РЕАНІМАЦІЯ ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ НАУКИ

Пропонуються першочергові кроки по забезпеченню сучасною інформацією та налагодженню межнародних з’вязків, що є передумовою відродження фундаментальної науки. Такі заходи не потребють зміни існуючої структури управління та будь-яких наукових експертиз, а базується лише на цільовому фінансуванні та менеджменті.

СТАН СПРАВ

Мета перетворень. Згідно до недавньої класифікації на країни що створюють нові технології (I), що здатні до використання таких технологій (II), та інші країни (III), Україна була включена до останньої категорії, III. Діагноз про коматозний стан науки і занепад технологічної та інноваційної діяльності, що зумовлені багаторічним остаточним рівнем фінансувания та інформаційною блокадою, загалом не заперечується. А от питання про можливість та шляхи реанімації є відкритим. Реалізація повномаштабного циклу науково- інноваційної діяльності хоча-б на деяких напрямках (категорія I ) зараз неможлива зважаючи на наш економічний рівень, що відповідає слоборозвиненим країнам. Але на відміну від цих країн ми все ще маємо досить пристойний загальний рівень освіти та залишки спеціалістив з високим рівнем фундаментальної підготовки. Тому необхідні реанімаційні заходи, що переведуть нашу науково-технологічну сферу до категорії II, коли в країні існує сучасний науковий потенціал в обсягах достатніх для розуміння та самостійного використання нових технологій. Починати потрібно негайно, незважлючи на складні коротко - и средньотермінові задачі. Інакше в історичній перспективі Україна залишиться нездатною навіть розуміти майбутні технологічні досягнення, тобто буде, як і зараз, серед країн третього світу (що потребують не лише імпорту новітніх технологій, але й фахівців для їх обслуговувания).

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Пріоритети. При таких реанімаційних заходах галузі фундаментальних (природничих) наук є пріоритетними, тому що їх створення з нульового рівня (де ми опинимося вже років за 10) потребує декількох додаткових десятиріч у порівнянні з гуманітарними науками чи іноваційною діяльністю. Сучасні прикладні дослідження також можуть бути розгорнуті в коротші терміни і повинні спиратися на фундаментальні результати; крім того, рівень таких досліджень повинен узгоджуватися зі станом економіки. Історично склалося так, що у нас немає ні фінансового, ні организаційного разподілу між різними частинами науково-технологічної сфери (science, social science та engineering), тому потрібно виокремити найбільш приоритетну галузь – природничі науки. Характер перетворень у інших галузях може бути частково подібним, але заходи в вузькому секторі природничих наук мають дуже жорсткі часові обмеження. При цьому поточна наукова діяльність в НАНУ та провідних університетах повинна на перших етапах продовжуватися, зберігаючи наявні схеми управління та фінансування за залишковом принципом. Навіть відмираюча наука здатна сприяти розвитку освіти та підтримувати прикладні дослідження. Важливо лише не плутати цю діяльність з науковим відродженням. Головне в тому, щоб сконцентруватися на реалізації стратегичної мети: якнайшвидше приєднатится до сучасніх досліджень та створити науковий потенціал спроможний розуміти й самостійно використовувати технології майбутнього.

Що маємо? Зараз в Україні існує лише провінційна наука позавчорашнього дня, що не відіграє якоїсь суспільної ролі и не впливає на наше майбутнє. Помітна частина результатів отримується співробітниками пенсійного віку, причому найбільше занепокоєння викликає дуже застаріла тематика досліджень. Суттєва частина отриманих в Україні результатів тут же й публікується, але ці результаті (за виключенням регіонально-орієнтованих досліджень) майже не цитуються в світі. Оскільки лише декілька наукових журналів відомі науковому співтовариству, то наша наука опинилася в ізоляції. Вона лише створює у суспільства ілюзію прилучення до прогресу, хоча її реальний внесок до світового наукового процесу близький до нуля.

Не можна вирішити й задачу кваліфікованого управления наукою. Це питання несуттєве поки діє залишковий принцип фінансування, що дозволяє лише зберегти (та, по можливості, використати) наявний науковий потенціал. Але при появі додаткових коштів необхідне перспективне планування, що вже неможливо через відсутність наукової інформації та експертів (зарубіжні фахівці малоефективні, бо не знайомі з нашою ситуацією). Мова тут не йде про персоналії чи систему управління. Ні існуюча авторитарна, ні можливі демократична чи програмно-цільова системи не зможуть функціонувати без знання, що діється навкруги та хто є хто. Задачі визначення пріоритетів та експертизи результатів можуть бути розв’язані лише інформованим науковим співтовариством.

Інформаційна ізоляція. Найбільш негативним є факт 10-15ти річної відсутності професійної інформації про поточні результати, так що сучасні досягнення “не входят в круг наших понятий”. Така інформація забезпечується лише за допомогою баз даних, пошукових систем та электронних версїй журналов. Лише швидкий Інтернет, доступ до бібліографії (системи типу Web of Science розповсюджувані Institute of Scientific Information) та до электронної періодики дозволяє досліднику за лічені хвилини найти потрібні работи серед міліонів публікацій та ознайомитися з ними прямо на рабочому місті. Як правило, на Україні є по одному примірнику провідних фахових журналів, з яким повинні були б працювати декілька сотень дослідників. Ці крихти інформації неможливо систематизувати без доступу до бібліографії тому ніякої користі від них немає. Наявний інформаційний сурогат дозволяє проводити лише неактуальні досліждення результати яких невідомі в світі.

Основна проблема при спробах розпочати якісь сучасні дослідження полягає не в обмежених ресурсах, а у повній відсутності інформації. Нічого оригінального не можна отримати навіть у сучасній лабораторії, якщо працюєш наосліп. При цьому частковий доступ до журналів не допомагає, необхідно мати можливість пошуку та самостійної оцінки інформації, тобто потрібен доступ до бібліографічних баз даних. Оскольки такої можливості немає, можна займатися лише тематикою де існує якась узагальнена інформація, напр. огляди. Як правило, така діяльність є вторинною.

Кадри. Якщо кваліфікований (тобто досвідчений та фундаментально освідчений) дослідник на протязі більше 10ти років не орієнтується в поточній літературі, то він не є сучасним науковим співробітником. Таким чином, українське “наукове співтовариство” складається з осіб різних академічних рангів, які щось досліджують, але професійно не знають реального стану своїх наук. За 10-15 років коли відійде старша генерація, що у 70х роках сформувалася у відносно прийнятних умовах пізнього СРСР, науковців залишаться лічені одиниці - середнє покоління формувалося у гірших умовах і майже повністю залишило науку (перекваліфікація або еміграція). Рівень підготовки молоді дуже низький бо до сучасної науки у нас можна прилучитися лише на науково-популярному (а не на професійному) рівні.

Стан освіти по фундаментальним науковим дисциплінам також поганий. Можна вивчитися до рівня бакалавра, але далі починаються проблеми: немає ні лабораторного обладнанання, ні професорів що систематично ведуть сучасні дослідження. Небезпечною є й дергадація у викладанні базових курсів, які часто читають викладачі-методисти, а не активні дослідники. Зараз вже сформоване замкнене коло, коли відсутність активно працюючих дослідників не дозволяє підготувати і наукову зміну, причому цей висновок стає універсальним, а ще років 10 тому він торкався лише окремих проблемних спеціальностей.

Через інформаційну ізоляцію стан наукової атестації, від кандидатського захисту до виборів у НАНУ, виглядає комічно: базове твердження “я відкрив щось новое (або зробив важливий внесок)”, потім підтвержене опонентами, радою та ВАК (або оцінене зборами АН), не має твердої основи. Ніхто цьому ланцюгу, від пошукача-аспіранта до академіка, не знає професійно сучасні результати. Зараз сладно відслідкувани навіть наукові результати колег по інституту. Але при закордонних відрядженнях вдається швидко разбіраться з науковим багажом колег використовуючи бібліографічні бази, які мають предметний, авторский та географічний покажчики, а також дозволяють знайти цитовані статті. Саме неінформованість не дозволяє реалізувати ефективну кадрову політику.

Лише незначна частина наших вчених (можливо, 10-20%) має реальний досвід міжнародного співробітництва. В цих проектах ми звичайно виступаємо на третіх ролях через несучасність тематики та неінформованість. Такий рівень міжнародних зв’язків не дозволяє нам хоть якось приєднатися до европейскої наукової спільноти, тобто українська наука не готова до участі у проголошених інтеграційних процесах.

ПЕРШОЧЕРГОВІ КРОКИ

На думку автора, забезпечення сучасною інформацією та налагодження межнародних з’вязків абсолютно необхідне для відродження фундаментальної науки. Програма реанімації потребує цільового фінансування та менеджменту, які б проводились через незалежну агенцію (далі ННА – Незалежна Наукова Агенція), а першими кроками повинні бути:

А. Приєднання до межнародної системи інформаційного забеспечення шляхом колективної підписки на бібліографичні бази даних (Web of Science) та електронні версії головних журналів (для здешевлення можна обмежитися варіантом з лімітованим доступом). Така підписка, а також організація мережі швидкого Інтернету для декількох центральних бібліотек та провідних університетів і академічних інститутів, могла б бути проведена ННА па протязі 0.5-1 року. При цьому локальні мережі доведені до рабочого місця дослідника (або хоча б до кажної лабораторії на першому етапі) мають організувати включені до мережі університети та інститути. ННА має також провести учбово-пропагандистську компанію про можливості та використання такої інформаційної мережі.

Б. Закриття всіх наукових вісників та більшості українських журналів (подтримувати слід лише декілька видань, що мають хоть якусь світову аудиторію), адже своєї наукової періодики немає у Германії чи Франції. Оскільки публікація фундаментальних досліджень у зарубіжних виданнях безкоштовна, то частина українсьой науки що має реальну цінність ніяк не постраждає. Крім економії, ми отримуємо можливість експертної оцінки наших результатів через систему рецензування існуючу у всіх міжнародних журналах. Без спеціальних зусиль з нашого боку через короткий час стане зрозуміло, що з нашого доробку є суттвим для світової науки, а що цікавості не викликає.

В. Пряма фінансова підтримка вже отриманих результатів по факту їх публікації у межнародних журналах також повинна проводитися через ННА, оскільки на протязі найближчих років (до хоча б часкового подолання деінформатизації наукової спільноти) не буде можливості проводити осмислену наукову політику. Можливе використання механізму аналогічного першим крокам фонду Сороса у СНД, коли кожний вчений, що мав публікації в журналах з високим імпакт-фактором, отримував фінансування. Ці кошти повинні бути пропорційні кількості та якості результатів, та скеровуватися на подальший развиток робіт (недороге обладнання, наукові відрядження, разширення та матеріальне стимулювання групи), що мають міжнародний резонанс.

Належне фінансування пункту А є необхідною умовою будь якої програми розвитку науки, тоді як додаткове фінансування пункту В повинно мати лише стимулюючий характер на фоні стбільного залишкового фінансування НАНУ та університетів. Разом з організаційним пунктом Б ці заходи дозвлять відібрати, сформувати, та підтримати ті незалежні групи, що зможуть працювати на сучасному науковому рівні.

НАСТУПНІ ДІЇ ТА ПРОБЛЕМИ

У перспективі, за декілька років діяльності ННА в інститутах НАНУ та провідних університетах, з’являться умови для більш системного впливу на фундаментальну науку. При цьому ННА могла б підтримувати межнародні контакти та організаційно забезпечувати реформування наукового процесу:

Г. Підтримати (передусім фінансово) участь наших дослідників у міжнародних грантах, а також започаткувати (чи прийняти участь у організації) нові міжнародні програми по актуальних для нас напрямках. Головними при цьому є зовнішній менеджмент та експертиза, що буде проводитися партнерами (паритетні начала тут неможливі – свої експерти по сучасним напрямкам за декілька років не з’являться), які будуть гарантувати високий рівень робіт. Механізм фінансування “по факту”, запропонований у п.В, має деякий час діяти паралельно з розвитком грантової системи. Ще одним аспектом діяльності ННА могли б стати контакти з нашою науковою еміграцією (включаючи молодих вчених, що лише отримували у нас базову освіту), для інформування якої потрібно мати якісні Web-портали наукових установ.

Д. Почати видання українських перекладів тих зарубіжних монографій та оглядів останнього часу, які були б актуальними для достатньо широкої аудиторії. Така програма не тільки була б доступним та недорогим каналом інформації для наших вчених (та колег по СНД), але й слугувала б реальному развитку української наукової термінології.

Е.. Організувати розробку проектів структурного реформування фундаментальної науки, включаючи розбудову грантової підтримки та визначення приоритетних напрямків. Підкреслимо, що просте адаптування будь-якої з апробованих у світі схем управління наукою не буде ефективним оскільки не враховує базової особливості: Україна є (і ще немалий час буде) бідною країною з непропорційно освідченим населенням. Саме через обмеженість ресурсів і значну кількість варіантів розвитку (більшість з яких неможливо релізувати через брак ресурсів) будь-яку структурну перебудову не можна починати на окреслених вище перших етапах.

Якщо на етапі реніамаційних дій до різних галузей науково-технологічної сфери потрібні незалежні підходи, то подальше реформування потрібно координувати з перетвореннями, що будуть іти в галузях прикладних досліджень та вищої освіти. Оскільки інформаційне забезпечення у гуманітарних чи прикладних науках не краще описаного вище (електронні бази даних типу Social Science Index, чи бази патентів провідних країн у нас відсутні), то подібна програма могла б застосовуватися і в цих галузях. Пріоритетність природничих наук випливає з дуже великого часу їх відтворення, якщо методи та традиції фундаментальніх досліджень будуть цілковито втрачені.

Завершуючи, підкреслимо ряд особливостей пропонованого підходу:

    Заходи першочергової (реанімаційної) стадії не потребують ніяких експертних рішень, див. пп. А-В. Фінансування інформаційного забеспечення не має альтернатив, а фінансова підтримка п.В повинна проводитися “по результату”. На слідуючому етапі витрати по п.Г будуть проводитися при міжнародній експертизі, а витрати по п.Д частково відповідають реалізації загальної гуманітарної політики. Починати більш глибоке реформування “науково-технологічної сфери” (п.Е) пропонується лише після хоча б часткового відновлення сучасної наукової спільноти. При перетвореннях недопустимі як різкі “хірургічні” кроки, так і “вдосконалення” існуючої системи (напр., створення декількох центрів з сучасними приладами, але без доступу до інформації): якщо нинішній стан обумовлений злочинною бездіяльністю, то така “наукова політика” була б помилковою, що значно гірше. Центральне питання у тому, чи можна реанімувати кваліфіковані наукові кадри після богаторічного їнформаційного голоду. Відповідь незрозуміла, ала якщо це можливо, то відносно швидко і недорого буде розв’язане визначальне питання про вихід нашої країни з групи аутсайдерів.