2. У разі задоволення відводу захисника, представника суд роз’яснює підозрюваному, обвинувачуваному, потерпілому його право запросити іншого захисника, представника та надає йому для цього під час досудового провадження не менш як двадцять чотири години, а під час судового розгляду — не менш як сімдесят дві години. Якщо підозрюваний, обвинувачуваний у кримінальному провадженні, коли залучення захисника є обов’язковим, протягом цих строків не запросить іншого захисника, слідчий суддя, суд самостійно призначають захисника.
Глава 4. Докази і доказування
§ 1. Поняття доказів, належність та допустимість у разі визнання відомостей доказами
Стаття 77. Докази
1. Доказами у кримінальному провадженні можуть бути визнані судом будь-які відомості, отримані в порядку, передбаченому цим Кодексом і які дають йому підстави зробити висновок про наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для вирішення поставлених перед судом питань.
Зазначені відомості встановлюються судом на підставі дослідження пояснень, показань, речей, документів, висновків експертів.
Стаття 78. Належність відомостей
1. Належними можуть бути визнані відомості, які мають значення для кримінального провадження.
2. Належними можуть бути визнані відомості, які прямо чи опосередковано підтверджують наявність чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших відомостей як доказів.
3. Належні відомості визнаються доказами, крім випадків, коли вони повинні бути визнані недопустимими згідно з вимогами цієї глави.
Стаття 79. Недопустимість відомостей, отриманих внаслідок суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод
1. Недопустимими є відомості, отримані внаслідок суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші відомості, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод.
2. Суд зобов’язаний на підставі переконання за більшою вірогідністю визнати суттєвими порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема такі діяння:
1) вчинення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;
2) отримання пояснень, показань внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи поводження або погрози застосування такого поводження;
3) порушення права особи на захист;
4) отримання пояснень, показань від особи, яка не була повідомлена про своє право не давати пояснення, показання;
5) отримання пояснень, показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинувачуваним в цьому кримінальному провадженні.
Стаття 80. Недопустимість відомостей, які стосуються особи обвинувачуваного
1. Відомості, які стосуються судимостей обвинувачуваного або вчинення ним інших правопорушень, які не є предметом цього судового розгляду, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру обвинувачуваного є недопустимими на підтвердження винуватості обвинувачуваного у вчиненні кримінального правопорушення.
2. Відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані судом допустимими, якщо:
1) сторони погоджуються, щоб такі відомості були визнані допустимими;
2) вони надаються для доказування того, що обвинувачуваний:
діяв з певним умислом та мотивом; або
мав можливість, підготовку, обізнаність, необхідні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення; або
не міг помилитися щодо обставин, у яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення;
3) їх надає сам обвинувачуваний;
4) обвинувачуваний використав подібні відомості для дискредитації свідка.
3. Відомості про певну звичку або звичайну ділову практику обвинувачуваного є допустимими на доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою обвинувачуваного.
Стаття 81. Застосування правил про допустимість відомостей
1. Відомості, передбачені у статті 79 цього Кодексу, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, коли вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод, внаслідок якого такі відомості були отримані.
2. Інші правила про допустимість відомостей застосовуються без будь-яких винятків під час судового розгляду в кримінальному провадженні.
3. Вирішуючи питання про допустимість відомостей під час досудового провадження, cлідчий суддя, суд мають право дозволити стороні надати пояснення, показання, речі, документи на доведення належності відомостей без врахування положень цієї глави, зваживши на:
1) суттєвість для особи наслідків вирішення спірного питання;
2) істотність відомостей самих по собі або у сукупності з іншими відомостями для вирішення спірного питання;
3) можливість та виправданість на цій стадії виконати усі умови допустимості відомостей;
4) перешкоди з боку іншої сторони у виконанні умов допустимості відомостей.
Стаття 82. Повноваження суду під час дослідження допустимості відомостей
1. Суд, який вирішує питання про допустимість певних відомостей, має право дослідити усі відомості, в тому числі допитати свідків з приводу обставин, які можуть поставити під сумнів допустимість відомостей, не обмежуючись даними, які стосуються обвинувачення.
Стаття 83. Значення рішень інших судів для питання допустимості відомостей
1. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість відомостей.
Стаття 84. Порушення порядку оскарження допустимості відомостей
1. У разі оскарження будь-якого судового рішення сторона не може посилатися на порушення правил допустимості відомостей, якщо під час вирішення питання про допустимість певних відомостей сторона, маючи відповідні процесуальні можливості:
1) не заявила заперечення проти допустимості відомостей, які були визнані допустимими; або
2) не заявила клопотання про допустимість відомостей, які не були визнані допустимими;
3) не виконала вчасно дію, яка передбачена цим Кодексом і була визначена судом як умова визнання допустимості відомостей.
2. Суд має право прийняти рішення про недопустимість певних відомостей незалежно від клопотань та позицій сторін.
§ 2. Доказування
Стаття 85. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні
1. У кримінальному проваджені підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинувачуваного у вчиненні кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, яку було заподіяно кримінальним правопорушенням;
4) обставини, які обтяжують, пом’якшують покарання чи виключають кримінальну відповідальність.
Стаття 86. Тягар доказування
1. Тягар доказування обставин, передбачених у статті 85 цього Кодексу, лежить на державному обвинувачеві.
2. Тягар доказування необхідності обмеження прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, лежить на державному обвинувачеві.
3. Тягар доказування допустимості відомостей лежить на стороні, яка їх надає.
4. Якщо сторона, на якій лежить тягар доказування, не надала суду достатніх доказів для створення відповідного стандарту переконання, питання повинне бути вирішене судом не на користь сторони, на якій лежить тягар доказування.
Стаття 87. Свобода оцінки доказів і стандарти переконання
1. Жоден доказ не має заздалегіть встановленої сили.
2. Суддя, народний засідатель, присяжний оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом і совістю.
3. Прийняття рішення судом, передбачених цим Кодексом, повинне ґрунтуватися на таких стандартах переконання:
1) розумна підозра;
2) переконання за більшою вірогідністю;
3) вагоме переконання;
4) переконання поза розумним сумнівом.
4. Розумна підозра означає добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на відомостях, які можна перевірити у судовому розгляді і які спонукали б неупереджену та розважливу людину вдатися до практичних дій для з’ясування того, чи є така підозра обґрунтованою.
5. Переконання за більшою вірогідністю означає переконання, яке випливає з неупередженого та добросовісного розгляду всіх наданих сторонами відомостей, визнаних доказами, і свідчить, що висновок про існування або відсутність тієї обставини чи сукупності обставин, які доводить сторона, є більш вірогідним, ніж протилежний висновок.
6. Вагоме переконання означає, що неупереджений та добросовісний розгляд всіх наданих сторонами відомостей, визнаних доказами, свідчить про таку вірогідність стверджуваної обставини, яка є вищою, ніж переконання за більшою вірогідністю, але може бути недостатньою для переконання поза розумним сумнівом.
7. Переконання поза розумним сумнівом є таким, що виключає будь-який розумний сумнів у достовірності тих обставин, які доводить сторона. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає із справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, що змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, як мають для неї найбільш важливе значення.
§ 3. Пояснення і показання
Стаття 88. Поняття пояснень і показань
1. Пояснення і показання — це усні або письмові відомості, які надаються особами про відомі їм обставини у кримінальному провадженні і мають значення для правильного вирішення справи.
2. Підозрюваний, обвинувачуваний, потерпілий мають право надавати пояснення слідчому, державному обвинувачу під час досудового розслідування.
Під час досудового розслідування сторонам кримінального провадження мають право також надавати пояснення свідок, спеціаліст, експерт.
3. Потерпілий, свідок, експерт дають показання під час судового розгляду або спеціальних судових процедур під час досудового провадження.
4. Суд може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих під час спеціальних судових процедур під час досудового провадження.
5. Особа надає пояснення, показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
6. Висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визнаватися судом доказом лише якщо такі висновок або думка корисні для ясного розуміння її показань (їх частини) і не ґрунтуються на спеціальних знаннях в розумінні статті 96 цього Кодексу.
7. Якщо суд визнав доказом показання особи, яке містить висновок або думку, що ґрунтується на спеціальних знаннях в розумінні статті 96 цього Кодексу, інша сторона має право допитати особу згідно з правилами допиту експерта.
Стаття 89. З’ясування достовірності показань свідка
1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.
2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати пояснення, показання, документи як свідоцтво репутації, зокрема щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.
3. Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань. Якщо свідок відмовився відповідати на такі запитання, посилаючись на законні імунітети, його показання повинні бути визнані судом доказами.
4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх пояснень, які не узгоджуються з його показаннями.
Стаття 90. Пояснення, показання з чужих слів
1. Поясненням, показанням з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
2. Не вважаються поясненнями, показаннями з чужих слів:
1) пояснення, показання, які стосуються впізнання;
2) пояснення підозрюваного (обвинувачуваного) чи його захисника;
3) пояснення державного обвинувача щодо підозрюваного (обвинувачуваного).
3. Суд зобов’язаний не визнавати доказами пояснення, показання з чужих слів, крім випадків, коли сторони погоджуються визнати такі пояснення, показання доказами або вони визнаються допустимими відомостями згідно із статтями 91 і 92 цього Кодексу.
Стаття 91. Допустимість відомостей у вигляді пояснень, показань з чужих слів незалежно від можливості допитати особу
1. Суд має право визнати доказами пояснення, показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала такі пояснення, показання, якщо вони є допустимими відомостями згідно з іншими правилами допустимості відомостей та:
1) надані під час або відразу після подій або обставин, яких стосується пояснення, показання;
2) надані під впливом виключних подій або обставин і стосується таких подій або обставин;
3) стосуються психологічного стану, емоцій, відчуттів або намірів, мотивів, планів, які були в особи на час надання пояснень, показань;
4) надані з приводу встановлення медичного діагнозу;
5) містяться у здійснених особистих записах, коли особа мала свіжі спогади про певну подію або обставини;
6) містяться у записах, доповідях або узагальненнях, які є частиною офіційних документів, підготовлених органами державної влади на виконання покладеного на них законом обов’язку;
7) містяться або відсутні у записах або документах юридичних осіб чи фізичних осіб — підприємців;
8) містяться або відсутні у записах або свідоцтвах чи інших документах про реєстрацію цивільного стану особи, або інших записах, здійснених під час такої реєстрації;
9) стосуються відомостей про народження чи смерть особи, її сімейних відносин, відносин спадкування чи інших подібних фактів;
10) стосуються репутації особи серед осіб, з якими вона спілкується, або громади;
11) надані під час іншого судового розгляду протягом цього або іншого кримінального провадження, під час якого сторона, проти якої спрямовані такі пояснення, показання мала можливість і мотиви допитати свідка з приводу цих пояснень, показань;
12) надані особою, яка помирала, щодо обставин або причин її смерті.
Стаття 92. Допустимість відомостей у вигляді пояснень, показань
з чужих слів на підставі рішення суду
1. Суд має право визнати доказами пояснення, показання з чужих слів у виняткових випадках. Під час прийняття цього рішення суд зобов’язаний врахувати:
1) значення пояснень, показань у разі їх правдивості для з’ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;
2) інші відомості про питання, передбачені у пункті 1 цієї частини, які надавалися або можуть бути надані;
3) обставини надання пояснень, показань з чужих слів, які викликають довіру щодо їх достовірності і є аналогічними до випадків, передбачених у статті 91 цього Кодексу;
4) переконливість відомостей про факт надання пояснень, показань;
5) можливість надання усних пояснень, показань з цього питання, причини неможливості їх надання;
6) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;
7) співвідношення пояснень, показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці пояснення, показання;
8) можливість допиту особи.
2. Суд має право визнати неможливим допит особи, лише у разі, коли вона:
1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через важку фізичну чи психічну хворобу;
2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, використовуючи гарантоване у статті 63 Конституції України право або не підкоряючись вимозі суду дати показання;
3) відсутня під час судового засідання внаслідок застосування заходів безпеки, а суд дійде висновку, що присутність загрожуватиме її безпеці, безпеці членів її сім’ї, близьких родичів, майна та житла;
4) не з’являється до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;
5) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.
3. Суд зобов’язаний визнати доказами пояснення, показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачуваний створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.
4. Пояснення, показання з чужих слів не може бути доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо не підтверджуються іншими відомостями, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини першої цієї статті.
5. Пояснення, показання з чужих слів, визнані судом доказами, мають меншу силу, ніж інші докази.
§ 4. Речі і документи
Стаття 93. Речі
1. Річчю є матеріальний об’єкт, який містить відомості, які можуть бути визнані доказом факту чи обставини, що встановлюються під час кримінального провадження.
2. Сторона, яка пропонує річ, зобов’язана довести належність та допустимість цих відомостей, зв’язок із фактом або обставиною, для встановлення яких вона надається.
3. Сторона має право доводити допустимість речі за допомогою показань або інших відомостей, визнаних допустимими згідно з положеннями цього Кодексу.
4. Інша сторона має право оспорювати допустимість цих відомостей за допомогою показань або інших відомостей, визнаних доказами згідно з положеннями цього Кодексу.
Стаття 94. Документи
1. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить відомості, що самостійно або у сукупності з іншими відомостями можуть бути визнані доказом факту чи обставини, що встановлюються під час кримінального провадження.
2. Сторона зобов’язана надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ або його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
3. Дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.
4. Для підтвердження змісту документа суд має право визнати допустимими і інші відомості, якщо:
1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, коли він втрачений або знищений з вини сторони, яка його надає;
2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур;
3) оригінал документа перебуває у володінні однієї із сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.
5. Сторона має право надати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати у суді.
6. Сторона зобов’язана надати іншій стороні можливість оглянути або скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому цією статтею порядку.
Стаття 95. Вирішення питання про речі і документи
1. Річ, яка була надана стороні кримінального провадження або нею вилучена, повинна бути якнайшвидше повернута володільцю, крім випадків, передбачених у статтях 146—152 цього Кодексу.
2. Річ або документ, наданий добровільно або на підставі рішення суду, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій надана річ або документ, зобов’язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні.
3. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданої їй речі вона зобов’язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов’язана відшкодувати володільцю витрати, пов’язані з втратою документа та виготовленням його дубліката.
4. Речі, вилучені з цивільного обігу, передаються відповідним органам державної влади або знищуються.
5. Документ повинен зберігатися протягом всього часу кримінального провадження, а заінтересованим фізичним чи юридичним особам може бути видана копія цього документа.
6. Питання про долю речей і документів, які були надані суду, вирішується судом після набрання законної сили вироком або іншим рішенням, яким закінчується кримінальне провадження.
§ 5. Висновок експерта
Стаття 96. Поняття висновку експерта
1. Висновок експерта — докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, що поставлені особою, яка залучила експерта.
2. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.
3. Відомості, які містяться у висновку експерта, визнаються судом доказом, якщо він допоможе суду зрозуміти зміст і значення інших доказів або встановити факти, що є предметом дослідження.
4. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження.
5. Висновок експерта не може ґрунтуватися на відомостях, які визнані або можуть бути визнані судом недопустимими.
6. Експерт, який дає висновок про психічний стан обвинувачуваного, не має права стверджувати у висновку, чи перебував обвинувачуваний у такому психічному стані, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.
7. За згодою сторін висновок експерта може надаватися у письмовій формі, але кожна сторона має право у будь-який час під час судового розгляду викликати експерта для допиту.
Стаття 97. Змісту висновку експерта
1. За результатами проведення експертизи експерт надає свій висновок у письмовій формі.
2. У висновку експерта повинно бути зазначено:
1) коли, де, ким ( прізвище, ім’я, по батькові, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза;
2) місце і час проведення експертизи;
3) хто був присутній під час проведення експертизи;
4) перелік питань, що були поставлені експертові;
5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом;
6) докладний опис проведених досліджень, в тому числі методи, застосовані у досліджені, отримані результати та їх експертна оцінка;
7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.
3. У висновку експерта обов’язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
4. Якщо під час проведення експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право посилатися на них у своєму висновку. Якщо під час проведення експертного дослідження були присутні інші особи, про це зазначається у висновку. Висновок підписується експертом.
5. Якщо для проведення експертизи сторона залучає кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 |
