Українська література
6 клас
Учитель Ніколашева Олена Олександрівна
Шановні шестикласники!
Працюючи над змістом тем, користуйтесь матеріалами підручників з української літератури.
Тема1: Книжка в житті людини. Письменник — особливо обдарована людина, його праця над художнім твором.
Мета: визначити роль письменницької діяльності у створенні книжок, з’ясувати значення книжки в житті людини; прослідкувати історію написання книжок у Київській Русі; розвивати культуру зв’язного мовлення, увагу, спостережливість, навички виразно читати й сприймати тексти художньої літератури, читацькі смаки; виховувати поважне ставлення до творців книг, писемного слова; прищеплювати почуття
любові до художньої літератури.
Дайте усні відповіді на питання:
• Хто є авторами художніх творів?
• Яких письменників ви знаєте?
• Як ви думаєте, чи легко бути письменником?
• Чи можна вважати творців усної народної творчості письменника-
ми? Власні міркування обґрунтуйте.
• Як ми повинні ставитися до книги?4 Усі уроки української літератури в 6 класі
• Прокоментуйте вислів: «Сонце освітлює людині шлях, книжка дає
їй крила».
Письменник — особливо обдарована людина, його праця над художнім твором
Письменник — той, хто пише художні твори. Особа, для якої літературна діяльність є професією (Великий тлумачний словник сучасної української мови).
— Чи легко бути письменником? На це запитання відповідають дуже цікаво, бо письменник — це вчитель, актор, мудрець...Він той, хто служить народові. Письменник — мужня, рішуча людина, яку завжди вирізняє сила волі, цілеспрямованість, наполегливість, бажання перемагати, долаючи всілякі перешкоди.
Багато українських письменників було розстріляно або довічно ув’язнено за правдиве слово, за те, що вони захищали рідний край, культуру, віру, звичаї, обряди, називали Україну рідною матінкою, а себе — її синами.
Читаючи той чи інший твір, ми разом з письменником фантазуємо, подорожуємо в чарівний світ казки, легенди, міфу; знайомимося з видатними історичними подіями та особами; вчимося цінувати дружбу, вірність, красу природи, національне мистецтво і культуру.
Тож давайте пишатися нашими митцями, поважати й шанувати їх, вони того варті!
Книга в житті людини
Книги розповідають чудову казку, цікаву повість, від якої стає на душі тепло й затишно, з їх сторінок звучать чудові вірші, які ми пам’ятаємо довго, а можливо, все життя. Саме з книжок ми дізнаємось, як живуть народи різних країн, як борються вони за свободу; дізнаємось про великі відкриття науки і техніки, про зірки і планети, про рослинний і тваринний світ. З давніх-давен учені, письменники, філософи відображали в книжках знання, досвід свого покоління, свої думки і намагалися зберегти це для нащадків.
А давно-давно колись на світі не було книжок, бо люди не вміли ще їх робити. «Сторінками» найперших книжок були камені, сокири, вояцькі щити, стіни печер. Бо ж не було ані паперу, ані пер чи олівців. Пізніше люди додумалися писати на глині, але хіба на сторінках-цеглинках багато напишеш? Справжній папір, схожий на той, що на ньому тепер ми пишемо, люди навчилися робити кілька століть тому, відтоді й почали в усіх країнах писати на папері.
Книга на Русі завжди була у великій пошані. «Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості, адже в них глибина незміряна, пірнаючи в яку, добуваєш дорогі перли», — пише давньоруський літописець. Тому й зрозуміло, чому в Київській Русі існувало чимало книгозбірень при монастирях і церквах, при дворах князів та бояр. Про це переконливо свідчать різні історичні джерела.
Сьогодні ми використовуємо досвід і знання, які залишили для нас у книжках наші пращури.
ЯК НЕ СЛІД ЧИТАТИ ХУДОЖНЮ ЛІТЕРАТУРУ
У житті зустрічається чимало людей, які неправильно читають книжки, не осмислюють їх зміст, не задумуються над прочитаним, не роблять з нього певних висновків. Вони буквально «ковтають» одну книжку за одною. Про таких у народі кажуть: «Поганий читач по книзі очима водить, а душа в нього стороною ходить», «Не на користь книжку читать, коли лише вершки хапать». Інші слідкують лише за сюжетом, не занурюючись у почуття героїв, художні описи. Таке читання приносить мало користі.
Отже, ні комп’ютери, ні телевізори не можуть замінити людині щасливих годин спілкування з книгою.
«Похвала книгам» (фрагмент із «Повісті минулих літ»)
На Русі любили й цінували книгу. Коли ви погортаєте літописи, рукописи того часу, ви побачите, з якою любов’ю, терпінням і дбайливістю створювалися книги. Кожну книгу писали тоді від руки. Писали повільно, гусячим пером, букви вимальовували красиво, чітко. Таке письмо називалося уставом. Книжник писав не на папері, а на шкірі — пергаменті. Перші букви абзацу він виводив червоною фарбою і золотом, звідси й такий вислів: писати з «червоного рядка» («красной строкой»), тобто з нового абзацу. Книги прикрашалися малюнками, мініатюрами, від латинського слова «мініум» — червона фарба. Але мініатюри були найчастіше багатокольоровими. Дуже витончено оформлені перші відомі у нас пам’ятки писемності: «Остромирове євангеліє» (1056–1057) та «Ізборники Святослава» (1073).
Дайте усну відповідь на питання:
• Що свідчить про те, що на Русі любили й цінували книжку?
• Яке письмо називалося уставом?
• У чому особливість технології написання книг?
• Поясніть вираз «писати з «червоного рядка».
• Які вам відомі перші пам’ятки писемності?
• За що ж хвалять книги?
Нестор Літописець. Написання книг у Київській Русі
Нестор Літописець (бл.1056–бл.1113) — святий, письменник, літописець. Народився 1056 року в Києві. Сімнадцятирічним юнаком Нестор прийшов до святої обителі. З молодих літ він виявив навички в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної і душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості. Маючи перед собою великі праведні діла світил православ’я, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй».Головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного, — говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».
Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково виставляє свої оцінки, а особливо — духовна. Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських.
Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість минулих літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань з поєднанням сучасних авторові подій.
Київський князь Ярослав Мудрий — великий шанувальник книжної
мудрості (його бібліотека — храм Святої Софії)
Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу, — так і тут. І батько всього цього — Володимир, він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжками слова, а ми тепер пожинаємо, вбираємо серцем книжну науку. Велика ж бо користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які напоюють собою увесь світ, це джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі. У книгах — світло мудрості, а про мудрість сказано: люблять мене — люблю, а хто дошукується мене — знайде благодать. І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то можна знайти велику втіху і користь для своєї душі. Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами. У центрі нового міста, там, де перед тим було поле, на якому Ярослав розбив печенігів, було збудовано собор Святої Софії. Бані і вівтарна частина храму прикрашені мозаїкою. Мозаїка — це різнокольорові кубики із каменю і смальти — особливого виду скла. Красу мозаїки не можна передати жодними фотографіями і репродукціями. Їх треба бачити в натурі. Переливання барв, блиск, сяяння золота зачаровує погляд. Стіни і стовпи Софійського собору розписані фресками: так називався живопис водяними фарбами по вогкій глині. Тут приймали іноземних послів; тут містилася бібліотека. Звідси, з хорів, пристрасний оратор того часу митрополит Іларіон виголосив своє знамените «Слово про закон і благодать» — врочисте слово на честь відкриття собору Святої Софії. Ярослав, як уже зазначалося, любив книги. За його велінням створено багато книг і зберігалися вони в церкві святої Софії.
Запитання :
• Що було зроблено Ярославом Мудрим для того, щоб розпочати діяльність щодо написання книг?
• Чим пояснюється любов Ярослава Мудрого до книги?
• У чому полягає користь книжної науки?
• Поясніть вираз «Книга — це мудрість».
• Який зв’язок читача книг з Богом?
• Чому, на ваш погляд, Ярослав Мудрий створив бібліотеку в храмі
Святої Софії?
Завдання до теми (виконайте одне на вибір)
Завдання № 1
1. Прокоментуйте народне прислів’я: «Дім без книги — день без сонця». Вмотивуйте значення книги в повсякденному житті людини.
2. Чим, на ваш погляд, пояснити те, що Нестора названо Літописцем?
У чому він вбачав користь від «учення книжного»? Відповідь обґрунтуйте.
3. Письменник — це:
а) той, хто красиво вміє висловити власну думку;
б) людина, яка має обов’язково дві вищі освіти;
в) особа, для якої літературна діяльність є професією.
Завдання № 2
1. Доведіть, що книга — це скарбниця людських знань. Наведіть переконливі докази на прикладі прочитаних вами художніх творів.
2. велике значення приділяв написанню книг?
Відповідь обґрунтуйте.
3. «Сторінками» найперших книжок були:
а) кленове листя; б) стіни печер; в) дубові гілки.
Завдання № 3
1. Вмотивуйте прислів’я: «Купиш хорошу книжку — придбаєш розумного друга», посилаючись на приклади з прочитаних вами художніх
творів.
2. Пофантазуйте, яку б ви написали книгу, будучи письменником. Що необхідно, на вашу думку, щоб стати справжнім митцем слова?
3. У народі кажуть: «Сонце освітлює людині шлях, а книжка дає їй...»:
а) крила; б) багато грошей; в) промінь.
Тема2: Календарно-обрядові пісні. Веснянки. («Ой Весна, Весна — Днем красна»,
«Ой кувала зозуленька», «Кривий танець»)
Мета: дізнатися про виникнення народної обрядової поезії, її різновиди; з’ясувати головні календарні обряди українців весняного періоду; вміти виразно і вдумливо читати пісні, коментувати їх зміст.
«Фольклор» — народна мудрість. У ньому відбито світоглядні, етичні й естетичні погляди народу. Наука про фольклор — фольклористика — досліджує проблеми, які
належать до загального суспільствознавства, вивчає соціальну природу, тематичні обшири народної поетичної творчості, її специфіку й спільні риси з іншими типами мистецтва.
Витоки культури сягають у такі далекі історичні часи, коли ще не було писемності і, зрозуміло, не було такої професії, як письменник, але люди прагнули відтворити у слові свої враження, настрої, переживання, уявлення про природу і свої зв’язки з нею, життєві ідеали, оцінювання внесків людей, серед яких жили поняття про красу, добро і зло.
Відгомін родових та племінних уявлень донесла до нас обрядова поезія. У патріархальному суспільстві склалася фольклорна система, яка відповідала ритмам трудових процесів, обслуговуючи свята і будні; вона містила й неписані правила поведінки. Виробилися певні «сценарії» обрядів, у яких значну роль відігравали пісні й словесні форми, що мали сприяти врожаю, здоров’ю, добрим родинним стосункам. Фольклор був якнайтісніше пов’язаний з побутом.
До календарно-обрядової поезії належать: колядки, щедрівки, веснянки (гаївки, маївки, гагілки), купальські, русальні, петрівочні, жниварські. У календарно-обрядовій поезії поєднувалися язичницька віра та християнська.
Народна пісня, її особливості
Народна пісня переймається «на слух». За усної передачі слово виступає в органічному поєднанні з інтонацією, жестом, мімікою, мелодією.
За своїми походженням і суттю пісня є мистецтвом загальнонародним; незалежно від того, авторська чи анонімна, вона орієнтована на масове сприйняття і засвоєння. Мета кожної пісні — не стільки виразити особистість поета, скільки залучити слухачів до співпереживання, що, як правило, завжди вдається, як слушно зауважив І. Франко, оскільки «народний поет творить пісню з того матеріалу вражень та ідей, яким
живе ціла маса його земляків...» Отже, його пісня є якимось вираженням думки, устремлінь багатьох, і тільки таким чином вона стає здатною до сприйняття і засвоєння її.
Будучи засвоєною, пісня часто допомагає виявити настрої і почуття співака навіть тоді, коли його ситуація тільки віддалено нагадує відтворену в пісні. Народна пісня ще й у давні часи мала самостійне значення, тобто вона не служила тільки для прикрашення і роз’яснення обряду, не була тільки додатком, а служила також для задоволення соціально-естетичних, художніх потреб народу.
Теорія літератури
Народна пісня — невеликий музично-поетичний твір строфічної форми, автором якого є народ.
Анафора (гр. аnaphora — піднесення), єдинопочаток — повторення однакових звуків, складів чи словосполучень на початку віршованих рядків чи строф.
Рефрен (фр. refrain) — повторення групи слів, одного чи кількох віршованих рядків наприкінці строфи чи рядка.
Веснянки, як бачимо з самої назви, — це пісні на честь приходу весни, — календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею. У різних місцевостях України ці пісні називаються ще гаївками, гагілками, ягілками, яголайками, маївками тощо. Веснянки складають один з найцікавіших за змістом, найбагатший емоційно фольклорно-пісенний цикл, тісно пов’язаний з календарем сільськогосподарських робіт і родинним побутом трудівників. Подекуди назви «веснянка» і «гаївка» (твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ) вживаються паралельно, а от в Галичині гаївками звали лише ті веснянки,
що виконувалися під час Великодніх свят, а власне веснянки співалися від Благовіщення до Зелених свят (Трійці).
Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею — радісні надії та клопоти хлібороба. Після холодних коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали колись у тісних хатах за роботою, за скупого освітлення, молодь діставала, нарешті, можливість вийти на залиті сонячним світлом левади, вкриті першою прозеленню пагорби, де дихалось на повні груди і співалося на повний голос. Можна було затіяти гру,
повеселитися, радіючи лагідному сонцю і теплу. Пісні, хороводи, ігри поступово утворили специфічний обряд із чітко визначеним порядком дійства і усталеним пісенним супроводом. Свято зустрічі весни приурочувалося до початку льодоходу «коли
щука хвостом розіб’є лід». А оскільки бажання дочекатись цього дня якнайшвидше було великим, то у веснянках і висловлюються нахваляння йти «полонку рубати, гагілку добувати».
Завдання до теми :
1. Прочитати відповідний розділ підручника.
2. Самостійно виразно читати веснянки «Ой Весна, Весна — Днем красна»,
«Ой кувала зозуленька», «Кривий танець», підготувати малюнок до однієї з них; вивчити напам’ять одну веснянку (на вибір).
Тема 3: Календарно-обрядові пісні «У ржі на межі», «Ой біжить, біжить мала дівчина», «Проведу я русалочки до бору»; «Заплету віночок», «Ой вінку, мій вінку», «Купайло, Купайло»; «Маяло житечко, маяло», «Там у полі криниченька»
Мета: продовжити ознайомлення з обрядовою поезією українців, зокрема з піснями літнього циклу; розвивати естетичне сприйняття народних пісень, пам’ять.
Запитання (пригадайте з попередньої теми):
• Дайте визначення народної пісні.
• Чому люди складали пісні?
• Як звичаї, обряди, вірування відображувалися в народних піснях?
• Що вам сподобалось у веснянках? Вмотивуйте свою відповідь.
• Які літні народні свята вам відомі? Що ви про них знаєте?
• Яке значення має застосування у народних піснях анафор, рефренів?
Літній цикл календарної обрядовості (загальна характеристика)
Усна народна творчість літнього циклу є продовженням річної календарної обрядовості. Давні предки-слов’яни святкували прихід літа із настанням тепла, тобто з «повною перемогою літа над зимою». Літній цикл народної творчості становить цілісну систему обрядово-поетичних дійств, що сягає корінням у сиву давнину. Як і в інші періоди року, літні ритуали були тісно пов’язані із найдавнішими культами та віруваннями, древньою міфологією. Центральне свято — Купала, а всі інші передують йому, вважаються своєрідним приготуванням, із наростаючою силою виявляють повне панування літа на землі. Хоча чіткої межі між весняними та літніми ритуалами немає, умов-но початком святкувань літнього циклу можна вважати день Раю (Ураю, Ярія, згодом юрія).
Його основу становить давній міф про воротаря Рая, який ключами відкриває небесну браму, випускаючи на землю росу. Цей день був святом першого вигону худоби на пасовиська, тому зберіг багато рис тотемізму. Від цього часу здійснювалися ритуали поклоніння деревам, а також тваринам — і свійським, і диким. До цього свята входили також обряди народження деревця-гільця, величання корів та овець, яких прикрашали вінками із квітів, стрічками. Найвищого вияву культи дерев та тварин сягали у Клечальну неділю (Зелену неділю). До цього свята всі будівлі в селі, ворота та вулиці «клечалися» — тобто прикрашалися зеленню. Це, на думку давніх людей, повинно було відганяти нечисту силу і було пов’язано з рослинною магією та вірою в те, що «замаюванням» людина допомагає землі швидше покриватися зеленню. Цей день вважався початком святкування Русалій, які знаменували повне завершення весни і настання літа.
Свято Русалій у слов’ян («русальні розгри»), про яке згадується у давньоруських пам’ятках XI-XII ст., відбиває грецько-римські впливи поминального свята Rosalia, назва якого походить від dies rosal — прикрашання гробів трояндами (чи Parentalia — поминки предків). У грецько-римській традиції це свято супроводжувалося іграми та «визначалося
гулящим характером».
Подібним воно було і в слов’ян, але в них воно мало певні особливості. По-перше, тут акцент переносився із поминання померлих на задобрення духів поля та лісу — русалок (духів русел рік та потоків), звідки і назва — Русальний тиждень. Русалками вважалися істоти, які уявлялися душами утоплеників (подібною була назва «нявки» чи «мавки»,
що означала мерців, неприязних духів). Тому ці свята виявляли сильний вплив анімістичних уявлень, маючи на меті задобрити духів ліса та поля, померлих предків, щоб вони не завдавали шкоди людям. Вважалось, що упродовж русального тижня русалки та душі померлих (які, як уявлялось, зимують у воді) виходять на землю і приходять гостювати до людей. Саме для них прикрашалися зеленню будівлі та вулиці, а на поля
виносилися жертовні обіди, на гіллях розвішувалися подарунки — полотно, рушники, сорочки тощо. Існувала низка оберегів та пересторог, щоб захиститися від цих духів. На думку праслов’ян, русалки могли забрати із собою у світ мертвих когось із людей (найчастіше — парубка чи дівчину), тому люди носили часник чи полин як обереги. Їх ставили й на вікна, щоб недоброзичливі духи не завдавали шкоди в хатах.
Свято Русалій у слов’ян, як і в інших європейських народів, супроводжувалось розмаїтими гуляннями та іграми молоді. Вони проводилися, як правило, не біля води, а серед лісів чи гаїв. Тут поширеними булитак звані «гойдалки», які робили парубки із гілля верби і вішали на деревах. Під час забав дівчата з хлопцями гойдались на них, і це виконувало магічну функцію очищення повітря. Найвищою точкою в русальних ігрищах був так званий Русальний великдень, який припадав на четвер після Зеленої неділі. Ритуалом цього дня було «водіння куста» — найкращої дівчини в селі, яку одягали в зелень та квіти, клали на голову вінок із папороті, який повинен був закривати їй очі (сліпота — ознака представника потойбіччя), і водили по селу разом з прикрашеним деревом-гільцем. На деяких територіях відбувалась містерія «водіння тополі» — дівчини, одягненої в червоне (в язичників –колір смерті та покійників) зі зв’язаними хусткою над головою руками. Нерідко обряди «водіння куста та тополі» супроводжувались ритуальним поливанням дівки на кожному дворі.
Після Русального великодня відбувались проводи русалок із села, якими умовно завершувалися святкування, пов’язані з приходом тепла, оживанням та розквітом природи. Русалії як поклоніння богині води Дані — «матері русалок», були приготуванням до пізніших свят літнього циклу — купальських.
За християнською традицією на період Зелених свят припадає два свята — Вознесіння Ісуса та П’ятдесятниця (Трійця) — зіслання Святого Духа на землю — відповідно 40-й та 50-й день після Воскресіння Ісуса Христа. Тому церковними творами цього часу є троїцькі пісні. Але, як у багатьох інших випадках, елементи язичницької обрядовості (замаювання) злились із церковними звичаями.
Після Русалій наступала Петрівка — пора найдовших у році днів та найкоротших ночей, яка завершувалась на Купала (24 червня за старим стилем — день літнього сонцестояння). Свято Купала було чи не найважливішим в усій календарно-обрядовій системі. Відбуваючись під час найбільшої в році сонячної активності, воно вважалось періодом шлюбу сонця (вогню) із водою, що згодом відобразилось у міфі про одруження Лади (дочки Дани) із Купалом.
Поширеним також був обряд вінкоплетення, під час якого найкращій дівчині зав’язували очі, садили її у глибоку яму з вінками, звідки вона подавала їх кожній дівчині. Тут поєднались елементи жертвоприношення і ворожіння (залежно від того, дістався свіжий чи зав’ялий вінок, така передбачалася і доля).
Завдання до теми :
1. Прочитати відповідний розділ підручника.
2. Самостійно виразно читати «У ржі на межі», «Ой біжить, біжить мала дівчина», «Проведу я русалочки до бору»; «Заплету віночок», «Ой вінку, мій вінку», «Купайло, Купайло»; «Маяло житечко, маяло», «Там у полі криниченька».
3. Виконайте завдання письмово:
Завдання № 1
1. У чому люди вважали свою щасливу долю («Заплету віночок»)? Що, на вашу думку, є щастям? Відповідь вмотивуйте.
2. Доведіть, що пісня «Маяло житечко, маяло» є жниварською. Відповідаючи, посилайтеся на зміст твору.
3. Русалка просила у дівчат («У ржі на межі»)...
а) віддати коханого; б) трохи грошей; в) сорочку.
Завдання № 2
1. Вмотивуйте, для чого народ значну увагу приділяв у піснях звичаям та обрядам? Як це прослідкується у творах «Заплету віночок», «Ой вінку, мій вінку».
2. Що означає вивезення женцями віночка на ниву, яка буде знову засіватися («Маяло житечко, маяло»)? Власні міркування обґрунтуйте.
3. Художній засіб «золоті серпи» з твору «Там у полі криниченька» називається...
а) порівнянням; б) метафорою; в) епітетом.
Виконані завдання відсилати на адресу kontrolznanij@mail.ru або nikolashevaelena@gmail.com ,
підписуючи в рядку теми листа «6 клас. Укр. література. Іваненко І.»
Додатки:
