Історія виникнення та розвитку системи стримувань та противаг (стр. 4 )

Конституція України передбачає противаги Конституційному Суду України. Правові засоби стримувань органу конституційної юрисдикції закладені вже в механізмі його формування (третину суддів призначає Президент України, Верховна Рада і З’їзд суддів України), обмеженні строком повноважень – 9 років. На жаль, ні Конституція, ні Закон “Про Конституційний Суд України” не передбачають засобів реагування, у випадку, коли ні один з трьох органів не призначає суддів. Так, Верховна Рада свого часу не призначила необхідну кількість суддів і питання про призначення суддями П. Б. Євгрофова та М. І. Корнієнка вирішувалось майже протягом року. І це, звісно, негативно впливає на здійснення правосуддя.

Ще однією противагою є те, що “Конституційний Суд, що є найсуттєвішим, не в змозі реалізувати свою компетенцію дискреційно. Провадження у справі може розглядатися лише за конституційним поданням або конституційним зверненням, суб’єкти якого визначені в Конституції. Закон “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року, до речі “розширив” перелік таких суб’єктів, доцільність чого заслуговує підтримки, проте, викликає сумнів правомірності такого способу “продовження” Основного Закону[45].

Отже, певні засоби взаємодії з іншими гілками влади має також судова влада і, зокрема, Конституційний Суд України, головна функція якого полягає у вирішенні питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України та офіційне тлумачення Конституції України, проте й тут існують прогалини.

Хотілось би зазначити, що державну владу необхідно розглядати як цілісний феномен, поділеного і в той же час взаємопов’язаного в структурно-функціональному відношенні із системою стримувань і противаг.

На сьогоднішній день немає однозначності в ставленні вчених до визначення поняття розподілу державної влади, а, отже, й до системи стримувань і противаг. Можна прослідкувати дві діаметрально – протилежні точки зору: організаційно-правова, що обґрунтовує необхідність та історичну перспективу розподілу влади; соціальна – стверджує, що вся влада повинна належати народу. Розглядаючи ці підходи можна зробити висновок, що на сьогоднішній день найбільшого розповсюдження дістав такий підхід, при якому присутні одночасно і влада народу і розподіл влади. На даній позиції стоять багато українських вчених, зокрема Н. Прозорова, М. Цвік, О. Фризький та Л. Силенно[46].

Говорячи про баланс влади, під яким необхідно розуміти скоординоване прагнення до врівноваження гілок влади з метою виключення домінування будь – якої з них, а також досягнення оптимальних результатів під час вирішення ними спільних завдань. Як вже зазначалось в роботі, про співвідношення гілок влади існує багато суперечностей, на цій основі хотілось би зробити висновок, про те, що забезпечуючи рівновагу гілок влади у процесі їх функціонування та взаємодії, не можна забезпечити їх цілковиту рівнозначність; якась з них має бути головною. Таке положення попередить непотрібну і навіть, як свідчить досвід України, шкідливу боротьбу за першість серед гілок влади.

Належне місце в принципі розподілу влади займає положення про необхідність взаємозалежності та взаємодії гілок влади. Взаємозалежність – це взаємні обов’язки правового характеру, що стосуються гілок влади, кожна з яких наділена різними за своїм змістом повноваженнями. Взаємодія – це взаємна діяльність гілок влади під час вирішення ними спільних завдань, врегульованих правом, і які здійснюються всіма гілками влади[47].

Досвід сучасних демократичних держав свідчить, що успішне функціонування гілок влади можливе лише за умов їх взаємозалежності та взаємодії. Україна пройшла складний шлях утворення балансу гілок влади. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України 1995 року був першим законодавчим актом, який визначив основні засади рівноваги між законодавчою та виконавчою гілками влади та їх взаємодії. Конституція України 1996 року конкретизувала положення взаємозалежності та взаємодії між гілками влад у відповідних розділах і статтях.

Закріплення в Конституції України системи стримувань та противаг як засобу організації державної влади ще не означає, що існує вироблений та випробуваний на практиці дійовий механізм функціонування згаданої системи. Нестабільність цієї системи в Україні визначаються такими факторами, як: нетривала практика застосування норм Конституції України 1996 року, складний економічний, політичний та соціальний стан в країні; протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади; боротьба між численними політичними партіями; малий досвід діяльності вперше створених державних органів; недосконалість правової системи України (невідповідність значної кількості законів чинній Конституції України). Тому в сучасний період достатньо актуальною є проблема ретельного аналізу норм Конституції України, які визначають стримування і противаги державної влади, яку автор пропонує вирішити шляхом розробки основ механізму ефективної реалізації цих норм.

Такий підхід в значній мірі дозволяє автору намітити основні напрямки подальшого вдосконалення конкретних елементів системи стримувань і противаг як засобу організації та функціонування державної влади в Україні.

Перший напрямок полягає в конституційному визначенні порядку формування органів державної влади на підставі основ системи стримувань і противаг. Шляхи вдосконалення вбачаються у поліпшенні порядку формування, організації та діяльності, перш за все, Верховної Ради України, яка відіграє важливу роль у формуванні інших органів державної влади. Вибори до Верховної Ради, які були проведені в 1998 році на підставі чинної Конституції та Закону України “Про вибори народних депутатів України”, довели, що введення пропорційно – мажоритарної системи не відповідало існуючим на той час реальним можливостям політичних партій були представленими в парламенті

З метою усунення протиріч між парламентською більшістю та парламентською меншістю (опозицією), налагодження взаємодії з Президентом України та іншими гілками влади пропонується прийняти закон про парламентську більшість та про парламентську меншість, в яких необхідно закріпити: провів статус парламентської більшості та парламентської меншості; порядок формування та функціонування погоджувального органу для узгодження протилежних позицій парламентської більшості та парламентської меншості; право опозиції на делегування своїх представників і керівництво Верховної Ради України (один із заступників голови парламенту), право обрання на посади голів комітетів Верховної Ради України.

Після виборів Президента України в 1999 році постало питання про посилення ролі глави держави у формуванні уряду. Доцільно надати право Президенту України повторно пропонувати на посаду Прем’єр-міністра України визначену ним кандидатуру, як це робиться в ряді країн, зокрема в Росії.

Вдосконалення системи стримувань і противаг в Україні вимагає надання повноважень Кабінету Міністрі України призначити суддів Конституційного Суду України.

Другий напрямок, пов’язується із впливом системи стримувань і противаг на конституційне визначення термінів функціонування кожного органу державної влади. Передбачені Конституцією України терміни функціонування державних органів не є оптимальними для налагодження цієї системи.

Третій напрямок вбачається в розподілі повноважень між гілками влади відповідно до системи стримувань та противаг. Компетенція гілок влади, визначена на підставі принципу розподілу влади, певною мірою пов’язана з формуванням органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Система стримувань та противаг є діючою в тому разі, коли компетенція всіх органів державної влади включає в себе як виключні повноваження, так і спільні, за допомогою яких будується механізм взаємодії та взаємозалежності всіх гілок влади.

З метою врівноваження спільних повноважень між Президентом і Верховною Радою України з питань щодо промульгації законів доцільно законодавчо закріпити порядок, згідно з яким прийнятий Верховною Радою України закон, до якого застосоване вето Президента України і яке було подолане у встановленому порядку, підписує й оприлюднює, як це прийнято в деяких країнах світу, Голова Верховної Ради України.

Взаємодія та взаємозалежність судової влади з іншими гілками влади, на думку автора, повинна мати такі особливості, як невтручання законодавчої та виконавчої влади у серу діяльності суддів на підставі положень статті 126 Конституції України про незалежність суддів у будь – який спосіб і створення необхідних умов для здійснення правосуддя у повній відповідності з законом.

Четвертий напрямок вдосконалення пов’язаний з конституційними основами відповідальності державних органів як засіб системи стримувань та противаг. Автор вважає раціональним законодавче врегулювання питань стосовно процедури імпічменту Президента України у вигляді Закону України Про імпічмент Президента України, в якому можливе відображення таких положень як: поняття імпічменту Президента України; підстави порушення процедури імпічменту та їх тлумачення; суб’єкти ініціювання цієї процедури, коло яких необхідно розширити і надати це право, окрім Верховної Ради України, народу; стадії процедури імпічменту; наслідки усунення з поста в порядку імпічменту та інші питання. Також спростити процедуру усунення Президента України поста в порядку імпічменту, оскільки існуючий порядок її проведення, передбачений статтею 111 Конституції України, є настільки ускладненим, що на практиці усунення Президента з поста в порядку імпічменту проблематично.

П’ятий напрямок вдосконалення системи стримувань полягає у розширенні практики укладання угод між відповідними державними органами про спільну солідарну відповідальність в процесі розгляду та реалізації нормативно-правових актів із найважливіших питань загальнодержавного значення.

Отже, можна зробити висновок про те, що дієва система стримувань і противаг, основою якої є взаємозалежність та взаємодія гілок влади, можлива лише при загальному бажанні всіх гілок влади діяти спільно для досягнення позитивних результатів. Арбітром же, в разі неузгодженості законодавчої та виконавчої влади, повинен бути лише суд.

Висновки

У першому підрозділі “Історія виникнення та розвитку системи стримувань та противаг” розглядаються науково – історичні засади вивчення проблеми стримувань і противаг; наголошується, що підвалини для розвиту цієї доктрини були закладені ще античними мислителями, які виходили з існуючої історичної дійсності, , наголошували на необхідності поділу праці між окремими прошарками рабовласницького суспільства, на потребі функціонування різних державних органів, з притаманними їм специфічними завданнями та функціями; відзначали важливість їх повноважень.

Дослідження генезису системи стримувань і противаг дозволили автору зробити висновок про те, що думки західних мислителів про проблему поділу влади в державі дуже різноманітні, що, у свою чергу, обумовлене тим, що в більшості країн існують органи законодавчої, виконавчої і судової влади, однак способи їхнього поділу і взаємодії далеко не однакові, тобто принцип поділу один, а способи його реалізації різні. У кожній країні державний механізм характеризується специфічними ознаками і численними особливостями, що обумовлені рівнем розвитку демократичних інститутів. Історіографічне дослідження, а також порівняльний аналіз становлення системи стримувань і противаг як в Україні, так і в зарубіжних державах, дає змогу автору провести періодизацію якісних етапів генезису системи стримувань та противаг:

1  ЕТАП – дослідження доктрини системи стримувань та противаг в працях античних філософів та зародження елементів цієї системи в державному будівництві країн тих часів.

2  ЕТАП - розвиток доктрини системи стримувань і противаг в політико правовій думці середньовічних мислителів.

3  ЕТАП - розроблення класичної моделі принципу розподілу влад та виділення в ній системи стримувань і противаг.

4  ЕТАП - закріплення теорії системи стримувань і противаг в конституційно – правових актах та її впровадження в механізмі організації та функціонування органів державної влади.

5  ЕТАП – сприйняття системи стримувань та противаг як необхідної складової теорії правової держави та її широка реалізація в механізмі державної влади країн світу.

6  ЕТАП - розвиток і модифікація системи стримувань і противаг в сучасній конституційній теорії та практиці.

Також можна визначити умови, що сприяють розвитку цієї концепції. До них слід віднести: формування та розвиток вчень про державу і право; криза абсолютизму; визнання й забезпечення, а також реалізація загальновизнаних стандартів прав людини; вдосконалення розподілу повноважень

серед вищих органів влад.

У другому підрозділі “ Світова практика застосування системи стримувань та противаг” аналізується взаємовідносини вищих державних органів на основі застосування системи стримувань і противаг в державах з різними формами правління.

Застосування системи стримувань та противаг в президентських республіках розглянуто на прикладі США та виділено характерні ознаки, а саме: дотримання формальних вимог жорсткого розподілу і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; обрання президента на загальних виборах; поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту; відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом; право глави держави на розпуск парламенту та інституту контрасигнування.

Характеризуючи президентську, автор завважує, що її класичному варіанту притаманна наявність двох центрів влади – президента і парламенту. При цьому обидві гілки влади залишаються незалежними одна від одної, що, будучи поєднаним із взаємними структурами і противагами, забезпечуючи демократичне управління державними справами.

Належне місце в принципі розподілу влад займає положення про необхідність взаємодії та взаємозалежності гілок влади. Взаємозалежність – це взаємні обов’язки правового характеру, що стосується гілок влади, кожна з яких наділена різними за своїм змістом повноваженнями. Взаємодія – це взаємна діяльність гілок влади під час вирішення ними спільних завдань, врегульованих правом, і які здійснюються всіма гілками влади.

Досвід сучасних демократичних держав свідчить, що успішне функціонування гілок влади можливе лише за умов їх взаємозалежності та взаємодії. Україна пройшла складний шлях утворення балансу гілок влади. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України 1995 року був першим законодавчим актом, який визначав основні засади рівноваги між законодавчою та виконавчою гілками влади та їх взаємодії. Конституція України 1996 року конкретизувала положення взаємозалежності та взаємодії між гілками влади у відповідних розділах і статтях. Аналізуючи ці документи автор приходить до висновку що всі елементи системи стримувань та противаг повинні розглядатися лише в сукупності.

Проведення автором аналізу сутності системи стримувань і противаг, позицій вітчизняних та зарубіжних науковців щодо цього питання дозволило з’ясувати мету, завдання та призначення системи стримувань та противаг, а також сформулювати своє власне визначення цього поняття.

Метою створення системи стримувань і противаг є реалізація принципу розподілу влади; головне завдання і призначення цієї системи – забезпечення політичної стабільності та безперервність функціонування державної влади; узгодження дій всіх гілок влади, недопущення кризи діяльності державного механізму.

Список використаних джерел:

1.  Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Голос України. – 1996.- 7 серпня

2.  Бачило органов управления: Правовиє вопроси оформления и реализации. - М., 1976. - С. 103

3.  , Палінчак ійне право. – Ужгород.: Ліра, 2001. – С. 60

4.  Обрані добутки. - М., 1990. - С. 47

5.  , Килимник : бесіди про Конституцію. – К.: Вен турі, 1997. – 32 с.

6.  Копейчиков теорія держави і права. – К., 1997. – С. 318

7.  Крутоголов Французькой республики: Правовое иследование. – М., 1980.

8.  Лемак ія держави і права. – Ужгород, 1998. – С. 136

9.  Марченко теории государства и права. – М., 1999. – С.

10.  Монтеск’є Ш. Л. О духе законов. – М., 1955.

11.  Нерсесянс івська філософія права. – М., 1974.

12.  Нерсесянс буржуазного конституционализма XVII – XVIII в. в. – М.

13.  , Степанов І. М., Шульженко властей і парламентаризм. – М., 1992 – С. 18 – 19

14.  Становлення парламентаризму в Україні. – К.: Абріз, 2000. – 415 с.

15.  Любашій В. Я., , Тимошенко ія держави і права. - Ростов на Дону., 2002. - С.

16.  Сочинения. – Т. 6. М., 1954.- С. 167

17.  , Власихин США: Политико правовой коментарий. – М., 1985. – С.10

18.  Із двох зол вибираю менше? //Віче. – 1993. - №3.- С.21 – 24

19.  Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України// Право України. – 1998. - №1. – С. 34 – 38

20.  Поділ влади в сучасній Україні//Право України. – 1998. - № 11. – С. 23 – 25

21.  Проблеми еволюції урядової влади //Українське Право. – 1995. - №1 – С

22.  Проблеми еволюції урядової влади // Українське Право. – 1995. - №1. – С. 44 – 51

23.  Проблеми еволюції урядової влади // Українське Право.-1995. -№1- С. 65 – 70

24.  Відповідальність виконавчої влади: порівняльно – політологічний аспект// Віче. –2001. - №5. – С. 59 – 60

25.  Державна влада: межі здійснення та форми організації// Українське Право. – 1995. - № 1. – С. 5 – 13

26.  Конституційна відповідальність глави держави// Віче. – 2001. - № 10. – С.

27.  Розподіл влади і процесуальні права парламентаризму// Віче. – 1998. - №3. – С. 14 – 16

28.  Разделения властей и опит Советского государства //Социалистіческоє правовоє государство: проблеми и суждениє. - М., 1986. – С. 151

29.  Громадянське суспільство – соціальна основа держави, влади і демократії// Право України. – 1995, № 1. – С.

30.  Медведчук іальна злагода у суспільстві і державна влада//Право України – 1997. - №1.-С.

31.  Державна влада в контексті конституційної відповідальності// Віче№6. – С.

32.  Перспективи судової влади в Україні //Українське Право. – 1995. -№ 1. – С.

33.  Силенно “стримань і противаг” та закріплення її складових в Конституції України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998. - № 3. – С.

34.  Силенно стримувань і противаг: теоретичні аспекти // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - № 4. – С.

35.  Окремі питання поділу влади і юрисдикція Конституційного Суду України// Право України. – 1998. - №5. – С. 12

36.  Тацій В. Формування державної влади в аспекті конфліктології// Право України. – 1997. - №8. – С.

37.  Розподіл влади та їх єдність: місце законодавчої гілки влади на етапі державно – правової реформи// Право України.1998. - №11. – С

38.  Право законодавчої ініціативи і право вето// Віче. – 2001. - № 10. – С. 44 – 45

39.  Чиркин власть // Советское государство и право. – 1997. - №5. – С.

40.  Конституційний механізм державної влади в незалежній Україні: політико-правові проблеми організації виконавчої влади.// Право України. – 1997., № 1.-С. 36

41.  Конституційний механізм державної влади в незалежній Україні: політико правові проблеми організації виконавчої влади//Право України. – 1997. - №1. - С.

42.  Проблема розбудови української державності // Право України – 1997. - №1 – С

43.  Сила демократії – у силі влади? //Віче. – 1995. - №6. –С.6 – 7

44.  Веніславський ійні основи взаємовідносин законодавчої та виконавчої влади в Україні: Автореф. Дис. ... канд. юрид. наук: 06.05.13. – Харків, 2000. – 43 с.

45.  Дашковська і аспекти розподілу влади в Україні: Автореф. Дис. ... канд. юр. наук: 9.04.02. – Харків, 1997. – 32

46.  Лациченко – правові засади поділу влади: Автореф. Дис. ... канд. юрид. наук: 06.01.04. – Київ, 1998. – 37 с.

47.  Медвечук ійний процес в Україні і організація державної влади і місцевого самоврядування: Автореф. Дис. ... Канд.. юр. наук: 11.10.04. – Київ, 1996. – 17 с.

48.  Силенно ійні основи механізму стримувань та противаг, як засіб організації та функціонування державної влади в Україні: Автореф. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.01.04. – Київ, 2000. – 32 с.

[1] Монтеск’є Ш. Л. О духе законов. – М., 1955. – С. 288

[2] Любашій В. Я., , Тимошенко ія держави і права. - Ростов на Дону., 2002. - С.

[3] Любашій В. Я., , Тимошенко ія держави і права. - Ростов на Дону., 2002. - С.

[4] Обрані добутки. - М., 1990. - С. 47

[5] Любашій В. Я., , Тимошенко ія держави і права. - Ростов на Дону., 2002. - С.

[6] Тут варто врахувати багатий досвід двох англійських революцій XVIIст. — “великого заколоту” і “славної революції”.

[7] Нерсесянс буржуазного конституционализма XVII – XVIII в. в. – М., 1983. – С.

[8] Монтеск’є Ш. Л. О духе законов. – М., 1955. – С. 287

[9] Монтеск’є Ш. Л. О духе законов. – М., 1955. – С.

[10] Разделения властей и парламентаризм. – М., 1992. – С

[11] История политических ученый. М., 1955. – С. 246

[12] История политических ученый. М., 1955. – С. 7

[13] Там само. -С.79

[14] Там само.-С.80

[15] Нерсесянс буржуазного конституционализма XVII – XVIII в. в. – М., 1983. – С. 127

[16] Монтеск’є Ш. Избранные произведения.-М.,1955.-С. 290

[17] Нерсесянс івська філософія права. – М., 1974. – С.

[18] Марченко теории государства и права. – М., 1999. – С.

[19] Там само. – С. 86

[20] , Власихин США: Политико правовой коментарий. – М., 1985. – С.10

[21] Крутоголов Французькой республики: Правовое иследование. – М., 1980. – С. 103

[22] Промульгація (лат. Promuigatio, від Promuigo – оголошую, обнародую) – обнародування, опублікування якого не будь державного акта.

[23] Сочинения. – Т. 6. М., 1954.- С. 167

[24] Ленин зборник сочинения. 33 Т. М., 1982.-С. 46

[25] Так само.-С.46

[26] Разделения властей и опит Советского государства //Социалистіческоє правовоє государство: проблеми и суждениє. - М., 1986. – С. 151

[27] Там само.-С.156

[28] Бачило органов управления: Правовиє вопроси оформления и реализации. - М., 1976. - С. 103

[29] там само.-С. 107

[30] , Степанов І. М., Шульженко властей і парламентаризм. – М., 1992 – С.

[31] Чиркин власть // Советское государство и право. – 1997. - №5. – С. 22

[32] Конституційний механізм державної влади в незалежній Україні: політико-правові проблеми організації виконавчої влади.// Право України. – 1997., № 1.-С. 36

[33] Сила демократії – у силі влади? //Віче, №6. –С.6

[34] Проблема розбудови української державності // Право України – 1997, №1 –С.27

[35] Лемак ія держави і права. - Ужгород, 1998.- С. 58-59

[36] Проблеми еволюції урядової влади // Українське Право-1995, -№1-С.48

[37] Лемак ія держави і права. - Ужгород, 1998.- С.

[38] Там само – С. 56

[39] Окремі питання поділу влади і юрисдикція Конституційного Суду України// Право України. – 1998, №5. – С. 12

[40] Лемак ія держави і права – Ужгород, 1998 – С. 60 –61

[41] Медведчук іальна злагода у суспільстві і державна влада//Право України – 1997, №1.-С. 39

[42]

Конституційний механізм державної влади в незалежній Україні: політико правові проблеми організації виконавчої влади//Право України. – 1997. - №1. - С. 32

[43] Проблеми еволюції урядової влади. //Українське Право. – 1995. - №1 – С.51

[44] Перспективи судової влади в Україні //Українське Право – 1995. -№1 – С. 63

[45] Лемак ія держави і права. – Ужгород, 1998. – С

[46] Силенно “стримань і противаг” та закріплення її складових в Конституції України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998. - № 3. – С. 37

[47] Силенно стримувань і противаг: теоретичні аспекти // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - № 4. – С.