Регистрация




Ссылка на сайт:
Давні мелодії “Музикальної кам’яниці”.
Скачать файлы:
Дім Соломії Крушельницької, як і кожна стара львівська кам’яниця, має свою історію. Історію офіційну, яка зафіксована в документах, що зберігаються в архівах міста, а також історію неофіційну, яку творять і зберігають у своїй пам’яті її мешканці, передаючи нащадкам з покоління в покоління.

З архівних документів довідуємося, що цей дім було збудовано у 1884 році за проектом міського будівничого Якуба Кроха і першими його власниками були міщани: С. Бачинський, згодом – Ю. Горошкевич. Соломія Крушельницька придбала будинок наприкінці 1903 року. Газета “Діло” так відгукнулася на цю подію: “П. Сальомеа Крушельницка, що в сегорічнім зимовім сезоні співає в Неаполі в театрі “San Carlo” і за кождим виступом докидає золотий листок до давно здобутого вінця незвичайної слави, набула у Львові величаву двоповерхову каменицю при ул. Крашевского, ч.23. І одною, і другою новиною радуємося і витаємо п. Сальомею Крушельницку – вірну доньку Руси-України як горожанку в городі Львові.” Співачка купила будинок з метою допомогти своїй чисельній родині, яка після смерті батька, о. Амвросія Крушельницького (31.12.1902 р.), залишилася в скрутному матеріальному становищі.

Давні мелодії “Музикальної кам’яниці”.

 

         Дім Соломії Крушельницької, як і кожна стара львівська кам’яниця, має свою історію. Історію офіційну, яка зафіксована в документах, що зберігаються в архівах міста, а також історію неофіційну, яку творять і зберігають у своїй пам’яті її мешканці, передаючи нащадкам з покоління в покоління.

         З архівних документів  довідуємося, що цей дім було збудовано у 1884 році за проектом міського будівничого Якуба Кроха і першими його власниками були міщани: С. Бачинський, згодом – Ю. Горошкевич. Соломія Крушельницька придбала будинок наприкінці 1903 року. Газета “Діло” так відгукнулася на цю подію: “П. Сальомеа Крушельницка, що в сегорічнім зимовім сезоні співає в Неаполі в театрі “San Carlo” і за кождим виступом докидає золотий листок до давно здобутого вінця незвичайної слави, набула у Львові величаву двоповерхову каменицю при ул. Крашевского, ч.23. І одною, і другою новиною радуємося і витаємо п. Сальомею Крушельницку – вірну доньку Руси-України як горожанку в городі Львові.” Співачка купила будинок з метою допомогти своїй чисельній родині, яка після смерті батька, о. Амвросія Крушельницького (31.12.1902 р.), залишилася в скрутному матеріальному становищі.

         Найповнішу інформацію, про історію будинку та його мешканців, знаходимо у спогадах Одарки Бандрівської, котра, як завжди, дбайливо записувала все, що стосувалося її знаменитої тітки та родини. Спогади настільки цікаві, що було б шкода переказувати їх, чи використовувати, вириваючи з контексту окремі факти, тому дозволимо собі  більш обширні витяги з цих матеріалів. Отже, О. Бандрівська пише: “Тітці Соломії (після смерті А.Крушельницького – Г.Т.) прийшлося думати про забезпечення життя своєї матері Теодори Григорівни, трьох молодших сестер і брата Володимира. Їй прийшла ідея купити  будинок у Львові, з якого чиншові доходи мали б покрити видатки на життєві потреби родини. Щоб цю ідею зреалізувати треба було стягнути до Львова шваґра  Карла Бандрівського, який був податковим інспектором у містечку Грибові. В цьому допомогла протекція шанувальників таланту Соломії – впливових людей з Варшави, які допомогли перенести батька з авансом радника до Львова, до Дирекції Скарбу. Батько мені оповідав, що поляки не хотіли продати українцям кращих будинків з видом гарним та до сонця і т.д. Прийшлося купити будинок до північного заходу, триповерховий, з видом на парк ім. Костюшка (тепер – парк ім. Франка). Цілий 2-й поверх, що складався з семи кімнат з двома кухнями і лазничкою замешкала родина – Бабуня, три тітки (Емілія, Марія, Анна), вуйко Володимир, а також мої батьки та нас троє дітей. На партері, по лівій стороні від брами три кімнати з кухнею і лазничкою замешкали Охримовичі також з трьома дітьми.”

         Згодом Емілія та Марія вийшли заміж, Анна поїхала до Італії вчитися співу, Володимир – пішов до війська. У 1907 р. померла Теодора Савчинська. Звільнилися кімнати, і адміністратор будинку Карло Бандрівський прийняв квартиранта, штабного офіцера, німця, виділивши йому дві кімнати з кухнею з вікнами на подвір’я. “Ми ще мешкали на 2-ому поверсі, – згадує О. Бандрівська, – де прийшлося пережити огонь, що повстав від печі німецького офіцера, і перекинувся до нашої великої кімнати з балконом. При цьому згорів великий кіш з пам’ятковими речами Соломії з Варшави.”

         Незабаром Охримовичі переїхали до іншого помешкання, і Бандрівські переселилися на партер будинку. Карло Бандрівський справно виконував свої обов’язки адміністратора, дбаючи, щоб будинок приносив дохід родині. У спогадах читаємо: “Цілий 2-й поверх …батько винаймив генералові, командирові Львівського корпусу, мадярові по національності (Кольошварі?). Генерал також винаймив стайню в подвір’ї для трьох коней. По кількох літах замешкала на 2-ому поверсі родина Віраса(?) Порчеррі. Вони прожили тут яких 15 літ. По смерті батьків Порчеррі, доньки випровадилася, і мій Батько розділив мешкання в той спосіб, що три кімнати з кухнею і лазничкою винаймив родині Яцкевичів, а чотири кімнати з кухнею – архітектору  Штадляру.” Останній, за словами Одарки Бандрівської, зробив капітальний ремонт своєї квартири. Зокрема, “коштом двох кімнат (одної з вікном до вулиці, другої – до подвір’я) зробив люксусову лазничку.” Архітектор Штадляр був заможним чоловіком. У 20-х роках він мав власне авто, яке паркував у подвір’ї будинку, також міська управа дала йому дозвіл в офіцині (прибудові – Г.Т.) обладнати гараж. Проте, п. Штадляр вирішив без дозволу зробити там майстерню з ремонту автомобілів, про що сусіди повідомили владу. Через це адміністратор дому отримав строге попередження і був змушений написати пояснювального листа до  міської управи.

         Хто були ці Кольошварі, Порчеррі, Яцкевичі? Хотілося б більше знати про них та інших мешканців будинку Соломії Крушельницької. І тут на допомогу приходять спомини Уляни Любович, яка зберегла у своїй пам’яті постаті з “Музикальної кам’яниці”. Їх авторка у свій час мешкала в цьому домі, а потім у далеких чужих краях, опанована нездоланною ностальгією писала есеї та спогади, пов’язані з містом свого дитинства: “На перший поверх (у Бандрівської і в сучасному визначенні це 2-ий поверх – Г.Т. ) вели скрипучі сходи. …Там – два помешкання. В одному жила сім’я професора Яцкевича. В гімназії, де вчив, він залюбки розказував про свого собачку Джіля, але учні були більше зацікавлені його гарними дочками. Дві з них грали на фортепіані. Потім спровадилася на перший поверх сім’я Дроздовських, з якої двоє грало, аж любо. Пан радник (Карло Бандрівський – Г.Т. ), видимо любив тишу, проте приймав на помешкання самих музикальних. А рядом – графиня Порчеррі. Випрямлена, як свічка, пані, якої я ніколи не бачила без чорного капелюха на сивісінькій голові. На плечі спадав чорний газовий вуаль. Про її дочку, з рудим пухнастим волоссям, казали, що вона має виступати у фільмі.” Уляна Любович писала, що кам’яниця була справді “музикальна” і не лише тому, що її власницею була Соломія Крушельницька, яка “тільки вряди-годи  з’являлася з далекої Італії або ще дальшого світу”, але й тому, що “все тут грало і співало…, наче б тут була філія Музичного інституту”.

         На третьому поверсі мешкали Старосольські (батьки Уляни Любович) з трьома дітьми – двома синами і донькою. Ще одна музикальна сім’я. Мати – Дарія Старосольська з Шухевичів, піаністка, викладала у Вищому музичному інституті ім. Лисенка. Хлопці грали на скрипці та віолончелі, Уляна – на фортепіано. Поруч винаймав помешкання Станіслав Людкевич. Видатний композитор жив у цьому домі майже 10 років. Уляна Любович продовжує “музичну” тему  кам’яниці: “ Скрипучі сходи ведуть вище, на другий поверх. А тут усі грають. Передусім, Станислав Людкевич, званий Сясьом, наш сусід, тата приятель. Його ділять від нас двері, бо його кімната – це насправді частина нашого помешкання. Він повертається додому в різних порах дня і ночі та в різних порах чути, як він ходить по кімнаті, говорить до себе, а  часто мугикає собі під ніс  … Так народжувалися його композиції.”

На цьому ж поверсі жила сім’я дрібного поміщика Островського. “Усі його діти вчилися у Львові, – пише Любович. – Живилися тим, що батьки привозили кіньми з села. На ґанку стояла замкнена на колодку скриня, куди пані Островська ховала печене-варене, яке привозила дітям. Скільки дітей було – вже не тямлю добре. Були сини Юрек і Владек і горсточка дівчат. Пані Островська, стрічаючи маму на сходах чи в коридорі, жалілася та остерігала, що це зла кам’яниця, бо тут дівчата заміж не виходять. Вичисляла усіх незаміжніх, від рудої дочки графині Порчеррі, починаючи.”

         Праворуч на партері мешкали Оля Бандрівська і Тарас Шухевич. Вони поселилися тут відразу після одруження (1912 р.) і жили до 1927 року. Обидвоє були викладачами Вищого музичного інституту і вчили гри на фортепіано.  У середині 20-х років виник конфлікт між власницею будинку і Шухевичами через не сплату ними “чиншу” за квартиру. Крушельницька у листах до Карла Бандрівського  вимагала “виповісти Бобам (в родині Тарас Шухевич мав прізвисько Боба – Г.Т.) помешкання”, і він вимушений був це зробити. З цього ж листування довідуємося, що співачка у цей період хотіла продати свою кам’яницю. Була визначена сума, яка б її задовільнила – 35 тис. доларів США. Проте цей план залишився не реалізованим. Можливо, не було сприятливої ситуації на ринку нерухомості, а може, змінилися родинні обставини. Про це  не маємо інформації, але у листах пізнішого періоду Соломія вже не згадує про продаж будинку.

         Незважаючи на те, що усі помешкання у будинку були зайняті, Крушельницька, приїжджаючи до Львова, завжди тут зупинялася. Одарка Бандрівська згадує про два її приїзди:  після смерті матері Теодори Савчинської та у 1911 році, коли співачка приїхала на концертні виступи. У 1907 році артистка вперше приїхала до рідного міста зі своїм імпресаріо Чезаре Річчоні, який замешкав у готелі “Народна гостинниця”. “В 1911 році, – пише Бандрівська, – приїхала до Львова т. Соломія сама, що вже як заміжна за адвокатом Річчоні, жила з нами в квартирі на 1­ому поверсі. Як відомо, брала участь в концерті в 100-літню річницю з дня народження Маркіяна Шашкевича. Приїхала тоді на день скорше, ніж її сподівалися. Щоб зробити місце в хаті батько ночував у знайомих.”

Зі спогадів також довідуємося, що у цьому будинку бував Іван Франко.  Карло Бандрівський був близьким приятелем письменника, а в останні роки життя Франка опікувався ним та його родиною, тому його Одарка часто чула оповіді  про видатного поета і вченого, не раз бачила його особисто. Згодом у спогадах “Те, що я бачила на власні очі і що запам’ятала з оповідань мого батька про Івана Франка” писала:  “Відколи моя пам’ять сягає, то І. Франко був вже хворий: мав сильно здеформовані руки і нарікав на безсоння та сильний біль рук … Одного вечора загостив до нас зі сином Андрієм. Вітаючися сказав, що дома терпить на безсонницю, тому рішив спробувати, чи у нас зможе заснути. Батьки сподівалися, що і на другий вечір прийдуть (Франко зі сином – Г.Т.)  ночувати, але вже не прийшли. Видно, що і у нас Іван Франко не міг заснути”.

         По смерті Карла Бандрівського (29.10.1931) адміністратором будинку став брат Соломії – Володимир Крушельницький, який помер у 1938 році.  Після нього управу домом перейняв Юліан Дроздовський, шваґер співачки.

         Фатальним в історії кам’яниці, як і в історії усього нашого народу, виявився 1939 рік. У листопаді в присутності Крушельницької та Дроздовського дім був націоналізований (фактично – конфіскований) новою владою. Проте родина продовжувала ще мешкати в ньому. Соломія Крушельницька після того, як ранньою весною 1940 року зламала ногу, була тут під опікою сестер. Зі спогадів О. Бандрівської: “Кілька місяців лежала т. Соломія непорушно. Моя мамуня доглядала її повністю. Тільки кождого ранку, щоб помогти перестелити ліжко, приходила т. Марина, що жила на 3-ім поверсі. На весні 1941 р. тітка вже ходить по хаті, спершу на костилях, відтак – з палицею. Літом, як відомо, Львів попадає під інвазію німецьку. Німецький військовий штаб грозить, що хоче зайняти 1-ий і 2-ий поверхи будинку …А мій брат, що більше 20-ти літ не приїздив до нас, написав із Сянока, що хоче замешкати з нами у Львові. Тож ми з мамунею рада в раду рішаємося шукати нове помешкання, щоб зажити з братом, а залишити т. Соломії мешкання, де ми прожили 35 літ. Німецький штаб таки захотів займити 1-ий і 2-ий поверхи, так, що т. Соломії прийшлося перепроваджуватися на 3-ій поверх до родини сестри Марії Дроздовської. З приходом Червоної армії у Львів, в р. 1944, упорядковується будинок і т. Соломія з Нусею займають чотири кімнати з кухнею і лазничкою на 2-ому поверсі, де прожила (співачка – Г.Т.) до кінця свого життя, до 16 листопада 1952 р.”

         Після смерті С. Крушельницької квартиру, що їй належала зайняла Катерина Гаврилова, лікарка-психіатр зі своєю родиною. Вона опікувалася хворою Нусею. Анна була останньою з Крушельницьких, хто мешкав у цьому будинку. З її відходом (1965 р.) кам’яниця замовкла і втратила свій статус “музикальної”. Лише з відкриттям музею, який розмістився на 2-му поверсі дому, тут знову почала звучати музика. 

         Вечорами зали музею огортає тиша. Стара кам’яниця відпочиває. Час від часу у цій тиші можна почути звуки – скрипне старий паркет, зітхне фортепіано, хитнеться фіранка. Можливо, це колишні мешканці приходять сюди згадати минулі часи, послухати давні мелодії...

Чи варто порушувати спокій цих людей? Чи треба писати про них? Адже ми живемо зовсім в інший час і давніх мелодій вже не повернути. В епіграфі до своїх спогадів Уляна Любович писала: “Жити минулим нема цілі і потреби. Треба жити нинішнім, завтрашнім днем. Але ж пам’ять, яка заховує пережите, яка замінює кожну прожиту хвилину у вічність – заповнює людське життя змістом. Без неї ми були б, як посудина без дна, в яку надаремне вливається вино життя. Були б, як картка паперу, записана водою, а не чорнилом”.

 

Література.

1. Бандрівська О. Квартира Соломії Крушельницької у Львові, рукопис, інв. № ф СК 680.

2. Бандрівська О. Карло Йосипович Бандрівський, рукопис, інв. №  ф СК 2838.

3. Бандрівська О. З оповідань мого Батька Карла Бандрівського про Івана Франка, рукопис, інв. № ф СК 2832 .

4. Уляна Любович Музична кам’яниця, ксерокопія, інв. № ф СК 3347.

 



Пожаловаться

Материал из рубрики: Документы
5
рейтинг рассчитывается на оценке от 1 до 5

Мои другие материалы