Методологічні засади екологічної статистики (стр. 2 )

У дисертації показано, що статистичні дослідження у сфері забруднення та охорони довкілля започатковані у 60-70-х роках минулого століття, викликані погіршенням екологічної ситуації на планеті та усвідомленням людством необхідності врахування наслідків взаємовідносин суспільства і природи. При цьому, як свідчить аналіз наукових джерел вітчизняних і зарубіжних авторів, акцент робився на законодавчі обмеження шкідливих впливів на навколишнє середовище, державне нормування раціонального природокористування, контроль і санкції за порушення природоохоронного законодавства.

У вирішенні екологічних проблем, обумовлених антропогенною діяльністю суб’єктів господарювання, яка прямо чи опосередковано стосується кожної людини, важливу роль відіграє екологічна статистика. Вона необхідна для визначення об’єктивної оцінки стану навколишнього середовища, наявності і використання природних багатств із врахуванням ресурсних та екологічних обмежень, зниження антропогенного впливу на довкілля, здійснення раціонального природокористування, активного природовідновлення та збереження довкілля для нинішнього і наступних поколінь. Саме тому екологічна інформація стала предметом особливої уваги громадськості, органів державної влади, політичних і наукових кіл тощо. Володіння такою інформацією дає змогу правильно зрозуміти процеси і закономірністі стосунків людини і природи, вибрати оптимальні способи збереження та примноження біорізноманітності, очищення повітря й води, земельних та інших природних ресурсів, а відтак – пом’якшити відповідні негативні впливи природи на людство.

Водночас, як показали авторські дослідження, в теорії та практиці вітчизняної статистичної науки, а також країн СНД, не визначено місце і функції екологічної статистики, відсутні відповідні дефініції. Екологічна статистика – це суспільна наука, яка притаманними їй методами вивчає стан, закономірності й тенденції еколого-економічних та соціальних процесів, що відбуваються у навколишньому середовищі, аналізує кількісні характеристики використання й одночасного забруднення природних об’єктів, встановлює наявність та оцінює щільність взаємозв’язків у сфері природокористування, здійснює прогнозування споживання, відтворення, збереження та охорони природних компонентів довкілля за конкретних умов часу і простору.

У роботі доведено, що для подальшої розбудови екологічної статистики, як складової інтегрованої інформаційної статистичної бази України необхідно забезпечити взаємодію і координацію інформаційних систем офіційної державної статистики та адміністративних даних, що їх збирають спеціально уповноважені органи виконавчої влади з метою виконання ними адміністративних (регуляторних і наглядових) функцій.

Нормативною базою формування екологічної статистики виступає екологічне законодавство. За даними дослідження, вона загалом достатньо регламентує ставлення господарюючих систем до навколишнього природного середовища, недопущення забруднення та охорону довкілля. Завдання відповідних органів, суб’єктів та об’єктів екологічного права – забезпечити їх виконання. Відповідно до цієї законодавчої бази національна екологічна статистика має надавати користувачам відповідну інформацію, яку отримують при здійсненні статистичних спостережень та проведенні державного моніторингу навколишнього природного середовища.

На підставі проведених досліджень, систематизації й узагальнення теоретичних підходів та існуючої практики щодо розбудови вітчизняної екологічної статистики в дисертації виділено чотири етапи її розвитку і становлення.

Перший – початковий, який охоплює період рр., розпочався з часу прийняття у колишньому СРСР закону про охорону природи (1960 р.), що обумовило запровадження окремих елементів еколого-статистичного обліку та державної звітності у практику суб’єктів господарювання користувачів природних ресурсів, встановлення порядку і методології їх заповнення та подачі.

Відправним пунктом з якого почався другий етап ( рр.) формування екологічної статистики в Україні були рішення Першої міжнародної конференції ООН з питань охорони навколишнього середовища (Стокгольм 1972 р.). Відповідно до прийнятої нею програми статистичне бюро секретаріату ООН підготувало Рамки для розробки статистики навколишнього середовища (РРСНС). Ці рамки, в яких були втілені існуючі національні та міжнародні підходи до розвитку і організації статистики навколишнього середовища, стали рекомендаціями, основою статистики довкілля міжнародних організацій та окремо взятої країни. Характерною ознакою цього періоду для України було формування інформаційних ресурсів щодо наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Третій етап (1991–2002 рр.) розвитку екологічної статистики розпочався із здобуттям Україною незалежності, з розвитком національної економіки на ринкових засадах, що обумовило пошук нових підходів до управління у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища і вимагало удосконалення статистики загалом і екологічної – зокрема. Цього вимагали й зобов’язання, які взяла на себе Україна, вступаючи до міжнародних екологічних та економічних організацій, підписуючи міжнародні угоди та протоколи, ратифікуючи міжнародні документи з питань охорони навколишнього природного середовища. У цей період державні статистичні органи України працювали над виконанням двох багаторічних програм реформування націнальної статистики. Їх реалізація дозволила сформувати нову статистичну систему, яка відповідає вимогам перехідного періоду до ринкових перетворень.

З 2003 року розпочався четвертий – нинішній етап її розвитку і становлення. Він обумовлений виконанням Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті в Йоганнесбурзі (2002 р.) та п’ятої Всеєвропейської конференції Міністрів охорони навколишнього середовища “Довкілля для Європи” (Київ, 2003 р.). Рішення цих та інших міжнародних організацій знайшли відображення у Стратегії розвитку державної статистики України на період до 2008 року. Зараз статистичні органи країни працюють над її виконанням.

Наведене вище засвідчує, що загрозливе і широкомасштабне загострення екологічної ситуації, спричинене негативним впливом господарської діяльності людей на довкілля, зумовили всесвітню і регіональну стурбованість станом охорони природи та організації раціонального природокористування. Це стало головною передумовою появи в багатьох країнах і в Україні екологічної статистики. Вона, як і інші галузеві статистики, формується в єдиному інформаційному просторі статистичної системи країни, здатноі оперативно та обєктивно відображати зміни тенденцій у розвитку суспільства та впливу його на стан довкілля.

Вирішення наукових і практичних завдань становлення екологічної статистики як складової багатогалузевої статистичної науки пов’язане з визначенням її сутності, формуванням системи і змісту показників, їх ролі в інтегрованій інформаційно-статистичній базі, необхідністю статистичного аналізу господарської діяльності суб’єктів природокористування, розробкою пропозицій щодо підвищення ролі статистики в екологічній сфері, формуванням ефективної екологічної політики держави, підготовкою та реалізацією оптимальних екологічно збалансованих управлінських рішень щодо раціонального природокористування й охорони довкілля.

У розділі 2 “Інформаційне забезпечення екологічної статистики” досліджено організаційно-методологічні проблеми формування інформаційної бази екологічної статистики: проаналізовано вітчизняні підходи та міжнародні рекомендації у сфері статистичних спостережень за обсягами забруднення повітряного середовища, водних об’єктів і земельних ресурсів; охарактеризовано систему еколого-статистичних показників; теоретично обґрунтовано необхідність проведення вибіркового статистичного обстеження транспортних засобів; запропоновано методологію розрахунку обсягів викидів забруднюючих речовин пересувними джерелами суб’єктів господарської діяльності та приватних осіб. Вивчено методологічні проблеми існуючої в Україні практики статистичного обліку та звітності щодо організації державного контролю у сфері природокористування та охорони довкілля.

За результатами дослідження доведено, що основою формування інформаційної бази сучасної вітчизняної екологічної статистики мають бути дані державної статистичної звітності з екологічних питань та широкий спектр адміністративних даних спеціально уповноважених державних органів виконавчої влади. Водночас, на відміну від нині існуючої в країні обмеженої малоефективної системи спостереження за станом довкілля, пропонується запровадити розгалужену систему Державного екологічного моніторингу. При цьому важливо використовувати статистичним органам єдину науково обґрунтовану нормативно-методичну базу. Такий підхід забезпечить можливість реальної оцінки екологічного стану відповідних територій та його змін, обумовлених життєдіяльністю людини. Ідентифіковану до сучасних умов господарювання систему показників екологічної статистики в Україні наведено на рис. 1 у вигляді п’яти блоків.

Авторські дослідження підтверджують згубний вплив на екологічний стан навколишнього середовища транспортних засобів, який набуває останнім часом по справжньому глобального характеру. Його аналіз потребує удосконалення методологічних засад статистичного спостереження за джерелами і масштабами цього виду забруднення довкілля. Зараз його обсяги отримують розрахунковим шляхом на основі даних діючої статистичної звітності. Дослідження чинної методичної бази визначення обсягів викидів від пересувних джерел забруднення повітряного середовища засвідчує, що методика такого розрахунку, яка діяла в Україні протягом рр., не відповідає вимогам щодо одержання повної та достовірної інформації. Розрахункові обсяги викидів були заниженими порівняно з фактичним рівнем забруднення довкілля.

Зміни форм власності суб’єктів господарювання, що реалізують пально-мастильні матеріали, і транспортних засобів спричинили зміни у методології формування статистичних показників роботи транспорту. Саме тому автором запропоновано нову методологію, на відміну від раніше діючої в Україні методологічної бази визначення обсягів викидів шкідливих речовин у довкілля пересувними джерелами. Вона побудована відповідно до нормативних документів Євросоюзу щодо статистичного обліку та застосування уніфікованої статистичної методології ЄС. При розробці методики статистичної оцінки забруднення природного середовища, спиралися на керівництво по інвентаризації атмосферних викидів (CORINAIR), яке є базовою рекомендацією у визначенні обсягів забруднення атмосферного повітря в європейських країнах. Така схема є максимально пристосованою до реально існуючого механізму і структури статистичного обліку нашої держави. Вона усуває вагомі недоліки раніше діючої в Україні методики, заснованої на річному пробігу автомобілів

Враховуючи те, що значні обсяги забруднюючих речовин потрапляють у довкілля також від інших транспортних засобів в дисертації запропонована авторська методика визначення обсягів викидів шкідливих речовин у довкілля від авіаційного, залізничного, річкового та морського транспорту. Вона передбачає здійснювати їх розрахунок за формулою:

Вij =Мі × Аij × Кі,

(1)

де Вij – обсяги викидів j-ї шкідливої речовини і-м видом транспорту, кг;

Мі – обсяги спожитого палива і-м видом транспорту, т;

Аij – усереднені питомі викиди j-ї шкідливої речовини і-м видом транспорту, кг/т;

Кі – коефіцієнти використання палива і-м видом транспорту: залізничним – 0,89; морським та річковим – 0,94; авіаційним (на внутрішніх авіалініях – 0,3, міжнародних - 0,7).

Загальний обсяг викидів шкідливих речовин за і-м видом транспорту визначається як сума обсягів викидів j-ї речовини за формулою:

Вi = ,

(2)

де Вi – обсяги викидів і-ї шкідливої речовини j-м видом транспорту, кг.

Сумарні обсяги викидів забруднюючих речовин від підприємств на регіональному рівні та в цілому по Україні визначаються відповідно до Класифікатора адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) – по Автономній Республіці Крим, областях, районах та містах обласного підпорядкування, населених пунктах за видами економічної діяльності – відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД); органами управління – відповідно до Системи позначень органів державного управління (СПОДУ); за формами власності – відповідно до Класифікатора форм власності (КФВ).

Згідно із запропонованими в дисертації методологічними засадами формування інформаційних ресурсів екологічної статистики на основі аналізу науково-теоретичних і практичних елементів організації статистичних спостережень та екологічної звітності розроблена авторська класифікація рівнів інформаційних ресурсів з екологічних питань:

– міжнародний: інформація яку надають центральнi державнi органи для передачi мiжнародним екологiчним i статистичним органiзацiям вiдповiдно до прийнятих Україною мiжнародних угод в цiй сферi для дослiджень i вирiшення глобальних екологічних проблем;

– національний (або загальнодержавний): iнформацiя, яка концен-трується у центральних владних структурах, зокрема, у мiнiстерствах екології та природних ресурсiв, з питань надзвичайних ситуацiй та у справах захисту населення вiд наслiдкiв Чорнобильської катастрофи, аграрної полiтики, охорони здоров’я, у державних комiтетах з гідрометеорології, з геології та використання надр, лісового господарства, будiвництва i житлово-комунального, з водного господарства, Нацiональному космiчному агентстві пiд загальною егiдою i методичним керiвництвом Держкомстату України, для розробки державної екологічної полiтики, загальнодержавних програм використання природних ресурсiв i захисту природи;

– регiональний, в межах адмiнiстративно-територiальних одиниць та окремих природно-екологiчних зон: цей рiвень інформації забезпечує мiсцевим органам влади i самоврядування (органам управлiння зонами) можливість розробляти i здійснювати виконання регiональних програм охорони навколишнього природного середовища;

– мiсцевий або локальний рiвень: iнформацiя юридичних (виробничих підприємств, фiрм, об’єднань, організацій) i фiзичних осiб, якi займаються використанням природних ресурсів, допускають забруднення навколишнього середовища, ведуть певну природоохоронну роботу.

У дисертації обгрунтовано, що першоосновою екологічної інформації є інформація четвертого рівня. Саме там, у базовій ланці суспільного виробничого процесу, формується первинний інформаційний ресурс з питань екології. Тому одним із найголовніших завдань формування первинного інформаційного ресурсу має бути забезпечення повноти, об’єктивності та достовірності інформації з питань екології, що вимагає докорінного поліпшення та налагодження екологічного обліку і звітності. Слід домогтися, щоб кожен суб’єкт виробничої діяльності мав свій екологічний паспорт, форму та зміст якого повинні розробити відповідні організації.

Зважаючи на значущість переходу України до прийнятої в міжнародній практиці методології обліку та статистики, що базується на міжнародній концепції Системи національних рахунків (СНР), у дисертації запропоновано найбільш вагомі та узагальнюючі групи системи екологічних показників ввести до СНР країни. Це сприятиме запровадженню комплексного еколого-економічного обліку, що є необхідною передумовою формування бази даних для проведення політики сталого розвитку, в центрі уваги якої знаходилися б, крім економічних проблем, проблеми охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Водночас, це зумовлено необхідністю вірогідного, адекватного відображення їх взаємодії та взаємозв’язків для прийняття безпомилкових політичних і господарських рішень.

За таких умов генезис екологічної статистики полягатиме у якісному розвитку статистичних показників – від збирання даних про природно-ресурсну базу розширеного відтворення та інформаційного забезпечення з приводу забруднення довкілля й шкоди, що завдається суспільству при деградації природи, до нарешті, макроекономічної оцінки впливу екологічного фактора й повноцінних розрахунків еколого-економічних витрат (доходів). Особливу увагу при цьому необхідно приділяти проблемі інтеграції екологічної статистики з економічними індикаторами.

У розділі 3 “Методологія статистичного аналізу забруднення та охорони довкілля” обґрунтовано основні методологічні засади статистичного аналізу стану, забруднення та охорони довкілля, зокрема, атмосферного повітря, водних об’єктів і земельних ресурсів, розглянуто тенденції викидів шкідливих речовин у довкілля, інтенсивність їх структурних зрушень, визначено етапи еколого-статистичного спостереження, наведено результати практичного використання розроблених методик розрахунку викидів шкідливих речовин у довкілля транспортними засобами та проведено порівняльний аналіз екологічного стану адміністративних територій регіонів України.

Дослідження здобувача довили необхідність проведення науково – обґрунтованого статистичного аналізу сучасних екологічних проблем обумовлених антропогенним забрудненням природного середовища. Його результати позитивно впливатимуть на прийняття і реалізацію екологічно виважених управлінських рішень у сфері природокористування та охорони довкілля. Особлива увага приділена розробці теоретичних основ проведення статистичного аналізу за структурою та динамікою показників стану, забруднення й охорони природного середовища та окремих його компонентів.

Проведений автором статистичний аналіз екологічної інформації свідчить, що в цілому по регіонах України упродовж останніх років відбуваються позитивні структурні зрушення в обсягах викидів і скидів у довкілля забруднюючих речовин суб’єктами природокористування. Так, загальний обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел забруднення скоротився у 2002 році проти 1990 року в 2,5 рази і становив 6,1 млн. тонн. Проте протягом 2002 року в повітряний басейн, водні та земельні ресурси країни потрапило близько 60 млн. тонн небезпечних речовин, з них понад три чверті – токсичні відходи. У сховищах організованого складування їх зберігається майже 3 млрд. тонн. У розрахунку на 1 кв. км території України у повітря викинуто 10 тонн шкідливих речовин, а наявність токсичних відходів становить 4,5 тис. тонн, що у кілька разів перевищує аналогічні показники розвинутих країн світу.

Дані статистичного аналізу засвідчують значну нерівномірність антропогенного навантаження на природні ландшафти, обумовлену існуючими регіональними диспропорціями у розміщенні продуктивних сил. Наприклад, кількість суб’єктів господарювання, що мали викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря у 2002 році, коливається від 288 і 310 у Волинській та Закарпатській областях до 1108 і 1353 в Луганській та Донецькій областях.

Саме тому в Україні має місце досить висока територіальна варіація рівня забрудненості повітряного басейну. Так, у 2002 році загальні обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря у розрахунку на 1 кв. км коливаються від 1,7 тонни у Волинській області майже до 68 тонни у Донецькій та 213 тонни у м. Києві. У розрахунку на одну особу обсяги викидів шкідливих речовин сягають від 32 кг у Закарпатській до майже 365 кг в Донецькій областях.

У дисертації для визначення залежності обсягів викидів шкідливих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення від обсягів виробництва промислової продукції побудована модель у вигляді виробничої функції. Результати свідчать про те, що із зменшенням обсягів виробництва промислової продукції на 1 % в середньому обсяги викидів шкідливих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення зменшується на 0,62 %.

У роботі засвідчено, що основний вплив економічних систем господарювання на водні ресурси зумовлюється безпосереднім водозабором і скиданням забруднених стоків у водні об’єкти. Хоча обсяги використання води мають щорічну тенденцію до зменшення, проте ступінь антропогенного навантаження на водоресурсний потенціал країни залишається майже на рівні 1990 р. Так, протягом 2002 р. у водойми скинуто 2,9 млрд. куб. м. забруднених стоків проти 3,2 млрд. куб. м. у 1990 р., а частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні за останнє десятиріччя зросла в 1,8 рази: від 16% у 1990 р. до 29% у 2002 р.

Для аналізу тенденцій надходження шкідливих речовин у поверхневі водойми України упродовж рр. з використанням програми "Statisica 6.0" побудована трендова модель вигляду:

Y = 12567,3 – 556,7t

(3)

Адекватність цієї моделі оцінювалась за допомогою коефіцієнта детермінації, який для лінійного тренду становив 94,9%. Параметри визначеної моделі свідчать про те, що за розглядаємий період (1рр.) щорічне скорочення надходження шкідливих речовин у поверхневі водойми України становило в середньому 556,7 тис. т. На основі визначеної моделі були обчислені прогнозні значення обсягів надходження шкідливих речовин в поверхневі водойми на період 2рр. Розрахунки показали, що з ймовірністю 0.95 при незмінній тенденції в 2007 році можна очікувати скорочення обсягів надходження шкідливих речовин в поверхневі водойми України в середньому до 5330 ± 1118 тис. тонн. Результати прогнозування та довірчі межі прогнозів надходження обсягів шкідливих речовин у поверхневі водойми України на період до 2007 року наведено на рис.2.

За даними досліджень, значного техногенного навантаження у 2002 р. зазнали поверхневі водні об’єкти Миколаївської (частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні становила 73%), Луганської (63%), Кіровоградської (62%), Івано-Франківської (58%), Житомирської (57%) та Одеської (51%) областей.

Значні обсяги накопичень промислових токсичних відходів, їх реальна небезпека для населення і навколишнього природного середовища є вкрай актуальною проблемою, що потребує нагального розв’язання.

Протягом 2002 року на підприємствах-природокористувачах країни утворилося 77,6 млн. тонн токсичних відходів проти 77,5 млн. тонн у попередньому році. Із загальної кількості утворених відходів 43 млн. тонн (55%) розміщено у місцях організованого складування, з яких 11% (у 2001 р. – 28%) – у сховищах, що експлуатуються з порушенням вимог екологічної безпеки, або не відповідають діючим нормам.

Тенденція утворення промислових токсичних відходів розглядалась за даними 1рр. Результати дослідження показали, що скорочення утворення обсягів промислових токсичних відходів відбувалося нерівномірно. Критична зміна тенденції спостерігається у 1рр.. Саме в цей період виробництво продукції промисловості скоротилося у 2 рази. Враховуючи кардинальні зміни в напрямку розвитку утворення обсягів промислових токсичних відходів динамічний ряд за 1рр. не придатний для здійснення прогнозів. Тому при проведенні прогнозних розрахунків використовувався скорочений ряд за 1рр., в якому проглядається стійка тенденція до поступового скорочення обсягів промислових токсичних відходів.

За даними 1рр. побудована трендова модель вигляду:

Y = 91714,71 – 2221,54t

(4)

Визначений коефіцієнт детермінації, який становить 74,3% та F-критерій свідчать про адекватність даної моделі реальному процесу. За даними моделі, щорічне скорочення обсягів промислових токсичних відходів за період 1рр. складало в середньому 2221,54 тис. тонн. Прогнозні розрахунки були здійснені на період до 2007 року і показали, що при збереженні існуючої тенденції з ймовірністю 0.95 в 2007 році можна очікувати скорочення обсягів в середньому до 67277 ± 10654 тис. тонн, що менше ніж у 1997 році на 27%.

Узагальнююча інформація щодо прогнозних значень обсягів утворення промислових токсичних відходів в Україні протягом рр. наведена на рис.3

Одним з головних завдань статистичної науки і практики є формування комплексу показників, за допомогою яких здійснюється адекватне та об’єктивне оцінювання соціально-економічних явищ та їх впливу на стан екологічної ситуації в адміністративних регіонах або країни в цілому. Для цього у статистичній практиці, використовують спеціально сконструйовані вимірники екологічних властивостей – рейтинги. Під рейтингами розуміють позицію j-ї одиниці сукупності на певній шкалі вимірювання, визначену за допомогою узагальнюючої інтегральної оцінки.

В роботі доведено, що побудову інтегральних показників слід пов’язувати з обґрунтуванням рішень на виконання політико-управлінських функцій у регіоні, тобто функцій, зазначених у Конституції України, Законах України для органів влади і місцевого самоврядування щодо управління еколого-збалансованим розвитком території, управління процесами життєзабезпечення населення в регіонах України тощо.

Розробка системи оцінюючих показників повинна визначатися кінцевою метою дослідження та якісним змістом соціально-економічних явищ, що характеризують стан об’єктів управління. При цьому важливо, по-перше, розвивати існуюче інформаційне забезпечення розробки та реалізації регіональної політики на основі ринкових відносин; по-друге, поступово зменшувати обсяги інформації, що для того залучаються при одночасному збереженні її інформаційного потенціалу. Для цього, як вже зазначалося, у світовій практиці використовуються комплексні та інтегральні оцінки.

Рівень техногенного навантаження на природне середовище в Україні досить високий і перевищує аналогічний показник розвинутих держав у 4 – 5 разів. За даними офіційної статистики, в атмосферне повітря, водні об’єкти та земельні ресурси протягом 2002 року потрапило близько 56 млн. тонн забруднюючих речовин (рис. 2). В Україні за результатами досліджень спостерігається тенденція до руйнування довкілля та незворотних втрат природних ресурсів.

У роботі запропоновано для статистичного оцінювання рівня антропогенного навантаження на довкілля комплексом шкідливих речовин визначати інтегральний показник Gj забруднення окремих його компонентів. Для цього слід використовувати багатовимірну середню:

(5)

На основі розрахованих регіональних інтегральних показників забруднення окремих компонентів довкілля, зокрема: атмосферного повітря, водних об’єктів, земельних ресурсів промисловими токсичними відходами, визначено узагальнюючі інтегральні показники забруднення територій Gj(у) наведені в табл. 5.

Таблиця 5

Рейтинги екологічного стану регіонів України у 2002 році

Регіони	Інтегральний показник забруднення окремих компонентів довкілля	Узагальнюючий інтегральний показник, Gj(у)	Місце регіону в рейтингу екологічного стану довкілля
атмосферного повітря, Gj(а)	водних об’єктів, Gj(в)	земельних ресурсів токсичними відходами, Gj(тв)
Україна	1,00	1,00	1,000	1,00	х
Дніпропетровська	2,80	2,41	5,066	3,43	1
Донецька	4,821	1,76	0,965	2,52	2
Запорізька	1,30	3,55	0,529	1,79	3
Луганська	1,87	1,25	0,394	1,17	4
Херсонська	0,27	1,80	0,001	0,69	5
Івано-Франківська	1,21	0,50	0,326	0,68	6
Київська*	0,96	0,99	0,052	0,67	7
Вінницька	0,61	0,98	0,002	0,53	8
Кіровоградська	0,43	0,56	0,448	0,48	9
Миколаївська	0,30	1,08	0,015	0,47	10
Львівська	0,71	0,33	0,316	0,45	11
Одеська	0,42	0,86	0,008	0,43	12
Харківська	0,84	0,34	0,112	0,43	13
АР Крим*	0,48	0,73	0,043	0,42	14
Полтавська	0,64	0,36	0,031	0,34	15
Черкаська	0,48	0,52	0,032	0,34	16
Сумська	0,44	0,27	0,208	0,31	17
Рівненська	0,30	0,46	0,137	0,30	18
Чернігівська	0,33	0,43	0,015	0,26	19
Житомирська	0,28	0,38	0,000	0,22	20
Чернівецька	0,36	0,30	0,002	0,22	21
Хмельницька	0,33	0,21	0,000	0,18	22
Волинська	0,22	0,27	0,000	0,16	23
Закарпатська	0,28	0,21	0,000	0,16	24
Тернопільська	0,30	0,17	0,000	0,16	25

Примітка: * - міста республіканського підпорядкування включені у відповідні регіони