Тварини як об’єкт цивільних правовідносин

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

ЛУЦ Дмитро Миколайович

УДК: 347.23(043.3)

ТВАРИНИ ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2015

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник –	доктор юридичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, , Київський університет права Національної академії наук України, завідувач сектором інтелектуальної власності та інноваційних технологій кафедри цивільного і трудового права
Офіційні опоненти:	доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Васильєва Валентина Антонівна, Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, завідувач кафедри цивільного права
	кандидат юридичних наук, доцент , Юридичний інститут Національного авіаційного університету, завідувач кафедри цивільного права і процесу.

Захист відбудеться «18» листопада 2015 року о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права
ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ,
в.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано «16» жовтня 2015 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор юридичних наук

O. О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На всіх етапах розвитку людства важливу роль відігравали суспільні відносини, які виникали щодо тварин. В умовах сьогодення ця теза набуває особливої актуальності, що вимагає адекватної правової регламентації вказаних відносин, зокрема, й у межах цивільно-правової сфери. У свою чергу, це детермінує необхідність критичного аналізу й нового погляду на усталені цивілістичні підходи щодо поняття та правового режиму тварин як об’єктів цивільних правовідносин.

Статтею 180 ЦК України встановлено, що тварини є особливим об’єктом цивільних прав, на яких поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Виокремлення тварин з-поміж інших об’єктів цивільних прав фактично означає, що тваринам як об’єктам цивільних прав має приділятися особлива увага при визначенні їх правового режиму. Незважаючи на те, що в ЦК України тварини розглядаються як особливий об’єкт цивільних прав, законодавець не дотримався в подальшому цієї особливості в актах цивільного законодавства. Безперечним є той факт, що тварини є живими істотами, однак цей фактор розглядається нами через категорію «жива річ». Отже, тварини розглядаються як об’єкт цивільних правовідносин, на яких поширюється правовий режим рухомої речі, крім випадків, встановлених законом.

Обрана тема є актуальною, оскільки наразі точаться дискусії відносно правового режиму безпритульних тварин (лише в місті Запоріжжя нараховується близько 10000 безпритульних тварин), прав і обов’язків власників тварин, доцільності перебування у власності фізичних осіб певних видів тварин, відповідальності за шкоду завдану тваринам. Окрім того, цивільне законодавство України має прогалини, внаслідок чого у власності фізичних осіб перебувають будь-які тварини незалежно від ступенів можливих чи вірогідних ризиків для оточуючих.

Проблема ускладнюється тим, що, з одного боку, на тварин поширюється правовий режим речі, де ключове значення мають норми цивільного права з притаманною диспозитивністю, а з другого, враховуючи, що тварини є невід’ємним елементом природного середовища, потребують особливої охорони, навіть якщо вони вилучені зі стану природної волі та перебувають у цивільному обігу, – особливого значення набувають норми суміжних галузей права. Частиною її є встановлення правового режиму тварин. Наразі у світі тривають дискусії відносно доцільності поширення правового статусу суб’єктів цивільних правовідносин на тварин. Якщо з історичної точки зору така позиція є аргументованою (ще з давніх часів людство було пов’язане із тваринами), то в межах позитивного права така позиція є неможливою. Також розвитку набули договірні правовідносини щодо тварин, зокрема, в сфері надання специфічних послуг власникам тварин (перукарські, дресирування, розмноження й селекції, вигулу тощо).

Останнім часом намітилася тенденція до розгляду правового режиму тварин як особливого об’єкта цивільних прав у наукових працях. Це не дивно, адже протягом тривалого часу їм не приділялась належна увага. Варто виділити дисертації О. А. Устименко «Тварини як об’єкт права власності (цивільно-правовий аспект)» та Г. Л. Крушельницької «Тварини як особливий об’єкт цивільних прав». Водночас, поза увагою залишилась низка не вирішених питань, які потребують наукового обґрунтування.

Спроби розкрити правовий режим тварин як об’єктів цивільних правовідносин робилися з радянських часів. Але тоді майже всі науковці розглядали тварин суто в контексті джерела підвищеної небезпеки. Серед радянських науковців варто відзначити О. С. Іоффе, А. О. Собчак, Б. С. Антимонова, Д. В. Боброву, О. С. Колбасова та ін.

Серед вітчизняних цивілістів, які певною мірою висвітлювали окреслену проблематику є: В. І. Борисова, Н. В. Вороніна, О. В. Дзера, Ю. О. Заіка, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, Р. А. Майданик, Н. І. Майданик, О. А. Підопригора, З. В. Ромовська, І. В. Спасибо-Фатєєва, Н. В. Терещенко, Є. О. Харитонов, Я. М. Шевченко, Р. Б. Шишка та ін. Цій тематиці приділяли увагу і фахівці екологічного права Г. І. Балюк, Т. В. Григор’єва, Н. Р. Кобецька, О. О. Погрібний, В. П. Тихий, Ю. С. Шемшученко, В. В. Шеховцов та ін.

Подібні за метою і спрямуванням роботи були захищені в іноземних державах. Зокрема варто відзначити праці Т. М. Малої, В. М. Болдінова, С. К. Шишкіна, Д. Є. Захарова, Є. В. Чинчевич та ін. Серед представників екологічного права слід виділити М. Н. Веденіна, С. А. Боголюбова, Є. А. Вистробець, П. Сінгера, К. Стоуна. Незважаючи на те, що роботи виконані на основі законодавств іноземних держав і застосовуватись в Україні не можуть, корисним є вивчення та аналіз досвіду інших держав з питань регулювання правового режиму тварин як об’єктів цивільних правовідносин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень юридичного факультету Запорізького національного університету в рамках планів наукових досліджень Запорізького національного університету на 
2011 – 2014 рр. та комплексного наукового проекту «Дослідження основних напрямів реформування законодавства України в контексті глобалізаційних процесів» (номер державної реєстрації 0111U008532).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних засад правового забезпечення цивільних правовідносин об’єктом яких є тварини, обґрунтування пропозицій та рекомендацій спрямованих на вдосконалення нормативного забезпечення цих відносин. Досягнення мети передбачає виконання таких задач:

– визначити рівень розробки вітчизняних та закордонних наукових думок стосовно правового режиму тварин як об’єкта цивільних правовідносин;

– з’ясувати історичні аспекти становлення цивільних правовідносин щодо тварин;

– виявити місце тварин у системі об’єктів цивільних правовідносин;

– класифікувати цивільні правовідносини стосовно тварин;

– уточнити прояви проблематики цивільно-правового механізму врегулювання цивільних правовідносин щодо тварин;

– виявити специфіку договірних відносин об’єктом яких виступають тварини;

– з’ясувати місце тварин серед джерел підвищеної небезпеки;

– з’ясувати сутність відповідальності за шкоду, заподіяну тваринами;

– розробити рекомендації щодо удосконалення цивільного законодавства в частині врегулювання правовідносин щодо тварин.

Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, які виникають стосовно тварин.

Предметом дослідження є тварини як об’єкт цивільних правовідносин.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети при написанні роботи нами використовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання. Зокрема, метод системного аналізу застосовувався в ході аналізу дефініцій, нормативно-правової бази та судової практики (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 3.2). При дослідженні історичних аспектів становлення цивільних правовідносин щодо тварин використано історичний метод (підрозділ 1.2). Методологічною основою дисертації став діалектичний метод пізнання суспільних відносин, явищ та процесів, що полягає у виявленні особливостей формування правових інститутів щодо тварин (підрозділ 1.1). Завдяки застосуванню порівняльно-правового методу вдалося виявити особливості врегулювання цивільних правовідносин щодо тварин у інших державах, а також з’ясувати відмінність тварин з-поміж інших об’єктів цивільних прав (підрозділи 1.3, 2.1, 3.1, 3.2). Формально-юридичний метод застосовувався при аналізі чинного законодавства та при розробці рекомендацій щодо вдосконалення законодавства України у сфері регулювання правового режиму тварин (підрозділи 1.3, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2). При моделюванні висновків використовувався ретроспективний метод. Висновки дослідження ґрунтуються на аналізі норм чинного законодавства і практики його застосування, судової практики, досягнень цивільно-правової науки. Із метою детального висвітлення проблематики дослідження під час написання роботи використовувались опубліковані статистичні дані та дані отримані завдяки направленню звернень до компетентних органів державної влади.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що виконана дисертація є одним із перших в Україні комплексних досліджень цивільних правовідносин стосовно тварин як об’єктів цивільних правовідносин. До положень, які становлять наукову новизну належать:

Вперше:

1) обґрунтовано встановлення заборони на перебування у власності фізичних осіб диких тварин, окрім тих, які традиційно утримуються людиною. Особа, яка здійснює нагляд за дикими тваринами, що перебувають у власності юридичних осіб, повинна мати відповідну освіту або навики поводження з подібними тваринами, що має підтверджуватися документами про проходження відповідного навчання;

2) висувається теза про те, що у разі визнання фізичної особи, яка є власником тварини, обмежено дієздатною або недієздатною, функції догляду за твариною мають переходити до опікуна чи піклувальника, оскільки в силу хронічного алкоголізму або психічних розладів, особа не може належним чином слідкувати за твариною. Функції догляду можуть переходити до піклувальника або опікуна тільки в тому випадку, коли вони мають відповідні права відносно утримання тварини (наприклад, стосовно небезпечних порід собак). Якщо ж у піклувальника або опікуна таких прав немає, тварина має передаватися в тимчасове утримання до відповідних організацій або може передаватися, скажімо, в оренду (найм) на підставі цивільно-правових угод до моменту поновлення у фізичної особи повної дієздатності;

3) обґрунтовано висновок про те, що під «справністю» речі при укладанні договору оренди тварини слід розуміти відповідність тварини заявленій породі та передача тварини у здоровому стані. Наймач має разом із твариною отримати документи, які засвідчать факт того, що тварина передається у здоровому стані, про що має бути зазначено в договорі. Зазначена умова розглядається як істотна умова договору найму (оренди) тварини;

4) висунуто тезу, що поліпшення орендованої тварини може бути трактоване як надання їй певних нових навичок, про що має бути проінформований наймодавець, який має дати згоду на такі дії;

5) обґрунтовано необхідність внесення змін до Правил перевезення тварин залізничним, авіаційним, міським електротранспортом, автомобільним транспортом, метрополітеном, ввівши єдину дефініцію «дрібні домашні тварини» замість визначень «кімнатні тварини», «дрібні тварини», «дрібні звірі».

Набуло подальшого розвитку:

6) наукова позиція про те, що об’єктами цивільного права можуть бути тварини, які перебувають у стані природної волі, сільськогосподарські, свійські та інші тварини, що використовуються для господарських, наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілей;

7) наукова позиція щодо необхідності встановлення в Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження» дефініції «власник тварини». Пропонується встановити у ст. 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», що власник тварини – дієздатна фізична особа, яка досягла встановленого в Законі віку або юридична особа, яка на законних підставах володіє, користується та розпоряджається твариною і несе відповідальність за стан тварини та її дії згідно з чинним законодавством;

8) пропозиція ухвалити єдиний порядок утримання собак, котів і хижих тварин громадянами, підприємствами, установами й організаціями в Україні;

9) наукова позиція відносно необхідності розширення переліку об’єктів, які регулюються Законом України «Про племінну справу у тваринництві» з метою подолання тіньового ринку тварин;

10) пропозиція закріплення змін до цивільного законодавства, згідно з якими особа може відмовитися від тварини на користь держави або територіальної громади, які зобов’язані взяти на утримання відповідних тварин, натомість на колишнього власника має покладатися обов’язок частково відшкодувати витрати на подальше утримання тварини;

11) пропозиція запровадити страхування громадян від ризиків заподіяння шкоди бездоглядними тваринами. Подібний договір має містити положення, яким до страхових випадків відносяться укуси тварин;

Удосконалено:

12) наукові положення щодо утримання диких тварин без відповідних дозволів, у разі тимчасового утримання врятованої постраждалої тварини в межах ст. 8 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Доцільно встановити в законі правило, що особа, яка виявила постраждалу тварину, зобов’язана повідомити про це відповідні органи державної влади;

13) наукові положення щодо договору дарування тварин. Пропонується закріпити особливі правила дарування тварин, встановивши місячний строк перебування тварини в обдарованого. Якщо протягом зазначеного строку тварина не буде проявляти агресію до обдарованого та звикне до нього, тварина залишається в обдарованого, в інших випадках тварина має повертатися дарувальнику. Дарувальник протягом зазначеного часу має отримати право контролювати ставлення обдарованого по відношенню до тварини. По закінченню місячного строку, в разі залишення тварини в обдарованого, останній не може мати жодних претензій до дарувальника.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та рекомендації можуть бути використані:

− у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого здійснення теоретичних розробок і досліджень проблем правового режиму тварин як об’єктів цивільних правовідносин;

– у правотворчій діяльності для подальшого вдосконалення законодавства України спрямованого на регулювання цивільних правовідносин об’єктом яких виступають тварини (лист Комітету з питань правової політики та правосуддя Верховної Ради України від 05 лютого 2015 року №04-29/17-332);

– у правозастосовній діяльності – під час узагальнень судової практики, підготовки відповідних постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

− у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, викладанні курсів Загальної та Особливої частини цивільного права на юридичних факультетах вищих навчальних закладів України (акт про впровадження результатів дослідження у навчальний процес кафедри цивільного права Запорізького національного університету від 5 листопада 2014 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи викладені у доповідях на науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 17 – 18 травня 2012 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Договірне регулювання суспільних відносин» (м. Запоріжжя, 19 – 20 квітня 2013 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин (м. Хмельницький, 17 – 18 травня 2013 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні правові проблеми публічно-приватного партнерства у сфері аграрних, земельних, екологічних та космічних відносин» (м. Київ, 22 листопада 2013 року); Матеріалах круглого столу «Сучасні науково-практичні проблеми екологічного, земельного та аграрного права» (м. Харків, 06 грудня 2013 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Договірне регулювання суспільних відносин (статика та динаміка відносин власності)» (м. Запоріжжя, 30 травня 2014 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука і практика: виклики часу» (м. Київ, 12 березня 2015 року); Матеріалах круглого столу «Проблеми здійснення суб’єктивних прав» (м. Полтава, 14–15 березня 2015 року).

Публікації. Основні положення й висновки, сформульовані в дисертації, опубліковані автором у шести статтях у наукових виданнях, з яких чотири входять до переліку фахових видань України, дві – до фахових видань Молдови та Білорусі, та тезах восьми доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 231 сторінку, з них список використаних джерел із 209 найменувань на 22 сторінках, додатки – на 10 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, виокремлено предмет і об’єкт дослідження, окреслено методи дослідження. Поставлено мету дослідження, на підставі якої виділені задачі, сформульовано положення, які становлять наукову новизну, висвітлюється практичне значення роботи, апробація отриманих результатів, кількість публікацій за темою дисертації.

Розділ 1 «Тварини як об’єкт цивільних правовідносин у цивільному законодавстві України та в доктрині права» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Стан дослідження проблематики» подається аналіз наукових думок відносно поняття, місця та правового режиму тварин серед інших об’єктів цивільних прав.

У ході дослідження наукових думок встановлено, що незважаючи на той факт, що у вітчизняній правовій літературі тварини детально розглядаються, здебільшого, через призму екологічного права, у працях науковців завжди враховувались норми цивільного законодавства в контексті можливості перебування тварин у цивільному обігу.

Простежуючи еволюцію наукових думок стосовно правового режиму тварин, встановлено, що в радянські часи тваринам приділялась значна увага у комплексних дослідженнях особливостей інституту деліктних зобов’язань, зокрема, з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Джерелознавчий огляд наукових праць дає можливість зробити висновок, що питання правового режиму тварин як об’єктів цивільних правовідносин знаходило свого відображення у працях як цивілістів, так і фахівців суміжних галузей права у різні часи, що дає нам підстави детально проаналізувати зазначені праці та висловити власні думки в дисертації.

У підрозділі 1.2 «Становлення правовідносин щодо тварин» шляхом застосування історичного методу обґрунтовано, що основи правовідносин на тварин були закладені зі стародавніх часів, адже на той час люди приділяли особливу увагу тваринам в рамках формування звичаєвого права, що безпосередньо було пов’язане із світоглядними поглядами суспільства. Починаючи з давніх часів, прослідковується факт не просто шанобливого ставлення до тварин, а залучення тварин в якості об’єктів різного роду цивільних договорів.

Важливе значення для формування цивільних правовідносин на тварин мали норми Римського права, Статути Великого Литовського Князівства від 1529, 1566 та 1588 років.

Cт. 404 ЦК УРСР від 16 грудня 1922 р. запровадилось поняття джерело підвищеної небезпеки під яким вважалося утримання диких тварин. Норми щодо регулювання правового режиму тварин були закріплені у Законі УРСР «Про охорону і використання тваринного світу», ЦК УРСР від 1963 року, який відніс тварини до речей (ст. 133 ЦК УРСР).

Акцентується увага на тому, що ряд положень, якими регулюється правовий режим тварин в УРСР, продовжують діяти сьогодні, наприклад, Правила тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, які було ухвалено у 1980 році.

У підрозділі 1.3 «Підходи до визначення тварин як об’єктів цивільних правовідносин» висвітлюються наукові підходи стосовно встановлення правового режиму тварин як об’єктів цивільних правовідносин. Зазначається, що відповідно до першого підходу тварини є особливим об’єктом, на яких поширюється правовий режим речей (Д. Є. Захаров, Л. В. Щеннікова). Відповідно до другого підходу тварини є особливим об’єктом цивільних прав, на яких не доцільно поширювати правовий режим речей
(З. В. Ромовська, Г. Л. Крушельницька). За третім – тварини є самостійним об’єктом цивільних прав (Є. О. Харитонов, Є. Ф. Євсєєва). Існує і змішана позиція (О. А. Устименко).

Проаналізувавши іноземний досвід правового режиму тварин (Німеччина, Франція, Швейцарія, Австрія, Білорусь), зазначається, що жодним із цивільних кодексів не встановлюється «особливість» тварин.

У сфері дії ЦК України можуть перебувати як безпосередньо тварини, так і залишки тварин, оскільки останні можуть бути предметом колекціонування (трофеї) та використовуватися для виготовлення інших речей (одяг, меблі тощо). Але такі речі вже не можуть розглядатися як тварини, оскільки твариною вважається жива істота. Після того, як тварина перестає бути такою, доречно говорити про залишки тварини.

Обґрунтовується теза, що поняття «тварини», яке вживається у ЦК України, є ширшим, аніж поняття «тваринний світ», оскільки поняття «тварина» охоплює всіх тварин, натомість під поняття «тваринний світ» потрапляють лише ті тварини, які мешкають на теренах України та є типовими для нашої місцевості.

Пропонується встановити, що домашні тварини – штучно виведені людиною тварини, які використовуються для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, а також з метою одержання прибутку, які можуть розводитися людиною з метою отримання продуктів і сировини тваринного походження, а також ті, які протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються та розводяться людиною, враховуючи територіальні особливості, національні традиції і звичаї національних меншин.

Дрібні домашні тварини – тварини, які в силу своїх розмірів та фізіологічних властивостей не можуть заподіяти суттєвої шкоди людині. Варто зазначити, що тварина може відноситися до зазначеної категорії лише в тому випадку, коли в неї поєднанні ці дві властивості.

Під сільськогосподарськими тваринами пропонується мати на увазі тварин, які утримуються та розводяться людиною для отримання продуктів і сировини тваринного походження, з метою задоволення господарських потреб людини, а також в естетичних цілях.

Акцентується увага на тому, що поза правовим полем залишається правове регулювання селекційної роботи таких домашніх тварин, як коти та собаки. Це зумовлюється тим, що процедура виведення порід собак і котів є складним процесом, оскільки породи мають відповідати не лише критеріям, які встановлені законодавством у сфері інтелектуальної власності, а й світовим вимогам, які висуваються кінологічними союзами по відношенню до таких тварин. Отже, спочатку порода має бути визнана відповідними міжнародними організаціями, і тільки після того, може бути зареєстрована як об’єкт інтелектуальної власності.

Розділ 2 «Цивільні правовідносини стосовно тварин» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Поняття та види цивільних правовідносин щодо тварин» зазначається, що тваринам притаманні як відносини статики (наприклад, утримання людиною домашньої тварини без мети отримання прибутку), так і відносини динаміки (наприклад, розведення елітних порід тварин та продаж кошенят і цуценят, укладання всіляких договорів (наприклад, дресирування), предметом яких є тварини, які відносяться як до диких, так і домашніх тварин).

Аналізуючи чинне законодавство України, можна дійти висновку, що на законодавчому рівні не закріплене поняття «право власності на тварину». Під правом власності на тварину пропонуємо розуміти право особи за власною волею, незалежно від волі інших осіб, володіти, користуватися та розпоряджатися твариною, відповідно до закону з урахуванням специфіки поводження з твариною.

В роботі зазначається, що відсутність у Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження» дефініції «власник тварини» є законодавчим упущенням, яке потребує виправлення. Пропонується встановити у ст. 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», що власник тварини – дієздатна фізична особа, яка досягла встановленого в Законі віку або юридична особа, яка на законних підставах володіє, користується та розпоряджається твариною і несе відповідальність за стан тварини та її дії згідно з чинним законодавством. Окремою статтею пропонується розкрити права та обов’язки власника тварини й особливості набуття права власності на певних тварин.

Враховуючи Європейську Конвенцію «Про захист домашніх тварин» та положення вітчизняного законодавства, в Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження» пропонуємо встановити вік з якого особа може бути власником тварин.

Пропонується включити до Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, ч. 9, в якій закріпити заборону перебування у приватній власності фізичних осіб диких тварин, за виключенням дрібних диких тварин, які вважаються прирученими людиною. Також, запропоновано встановити виключний перелік тварин, які можуть перебувати у приватній власності фізичних осіб.

У підрозділі 2.2 «Механізм правового регулювання цивільних відносин щодо тварин» розкриваються особливості правового режиму тварин як об’єктів цивільних правовідносин.

Стосовно правового режиму тварин як об’єктів цивільних правовідносин, зазначається, що під ним ми розуміємо встановлені нормами законодавства суб’єктний та об’єктний склад, права та обов’язки власників тварин, підстави набуття та припинення права власності на зазначені об’єкти, які постійно розвиваються та удосконалюється відповідно до потреб суспільної практики.

Розглядається правовий статус учасників цивільних правовідносин, які можуть утримувати тварин.

Відносно малолітніх осіб зазначається, що можливість укладати навіть дрібні побутові правочини залежить не лише від норм права, а й від розумового розвитку дитини. В разі, якщо малолітня особа бажає придбати тварину, зазначені дії можуть трактуватись як задоволення своїх побутових потреб. Слід враховувати той факт, що на тварин поширюється правовий режим речі, а побутові потреби складаються саме з речей, які оточують особу. Натомість, акцентується увага на тому, що обов’язковою умовою утримання тварини є її реєстрація, яку може здійснити фізична особа, яка має паспорт. На прикладі м. Запоріжжя, зазначається, що відповідно до п. 9.11 Правил утримання собак, котів і хижих тварин громадянами, підприємствами, установами та організаціями в м. Запоріжжі для проведення реєстрації власник домашньої та іншої тварини повинен надати паспорт, підтверджуючий особу. Отже, слід розмежовувати факт придбання тварини малолітньою особою з фактом реєстрації тварини (принаймні тих, які потребують реєстрації), оскільки малолітня особа не має паспорта громадянина України, а порядок реєстрації тварини не передбачає можливості пред’явлення інших документів, таких як свідоцтво про народження. З урахуванням того, що власнику забороняється утримувати незареєстровану тварину, фактично малолітня особа не може бути власником тварини, оскільки самостійно не в змозі її зареєструвати. Натомість, якщо особа, попередньо не узгоджуючи з батьками, придбала коштовного цуценя, виходячи за межи дієздатності, вона може укласти зазначений правочин, якщо батьки не виступлять в подальшому проти цього. Натомість один з батьків мусить зареєструвати у встановленому законом порядку зазначену тварину, якщо цього вимагає закон (наприклад, коти, собаки) і автоматично стати управлінцем такого майна до того моменту, поки малолітня особа не отримає право перереєструвати зазначену тварину і стати її повноцінним власником.

Акцентується увага на тому, що в порядку виключення, ст. 8 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» дозволено утримувати диких тварин без відповідних дозволів, у разі тимчасового утримання врятованої постраждалої тварини. Натомість Законом не встановлені строки такого утримання, що може призводити до того, що такі тварини після одужання залишаються у власності осіб, які їх виявили. З метою врегулювання цієї колізії пропонується встановити в Законі, що особа, яка виявила постраждалу тварину, зобов’язується повідомити про це відповідні органи державної влади.

Говорячи про вилучення диких тварин із права приватної власності фізичних осіб, пропонується започаткувати процедуру викупу відповідних тварин у їх власників.

Наголошується на тому, що вітчизняне законодавство доволі скупо регулює питання відчуження тварин за бажанням власника, що породжує велику кількість бездоглядних тварин, адже законодавцем не встановлюється механізм відмови від права власності на тварини. Як вихід із ситуації, пропонується внесення змін до законодавства, згідно з якими особа може відмовитися від тварини на користь держави, яка зобов’язана прийняти на утримання відповідних тварин, натомість на колишнього власника має покладатися обов’язок частково відшкодувати витрати на подальше утримання тварини.

У підрозділі 2.3 «Характеристика окремих видів цивільних правовідносин щодо тварин» розглядаються договори купівлі-продажу тварини, дарування тварини, найму (оренди) тварини, договір про надання послуг, страхування тварини, договір перевезення.

Проводиться детальний аналіз документів, які мають надаватися продавцем тварини. Перелік таких документів, про які зазначається в договорі, різниться в залежності від виду тварини. Існує певна специфіка для утримувачів чистопорідних собак із родословною. Зокрема, підтвердженням чистопородності тварини є племінний сертифікат. Також продавець повинен надати ветеринарне свідоцтво, що підтверджує стан здоров’я тварин і факт проведення вакцинації та діагностичних досліджень. Таким документом може бути і ветеринарний паспорт тварини. Окремим документом може бути підтвердження родословної тварини (в разі, якщо тварина є порідною). Також, додатком до договору має бути акт огляду тварини, або акт прийому прийняття тварини, в яких відображаються детальні відомості про тварину (порода, колір вух, кінцівок тощо). Якщо відчужується тварина, яку занесено до червоної книги, додатковим документом має бути міжнародний сертифікат «Cites».

Пропонується встановити, що, за договором дарування тварини, одна сторона (дарувальник) зобов’язана, попередньо узгодивши з обдарованим передачу у дарунок тварини, передати тварину, а обдарований має прийняти та утримувати тварину відповідно до рекомендацій дарувальника.

Аналізуючи договір страхування тварини акцентується увага на переліку тварин, яких можна застрахувати. Так, страховики доволі часто виносять за рамки своєї діяльності екзотичних і диких звірів. Аналогічна ситуація стосується і безпритульних тварин. Можливе також встановлення страховими компаніями ряду специфічних вимог до тварини, як, наприклад, перебування на обліку в кінологічних клубах.

Розділ 3. «Деліктні правовідносини за участі тварин» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Тварини у відносинах із відшкодування збитків» пропонується: по-перше, розмежувати тварин з іншими об’єктами підвищеної небезпеки; по-друге, чітко надати визначення «собака бійцівської породи»; по-третє, ввести поняття «службові тварини»; по-четверте, затвердити не орієнтовний перелік небезпечних собак, а перелік собак бійцівських порід, розмістивши його у підзаконному нормативному акті.

Обґрунтовується позиція, відповідно до якої діяльність, пов’язану з утриманням тварин, не можна ототожнювати із поняттям самої тварини як джерелом підвищеної небезпеки, оскільки діяльність може мати місце лише тоді, коли особа систематично вчиняє дії, пов’язані із використанням властивостей тварин. Натомість, якщо особа просто утримує тварину в естетичних цілях, то мова не може йти про діяльність.

Виділяються загальні та спеціальні ознаки, які притаманні тваринам як джерелу підвищеної небезпеки. Загальними ознаками є непідконтрольність та висока вірогідність заподіяння шкоди. Спеціальними ознаками є агресія, лють, ймовірність перенесення небезпечних захворювань, розміри тварини та її породність. Для віднесення тварини до джерела підвищеної небезпеки достатнім буде наявність хоча б однієї із перелічених ознак.

Враховуючи ступінь небезпеки, яку може завдати собака бійцівської породи оточуючим, пропонується заборонити фізичним особам утримання собак бійцівських порід, використавши досвід закордонних країн (Латвії, Китаю, Франції, Ізраїлю, Австралії, Німеччини).

У підрозділі 3.2 «Відповідальність за шкоду, заподіяну тваринами» зазначається, що, з урахуванням специфіки тварин, заподіяна шкода може бути різною. Так, в разі знищення або заподіяння шкоди тварині, особа зобов’язана відшкодувати збитки, завдані її власнику. В такому випадку може відшкодовуватися як матеріальна (безпосередня вартість тварини), так і моральна шкода (наприклад, якщо загибель тварини викликала у особи душевні страждання, яких вона зазнала у зв’язку зі знищенням чи травмуванням тварини). Так само і власник тварини зобов’язаний відшкодувати шкоду, яку тварина завдала іншій особі, якщо не доведе, що шкода була завдана внаслідок неправомірних або необачних дій людини (наприклад, якщо особа навмисно роздратувала тварину або нехтувала правилами безпеки).

Доведено, що особа звільняється від відповідальності, якщо використала тварину з метою необхідної самооборони, або у разі виконання службових обов’язків.

Окрема увага приділяється аспектам відшкодування шкоди, заподіяної твариною, яка перебуває на приватній території. Зокрема, власники собак зобов’язані тримати собак (власникам собак, які мають у володінні та (або) користуванні земельні ділянки) на прив’язі і спускати їх з прив’язі лише на території, що має огорожу, яка унеможливлює проникнення собаки за її межі, застерігати написом при вході та по периметру об’єкта або території про наявність таких собак. Натомість аналіз судової практики засвідчує, що наявність такого напису не знімає відповідальності із власника собаки за шкоду, яку тварина може завдати особі, яка проникла на територію. Такі дії можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (вбивство з необережності).

При заподіянні шкоди бездоглядними тваринами відповідальність має нести власник такої тварини в особі місцевої влади.

Пропонується у ст. 1187 ЦК України використовувати дефініцію «службові тварини», а не «службові собаки», оскільки, в якості службовій діяльності можуть використовуватися не лише собаки.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукових задач, що виявились у дослідженні проблематики тварин як об’єктів цивільних правовідносин, удосконалено та адаптовано до потреб практичного застосування запропоновані рішення, сформульовано висновки основні з яких полягають у тому що:

1. Встановлено, що динамічний розвиток майнових суспільних відносин, об’єктом яких є тварини, зумовлює необхідність застосування норм цивільного права для регулювання таких відносин. Досліджуваному питанню приділяли увагу науковці, починаючи з радянських часів. Однак тваринам приділялась увага, здебільшого, як до джерела підвищеної небезпеки, або як виключно до природного ресурсу.

2. Зазначено, що починаючи з давніх часів прослідковується факт не просто шанобливого ставлення до тварин, а залучення тварин як об’єктів різного роду цивільних договорів.

3. На основі аналізу закордонного досвіду, запропоновано ч. 1 ст. 180 ЦК України викласти в редакції: «Тварини є об’єктом цивільних прав, на яких поширюється режим речі, крім випадків, встановлених законом.

4. Запропоновано внести зміни до ч. 3, ст. 325 ЦК України, доповнивши її положенням у редакції: якщо перебування майна не зашкоджує інтересам інших осіб. З урахуванням специфіки утримання тварин, дозволяється обмеження перебування у власності тварин;

5. Визначено, що під цивільними правовідносинами щодо тварин слід розуміти врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, які встановлюють на визначених законом підставах, особливості задоволення інтересів учасників цивільних відносин, що виникають стосовно тварин та зумовлюють виникнення суб’єктивних цивільних прав та обов’язків.

6. Наголошується, що тваринам притаманні як відносини статики (наприклад, утримання людиною домашньої тварини без мети отримання прибутку), так і відносини динаміки (розведення елітних порід тварин та продаж кошенят і цуценят, укладання всіляких договорів (дресирування), предметом яких є тварини). Одним із ключових видів правовідносин на тварин, безперечно є абсолютні правовідносини. Пропонується встановити заборону на перебування у власності фізичних осіб диких тварин, окрім тих, які традиційно утримуються людиною. Особа, яка здійснює нагляд за дикими тваринами, що перебувають у власності юридичних осіб, повинна мати відповідну освіту або навики поводження з подібними тваринами, що має підтверджуватись документами про проходження відповідного навчання. Також пропонується обмежити можливість перебування у власності фізичних осіб тварин, якщо таке утримання перешкоджає інтересам інших осіб.

7. Обґрунтовано доцільність обмеження права власності на тварин шляхом встановлення вікових цензів стосовно власників тварин. у Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження» пропонується встановити, що власником дрібної домашньої тварини (коти, хом’яки тощо) може бути фізична особа, яка досягла 16 років та отримала згоду батьків або інших осіб, які виконують обов’язки батьків на придбання тварини, та юридичні особи. Власником потенційно небезпечних порід собак може бути дієздатна фізична особа, яка досягла 18 років і отримала довідку про проходження навчання в кінологічній організації, та юридичні особи в тому випадку, якщо безпосередній догляд за собакою здійснює особа, яка досягла 18 років і отримала довідку про проходження навчання в кінологічній організації. Власником собак усіх інших порід можуть бути дієздатні фізичні особи, які досягли 18 років, а також юридичні особи. Власником сільськогосподарських тварин може бути дієздатна фізична особа, яка досягла 18-річного віку, та юридичні особи» Детально в роботі розкриваються повноваження юридичних осіб публічного та приватного права в сфері утримання та використання у їх діяльності тварин.

8. Визначено, що вагоме місце посідають договірні правовідносини об’єктом яких є тварини. Аргументується теза про те, що більш доцільним є укладання договору купівлі-продажу в письмовій формі, адже в разі дотримання письмової форми договору, відомості про тварину будуть відображені в письмовому документі, що в подальшому може полегшити процедуру захисту прав у разі виявлення певних негараздів, які можуть бути пов’язані зі здоров’ям тварини або неналежним утриманням. Детальна увага приділяється специфіці перевезення тварин в залежності від виду транспорту.

9. Доведено, що тварина є джерелом підвищеної небезпеки. З метою правильного трактування норм Цивільного кодексу України пропонується внести зміни до ст. 1187 ЦК України. Тварини повинні бути виділені в окрему частину ст. 1187, в якій має зазначатись, що під джерелом підвищеної небезпеки слід вважати тварину як об’єкт матеріального світу. Додатково має бути зазначено, що в разі вчинення діяльності, пов’язаної із утриманням тварини, власник останньої або особа, яка її утримує, повинен забезпечити безпеку оточуючих.

10. Враховуючи ступінь небезпеки, яку може завдати собака бійцівської породи оточуючим, пропонується заборонити фізичним особам утримання собак бійцівських порід, використавши досвід закордонних країн.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.  Луц Д. М. Поняття та місце інституту права власності на об’єкти тваринного світу в сучасному законодавстві України / Д. М. Луц // Митна справа. – 2012. – № 2. – Кн. 1. – Ч. 2.– С. 296–302.

2.  Луц Д. М. Історичні аспекти формування права власності на об’єкти флори і фауни на теренах України у ХІ-ХХ століттях / Д. М. Луц // Вісник Запорізького національного університету. Cерія: Юридичні науки. – 2013. – № 3. – С. 96–101.

3.  Луц Д. М. Перевезення тварин: цивільно-правовий аспект / Д. М. Луц // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. – 2014. – № 12. – Т. 2. – С. 21–24.

4.  Луц Д. М. Тварини в деліктних правовідносинах: цивільно-правовий аспект / Д. М. Луц // Вісник Запорізького національного університету. Серія: Юридичні науки. – 2014. – № 3. – С. 106–113.

5.   Н. Покупка-продажа и дарение животных по гражданскому законодательству Украины / Д. Н. Луц // Legea si Viata. – 2014. – № 000/3. – С. 37–40.

6.  Luts D. N. Features of ownership of wildlife on the legislation of Ukraine / D. N. Luts // Веснік Гродзенскага дзяржаўнага універсітэта імя Янкі Купалы. Серия 4: Правоведение. – 2015. – № 1. – С. 89–93.

7.   М. Розмежування поняття «право власності на об’єкти тваринного світу» та «право природокористування об’єктами тваринного світу» в Україні / Д. М. Луц // Запорізькі правові читання : Тези допов. щоріч. Міжнар. наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 17–18 травня 2012 р.) / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. – Запоріжжя : ЗНУ, 2012. – С. 198–199.

8.   М. Специфіка інституту права власності на об’єкти тваринного світу / Д. М. Луц // Договірне регулювання суспільних відносин : матеріали наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 19–20 квітня 2013 р.) / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. – Запоріжжя : ЗНУ, 2013. – С. 45–48.

9.   М. Проблемні аспекти правового регулювання права власності на об’єкти тваринного світу в Україні / Д. М. Луц // Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин : збірник тез Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Хмельницький, 17–18 травня 2013 р.). – Хмельницький : Хмельницький університет управління та права, 2013. – С. 58–60.

10.  М. До питання про визначення змісту поняття «домашні тварини» / Д. М. Луц // Сучасні науково-практичні проблеми екологічного, земельного та аграрного права : матеріали «круглого столу» (м. Харків, 6 грудня 2013 р.). – Х. : Право, 2013. – С. 273–276.

11.  М. Тваринний світ як об’єкт правової регламентації / Д. М. Луц // Актуальні правові проблеми публічно-приватного партнерства у сфері аграрних, земельних, екологічних та космічних відносин : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 22 листопада 2013 р.). – К. : Видавництво «Прінт Сервіс», 2013. – С. 147–150.

12.  М. Право власності на об’єкти тваринного світу / Д. М. Луц // Договірне регулювання суспільних відносин. Статика та динаміка відносин власності : тези доповід. Всеукраїнської наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 30 травня 2014 р.) / за заг. ред. Р. Б. Шишки, О. Г. Бондаря. – Запоріжжя : ЗНУ, 2014. – С. 113–115.

13.  М. Перевезення тварин залізничним транспортом / Д. М. Луц // Юридична наука і практика: виклики часу : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. – Т. 2 (м. Київ, 12 березня 2015 р.). – К. : Національний авіаційний університет, 2015. – С. 223–226.

14.  М. Договір найму (оренди) тварини / Д. М. Луц // Проблеми здійснення суб’єктивних прав : матеріали круглого столу (м. Полтава, 14–15 березня 2015 р.). – Харків. : ХНУВС, 2015. – С. 60–64.

АНОТАЦІЯ

Луц як об’єкт цивільних правовідносин. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ, 2015.

Дисертація є завершеною науковою роботою, яка присвячена дослідженню комплексу питань теоретичного і практичного характеру, що стосуються проблем правового режиму тварин. У роботі здійснено аналіз рівня розробки наукових думок відносно правового режиму тварин як об’єкта цивільних правовідносин. Автор дисертації приділяє увагу дослідженню історичних аспектів становлення правовідносин щодо тварин. У дослідженні розкривається механізм цивільно-правового регулювання відносин щодо тварин. У роботі на ґрунтовному рівні досліджено особливості договірних відносин, об’єктом яких виступають тварини. З-поміж іншого, автор чітко визначив місце тварин у системі джерел підвищеної небезпеки. Шляхом аналізу судової практики з’ясовано сутність відповідальності за шкоду, заподіяну твариною.

На підставі аналізу українського й зарубіжного цивільного законодавства в дисертації сформульовано наукові висновки та конкретні пропозиції із вдосконалення чинного законодавства України.

Ключові слова: правовий режим тварин, тварини як об’єкт цивільних правовідносин, право власності на тварин, власник тварини, домашні тварини, дрібні домашні тварини, перевезення тварин, договір дарування тварини, договір купівлі-продажу тварини, страхування тварин, джерело підвищеної небезпеки.

АННОТАЦИЯ

Луц как объект гражданських правоотношений. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Институт государства и права им.
НАН Украины, Киев, 2015.

Диссертация является завершенной научной работой, которая посвящена исследованию комплекса вопросов теоретического и практического характера, касающихся проблем правового режима животных. В работе проведен анализ научных взглядов относительно правового режима животных как объекта гражданских правоотношений. Исследованы исторические аспекты становления правоотношений относительно животных. Определены понятие и классификация гражданских правоотношений на животных, раскрывается механизм регулирования правоотношений в отношении животных. Детальное внимание уделяется рассмотрению договорных отношений, объектом которых выступают животные (договор купли-продажи животного, договор дарения животного, договор найма (аренды) животного, договор о предоставлении услуг, договор страхования животного, договор перевозки).

Предлагается внести изменения в Правила перевозки животных железнодорожным, авиационным, городским электротранспортом, автомобильным транспортом, метрополитеном, введя единую дефиницию «мелкие домашние животные» вместо определений «комнатные животные», «мелкие животные», «мелкие звери».

Устанавливается место животных среди источников повышенной опасности, выясняется сущность ответственности за вред, причиненный животным.

В исследовании обобщается судебная практика по решениям судебных споров относительно животных. На основании анализа украинского и зарубежного гражданского законодательства сформулированы научные выводы и конкретные предложения по совершенствованию законодательной базы Украины.

Предлагается внести изменения в ч. 3, ст. 325 ГК Украины, дополнив ее положением в такой редакции: «если нахождение имущества не препятствует интересам других лиц. С учетом специфики содержания животных, допускается ограничение пребывания в собственности животных».

Ч. 1 ст. 180 ГК Украины предлагается изложить в редакции: «Животные являются объектом гражданских прав, на которых распространяется режим вещи, кроме случаев, установленных законом».

В Законе Украины «О защите животных от жестокого обращения» предлагается установить, что владельцем мелкого домашнего животного (кошки, хомяки и т. п.) может быть физическое лицо, достигшее 16 лет и получившее согласие родителей или других лиц, выполняющих обязанности родителей на приобретение животного, а также юридические лица. Владельцем потенциально опасных пород собак может быть дееспособное физическое лицо, достигшее 18 лет и получившее справку о прохождении обучения в кинологической организации, и юридические лица в том случае, если непосредственный уход за собакой осуществляет лицо, достигшее 18 лет и получившее справку о прохождении обучения в кинологической организации. Владельцами собак всех пород могут быть дееспособные физические лица, достигшие 18 лет, а также юридические лица. Владельцем сельскохозяйственных животных может быть дееспособное физическое лицо, достигшее 18-летнего возраста, и юридические лица.

Учитывая степень опасности, которую может нанести собака бойцовской породы окружающим, предлагается запретить физическим лицам содержание собак бойцовских пород, изучив опыт зарубежных стран.

Ключевые слова: правовой режим животных, животные как объект гражданских правоотношений, право собственности на животных, собственник животного, домашние животные, мелкие домашние животные, перевозка животных, договор дарения животного, договор купли-продажи животного, страхование животных, источник повышенной опасности.

SUMMARY

Lutc D. N. Animals as an object of civil legal relations. – On the right of manuscript.

The dissertation for the degree of candidate of legal sciences, specialty 12.00.03 – Civil law and civil procedure; family law; international private law – V. M. Koretsky institute of state and law of National Academy of sciences of Ukraine, Kyiv, 2015.

This dissertation is a scientific research of complex of theoretical and practical problems, relating to the legal regime of animals. The author analyzes the level of development of scientific views regarding the legal regime of animals as an object of civil relations, the historical aspects of the formation of relationships on animals are studied, the place of animals in the system of objects of civil rights is found. The concept and classification of civil relations on animals are defined, the mechanism of legal regulation on animals is revealed, the contractual relationships with animals are considered. The place of animals among other sources of increased danger is set, thr essence of liability for damage caused by animals is defined, the judicial practice of resolving disputes concerning animals is summarized. The scientific conclusions and specific proposals of improvement of the legislation of Ukraine are made on the basis of Ukrainian and foreign civil law.

Keywords: the legal regime of the animals, the animal as an object of civil relations, ownership of the animal, the owner of the animal, pets, small pets, animal transportation, the animal donation contract, the sale contract of animal, the insurance of animals, the source of increased danger.

 

Підписано до друку 08.10.2015 р. Формат 60х90/16.
Папір офсетний. Друк цифровий.

Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9. Наклад 100 прим.

Віддруковано у «Копі-центрі А0».

м. Запоріжжя, в

Тел.: [phone]