ПОДВИГ КОМАНДИРА
Завмерли в почесній варті юні піонери. А над ними, в задумливому мовчанні схиливши голову, височить скульптура народного месника. Це - пам'ятник герою Великої Вітчизняної війни, тому, кому назавжди судилося залишитися 30-річним, хто зробив усе від нього залежне, щоб не повторилось більше страхіть фашизму, - простий трудівник війни... На чорному фоні золотими буквами викарбувано напис: «Фільков Василь Петрович. . Герой Радянського Союзу. Загинув смертю хоробрих у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками».
Грізний сорок перший рік... Як і мільйони інших наших людей, Василь Петрович Фільков, уродженець села Сластуха Єкатеринівського району Саратовської області, хоробро боровся в перших рядах захисників Вітчизни. Незабаром, тяжко поранений, потрапив у полон. Потяглися страшні дні концентраційного табору. Голод, холод, звірства фашистів. Та все ж Василь не падав духом. Думкою він там, де в жорстоких боях з ворогом вирішувалась доля Батьківщини. І твердо вирі шив: «Втечу, чого б це мені не коштувало». Трохи одужавши після поранення, Фільков здійснює свій намір і втікає з табору. Після довгих блукань налагодив зв'язок з партизанами, став народним месником
...Зимовий ліс шумів верховіттями, з тихим стуком погойдувались мерзлі гілки дерев. Віхола, заплутавшись за високі сосни, сіяли влип, колючими крупинками снігу. Партизани були в кільці. Вже два тій ні як фашисти оточили з усіх сторін ліс, блокували дороги. Становищі було критичне. Група з шести чоловік під командуванням Василя Фількова одержала завдання: скориставшись нічною заметіллю, взяти «язика», який був так потрібний у цей час.
Один за одним просувалися партизани по глибокому снігу, обережно обходячи німецькі дозори і наближаючись до села, де стояв гарнізон. Опівночі підійшли до околиці. Зробили засідку. Незабаром в поле зору потрапила постать, що маячила в пітьмі. Німецький солдат, щось їм мугикаючи собі під ніс, повільно тюпав вулицею, несучи відро. Як потім виявилось, він ходив за їжею для вартових, а зараз без кожного пострілу потрапив до рук партизанів. Завдання було наполовину виконане. «Язик» є, можна повертатися в загін. Василь на хвилину замислився. Він розумів, що німці швидко виявлять зникнення, розпочнуть стрілянину і пошуки, та все ж не хотілося покидати село просто так. Раптом визрів сміливий план. Фільков залишив одного розвідника біля зв'язаного полоненого, двох відправив на західну частину села, двох - на східну, а сам став пробиратись у центр, до будинку, в якому жили офіцери.
А ось і те, що потрібно. Тихо підкравшись до самої стіни, Василь одну за одною жбурнув гранати у вікна. Пролунали вибухи. Це стало сигналом для партизанів. Вони відкрили вогонь з автоматів. Серед німців почалася паніка. З палаючого будинку вискакували офіцери, скрізь бігали солдати, чулися команди, перемішані зі стогоном і криками поранених. Безладна стрілянина тривала аж до самого ранку...
Сміливістю і безстрашністю в боях, вдумливим ставленням до проведення бойових операцій Василь Петрович Фільков здобув загальновизнаний авторитет і повагу серед партизанів. Його ім'я стало відоме в усіх частинах партизанського з'єднання . 2 квітня 1943 року Фількова призначили командиром партизанського загону імені 25-річчя Радянської України, а 14 квітня того ж року він загинув мри виконанні бойового завдання.
Це трапилось у той період, коли в повному розпалі проходила, напираючи все більшої сили, партизанська «рейкова війна». Загону Фішкова було поставлено завдання: зірвати залізничний міст через річку Кремне на дільниці Коростень-Сарни, що дало б змогу на деякий час перерізати важливу для фашистської армії транспортну артерію, з’єднану з фронтом. Василь Фільков, разом з командиром групи мінерів Федором Медведєвим, готували операцію заздалегідь. Було проведено по детальну розвідку, вивчено підходи до мосту, зважено всі можливості. Загін розбили на невеликі групи, які повинні були захопити міст й утримувати його до тих пір, поки сапери закладатимуть вибухівку.
Вночі, 14 квітня, партизани непомітно підійшли до мосту. Фільков розставив групи з обох сторін і подав сигнал. Дружно вдарили автомати, полетіли гранати. Все, здається, йшло за планом. Та ось в одній з груп, завдання якої було блокувати караульне приміщення польової жандармерії і перекрити доступ до мосту з півдня, вийшла затримка, якою відразу ж скористалися фашисти. Опам'ятавшись, вони захопили висоту і відкрили вогонь по партизанах. Мінерам партизана Медведєва довелось працювати під обстрілом. Люди один за одним вибували зі строю. Дорогою ціною оплачувалась кожна хвилина бою. Становище склалось загрозливе, і могла провалитись вся, ніби й досконало продумана, операція. Василь Фільков відправив групу прикриття в обхід ворогу, а сам кинувся з кулеметом на насип. Довгою чергою вдарив «Дегтярьов» по висоті, змітаючи ворогів.
Мінери закінчували справу. Незабаром усе було готове, до укриття протягнулась тонка нитка кабелю. О шостій годині ранку пролунав гучний вибух. Його чули навіть у Лугинах і Білокоровичах. Злетіли в повітря уламки... Довгий проліт мосту, ніби з неохотою, похилився і рухнув у воду. Міст довжиною 86 метрів перестав існувати.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 квітня 1944 року Василь Петрович Фільков посмертно нагороджений Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу і орденом Леніна...
Стиха колишуть вітами над могилою героя плакучі верби. І всюди - квіти, вінки і знову квіти. Щороку в День Перемоги сходяться колишні партизани, жителі Лугинщини, збираються, щоб схилити голову перед світлою пам'яттю воїна, хвилиною мовчання вшанувати його величний подвиг.
А. Атаманчук,
А. Бовсунівський
