Родинне свято.
Мета: згуртувати учнівський та батьківський колективи; розвити в учнів почуття обов’язку перед родиною, старими і молодими членами сім’ї, вміння слухати і підтримувати мир і злагоду в родині, виховувати повагу до сім’ї, любов до батьків, братів і сестер.
14 – й учень.
Сьогодні в нас родинне свято,
Зійшлися мами, тата, бабусі, дідусі,
Сестрички, братики – усіх нас так багато!
Нам так хотілося, щоби зібрались всі
15 – й учень.
Бо це ж чудово, як батьки і діти
У свято й будні завжди поруч йдуть.
Сьогодні всім нам можна порадіти,
Що в нас родини дружно так живуть.
16 – й учень.
Народна мудрість нас попереджає;
Гни деревце, ще поки молоде.
Вчи діток, як малі – це кожен добре знає,
Від цього правила не дінешся, ніде.
17 – й учень.
Батьки і діти! Діти і батьки!
Не розділили і одвічне коло.
Ми засіваємо житейське поле
І не на день минущий – на віки.
Вчитель.
Шанування батьків своїх — один із найсвятіших обов'язків людини і неоплатних боргів дітей. Найдорожчі у світі люди — рідні батьки. Вони завжди простять, зрозуміють, вислухають. Поки живі батьки, ми всі щасливі, поки живі батьки — кожен із нас залишається дитиною і в 20, і в 30, і в 40 років. Спочатку батьківські очі дивляться на нас з любов'ю, потім — з гордістю, а далі — з надією. Зростають діти — старіють батьки, це — неминуче, це — невблаганність часу.
Наші батьки — це мама і тато, батьки наших батьків — дідусь і бабуся. Але дерево нашого роду не буде квітувати і зеленіти, якщо ми підрубаємо його корені, якщо втратимо пам'ять роду свого.
Знати свій родовід, зберігати про нього пам'ять — це наш обов'язок не лише перед минулим, але й перед майбутніми поколіннями. Доки існує життя на землі, доти роду людському нема переводу.
20- учень.
На щиру розмову
Зібрались ми з вами
Розмову сьогодні
Присвятимо мамам,
А ще татусям, дідусям і бабусям,
Братам і сестричкам.
21 - й учень.
Я всім вам вклонюся,
Бо ви того варті!
Ми любимо вас!
Це свято – сюрприз вам,
Кохані, від нас.
22 - учень.
Ми готували вам сюрприз
Старанно і завзято.
Спасибі вам, що ви прийшли
На це родинне свято.
23 - учень.
Спасибі вам за те, що ви
Веселі та привітні!
Спасибі вам за те, що ви…
Ви просто є на світі!
24 - учень.
Кохані наші, чарівні,
Найкращі, найрідніші
Ми заспіваєм вам пісні
І прочитаєм вірші.
1 – учень.
Я з’явився на світ із любові та мрії.
Із щасливих татусевих й маминих снів.
Ще були в тата й мами високі надії.
Як же мама зраділа! Як тато зрадів!
2 – учень.
Народилось дитятко, маленька кровинка,
Що від тата і мами життя поведе.
Ще безпомічна, крихітна їхня дитинка,
Але виросте скоро, час швидко іде.
3 – учень.
От ми вже й підросли. Ходим в школу щоднини.
Любим дуже книжки, ігри різні, свята.
Але дуже важливо ще те для дитини,
Коли тато є й мама, родина свята.
4 – учениця.
Тоді легко і просто, завжди є порада,
Є підтримка і ласка, любов, доброта.
Пригорнутись до тата і мами я рада,
І тоді найскладніша проблема — проста!
Звучить пісня «Батьки мої» І. Федішин.
Вчителя.
Кожний народ має свої святині. Головна святиня кожної людини — це перш за все мати.
Народна мудрість говорить, що батько тримає хату за один кут, а мати — за три кути. Клопоти по господарству, виховання дітей, створення затишку в оселі — усе це лежить на плечах матері. Вона віддає дітям ласку, любов, здоров'я, життя. Мати — це той вогонь, що зігріває оселю щирою любов'ю, єднає родину. Мати — символ усього найкращого, найбагатшого, найліпшого і найціннішого, що є в нашому житті.
5 – й учень
Чи є в світі що світліше,
Як мамині очі,
Що все зорять за дітками,
Вдень і серед ночі?
Чи є в світі що миліше,
Як мамині руки,
Що працюють для дитини
Щиро, без принуки?
Чи є в світі що щиріше,
Як серденько мами,
Яке б'ється для дитини днями і ночами?
Чи є в світі що дорожче,
Як мама кохана,
Що трудиться для дитини
До ночі відрана?
Вона посварить і покарає,
I приголубить над усе.
I кожний матінку чекає —
Вона гостинець принесе.
Вона нас всіх за руку в школу
Колись уперше привела,
Ясну усмішку світанкову
Нам на дорогу всім дала.
Вчитель.
Немає нічого світлішого від слова «мати». Воно народжується разом із нами, із першого вигуку «ма-ма», з отих миттєвостей, коли ми починаємо розуміти, що навколо нас — люди. I найрідніша, наймудріша серед них — мати. Ота, що на світі одна.
6 – й учень
Яке велике щастя жити у цьому світі, усміхатися сонечку, чути грайливу пісню струмочка, веселий спів пташок навесні, бачити безмежне блакитне небо, а темної ночі — міріади яскравих зірок, милуватися різнобарвними квітами на землі, ходити босоніж по зеленій травичці і відчувати приємний дотик холодної роси. Справді — це велике щастя. І всьому цьому ми завдячуємо найдорожчій людині у світі — своїй рідній матусі, яка народила нас, дала цю радість життя. Це ж з її крові і плоті ми з’явились у цей надзвичайно прекрасний світ, це ж її турботами виплекані, виховані, нагодовані ми виросли і йдемо по землі.
Вчитель.
Мама! Найрідніша людина у світі, найдорожча, бо вона дала нам найбільше — щастя жити. У кожного з нас є своя мама і її образ супроводжує нас усе життя. Її тепла посмішка, лагідні руки, найрідніший голос, її похвала чи застереження живуть у кожному з нас з дитинства і до кінця наших днів. А ми, діти, не завжди бували лагідні з нею, частенько були неслухами і приносили прикрість своєю поведінкою, та мамине всепрощаюче серце завжди любило нас, оберігало від усього на цій землі. Чи ж не тому ми хочемо сказати їй найкращі слова вдячності. Тільки іноді буває пізно. Ми, чомусь, набагато пізніше, як належить, бачимо і усвідомлюємо роль мами у нашому житті, тому часто за її життя ми так і не встигаємо сказати теплі слова, пригорнути і потурбуватися за неї як слід. Вона нам прощає, вона нас любить і захищає, пригортає крильми величезної материнської любові, де б ми не були. Бо вона — мати... Мати, ненька, матуся, матінка, мамочка — єдина людина у світі, яка не буває байдужою до своїх дітей. У ній стільки милосердя, співчуття, турботи, ласки... Бережіть своїх матерів, говоріть їм приємні слова, любіть їх, турбуйтеся про них, доки вони живі, бо настане час і вам не буде до кого прийти та прихилити свою посивілу голову. Бережіть своїх матерів.
7 – й учень.
Мати білить хату на свято,
Бо приїдуть сини і онуки.
Стіни льоном цвітуть синювато,
Пахнуть квітами мамині руки.
Заховавши у закуток втому,
З рушниками розвішала спокій,
Розмальовує півнями комин
І дзвенить її голос високий.
Мене кличе з доріг він дитинно
У затишшя до рідної хати,
Де чекає в турботах гостинно
Неутомна і лагідна мати.
Ще з порога уздрівши: «Синочку,
Ти - як сонце із ясного неба!
А я вишила нову сорочку
Із пахучого льону для тебе».
І вже в хаті матусине свято
Вгамувало всі болі й розлуки.
Та горить моє серце, як ватра,
За натруджені мамині руки.
Звучить пісня «Мамочко моя » Н. Май.
Вчитель.
Наш народ споконвіку шанував матерів. Вирушаючи у далеку путь чи повертаючись додому, діти цілували мамині руки, що виростили їх, пестили і захищали від лиха.
Тож і ви кажіть кожного дня своїм матерям ласкаві слова, бо хто ж боронить вас від бід, хто іще здатний присвятити вам своє життя і серце. Недаремно в народі кажуть: «У дитини болить пальчик, а в матері — серце».
18 – й учень.
Кожен любить свою маму,
Бо вона найкраща сама,
Найдорожча нам людина -
Люба мамочка єдина!
І тому ми вам бажаєм,
Щоб, як віти ви цвіли,
Щоб завжди здорові, гарні
І щасливі ви були!
19 – й учень.
Тебе піснями славлять у віках
І будуть щиро славити поети,
Бо ти на теплих лагідних руках
Плекаєш світле майбуття планети.
20 – й учень.
Хоч часу ми буваємо не чемні,
І дуже ви хвилюєтесь за нас,
Але у серці знаємо, напевне,
Ми більше радуємо вас.
Вчитель:
Шановні батьки! До вашої уваги ми представляємо Вам представлення, яке готували на Господарочку — 2013 року. Учасниця від класу — Сіроока Каріна, їй допомагали: Кореліна Євгенія, Торопенко Андрій та Барабаш Руслан. Каріна отримала титул _____________________.
8 – й учень.
Усе в житті міняється і в’яне,
Усе мина, відходить на завжди.
Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне
Лиш татові слова зі мною на завжди.
Усе що є в житті, то долі повеління,
А все, що є в мені, то батькове учіння.
Від батька в мене є терпіння і удача,
І розум, батьку мій, це твоя добра вдача.
Люблю усе живе, що квітне і буяє,
Це батьку, мабуть, я також від тебе маю.
Ти передав мені усе, що сам умієш,
І наділив мене усім, що сам ти знаєш.
Життя іде – бреде, квітує і згасає,
Науку цю твою я завжди пам’ятаю.
Нехай ідуть роки. І дні у млі згасають,
А ти для мене є теплом землі – я знаю.
Твоє добро святе і людяність велика,
І відданість землі і совість у душі
Це те усе в тобі за що я поважаю.
І голову свою в уклін тобі схиляю.
9 – й учень.
Безслідно в житті не проходить нічого,
І те, що посієш,— до часу зійде.
Якщо ти забувся до батька дорогу,
То син твій до тебе її не знайде.
Вчитель.
Батько... Тато... Суворий. Вимогливий. А любов до дітей — стримана і врівноважена. Недарма кажуть, що дитину потрібно любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою є батьківська любов.
Батько має обов'язок піклуватися про родину, годувати її та захищати. Татко може і насваритись, якщо це потрібно. Кожне зауваження сприймається як належне, тому що його робить глава сім'ї. І робить, найчастіше, справедливо.
Споконвіку діти до батька зверталися на ВИ. А називали його ніжно і любляче: тато, татко, татечко, татонько, татусенько, татуньо, татусю..
10 – й учень.
Мої руки незупинні то у фарбі, то у глині.
Що не вміють руки нині – перейнять скоріш повинні.
Я навчаюся у тата молоток в руках тримати.
Скоро буду майструвати, бо навчаюся у тата!
21 – й учень.
Татку, татусенько, таточку, тату,
Кращого в світі немає навкруг!
Татоньку, хочу тебе я обняти.
Ти – мій порадник, заступник і друг!
22 – й учень.
Дорогий, хороший, любий тату,
Кращого за тебе не знайти!
Дорогий, хороший, любий тату,
Як чудово, що у нас є ти!
23 – й учень.
Рідні наші, любі тата,
Ми вітаєм вас на святі
Ми вас любим щиро-щоро,
Вам бажаєм щастя й миру!
Вчитель.
Роль батька в сім'ї неоціненна. Отож, учися шанувати свого тата. Його слова, його приклад мають бути святим законом у будь-якій родині.
11 – й учень.
Татова любов — як літній день,
Пахне потом, хлібом, споришами…
Не знайти такої вам ніде, —
Ну — хіба що на долонях мами.
Татова любов — як джерело,
Чиста, світла: п’ю — і не нап’юся.
Ще такої в світі не було, —
Ну, хіба що у очах матусі.
Татова любов — немов меди,
Солодко від неї, аж не йметься.
Спробуй, ще таку десь віднайди, —
Ну, хіба що в материнськім серці.
Татова любов — мов океан,
Де — ні дна, ні берега земного…
В неї, справді виміру нема,
Бо вона, як в матері, від — Бога.
Звучить «Пісня про тата » Н. Май.
Вчитель.
Ніхто немає права засуджувати своїх батьків. Кожен повинен зрозуміти просту істину — батьки дали нам життя. І кожен у хвилини непорозуміння чи образи повинен повторювати ці слова: «Своєю появою на світ я завдячую тобі».
Вчитель:
У наших предків охоронців родинного вогнища була богиня Берегиня. Ми теж її знаємо. Прокидаємось уранці наспіх з’їдаємо сніданок приготований її руками, і біжимо до школи, забуваючи поцілувати ці руки. Засинаючи у вечері, бачимо над собою її лагідні очі, забуваючи іноді тим очам сказати лагідне "На добраніч”. Це берегиня – наша бабуся. "Бабуся – невтомна бджілка і пече і варить, і внуків приголубить.” Діти – це діти, а справжні діти – це онуки. Онуків люблять більше ніж дітей. Бабуся! Це мамина або татова мама. Вона прожила вдвічі довше, ніж мама чи тато, бачила в житті вдвічі більше. І ти мабуть, удвоє дорожчий для неї, бо ти дитина її дитини. Сивина… одним бабуся вона прикрашала скроні, іншим зовсім вибілила коси. І кожна сивина свідчить про те, що не завжди їх слухали їхні діти та й внучата. І боліло у бабусь серце за нас, за наших мам і тат, а волоски сивіли.
24 – й учень.
Дай бабусю, поцілую
Сивину твого волосся
Теплим диханням зігрію
Снігом вибілені коси.
25 – й учень.
Рідненькі бабусі!
Ви завжди у роботі.
На вас кинуті діти
Нема часу й хворіти
Густі зморшки покрили
Ваше добре лице
І все менше в вас сили
Пам’ятати про це!
26 – й учень
Рідненькі бабусі!
Сьогодні ми хочемо вам спасибі сказати
За недоспані ночі
За натруджені руки
І за добрі поради
Ми вас любимо щиро і діти і онуки.
Зичим здоров’я вам, миру,
І цілуєм вам руки.
(онуки цілують руки своїм бабусям)
Вчитель:
Тільки вслухайся: бабуся, бабусенька, бабуня-солодуня!
Яке ніжне, красиве, лагідне і пестливе слово! А ми — її внучатка, дівчатко чи хлоп'ятко. Бабуся — невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть все, навіть останньою краплиночкою води поділиться. А дбає бабуся про тебе тому, що ти — її дитиночка-кровиночка. А чого тільки нас не навчають бабусі: прясти та ткати, шити і вишивати, садити і вирощувати квіти, готувати їжу та білити хату, працювати на городі і в полі. Бабусі передали нам, як скарб, численні народні звичаї і поради, успадковані від попередніх поколінь. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвилин, коли люба бабуся оповідала байки, казки, не забудете ніколи.
1-й учень
Бабцю люба, бабцю дорогенька,
Чи колись була ти, як ось я, маленька?
Чи колись була ти, бабцю, молодою,
Із рум'яним личком, з русою косою?
Чи була у тебе до колін спідничка?
Чи тобі казав хтось: «Ти моя синичка»?
2-й учень
А колись, бабусю, лялькою ти гралась?
Ти її жаліла, як вона ламалась?
А чому, бабусю, треба всім старіти?
А хіба не має на оте все ліку?
А хіба не можна жити літ без ліку?
3-й учень
Люба, добра бабцю,
Ми, твої внучата,
Звертаємось до тебе,
Щоб щастя побажати.
4-й учень
Хай тебе в своїй опіці
Бог не одпускає,
Хай тобі тривке здоров'я
Й силу посилає.
9-й учень
А до того, наша бабцю,
Хай ще на додаток,
Гордість дасть тобі й утіху,
За нас, за внучаток.
10-й учень
Моя бабуся люба, гарна й мила,
Вона найкраща від усіх людей,
І хоч вона вже трохи посивіла,
Але так щиро любить нас — дітей.
20-й учень
Люба бабусенько, сонечко ясне!
Хай твоя доля буде прекрасна!
Хай дні пролітають, біжать хай літа,
А ти будь, бабусю, завжди молода!
Вчитель:
Дорогі бабусі! За щоденними турботами ми не маємо часу щиро подякувати за все добро, яке ви зробили для дітей, онуків. Побажаєм вам сто років жити. Без горя, сліз і без журби. Хай з вами буде щастя і здоров’я на многії літа, назавжди.
Вчитель:
Знову повертаємося до наших шкільних буднів. У грудні місяці в школі проходив тиждень козацтва. На конкурсі «Козачок – 2013» наш клас достойно представив Торопенко Андрій. Йому допомагали: Яковенко Андрій, Овсяник Максим, Радченко Владислав, Іванова Таня, Кореліна Женя та Ксенко Поліна. То ж до вашої уваги представляємо виступ, який ми готували на представлення.
Вчитель:
Того ж дня, ми показували і таланти. Пухляков Максим із гуморескою «Карлсон».
Вчитель:
Постійним помічником бабусі є дідусь – господар родини. Святість цієї близькості людини завше була незаперечною. У гомінкому велелюдді ми якось трохи притупили свою увагу і повагу до діда. Мудре, хоч іноді й суворе дідусеве слово, вміння заохотити до праці, розповісти цікаві спогади, наповнені природним, народним дотепом, прислів’ями і приказками легендами, - саме таким незамінним помічником і доброзичливим учителем він є для кожного з нас.
19 – й Учень. Мій сивий, лагідний дідусю,
Я до землі тобі вклонюся,
За теплоту твою і ласку,
За мудре слово, гарну казку.
Спасибі, вам за те, що нам читали казку,
За вашу лагідну усмішку,
За те, що з нами в ліс ходили
На поле і в зелений гай.
За те спасибі, що навчили
Любити палко рідний край.
Руки ласкаві цілуєм!
Літ до ста жити вінчуєм.
24 – й учень:
Дідусь. це справжня енциклопедія. Незабутні його розповіді, цікавинки надовго закарбовуються в пам'яті, тому що виховують любов до природи, її тваринного і рослинного світів, вчать нас мудрості та краси, благородства і мужності.
Дідусь... Ця людина в нашому житті завжди викликає повагу. Досвід, отриманий у спадок від нього, залишається золотим здобутком на все життя. Про життєву мудрість наших дідусів складено чимало легенд, давніх історій. Ось послухайте одну із них.
Вчитель:
Був колись такий закон — знищувати старих людей, які вже не могли виконувати роботу. Старший син виводив батька чи маму у глухий ліс і залишав там. А один чоловік пішов проти закону: пожалів свого батька, заховав його у глибокій землянці в пущі.
Рік живе старий, два. Ніхто про те не знає. І впав на їхню землю неврожай лютий, а за ним — холодна, затяжна зима. Все поїли люди, навіть насіння. Розмерзлася земля, а сіяти нічого. Прийшов тоді син до батька й каже: «Будемо гинути, тату, усі разом»,— і заплакав. «Не плач, сину,— є порятунок. Розбери стріху на хаті, розтруси її по всьому полю, і зійде зерно, що в колосках невимолочених лишилось». Зробив син так, як велів батько. І зійшло жито — густе, могутнє, і був урожай невидимий.
Прийшли до того чоловіка люди і запитали, хто навчив його так чинити. І чоловік зізнався, що порушив закон, не вигнав батька. Зажадали люди побачити того діда.
Він вийшов до них,— сивий, згорблений, зіперся на костур і каже: «Я смерті не боюся, бо давно готовий до неї. Убийте мене, а сина пожалійте, як він мене пожалів».
Заспокоїли діда і прийняли новий закон роду: «Берегти й шанувати старих людей за роки, за мудрість, слухати їхню раду й чинити, як вони скажуть. І доглядати їх до самої смерті». А хто не виконає цього закону — буде проклятий навіки вічні.
14-й учень
Дідусю мій рідненький,
Я так тебе люблю!
Вродливий ти своєю добротою
І серцем, що для нас живе.
Дай Бог тобі здоров'я і спокою,
Сто літ живи і знай:
Ми любимо тебе.
15-й учень
Я вітаю свого діда,
І таке йому скажу:
— Із тобою я дружу!
Ти хороший, ти ласкавий,
Ти привітний, гарний, славний,
Будь здоровим, не хворій,
Дідусеньку, рідний мій!
16-й учень
Хай в житті вам радість буде,
Процвітайте, як той цвіт.
Дай же, Боже, любим дідусям
Многих, добрих, щасних літ!
17 – й учень.
На світі білому єдине,
Як і Дніпрова течія,
Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім'я.
12 – й учень.
Доки батько живий,
Доки мама жива,
Поспішайте сказати
Найніжніші слова:
«Мамо рідна, живи!
Рідний тату, живи!
Найдорожчі у світі —
Це ви!
Тільки ви!»
13 – учень.
To буде вам життя гладеньке!
Шануйте матерів!
Мені болить, коли матуся,
Що має дочок і синів,
Живе одна, немов ота бабуся,
На схилі посивілих днів.
Працює вдень, не спить ночами
I часто зрошує сльозами
Тверду подушку на зорі.
Скотину порає в дворі,
А вдень копає на городі.
Уста шепочуть: «Світе мій!
Як важко жить мені одній».
Одна-однісінька та й годі...
Цим віршем нагадать хотів:
Шануйте, друзі, матерів!
Вчитель:
Ну що ж, настав час переглянути виставу «Колобок».
Вчитель:
Батько і мати дали вам життя і живуть для вас. Їхнє щастя у вашій посмішці, ваших успіхах, вашому здоров’ї. Тож любіть і цінуйте своїх батьків, не завдавайте їм болю, образи і прикрощів. Умійте поважати працю батьків, адже вони працюють заради вашого добробуту.
Три нещастя може спіткати людину – старість. Смерть і лихі діти – говорить українська народна мудрість. Старість – невідворотна, смерть – невмолима, перед цими нещастями ніхто не зможе зачинити двері свого дому. А від лихих дітей можна зберегти оселю. І це залежить не лише від ваших батьків, а й від вас самих.
Звучить пісня Н. Яремчука «Батько і мати».
Вчитель:
В Україні залишається традицією сімейна мораль, коли з великою пошаною ставляться до старших, поважають їх, допомагають їм і постійно турбуються про них. Все, що залишилось на згадку від старших поколінь — їхня мудрість, поради, хатні речі, які вони зробили чи придбали,— оберігають кожного з нас і звуться оберегами.
Батькова хата, мамина пісня, дідусева казка, бабусина вишивка, батькова криниця — все це наша родовідна пам'ять, символи України, наші обереги.
Бути хорошими дітьми означає не допустити, щоб старість батька і матері була отруєна вашими поганими вчинками. Пам’ятайте, що ранню старість і хвороби батьків приносять не тільки важка праця, втома, але й хвилювання, тривоги, прикрощі. Найбільше вражає батьків невдячність, байдужість сина чи доньки. Будьте гідними своїх батьків, бережіть їх.
24 – й учень.
Нехай всі родини, як пишний вінок,
Щастям барвистим будуть багаті.
Бабусю шануймо і дідуся,
Матусю любімо і тата,
Нехай родина дружна уся
Буде на радість завжди багата!
Хай тішаться внуками бабуся і дід,
Хай тато і мама радіють дитині
Хай буде, як дуб, могутній наш рід!
Хай злагода й мир запанують в родині!
Звучить пісня
