- Бо хто матір забуває, того Бог карає.
- Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...
- Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна.
- Село на нашій Україні – неначе писанка село.
- Реве та стогне Дніпр широкий.
- Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово.
- Великих слов велику силу – і більш нічого.
- Ну, що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється, ожива, як їх почує.
Відомі діячі про Шевченка
Із спогадів російського письменника і журналіста І. Панаєва: «Малоросійські друзі його вже тоді говорили про нього із захопленням і казали, що Шевченко обіцяє виявити чималий поетичний талант».
І. Я. Франко: «Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світи й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій».
«Могучий дух, котрим він натхнув нашу літературу, не перестав віяти і досі, і нема українського поета і писателя пізнішої доби, котрий би вільний був від впливу того духа. Ідеї, порушені Шевченком або положені ним в основу творів поетичних, остаються живі й досі і довго ще не перестануть бути провідними ідеями української літератури… Шевченко, як усі генії, в многих поглядах випередив суспільність, для якої писав».
«…У своїх поемах «Сон» і «Кавказ» (Шевченко) показав у Росії образці політичної поезії, показав також для всіх будущих поетів політичну дорогу, якою слід ступати на тім полі, та основу, з якої треба виходити».
«…воля українського народу являлась йому, мов сонце, що сходить скупане в крові українських ворогів».
О. І. Білецький: «Шевченко прийшов в українську літературу тоді, коли чаша народного терпіння переповнилась вщерть. Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирався над Російською імперією як грандіозна хмара, що насувається, наливаючись свинцем... Але раптом лунає перший удар грому, перший розряд електрики, що зібралася в повітрі. Таким ударом в 30-х - 40-х рр. ХІХ ст. стала поезія Шевченка».
: «Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва, що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записок охотника» бив по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі його твори, як «Катерина», «Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв в кріпосне право і у винуватців цього рабства – в царів і панів – буквально кожним твором, буквально кожним рядком своїм поетичним».
«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».
«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була і в Шевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми повинні давати непримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без чого ми, письменники, поети, дихати не можемо: а саме - і політичну поезію, і лірику, і сатиру, і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого. Цінуймо Ж спадщину Шевченка! Учімося у нього!».
М. І. Костомаров: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту».
: «Україна прокинулась у Шевченкові, і – кращий доказ, як сила обставин веде до самобутності областей і нероздільного союзу, - Шевченко, народний в Малоросії, із захопленням прийнятий, як свій, в російській літературі, і став для нас рідний: так багато було спільного в наших стражданнях і так самобутність кожного стає необхідною умовою загальної свободи».
: «Маючи тепер такого поета як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».
: «Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, але й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».
«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя».
: «Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти загальнолюдські мотиви, які роблять поета зрозумілим і дорогим для кожного, незалежно від його національності… Кожна нація вважала б за найбільшу для себе честь назвати такого поета своїм».
Рене Депестр: «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».
А. Церетелі: «Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ».
В. Маслов: «Подорожуючи по Малоросії, він не раз був свідком жахливих сцен поміщицької сваволі й гаряче протестував проти цього зла і пером, і живим словом».
П. Грабовський: «По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і красі образів, по чарівній принадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу – Пушкіним і Міцкевичем…».
Абдільда Тажибаєв: «Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових малюнків з життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного казахського мистецтва».
: «Про поетичний талант Шевченка може бути тільки одна думка: покійний Тарас Григорович належить до числа найбільш народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».
А. Маєвський: «Щедро тебе, Тарасу Григоровичу, обдарував Бог: ти і поет, і живописець, і скульптор та ще, виявляється і актор... Шкода, голубе мій, одного: що не обдарував він Тебе щастям».
Остап Вишня: «! Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю».
Олесь Гончар: «Всюди, де вiн тiльки бачив гнiт i безправ'я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплавi, чи в азiатських пустелях, чи грiзним стогоном докочувалося iз кавказьких гiр, – всюди зло i неправда викликали вибух поетового протесту, i щоразу вiн був готовий стати до бою з насильством i злом».
До Кобзаря
Одні в відпустку їдуть за моря,
Ті лізуть в гори, ті пірнають в воду.
А я везу синів до Кобзаря,
Щоб козакам не було переводу.
Черкащина! Заквітчана садами
Поезії колиска і зоря.
Тобі вклоняюсь, їдучи до мами,
Бо я навік землячка Кобзаря.
По «Кобзареві» вчилась я читати,
Любити Україну, як Тарас.
Гора Чернеча й материнська хата –
Висоти вищі за чужий Парнас.
По сходах дітки тягнуться угору,
Як паростки до сонця із імли.
Я їх навчу любити рідну мову,
Щоб і своїх дітей сюди вели.
Вклоняємось. Кладем Тарасу квіти.
Як дух народу височить гора.
Мудрішають і підростають діти,
Вдивляючись у широчінь Дніпра.
Л. Прокопович
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Бадєєва Л. І. Політична спрямованість діяльності товариств «Просвіти» на Лівобережній Україні / Л. І.Бадєєва // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Каразіна. № 000. Історія України. – Вип. 5. – Харків, 2002. – С. 60–66.
2. Бас ів край: Фотопутівник / Віталій Бас. – К.: Мистецтво, 1989. – 264 с.
3. Верготі Л. Шевченка «Кавказ» – «гімн волі»/ Л. Верготі // Українська література в школі. – 2006. – № 12. – С. 31-32.
4. Вижовець І. Творчість Тараса Шевченка і фольклор/ І. Вижовець // Дивослово. – 2003. – С. 40-41.
5. Вічний як народ: Сторінки до біографії . – К.: Либідь, 1998. – 272 с.
6. Вогняне слово Кобзаря: Літературно-критичні статті про . – К.: Радянська школа, 1984. – 248 с.
7. Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка. / М. Гаско. – К.: Радянський письменник, 1970. – 228 с.
8. Образ дерева і семіотика візуально-просторових концептів (поезія, проза, малярство Т. Шевченка)/ Л. Генералюк // Слово і час. – 2006. – № 6. – С. 21-30.
9. Дзюба І. М. Тарас Шевченко: Життя і творчість./ І. М.Дзюба – К.: Києво-Могилянська академія, 2008. – 718 c.
10. Забужко ів міф України. Спроба філософського аналізу. / . – К.: Абрис, 1997. – 144 с.
11. Прилуцька І. О. Стежинами Великого Тараса. Альбом / Ірина Прилуцька. – Черкаси: Відлуння-Плюс, 2010. – 112 с.
12. Висока духовність «мужицького поета»/Л. Стадна // Українська мова і література в школі. – 2004. – № 2. – С. 57-59.
13. Тарас Шевченко – художник // Режим доступу: http://*****/authors/6ev4enko-taras/hudojnik/page-9-hudojnik. html
14. Тарахан-Береза – поет і художник./ -Береза – К.: Наукова думка, 1985. – 184 с.
15. Шагинян Шевченко./ – М.: Художественная литература, 1964. – 272 с.
16. Шевченкіана на початку ХХІ століття. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 190-річчю від дня народження 25 березня 2004 р. – Харків: Харк. держ. наук. б-ка ім. ; Уклад. , 2004. – 194 с.
17. Кобзар. / Т. Шевченко.– К.: Просвіта, 1993. – 512 с.
18. Шевченко зібрання творів: В 6 т.– К.: Вид-во АН УРСР, 1963–1964. – Т. 5: Щоденник. Автобіографія. – 1963. – 366 с.: іл., факс., нот., 5 л. іл.; Т. 6: Листи. Нотатки. Фольклорні записи. – 1964. – 643 с.: іл., факс., 2 л. портр.
19. «Кобзар» – євангеліє українців / Віктор Щербина. – Кам’янець-Подільський: «Абетка», 2007. – 464 с.
20. Літературно-музична композиція, присвячена Дню народження Тараса Шевченка. Виховний позакласний захід / Наталія Чернишова//Режим доступу: http:///school/lessons_summary/outschool/26895.
Корисні лінки:
http://kobzar. info – Інтернет-ресурс про Шевченка та його творчість
http://taras. – Інтернет-ресурс, де предствлена біографія Шевченка
http://litopys. /links/taras_shevchenko. htm – «Ізборник» – історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації – проект електронної бібліотеки давньої української літератури.
–Масюк,
учитель української мови і літератури Зарічанського навчально-виховного комплексу
«Дошкільний навчальний заклад –
загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»
Корсунь – Шевченківської районної ради
Черкаської області
СВІТОВА ВЕЛИЧ УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА
«ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ТАРАСЕ! ВІЧНЕ СЛОВО ТОБІ, КОБЗАРЮ!»
( Для старшої школи)
Мета: підсумувати й поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях , ознайомити з критичними матеріалами, розкрити велич українського генія, наблизити його до серця кожного учня; розвивати навички дослідницької роботи, комунікативність, творчі здібності, вміння самостійно працювати з книгою, іншими джерелами інформації; виховувати шану і повагу до Шевченка, гордість і патріотизм українського народу.
Обладнання: портрет Т. Шевченка, автопортрети, виставка творів Кобзаря різних років видання, комп’ютер, мультимедійна дошка, презентація.
Форма проведення: урок – усний журнал.
Хід уроку
І. Емоційний настрій на уроці 1хв.
На тлі притишеної музики Кирила Стеценка «Шевченкові» на мультимедійній дошці висвітлено портрет Т. Шевченка. (Слайд №1)
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів 2хв.
1. Вступне слово вчителя (Слайд №2)
«Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа.
Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори».
– Про кого ці слова? (Тараса Шевченка)
– Хто ж такий Тарас Шевченко? (Геніальний український поет, мислитель, основоположник української літератури та української мови).
ІІІ. Оголошення теми і завдань уроку
Мотивація навчальної діяльності 3хв.
Кобзар став у народі легендарним. Нині ім’я Шевченка відоме на всіх континентах. Його твори звучать у перекладах на десятки мов народів світу. Але особливо благоговійно ставляться до Кобзаря його нащадки. Сьогоднішній наш урок – данина пам’яті великому поетові – правдоборцю. Проведемо його у вигляді усного журналу за темою «Вічна пам'ять тобі, Тарасе! Вічне слово тобі, Кобзарю!»
Мета нашого уроку – поглибити знання про життєвий і творчий шлях , ознайомитися з критичними матеріалами, розкрити велич українського генія. (Слайд №3)
Епіграфом до журналу нехай стануть слова Тараса Шевченка :
«І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.»
Запишіть до зошитів.
2. Вікторина «Що мені відомо про ?» (Слайд №4-5)
1. Місця на Україні, пов’язані з ім’ям Шевченка? (Кирилівка, Моринці, Київ, Яготин, Переяслав (Переяслав – Хмельницький), Канів, Борзна, Полтава, Чернігів та ін.).
2. Назвіть рік видання першого Шевченкового «Кобзаря». (1840р.).
3. Які поеми Шевченка написані російською мовою? («Слепая ««Тризна»).
4.Портрети яких українських письменників намалював Шевченко?
(М. Вовчок 1859р., Є Гребінка1837р.).
5. Український письменник, що один з перших підтримав як поета і допоміг йому в самоосвіті. (Є. Гребінка).
6. Кількість віршів, написаних Шевченком під час перебування в казематі Петропавлівської фортеці.(15).
7. Девіз Шевченка – засланця. («Караюсь, мучусь, але не каюсь»).
8. Скільки відомо фотографій Т. Шевченка? (11).
9.Скільки портретів намалював Т. Шевченко (150).
10. Скількома мовами перекладений «Заповіт» (Стома).
11.Коли було перезаховано тіло Шевченка? (22.05.1861року).
12.Які мови знав Шевченко? (Українську, російську, польську, французьку, латину).
3.Підсумок вікторини.
ІV. Презентація усного журналу «Вічна пам'ять тобі, Тарасе! Вічне слово тобі, Кобзарю!»
Сторінка перша. «Шевченко – художник» (презентує група мистецтвознавців). 5хв. (Слайди №6-12)
Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення.
Якщо перші літературні спроби припадають на роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка» датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.
У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії «Живописна Україна» – «Дари в Чигирині 1649 року», «Судня рада» і «Старости», на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою «Живописна Україна».
Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів...
Вагомими були досягнення Шевченка в галузі малярського і графічного портрета. Він виконав близько 150 творів цього жанру, половина яких створена ще до заслання. У них відчувається романтична концепція людини, яка наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. переважала у творчості багатьох європейських художників.
Шевченко уподобав акварельний малюнок ще в доакадемічний період свого життя, маючи в ньому певні навички, а можливо, і перші здобутки.
Шевченко взяв для себе чимало корисного від російської портретної школи.
Одним з вершин його пошуків сепія «Казашка Катя» (), в якій дано типовий образ дівчини в момент прозріння, усвідомлення себе як представниці свого народу.
Особливе місце в портретній творчості Шевченка посідають автопортрети, в яких він відобразив себе у різні пори життя, в різних настроях і переживаннях.
Іншими жанрами образотворчого мистецтва, в яких доробок Шевченка був досить вагомим, є історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної світової класики.
Доробок Шевченка – величезне досягнення всієї української художньої культури.
Сторінка друга. «Значення творчості Шевченка для розвитку української літературної мови» (презентують мовознавці) 3хв. (Слайд №13)
Вчитель.Шевченко відіграв важливу роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.
Учень. Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів.
Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.
Сміливо ввів у свої твори для передачі філософських, політичних, літературних та інших понять книжні слова і вирази, слов’янізми. А також слова іншомовного походження для створення відповідного історичного або місцевого колориту.
Мова його стала зразком для наступних українських письменників.
Сторінка третя. «Щоденник» (презентує група біографів) 5хв. (Слайд №14)
Вчитель. В історії української літератури, попри чисельні розвідки, Шевченко був і залишається непрочитаним. У його творчості синкретизувалися літературні стилі та епохи – від романтизму, просвітництва, реалізму – до постмодерну. Тривалий час дослідники майже не приділяли уваги записам Шевченка, які він розпочав за півтора місяця до звільнення із заслання, тобто 12 червня 1857 р., і вів їх до 13 липня 1858 р.
Учень. Традиційно ці записи називають «Щоденник». Однак сам автор, визначаючи жанр свого тексту, не може зупинитися на конкретному означенні, називаючи їх «мои записки», «моя памятная книга», «мой журнал». Прикметно, що спроби з'ясувати характер майбутніх нотаток робляться уже в першому записі від 12 червня 1857 року. Однак далі Шевченко усе більше схилятиметься до визначення «журнал».
Увесь текст «журналу» умовно можна поділити на чотири частини: перша – записи у Новопетровському украпленні; друга – під час подорожі до Астрахані та Нижнього Новгороду; третя - перебування у Нижньому Новгороді; четверта – життя у Москві та Петербурзі. Залежно від місця написання змінюється характер, стиль та емоційний фон записів. Окрім того, спостерігається цікава залежність: чим менше подій у житті Шевченка, тим розлогішими є його записи. Чим більше Шевченко віддаляється від Новопетровського укріплення й наближається до цивілізації та виру життя, тим виразніше спостерігається тенденція «поїдання» тексту самим собою: записи робляться не так охайно, як на початку, про події сьогодення пишеться наступного дня, а сам текст записів стає все коротшим і коротшим.
Відтак, найвибагливішою і вишуканою з літературної точки зору є перша частина «журналу», що писалася у Новопетровському укріпленні. Цікавим моментом є те, що Шевченко пересипає своє писання вставними текстами – як своїми, так і чужими: чернетками власних листів (26.07.1857), спогадами, фейлетонами (ЗО. 08.1857), есе (15.07.1857), ескізами майбутніх творів (19.07.1857), українськими народними піснями.
Друга частина записів робилася під час мандрівки Шевченка пароходом до Нижнього Новгороду. Записи змінюють свій характер і стиль, вони тяжіють тепер до подорожніх нотаток. Шевченко описує краєвиди, спостерігає за людьми.
Однак «журнал» цікавий не лише і структурою, але й поліваріантністю «маскування» постаті автора – оповідача – героя у ньому.
Яскравою є розповідь про стосунки з молодою актрисою Катериною Піуновою. Роман із нею розпочався у Нижньому Новгороді. Шевченко дає їй книжки, учить читати вголос і бере над нею опікунство, прагнучи вивести молоду актрису на центральні сцени, для чого звертається за допомогою до Михайла Щепкіна. Однак усі намагання Шевченка залишилися марними: освідчення у коханні Піунова сприйняла як жартівливу театральну сцену, а контракт підписує з якоюсь провінційною трупою. У записах перебігу стосунків з Піуновою відчувається спроба Шевченка реабілітувати себе як нещасливого коханця.
1857, червня 12.
Перша визначна подія, яку я до моїх записок завожу, така: обтинаючи цей перший зшиток для згаданих записок, я зламав цизорик. Подія, здавалося б, дрібна й не варта тої уваги, яку я на неї звертаю, вписуючи її, як щось надзвичайне, до цієї строкатої книги. Коли б цей казус трапився в столиці або навіть у порядному ґуберніяльному місті, то, звичайно, він не попав би до моєї пам’ятної книги. Але це сталося в киргизькому степу, себто в Новопетровському форті, де така штучка для письменної людини, як, наприклад, я, дуже цінна; головне ж, що не завжди її можна дістати, навіть і за добрі гроші. Коли вам пощастить розтолкувати свою потребу вірменинові-маркитантові, що зноситься з Астраханню, ви все таки не раніше, ніж за місяць уліті, а взимі за п’ять місяців, дістанете препоганий цизорик і, звичайно, не дешевше, як за «монету», себто за срібного карбованця. А трапляється й таке, та й дуже часто, що замість речі, що ви її нетерпляче дожидаєте, він вас почастує або московською бязею, або штукою верблюжого сукна, або, нарешті, кислим, "дамським", як він каже, чихирем. А на запит ваш, чому він не привіз власне того, чого вам треба, він пренаївно відповість, що «ми люди комерційні, люди неписьменні, всього не запам’ятаєш». Що ви йому на такий резонний арґумент? Лайнете його, він посміхнеться, а ви все ж без ножа зостанетесь. Тепер зрозуміло, чому в Новопетровському форті втрата цизорика – подія, варта дієписання. Але Бог з ним – і з фортом, і з ножем, і з маркитантом: скоро, дасть Бог, вирвусь я з цієї безмежної тюрми, і тоді така подія не знайде місця в моєму журналі.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 |
