Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства (стр. 1 )

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Фінансово-економічний факультет

Кафедра фінансів і банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Фінанси підприємства”

на тему:

„Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства”

Виконала:

студентка групи 302-СБ

Перевірила:

Полтава 2007

Зміст

Вступ

Розділ 1. Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

1.1 Склад і структура оборотних фондів

1.2 Джерела утворення оборотних засобів

1.3 Показники використання оборотних засобів

("1") 1.4 Кругообіг оборотних коштів

1.5 Нормування оборотних засобів

1.6 Значення та шляхи прискорення оборотності оборотних засобів

1.7 Ефективність використання оборотних засобів

1.8 Потреба й аналіз структури оборотних коштів

Розділ 2. Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства.

2.1 Призначення, зміст та методи аналізу фінансового стану підприємства

2.2 Аналіз і оцінка стану ліквідності підприємства

2.3 Аналіз і оцінка стану ділової активності

2.4 Аналіз і оцінка процесів формування й розподілу прибутку підприємства

2.5 Аналіз і оцінка стану рентабельності підприємства

2.6 Аналіз і оцінка стану структури капіталу підприємства

2.7 Аналіз і оцінка стану ринкової активності підприємства

2.8 Комплексний аналіз і оцінка фінансового стану підприємства

Висновки.

Література.

Додатки.

Вступ

Ринкова економіка в Україні набирає все більшу силу. Разом з нею набирає силу і конкуренція як основний механізм регулювання господарського процесу.

У сучасних економічних умовах діяльність кожного господарського суб'єкта є предметом уваги великого кола учасників ринкових відносин, зацікавлених у результатах його функціонування.

("2") Щоб забезпечувати стабільність підприємства в сучасних умовах, управлінському персоналу необхідно насамперед, уміти реально оцінювати фінансові стани як свого підприємства так і існуючих потенційних конкурентів. Фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства Вона визначає конкурентноздатність, потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів у фінансовому і виробничому відношенні. Однак одного уміння реально оцінювати фінансовий стан недостатньо для успішного функціонування підприємства і досягнення їм поставленої мети.

Конкурентноздатність підприємству може забезпечити тільки правильне керування рухом фінансових ресурсів і капіталу, що знаходяться на розпорядженні.

У ринковій економіці давно вже сформувався самостійний напрямок що дозволяє вирішувати ряд поставлених вами задач, відоме як «Фінансове керування» чи «Фінансовий менеджмент».

Фінансовий менеджмент як наука має складну структуру. Однієї зі складених його частин є фінансовий аналіз, що базується на даних бухгалтерського обліку і йо оцінках майбутніх факторів господарського життя. Зв'язок бухгалтерського обліку з керуванням очевидна. Керувати – значить приймати рішення. Керувати – значить передбачати, а для цього необхідно володіти гідною інформацією.

У зв'язку з цим бухгалтерська звітність стає інформаційною основою наступних аналітичних розрахунків, необхідних для прийняття управлінських рішень.

Отже, успішне фінансове керування спрямоване на:

– виживання фірми в умовах конкурентної боротьби

– запобігання банкрутства і великих фінансових невдач

– прийнятні темпи росту економічного потенціалу фірми

– ріст обсягів виробництва і реалізації

– максимізація прибутку

– мінімізація витрат

– забезпечення рентабельної роботи фірми

і є мета фінансового менеджменту.

Ціль даної курсової роботи полягає у вивченні методів аналізу фінансового стану, як інструментів ухвалення управлінського рішення і вироблення, на цій основі, практичних рекомендацій і висновків.

Об'єктом курсового дослідження є Кобеляцьке газове управління.

Основними задачами підприємства є:

– будівництво і запровадження в дію об'єктів газового транспортування, надання послуг населенню

– виконання робіт у надзвичайних ситуаціях стихійного характеру.

Предметом дослідження є сама методика аналізу фінансової діяльності і практика застосування її в управлінській діяльності.

("3") Аналізований період охоплює рік роботи підприємства.

У процесі підготовці курсової роботи використовувалися матеріали бухгалтерської звітності і різні методичні джерела ( бухгалтерський баланс із додатками, статична звітність, система показників оцінки фінансово-господарської діяльності.

У них розглядалися наступні поняття, використовувані в курсовій роботі: фінанси підприємства; фінансовий стан; види, методи і прийоми фінансового аналізу; система показників, що характеризують фінансовий стан; аналіз фінансової звітності і структури балансу; оцінка платоспроможності, стійкості, прибутковості підприємства.

Розділ 1 Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

1.1 Склад і структура оборотних фондів

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва — 25%. Спостерігається така тенденція в динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів у цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво — на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів — на підприємствах добувної індустрії (40—50% і більше).

1.2 Джерела утворення оборотних засобів

У залежності від джерел формування оборотні засоби поділяються на власні позикові та залучені

Власні кошти – це кошти підприємств, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних активів (запасів і витрат), що будуть необхідні для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва та реалізації продукції. Вони постійно знаходяться у підприємстві та строк користування ними не встановлюється. У наш час хронічною хворобою для більшості підприємств народного господарства України є недостача оборотних активів, що є однією з основних причин їх збитковості.

1. Власні оборотні засоби:

оборотний капітал; прибуток; стійкі пасиви:

заборгованість по з/п; заборгованість бюджету; ("4") заборгованість за тару; передоплата.

Позикові кошти – це кошти що отримуються підприємствами у вигляді банківських кредитів для створення сезонних запасів матеріальних цінностей та покриття затрат виробництва. Вони надаються підприємствам на визначений строк, після закінчення якого повинні бути повернені банку.

2. Позикові кошти:

позикові (короткострокові кредити банку); державний кредит; інші (залишки фондів, резервів, не використовуваних по прямому призначенню)

Залучені кошти – це кошти, що не належать підприємству, однак у силу діючої системи розрахунків знаходяться в його обігу.

стійкі пасиви

Кожне підприємство, яке створює, формує свої оборотні засоби за рахунок коштів засновників, у процесі виробничої діяльності має додаткову потребу в оборотних засобах які покривається як правило, за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства, основним з яких є прибуток.

Велику роль у джерелах, які формують оборотні засоби підприємства, відіграють залучені кошти, до яких належать стійкі пасиви.

Стійки пасиви - це оборотні засоби, які юридично не належать підприємству, але постійно використовуються ним у господарському обігу.

До них входять:

1. Мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, що являє собою витрати які належать до витрат виробництва, але не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції.

2. Стійка перехідна заборгованість постачальникам за акцентованими розрахунковими документами.

3. Мінімальна заборгованість із зарплати та відрахування на соціальне страхування.

4. Залишки амортизаційних відрахувань та запаси матеріалів для капітального ремонту, виконаного господарським способом.

5. Кошти підприємства, що формуються з кредитів банку та авансів замовників.

6. Тимчасово вільні кошти спеціальних фондів.

Раціональне використання власних та позичених коштів дає змогу підприємствам успішно долати тимчасові труднощі й ефективніше використовувати оборотні засоби підприємства.

("5") 1.3 Показники використання оборотних засобів

Для характеристики використання оборотних коштів застосовують 2 показники:

1. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів – характеризує кількість оборотів оборотних коштів за визначений період:

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

2. Тривалість одного обороту:

Тривалість обороту коштів – це показник, здатний одночасно відображати результати процесу матеріального відтворення – обсяг реалізації виробленої продукції і наданих послуг за певний період – і ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.

Тривалість обороту грошових коштів підприємства відображає час їхнього функціонування, починаючи з авансування в предмети праці і завершуючи отриманням виручки від реалізації продукції. При цьому враховуються терміни обороту виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості:

Ог. к. = Ов. з.+ Од. з. + Ок. з.,

де Ог. к – термін обороту грошових коштів, днів

Ов. з – термін обороту виробничих запасів, днів

Од. з. - - термін обороту дебіторської заборгованості, днів

Ок. з. – термін обороту кредиторської заборгованості, днів

Оборотність оборотних активів є фінансовим якісним показником і має велике значення в роботі підприємств. Чим швидше обертаються оборотні активи тим менше їх необхідно для виконання плану виробництва та реалізації продукції, тим за інших рівних умов більше прибутку отримає підприємство, вище буде його рентабельність.

1.4 Кругообіг оборотних коштів

Кругообіг оборотних засобів – це безперервний процес обігу коштів у процесі виробництва. Він виникає з єдності та різноплановості оборотних фондів обігу, коли перші (фонди обігу) стають джерелом формування других (оборотних фондів), а ті, в свою чергу стають обов’язковою умовою існування перших.

Класична формула кругообігу оборотних засобів визначена в "Капіталі" К. Маркса:

Гроші - Товар - Виробництво - Новий товар - Нові гроші

К. Маркс зазначав, що для існування підприємства насамперед необхідно мати певний капітал, тобто гроші. Вони будуть використані на закупівлю матеріалів, сировини, конструкцій деталей: на формування трудових ресурсів та придбання основних виробничих фондів підприємства, тобто на створення (купівлю) товару. Придбані за гроші товари братимуть участь у виробничому процесі. Результатом виробничої діяльності буде виготовлення якої-небудь продукції, тобто нового товару. Потім продукція має бути реалізована, у результаті підприємство отримає нові гроші. Ці нові гроші частково будуть витрачені на відшкодування виробничих витрат, тобто знову на закупівлю сировини та матеріалів, оплату праці робітникам та на оновлення основних виробничих фондів, частково на накопичення і розширення виробництва. І все починається з початку.

("6") Період, який починається з авансування капіталу на придбання виробничих запасів і завершується поверненням цього капіталу, називається виробничим циклом.

У сфері інфраструктури кругообіг оборотних засобів відбувається у дещо інший спосіб. Це пов’язано зі специфікою умов виробництва у сфері послуг, а саме:

1. Процес виробництва послуг і процес їх споживання не відокремлені у просторі та часі.

2. Продукт сфери послуг не матеріальний, тому його не можна накопичувати та зберігати.

З огляду на це формула кругообігу матиме такий вигляд:

Гроші – Товар – Виробництво - Нові гроші

1.5 Нормування оборотних засобів

Шляхом нормування визначається той мінімальний розмір оборотних засобів, який необхідний для забезпечення безперервного й нормального функціонування виробництва. Нині найбільш поширені три методи нормування оборотних засобів:

1. Аналітичний - ґрунтується на аналізі наявності оборотних фондів підприємства з подальшим коригуванням фактичних запасів залежно. від потреб виробництва і вилучення з них надлишкових.

2. Коефіцієнтний - полягає в уточненні фактичних запасів товарно-матеріальних цінностей на величину коефіцієнта змін умов виробництва, який розраховується на основі показників динаміки розвитку підприємства впродовж - кількох попередніх років.

3. Метод прямого розрахунку, який ґрунтується на розрахунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів: виробничих запасах, незавершеному виробництву, витратах майбутніх періодів та залишках готової продукції на складах. Цей метод є найпоширенішим тому, що він дає змогу точніше нормувати використання оборотних засобів підприємства, враховуючи специфіку виробництва та умови його розвитку. Крім цього він дає можливість проаналізувати наскільки оптимальним є установлені норми, виявити їх недоліки, якщо такі є.

Нормування оборотних коштів здійснюється по наступним елементах:

1. Виробничі запаси;

2. Незавершене виробництво;

3. Витрати майбутніх періодів;

4. Готова продукція.

Нормування витрат. Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику номенклатуру останніх. Види цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками: а) за призначенням — норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива тощо; б) масштабом дії — групові (на однакові види продукції) та індивідуальні; в) періодом дії — річні (для поточного планування) й перспективні; г) ступенем деталізації об'єктів нормування — для деталі (вузла) й виробу в цілому; д) ступенем деталізації нормованих ресурсів — специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою). Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм. Норма витрати того чи того виду матеріальних ресурсів — це граничне допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання тощо). У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш прогресивним, безперечно, є аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Користуючись дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослідів і досліджень; його використовують, головне, для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту. Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) певного зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допускається тільки як виняток — для орієнтовних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів.

1.6 Значення та шляхи прискорення оборотності оборотних засобів

Ефект прискорення оборотності оборотних коштів виражається у вивільненні, зменшенні потреби в них у зв'язку з поліпшенням їхнього використання. Розрізняють абсолютне і відносне вивільнення оборотних коштів.

Абсолютне - відбиває пряме застосування потреби в оборотних коштах.

("7") Відносне вивільнення відбиває як зміну величини оборотних коштів, так і зміну обсягу реалізованої продукції, щоб його визначити, потрібно обчислити потребу в оборотних коштах за звітний рік, виходячи з фактичного обороту по реалізації продукції за цей період і оборотності в днях за попередній рік. Різниця дає потребу вивільнення засобів. Ефективне використання оборотних коштів грає велику роль у забезпеченні нормальної роботи підприємства, у підвищенні рівня рентабельності виробництва. Відсутність на підприємстві необхідних фінансових ресурсів, низький рівень платіжної дисципліни приводить до виникнення взаємних неплатежів. Взаємна заборгованість підприємств - характерна риса економіки перехідного періоду. Значна частина підприємств не зуміли швидко адаптуватися до ринкових відносин, що формуються, нераціонально використовує наявні оборотні кошти, не створює фінансові резерви. Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається наступними шляхами:

На стадії створення виробничих запасів - впровадження економічно обґрунтованих норм запасу, наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів до споживачів; широке використання прямих тривалих зв'язків; розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах. На стадії незавершеного виробництва прискорення НТП (упровадження прогресивної технології і техніки, особливо безвідхідної і маловідходної, роботизованих комплексів, роторних ліній, хімізація виробництва), розвиток стандартизації, уніфікації, типізації, удосконалювання форм організації промислового виробництва, більш дешевих конструкційних матеріалів, удосконалювання системи економічного стимулювання, економічного використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, збільшення питомої ваги продукції, що користається підвищеним попитом. На стадії звертання наближення споживачів продукції до її виготовлювачів; удосконалювання системи розрахунків, збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів, ретельна і своєчасна перевірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортименту, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

1.7 Ефективність використання оборотних засобів

Ефективність використання. Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрату загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності - відповідні конкретні заходи (рис.1).

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта оборотності, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу - 90 днів, року - 360 днів) і коефіцієнта оборотності за той самий період. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їхньої рентабельності, обчислюваний як відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.

Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв'язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким виробництвом. Зменшення тривалості виробничого циклу на таких підприємствах усього на один день дає змогу зменшити обсяг незавершеного виробництва на суму понад 2 млн. грош. од. Якщо ж прискорити реалізацію продукції також на один день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме. приблизно 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах підприємств.

Рис.1 Показники та способи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства.

1.8 Потреба й аналіз структури оборотних коштів

Знаючи середньоденні норми витрати відповідних елементів поточних активів і пасивів, визначимо потребу в оборотних коштах

Для розрахунку потреби в оборотних коштах на один фінансовий цикл необхідно з розрахованої потреби в оборотних коштах на весь операційний цикл відняти засоби кредиторів.

Керування оборотними коштами підприємства

На всіх підприємствах існує доступна первинна інформація, що може бути оброблена за допомогою представлених вище кількісних методик.

Застосування цих методик дозволяє одержати дані, необхідні для прийняття управлінських рішень.

Наступні показники дозволяють проводити аналіз стану і стежити за ефективністю використання оборотних коштів:

Величина поточних активів і власних оборотних коштів Структура оборотних коштів Оборотність окремих елементів оборотних коштів ("8") Рентабельність поточних активів Тривалість фінансового циклу

Розрахунок потреби в оборотних коштах і оцінка ефективності використання позикових засобів.

Необхідно оцінити можливість реалізації програми виробництва з погляду наявності в підприємства оборотних коштів Для поповнення недоліку наявних поточних активів варто розглянути варіант залучення позикових засобів - кредитів банку Доцільність використання позикових засобів може бути проаналізована за допомогою моделі "фінансового важеля" Ця модель дозволяє оцінити, чи здатне підприємство при існуючому рівні рентабельності виплачувати відсотки за користування кредитом, не зменшуючи власного оборотного капіталу

Таким чином, оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

Також, оборотні кошти – це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.

Оборотні кошти підприємства можна класифікувати за трьома ознаками:

1. залежно від участі у кругообороті коштів;

2. за методами планування, принципами організації та регулювання;

3. за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругооборотів коштів двох самостійних сфер – сфери виробництва і сфери обігу. Зростання питомої ваги оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, свідчить про ефективніше використання оборотних коштів.

Розділ 2 Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства.

2.1 Призначення, зміст та методи аналізу фінансового стану підприємства

Аналіз поточного фінансового стану підприємства займає особливе місце в широкому колі заходів фінансового управління. Таке становище пов'язане з тим, що в процесі зіставлення фактичного фінансового стану підприємства з його цілями на визначений період діяльності фінансовими службами розробляється і реалізується система конкретних планових заходів, спрямованих на досягнення поточних та середньострокових цілей розвитку.

У практиці фінансового менеджменту найбільш часто використовують такі методи:

трендовий аналіз – порівнювання кожної позиції звітності з відповідними показниками за кілька попередніх періодів та визначення тренду – основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів; ("9") структурний аналіз – визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат; аналіз фінансових коефіцієнтів – розрахунок відношень між окремими позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників; інтегральний аналіз – порівняння кожної позиції звітності з відповідним показником за попередній період.

У курсовій роботі пропонується акцентувати увагу на аналізі фінансових коефіцієнтів і інтегральному аналізі. На основі даних ВАТ „Полтавагаз” проводимо оцінювання фінансового стану підприємства, використовуючи дані балансу (Форма № 1), звіт про фінансові результати (Форма № 2)

Відповідно до прийнятого методичного підходу в курсовій роботі пропонується оцінити фінансовий стан підприємства на основі розрахунків та аналізу наступної групи показників:

- стану ліквідності підприємства;

- стану ділової активності підприємства;

- стану процесів формування і розподілу прибутків підприємства;

- стану рентабельності підприємства;

- стану структури капіталу підприємства;

- стану ринкової активності підприємства.

У підсумковій частині другого розділу курсової роботи проводиться комплексний аналіз й оцінка фінансового стану підприємства з точки зору забезпечення високоприбуткового рівня його господарської діяльності.

2.2 Аналіз і оцінка стану ліквідності підприємства

Показники ліквідності характеризують здатність підприємства погасити (сплатити) свої поточні зобов'язання протягом відповідного періоду. Підприємство вважається ліквідним, якщо воно здатне виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи. До поточних активів відносять оборотні активи та витрати майбутніх періодів. Поточні зобов'язання - це зобов'язання, котрі повинні бути погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців від дати балансу. До них відносять зобов'язання IV розділу пасиву балансу й частину доходів майбутніх періодів, погашення яких відбудеться протягом 12 місяців із дати балансу.

У процесі аналітичної роботи найбільш часто використовують наступні показники ліквідності:

1) коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності;

2) коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності;

3) коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності;

4) чистий оборотний капітал;

5) коефіцієнт маневреності.

("10") Перераховані показники ліквідності розраховуються наступним чином.

Коефіцієнт поточної ліквідності – це відношення суми всіх поточних активів до суми короткострокових зобов'язань. Розраховується за формулою

Розрахунки проводимо на матеріалах підприємства ВАТ «Полтавагаз»:

Цей коефіцієнт показує, стільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Характеризує рівень платоспроможності підприємства протягом звітного року. Рівень ліквідності підприємства вважається достатнім, якщо коефіцієнт поточної ліквідності знаходиться в межах 2-3 грн/грн. Критичне значення коефіцієнта поточної ліквідності знаходиться на рівні 1 грн/грн.; при значенні коефіцієнта поточної ліквідності менше від 1 грн/грн. підприємство має неліквідний баланс. Розрахунки показують, що коефіцієнт поточної ліквідності знаходиться в межах 1, підприємство має ліквідний баланс.

Коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності розраховується як відношення високоліквідних поточних активів до короткострокових зобов'язань. До високоліквідних поточних активів відносять грошові кошти, поточні фінансові інвестиції та нормальну дебіторську заборгованість. Коефіцієнт розраховується за формулою