Отже, «журнал», або Щоденник, є не лише безцінним джерелом відомостей про життя й оточення поета, про його суспільно-політичні, філософські та художні погляди, про його ставлення до явищ літератури, мистецтва, історії, суспільного життя тощо. Це твір Шевченкової мемуарної прози, який подає «надзвичайно влучний автопортрет поета і людини» і разом з тим є ключем до творчості Шевченка.
Сторінка четверта. «Спогади про Шевченка» (презентує група літературознавців) 6хв. (Слайди №15-16)
І. Я. Франко: «Могучий дух, котрим він натхнув нашу літературу, не перестав віяти і досі, і нема українського поета і писателя пізнішої доби, котрий би вільний був від впливу того духа. Ідеї, порушені Шевченком або положені ним в основу творів поетичних, остаються живі й досі і довго ще не перестануть бути провідними ідеями української літератури… Шевченко, як усі генії, в многих поглядах випередив суспільність, для якої писав».
«… В своїх поемах «Сон» і «Кавказ» (Шевченко) показав у Росії образці політичної поезії, показав також для всіх будущих поетів політичну дорогу, якою слід ступати на тім полі, та основу, з якої треба виходити».
«…воля українського народу являлась йому, мов сонце, що сходить скупане в крові українських ворогів».
О. І. Білецький: «Шевченко прийшов в українську літературу тоді, коли чаша народного терпіння переповнилась вщерть. Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирався над Російською імперією як грандіозна хмара, що насувається, наливаючись свинцем... Але раптом лунає перший удар грому, перший розряд електрики, що зібралася в повітрі. Таким ударом в 30-х - 40-х рр. ХІХ ст. стала поезія Шевченка».
: «Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва, що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записок охотника» бив по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі його твори, як «Катерина», «Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв в кріпосне право і у винуватців цього рабства – в царів і панів – буквально кожним твором, буквально кожним рядком своїм поетичним».
«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».
«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була і в Шевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми повинні давати непримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без чого ми, письменники, поети, дихати не можемо: а саме – і політичну поезію, і лірику, і сатиру, і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого. Цінуймо ж спадщину Шевченка! Учімося у нього!».
М. І. Костомаров: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту».
: «Україна прокинулась у Шевченкові, і – кращий доказ, як сила обставин веде до самобутності областей і нероздільного союзу, - Шевченко, народний в Малоросії, із захопленням прийнятий, як свій, в російській літературі, і став для нас рідний: так багато було спільного в наших стражданнях і так самобутність кожного стає необхідною умовою загальної свободи».
: «Маючи тепер такого поета як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».
: «Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, але й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».
«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя».
: «Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти загальнолюдські мотиви, які роблять поета зрозумілим і дорогим для кожного, незалежно від його національності… Кожна нація вважала б за найбільшу для себе честь назвати такого поета своїм».
Рене Депестр: «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».
А. Церетелі: «Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ».
В. Маслов: «Подорожуючи по Малоросії, він не раз був свідком жахливих сцен поміщицької сваволі й гаряче протестував проти цього зла і пером, і живим словом».
П. Грабовський: «По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і красі образів, по чарівній принадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу – Пушкіним і Міцкевичем…».
Абдільда Тажибаєв: «Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових малюнків з життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного казахського мистецтва».
: «Про поетичний талант Шевченка може бути тільки одна думка: покійний Тарас Григорович належить до числа найбільш народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».
Сучасник (столяр Киселівський з київської Куренівки): «Шевченко виголошував свої твори і багато розповідав про старовину, про кріпацтво, про всілякі страждання українського народу. – Він все говорить, а ми слухаємо, а часом і плачемо».
Л. Дмитренко:
Живи, поете, в бронзі і в граніті,
Живи, поете, в пам’яті людській,
Живи в піснях, живи у «Заповіті».
Сторінка п’ята. «Увічнення пам’яті Шевченка. Світове значення творчості » 5хв. (Слайди №17-20)
Вшанування пам’яті. Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування пам’яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам’ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім’я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей , його ім’я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.
Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар,
П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький,
П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Новиченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря».
Світове значення творчості. Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення. Ось кілька висловлювань з цього приводу: «Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури» (Луначарський); «Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі» (Курелла, Німеччина); «Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками» (Камілар, Румунія); «Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка» (Хікмет, Туреччина); «Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі» (Якубець, Польща).
Інколи справедливо зауважують, що революційно-демократичних письменників у XIX ст. було не так уже й мало, проте жоден з них не піднявся до таких вершин шани і любові народу, як Шевченко. У своїх творах він випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової трагедії.
«Кобзар» знаменував собою демократизацію світової літератури, бо з його сторінок чи не вперше заговорили цілі соціальні материки, які залишалися невідомими для елітарної культури — і це було одкровенням.
Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами.
Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо.
Вчитель. Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим всеєвропейським і світовим явищем, бо досі, як слушно зауважив Вадим Скуратівський, «вікове горе мас, по суті, не мало своїх літературних уст, не розверзалося ними, не прорізалося своїм художнім голосом». Були окремі літературні спроби, але настільки несміливі й наслідувальні стосовно панівної культури, що ставали панською іграшкою, а не грандіозним мистецьким явищем і національно-соціальним викликом, яким була творчість великого Кобзаря. Саме Шевченко вперше в історії порушив тисячолітню німоту соціальних низів. Тому “Кобзар” і має планетарне значення, саме українським словом вперше заговорили невідомі досі для елітарної культури світи, речником яких став українець, він своєю творчістю демократизував європейську та світову літературу.
Шевченко — явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни.
Сторінка шоста. «Ім’я Шевченка в нашому краї» (презентує група краєзнавців). 3хв.(Слайд №21)
Вчитель. Багата й щедра на таланти Черкаська земля. Вона подарувала світові таких титанів людської думки, як талановитий співак Гулак-Артемовськйй і геніальний композитор , славетний повістяр
І. С. Нечуй-Левицький та самобутній драматург О. Є, Корнійчук звичайно, незабутній наш Кобзар – Тарас Шевченко. Життя і діяльність тісно пов’язані з нашими краєм. Тема «Шевченко і Корсунщина» цікавила багатьох дослідників, зокрема й наших краєзнавців.
Учень. Як не любити славетного земляка корсунчанам, жителям міста, яке назване Шевченківським. Багато подій пов’язано тут з ім’ям поета. Ще в дитинстві Тарас бував у цьому місті, яке належало тоді до Канівського повіту Київської губернії. Не минув він його і під час своєї другої подорожі на Україну, завітавши сюди в червні 1845 року. У сквері біля автостанції спочиває І. М. Сошенко – людина, яка так багато відіграла в його житті. У місті жив і працював родич поета – , у будинку якого Тарас ровів близько двох місяців, виїжджаючи іноді то сухим шляхом, то водою по Росі в пошуках підхожої садиби з метою оселитися на Україні назавжди.
У парку любив проводити вільний час Тарас Григорович. Ось як згадує про це : «Він вставав дуже рано, о четвертій годині. Встане і зараз у сад, а сад у Корсуні (маєток князя Лопухіна), дуже, дуже хороший! Вибере, було, Тарас у цьому саду який найкращий куточок і змалює його на папір».
І досі можна побачити в парку дбайливо огороджений старий, кремезний велетень, каштан. Саме тут любив посидіти поет у хвилини дозвілля, тут малював свої численні етюди, мріяв про» світле майбутнє рідного краю. Багато часу минуло з тих пір. Давно немає між нами поета, а каштан стоїть – живий свідок Шевченкового життя, шумить могутніми вітами і лагідно шепоче: «Пам’ятайте. Пам’ятайте!»
У Державному музеї зберігаються два акварельних етюди «Корсунський парк», три малюнки олівцем і тушшю («Понад Росссю», «В Корсуні», «Узлісся»), виконані і Корсуні. Будучи востаннє в Корсуні, Шевченко спілкувався з учасниками так званої київської козаччини – масового антикріпосницького руху 1855 року, який охопив тоді і місто на Росі.
IV.Підсумок уроку
1. Бесіда за запитаннями. 3хв.
Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань.
Пошана й безмежна любов народу поета втілилась у прислів’ях та приказках. Назвіть, які ви знаєте.
Учні відповідають:Шевченків «Заповіт» до добра кличе світ.
– Кобзаря сила до щастя народ побудила.
– Хто Шевченка знає ,той край свій кохає.
– «Кобзар»- народної мудрості буквар.
Де правда Кобзаря ходила , там розцвіла народна сила.
Шевченкова правда чиста й ясна, тому й прекрасна.
На тиху розмову, на добреє слово Шевченко нас кликав й запрошує знов.
2. Складання сенканів про Шевченка. 4 хв.
Шевченко
Народний поет.
Бореться, захищає, співчуває.
Мужик, митець, новатор.
Прометей.
VI. Домашнє завдання. 2хв.
Обов’язкове: підготувати цікавий матеріал про життя і творчість П. Куліша.
За бажанням: підготувати твір-мініатюру «Моє ставлення до Тараса Шевченка».
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Доля: Книга про Т. Шевченка в образах та фактах /Упоряд. В. Шевчук. – К.,1993.
2. Шевченківський словник. – К., 1978.
3. Спогади про Тараса Шевченка/Упоряд. В. Бородіна і М. Павлюк. – К.,1982.
4. Святиня /Упоряд. З. Тарахан – Береза. – К., 1998.
5. Бас івський край: Фотопутівник. / . – К.: Мистецтво, 1989. – 264с.: іл. – Текст укр. та англ. мовами.
,
учитель української мови та літератури Моринського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Звенигородської районної ради Черкаської області
«ВІН БУВ ЯК ЗІРКА ОСЯЙНА
НА СИНІХ НЕБЕСАХ ГЛИБИННИХ»
Вшанування пам’яті Т. Г Шевченка
Літературно-музична композиція
(Для старшої школи)
Мета. Перегорнути сторінки життєвого шляху славетного земляка Тараса Шевченка, розкрити безмежну любов Тараса до України, неперевершену цінність творів поета, їх значення для нас, його нащадків. Виховувати почуття любові та поваги до світлого образу Великого Кобзаря.
Обладнання. Комп’ютер, мультимедійний проектор, екран; фільм, що супроводжує літературно-музичну композицію.
Святково прибрана актова зала. На журнальному столику – портрет Т. Шевченка, обрамлений вишитим рушником, біля нього - ваза для квітів, виставка творів Т. Шевченка, сцена прикрашена кімнатними квітами)
На задньому плані сцени над екраном – плакат із словами:
«Він був як зірка осяйна
На синіх небесах глибинних».
Збоку сцени плакат:
«Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,
Він живе в народі, як і «Заповіт» (А. Камінчик)
Учитель.
Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам‘ять Шевченка.
9 березня минає 199-а річниця з дня народження нашого земляка, українського поета, прозаїка, художника, мислителя, Пророка, Апостола правди і науки, Великого Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка.
«Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко», - так сказав про поета Іван Франко.
І ми сьогодні зібралися в цій залі, щоб вшанувати пам’ять нашого Тараса Григоровича Шевченка., перегорнувши окремі сторінки його життєвого шляху; переконатись у великій любові поета до України та відданості їй і невмирущості та значимості його творчої спадщини.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами – сльозами.
На екрані фрагмент відео: у виконанні Василя Зінкевича звучить пісня «Шлях до Тараса» (сл. Ю. Рибчинського, муз. О. Осадчого)
Коли звучить 2-ий куплет пісні, на сцену виходять з двох сторін учасники свята, ставлять квіти у вазу біля портрета Т. Шевченка.
Слайди (портрети Т. Шевченка). Звучить класична музика («Елегія» Лисенка»)
1-ий ведучий. Тарасові Григоровичу Шевченку, великому синові українського народу, провіснику нового життя, народному пророкові, титану духу, поету, художнику, першому, хто відверто закликав український народ:
… вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте, –
нашому земляку, присвячується.
2-ий ведучий. Коли характеризують народ, то передовсім називають найталановитіших, найкращих його представників. Україна – це Шевченко. У ньому – наша історія, буття, наші болі і мрії.
1-ий ведучий. Народжений від національної печалі, гніву й образи за зганьблену честь України, Тарас Шевченко був посланий на нашу землю
…свою любов благовістить!
Святую правду возвістить!
Його слово було таким гарячим, що обпікало серце кожного справжнього українця невидимим вогнем.
1-ий ведучий. Народжений матір’ю кріпачкою і сам кріпак, він усією своєю романтичною і благородною душею, чуйністю вірного синівського серця закипів таким гнівом до всякого, особливо до духовного рабства і такою любов’ю до свого знедоленого народу, що цими почуттями українці живуть і житимуть завжди.
2-ий ведучий. Шевченко – вершина родоводу українського дерева. Коли б волею якоїсь надзвичайної сили наш народ поставив перед необхідністю з-поміж усіх книжок вибрати дві, то він узяв би Біблію та «Кобзар» – Євангеліє від Тараса. Без першої був би неповноцінний духовно, а без другої – немислимий як народ.
1-ий ведучий. Українці завжди стоятимуть перед Шевченком, як перед своєю совістю. А в душах житиме його Слово, сповнене любові і самопожертви. Слайди (краєвиди України)
Шевченко-юнак. Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!
1-ий ведучий. Упродовж усього свідомого життя гріла і спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вірна і незрадлива любов до своєї знедоленої України і її народу. Вона в кожному рядку його поезії.
Шевченко-юнак. Свою Україну любіть,
Любіть її… во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
1-ий ведучий. І в далекому Казахстані він жив єдиною Україною, її долею, горем свого поневоленого народу.
Шевченко-юнак. Заросли шляхи тернами
На тую країну.
Мабуть, я її навіки,
Навіки покинув.
Мабуть, мені не вернутись
Ніколи додому?
Мабуть, мені доведеться
Читати самому
Оці думи?... Боже милий!
…Серце холоне,
Як подумаю, що, може,
Мене похоронять
На чужині, - і ці думи
Зо мною сховають!..
І мене на Україні
Ніхто не згадає!
Читець. Читає вірш Т. Шевченка «Н. Маркевичу».
2-ий ведучий. Доля України, рідного народу була для Шевченка болем серця і найпершою турботою. У вірші «На роковини» Леся Українка наголошувала на вірності поета батьківській землі і її поневоленому люду:
Він перший за свою любов
Тяжкі дістав кайдани,
Але до скону не служив
Без зради, без омани.
Усе знесла й перемогла
Його любові сила.
Того великого вогню
І смерть не погасила.
Шевченко-юнак. Читає вірш «Мені однаково…»
У виконанні учениці 6 класу звучить «Пісня про Україну».
1-ий ведучий. Життя нашого поета дивне. Слухаючи про нього, можна подумати, що це легенда. Воно почалося з любові матері та батька і радісного, незважаючи на кріпацький стан, дитинства. Уже змалечку в Тараса проявилися зерна таланту до поезії та малярства, які потім зійшли буйною порослю.
Звучить гра на бандурі і поступово затихає.
2-ий ведучий. До вашої уваги інсценізації уривків з твору Степана Васильченка «В бур’янах».
Дід іде впевненою ходою, а за ним біжить Тарас, забігаючи то праворуч, то ліворуч від діда. Коли Тарас дає запитання, дід зупиняється і розповідає.
Тарасик. Діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені!
Дід. Як іду цими шляхами, згадую батька нашого, Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був. Ненависні пани лядські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. Знущалися – і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки – боронити свій рідний край.
Тарасик. А що далі було, діду?
Дід. У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом - панів бити. Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка - навіть жінки з рогачами в ліси до гайдамаків подалися.
Тарасик. А Гонту ви бачили?
Дід. Ні, синку, Гонти не бачив, та, кажуть, вірним побратимом був Максимові, за Вкраїну життя віддав…
Тарасик. А потім?
Дід. Потім – зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Гонту скатували, язика йому відрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та й пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.
Тарасик.(витирає сльози) Жаль гайдамаків. Так жаль. (Раптом) Діду! Діду! Там кобзар! Ходімо! Дідусю, попросіть, щоб заспівав!
На екрані – картина М. Дерегуса «Тарас слухає кобзаря» (Звучить народна пісня у виконанні кобзаря). Тарас із дідом підходять ближче до картини, слухають пісню.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 |
