Соціальна обумовленість проявів фізичного насильства дітьми до 18 років (стр. 2 )

Діти – це особлива соціально-демографічна група осіб віком до 18 років, що потребує постійного піклування з боку сім’ї, суспільства та держави. Діти дозволяють транслювати у майбутнє суспільні досягнення попередніх поколінь або негаразди минулого. З одного боку, від них залежить майбутнє старшого покоління, але їх майбутнє залежить від старшого покоління, від поганих звичок батьків.

Увага до захисту дитини від проявів фізичного насильства з боку дорослих не може відкидати того факту, що дитина є жертвою проявів фізичного насильства з боку однолітків і, навіть, молодших за віком дітей. Дослідженню проявів фізичного насильства з боку дітей приділяється недостатньо уваги і цей бік проблеми залишається у латентному стані. Прояви фізичного насильства між дітьми-однолітками найчастіше ідентифікують або маскуються як фізичні змагання, виправдовуються особливостями психофізіологічного розвитку дітей, провокуються поблажливим ставлення до них дорослих.

У другому розділі - "Соціальні фактори проявів фізичного насильства дітьми" - соціальна детермінація проявів фізичного насильства розглянута як така, що має значний діапазон. До цього діапазону належать як глобальні соціально-політичні та соціально економічні явища, так і патологічні, неусвідомлені риси особи. Залежно від характеру насильницьких явищ, а також структури і процесів, що лежать в основі міжособистісних конфліктів, умисні вбивства, тілесні ушкодження та інші прояви фізичного насильства об'єднано у чотири групи: 1) сімейно-побутові; 2) ситуаційні; 3) ті, що заздалегідь плануються; 4) патологічні. В силу того, що структура насильницької діяльності проти життя визначається переважно сімейно-побутовою і ситуаційно-дозвільною спрямованістю, в дисертації більшу увагу приділено обумовленості саме цих груп проявів фізичного насильства.

Незважаючі на те, що більшість проявів фізичного насильства не є заздалегідь запланованим, вони є "соціальним конструктом" (І. Я.Гилінський) соціальних інститутів. Соціальні інститути як "типові реакції індивідів на типові ситуації" (П. Бергер, Т. Лукман) мають специфічний вплив на дітей, соціалізація яких не є завершеною. Дітям набагато складніше відрізнити ситуацію "подвиг" від ситуації "злочин", ситуації "захист честі" від ситуації "приниження іншого". Дітям до 18 років набагато складніше адекватно оцінити соціальні сенси соціальних норм, штучно створених бар’єрів та обмеження ступені їх свободи. Тому, дитина не завжди відповідає вимогам, які висуває стосовно нього суспільство, проте сам він вважає, що суспільство його надто обмежує. Незавершеність соціалізації дитини компенсується міфологічним дискурсом, завдяки якому девіантна поведінка в якості руйнівника табу здатна перетворити дитину в героя за допомогою девіантної за змістом ініціації. Для дитини, порушення будь якого соціального табу перетворюється у феномен демонстрації набутої внаслідок ініціації зрілості, свого нового соціального статусу.

Фізичне насильство виступає не просто ритуалом ініціації, воно є конструктом або «деконструктом маскулінності жертви». За допомогою публічного використання фізичного насильства хлопці здатні отримати статус «справжнього пацана» або «лоха». Соціальним фактором, що відтворює насильство у молодіжних угрупуваннях є підтримка «символічного чоловічого гомосоціального статусу», важливого для ініціації маскулінності хлопців. Сутність цього явища доводиться майже повною ізоляцією молодіжних угрупуваннях від жінок та майже п'ятнадцятикратною різницею в чисельності пострадалих від фізичного насильства чоловіків та жінок.

На відміну від злочинності дорослих, злочинність дітей або делінквентна поведінка включена у більш широкий соціальний контекст, є наслідком глибинних соціально-економічних, політичних, морально-психологічних суперечностей суспільства. Стратифікація суспільства, соціально-економічна нерівність та відсутність реальних можливостей задоволення власних потреб, бідність та інші соціальні фактори впливають на антисуспільну мотивацію делінквентної поведінки. Роль мікросередовища в детермінації делінквентного поводження дітей грає другорядну роль формального приводу для використання фізичної сили по відношенню до інших осіб. Негативні впливи на дітей макросередовища можуть частково нівелюватися правильним вихованням у сім’ї та школі. Діти з незаможних але згуртованих родин, можуть краще подолати несприятливі економічні умови ніж розбещені та егоїстичні діти із зовнішньо благополучних та матеріально забезпечених родин.

Діти, що схильні до фізичного насилля, відрізняються умовами проживання та мають певні соціально-демографічні характеристики. Частина дітей, які часто демонструють фізичну силу, мають низький соціальний статус, належать до сімей робітників із низьким рівнем освіти. Проживання у власному будинку, сприяє формуванню у дітей мотивації самоствердження та компенсації власної пригніченості, яка зумовлена примусом батьків до тяжкої фізичної праці, яку потребує проживання у власному будинку. При цьому, зв’язку між рівнем проявів фізичної сили неповнолітніми та проживанням у сільській чи міській місцевості не встановлено.

За допомогою вторинного аналізу вітчизняного моніторингу стану злочинності серед дітей від 10.10.2011 року, встановлено, що делінквентне поводження дітей має чіткі демографічні та соціальні ознаки. Перш за все, це обумовленість делінквентного поводження віковим фактором. Чисельність дітей у віці 14-18 років, які перебувають на обліку в підрозділах КМСД ОВС складає 79,89% від загальної кількості. Друга демографічна особливість дітей, які находяться на обліку в підрозділах КМСД ОВС України – викривлення контингенту за статтю. За даними моніторингу, разом на обліку перебуває 1887 осіб жіночої статі, що складає 14,7 % від загальної кількості поставлених на облік. Третім демографічним фактором делінквентного поводження дітей є їх освітній рівень. Якщо кількість учнів загальноосвітніх закладів, які знаходяться на обліку в підрозділах КМСД ОВС складає – 57,11%, то кількість учнів професійно-технічних навчальних закладів – тільки 21,34%.

З метою уточнення соціально-демографічних особливостей дітей, які схильні до фізичного насильства на основі випадкової багатощаблевої гніздової вибірки було проведено власне соціологічне дослідження учнів загальноосвітніх закладів та професійно-технічних навчальних закладів Закарпатської області. Опитування проведено: в містах Ужгород, Мукачево; в селах Білки (Іршавського району), Нанково (Хустського району), Червоне (Мукачівського району). Розмір вибіркової сукупності 363 учня загальноосвітніх закладів дев’ятого, десятого, одинадцятого класів ЗОШ та професійно-технічних навчальних закладів Закарпаття. Стандартні відхилення при достовірних 95% і співвідношенні змінних від 0,1 до 0,5 становлять 2,55-2,63 відсотка. Рівень досягнення респондентів 93,5%.

Результати дослідження підтвердили попередні припущення про значно менший рівень залучення дівчат до участі у застосування дітьми фізичного насильства проти інших осіб. Більше 80 % опитаних дівчат вказали, що дуже рідко приймають участь у застосуванні дітьми фізичної сили проти інших осіб. На теж саме питання така ж відповідь присутня для 67,4% опитаних хлопців.

Спряженість спостереження або участі у застосуванні дітьми фізичної сили проти інших осіб зі статтю учнів

	Ваша стать	Разом
чоловіча	жіноча
Як часто доводилося Вам спостерігати або приймати участь у застосуванні неповнолітніми фізичної сили проти інших осіб	Постійно	5,7	7,7	6,7
Декілька раз на тиждень	10,3	4,9	7,6
Декілька раз на місяць	16,6	6,6	11,5
Дуже рідко	67,4	80,8	74,2
Разом	100,0	100,0	100,0

За допомогою результатів дослідження доведено, що мотивація дітей, які схильні до проявів фізичного насильства, має вертикальну і горизонтальну структуру. Вертикальна структура мотивації складається з природно-біологічних, психологічних та соціальних факторів. Горизонтальна структура мотивації складається з факторів минулого, сьогодення та майбутнього. У структурі мотивації дітей, які схильні до проявів фізичного насильства, соціальні фактори займають вирішальне місце, тому що саме вони забезпечують зв'язок їх минулого, сьогодення та майбутнього. На відміну від природно-біологічних та психологічних факторів, які є ситуативними (ad hoc), соціальні фактори впливають на поведінку дітей після встановлення факту насильства (post hoc). Мотив «знищення перешкоди» є результатом сприйняття Іншого не в якості соціального (одухотвореного) суб’єкта, а в якості фізичного об’єкта. Сприйняття Іншого в якості фізичного об’єкта є онтологічною складовою застосування дітьми фізичного насильства по відношенню до інших. Мотив «небажання майбутнього» у дітей обумовлюється мотивом дорослих «позбавиться у майбутньому від проблем», які надають діти.

Низький соціальний статус дітей, що схильні до фізичного насилля, пов'язаний з рівнем успішності з провідних шкільних предметів. Більшість таких дітей не бачить перспективи подальшого навчання та можливості підвищення власного соціального статусу. Результати дослідження показали, що школярі, які частіше стикаються із сферою застосування фізичного насилля проти інших осіб, не відчувають потребу у подальшому навчанні, про це свідчить зв’язок між відповідними змінними, r = -0.124, p<0.05. Варто зазначити, що більшість респондентів, які визначили свою потребу у подальшому навчанні як максимальну, дуже рідко стикалися з фактами застосування фізичного насилля проти інших осіб. Одержані дані підтверджують, що нехтування хорошою освітою в даному випадку не є наслідком неспроможності учнів здобути освіту через певні обставини (скрутне матеріальне становище, неблагополучна сім’я), небажанню здобути вищу освіту передує низький рівень потреби школярів у подальшому навчанні. Одержані результати дослідження свідчать про те, що на думку дітей із проявами девіантної поведінки хороша освіта їм не може бути потрібна навіть у перспективі.

Встановлено, що вибір престижної професії обумовлює низький рівень контакту з сферою застування насильства неповнолітніми, r =-0.196, p<0.01. Учні, які обрали більш престижні, високооплачувані професії, приймали участь чи були свідками застосування фізичного насильства проти інших осіб дуже рідко. Частина учнів, яка вказала, що дуже рідко стикалася із проявами фізичного насильства, при виборі професії надала перевагу більш престижним професіям, 24,7% обрали економічний напрямок, 16,6% бажають стати у майбутньому юристами, 13,6% обрали фах медика. Тільки невелика частина цих учнів, близько 5,5%, обрали для себе робітничі професії. Це та частина неповнолітніх, яка має потребу навчатися та продовжуватиме денне навчання у вузі, тобто вона обрала престижні професії і буде їх опановувати – це свідчить про їх впевненість у собі та своїх силах, а також про потребу у хорошій освіті та бажанні навчатися. Учні, які вказали, що спостерігали чи приймали участь у застосуванні неповнолітніми фізичної сили проти інших осіб кілька разів на місяць при виборі професії здебільшого надали перевагу також престижним професіям, 21,1% фах юриста і стільки ж відсотків обрали інженерно-технічний напрямок, 18,4% неповнолітніх цієї категорії обрали медичний напрямок. Не користуються популярністю у цієї частини неповнолітніх робітничі професії, адже тільки 7,9% учнів, що контактують з фізичним насиллям кілька разів на місяць здійснили вибір на їхню користь, також 7,9% учнів зазначили, що ще не визначилися з вибором.

Найбільша частка неповнолітніх, що стикаються з сферою фізичного насилля кілька разів на тиждень не визначилася з вибором професії. Неповнолітні цієї категорії надають перевагу робітничим професіям – 16,7% і зовсім знехтували медичним напрямком при обранні майбутнього фаху. Учні, які постійно спостерігають чи беруть участь у застосуванні неповнолітніми фізичної сили здебільшого надають перевагу робітничим професіям – 20% та не визначилося з вибором професії 15%. Це свідчить про те, що неповнолітні невпевнені в собі, не вірять в те, що зможуть опанувати престижну професію. Характерною рисою для частини неповнолітніх, що частіше контактують із сферою фізичного насилля є те, що вони ще не визначилися із майбутнім фахом, хоча це учні старших класів. Така невизначеність свідчить про неготовність прийняти важливе рішення. Для цієї частини неповнолітніх характерна також така риса як лінь, можливо лінощі заважають їм більше працювати над собою.

Встановлено наявність зв’язку між якістю навчання неповнолітніх у школі та рівнем контактів учнів із сферою застосування фізичного насилля. Для неповнолітніх, у яких рівень проявів фізичного насилля є низьким характерна значна успішність у вивченні основних шкільних предметів, зокрема української мови та математики. Встановлено зв’язок між частотою стикання неповнолітніх з фізичним насиллям та рівнем успішності з української мови, r = 0,148, p<0,01. Частина неповнолітніх, яка дуже рідко приймала участь у застосуванні фізичної сили, за минулий рік з української мови здебільшого отримали оцінки 8 балів – 23,2%, 9балів – 23,6%, 10 балів – 24,4%, а це досить високі бали.

Найбільш впевнено можна казати про підтвердження зворотного припущення про зниження участі у застосуванні дітьми фізичної сили проти інших осіб із підвищенням їх навчального статусу. Учні професійно-технічних навчальних закладів набагато рідше (3.1%) потрапляють у ситуації «застування кулака» ніж учні загальноосвітніх закладів (8,1%). Дуже рідко потрапляють у ситуацію «застування кулака» 84,7% учнів професійно-технічних навчальних закладів Закарпаття і 70,4% учнів загальноосвітніх закладів.

Ще однією соціально-демографічною особливістю дітей, що схильні до застосування фізичної сили проти інших осіб стало їх місце проживання. Так, мешканці сіла набагато частіше потрапляють в ситуацію «застосування кулака» ніж мешканці міста і селища міського типу, і, навпаки, «дуже рідко» у ситуації «застосування кулака» буває 78,9% мешканців міста, 76,5% мешканців селища міського типу, 70,6% - мешканців села.

Спряженість спостереження або участі у застосуванні дітьми фізичної сили проти інших осіб із їх постійним місцем проживання

	Постійне місце проживання	Разом
Місто	Селище міського типу	Село
Як часто доводилося Вам спостерігати або приймати участь у застосуванні неповнолітніми фізичної сили проти інших осіб	Постійно	5,0	5,9	8,5	6,8
Декілька раз на тиждень	6,8	11,8	6,8	7,0
Декілька раз на місяць	9,3	5,9	14,1	11,5
Дуже рідко	78,9	76,5	70,6	74,6
Разом	100,0	100,0	100,0	100,0

Результати аналізу спряженості цілком підтверджують попереднє припущення, яке випливає з теорії Дугласа С. Норта, та згідно якого невеликі спільноти частіше страждають від насильства, ніж великі, що в сучасному суспільстві рівень насильства в сільської місцевості вище ніж в містах. Додатково встановлена обумовленість проявів фізичного насильства дітьми типом житла, в якому вони проживають. Набагато частіше в ситуацію «застосування кулака» потрапляють мешканці власних будинків, ніж мешканці власних квартир і гуртожитків. В силу того, що проживання у власних будинках характерно для мешканців сільської місцевості, це є додатковим непрямим аргументом на користь попередньої гіпотези.

За допомогою аналізу неструктурованої інформації (N=97) коментарів до публікації в ЗМІ про випадок фізичного насильства 13 річного мешканця села Новичі Шепетівського району на Хмельниччині (проведено у квітні 2012 року), доведено домінування в громадської думці ідеї симетричної відповіді (таліону), жорсткого покарання дитини за застосування фізичного насильства проти іншої дитини (41,5%), навіть до самосуду. Встановлена значна суспільно-політична ангажованість дорослих (30,5%), яка заважає їм обговорювати сам факт фізичного насильства з боку дитини. Поряд з тим, існує частина респондентів, які схильні виправдовувати факт фізичного насильства дитини негативним впливом соціального оточення та загальною суспільно-політичною кризою української держави (12%). Виявлена надмірна політизація суспільства виглядає більш важливою ніж доля дитини. Співчуття винному по факту здійсненного висловлюють лише 8,5% респондентів, що доводить факт неготовності громади і суспільства до продуктивного діалогу між сторонами.. Аналіз випадку показує що перспектива будь-якого втручання директивними засобами в життя дитини, яка знаходиться у конфлікті з законом, не є продуктивною. Всі пропозиції втручання суспільства у життя дитини виглядають неефективними, а деякі здатні навіть погіршити ситуацію. Ефективна профілактика проявів фізичного насильства дітьми стає можливою тільки завдяки впровадженню низки визнаних більшістю і скоординованих підходів, які здатні інтегрувати економічні, правові, соціальні та освітні стратегії зниження факторів ризику і зміцнення захисних чинників на рівні особистості, родини, громади та суспільства з коротко - та довгостроковими завданнями.

Третій розділ - "Соціальні технології попередження проявів фізичного насильства дітьми" - містить матеріали емпіричного вивчення процесу обліку дітей в МВ КМСД, дітей, які перебувають під вартою в Ужгородському відділенні МВС України та пропозиції по напрямкам профілактичної роботи з дітьми, що схильні до проявів фізичного насильства, методам впровадження «не репресивного» втручання в їх життя. Головною перспективою цього напрямку визначається процес перетворення правосуддя щодо дітей з карального на відновне.

Встановлено, що недиференційований облік дітей під час їх постановки на облік у МВ КМСД здатний створювати несприятливий влив на дітей. Передчасне розповсюдження інформації про постановку на профілактичний облік тягне за собою, як правило, негативні наслідки. Оточуючі починають сприймати дитину як особу з девіантною поведінкою і накладають на нього «тавро правопорушника». Це, у свою чергу, надає суб’єктивні підстави для самоідентифікації дітьми не в якості особи, що помилилася і яка є її ситуативною роллю, але як правопорушника і злочинця, яка є роллю тривалою. Стигматизація дитини під час обліку в КМСД впливає на її позицію в просоціальних системах (сім’я, община, суспільна спільнота) та сприяє залученню в асоціальні системи (групи, які підпадають під визначення «під обліковий елемент»). На рівні вже профілактичного обліку дітей відбувається факт невиправданого втручання у життя дитини, яке назавжди обумовлює його майбутнє. Стигматизація дитини під час обліку в КМСД руйнує його недостатньо сформовані цінності, позбавляє впевненості у майбутньому. Майбутнє дітей, цінності і норми яких ще не є повністю сформованими, визначається глибоко суб’єктивними моделями та помилками їх дорослих опікунів.