Націоналізм на сторожі традиції (замість передмови) (стр. 1 )

НАЦІОНАЛІЗМ НА СТОРОЖІ ТРАДИЦІЇ

(замість передмови)

Поява другої частини збірки „Націоналізм у світі" завдячує насамперед побажанням зацікавлених читачів. Актуальність подібних публікацій підтвердилася неабияким резонансом, котрий викликала збірка, видана Молодіжним Конгресом кілька місяців тому.

„У книжці переконливо показано, що у світі відбувається не стирання кордонів між конкретними націями та поступове розмивання і зникнення самих націй, як того хотілося б декому, а навпаки - триває розкріпачення досі бездержавних або не повністю визволених націй, активізувалося піднесення правдивого національного світогляду, заснованого на ідеї множинності культурно-ментальних виявів людського єства, точиться жорстока та безкомпромісна боротьба з імперіалізмом та шовінізмом. У передмові обстоюється теза про те, що на часі вже давно розв'язання проблеми солідаризації зусиль націоналістів та традиціоналістів цілого світу задля відсічі „уніфікаторам" та „глобалізаторам" різного роду", - читаємо у рецензії Святослава Слобідського на першу частину збірки.

Тож Молодіжний Конгрес, в середовищі якого дана тема викликає неабияке зацікавлення (всі статті цього збірника написані членами Молодіжного Конгресу) подає до уваги читача черговий випуск серії Бібліотечки молодого націоналіста", присвячений огляду націоналістичних рухів у світі, їх історії, сучасного стану та перспектив.

Матеріали брошури не лише повчальні та пізнавальні, але, значною мірою, мають і прикладне значення, можуть прислужитися розвитку українського націоналістичного руху на сучасному етапі.

Читаючи матеріали збірки, вкотре пересвідчуємося, що „є нації, є боротьба між ними, є націоналізм" (Д. Донцов). Націоналізм, який є головною рушійною силою історії, захисником інтересів Нації, дороговказом на її шляху в майбутнє.

Віктор Рог, Голова Молодіжного Конґресу Українських Націоналістів

м. Київ

Італійський соціальний рух: на шляху до влади

На фоні невпинного росту популярності Італійського Соціального Руху („Мовіменто Сочіяле Італіяно") Алесандри Муссоліні в Італії виглядає цікавим історія цього руху.

Перехідною формою між „старим" і „новим" націоналізмом в Італії став рух „Уомо куалюнкуе" (“Кожен"), що був заснований у серпні 1945р. Ця організація ставила за мету згуртувати сили, підготувати грунт для створення впливової і сильної національної партії нового типу.

Офіційне оформлення національного руху відбулося 26 грудня 1946р. В цей день ідейні спадкоємці дуче зібралися і проголосили створення Італійського соціального руху (ІСР). До його складу увійшли такі відомі діячі як Джузеппе Ботаі, Юліус Евола, Чезаре Марія де Веккі. Ядром його стала „Уомо куалюнкуе", а також „Італійська армія відродження" і „Антикомуністичні загони". Генеральним секретарем ІСР (в італійській транскрипції МSІ) призначили Дж. Альміранте, який в „Італійський соціальній республіці" Муссоліні займав чільну посаду помічника міністра культури.

У програмовій декларації та інших офіційних документах ІСР були вимоги „права громадян на працю" і „участь трудящих в управлінні підприємствами", в декларації містилися заклики до захисту приватної власності з боку держави, „відновлення авторитету влади" і скасування „надзвичайного законодавства".

Всередині ІСР розпочалася боротьба „поміркованої" і „радикальної" течій. На перших порах переважав вплив представників останньої, на чолі з керівником партії Альміранте. У 1950 році гору взяли „помірковані" і Альміранте пішов у відставку. Генеральним секретарем ІСР став колишній заступник міністра зв'язку в уряді Б. Муссоліні А. Марсаніг: прихильник „легальної діяльності".

Як наслідок, вже на початку 50-х років керівництво ІСР повідомляло, що в лавах партії налічується до 600 тис. чоловік.

В той час ІСР випускав близько ЗО газет і журналів, які в основному займалися реабілітацією італійської історії. ІСР було засновано „Італійську національну конфедерацію профспілок трудящих". Помітних результатів вдалось досягнути „Університетському фронту національної дії", який розгорнув широку і активну діяльність у вищих наукових закладах країни. Його роботі сприяло те, що викладачі дотримувались переважно національно-консервативних поглядів.

„Італійський соціальний рух" шукав посилення свого політичного впливу і на шляху парламентської діяльності. На виборах до італійського парламенту 1953 року ІСР зібрав понад 1,5 мільйона голосів (5%), отримавши 29 депутатських мандатів у палаті депутатів і у сенаті.

Під кінець 50-х років в ІСР активізувалися угрупування, які вимагали переходу від чисто легальної діяльності до більш рішучих акцій, спрямованих насамперед проти комуністичних організацій і „п'ятої колони". У 1957р. від партії відокремилась досить чисельна група радикалів на чолі з Піно Рауті, яка згодом заснувала свою організацію — „Новий порядок". У 1959р. виникла група „Національний юнацький авангард". І, хоча ці угрупування існували незалежно від ІСР, критикуючи його за „недостатню рішучість", всі ці організації взаємно доповнювали одна одну.

Наприкінці 60-х в Італії загострюється політична ситуація, настає економічна і політична криза. В цей час Генеральним секретарем ІСР знову став Альміранте, який заявив, що ІСР є насправді єдиною національною силою, здатною протистояти червоному теророві, котрий загрожує країні.

В цей же час активізуються й інші радикальні організації. Особливого розголосу набув „Національний Фронт", заснований князем Боргезе. “Ми — патріоти, ми — борці. Ми боремось за сильне керівництво. Нема свободи в країні, де не поважають закони, а в Італії ось уже двадцять років не вдається добитися поваги до законів..." , — наголошував він. Прагнення керівництва ІСР до об'єднання правих антикомуністичних сил знайшло свій вияв у зближенні з організацією монархістів. У 1972р. ці дві партії об'єдналися під назвою італійський соціальний рух — Національні праві сили" (ІСР-НПС). Цей крок сприяв зростанню лав ІСР ще приблизно на 100 тисяч нових членів, значна частина яких була військовослужбовцями.

Для ведення роботи серед різних груп населення ІСР створив ряд підручних організацій. Найчисленніша з них — профспілкове об'єднання “Молодіжний фронт", що діє при ІСР, веде націоналістичну пропаганду серед шкільної молоді. На початку 70-х років до нього входило близько 120 тисяч юнаків. Значний вплив у вищих навчальних закладах мала студентська організація ФУАН, яка в 70-х роках налічувала в своїх лавах понад 20 тисяч членів. Крім того, було сформовано ударні молодіжні підрозділи, одним з обов'язків яких була охорона зборів і акцій ІСР.

Керівництво ІСР веде досить жваву парламентську діяльність. Так, на парламентських виборах 1983 року блок ІСР-НПС одержав понад 2 мільйони голосів, або 7,3% голосів проти 5,3% у 1979 році.

Окремо слід сказати про участь у виборах до місцевих органів влади. У 1972 році ІСР мав своїх представників у 19 регіональних парламентах, майже у всіх провінційних радах, а також у радах 1500 міст і общин. Більше як у 100 містах і общинах члени партії стали бургомістрами.

У квітні 1978 року у Римі відбулася зустріч лідерів ІСР-НПС, французької „Партії нових сил" та іспанської організації “Нова сила”. ІСР-НПС була представлена Дж. Альміранте і всіма членами правління, французька „Партія нових сил" — є-Віньянкуром, Іспанська „Нова сила" — Бласко Піньяром та іншими членами керівництва. Учасники збору оголосили про створення організації „Праві сили Європи" (ПСЄ), яку Альміранте назвав лише “першим ядром значно ширшого об'єднання". Вони прийняли Декларацію, в якій закликали національні праві сили Європи до новоутвореного блоку. Йшлося в першу чергу про консолідацію напередодні чергових виборів до Європейського парламенту, на яких ІСР-НПС вдалося здобути 4 мандати.

Успішними для націоналістів були і вибори до Європарламенту 1984р. Поряд з п'ятьма представниками ІСР-НПС до нього пройшло 11 депутатів від французького „Національного фронту" і один від грецького „Національного політичного союзу".

Вибори до місцевих органів влади, що відбулися у 1985 році, підтвердили зростання політичного впливу ІСР-НПС. Найбільших успіхів праві сили досягли в південних районах Італії. У Неаполі в 1972 році за ІСР голосувало 26,4 відсотки виборців, у Катанії – 30,6%, Реджо-ді-Калабрії -36,3%.

Саме в цей час активізують свою діяльність „бойові" організації “Національний авангард", „Новий порядок", „Національний фронт", „Загони дії Муссоліні", „Рух революційної дії" тощо. У 1977 році в Італії налічувалось 34 подібні угрупування.

В грудні 1987 року пішов у відставку Дж. Альміранте, Його наступником став 36-літній керівник молодіжної секції ІСР Дж. Фіні. “Повоєнний період закінчився!" — заявив він.

На початку 1992р. за списком ІСР у виборчих бюлетенях зареєструвалася 28-річна Алесандра Муссоліні (онука Беніто Муссоліні і племінниця Софі Лорен), „Італію потрібно очистити від злодіїв і сміття. У нас зараз брехлива демократія", — стверджує Алесандра. Вона вважає, що усі біди Італії від того, що нею керують люди, які були не батьками, а вітчимами для італійців. Вони думають лише про власну вигоду, а не про націю і державу, і довели велику країну до рівня „третього світу".

А. Муссоліні виступає проти абортів, розлучень та міграції, проти безладдя, корупції, анархії і злочинності, з якими дід її справився досить швидко.

Під час муніципальних виборів у листопаді 1993 року націоналістам вдалося сильно прорватися, скориставшись відступом ліберальних партій, які були ослаблені звинуваченням в хабарництві. В Римі чи Неаполі вони мобілізували громадську думку. У державному масштабі ІСР набрав близько 20% голосів. Тепер він виступає як представник тих сил, які прагнуть відновити порядок. Під час муніципальних виборів 1993 року, кандидати від ІСР як в Римі так і в Неаполі отримали більш ніж задовільні результати (47% голосів у Фієсті і Римі, 44% в Неаполі).

Сьогодні всі змушені рахуватися з націоналістами, ідеї яких знаходять широкий відгук серед багатьох категорій населення. Вибори до палати депутатів, що відбулися в березні 1994 року, дали можливість ІСР знову включитися в національно-політичну гру. Будучи союзником Сільвіо Берлусконі під назвою „Національній альянс", в рамках блоку „Форца Італія", ІСР скористався динамікою, яка була таким чином створена. Його лідер Джанкарло Фіні бажає і надалі втілювати національні та патріотичні цінності. Дискредитація демоліберальних партій дала можливість націоналістам перебрати в них значний електорат в Центральній та Південній Італії, включаючи, між іншим, голоси протесту пролетаріату великих міст Півдня Італії.

На виборах 1994 року мера в Неаполі Алесандра Мусоліні набрала понад 44% голосів виборців, що свідчить про неабияку популярність ідей, нею проголошуваних. „Так, ми ідемо до нового століття і повернути назад нас неможливо", — стверджує вона. — Італійський Соціальний Рух — на шляху до Перемоги!

„Текос": „Те, що написано кров'ю, залишається назавжди

Мексика... Чудовий, мальовничий край з давньою історією та міцними традиціями. Різні окупанти гострили зуби на цю країну. Багато крові пролито під час громадянських і визвольних війн, революцій, бунтів і переворотів. Потужний вибух народної енергії під час революції 1910-го року докорінно змінив характер соціально-політичного розвитку мексиканців. Революція, яка виникла як на національному, так і на соціальному ґрунті, перетворилась па безглузду різанину, у якій страждали народ, Церква і Традиція. Іноземні окупанти, проти яких й було направлене вістря Революції, зуміли підім'яти її під себе і, користуючись анархією, ще більше експлуатували та обкрадала мексиканський народ.

На противагу лівим та проамериканській буржуазії католицьким, націоналістично налаштованим студентством було створено „Легіон Христа" (“Лос Кристерос"). Ця таємна армія завдавала ударів ворогам Традиції, яких вони називали „слугами Сатани”, Після перемоги антиклерикального буржуазного уряду „Кристерос” був розпущений.

Націоналісти не здались. У 30-х роках єзуїт Бернардо Бергьонд висунув план об'єднання націоналістів. Згідно з планом було створено „подвійну" організацію. Одна її частина займалася масовими політичними акціями, інша — соціальною сферою. Керівництво масовими організаціями здійснюється таємним проводом. „Текос" є елітарною бойовою ланкою організації. Його члени, переважно молодь, борються за інтереси Церкви і країни, беруть участь у партизанських і терористичних діях. „Текос" — мексиканською мовою „сова", або „ті, що вийшли з темряви". Саме вночі „Текос" здійснює свої акції. Хоча самі вони жартівливо пояснюють, що назва пов'язана зі студентською звичкою засиджуватися до пізньої ночі за наукою.

Провідниками „Текос" стали Карлос Куеста Галлардо та Раймундо Герреро. Перший — націоналіст-революціонер зі стажем і зв'язками з побратимами в Європі й Америці. Другий — молодий націоналістичний інтелектуал, який мав значний вплив на студентів та викладачів. Ідейним натхненником „Текос" став аргентинський священник Хуліо Мейнвейл. Його книги “Жиди", „Інтриги прогресистів", „У лоні Церкви і держави" стали ідеологічними підручниками „Текос".

Центром руху „Текос" став Автономний Університет Гвадалахари (УАГ), створений Галлардою в 1935 році. Університетське містечко живе автономно від держави. Доступ армії та поліції в містечко заборонений. Викладацький склад, підібраний Галлардою, закладає серед студентства ідеали вірності Богу та Нації.

Вступ до організації суворо регламентовано. Кандидат, після ретельного допиту та вивчення, піддається перевірці і лише потім допускається до заповнення анкети про вступ і до навчання в БАДУАГ („Антикомуністична бригада в УАГ"). Анкета-заява складається з 60 питань. Порядок звичайних зборів БАДУАГ регламентується окремим документом, уривки з якого наводжу нижче: „Молитва згідно регламенту („Аве Марія", „Отче наш")... Ми розпочинаємо наш збір з вираження задоволення тим, що ми належимо до руху, який кожного з нас зобов'язує до багато чого, поскільки від наших зусиль і ентузіазму, вкладених у виконання наших задач, будуть залежати успіх чи невдача нашої бригади.

Ми являємось відбірною гвардією, оскільки ми ті студенти і службовці університету, котрі довели свою любов до нього, тільки ми будемо здатні впливати на те зовнішнє середовище, де нам пройдеться жити й працювати, і залишатись вірним нашим ідеалам і членам наших відбірних груп...

Ми повинні виразно усвідомлювати, що від того, який вплив на зовнішній світ буде здійснювати кожен з нас, дійсних лідерів студентства, буде залежати і здатність всієї організації здійснювати вплив, та як кожен з нас окремо буде мати великий вплив, то вплив всього суспільства буде воістину величезним. І ми вийдемо переможцями в цій боротьбі з комунізмом і з явними та прихованими силами, котрі він направляє і контролює і котрі намагаються завести нас у справжнє рабство".

Стабільний центр дає можливість розгорнути широку діяльність „Текос". Студентів ретельно вивчають і перевіряють, після чого вони можуть вступити в „Антикомуністичну бригаду УАГ". Перебуваючи там, студенти вивчають військову справу, зміцнюють свій світогляд та дисципліну. Найкращі члени бригад вербуються в „Текос".

Сам університет робить відчутні успіхи в своїй діяльності. Кожного року він надає більше 60-ти вчених ступенів, а його ректор Луїс Гарібей Гутьєрас у 1985 році був обраний на пост голови Міжнародної асоціації ректорів університетів. Лідер „Текос" Герреро в 1952 році представляв Мексику на конференції Всесвітньої організації університетів, пізніше він був деканом одного з факультетів. Навіть футбольна назва університету має назву „Текос".

Важкий період настав для організації на початку 60-х років. Папою Римським став Іван XXІІІ, відомий своїми ліберальними, космополітичними поглядами. Своє незадоволення і протест ліберальними тенденціями в церковному житті „Текос" виразив в маніфесті „Змова проти Церкви". У ньому негативні процеси всередині Церкви оголошувались частиною сіоністської змови. ООН було проголошено „цитаделлю сатанізму, яка використовується для забезпечення тріумфу імперіалізму". „Текос" закликав народи світу до об'єднання своїх зусиль в боротьбі з сіоністським імперіалізмом та деградацією Церкви. Маніфест поширювався серед учасників ІІ Ватиканського Собору. Це викликало неабиякий скандал. Однак 12 авторитетних, консервативних діячів Церкви на чолі з Саенцо Арріагою підтримали авторів маніфесту. Вони видали з цього приводу прес-реліз, який назвав Собор таким, що пішов „на поступки сіоністам''.

Така радикальна акція виконала ще одну корисну функцію — виявила опортуністів і зрадників серед членства організації. У 1964 році частина членства, незгідна з безкомпромісним революційним курсом „Текос", відійшла від організації і створила власну групу „Пуебла". Однак, внаслідок оперативних і жорстких дій, „Пуебла" була нейтралізована і фактично перестала існувати.

Напрямки діяльності „Текос" охоплюють багато сфер. Організація видає ідейно-теоретичний журнал „Репліка". „Текос" підтримує з націонал-революційними формаціями Європи та Америки тісні зв'язки. За їхньою ініціативою створено Мексиканську антикомуністичну федерацію (МАФ) та Міжамериканську федерацію захисту континенту. За допомогою МАФ, „Текос" з 1972 року бере участь в діяльності Всесвітньої антикомуністичної Ліги. Крім того, організація є ініціатором створення „Латиноамериканської антикомуністичної конфедерації". „Текос" — нелегальна організація, вказані напрямки діяльності є лише відкритими, допоміжними складовими. „Текос" як організація революційного характеру робить найбільшу ставку на силові методи боротьби. Бригадисти щоденно здійснюють збройні акції, спрямовані на повалення ліберального режиму та на нейтралізацію лівоекстремістських угруповань.

Бригадисти „Текос" віддають перевагу міській герильї перед сільською, яку монополізували ліві „колеги". Ліквідація представників влади, експропріація награбованого окупантами майна та нейтралізація реакційних рухів — ось мета бойових дій. За допомогою Антикомуністичної Латиноамериканської Ліги „Текос" має зв'язок з правими угрупуваннями континенту. На високому рівні стоїть військова взаємопідтримка. Так, „Текос" сприяє розбудові гватемальських та сальвадорських „ескадронів смерті", гондураських „контрас" та інших груп, надаючи їм теоретичну та практичну підтримку.

„Текос" побудований за принципом ланок. Бригадисти знають лише членів своєї ланки та оперативної бригади, яка формується для більших акцій. Зв’язок між ланками і керівництвом підтримують ланкові командири. Така форма організації зводить до мінімуму загрозу зради та проникнення в лави „Текос" ворожих агентів. Бригадиста зобов'язує присяга на вірність Богу, Мексиці та Проводу, яку він складає перед зарахуванням до бригади. Порушення присяги, невиконання наказів та інші провини караються.

На хід політичного життя в країні „Текос" впливає за допомогою діяльності Партії Національної Дії, яка є другою за впливовістю в Мексиці після правлячої Інституційно-Революційної партії. Під впливом „Текос" перебувають „Університетський рух обновленої орієнтації", релігійна організація „Сальські брати" та інші.

В своїй „Молитві бригадиста теко" студенти звертаються до Бога: „Господи, Боже наш! Покровитель збройних армій, головнокомандуючий нашої Організації, перед тобою, що дозволив мені дожити до дня сьогоднішнього, складаю я звіт. Господи мій, перед тобою і твоїм поглядом мої зобов'язання і справи... Дозволь мені бути першим у Святій Битві в цей день, не залишай мене ні в направленні на шляху істинному, ні в помислах.

Низпошли мені любов до моєї сім'ї, щоби міг я в її інтересах і навіть проти її волі врятувати її від твоїх ворогів.

Господи мій, низпошли мені задоволення дожити до Перемоги, але якщо це занадто багато, то дай можливість померти за тебе, щоб душа моя могла служити тобі во віки віків, а моя кров добре оросила поля моєї Батьківщини... щоб ті, хто прийде після нас, звернувши свій погляд на наші справи, могли сказати: „Він помер за Бога і Мексику..."

Найкращою оцінкою діяльності „Текос" є уривок з виступу Антоніо Леаньто на одній з конференцій УАГ, яка в 1975 році проходила під гаслом „Те, що написано кров'ю, залишається назавжди". Він сказав: „Що таке „Текос"? Це група, яка поставила своєю метою виявляти своїй Вітчизні сприяння в створенні одного чи багатьох університетів, добре зорганізованих, ефективних і компетентних, щоби найкращим чином формувати молодь. Це група, яка думає про необхідність захисту сім'ї. Це група, яка взяла на озброєння в якості головного принципу в житті і в філософському розумінні світу принцип теоцентризму. „Текос" не спить!

Андрій Левус, Віктор Рог

Країна Басків і свобода

Баски - один з найбільш загадкових народів Європи, їхня мова не подібна на жодну мову світу. Цей фаза викликає неабияку зацікавленість у лінгвістів. Виникали версії про кавказьке і навіть алжирське походження басків. Однак, цілковито вирішити цю проблему не вдається і до тепер.

Баски посідають невелику гірську територію на сході Іспанії і на заході Франції. Ці дві країни і розділили поміж себе Крашу Басків. Не буду заглиблюватись у всі історичні перипетії цих складних і несправедливих процесів, скажу лиш одне - баски ніколи не здавались. Протягом століть земля басків рясно вкривалась їхньою та ворожою кров'ю Яскравим прикладом є героїчна, діяльність ЕТА національно-визвольної революційної організації басків.

Організація ЕТА („Еускаді та Аскатасума" в перекладі з баскської - „Країна Басків та свобода") була утворена в 1959 році молодими революціонерами, які вирішили боротися з окупантами методами збройної боротьби.

У цей час в Іспанії панував франкістський режим, який вже підгнивав і йшов на співпрацю зі світовим капіталом, однак не мав наміру бути ліберальнішим у питаннях, пов'язаних з басками. Націоналістичне партизанське підпілля, що діяло в гірській місцевості, було остаточно розгромлене Франко ще на початку 50-х рогів. Здавалось, що ситуація безвихідна.

Молоді революціонери почали звертати увагу на місто, у якому робітничий клас зазнавав як національного, так і соціального гноблення. Можливо, цією специфікою і можна пояснити певну суміш соціальних програм, революційного націоналізму та фанатичного католицизму в ідейно-світоглядних позиціях ЕТА того часу.

Вивчивши соціально-політичні реалії, розгорнувши структуру, маючи певні успіхи у пропаганді, ЕТА в 1968 році оголосила окупантами війну, аж до повного визволення баскського народу. На відміну від партизанського руху в гірській місцевості, це була міська герилья. Баски вбивали представників окупаційної влади та їхніх місцевих агентів. Однак, найбільш вдалою і ефективною була акція на території окупантів. У 1973 році в центрі Мадриду вибухом потужної міни був убитий голова іспанського уряду, друга людина після Франко в Іспанії - адмірал Кар'єро Бланко. Весь світ довідався про басків, ЕТА та їхні устремління.

Після смерті Франко баскські революціонери не повелися на модну для того часу течію: відмовитися від минулого та піти на співпрацю з іншими буржуазними силами заради демократії. Навіщо їм та „демократія"? Їм потрібна свобода! Вони продовжують революційну боротьбу.

Вибори залишили ЕТА в ізоляції. В організації виникає низка суперечок, однак у них перемогли справжні революціонери. Мета у них незмінна - створення незалежної Баскської Держави, яка б об'єднувала всі етнічні території Басків. „Тільки безкомпромісна боротьба з буржуазною системою здатна зберегти в масах революційний запал і в перспективі привести до свободи" - ось стратегія Баскської Революції.

Кінець 1970-х - 80-ті роки - дуже важливий період у діяльності організації ЕТА. Завдяки рішучій боротьбі націоналістів Країна Басків отримує широку автономію. Одночасно посилюється антитерористична боротьба окупаційного уряду. „Брудна війна" - так називали війну проти ЕТА, яку вели окупаційні сили. Окупанти створили цілі спеціалізовані організації для боротьби з ЕТА: спочатку „баскський батальйон", пізніше ГАЛ “антитерористичні групи визволення". Жорстокість і підлість цих структур не має меж. Ілюстрацією тому є випадок з двома юними революціонерами Ласото та Сябаною, яких перед смертю допитували і били, а після цього кинули в яму з негашеним вапном.

Жертвами ГАЛ стало близько ЗО осіб, серед яких невинні, цивільні люди, а також навіть французькі громадяни, вбиті помилково, що викликало міжнародний скандал.

Подібні дії окупантів не зламали ЕТА. Період 70-80-х років є найактивнішим за всю історію діяльності ЕТА. Бойовики заявляли, що „демократія" - лише фарс, „перефарбування фасаду", за яким жорстока влада окупантів - капіталістів. Популярність ЕТА серед населення значно зросла.

Кристалізуються та вдосконалюються структура організації та тактика війни. Чисельність ЕТА невелика, приблизно 500 осіб. Лише 200 з них - озброєні бойовики - „нелегали", вони розбиті на 20-30 груп „командос", які діють на території Басконії. Деякі бойовики об'єднані в „мобільні групи", що діють на території ворога - в Мадриді, Барселоні, Валенсії, Наварі. Решта активістів займаються забезпеченням, розвідкою, теоретичними та аналітичними дослідженнями, зовні залишаючись при цьому законослухняними громадянами. ЕТА спирається на широке коло симпатиків, які пропагують визвольні ідеї та надають посильну допомогу організації, офіційно в ній не перебуваючи. У середньому, кожен з бойовиків встигає повоювати не більше трьох років, їх вбивають або садять у в'язницю. Однак, на їх місце завжди приходять інші, готові боротися і вмерти за свободу Батьківщини.

Географічні рамки діяльності ЕТА значно розширюються. ЕТА співпрацює з революціонерами Каталонії та Галіції. Кілька вдалих акцій було вчинено спільно з бойовиками Армії Визволення Каталонії та Партизанської Армії вільних галіційських людей.

Деякі члени ЕТА, яких переслідує поліція, перебираються в Латинську Америку, де активно включаються в революційний процес. В Нікарагуа баски влаштували навчальний табір для бойовиків революційних рухів Північної Америки. У Мексиці підпільна мережа ЕТА налічувала близько 200 осіб.

ЕТА проникає в Європу. б липня 1990 року ЕТА взяла на себе відповідальність за вибух бомби перед представництвом Іспанського банку в Амстердамі. 28 травня 1991 року три потужні бомби вибухнули перед іспанською установою в Римі. Представник ЕТА повідомив, що акція відбулась за сприянням ультраправої організації Озброєна Фаланга. Крім того, ЕТА є активним членом Антиімперіалістичного Фронту Західної Європи, до якого входили Червоні Бригади, Ірландська Національно-визвольна армія, Бельгійські воюючі осередки, Французька Пряма Дія та ін. Прагнення національної незалежності та соціальної справедливості привело до усвідомлення глобальності проблеми і формування мети: здобути свободу власному народу можна лише за умови цілковитого знищення мондіалістичної, лицемірної капіталістичної системи, як головного поневолювача нації і людини.

Цікавий факт, пов'язаний з боротьбою ЕТА: в рядах ЕТА значна кількість жінок. Найвідоміша з них - Ідайа Лопец Р'яно учасниця 23 революційних вбивств. Епізоди її долі відображені у художньому фільмі “Стріляй!"

Останнім часом ЕТА спіткала низка прикрих невдач. Зокрема, не вдались замахи на короля Хуана Карлоса та реакційного діяча Хосе Марія Азнара. Окупаційний уряд застосовує нові методи боротьби з баскським революційним рухом. Іспанські окупанти налагодили зв'язок з французькими окупантами, база організації на півдні Франції ліквідована. Уряд розробив широкі соціально-політичні програми, спрямовані на зменшення соціальної бази ЕТА. Діючи насильством, пропагандою і соціальними програмами, система краде в революції підтримку народу. Так, на кількох останніх виборах ідеологічний рупор ЕТА - партія „Еррі Батасуна" все більше втрачає кількість відданих за неї голосів (від 15% до 7%).

Однак, і це не зломило організацію. Вона в черговий раз змінила тактику. По-перше, терористичні акції почали носити більш тотальний характер, охочіше використовується вибухівка. Об'єктами нападів стають не лише представники влади, а й реакційні та „прогресивні" політичні діячі, опортуністи, зрадники тощо. Два роки тому поліція виявила одну з штаб-квартир ЕТА, де знайшла “чорний список" і матеріали на 700 осіб, ворогів баскського народу, яких планувалось знищити. Загалом, за історію своєї діяльності ЕТА знищила в Іспанії 500 осіб. ЕТА посідає друге місце за результативністю в Європі, поступаючись лише ІРА.

Вулична Революція - ось ще одна особлива деталь нової тактики ЕТА. Організація поставила собі за мету перемогти на вулицях міст, вигнати з них чужинців, навести лад з опортуністами і зрадниками. Союзником і опорою ЕТА у вуличній війні стала молодь, зокрема студентство. Молоді баски в капюшонах б'ють на вулицях чужинців, трощать їх магазини, бари, помешкання і машини, нападають на поліцейських, одним словом, здійснюють конкретне прибирання вулиць від ворожої наволочі.

Весною 1995 року в містечку Байонні, яке знаходиться на південному заході Франції, відбувались серйозні сутички басків з поліцією. Причиною інциденту став марш протесту басків, після якого вони закидали напалмом поліцейський відділ. П'ять представників репресивних структур було серйозно поранено.

У березні 1996 року членами ЕТА було вбито відомого вченого-юриста, колишнього члена Верховного Суду Франціско Томаса-і-Валіенте. Валіенте - символ Системи. Однією рукою він будував „правову державу", іншою - сприяв нищенню басків. Ворога було знищено серед білого дня в приміщенні Мадридського університету пострілом у потилицю - символом революційної кари. Це вбивство поділило Басконію на дві частини. Одна, при підтримці окупантів, вийшла на вулиці з пацифістськими гаслами і є в принципі вороже налаштованою до ЕТА. Інша - ще з більшою відданістю підтримує революціонерів. Суспільство поляризувалось на основі політичних переконань. Виникли передумови до масової революційної боротьби і до повстання. Іспанська пропагандивна машина змальовує членів ЕТА як головорізів, як кримінальних злочинців, для яких ідея є лише прикриттям. ЕТА відповідає вбивствами кримінальних авторитетів та наркоділків. Народ Басконії на роздоріжжі. Гряде велика буря!