Зміст (стр. 2 )

При впровадженні новітніх засобів закріплення гірничих виробок валовий прибуток шахти може бути збільшений на величину економічного ефекту , який розраховується за виразом:

,грн/рік, (2.30)

де ,,, – зниження виробничих витрат унаслідок зниження відповідно металоємності кріпильних робіт, витрат на ремонт і утримання виробок, на відновлення її робочого простору згідно з призначенням виробок, грн/рік;

- витрати на придбання спеціального устаткування і машин для проведення виробок, грн/рік.

Таблиця 2.4

Витрати за чинниками, що формують ефективність

використання кріплень НТР на шахті ім.

№ п/п	Призначення витрат	Витрати, грн/пог. м
традиційне кріплення АП 3-15,5	кріплення НТР КМП А3Р2 (16,1)
І	Проведення
1	Кріплення	2210,0	1440,0
2	Вартість зведення	168,0	126,0
ІІ	Утримання
1	Перекріплення	5211,0	564,0
2	Підривання підошви до 1200 мм до 1000 мм до 500 мм	- 836,0 214,0	- 836,0 214,0
3	Вартість нового кріплення при перекріпленні	2210,0	231,0
ІІІ	Всього
1	Кріплення	4588,0	1797,0
2	Утримання й ремонт	6261,0	1614,0

, грн/рік, (2.31)

де - вартість 1 кг металевого прокату спеціального профілю, грн;

- зниження металоємності закріплення виробки, кг/пог. м;

– довжина виробки, закріпленої металевими арками, пог. м/рік.

Після визначення складових і одержимо залежність економічного ефекту шахти від зазначених вище чинників впровадження кріплення НТР (з ін-

дексом ), яке використовують замість традиційно поширеного :

, грн/рік, (2.32)

де – частка кріпильних комплектів, що вийшли з ладу, в їх загальному обсязі (відбиває довжину ділянок гірничих виробок, де фактично виконують їх ремонт, підтримання та відновлення робочого простору);

- собівартість відповідно ремонтних робіт з утримання виробок у стійкому стані та робіт з відновлення їх робочого простору при зведенні традиційного та кріплення НТР, грн/пог. м.

При розрахунку економічного ефекту внаслідок заміни кріплення, що розглядається, вартість 1 т металопрокату традиційного кріплення прийнята 2,5 тис. грн, кріплення НТР – 2,8 тис. грн. Можливі гірничо-геологічні умови проведення гірничих виробок на шахті за рівнем сприятливості розділені на три групи: сприятливі (маса 1 пог. м рами спеціального профілю складає 22 кг), обмежено сприятливі (27 кг) та складні (33 кг) [111]. Відповідно цим групам крок зведення металевих рам традиційного кріплення прийнятий 0,8 ; 0,5; 0,33 м, кріплень НТР – 1,0;

Рис. 2.7. Структура виробничих витрат на закріплення й ремонт гірничих

виробок традиційним та інноваційним способами: 1, 2, 3 – відповідно в

сприятливих, обмежено сприятливих та складних умовах

0,8; 0,5 м. Частка кріпильних рам, що вийшли з ладу, прийнята для традиційного кріплення - 0,5, для новітнього – 0,4. Витрати на відновлення робочого розрізу виробок передбачені на рівні 20% від первинних витрат на закріплення виробки. Для зазначених даних питомі витрати на закріплення і ремонт підготовчих виробок показані на рис. 2.7.

1.  Вырезано.

2.  Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

3.  В аналітичній формі визначені первинна, відновна, залишкова й ліквідаційна оцінки вартості пасивної частини основних засобів як інноваційних продуктів вугільної шахти, а також взаємозв'язок між цими оцінками у разі первинного та повторного використання зазначених засобів. Приведена кількісна оцінка вартості гірничих виробок при використанні традиційного та новітнього кріплення. Протягом п’ятирічного періоду процес дисконтування
вартості виробок приводить до зниження їх рівня майже у 2 рази.

4.  Розроблений методичний підхід до оцінювання відновної вартості гірничої виробки, закріпленої інноваційним засобом, з використанням коефіцієнту готовності виробки до експлуатації. Метод спрямовує на зіставлення ступеню зношення виробки з інтенсивністю амортизації витрат на її проведення й утримання.

5.  Запропоновано економічну ефективність використання інноваційного засобу виробництва встановлювати з урахуванням його ліквідаційної вартості. Ця вартість стосовно гірничих виробок, закріплених новітніми засобами, у порівнянні з ліквідаційною вартістю виробок при традиційному закріпленні дозволяє знизити суму витрат на гірничопрохідницькі роботи на% більше (с. 91 − 106).

Основні результати досліджень, що наведені в цьому розділі, опубліковані в наукових працях автора [115, 118, 122, 128].

Розділ 3

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНИХ ШАХТ

3.1. Організаційно-управлінські підходи до активізації інноваційної

діяльності вуглевидобувних підприємств

Інновації в сфері засобів виробництва є невід'ємною складовою розвитку гірничого підприємства в ринкових умовах, тому управління цим підприємством має передбачати активний пошук нових можливостей підвищення конкурентоспроможності його продукції. Розгляд управління як процесу, складовими якого є планування, організація, мотивація та контроль, визначає спрямованість функціональної діяльності менеджерів, що обумовлюється особливостями комунікацій та характером прийняття рішень [129]. Звідси, інноваційний розвиток підприємства потребує відповідного механізму їх реалізації з урахуванням особливостей виду економічної діяльності підприємства, що відбивається на методиці обліку витрат та взаємовідносинах між економічними партнерами [130].

Виходячи з того, що інноваційний продукт частіше розроблений поза шахтою, організація взаємодії між розробником продукту та його споживачем потребує теоретичного обґрунтування. Ризик невикористання (нерозповсюдження) інновації надає підстави віднести діяльність розробника – НВЦ „Геомеханіка” – до сфери венчурного бізнесу та ставить завдання підготовки та реалізації підприємницького проекту. Теорія та практика функціонування венчурних компаній свідчить, що вони зазвичай не займаються виробництвом продукції, а надають власні розробки іншим користувачам (експлерентам, патієнтам, комутантам). Зниження ризику невикористання інноваційних розробок стає можливим, якщо венчурне підприємство – внутрішній рисковий проект крупної компанії, яка виступає основним споживачем інновацій.

При великому розмірі виробничих витрат, які інколи призводять до збитковості видобування вугілля, персонал шахти повинен самостійно здійснювати активний пошук резервів їх зменшення, в тому числі за рахунок інновацій в засобах виробництва. Зворотна ситуація відбиває неефективність менеджменту підприємства або наявність інших індивідуальних або групових цілей серед посадових осіб, що суперечать цілям підприємства.

Якщо передбачити відмову від послуг посередника між розробником та споживачем, то впровадження інновацій має здійснюватись певною проектною групою фахівців підприємства-розробника в умовах окремої шахти-замовника, до функцій яких входитиме консультування та контроль.

Формування взаємовідносин між розробником інновації та її замовником ґрунтується на домовленості щодо її вартості. Витрати на впровадження інновації слід розглядати як [131]:

-  роялті ;

-  витрати на виробництво інноваційного продукту ;

-  витрати на корегування організації виробничого процесу .

Звідси випливає декілька імовірних джерел прибутку розробника та споживача інновації:

1)  розробник отримує лише роялті або роялті та прибуток від виготовлення і продажу готового продукту :

.

Розмір роялті визначається ситуативно та має враховувати чинники, які можна умовно поділити на головні та допоміжні:

-  витрати на розробку інновації ;

-  витрати на пошук споживача ;

-  вартість капітал ;

-  запланований розробником обсяг прибутку (в конкретний термін) ;

-  обсяг виробництва інноваційного продукту ;

-  вартість альтернативного продукту ;

-  експлуатаційні витрати альтернативного продукту ;

-  дискримінаційні характеристики споживача (зацікавленість в інновацій-ному продукті – очікуваний економічний ефект) ;

-  рівень ризику .

Звідси, цільова функція доходу розробника інноваційного продукту (власника нематеріального активу) матиме вигляд:

;

2)  споживач отримує прибуток від використання продукту в основній діяльності або додає до цього економію на ціні при самостійному виготовленні продукту та його реалізації іншим підприємствам – прибуток від підприємницької діяльності :

.

Отже, розробник та споживач інноваційного продукту спрямовані на максимальне збільшення власного прибутку. Перешкодами при укладанні угоди щодо запровадження нової моделі продукту можуть стати:

-  відсутність мотивації у вищого керівництва шахти (об'єднання);

-  усталеність діяльності щодо використання продукту традиційного типу;

-  низька ефективність реалізації рішень на середньому рівні управлінської структури шахти;

-  конфлікт інтересів зацікавлених груп.

-  Вырезано.

-  Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

У розробленні та впровадженні інноваційних заходів на шахті беруть участь виробничі дільниці, які здійснюють той чи інший процес цього заходу. Вказані дільниці мають такі риси підприємства:

− організаційна єдність: дільниця – це певним чином організований колектив працівників зі своєю внутрішньою структурою і порядком управління;

− певний комплекс засобів виробництва: дільниця має економічні ресурси для виробництва продукції (надання послуг) згідно зі своїм призначенням;

− майнова відповідальність: дільниця несе повну відповідальність своїм майном у межах вимог до його експлуатації;

− дільниця припускає єдиноначальність, ґрунтується на прямих адміністративних формах управління у ринковій економіці.

Розглянемо можливості поліпшення взаємодії виробничих дільниць на шахті, які об’єднані у технологічному комплексі видобування вугілля підземним способом. Від кожної з цих дільниць залежать результати впровадження інноваційного заходу. Автором пропонується поліпшувати взаємодію дільниць шляхом впровадження внутрішніх цін на їх продукцію.

Структурний підрозділ у складі підприємства, якщо прийнято внутрішньо шахтне ціноутворення, є одночасно виробником і продавцем своєї продукції [135]. Тому він організовує свою діяльність у напряму розвитку й пошуку шляхів поліпшення свого положення порівняно з існуючими підрозділами. Метою такого підрозділу є:

− виробництво продукції (надання послуг) з метою забезпечення потреб споживачів цієї продукції (послуг). Споживачами є підрозділи, які виконують суміжні виробничі процеси;

− на основі впровадження інновацій розвивати та вдосконалювати технологію й організацію випуску продукції.

Трансфертна ціна, що визначає якість продукції та її ринкову привабливість, є внутрішньою ціною, за якою одна виробнича дільниця передає інший дільниці продукцію або послуги [136, с. 683]. Трансфертне ціноутворення – важлива складова внутрішнього економічного механізму підприємства на основі децентралізації управління й розширення відповідальності підрозділів за результати господарської діяльності [136, 137]. Стосовно впровадження нових кріплень на вугільних шахтах зазначене ціноутворення забезпечує матеріальне стимулювання персоналу видобувних, транспортних й інших дільниць залежно від обсягу та якості гірничопрохідницьких робіт. Зазначені ціни дозволяють правильно розподілити витрати за місцями їх виникнення. Використання цих цін не є ознакою фінансової самостійності виробничих дільниць, а лише економічно фіксує факт передання продукції.

Серед основних методів визначення трансфертних цін для умов виробничо-господарської діяльності вугільних шахт доцільнішим є метод на базі фактичних або кошторисних витрат. Цей метод краще інших відповідає комплексу таких важливіших факторів:

1)  забезпечує відповідність нововведення його цілям – поліпшення умов виконання виробничих процесів, унаслідок чого підвищується продуктивність технологічного устаткування та знижуються витрати на видобування вугілля;

2)  повна задоволеність персоналу за досягнення вказаних цілей, оскільки кожен підрозділ матиме через свою частку в економічному ефекті належну йому матеріальну (грошову) винагороду;

3)  існуючий рівень автономності управління виробничими дільницями на вугільних шахтах не обмежує можливості використання такого методу ціноутворення, оскільки дільниці у межах виконуваного процесу функціонують самостійно (можуть здійснювати самостійний облік основних засобів виробництва та визначати кошторис витрат, нараховувати заробітну плату, розподіляти додатковий доход тощо).

За прийнятим методом трансфертна ціна визначається як сума витрат структурного підрозділу і нормативного прибутку, розмір якого встановлюється на основі певного відсотка від витрат. При цьому можуть бути використані як фактичні, так і кошторисні (нормативні) витрати [136]. За фактичними витратами відсутня мотивація до їх скорочення, у той же час нормативні витрати (за кошторисом) не враховують можливості їх зміни, що зумовлює зміну ціни. Тому є доцільним, щоб усунути зазначені недоліки, використовувати обидва підходи: спочатку планувати ціну на продукцію чи послугу, виходячи з кошторису витрат, що уможливлює мотивацію до їх скорочення, а потім заплановану ціну корегувати згідно з фактичними витратами, що надає можливість урахувати їх наявну зміну. Виходячи з трансфертних цін, вугільна шахта може розподіляти отриманий економічний ефект (додатковий преміальний фонд) між усіма виробничими дільницями, які сприяли розробленню та впровадженню інновації, згідно із скорегованою ціною продукції, що виробляє кожна дільниця.

При встановленні трансфертної ціни на продукцію структурного підрозділу слід виходити з нейтральної стратеги ціноутворення. У цьому випадку ціну визначають на основі обліку планових (фактичних) витрат виробництва, включаючи середню норму прибутку підприємства, яку встановлюють для цього підрозділу відповідно ролі виробничого процесу, що виконує підрозділ в технологічному комплексі видобування вугілля. У такому разі ціна продукції будь-якого –ого структурного підрозділу може бути представлена таким виразом:

(3.5)

де – виробнича собівартість продукції;

– витрати, пов'язані з впровадженням інновацій для вдосконалення техніки і технології –ого виробничого процесу;

– рівень рентабельності, встановлений підприємством для продукції – ого підрозділу.

Якщо прийняти для всіх підрозділів підприємства однаковий рівень рентабельності виробництва, то можна записати наступну рівність:

,

де та − відповідно прибуток і витрати на виготовлення продукції, які були пов'язані з виконанням відповідно 1-го, 2-го…,–ого виробничого процесу і в цілому по підприємству;

– рентабельність продукції підприємства;

– кількість виробничих дільниць, зайнятих виготовленням продукції.

При визначенні числа враховують як основні процеси (у вугільній шахті

основними виробничими процесами є очисні роботи, проведення гірничих виробок, транспортування вантажів, підіймання вантажів на поверхню шахти), так і допоміжні й обслуговуючі процеси (провітрювання, водовідлив, ремонт гірничих виробок, освітлення). Всі вказані та інші процеси закріплені за тим або іншим структурним підрозділом (на шахті − за виробничою дільницею) і по цих підрозділах, з урахуванням процесів, що вони виконують, повинні встановлюватися витрати на продукцію й відповідний їм прибуток.

При однаковій рентабельності витрат (ефективності використаних засобів) трансфертна ціна продукції -ого підрозділу може бути розрахована за виразом (3.5). Відповідно до цієї ціні може бути розрахований прибуток підприємства, який створює той або інший підрозділ, і, виходячи з цього прибутку, визначити підрозділу суму премії. Останній підрозділ у загально виробничій структурі підприємства, яке реалізує продукцію, встановлює її ціну продажу.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Плановані витрати за запропонованими інноваційними проектами не тільки не рівні за своєю величиною, але й здійснюються в межах різних розрахункових періодів. В сучасних умовах наявності інфляційних процесів, а також зміни умов інвестування капітальних вкладень знижується тимчасова цінність їх матеріальної основи – грошей [127]. Отже, ефективність інновації протягом життєвого циклу необхідно оцінювати з використанням дисконтованих оцінок суми виробничих витрат на випуск інноваційного продукту, включаючи витрати на освоєння новітніх техніки й технології, та прибутку як майбутньої вартості грошової суми, отриманої протягом періоду використання продукту. Перевищення сумарних результатів над сумарними витратами визначається як сума ефектів за весь розрахунковий період. Якщо кріплення НТР впроваджується за інвестиційним проектом, то чистий дисконтований дохід для постійної норми дисконту обчислюється за формулою [140]:

(3.13)

де – дохід від продажу вугілля з виробничої дільниці, що досягається на −ому році життєвого циклу кріплення;

– витрати на видобування вугілля, за винятком капітальних вкладень (інвестицій), здійснювані на −ому році;

– припустима для інвестора норма доходу на капітал (норма дисконту);

– тривалість терміну служби продукту, що використовується (шахтного кріплення);

– сумарні капітальні вкладення, пов’язані з придбанням та зведенням кріплення у виробці.

Величина капітальних вкладень визначається сумою:

,

За формулою (3.13) чистий дисконтований дохід визначається як різниця між сумою приведених прибутків і приведеної до того ж моменту життєвого циклу величини капітальних вкладень. Порівняння графіків життєвого циклу кріплення НТР без дисконтування і при дисконтуванні величини ЧДД показує, що фактор часу робить сильний вплив на величину витрат і доходів від впровадження новітнього кріплення і, таким чином, визначає його доцільність. На відміну від магістральних виробок підготовчі виробки слугують протягом значно меншого періоду (як правило, не більше 5 ... 6 років) і капітальні вкладення на їх кріплення, його ліквідаційна вартість у витратах на гірничопрохідницькі роботи складають значну частину. Порядок розподілу інвестицій і виробничих витрат у часі життєвого циклу кріплення тут відіграє важливу роль, що обумовлює необхідність їх дисконтування.

Кількісна оцінка ефективності використання кріплень НТР у порівнянні з

традиційними протягом життєвого циклу з урахуванням процесу дисконтування витрат та прибутку від впровадження цих кріплень наведена в п. 2.4.

Таким чином, сформульовані умови та розроблені аналітичні вирази, за якими ухвалюється термін служби гірничої виробки залежно від ресурсу та моделі її кріплення [141]. Граничний термін служби однієї моделі кріплення визначається з урахуванням залишку часу служби виробки після зведення другої моделі кріплення, а також можливості її подальшого закріплення третьою моделлю.

3.5. Оцінка методу амортизації основних засобів видобування

вугілля як чинника ефективності інноваційних проектів

Розглянемо, що являють собою гірничі виробки як об'єкт основних засобів виробництва вугільних шахт. При цьому оцінимо амортизацію виробок у плані їхнього впливу на собівартість вугілля та їхньої ролі в формуванні доходу підприємства, що визначає його привабливість при рішенні питань одержання кредитів, зміни форми власності й інше [142].

Гірничі виробки в шахті є основними засобами, які у виробничих процесах видобування вугілля грають важливу роль і за значущістю в технологічному комплексі гірничих робіт, і за часткою у виробничій собівартості продукції. При економічному підході магістральні й підготовчі виробки є економічним ресурсом, використання якого має забезпечувати успішну діяльність шахт [143].

На кожній шахті сумарна довжина підготовчих виробок в 5 ... 8 разів більше сумарної довжини магістральних квершлагів, штреків, ухилів і т. п. Отже, їм треба приділяти більшу увагу, що стосується забезпечення матеріалів і коштів, технологічної структури, своєчасної проходки. Ці виробки служать протягом нетривалого часу (частіше менш 10 років). До особливостей експлуатації таких виробок варто віднести наступне:

1)  нетривалий час, протягом якого вартість виробок необхідно перенести на вартість видобутого вугілля;

2)  у технологічному комплексі видобування вугілля первинні виробничі процеси, від яких залежать всі інші, виконуються саме в підготовчих виробках;

3)  значні витрати коштів на проведення й утримання гірничих виробок, які перебувають у зоні порушеного гірського масиву;

4)  низька питома вага частки обладнання й виробничих пристроїв (активної частини основних засобів виробництва) у технологічній структурі собівартості гірничопрохідницьких робіт, що знижує ефективність впровадження й використання кріплень нового технічного рівня;

5)  виробки служать нетривалий час (поки відпрацьовують вугільну ділянку), тому недоцільно вкладати значні кошти на їхню проходку й утримання, а поганий стан цих виробок сильно знижує виробничу потужність видобувного й транспортного устаткування.

Наведені особливості підготовчих виробок значною мірою пов'язані з моделлю кріплення й технологією його зведення. Їхня технологічна роль й економічне значення обумовлюють необхідність розвитку наукових і практичних підходів до підвищення ефективності використання цих виробок, як основних засобів, шляхом інноваційних перетворень [144]. Безпосереднім економічним результатом грошових вкладень є приріст виробничих потужностей й основних засобів. Економічна ефективність вкладень виміряється через зіставлення їхньої величини з економічним ефектом, що виходить у результаті приросту [145]. Ефективність зведення підготовчих виробок зазначеним способом не оцінюють, оскільки нові виробки вводять в експлуатацію замість наявних виробок, які виводять із експлуатації (або погашають), і зведення нових виробок на вугільній ділянці часто не пов'язане із приростом виробничої потужності шахти.

Найбільш значущими оцінками проведення нових підготовчих виробок, особливо на основі інноваційних засобів і технологій, варто розглядати питомі капітальні вкладення (потонну ставку), які впливають на собівартість продукції (вугільної маси), а, отже, і на прибуток підприємства, що є інтегральним показником ефективності його діяльності [120, 146, 147]. За даними щорічних статистичних звітів вугільних шахт ВАТ „Павлоградвугілля” витрати за статтею „Амортизація”, де більшу частину складають витрати, які визначені потонною ставкою, в собівартості видобування вугілля у цілому складають більш 10% (табл. 3.3).