З роду просвітянського (стр. 2 )

«Зірки не гаснуть»

(сценарій свята в літературній вітальні «Вернісаж особистостей»)

(Оформлена книжково-ілюстративна виставка, де представлені літературні та фотографічні твори І. Бажанського, З. Колотило, О. Шевчукевича, а також публікації, що висвітлюють їх життєвий і творчий шлях).

Дикторський текст: Іван Бажанський – людина, чиє ім'я вписане в історію українського народу, передовий учитель Буковини, який ніс ocвітy своїм краянам, активно поширював полум'яне слово Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Ще в юності взяв він собі за кредо - вірою і правдою служити людям і до останніх днів многотрудного життя засівав ниву, що не раз була зрошена «дрібними росами-сльозами».

Звучить народна буковинська мелодія

Читець: Зірки не гаснуть, падаючи вниз,

Мабуть, вони лишаються навіки

В серцях людей, великих і простих,

Що все життя призначені горіти.

Слайд №1. Світлини І. Бажанського та З. Колотило

Ведучий бібліотекар:

У 2013 році минає 150 років від дня народження, 80 років з дня смерті Івана Миколайовича Бажанського, одного із видатних педагогів, письменників і просвітителів Буковини, та 80-річчя від дня народження його онуки – лікаря, письменниці Зірки Колотило.

Краєзнавець:

Іван Миколайович Бажанський - ровесник «буковинської орлиці» Ольги Кобилянської (), провідний український педагог та просвітитель Буковини, який протягом 47 років педагогічного життя поширював гуманістичні ідеали національної культури. Народився 26 лютого 1863 року на берегах «доброго, тихого» Дністра у
селі Дорошівці, що на Заставнівщині.

Слайд №2. Заставнівщина

Читець: Дорошівці і Чернівці – колиска днів митців,

Яка в літературу двері відчинила.

Простий хлопчина з пагорбів Дністра

І Зірка Колотило засвітились,

І все життя своє поклали на вівтар України.

Ведучий бібліотекар: У складних соціальних умовах минуло дитинство майбутнього педагога, письменника, активного громадського і культурно-освітнього діяча, палкого українського патріота.

Формування його як особистості відбувалося під колосальним виховним впливом батьків, теплоту, любов й повагу до яких він проніс через усе своє свідоме життя.

Читець:
Нема то на світі, як рідная мати!
Як маю ж я, мати, тебе шанувати?
Як сонечко в маю цвітку огріває,
Так ненечка рідна дитятко кохає.

А все для дитини й життя би віддала,
Щоби лиш дитина горенька не знала.
Тому нема в світі над рідную мати!
Буду ж тебе, мати, повік шанувати.
(«Рідна мати»)

Краєзнавець: Роки, проведені в Чернівецькій учительській семінарії, спілкування з А. Кобилянським, О. Маковеєм та іншими прогресивними молодими літераторами-народовцями мали значний вплив на формування демократичних педагогічних поглядів
І. Бажанського. У стінах цього навчального закладу майбутній педагог твердо вирішив віддати свій талант на службу рідному народові. Працюючи директором школи в селі Вікно Заставнівського повіту, він відкриває читальню, де вчив хлібодарів читати, залучав до газет, творів Шевченка, Франка, Федьковича, Котляревського, а згодом й Черемшини, Стефаника. Тут же декламував власні твори.

Читець: Хто світла не знає, той долі не має!

Ходіть, милі діти, ходіть ся учити,

Бо гірко без світла на світі прожити!

І всі добрі діти, хлоп’ятка, дівчатка,

Лишають худібку, лишають ягнятка,

Нема коли пасти: усі з книжечками,

Як пчоли – до школи спішать вулицями.

Зійшлися. А згодом учитель приходить

І мов щирий батько науку проводить.

Читають і пишуть.

Ведучий бібліотекар: У кінці 1928 - на початку 1929 рр. по всій українській частині Буковини відбувалися велелюдні віча, що відстоювали право навчання дітей-українців у рідній українській школі материнською мовою. Провідну роль в їх організації та проведенні відіграв
І. Бажанський.

Краєзнавець: За його переконанням, нова школа мусить бути національною не тільки в тому розумінні, що навчання в ній проводиться рідною мовою, але й тому, що вона ґрунтується на культурі українського народу, прищеплює любов до неї. Тільки рідною мовою дитина може у всій повноті виявити свої міркування. Опановуючи її, школяр засвоює не тільки слова, але й поняття, почуття, історію й світогляд свого народу, адже "без мови ми не можемо стати народом, без неї ми є сліпою етнографічною масою".

Слайд №3. Цитата І. Бажанського

"Жоден чужий пан нам національної школи не побудує, - не раз застерігав І. Бажанський, - Всякі колонізатори: австрійські, румунські, німецькі, польські роблять все для того, щоб позбавити дітей українців рідної школи й насадити їм школу чужинську. Адже мало зробить та школа, в яку дитина приходить з дому як з раю в пекло, з якої вона біжить додому як з пекла, в котрім все темне, чуже, незрозуміле - в світлий рай (додому), де все зрозуміле й близьке до серця».

Ведучий бібліотекар: У своїй поезії «Хлопець і дівчина» письменник захищає право вчитися не лише хлопчиків, але й дівчаток. Це – вимога рівності людей.

Читець:
Не раз я отак думаю,

Які наші люди.

«Хлопець, - кажуть, - нехай вчиться,

Дівчина й так буде!

Хлопець – аби був розумний,

Йому ґаздувати.

А дівчині кужіль прясти,

Хату замітати…»

В других діти всі однакі.

Коли ж це й в нас буде?

Та й дівчині треба школи,

Бо й дівчина – люди.

(«Хлопець і дівчина»)

Ведучий бібліотекар: Щоденне перебування в гущі народу зблизило
І. Бажанського з життям буковинського селянина, сином якого він був плоть від плоті. "Люди пізнавали мене, горнулися до мене, особливо - бідніші", - зазначав у щоденнику поет. Не випадково в його творах пригнічені та затуркані селяни стають оповідачами свого злиденного життя. Часом розмови з селянами одразу лягали на папір, сповнені народними прислів'ями, піснями, приказками та легендами.

Краєзнавець: Письменник висвітлює життя різних верств суспільства: селян, духовенства, інтелігенції. Кращі його твори - то любов до гнобленої людини, болі і жалі якої - то протест суспільству, в якому існує нерівність між людьми. З-під його пера виходять твори, в яких автор виступає борцем за освіту краян. Це - віршоване оповідання "Пропасть", оповідання "Рідна дитина". В багатьох творах ("Жебрачка", "Розлука", "За морем") пише про велике горе буковинців - еміграцію до Америки.

Ведучий бібліотекар: Творчість Івана Бажанського – це заклик гартувати волю й характер, трудитися на благо українського народу, бачити свою долю невід'ємною від долі України.

Читець: "Що було то було, ще будуть з нас люди,
Хотя й ми ще діти маленькі.
Жива кров в нас грає і хто ми - всяк знає:
Ми діти України палкі" .

Краєзнавець: Дух оптимізму й віру в розквіт самостійної України, утвердження в ній автентичної української педагогіки, її педагогічної культури, рідного шкільництва й національного виховання
письменнику вселяли пророчі передбачення великого німецького мислителя Й. Гердера, виражені словами:

Слайд №4. Гердера

"Україна стане колись новою Елладою. Прекрасне підсоння цієї країни, погідна вдача народу, його музичний хист, плодюча земля - колись пробудяться. Із малих племен, якими колись були і греки, постане велика культурна нація, її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти в широкий світ".

Ведучий бібліотекар: Син селянина-злидаря, з величезними труднощами здобуваючи освіту, весь час цікавиться фольклором, особливо піснями, що вплітались у тужливий зойк трембіти, зокрема, про Лук'яна Кобилицю, Олексу Довбуша... На жаль, великий зшиток цих пісень до нас не дійшов.

Слайд № 5. Цитата І. Бажанського

«Спів. Як мова, так і спів єсть неоціненим даром природи: кожний бо, старий і молодий, любується у нас в співі, - любить співати і любить співу слухати. А у нас: і на весіллю співають і при роботі – чи дома, чи в поли співають і на похорони співають. Було-би просто гріхом єсли би сей так благородний поклін нашого народа в школі дальше не розвивати».

(Звучить українська народна пісня» )

Краєзнавець: Іван Бажанський – автор багатьох прозових і поетичних творів: поеми «Пропасть», збірки поезій «Надія», оповідань «Мертвецька Єлена», «Попадя», «Три дукати» та інші.

Друкувався Іван Бажанський в журналах «Ластівка», «Промінь» та газеті «Буковина». У його творах відтворено всі грані життя рідного народу: його мрії, надії, проблеми, горе. Цілий цикл його віршів «Війна» розповідає про трагедії, які принесла ця бойня людям. Протест проти війни звучить і в оповіданні письменника «З моєї подорожі до Сучави». Це оповідання, як багато інших своїх творів, він підписав псевдонімом – Мужик, підкреслюючи свою причетність до народу.

Ведучий бібліотекар: «Кажуть учені, що світ нині мудрий, люди повинаходили своїм розумом всякі полекші для життя. Але я не знаю чи так оно справді є. Чому ж они ще до нині тої проклятої війни не скасували! Кажуть людям стрілятися, різатися та нищити периробіток другим. Кілько то праці, кілько здоровля та життя через ті диявольські війни марно пропадає».

Краєзнавець: Виходець із народу, він знав і розумів його життя, його проблеми. Важке життя людей, їх вимушені поїздки за межі своєї землі, зокрема, в Канаду, відтворив письменник у своїх літературних – прозових та поетичних – творах: вірш «За морем», оповідання «Жебрачка». Бажання знайти краще життя за кордоном гнало буковинців із рідної землі. Але мрії їх часто розбивались об реалії дійсності. Бо Батьківщину, як і матір, не обирають.

Слайд №5 (У записі звучить пісня «Рідна мати моя»

на сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди у виконанні Дмитра Гнатюка).

Ведучий бібліотекар: Створена І. Бажанським педагогіка української школи й національного виховання щедро репрезентувала й втілювала в життя підростаючих поколінь духовність українського народу. Провідну роль він надавав народному вчителеві, про нього визначний буковинський педагог висловлювався з особливим пієтетом.

Слайд № 6. Цитата І. Бажанського "Ви ж, учителі, добрим прикладом виховуйте молоде покоління людей твердих, розумних, чесних".

Краєзнавець: Педагог мріяв про появу нової генерації українських педагогів, виявляв особливу увагу вчителям ерудованим, відданим українству, працьовитим, які щиро люблять дітей, дають їм ґрунтовні знання і гідне виховання, плекають українську національну гордість і честь.

Ведучий бібліотекар: У своїй передмові «Трудар на ниві освітянській і літературній» до книги Івана Бажанського «Вибрані твори» письменник Мирослав Лазарук про доробок літератора пише так: «…це, в першу чергу, прозові і публіцистичні твори, вірші і навіть дві п’єси «Горівка» і «Переконалися». До творчості письменника ми поступово повертаємося. У 2002 році у Чернівецькому видавництві «Прут» побачили світ його «Вибрані твори», а 2003 р. - у Вижницькому видавництві «Вижниця».

Краєзнавець: Педагог, просвітитель і письменник Іван Бажанський своєю сподвижницькою працею на освітницькій і літературній ниві веде нас в життя наших краян, які жили в минулому. А без знання минулого нашого краю - не можна любити сучасного і майбутнього.

Слайд № 6. Фото І. Бажанського

Ведучий бібліотекар: Досить цікаві свідчення про етнокультурне багатство Буковини Іван Бажанський залишив як фотоаматор. Цей чоловік мав дивне захоплення – ходив по селах із величезною триногою на плечах та знімав простих буковинських трударів. Завдяки йому старі пожовтілі світлини зберегли згадку про наших прадідів. Він довго заощаджував на придбання професійної фотокамери німецького виробництва, а все для того, щоб проілюструвати побут, елементи обрядовості, мальовниче довкілля. Світлини досі дивують колоритністю минувшини. С. Майданська використала збільшені репродукції унікальних свідчень історії для сценічного декорування першого фестивалю естрадної пісні "Червона Рута”.

Краєзнавець: Як етнограф, цікавився також скарбами народної культури, побуту. Він чи не найперший на Буковині фотоаматор! Його дивовижні світлини увіковічнили поважних буковинських ґаздів у традиційних строях. Зачарований фольклором, дбайливо збирав зразки народного пісенного мелосу, а потім залучав їх до репертуару хорового колективу "Боян”. І. Бажанський цікавився різними ремеслами та галузями господарювання і навіть створював брошурки для роботи пришкільних гуртків. Він працював невтомно й без упину, а прагнув працювати все потужніше, бо ще стільки не освоєних царин бачив довкола.

Слайд № 8. Цитата: «Наш нарід, наша мова та пісня, наші звичаї-обичаї стали мені любими, дорогими. Я полюбив їх цілим серцем…» Іван Бажанський.

Ведучий бібліотекар: Творчості нашого видатного краянина присвячено багато досліджень, наукових розвідок і статей. Про нього писав відомий буковинський літературознавець Олекса Романець. З його матеріалів ми дізнаємось, що Іван Бажанський знайшов автора співанки «Ой Канадо, Канадочко…», яку вважають народною: ним був «молодий і письменний господар Василь Стащук з Вікна».
Немало своїх публікацій творчості письменника присвятили журналісти Володимир Михайловський та Василь Джуран, вчителька-викладач Прикарпатського університету Інна Червінська.

Краєзнавець: Спогадами про свого батька у статтях «Син Буковини» та «Останній дзвоник» ділиться його донька Ольга – дружина скульптора і поета Опанаса Шевчукевича.

Ольга Шевчукевич (Бажанська) – дочка письменника Івана Бажанського. Наро­дилася 1 лютого 1904 року в селі Вікно Заставнівського району. Початкову освіту здобуда у рідному селі, середню – у Вашківцях. Закінчила філософський факультет Чернівецького університету, працю­вала в школах Буковини.

Свої вірші та оповідання, етнографічні матеріали друкувала у журналі «Жіно­ча доля». Брала участь у жіночому русі, дружила з Ольгою Кобилянською. У праці «Шляхами поколінь» відтворила історію Буковини, починаючи з ХVІ століття. На­писала цікаві спогади про визначних діячів української культури, з якими доводи­лося спілкуватися: про О. Кобилянську, Н. Кобринську, Д. Косарика,
Є. Ліпецького, К. Дзержика, В. Стефаника, І. Карбулицького,
І. Синюка, С. і Я. Канюків, П. Тичину. Пише статті, присвячені проблемам кохання, дружби, моралі, жін­ки: «Соціальне становище жінки в румунському фольклорі», «Жіноча доля в поезіях Федьковича», цикл «Листи до жінок». Цим темам присвячені драми «Єва», «Друг».

Цінним виданням, що висвітлює життєвий і творчий шлях Івана Бажанського, є книга «У вінок славному землякові». До неї ввійшли статті, уроки, позакласні заходи. Упорядником книги є методист українознавства Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Тамара Мінченко.

Слайд № 7. Обкладинка книги «У вінок славному землякові»

Ведучий бібліотекар: Вдячна Буковина пам’ятає свого сина. Його творчість популяризується бібліотеками, вивчається в школах. У 2001 році обласною організацією Національної Спілки письменників України та газетами «Буковина» і «Голос краю» заснована обласна літературно-мистецька премія імені Івана Бажанського. Нею відзначено більше сорока митців.

Краєзнавець: 20 травня 1933 року перестало битися серце письменника, педагога, який плідно працював і як автор низки педагогічних статей. Щедрим, чесним, відданим людям і своїй справі залишився він у пам'яті тих, з ким спілкувався, кому передав тепло і ніжність своєї душі, свого серця.

Слайд № 7а Портрет І. Бажанського

Ведучий бібліотекар: Здобуток Івана Миколайовича Бажанського неоціненний. Кожній справі, за яку б не брався, офірував самого себе, свою душу. Це зразок митця, який своє обдарування використовував для розквіту нації.

Читець: «Якщо б Господь Бог вирішив провести свою відпустку на Землі, то неодмінно вибрав би для цього Буковину». Ця говірка австрійської доби Буковини правдоподібно віддзеркалює цілком реальне підгрунтя непересічних рис довкілля й історії благословенного краю, адже на порівняно невеличкій території сконцентровані всі принади й чари, що так рясно піднесла людині Природа.

Слайд № 8. Місто Вашківці сьогодні

Ведучий бібліотекар: Життя таке довге і таке коротке. Література має щасливу здатність повернути минуле. Кожній людині притаманно заглядати у завтрашній день, але як добре водночас обернутися і не загубити погляду в минуле, в недалеке минуле родини Бажанських.

Читець: Містечко моє...

Віки пройшли.

Не раз спадали щедрі роси

580 вже літ ми стрічку Черемоша

Вплітаємо в коси.

Були усе - біда й розбій

І лихоліття, ми голодували

Та все ж завжди ми всі  були стійкі

Хто ми завжди всі пам'ятали.

Маленькі Вашківці мої

Піщинка рідної Вкраїни

Обі щедрі й дорогі

Для кожної, хто тут, людини.

(Зоря Колотило)

Слайд № 9. Родина Бажанських, родина Шевчукевичів (архітектор),

Зоря Колотило (онука Івана Бажанського)

Ведучий бібліотекар: Ці слова належать перу онуки (по матері) Івана Бажанського Зорі Колотило.

Краєзнавець: Щоб осягнути геній жінки-митця мало пензля, пера, олівця. Залишається малювати серцем. Саме серцем писала Колотило Зоря Михайлівна – поетеса, автор збірки казок для дітей, лауреат обласної літературної премії ім. І. Бажанського (2002), Почесна громадянка
міста Вашківці.

Слайд № 10. Зразки друкованих творів З. Колотило

Ведучий бібліотекар: Онука передала рукопис бібліографії творів свого діда Івана Бажанського, який нині зберігається в ЧОУНБ ім. Михайла Івасюка.

Зоря Колотило була взірцем чесності, благородства, природної шляхетності високої моралі і патріотизму. Щодня, щогодини письменниця молилася за Україну, Буковину, рідні Вашківці.

Читець: Молюсь за долю України,

За Буковину, Вашківці молюсь.

Для  Вас  весь час –

Щодня – години,

У міру сил своїх тружусь.

З  душі  своєї  я  даю,

Всі сили, все що можу дати,

Щоби красою весь час цвіли,

Неповторні  мої Карпати.

Радію  сонцю  і весні,

Жовтому  листю теж радію,

Завжди вклоняюся землі –

Тій грудочці, що дає нам силу.

Вкраїну й Буковинський край,

Місто  моє – завжди любити,

Я буду вас - рідних  людей,

Поки живу  і буду жити.

Так! Завжди молюсь за Україну

й Буковину,

За Вашківці я теж  молюсь,

Весь час – що день і що годину,

Для Вас я  в міру  сил своїх тружусь.

(Зоря Колотило)

Краєзнавець: Померла 23 лютого 2006 року, похована у Вашківцях.

Ведучий бібліотекар: Ми же згадували про творчі доробки Опанаса Шевчукевича, чоловіка старшої дочки Івана Бажанського Ольги. Він добре відомий старшому поколінню, як скульптор, лікар, поет, графік та великий книголюб.

Краєзнавець: Народився Опанас Євгенович Шевчукевич 17 березня 1902 року в с. Виженка Вижницького повіту. Його дідусь та батько були добре знаними в окрузі ткачами. Родина Шевчукевичів жила у страшній нужді, і тільки ткацький верстат давав змогу вижити.
Під час воєнних подій на Буковині в 1916 році згоріло найцінніше, що було в родині Шевчукевичів, - ткацький верстат та маленька хатина. Матуся Опанаса, хоч і була неграмотною, але мала чудовий голос і знала сотні народних пісень, до яких любила додавати свої строфи.

Звучить буковинська народна пісня

Ведучий бібліотекар: “Мене записали до німецької народної школи у Вижниці, бо вона була через дорогу від нашого обійстя, де ми мешкали. (Хоча я пізно усвідомив, що саме ця школа мені дала великий поштовх в моєму житті). Я швидко оволодів німецькою мовою і добре навчався. Провчившись 4 класи народної школи, я здав екзамени до 8-річної української школи-гімназії, яку закінчив на відмінно у 1921 році. З восьми років я заробляв собі на прожиток тим, що тягав хмиз з лісу, а ідучи, складав свої перші вірші”.

Слайд № 12. Із спогадів Опанаса Шевчукевича про своє дитинство

Читець: Творчий вогонь горить у мені,
Як вулкан в землі всередині.
Кипить - і душу мою розпирає.
Потоками сліз з мене випирає.
Поезії струї розливаються
І на папір рядки вкладаються.
Мій вулкан на хвилину затихає
І знову новими струями випливає.

Краєзнавець: Після закінчення гімназії Опанас у 1921 році став студентом Чернівецького університету, поступивши на юридичний факультет. Але невдовзі відчув, що юриспруденція не для нього, тож вирішив стати лікарем. На той час у Чернівцях ще не було вищого медичного навчального закладу. І щоб вступити до Бухареста, потрібно було мати або титул, або кошти на навчання. Але ні першого, ні другого в родині Шевчукевичів не було. Тому він таємно покидає Буковину і восени 1922 року приїздить до Праги, де спробував вступити до Празького університету на медичний факультет. Але і тут потрібні гроші. На жаль, таких коштів він не мав і вирішив мандрувати світом далі. У Берліні йому вдається записатись до вищої ветеринарної школи, а пізніше вступити до Берлінського університету на медичний факультет. Опанас Шевчукевич захищає дисертацію й отримує звання доктора медицини.

Ведучий бібліотекар: Опанас розпочинає свою практику у лікарнях Шерберга та Норберта. Життя для нього в Німеччині видалось нелегким, тому що зароблених грошей ледь вистачало на прожиток. Його захопили прекрасні берлінські музеї, де уважно оглядав не тільки картини, але й придивлявся та вивчав скульптуру. Чимало часу проводив у бібліотеках. Часто йому хотілось щось самому зліпити, бо саме скульптура його найбільше приваблювала. Його перші скульптури побачив відомий німецький скульптор Отто Фаенбарх, похвалив, сказавши, що в нього прихований великий талант і що йому варто вчитися мистецтва скульптури. На перший погляд Опанас в цих своїх скульптурах нічого не бачив і вважав, що вони дають йому додатковий заробіток.

Краєзнавець: Перед студентом з Буковини відкрились бібліотеки, концертні зали, славетні музеї європейських міст, велична скульптура готичних храмів Берліна, Фрайбурга, Кельна, Магдебурга. Він несамовито вбирав в себе надбання світової культури і мистецтва. Цими роками Опанас Шевчукевич постає як скульптор.

Ведучий бібліотекар: Наприкінці 1931 року повертається на Буковину. Але тут, щоб влаштуватися до лікарні, йому доводиться отримати спеціальний дозвіл на право працювати лікарем на території Румунії. У 1940 році Опанас Шевчукевич захворів - відокремлення сітківки, і його літаком відправляють у Київ, де він після лікування знайомиться з академіком та професором , розповідає їм про свої методи лікування. Фахівці запрошують його до Москви. Повернувшись в Чернівці, продовжує займатись приватною лікарською практикою. Румунська влада пильно стежила за ним, робила обшуки, бо саме тоді з’явились його перші статті та вірші проти румунської влади. Опанас потрапляє в тюрму, де над ним дуже знущаються, через що він втрачає ліве око. Після 1940 року Опанас Шевчукевич працює у різних медичних установах Буковини та Чернівців.

Краєзнавець: Як лікарський, так і мистецький шлях для нього був нелегким: його перші серйозні роботи як скульптора оцінила німецька художниця Кете Кольвіц, яка в подальшому стає для Шевчукевича не тільки критиком, але і добрим порадником. Йому вдається бувати в Німеччині. Роботи Опанаса Шевчукевича добре оцінив відомий німецький професор Георг Кольбе. Саме за його рекомендацією скульптор міг у 1931 році півроку практикувати у Берлінській академії мистецтв, де мав чудові відгуки про свої роботи. А перша публічна виставка Шевчукевича відбулась у 1927 році в художньому салоні в
м. Фрайбург, що резонансно відгукнулось і в місцевій пресі.
А у 1928 році організував виставку у Берліні. Згодом, у рр. його мистецтво побачили Мюнхен, Кельн, Алленштайн, Відень та Прага.