УКРАЇНА
ПЕРША ДИСЦИПЛІНАРНА ПАЛАТА
ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ
УХВАЛА
27 квітня 2017 року | Київ | № 000/1дп/15-17 |
Про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Київського окружного адміністративного суду |
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – , членів та , розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя за результатами попередньої перевірки заяви Середи Максима Леонідовича, яка надійшла з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, стосовно судді Київського окружного адміністративного суду Журавля Валерія Олександровича,
встановила:
до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) 31 липня 2014 року надійшла заява про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Київського окружного адміністративного суду відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі – Закон ).
У заяві зазначено, що суддя прийняв постанову про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом . У зв’язку із цим суддя підлягає перевірці на підставі пункту 4 частини першої статті 3 Закону .
На підставі частини п’ятої статті 2 Закону заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 19 травня 2016 року заява за унікальним номером С-2284/0/7-14 була передана члену Вищої ради правосуддя для розгляду.
30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 2 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон ). Згідно з пунктами 1-9 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя.
На підставі пункту 33 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону заяви, які передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону , дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження.
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон ), який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя.
Статтею 42 Закону визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: попереднє вивчення та перевірка дисциплінарної скарги, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
За результатами перевірки наведених у заяві відомостей член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя запропонував відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді
Заслухавши доповідача – , розглянувши заяву , Перша Дисциплінарна палата встановила таке.
10 січня 2014 року, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 000/116/14-а за позовом виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області до Центру захисту прав людини «Свобода», Київської обласної організації партії «Союз», Київської обласної організації Демократична партія угорців України, Київської обласної партійної організації Зелена екологічна партія України «Райдуга» про обмеження права на мирні зібрання, суддя виніс постанову, якою задовольнив цей адміністративний позов, установивши обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори тощо) шляхом заборони відповідачам проведення заходів з 11 січня по 11 лютого 2014 року по вулиці Шевченка, 2 у місті Ірпені Київської області.
При розгляді справи судом було встановлено, що 10 січня 2014 року о 13:00 Ірпінській міській раді Київської області стало відомо про намір цих організацій з 11 січня по 11 лютого 2014 року провести: мирні заходи на підтримку Євромайдану, пікетування з вимогою організації контролю над процесом ремонту дорожнього покриття в Україні, громадську кампанію «Ні політрепресіям» та громадсько-політичну акцію під гаслом «Свободу політв’язням». Під час їх проведення планувалось використовувати гучномовці, транспаранти, плакати, прапори, туристичні та агітаційні намети, звукопідсилювальну апаратуру. Заходи мали проводитись по вулиці Шевченка, 2 у місті Ірпені Київської області. Орієнтовна кількість учасників заходу – 1950 осіб.
Позивач стверджував, що оскільки поруч з указаною адресою розташовано багато житлових будинків, проведення цих мирних зібрань призведе до порушень прав людей на особисте життя, їх недоторканність, відпочинок, що закріплені Конституцією України. Крім того, рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 26 лютого 2013 року № 35 визначено місця на території міста Ірпеня, які рекомендовані для проведення мирних зібрань, і відповідач не позбавлений права провести свої заходи в цих місцях.
10 січня 2014 року позивач звернувся з відповідними листами до Ірпінського комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Ірпінь», Ірпінського міського відділу ГУМВС України в Київській області та до Ірпінської центральної міської лікарні.
На вказані листи отримано відповіді з міліції, відділу охорони здоров’я, Ірпінського КЖЕП «Ірпінь» щодо неможливості забезпечення громадського порядку та надання медичної допомоги учасникам мирного зібрання під час його проведення. Також у своїй відповіді Ірпінським МВ ГУМВС в Київській області звернуто увагу на те, що проведення цього заходу може призвести до грубого порушення громадського порядку, безпеки учасників дорожнього руху, а також до надзвичайних подій.
У письмових поясненнях, надісланих до ТСК, суддя вказав, що при прийнятті постанови враховано події, що відбувалися з 30 листопада 2013 року, кількість осіб, які зазнали при цьому тілесних ушкоджень, про що неодноразово висвітлювалось у засобах масової інформації, взято до уваги повідомлення компетентних органів про неможливість забезпечення ними правопорядку, надання медичної допомоги та визнано, що проведення таких заходів може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей.
У зв’язку з наведеним він заборонив проведення запланованого мітингу.
Відповідно до статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод здійснення прав на свободу мирних зібрань не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання врегульовані статтею 182 КАС України.
Згідно з частиною п’ятою зазначеної статті суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей.
Єдиною правовою підставою для задоволення позову органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є визнання судом того факту, що проведення такого заходу може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей. Така небезпека не повинна бути уявною, а має ґрунтуватися на конкретних фактах чи даних про наявність реальної загрози інтересам національної безпеки та громадського порядку.
Перевіркою встановлено, що суддя при прийнятті 10 січня 2014 року постанови у справі № 000/116/14-а допустив порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи суд не проаналізував, чи докладали органи державної влади та місцевого самоврядування зусиль для забезпечення одночасного проведення масових заходів, натомість переклав обов’язок доведення можливості проведення одночасних заходів на відповідача. Також не було враховано того, що невиконання чи неналежне виконання суб’єктом владних повноважень свого обов’язку, передбаченого законом, не може бути підставою для обмеження конституційних прав осіб.
Крім того, суддя прийняв рішення про заборону мирних зібрань на непропорційно великий строк без достатнього обґрунтування необхідності такої заборони. Сама лише наявність повідомлення про заплановане проведення мирних зібрань протягом січня – лютого 2014 року жодним чином не свідчить, що органи влади не могли вжити заходів для забезпечення безперешкодного проведення зібрань протягом такого значного періоду часу.
У матеріалах адміністративної справи містяться повідомлення Центру захисту прав людини «Свобода», Київської обласної організації партії «Союз», Київської обласної організації Демократична партія угорців України, Київської обласної партійної організації Зелена екологічна партія України «Райдуга» про проведення акцій та мирних заходів, однак судом під час вирішення справи не було перевірено право осіб, які підписували ці повідомлення про наміри проводити зазначені мирні заходи, на такі звернення.
Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 000 у редакції, яка діяла на час розгляду справи судом, допущення суддею істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакціях, чинних на час розгляду справи судом, законодавцем були встановлені строки давності притягнення судді до відповідальності. Так, дисциплінарна відповідальність застосовувалась не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
З дня ж вчинення суддею дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності та перебування судді у відпустці, минуло більше року.
Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що такий строк не може бути більшим ніж три роки з дня вчинення проступку (частина одинадцята статті 109 цього Закону).
Запровадження такого строку є заходом, який погіршує становище судді порівняно з регулюванням, яке було чинним на момент вчинення дисциплінарного проступку.
Частиною першою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо закінчився встановлений законом строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Враховуючи наведене, керуючись статтею 108 Закону , пунктом 4 частини першої, частиною другою статті 45 Закону , Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Київського окружного адміністративного суду Журавля Валерія Олександровича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Члени Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя |
|
