіра ґрунтується на живій реальності.
5) Світ почуттів ліричного героя тісно пов'язаний і зі світом природи, і з життям суспільства
Особливості сонетів Шекспіра
У коханні поет бачив єдину живу і добру силу. Любов — всепоглинаюча пристрасть, для якої «океаном буде час розлуки» (56). Любов у Шекспіра пов’язана незмінно зі шляхетністю душі. З коханою поет розмовляв інакше, ніж з другом. Він оспівував не лише любов земну, а й повідомляв про суперечливі стосунки, подекуди хворобливі, — раптом кохана стала холодною, мов лід, навіть зрадила ліричного героя. Проте його почуття щире й глибоке. Він був захоплений своєю дамою, хоча й не ідеалізував її, описавши як звичайну земну жінку. Поет не хотів слідувати багатовіковим традиціям куртуазної лірики, бо не прагнув до нещирих почуттів і риторичного прикрашання. У сонетах Шекспір розповідав про те, що кохання не лише дарувало радісні хвилини, які окриляли людину, а й приносило горе, розчарування, страждання і біль. За змістом його твори — це роздуми, яким герой віддавався на самоті. Тут відсутні зовнішні події, розгорнуті описи, портретні характеристики. За своїм поетичним характером його сонет близький до придворної пісні — мадригалу: ті ж самі узагальнені образи пристрасті, та сама глибока туга чи жага. Автор висловлював свої почуття на самоті чи звертався до близької людини — свідка переживань.
Сонети Шекспіра — шедеври не лише ліричної, а й філософської поезії. Вони сповнені глибоких роздумів поета про творчість, право людини на безсмертя, про несправедливість, яка панувала у світі. Поет замислювався над засобами протидії руйнівній силі часу, стверджував перевагу духовного багатства над матеріальними цінностями, підносив значущість і невмирущість поезії, заглиблювався в естетичні й філософські питання, засуджував вади і несправедливість сучасної йому дійсності (66). Вів літературну полеміку, виступав проти евристичної поезії, захищав правду і простоту в мистецтві, виходячи з розуміння прекрасного як правдивого відтворення земної краси (21). В образній системі сонетів джерелом була реальність, пов’язана зі світом природи і з життям суспільства. Звернувшись до суворої форми сонета, Шекспір вийшов за межі традиційних тем і поетичних норм. Він наповнив сонет багатим змістом, глибокою думкою, хвилюючим людським почуттям, надав різноманітного звучання та високої поетичної довершеності.
Художники та «Сонети» Шекспіра
Захоплення поезіями Шекспіра поділяли вже сучасники автора. Якийсь невідомий студент записав : «Нехай цей світ глупоти звеличує Спенсера та Чосера, я ж вклоняюсь медоточивому Шекспіру і настільки шаную його, що ночами тримаю ( поему ) « Венера і Адоніс» під власною подушкою ». А мова йде про ранній і не самий досконалий твір поета.
Склалася довготривала літературна традиція перекладів сонетів Шекспіра в різних світових літературах. Серед відомих перекладачів сонетів поета - Лозинський Михайло Леонідович, ідович, Маршак Самуїл Якович, харків'янин А. Фінкель тощо.
В захопленні сонетами великого англійця не стояли осторонь і художники різних країн. Серед відомих митців, що створили графічні світлини до чергових видань «Сонетів» — художники Фаворський Володимир Андрійович (1886—1964) та його учень М. Піков.
Сонети Шекспіра привертали увагу митців: на них написали музику Шостакович. Кабалевський, Нікітін та ін. Кращими перекладачами сонетів стали Маршак, Пастернак, Паламарчук та Павличко.
Жанр сонету у літературі
Літературознавці виділяють три різновиди класичного сонета:
а) італійсько-французький (складається з 2 катренів і 2 терцетів, катрени мають перехресне чи охопне римування (абаб абаб чи абба абба), а терцети — 2 або З рими (вгв вгв чи вгд вгд);
б) англійський (шекспірівський) (у ньому три катрени, що не пов'язані між собою фонетичним уподібненням рим, і двовірш з парним римуванням: абаб вгвг деде жж);
перші чотири рядки визначають тему твору, другі — містять її розвиток, треті — ведуть до розв’язки, а останні два рядки в афористичній лаконічній формі підбивають підсумок. Іноді це висновок з усього сказаного в сонеті, а іноді навпаки — різке протиставлення
до всього, про що говорилося раніше;
в) німецько-російський (за внутрішньою будовою і системою римування повторює італійсько-французький сонет: 2 катрени і 2 терцети, але відрізняється системою версифікації. Це силабо-тонічний вірш, найчастіше 5- або 6-стопний ямб.
Італійський сонет | Англійський сонет |
Спільне | |
стабільний об’єм (14 рядків); чітке членування на строфи; оспівування коханої жінки; наявність ліричного героя; постійний розмір сонетів; відсутність повтору в тексті | |
Відмінне | |
Присвячений одній особі — коханій жінці (Беатріче, Лаурі) | Неможливо точно визначити, кому сонети присвячені (коханій жінці, другу) |
Головна тема — кохання | Різноманітність тематики: • кохання; • дружба; • нетлінність творів мистецтва; • розкриття естетичних позицій автора |
Не властивий напружений драматизм | Властивий напружений драматизм |
Ідеалізація жінки, піднесення небесного божества (Беатріче і Лаура — неземні істоти) | Кохана жінка цілком земна, позбавлена ідеалізації |
Відсутність гострого конфлікту | Присутність гострого конфлікту, який розв’язується, як правило, у двох останніх рядках сонета |
Стійка система римування | Вільний порядок римування. За яким три чотиривірші мають по самостійній римі |
складається з 2 катренів і 2 терцетів, катрени мають перехресне чи охопне римування (абаб абаб чи абба абба), а терцети — 2 або З рими (вгв вгв чи вгд вгд); | три катрени, що не пов'язані між собою фонетичним уподібненням рим, і двовірш з парним римуванням: абаб вгвг деде жж) |
У першій строфі сонета ставиться основна тема, в другій вона розвивається й поглиблюється. Ця частина вірша зветься його заспівом. У третій строфі наступає злам у розвитку теми, висловлюється антитеза до сказаного раніше. В останній строфі вирішується протиріччя, а висновок формулюється в останньому рядку (сонетному замку). Останні дві строфи називаються виспівом. У чотиривіршах переважно повторюються дві рими, а в тривіршах їх дві чи три.
