Розділ ІІ. Заходи забезпечення кримінального провадження
|
Проект
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ ІІ
Заходи забезпечення кримінального провадження
Глава 10. Заходи забезпечення кримінального провадження і підстави для їх застосування
Стаття 129. Види заходів забезпечення кримінального провадження
1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення його дієвості.
2. Заходами забезпечення кримінального провадження є:
1) судовий виклик і привід;
2) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;
3) тимчасовий доступ до речей і документів;
4) тимчасове вилучення майна;
5) арешт майна;
6) затримання особи;
7) запобіжні заходи.
Стаття 130. Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження
1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді, суду, за винятком передбачених цим Кодексом випадків.
2. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо державний обвинувач не доведе, що:
1) існує розумна підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні державного обвинувача;
3) може бути виконане завдання, для досягнення якого державний обвинувач звертається з клопотанням.
3. Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя, суд зобов’язані врахувати можливість отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
4. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони повинні надати суду речі, документи, показання та інші відомості для доказування тих обставин, на які вони посилаються.
Стаття 131. Виняткові випадки застосування заходів забезпечення кримінального провадження
1. У виняткових випадках, передбачених цим Кодексом, заходи забезпечення кримінального провадження можуть бути застосовані без ухвали слідчого судді, суду, якщо існують:
1) достатні підстави для звернення до суду з клопотанням про застосування таких заходів;
2) обставини, у зв’язку з виникненням яких недостатньо часу для того, щоб звернутися до суду без завдання значної шкоди меті кримінального провадження.
2. Якщо заходи забезпечення кримінального провадження були застосовані без судового рішення, державний обвинувач зобов’язаний невідкладно повідомити про їх застосування слідчому судді, суд. У такому разі слідчий суддя, суд зобов’язані розглянути законність і обґрунтованість їх застосування згідно з правилами, передбаченими статтею 130 цього Кодексу.
Глава 11. Судовий виклик і привід
Стаття 132. Судовий виклик
1. Слідчий суддя під час досудового провадження чи суд під час судового розгляду мають право за клопотанням державного обвинувача, підозрюваного або обвинувачуваного здійснити судовий виклик певної особи, якщо у слідчого судді чи суду є підстави для переконання за більшою вірогідністю, що вона може дати пояснення, показання або її участь у процесуальній дії є обов’язковою.
Стаття 133. Клопотання про судовий виклик
1. Державний обвинувач з власної ініціативи або на підставі заяви потерпілого та підозрюваний під час досудового розслідування мають право звернутися до слідчого судді з клопотанням про судовий виклик певної особи.
2. Під час судового розгляду державний обвинувач, обвинувачуваний мають право звернутися з письмовим чи усним клопотанням про судовий виклик певної особи. Розгляд такого клопотання здійснюється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для судового розгляду, з урахуванням положень цієї Глави.
3. У клопотанні про судовий виклик, поданому під час досудового розслідування, зазначаються:
1) причини, у зв’язку з якими потрібно здійснити судовий виклик певної особи;
2) прізвище, ім’я, по батькові особи, судовий виклик якої пропонується здійснити, місце її проживання (перебування), роботи, служби чи навчання.
4. До клопотання про судовий виклик додаються копії матеріалів, які містять обґрунтування необхідності його здійснення.
Стаття 134. Розгляд клопотання про судовий виклик
1. Під час досудового розслідування клопотання про судовий виклик розглядається слідчим суддею в день його подання без проведення судового засідання.
2. У разі коли слідчий суддя встановить, що клопотання про судовий виклик подане без додержання вимог статті 133 цього Кодексу, він повертає його, про що постановляє ухвалу.
3. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляють ухвалу про судовий виклик. Якщо слідчий суддя, суд відмовлять у задоволенні клопотання, вони постановляють ухвалу з викладенням причин такої відмови.
Стаття 135. Зміст ухвали про судовий виклик
1. В ухвалі про судовий виклик зазначається, що викликана особа зобов’язана:
1) з’явитися в зазначені час та місце;
2) дати пояснення, показання зазначеній у виклику особі і мати при собі перелічені у виклику матеріали, які перебувають у її володінні або під її контролем;
3) виконувати розпорядження особи, що проводить процесуальну дію, зазначену у виклику.
2. Ухвала про судовий виклик повинна містити:
1) найменування суду, який здійснює виклик, його адресу, номер телефону чи інших засобів зв’язку;
2) ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;
3) час, день, місяць, рік і місце з’явлення викликаної особи;
4) відомості про особу, якій викликана особа зобов’язана дати показання;
5) відомості про осіб, яким дозволено бути присутніми під час надання показань;
6) перелік матеріалів, які повинні бути в особи;
7) текст положення закону, яким передбачено відповідальність за нез’явлення особи за судовим викликом, в тому числі можливість застосування приводу;
8) підпис судді, який постановив ухвалу про судовий виклик.
Стаття 136. Вручення ухвали про судовий виклик
1. Ухвала про судовий виклик вручається не пізніше ніж за п’ять днів до дня, коли особа зобов’язана з’явитися за викликом.
2. Ухвала про судовий виклик вручається особі, якої він стосується. Ухвала про судовий виклик неповнолітньої особи вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Ухвала про судовий виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику.
3. Якщо особа відсутня вдома, ухвала про судовий виклик вручається члену її сім’ї або особі, яка з нею проживає. Забороняється вручати ухвалу про судовий виклик малолітній особі і психічно хворій особі.
4. Ухвалу про судовий виклик вручає особі працівник органу зв’язку за тією адресою і у той проміжок часу, які зазначені в ухвалі.
5. Ухвала про судовий виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, а у разі відсутності такого — за допомогою дипломатичного (консульського) представництва відповідної країни.
Стаття 137. Поважні причини невиконання ухвали про судовий виклик
1. Поважними причинами невиконання особою ухвали про судовий виклик є:
1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;
2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;
3) обставини непереборної сили, зокрема епідемії, військові події, сильні паводки та повені або інші подібні обставини;
4) відсутність особи в місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;
5) погіршення стану здоров’я особи внаслідок тяжкої хвороби;
6) смерть членів сім’ї, близьких родичів або інших близьких осіб або наявність серйозної загрози їх життю;
7) несвоєчасне одержання судового виклику.
Стаття 138. Особи, до яких застосовується привід
1. До осіб, які не прибули без поважних причин за судовим викликом, не повідомили причини неприбуття або ухилялися від вручення судового виклику, може бути застосовано привід.
2. Привід не може бути застосований до неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів першої і другої групи, осіб, які одноосібно виховують дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно з цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки.
Стаття 139. Здійснення приводу
1. Невиконана ухвала про судовий виклик передається для здійснення приводу відповідному органу досудового розслідування за місцем кримінального провадження або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи, до якої застосовано привід.
2. Ухвала про судовий виклик оголошується особі, до якої застосовується привід, особою, яка її виконує.
3. У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про судовий виклик, негайно повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання.
Глава 12. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
Стаття 140. Загальні положення тимчасового обмеження у
користуванні спеціальним правом та тимчасового
вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом
1. Слідчий, державний обвинувач, інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, у законно затриманої ними особи в порядку, передбаченому статтею 191 цього Кодексу.
Тимчасово вилученими можуть бути документи, які посвідчують користування таким спеціальним правом:
1) керування транспортним засобом або судном;
2) полювання;
3) провадження підприємницької діяльності.
2. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом може бути здійснене на підставі рішення слідчого судді під час досудового провадження на строк не більше ніж два місяці.
3. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом у вигляді відсторонення від посади може бути здійснене щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Стаття 141. Наслідки тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом
1. Особа, яка здійснила законне затримання, у передбаченому статтею 191 цього Кодексу порядку, зобов’язана одночасно з доставленням затриманої особи до уповноваженої службової особи (службової особи, якій законом надане право здійснювати тимчасове вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом) передати їй тимчасово вилучені документи, які посвідчують користування спеціальним правом. Факт передачі тимчасово вилучених документів, які посвідчують користування спеціальним правом, засвідчується протоколом, складеним у передбаченому цим Кодексом порядку.
2. Слідчий, державний обвинувач, інша уповноважена службова особа під час законного затримання та тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, або негайно після їх здійснення зобов’язані скласти відповідний протокол у порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Після складення протоколу про тимчасове вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, слідчий, державний обвинувач, інша уповноважена службова особа зобов’язані передати тимчасово вилучені документи на зберігання в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 142. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
1. Державний обвинувач під час досудового розслідування має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом. У разі тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, державний обвинувач зобов’язаний звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням не пізніше ніж протягом двох днів з дня тимчасового вилучення. Пропуск зазначеного строку тягне за собою необхідність повернення тимчасово вилучених документів.
2. У клопотанні зазначаються:
1) причини, у зв’язку з якими потрібно здійснити тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;
2) вид спеціального права, яке підлягає тимчасовому обмеженню;
3) перелік свідків, яких державний обвинувач вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання.
3. До клопотання також додаються:
1) копії матеріалів, якими державний обвинувач обґрунтовує доводи і клопотання;
2) документи, які підтверджують надання підозрюваному копій клопотання та матеріалів, що містять обґрунтування клопотання.
4. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом у вигляді відсторонення від посади, повинно також містити:
1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким державний обвинувач подає клопотання;
2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення за законом про кримінальну відповідальність;
3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на обставини;
4) виклад обставин, що дають підстави вважати, що перебування на посаді підозрюваного сприяло вчиненню кримінального правопорушення;
5) виклад обставин, які дають підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на посаді, знищить чи підробить речі та документи, які мають істотне значення для досудового розслідування, або незаконним шляхом впливатиме на свідків та інших учасників кримінального провадження.
Стаття 143. Розгляд клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
1. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом розглядається слідчим суддею не пізніше ніж протягом двох днів з дня його надходження до суду за участю державного обвинувача та підозрюваного, його захисника.
2. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, якщо документи, які посвідчують користування спеціальним правом, не були тимчасово вилучені, може розглядатися лише за участю підозрюваного, його захисника.
3. Слідчий суддя, встановивши, що клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом подано без додержання вимог статті 142 цього Кодексу, повертає її державному обвинувачу, про що постановляє ухвалу.
4. Під час розгляду клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом слідчий суддя має право за клопотанням сторін або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.
Стаття 144. Вирішення питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
1. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, якщо державний обвинувач не доведе наявність переконання за більшою вірогідністю у необхідності такого заходу для припинення кримінального правопорушення, протиправної поведінки підозрюваного, який перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, або незаконним шляхом впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження, забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
2. Під час вирішення питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом слідчий суддя зобов’язаний врахувати такі обставини:
1) правову підставу для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом;
2) достатність відомостей, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;
3) наслідки тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом для інших осіб.
3. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає:
1) мотиви застосування або відмови у задоволенні клопотання про застосування тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом;
2) перелік документів, які посвідчують користування спеціальним правом, які підлягають поверненню особі або вилученню на час тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом;
3) строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, який не може становити більш як два місяці;
4) порядок виконання ухвали.
4. Копія ухвали надсилається державному обвинувачу, підозрюваному, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного дня після її постановлення, та підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.
Стаття 145. Продовження строку тимчасового обмеження у
користуванні спеціальним правом
1. Державний обвинувач має право звернутися з клопотанням про продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, яке розглядається в порядку, передбаченому статтею 143 цього Кодексу.
2. Слідчий суддя, суд відмовляють у продовженні строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, якщо державний обвинувач не доведе, що:
1) обставини, які стали підставою для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, продовжують існувати;
2) сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей, заради яких було обмежено користування спеціальним правом, іншими способами протягом дії попередньої ухвали.
Глава 13. Тимчасовий доступ до речей і документів
Стаття 146. Клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів
1. Сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням про тимчасовий доступ до речей та документів, за винятком тих, що зазначені у статті 147 цього Кодексу.
2. Слідчий суддя постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей та документів, якщо сторона в своєму клопотанні доведе наявність більшої вірогідністі, що ці речі або документи:
1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної особи;
2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв’язку з яким подається клопотання, мають істотне значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні;
3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.
3. Слідчий суддя постановляє ухвалу про надання доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження доведе:
1) значення цих речей і документів для кримінального провадження щодо злочинів;
2) можливість визнання відомостей, що містяться в цих речах і документах, доказами;
3) неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.
Стаття 147. Речі і документи, до яких заборонено доступ
1. Речами і документами, до яких заборонено доступ, є:
1) листування або інші форми обміну інформацією між захисником та клієнтом або будь-якою особою, що представляє клієнта, у зв’язку з наданням правової допомоги;
2) об’єкти, додані до такого листування або інших форм обміну інформацією, або на які є посилання у такому обміні інформацією.
Стаття 148. Речі і документи, які містять охоронювану
законом таємницю
1. До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать:
1) інформація, що перебуває у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана на умовах нерозголошення авторства або джерела інформації;
2) відомості, які можуть становити лікарську таємницю;
3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;
4) конфіденційна інформація, в тому числі комерційна чи банківська таємниця;
5) особисте листування та інші записи особистого характеру;
6) листування особи у духовних справах;
7) персональні дані особи, що перебувають у її особистому володінні або у володільця бази персональних даних;
8) державна таємниця.
Стаття 149. Розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів
1. Після отримання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя здійснює судовий виклик особи, у володінні якої перебувають такі речі і документи.
2. В ухвалі про судовий виклик, який слідчий суддя надсилає особі, у володінні якої перебувають речі і документи, зазначається про збереження речей і документів у тому вигляді, в якому вони перебувають на момент отримання судового виклику.
3. Слідчий суддя розглядає клопотання за участю сторони, яка його подала, та особи, у володінні якої перебувають речі і документи.
4. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання, якщо сторона, яка подала клопотання, не доведе обставин, зазначених у статті 146 цього Кодексу.
Стаття 150. Ухвала суду про тимчасовий доступ до речей і документів
1. В ухвалі суду про тимчасовий доступ до речей і документів зазначається:
1) прізвище, ім’я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів;
2) дата постановлення ухвали;
3) положення закону, на підставі якого постановлено ухвалу;
4) прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, які повинні надати тимчасовий доступ до речей і документів;
5) назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких надається тимчасовий доступ;
6) розпорядження надати доступ до речей і документів зазначеній в ухвалі особі або забезпечити тимчасовий доступ до таких речей і документів та можливість вилучити їх або зробити копії;
7) положення закону, які передбачають наслідки невиконання ухвали суду.
Стаття 151. Виконання ухвали суду про тимчасовий доступ
до речей і документів
1. Особа, у володінні якої перебувають речі і документи, зобов’язана надати тимчасовий доступ до речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі суду.
2. Особа, зазначена в ухвалі суду, зобов’язана пред’явити особі, у володінні якої перебувають речі і документи, копію ухвали суду про тимчасовий доступ до речей і документів.
3. Особа, яка пред’являє ухвалу суду про тимчасовий доступ до речей і документів, зобов’язана залишити особі, у володінні якої вони перебувають, опис речей і документів, вилучених на виконання ухвали суду.
4. Якщо речі і документи були вилучені під час проведення обшуку, тимчасовий доступ до них може бути здійснено в порядку, передбаченому статтею 215 цього Кодексу.
Стаття 152. Наслідки невиконання ухвали суду про тимчасовий
доступ до речей і документів
1. У разі невиконання ухвали суду про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право доступу до речей і документів на підставі ухвали суду, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку згідно з правилами, передбаченими статтею 213 цього Кодексу.
Глава 14. Тимчасове вилучення майна
Стаття 153. Підстави для тимчасового вилучення майна
1. Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
2. Тимчасово вилученим майном можуть бути документи, гроші та інше майно, стосовно якого є підстави для переконання за більшою вірогідністю, що вони:
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом;
4) здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
Стаття 154. Порядок тимчасового вилучення майна
1. Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 190 і 191 цього Кодексу. Особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно з доставленням затриманої особи до слідчого, державного обвинувача, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передачі тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.
2. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку.
3. Слідчий, державний обвинувач, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов’язані скласти відповідний протокол.
4. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов’язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 155. Припинення тимчасового вилучення майна
1. Тимчасово вилучене майно повертається особі, в якої воно було вилучене, за постановою державного обвинувача, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним.
2. Тимчасово вилучене майно повертається особі, в якої воно було вилучене, за ухвалою слідчого судді або суду в разі відмови у задоволенні клопотання державного обвинувача про арешт цього майна.
Глава 15. Арешт майна
Стаття 156. Підстави для арешту майна
1. Арештом майна є позбавлення підозрюваного, обвинувачуваного можливості користуватися та розпоряджатися певним його майном за ухвалою слідчого судді або суду до завершення кримінального провадження та визначення подальшої долі цього майна.
2. Слідчий суддя або суд під час судового розгляду накладає арешт на майно підозрюваного, обвинувачуваного у вигляді речей, якщо є підстави для переконання за більшою вірогідністю вважати, що вони:
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби або знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом;
4) здобуті в результаті вчинення кримінального правопорушення або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
3. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, результати інтелектуальної, творчої діяльності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинувачуваного i зберігаються у нього або в інших фізичних або юридичних осіб з метою конфіскації майна або відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
Стаття 157. Клопотання про арешт майна
1. З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися державний обвинувач, а з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, — також потерпілий.
2. У клопотанні державного обвинувача про арешт майна повинно бути зазначено:
1) підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна;
2) перелік і види майна, що підлягають арешту;
3) перелік свідків, яких державний обвинувач вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання.
До клопотання також додаються оригінали або копії документів та інших матеріалів, які державний обвинувач використовує для обґрунтування доводів клопотання.
3. У клопотанні потерпілого, державного обвинувача про арешт майна підозрюваного, обвинувачуваного для забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено:
1) розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням;
2) відомості, що підтверджують факт заподіяння шкоди і її розмір.
4. Вартість майна, яке підлягає арешту з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, повинна відповідати розміру шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
5. Клопотання державного обвинувача про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, в іншому разі майно негайно повертається особі, у якої воно було вилучене.
Стаття 158. Розгляд клопотання про арешт майна
1. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше ніж протягом двох днів з дня його надходження до суду, за участю державного обвинувача, потерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного і за наявності захисника, законного представника. Нез’явлення цих осіб на судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
2. Клопотання державного обвинувача, потерпілого про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинувачуваного, захисника, законного представника, якщо це необхідно для арешту майна.
3. У разі коли слідчий суддя, суд установлять, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 157 цього Кодексу, майно повертається державному обвинувачу, потерпілому для усунення недоліків, про що постановляють ухвалу.
4. Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою дослідити обставини, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.
Стаття 159. Вирішення питання про арешт майна
1. Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо державний обвинувач, потерпілий не доведуть необхідність його арешту.
2. Під час вирішення питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) достатність відомостей, доказів, що підтверджують вчинення особою кримінального правопорушення;
3) можливий розмір конфіскації майна, розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням;
4) наслідки арешту майна для інших осіб.
3. Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою повернення особі всього або частини тимчасово вилученого майна.
4. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя зобов’язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення правомірної підприємницької діяльності особи або інших наслідків, які істотно позначаться на інтересах інших осіб.
5. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає:
1) перелік майна, яке підлягає арешту;
2) підстави застосування арешту майна;
3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі;
4) порядок виконання ухвали.
6. Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин з дня находження до суду клопотання, в іншому разі таке майно повертається особі, у якої воно було вилучене.
7. Копія ухвали надсилається державному обвинувачеві, підозрюваному, обвинувачуваному, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.
Стаття 160. Скасування арешту майна
1. Підозрюваний, обвинувачуваний, їх захисник, законний представник, які не були присутні під час розгляду питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання розглядається тим судом, який постановив ухвалу про арешт майна.
2. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше ніж протягом трьох днів з дня його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештоване майно.
3. Якщо потерпілому відмовлено у задоволенні вимог про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, суд має право одночасно з ухваленням вироку або після цього постановити ухвалу про скасування арешту майна.
Стаття 161. Виконання ухвали про арешт майна
1. Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, державним обвинувачем.
Глава 16. Запобіжні заходи, затримання особи
§ 1. Запобіжні заходи, затримання особи на підставі ухвали суду
Стаття 162. Загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини
1. Слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває особа, що тримається під вартою, має право постановити ухвалу, в якій міститься наказ будь-якому органу державної влади, службовій особі забезпечити додержання прав такої особи.
2. Якщо слідчий суддя отримає з будь-яких джерел відомості, які створюють розумну підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду перебуває особа, позбавлена свободи за відсутності рішення суду, яке набрало законної сили, він зобов’язаний постановити ухвалу в якій міститься наказ органу державної влади або службовій особі, під вартою яких тримається особа, про негайне доставлення цієї особи до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи.
3. Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади або службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не доведе наявність чи не надасть рішення суду, яке набрало законної сили, або інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
4. Якщо до моменту доставлення такої особи до слідчого судді державний обвинувач звернеться до нього з клопотанням про застосування запобіжних заходів, слідчий суддя зобов’язаний забезпечити розгляд цього клопотання у найкоротший строк.
5. Незалежно від наявності клопотання державного обвинувача слідчий суддя зобов’язаний звільнити особу, якщо орган державної влади або службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе:
1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали суду;
2) неперевищення граничного строку тримання під вартою, та
3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.
6. Якщо під час будь-якого судового розгляду особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (органі державної влади, державній установі, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов’язаний:
1) зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву;
2) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;
3) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи;
4) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
7. Слідчий суддя зобов’язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд чи стан, інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для розумної підозри в поганому поводженні з особою під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.
8. Слідчий суддя має право не проводити дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо державний обвинувач доведе, що ці дії вже проведені або проводяться.
9. Слідчий суддя зобов’язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника.
Стаття 163. Загальні положення про запобіжні заходи
1. Застосувати до підозрюваного, обвинувачуваного запобіжні заходи, передбачені цією главою, є право виключно слідчий суддя або суд.
2. Запобіжними заходами є:
1) надання підозрюваним, обвинувачуваним гарантій виконання зобов’язання (зобов’язань), визначеного слідчим суддею, судом і передбаченого частиною четвертою статті 176 цього Кодексу;
2) тримання під вартою.
3. Слідчий суддя, суд зобов’язані відмовити у застосуванні до підозрюваного, обвинувачуваного запобіжного заходу, якщо державний обвинувач не доведе наявність підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду для переконання в тому, що підозрюваний, обвинувачуваний:
1) переховуватиметься;
2) знищить, сховає або спотворить будь-які речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) протиправно впливатиме на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинувачуваного, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні;
4) вчинить інше кримінальне правопорушення або продовжить кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
4. Слідчий суддя, суд відмовляють у застосуванні або продовженні тримання особи під вартою та звільняють її, якщо державний обвинувач не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для вагомого переконання, що жоден із запобіжних заходів, передбачених частиною четвертою статті 176 цього Кодексу, не може запобігти доведеному під час розгляду ризику.
5. Слідчий суддя, суд зобов’язані застосувати тримання особи під вартою, якщо державний обвинувач доведе, що її розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародного договору України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 164. Клопотання державного обвинувача про застосування запобіжного заходу
1. Клопотання державного обвинувача про застосування запобіжного заходу повинно містити:
1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у якому підозрюється або обвинувачується особа;
2) правову кваліфікацію цього кримінального правопорушення за кримінальним законом;
3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;
4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у частині четвертій статті 163 цього Кодексу;
5) виклад обставин, на підставі яких державний обвинувач дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, та посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини.
2. До клопотання додаються:
1) засвідчені копії матеріалів, які державний обвинувач використовує для обґрунтування доводів клопотання;
2) перелік свідків, яких державний обвинувач вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу;
3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинувачуваному надані копії клопотання та матеріали, зазначені у пунктах 3 і 5 частини першої цієї статті.
3. Якщо державний обвинувач не виконав вимоги частин першої та другої цієї статті, слідчий суддя, суд відмовляє у розгляді клопотання.
Стаття 165. Забезпечення з’явлення особи для розгляду
клопотання про застосування запобіжного заходу
1. Слідчий суддя, суд після надходження клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваного, обвинувачуваного, який перебуває на свободі, призначають дату судового розгляду і здійснюють судовий виклик в порядку, передбаченому статтями 132—137 цього Кодексу.
2. Якщо державний обвинувач подав разом з клопотанням про застосування запобіжного заходу клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинувачуваного з метою його приводу, слідчий суддя, суд приймає рішення згідно із статтею 168 цього Кодексу.
3. У разі нез’явлення підозрюваного, обвинувачуваного за судовим викликом і відсутності у слідчого судді, суду на початок судового розгляду відомостей про поважні причини, що перешкоджають його своєчасному з’явленню, слідчий, державний обвинувач мають право забезпечити привід згідно із статтею 138 цього Кодексу, а слідчий суддя, суд мають право постановити ухвалу про дозвіл на його затримання згідно із статтею 168 цього Кодексу.
Стаття 166. Клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу
1. Державний обвинувач має право звернутися з клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинувачуваного з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
2. Це клопотання може бути подане:
1) одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу;
2) після подання клопотання про застосування запобіжного заходу і до з’явлення підозрюваного, обвинувачуваного до суду на підставі судового виклику.
3. Державний обвинувач додає до клопотання документи, які підтверджують зазначені у пунктах 1 і 2 частини четвертої статті 167 цього Кодексу обставини.
Стаття 167. Розгляд клопотання про дозвіл на затримання
з метою приводу
1. Слідчий суддя, суд не мають права відмовити в розгляді клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного, обвинувачуваного навіть коли існують підстави для затримання без ухвали суду про затримання з метою приводу.
2. Клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинувачуваного з метою приводу розглядається слідчим суддею, судом негайно, але не пізніше ніж протягом трьох годин після наджодження цього клопотання.
3. Розгляд клопотання здійснюється в закритому судовому засіданні за участю державного обвинувача.
4. Слідчий суддя, суд відмовляють у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинувачуваного з метою його приводу, якщо державний обвинувач не доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини дають підстави для тримання під вартою підозрюваного, обвинувачуваного, а також є підстави для переконання у тому, що:
1) підозрюваний, обвинувачуваний зник;
2) одержавши відомості про звернення державного обвинувача до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачуваний до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу проведе дії, зазначені у частині третій статті 163 цього Кодексу, які є підставою для застосування запобіжного заходу,
5. У разі відмови у прийнятті рішення про дозвіл на затримання з метою приводу:
1) слідчий суддя, суд зобов’язані призначити дату розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу і здійснити судовий виклик підозрюваного, обвинувачуваного;
2) державний обвинувач не пізніше ніж протягом двадцяти чотирьох годин до призначеного часу розгляду зобов’язаний надати слідчому судді, суду відомості, які згідно з вимогами цього Кодексу додаються до клопотання про застосування запобіжного заходу.
Стаття 168. Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу
1. Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу повинна містити:
1) прізвище, ім’я, по батькові підозрюваного, обвинувачуваного для затримання якого постановляється ухвала, відоме на момент постановлення ухвали, а якщо прізвище, ім’я, по батькові невідомі — докладний опис такої особи;
2) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, і його правову кваліфікацію за законом про кримінальну відповідальність;
3) посилання на докази, які дають підстави для:
розумної підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення;
висновку про існування ризику, зазначеного у клопотанні про застосування запобіжного заходу;
висновку щодо існування обставин для прийняття рішення про дозвіл на затримання, зазначених у пунктах 1 або 2 частини четвертої статті 167 цього Кодексу;
4) дату постановлення ухвали;
5) дату втрати ухвалою законної сили;
6) підпис слідчого судді, судді, який постановив ухвалу.
2. В ухвалі про дозвіл на затримання з метою приводу зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, службова адреса і номер телефону державного обвинувача, за клопотанням якого постановлена ухвала, а також найменування, службова адреса і номер телефону слідчого судді, судді, який постановив ухвалу.
3. Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту:
1) приводу підозрюваного, обвинувачуваного до суду, або
2) закінчення зазначеного в ухвалі строку її дії або закінчення шести місяців з дати постановлення ухвали, в якій не зазначено строку її дії;
3) скасування ухвали судом;
4) відкликання ухвали державним обвинувачем.
Стаття 169. Повторна ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу
1. Слідчий суддя, суд за клопотанням державного обвинувача мають право вирішити питання про повторне затримання з метою приводу в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 170. Оскарження ухвали про відмову затримання
1. Ухвала про відмову затримання з метою приводу може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 171. Дії уповноважених службових осіб після затримання
на підставі ухвали суду про дозвіл на затримання
1. Затримана на підставі ухвали суду особа не пізніше ніж протягом тридцяти шести годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу.
2. У разі затримання на транспорті, місцем затримання вважається територія району, в якому затримана особа.
3. У разі затримання особи на громадському транспорті, незапланована зупинка якого неможлива, місцем затримання вважається територія району, в якому розташована найближча зупинка громадського транспорту.
4. У разі затримання особи на авіаційному або морському транспорті під час рейсу за межі України, місцем затримання вважається порт у межах державного кордону України, в якому почався цей рейс.
5. Уповноважена службова особа (службова особа, якій законом надане право здійснювати затримання), яка затримала особу на підставі ухвали суду про дозвіл на затримання або у якої під вартою тримається особа, щодо якої діє ухвала про дозвіл на затримання, негайно повідомляє про це державному обвинувачеві, зазначеному в ухвалі.
6. Затриманій особі, її захиснику не пізніше ніж за дванадцять годин до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу надається копія клопотання державного обвинувача і доступ до матеріалів, зазначених у пунктах 3 і 5 частини першої статті 164 цього Кодексу.
Стаття 172. Подання клопотання про застосування запобіжного
заходу після затримання особи без ухвали про дозвіл
на затримання
1. Державний обвинувач має право звернутися з клопотанням про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, до суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа була затримана.
2. Клопотання про застосування запобіжного заходу повинно відповідати вимогам, зазначеним у статті 164 цього Кодексу. До клопотання додається протокол затримання підозрюваного.
Стаття 173. Зміна або доповнення клопотання про застосування запобіжного заходу
1. Якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу державному обвинувачу стали відомі обставини, що виключають розумну підозру у вчиненні особою кримінального правопорушення, він зобов’язаний відкликати клопотання про застосування запобіжного заходу та дозвіл на затримання, якщо такий дозвіл був отриманий.
2. Якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу державному обвинувачу стали відомі інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, він зобов’язаний внести доповнення або зміни до клопотання або замінити його новим клопотанням. Якщо у зв’язку з попереднім клопотанням була постановлена ухвала про дозвіл на затримання, слідчий суддя, суд зобов’язаний переглянути свою ухвалу про дозвіл на затримання.
3. Якщо після затримання підозрюваного, обвинувачуваного з’ясується, що він був затриманий на підставі ухвали про дозвіл на затримання, який відкликаний в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, або скасований в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, підозрюваний, обвинувачуваний повинен бути негайно звільнений уповноваженою посадовою особою, під вартою якої він тримається, якщо немає інших законних підстав для його подальшого затримання.
Стаття 174. Строки розгляду клопотання про застосування
запобіжного заходу
1. Клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше ніж протягом:
1) двадцяти чотирьох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинувачуваного за відсутності ухвали суду про дозвіл на затримання;
2) тридцяти шести годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинувачуваного на підставі ухвали суду про дозвіл на затримання;
3) сімдесяти двох годин з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачуваний перебуває на свободі;
4) сімдесяти двох годин з моменту подання підозрюваним, обвинувачуваним, його захисником до суду відповідного клопотання.
2. Якщо слідчий суддя, суд відкладають розгляд з підстав, зазначених у статті 173 цього Кодексу, новий розгляд повинен бути призначений не пізніше ніж протягом:
1) двадцяти чотирьох годин у разі, коли підозрюваний, обвинувачуваний тримається під вартою;
2) сімдесяти двох годин у разі, коли підозрюваний, обвинувачуваний перебуває на свободі.
3. За клопотанням підозрюваного, обвинувачуваного, який тримається під вартою, слідчий суддя, суд мають право відкласти розгляд не більш як на сім днів.
Стаття 175. Порядок розгляду клопотання про застосування
запобіжного заходу
1. Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу відбувається за участю державного обвинувача, підозрюваного, обвинувачуваного, його захисника.
2. Слідчий суддя, суд, до яких з’явився або доставлений підозрюваний, обвинувачуваний для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, зобов’язані роз’яснити його права:
1) мати захисника;
2) знати суть та підстави підозри або обвинувачення;
3) знати підстави його затримання;
4) відмовитися давати пояснення з приводу підозри або обвинувачення;
5) давати пояснення щодо будь-яких обставин його затримання та тримання під вартою;
6) досліджувати речі, документи, пояснення, показання, на які посилається державний обвинувач, та надавати речі, документи, пояснення, наводити показання інших осіб, що спростовують доводи державного обвинувача;
7) заявляти клопотання про виклик і допит свідків, показання яких можуть мати значення для вирішення питань цього розгляду.
3. Слідчий суддя, суд зобов’язані вжити необхідних заходів для забезпечення підозрюваного, обвинувачуваного захисником і відкласти розгляд, якщо підозрюваний, обвинувачуваний бажає запросити захисника, або якщо суддя вирішить, що обставини під час кримінального провадження потребують участі захисника.
4. У разі подання державним обвинувачем клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу та у разі прийняття судом до розгляду клопотання сторони захисту про застосування або зміну запобіжного заходу сторона захисту має право отримати доступ до матеріалів досудового провадження сторони обвинувачення згідно із статтею 260 цього Кодексу в частині, яка стосується мотивів і підстав застосування запобіжного заходу.
5. За клопотанням сторін або за власною ініціативою суддя має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, які мають значення для вирішення питання щодо застосування запобіжного заходу.
6. Будь-які твердження чи заяви підозрюваного, обвинувачуваного, зроблені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, або у будь-якому іншому правопорушенні.
Стаття 176. Застосування запобіжного заходу, не пов’язаного
з триманням під вартою
1. Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний установити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження відомості обставини, які дають підстави для:
1) розумної підозри у вчиненні підозрюваним, обвинувачуваним кримінального правопорушення;
2) вагомого переконання в існуванні хоча б одного з ризиків, передбачених частиною третьою статті 163 цього Кодексу, на які вказує державний обвинувач.
2. Слідчий суддя, суд зобов’язані постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання державний обвинувач не доведе обставин, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті.
3. Слідчий суддя, суд мають право зобов’язати підозрюваного, обвинувачуваного з’являтися за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного судом, якщо державний обвинувач доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставин, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті.
4. Якщо державний обвинувач доведе обставини, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд мають право зобов’язати підозрюваного, обвинувачуваного з’являтися за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного судом, та виконати одне або кілька таких зобов’язань:
1) з’являтися до визначеної службової особи з встановленою періодичністю;
2) залишатися в межах певної територіальної юрисдикції;
3) повідомляти державному обвинувачеві чи суду про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом або спілкуватися з нею з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею, судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій закордонний паспорт;
9) погодитися на електронний моніторинг пересування.
5. Для забезпечення виконання зобов’язань, передбачених частиною четвертою цієї статті, слідчий суддя, суд мають право зобов’язати підозрюваного, обвинувачуваного надати такі гарантії:
1) особисте зобов’язання;
2) порука не менш ніж від двох осіб, яких слідчий суддя, суд вважає вартими довіри;
3) особиста грошова гарантія у визначеному слідчим суддею, судом розмірі без застави майна та внесення грошей на депозит;
4) грошова гарантія у визначеному слідчим суддею, судом розмірі не менше ніж від двох осіб без застави майна та внесення грошей на депозит;
5) грошова гарантія у визначеному слідчим суддею, судом розмірі, забезпечена заставою майна підозрюваного, обвинувачуваного чи іншої особи або внесенням грошей чи цінних паперів на депозит.
6. Слідчий суддя, суд не можуть зобов’язати підозрюваного, обвинувачуваного виконати будь-яку гарантію, передбачену пунктами 1—5 частини п’ятої цієї статті, якщо державний обвинувач не доведе, що така гарантія не здатна забезпечити виконання визначених слідчим суддею, судом зобов’язань.
7. Для вирішення питання про наявність ризиків, зазначених у частині третій статті 163 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами матеріалів зобов’язані оцінити всі обставини, що стосуються ризику, зазначеного у клопотанні державним обвинувачем, у тому числі:
1) вагомість наявних відомостей про вчинення підозрюваним, обвинувачуваним кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному обвинувачуваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинувачуваного;
4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинувачуваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини та утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинувачуваного постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинувачуваного;
7) майновий стан підозрюваного, обвинувачуваного;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинувачуваного;
9) дотримання підозрюваним, обвинувачуваним умов застосованих запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою;
10) наявність повідомлення про підозру у вчиненні підозрюваним, обвинувачуваним іншого кримінального правопорушення.
Стаття 177. Тримання під вартою
1. Якщо державний обвинувач доведе, що будь-яка з гарантій не забезпечить виконання зобов’язань, передбачених частиною четвертою статті 176 цього Кодексу, для запобігання одному або кільком ризикам, які він зазначає в клопотанні, слідчий суддя, суд мають право постановити ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою.
Стаття 178. Ухвала про застосування запобіжних заходів
1. В ухвалі про застосування запобіжних заходів слідчий суддя, суд зазначає відомості про:
1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію), у якому підозрюється, обвинувачується особа;
2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених частиною третьою статті 163 цього Кодексу;
3) обставини, які свідчать про недостатність менш суворих запобіжних заходів;
4) посилання на відомості, докази, які обґрунтовують ці обставини.
2. Слідчий суддя, суд мають право визначити в ухвалі дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого статтею 179 цього Кодексу.
Стаття 179. Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою
1. Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
2. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинувачуваного під час досудового провадження, не повинен перевищувати дев’яти місяців.
Стаття 180. Значення висновків, що містяться в ухвалі про застосування запобіжних заходів
1. Висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за наслідками розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи державного обвинувача під час цього або іншого кримінального провадження.
Стаття 181. Виконання ухвали про застосування запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою
1. У разі застосування запобіжних заходів, передбачених пунктами 1—4 частини п’ятої статті 176 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачуваний звільняється з-під варти негайно після надання ним або його поручителями підтвердження гарантій виконання зобов’язання.
2. У разі застосування запобіжного заходу, передбаченого пунктом 5 частини п’ятої статті 176 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачуваний звільняється негайно після підтвердження надання застави майна в зазначеній сумі або внесення грошей чи цінних паперів та депозит.
3. У разі відмови підозрюваного, обвинувачуваного надати визначені слідчим суддею, судом гарантії, він залишається під вартою або береться під варту до виконання умов, передбачених частинами першою та другою цієї статті. У такому разі стосовно підозрюваного, обвинувачуваного застосовуються положення цього Кодексу щодо тримання під вартою.
Стаття 182. Клопотання про продовження строку тримання під вартою
1. Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати державний обвинувач не пізніше ніж за три дні до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
2. Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
3. У клопотанні про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 164 цього Кодексу, повинні викладатися обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та які перешкоджають завершити досудове розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
4. Клопотання про продовження строку тримання під вартою повинно бути розглянуте до закінчення строку дії попередньої ухвали.
Стаття 183. Клопотання державного обвинувача про зміну
запобіжного заходу
1. Державний обвинувач має право звернутися до слідчого судді, суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу в порядку, передбаченому статтею 164 цього Кодексу.
2. Слідчий суддя, суд мають право прийняти клопотання державного обвинувача до розгляду лише у разі, коли у клопотанні зазначені обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які державний обвинувач на той час не знав і не міг знати.
3. Державний обвинувач також має право подати клопотання про дозвіл на затримання особи, яке розглядається слідчим суддею, судом згідно з правилами, передбаченими статтею 167 цього Кодексу.
Стаття 184. Клопотання підозрюваного, обвинувачуваного
про зміну запобіжного заходу
1. Підозрюваний, обвинувачуваний, до якого застосовано запобіжний захід, має право подати слідчому судді, суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу (звільнення з-під варти або зміну виду зобов’язань чи способу їх виконання, а також виду та розміру гарантій забезпечення виконання зобов’язань).
2. До клопотання додаються:
1) копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачуваний обґрунтовує доводи клопотання;
2) перелік свідків, яких підозрюваний, обвинувачуваний вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання;
3) підтвердження того, що державному обвинувачу надіслані копії клопотання та матеріалів, що обґрунтовують клопотання.
3. Слідчий суддя, суд зобов’язані розглянути клопотання підозрюваного, обвинувачуваного протягом трьох днів з дня його надходження згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
4. Слідчий суддя, суд мають право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування або зміну запобіжного заходу.
Стаття 185. Порядок розгляду клопотань про продовження
строку тримання під вартою, звільнення
з-під варти або зміну умов звільнення
1. Клопотання про продовження тримання під вартою, про звільнення з-під варти або зміну умов звільнення розглядаються згідно з вимогами, передбаченими статтями 182—184 цього Кодексу.
2. Слідчий суддя, суд зобов’язані постановити ухвалу про звільнення особи згідно з правилами, передбаченими статтею 181 цього Кодексу, якщо державний обвинувач не доведе, що обставини, зазначені у пунктах 1 і 2 частини третьої статті 182 цього Кодексу, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинувачуваного під вартою.
3. Порушення зобов’язань, взятих на себе підозрюваним, обвинувачуваним, не може бути єдиною підставою для застосування більш суворого запобіжного заходу, але слідчий суддя, суд мають право прийняти до уваги факт порушення зобов’язань у сукупності з обставинами, зазначеними у частині третій статті 163 цього Кодексу.
Стаття 186. Порядок звільнення особи з-під варти
1. У разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про звільнення особи з-під варти або закінчення строку дії ухвали про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачуваний повинен бути звільнений, якщо відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинувачуваного під вартою.
Стаття 187. Негайне припинення дії запобіжних заходів
1. Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 188. Заборона затримання без дозволу суду
1. Якщо до підозрюваного, обвинувачуваного застосовано запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою, він не може бути затриманий без дозволу суду в зв’язку з підозрою або обвинуваченням у тому ж кримінальному правопорушенні.
Стаття 189. Законна сила ухвали суду та її оскарження
1. Ухвала суду про застосування запобіжного заходу набирає законної сили негайно після її проголошення.
2. Ухвала суду про застосування запобіжного заходу може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
§ 2. Затримання особи без ухвали суду
Стаття 190. Законне затримання
1. Ніхто не може бути затриманий без ухвали суду, крім випадків, передбачених цією главою Кодексу.
2. Кожний має право затримати без ухвали суду будь-кого:
1) під час вчинення кримінального правопорушення або замаху на його вчинення,
2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.
3. Кожний, хто не є уповноваженою службовою особою (службовою особою, якій законом надано право здійснювати затримання) затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов’язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або повідомити уповноваженій посадовій особі про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.
Стаття 191. Законне затримання уповноваженою службовою особою
1. Уповноважена службова особа має право без ухвали суду затримати особу, яку вона застала під час вчинення кримінального правопорушення або замаху на його вчинення.
2. Уповноважена службова особа має право без ухвали суду затримати особу безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, якщо очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила кримінальне правопорушення.
3. Уповноважена службова особа має право затримати особу, якщо існує ухвала про затримання цієї особи.
4. Уповноважена службова особа, слідчий, державний обвинувач може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною шостою статті 202 і статтею 215 цього Кодексу.
Стаття 192. Момент затримання
1. Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Стаття 193. Доставлення до органу досудового розслідування
1. Уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування.
2. Про кожне затримання уповноважена слуджбова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальним особам підрозділу органу досудового розслідування.
3. Якщо є підстави для розумної підозри, що доставлення затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно, слідчий зобов’язаний провести перевірку для вирішення питання про відповідальність винуватих у цьому осіб.
Стаття 194. Строк затримання особи без ухвали суду
1. Строк затримання особи без ухвали суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання.
Стаття 195. Службова особа, відповідальна за перебування затриманих
1. У підрозділі органу досудового розслідування повинні бути призначені одна або кілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих.
2. Відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі.
3. Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов’язана:
1) негайно зареєструвати затриманого;
2) роз’яснити затриманому підстави його затримання, права і обов’язки;
3) звільнити затриманого негайно після того, як зникли підстави для затримання або сплив строк для затримання, передбачений статтею 194 цього Кодексу;
4) забезпечити належне поводження із затриманим та дотримання його прав, передбачених Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами України;
5) забезпечити запис усіх дій, що проводяться із залученням затриманого, у тому числі час їх початку та закінчення, а також осіб, які проводили такі дії або були присутні під час їх проведення;
8) забезпечити надання медичної допомоги та фіксування медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров’я затриманого.
Стаття 196. Повідомлення іншим особам про затримання
1. Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов’язана надати затриманій особі можливість повідомити про своє затримання та місце перебування іншій особі за власним вибором.
2. Якщо службова особа, відповідальна за перебування затриманих, має підстави для розумної підозри, що повідомлення про затримання може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може відстрочити здійснення права особи на повідомлення про затримання на необхідний строк, але не більше ніж на двадцять чотири години.
3. У разі коли службова особа, відповідальна за перебування затриманих, прийме рішення, передбачене частиною другою цієї статті, вона зобов’язана негайно надати затриманому можливість залучити захисника.
Розділ IIІ. Досудове провадження
|
Проект
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ IIІ
Досудове провадження
Глава 17. Загальні положення досудового розслідування
Стаття 197. Початок досудового розслідування
1. Слідчий, державний обвинувач зобов’язані розпочати розслідування негайно після того, як із заяви, повідомлення, самостійного виявлення або з іншого джерела йому стали відомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
2. Не допускається відмова слідчого, державного обвинувача у прийнятті заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
3. Про початок розслідування слідчий невідкладно повідомляє державному обвинувачеві у письмовій формі.
4. Відомості про розпочате досудове розслідування заносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, передбаченому законом.
Стаття 198. Досудове розслідування злочинів і кримінальних проступків
1. Досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків — у формі дізнання в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 199. Підслідність
1. Слідчі Національної поліції здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, крім тих, що розслідуються слідчими Фінансової поліції, Військової поліції, Служби безпеки України та Національного бюро розслідувань.
2. Слідчі Фінансової поліції здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 204, 207—209, частинами 2, 3 і 4 статті 212, частинами 2, 3 і 4 статті 2121, статтями 216 і 218 Кримінального кодексу України.
3. Слідчі Військової поліції здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 402—421 і 423—435 Кримінального кодексу України.
4. Слідчі Служби безпеки України здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 109—114, 201, 258—2584, 260, 261, 305, 328—334, 359, 422 і 436—447 Кримінального кодексу України.
5. Слідчі Національного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтею 127, частиною 2 статті 149, частинами 3 і 4 статті 157, частинами 10 і 11 статті 158, частиною 2
статті 1581, частиною 2 статті 159, частинами 2 і 3 статті 160, частиною 2 статті 161, частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 163, частиною 2
статті 169, частиною 2 статті 171, частиною 2 статті 189, частиною 2
статті 191, частиною 3 статті 206, частиною 2 статті 2091, статтями 210, 211, 238, частиною 2 статті 248, частиною 2 статті 256, частинами 2 і 3 статті 262, частиною 4 статті 2671, частиною 4 статті 298, частиною 3 статті 2981, частинами 2 — 4 статті 303, частинами 2 і 3 статті 308, частинами 2 і 3 статті 312, частинами 2 і 3 статті 313, частиною 2 статті 320, статтею 340, частиною 2 статті 343, статтею 351, частинами 1 і 2 статті 357, статтями 364, 370 і 380 Кримінального кодексу України і вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище згідно з частиною першою статті 9 Закону України “Про державну службу” та особами, посади яких віднесено до 1—3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів.
Стаття 200. Об’єднання і виділення досудового провадження
1. Досудове розслідування щодо одного, двох чи більше кримінальних правопорушень може бути об’єднане в одне кримінальне провадження, якщо:
1) одна особа підозрюється у вчиненні двох чи більше кримінальних правопорушень, стосовно яких здійснюються різні досудові розслідування;
2) дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи кількох кримінальних правопорушень, стосовно яких здійснюються різні досудові розслідування.
2. Досудове розслідування щодо одного, двох чи кількох кримінальних правопорушень може бути виділене з іншого кримінального провадження, якщо:
1) одна особа підозрюється у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень, стосовно яких здійснюється одне досудове розслідування;
2) дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень, стосовно яких здійснюється одне досудове розслідування.
3. Рішення про об’єднання чи виділення досудового провадження приймається державним обвинувачем, в межах територіальної юрисдикції якого було вчинено останнє кримінальне правопорушення.
4. Рішення про об’єднання чи виділення досудового провадження не може бути оскаржене.
Стаття 201. Місце проведення досудового розслідування
1. Досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, в межах територіальної юрисдикції якого вчинене кримінальне правопорушення.
2. Якщо слідчому із заяви, повідомлення або з інших джерел стало відомо про обставини, що можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не належать до його компетенції, він проводить розслідування до того часу, доки державний обвинувач не визначить іншу підслідність.
3. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення невідоме або його вчинено за межами України, місце проведення досудового розслідування визначає відповідний державний обвинувач з урахуванням місця виявлення ознак кримінального правопорушення, місця перебування підозрюваного чи більшості свідків, місця закінчення кримінального правопорушення або настання його наслідків тощо.
4. На початку розслідування слідчий перевіряє наявність вже розпочатих досудових розслідувань щодо того ж кримінального правопорушення.
Розпочате іншим слідчим органу досудового розслідування або слідчим іншого органу досудового розслідування кримінальне провадження щодо того ж кримінального правопорушення виключає можливість початку нового кримінального провадження. У такому разі слідчий передає слідчому, який здійснює досудове розслідування, наявні у нього матеріали і відомості та повідомляє про це державного обвинувача та заявника.
5. Спори про підслідність не допускаються.
Глава 18. Слідчі (розшукові) дії
Стаття 202. Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій
1. Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання відомостей або перевірку вже отриманих відомостей в конкретному кримінальному провадженні.
2. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що підтверджують можливість досягнення її мети.
3. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз’яснюються їх права і обов’язки, передбачені цим Кодексом.
4. Проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.
5. У разі отримання під час проведення слідчої (розшукової) дії відомостей, які можуть підтвердити невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий, державний обвинувач зобов’язаний провести відповідну слідчу (розшукову) дію в повному обсязі і долучити складені процесуальні документи до матеріалів досудового провадження.
6. Слідчий, державний обвинувач зобов’язані запросити інших незаінтересованих осіб для пред’явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, огляду трупа, пов’язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.
Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов’язкою участю інших незаінтересованих осіб незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.
Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.
Стаття 203. Опитування
1. Опитування спрямоване на отримання від особи відомостей.
2. Опитування проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням з особою, яку мають намір опитати.
3. Опитування не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому — понад вісім годин на день.
4. Перед опитуванням встановлюється особистість особи, роз’яснюються її права, а також порядок проведення опитування. У разі потреби до участі в опитуванні залучається перекладач.
5. Якщо підозрюваний відмовляється відповідати на запитання, давати пояснення, особа, яка проводить опитування, зобов’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.
Відомості, отримані внаслідок проведення опитування після такої заяви, не можуть бути використані як докази у суді.
6. Опитувана особа має право давати пояснення слідчому, державному обвинувачу, захиснику, підозрюваному, який не представлений захисником. Особа не несе відповідальності за відмову давати пояснення під час досудового розслідування.
7. За погодженням з опитуваною особою під час опитування може застосовуватися фотозйомка, аудіо - та/або відеозапис.
8. Опитувана особа має право використовувати під час опитування власні документи і записи.
9. За бажанням опитувана особа може викласти свої пояснення власноручно. За письмовими поясненнями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.
10. Опитувана особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати), а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють з органами досудового розслідування.
Стаття 204. Допит свідка
1. У виняткових випадках, пов’язаних з необхідністю отримання показань свідка під час досудового розслідування, якщо він добровільно їх не надає, або через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка, його тяжку хворобу, сторона має право звернутися до слідчого судді з вимогою провести допит такого свідка. У такому разі допит свідка проводиться у відкритому судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка у присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.
2. Для допиту тяжко хворого свідка під час досудового розслідування може бути проведене виїзне судове засідання.
Стаття 205. Особливості опитування, допиту малолітньої або неповнолітньої особи
1. Опитування, допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться в присутності педагога, психолога або законного представника.
2. Опитування, допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад чотири години на день.
3. Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок щодо необхідності давати правдиві пояснення, показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за свідомо неправдиві показання, зазначені особи не приводяться до присяги.
4. До початку опитування, допиту особам, зазначеним у частині першій цієї статті, роз’яснюється їх обов’язок бути присутніми під час опитування, допиту, а також право заперечувати проти запитань і ставити запитання.
Стаття 206. Участь педагога, психолога або законного
представника в слідчих (розшукових) діях
за участю малолітньої або неповнолітньої особи
1. Під час проведення слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь педагога, психолога або законного представника.
2. До початку слідчої (розшукової) дії педагогу, психологу або законному представнику роз’яснюється їх право за дозволом ставити уточнюючі питання малолітній або неповнолітній особі.
3. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, слідчий, державний обвинувач за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи за власною ініціативою має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника.
Стаття 207. Пред’явлення особи для впізнання
1. Перед тим, як пред’явити особу для впізнання, слідчий, державний обвинувач попередньо з’ясовують, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, проводять опитування її щодо зовнішнього вигляду і прикмет цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складають протокол. Якщо особа, яка впізнає, заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, в протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
2. Особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менш як три і які не мають явних відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред’явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред’являються.
3. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.
4. З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її аудіовізуальним та аудіо спостереженням. Умови проведення такого впізнання та його результати зазначаються в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред’являлася для впізнання.
5. Якщо до особи, яка впізнає, згідно з цим Кодексом вжито заходів безпеки, відомості про взяту під захист особу, яка впізнає, до протоколу не вносяться і зберігаються окремо.
6. У разі потреби впізнання може проводитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість пред’явлення у подальшому особи для впізнання.
7. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менш як три. Фотознімки, що пред’являються, не повинні мати явних відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що істотно впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не мати явних відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
Матеріали відеозапису із зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред’явленні лише за умови зображення на них не менш як чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не мати явних відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
8. Під час пред’явлення особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.
Стаття 208. Пред’явлення речей для впізнання
1. Перед тим, як пред’явити для впізнання річ слідчий, державний обвинувач або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, проводить опитування про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це в протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, що повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети.
2. Річ, що підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими однорідними речами одного виду, якості, що не мають явних відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менш як три. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.
3. Якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред’являється в одному екземплярі.
Стаття 209. Впізнання трупа
1. Впізнання трупа здійснюється з додержанням вимог, передбачених частинами першою і восьмою статті 207 цього Кодексу.
Стаття 210. Протокол впізнання
1. Про проведення впізнання складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу, в якому докладно вказуються ознаки, за якими особа впізнала особу, річ чи труп, або зазначається, за сукупністю яких саме ознак особа впізнала особу, річ чи труп.
2. Якщо впізнання проводиться згідно з правилами, передбаченими частинами п’ятою і шостою статті 207 цього Кодексу, у протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов’язково зазначається, що впізнання проводилося в умовах, коли особа, яка пред’явлена для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання. У такому разі анкетні дані особи, яка впізнає, до протоколу не вносяться і не долучаються до матеріалів досудового провадження.
3. Якщо проводилося фіксування ходу слідчої (розшукової) дії технічними засобами, до протоколу додаються фотографії осіб, речей чи трупа, що пред’являлися для впізнання, матеріали відеозапису. У разі коли впізнання проводилося в умовах, коли особа, яку пред’явили для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, всі фотознімки, матеріали відеозаписів, за якими може бути встановлена особа, яка впізнавала, зберігаються окремо від матеріалів досудового провадження.
Стаття 211. Проведення допиту, впізнання з використанням
технічних засобів зв’язку (дистанційне кримінальне
провадження)
1. Допит осіб, впізнання осіб чи речей можуть бути проведені у режимі відео - або телефонної конференції, засобом трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне досудове провадження), у таких випадках:
1) неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин;
2) для забезпечення безпеки осіб;
3) з інших підстав, визначених слідчим суддею, судом.
2. Дистанційне досудове провадження проводиться на підставі ухвали і за участю слідчого судді, суду, за його власною ініціативою, клопотанням сторони кримінального провадження, а також самих осіб.
3. Використання у дистанційному досудовому провадженні технічних засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображення і звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам слідчої (розшукової) дії повинна бути надана можливість ставити запитання допитуваній особі і отримувати її відповіді.
4. Допит особи у дистанційному досудовому провадженні здійснються згідно з правилами, передбаченими статтями 204—206 цього Кодексу.
Впізнання осіб чи речей у дистанційному досудовому провадженні здійснюється згідно із статтями 207 і 208 цього Кодексу.
Перед початком проведення слідчої (розшукової) дії її учасники повинні пересвідчитися в особі, яка допитується, або особі, яка братиме участь у впізнанні. Хід і результати слідчої (розшукової) дії, проведеної в режимі відео - або телефонної конференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису (аудіозапису).
Особа, якій забезпечується захист, може бути допитана в режимі відео - або телефонної конференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її неможливо було б впізнати.
Стаття 212. Підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи з метою його обшуку
1. Обшук проводиться з метою виявлення та фіксування відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а також встановлення місцезнаходження осіб, які перебувають у розшуку.
2. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше, як за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали суду.
3. Під житлом чи іншим володінням особи розуміється приміщення, місце або річ, які правомірно перебувають у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від призначення і правового статусу такого володіння.
4. Слідчий, державний обвинувач мають право без ухвали суду увійти до житла чи іншого володіння особи, якщо існує невідкладна необхідність:
1) виконати ухвалу суду про затримання особи;
2) здійснити без ухвали суду законне затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, під час безпосереднього переслідування такої особи;
3) врятувати життя людей, відвернути безпосередню загрозу їхньому здоров’ю чи майну;
4) оглянути місце вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Стаття 213. Вирішення питання про обшук житла чи іншого
володіння особи
1. Клопотання державного обвинувача про обшук повинно містити відомості про:
1) вчинене кримінальне правопорушення;
2) підстави для обшуку;
3) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, в яких планується проведення обшуку;
4) речі, документи або осіб, які планується відшукати.
2. Клопотання про обшук розглядається у суді за участю державного обвинувача.
3. Слідчий суддя під час розгляду клопотання про обшук перевіряє:
1) чи було вчинене кримінальне правопорушення;
2) чи мають відшукувані речі і документи значення для досудового розслідування;
3) чи можуть бути визнані доказами під час судового розгляду відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах.
Стаття 214. Ухвала суду про дозвіл на обшук житла чи іншого
володіння особи
1. Ухвала суду про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні державного обвинувача, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз.
2. Ухвала суду про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом. Крім того, ухвала суду про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про:
1) дату постановлення ухвали;
2) державного обвинувача, який подав клопотання про обшук;
3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала;
4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які підлягають обшуку;
5) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
3. Копія ухвали виготовлюється у двох примірниках, які чітко позначаються як копії.
4. Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи залишається в силі протягом місяця з дня її постановлення.
Стаття 215. Виконання ухвали про дозвіл на обшук житла
чи іншого володіння особи
1. Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим або державним обвинувачем. Їх можуть супроводжувати потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, державний обвинувач для участі в обушку мають право запросити спеціалістів.
2. Обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали суду повинен проводитися в час, коли завдається найменша шкода звичайним заняттям особи, яка ними володіє, якщо тільки слідчий, державний обвинувач не вважатимуть, що виконання такої умови може істотно зашкодити меті обшуку.
3. Перед початком виконання ухвали суду особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, або іншій присутній особі у разі відсутності особи, яка володіє житлом чи іншим володінням, повинна бути пред’явлена ухвала і надана її копія. Слідчий, державний обвинувач мають право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
4. У разі відсутності осіб у житлі чи іншому володінні копія ухвали повинна бути залишена на видному місці у житлі чи іншому володінні особи. При цьому слідчий, державний обвинувач зобов’язані забезпечити схоронність майна, що знаходиться у житлі чи іншому володінні особи, та неможливість доступу до нього сторонніх осіб.
5. Обшук на підставі ухвали суду повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку. За рішенням слідчого чи державного обвинувача може бути проведено обшук осіб, які перебувають у житлі чи іншому володінні. Обшук особи проводиться особами тієї ж статі.
6. Слідчий, державний обвинувач під час проведення обшуку мають право відкривати закриті приміщення, сховища, речі, якщо особа, яка володіє житлом чи іншим володінням, відмовляється їх відкрити або обшук проводиться у її відсутності.
7. Під час обшуку слідчий, державний обвинувач мають право проводити вимірювання, фотографування, аудіо - чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення житла чи іншого володіння, в яких проводиться обшук або окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі та документи, які мають значення для кримінального провадження.
8. Особи, у присутності яких проводиться обшук, під час цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку.
Стаття 216. Огляд
1. Огляд проводиться слідчим, державним обвинувачем з метою виявлення та фіксування відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення.
2. Огляд житла чи іншого володіння особи проводиться згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
3. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою надання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, державний обвинувач для участі в огляді можуть запросити спеціалістів.
4. Особи, у присутності яких проводиться огляд, під час цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду.
5. Під час проведення огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Вилучені речі та документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. В разі коли огляд речей і документів неможливо провести на місці або їх огляд пов’язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді до того часу, поки не буде проведено їх остаточні огляд і опечатування.
6. Слідчий, державний обвинувач мають право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
7. Під час огляду слідчий, державний обвинувач мають право проводити вимірювання, фотографування, аудіо - або відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі та документи, які мають значення для кримінального провадження.
Стаття 217. Огляд трупа
1. Огляд трупа слідчим, державним обвинувачем проводиться за обов’язковою участю судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта.
2. Огляд трупа може проводитись одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил, установлених цим Кодексом.
3. Після огляду труп підлягає обов’язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті.
4. Труп підлягає видачі родичам або близьким особам лише з письмового дозволу державного обвинувача і тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.
Стаття 218. Огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією
1. Ексгумація трупа здійснюється за постановою державного обвинувача. Виконання постанови покладається на службових осіб органів місцевого самоврядування.
2. Труп виймається з місця поховання в присутності судово-медичного експерта та оглядається з додержанням правил, передбачених статтею 217 цього Кодексу. Після проведення ексгумації і необхідного дослідження поховання здійснюється в тому ж місці з приведенням могили в попередній стан.
3. Під час ексгумації судово-медичним експертом можуть бути вилучені зразки тканини та органів або частини трупа, необхідні для проведення експертних досліджень.
4. У разі потреби труп може бути доставлений до відповідного експертного закладу для проведення експертизи.
5. Під час ексгумації трупа з поховання можуть бути вилучені речі, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
6. Про проведену слідчу (розшукову) дію складається протокол, у якому зазначається все, що було виявлено, у тій послідовності, у якій це відбувалося, і в тому вигляді, у якому спостерігалося під час слідчої (розшукової) дії. Якщо під час ексгумації вилучалися речі та об’єкти для дослідження, це зазначається в протоколі. До протоколу додаються матеріали вимірювання, фотографування, аудіо - або відеозапису, плани, схеми, графічні зображення, відбитки і зліпки.
Стаття 219. Слідчий експеримент
1. З метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, державний обвинувач мають право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
2. У разі потреби слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, аудіо - або відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.
3. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
4. Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров’я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їх честь і гідність, не заподіюється шкода зазначеним особам.
5. Про проведення слідчого експерименту слідчий, державний обвинувач складають протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно описуються умови і результати слідчого експерименту.
Стаття 220. Освідування особи
1. Слідчий, державний обвинувач проводять освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на його тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.
2. Освідування проводиться на підставі постанови державного обвинувача та за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідування, яке потребує оголення освідуваної особи, проводиться особами тієї ж статі, за винятком коли воно проводиться лікарем і за згодою особи, яка освідується.
Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред’являється постанова державного обвинувача. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а у разі її відмови, освідування проводиться примусово.
3. Під час освідування не допускаються дії, які принижують
честь і гідність особи або небезпечні для її здоров’я. У разі потреби фіксується наявність чи відсутність на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи шляхом застосування інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.
4. Про проведення освідування складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Особі, освідування якої проводилось примусово, надається копія протоколу освідування.
Стаття 221. Підстави для проведення експертизи
1. Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.
2. Державний обвинувач зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо:
1) встановлення причин смерті;
2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;
3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;
4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;
5) вирішення питання про необхідність примусового лікування особи, яка притягається до кримінальної відповідальності чи вжиття заходів захисту здоров’я осіб, які спілкуються з нею під час досудового провадження, від хвороби, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Стаття 222. Порядок залучення експерта
1. Сторони кримінального провадження мають право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, в тому числі обов’язкової, під час кримінального провадження.
Стаття 223. Відбір зразків для експертизи
1. У разі коли необхідно отримати зразки для проведення експертизи, вони відбираються стороною, яка звернулася за проведенням експертизи.
2. Порядок відбору зразків з речей і документів установлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (статті 146—152 цього Кодексу).
3. Відбір біологічних зразків в особи здійснюється за правилами, встановленими статтею 220 цього Кодексу.
Глава 19. Негласні слідчі (розшукові) дії
§ 1. Загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії
Стаття 224. Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій
1. Негласні слідчі (розшукові) дії є різновидом слідчих (розшукових) дій, відомості про умови, порядок та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у разі коли відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.
2. Рішення про проведення негласних слідчих (розшукові) дій приймають слідчий, державний обвинувач, а у випадках, передбачених цим Кодексом, — слідчий суддя за клопотанням державного обвинувача. Слідчий зобов’язаний повідомити державному обвинувачеві про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Державний обвинувач має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
3. Проводити негласні слідчі (розшукові) дії мають право державний обвинувач і слідчий. За рішенням зазначених осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.
4. Виключно державний обвинувач має право прийняти рішення про проведення таких негласних слідчих (розшукові) дій:
1) спостереження за особою, річчю або місцем;
2) аудіо - або відеоконтроль місця;
3) контроль за вчиненням злочину;
4) виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
5. У рішенні про проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазначається строк її проведення. Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовженим за рішенням державного обвинувача, а в окремих випадках — ухвалою суду.
Стаття 225. Розгляд клопотання про дозвіл на проведення
негласної слідчої (розшукової) дії
1. Слідчий суддя зобов’язаний розглянути за участю державного обвинувача клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання.
2. Слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо державний обвинувач доведе наявність підстав для переконання за більшою вірогідністю, що:
1) вчинений тяжкий або особливо тяжкий злочин;
2) під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути отримана інформація, яка самостійно або в сукупності з іншими відомостями може мати істотне значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.
3. Ухвала суду про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом. Крім того, ухвала суду про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити відомості про:
1) державного обвинувача, який звернувся з клопотанням;
2) кримінальне правопорушення, у зв’язку з досудовим розслідуванням якого постановляється ухвала;
3) дату постановлення ухвали;
4) особу (осіб), яка є об’єктом негласної слідчої (розшукової) дії;
5) вид негласної слідчої (розшукової) дії;
6) строк дії ухвали.
Стаття 226. Строк дії ухвали суду про дозвіл на проведення
негласної слідчої (розшукової) дії
1. Строк дії ухвали суду про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не може перевищувати одного місяця.
2. Якщо державний обвинувач вважає, що проведення негласної слідчої (розшукової) дії слід продовжити, він має право звернутися до слідчого судді щодо прийняття нової ухвали згідно з вимогами статті 225 цього Кодексу.
3. Крім відомостей, зазначених у статті 225 цього Кодексу, державний обвинувач повинен надати додаткові відомості, які дають підстави для продовження негласної слідчої (розшукової) дії, в тому числі відомості, отримані в результаті проведення попередньої негласної слідчої (розшукової) дії.
4. Загальний строк, протягом якого може тривати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, не може перевищувати шести місяців.
5. Державний обвинувач має право прийняти рішення про припинення виконання ухвали про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо у цьому відпала необхідність.
Стаття 227. Проведення негласної слідчої (розшукової)
дії без ухвали суду
1. У виняткових випадках негласна слідча (розшукова) дія може проводитися без ухвали суду за рішенням державного обвинувача. У такому разі державний обвинувач зобов’язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.
2. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 225 цього Кодексу.
3. Здійснення будь-яких заходів з проведення негласної слідчої (розшукової) дії негайно припиняється, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Отримана в результаті такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація, повинна бути знищена в порядку, передбаченому статтею 237 цього Кодексу.
Стаття 228. Вимоги до постанови слідчого, державного обвинувача
про проведення негласної слідчої (розшукової) дії
1. Постанова слідчого, державного обвинувача про проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити:
1) посилання на конкретне досудове розслідування, в якому проводитиметься відповідна негласна слідча (розшукова) дія;
2) відомості про особу, місце або річ, щодо яких проводитиметься негласна слідча (розшукова) дія;
3) відомості про початок, тривалість і мету негласної слідчої (розшукової) дії;
4) відомості про особу, яка провадитиме негласну слідчу (розшукову) дію;
5) обґрунтування прийнятої постанови.
Стаття 229. Фіксування ходу і результатів негласних слідчих
(розшукових) дій
1. Фіксування ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинне відповідати загальним правилам фіксування кримінального провадження, встановленим цим Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі потреби долучаються додатки.
2. Проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів.
3. Протоколи з додатками про проведення негласних слідчих (розшукових) дій передаються не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій державному обвинувачеві.
4. Державний обвинувач вживає заходів до збереження отриманих в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використати у кримінальному провадженні.
Стаття 230. Повідомлення особам, щодо яких проводилися
негласні слідчі (розшукові) дії
1. Особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник повинні бути повідомлені державним обвинувачем або за його дорученням слідчим про проведення таких дій.
2. Конкретний час повідомлення визначається з урахуванням наявності чи відсутності загрози для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Про факт проведення і результати негласної слідчої (розшукової) дії особи, зазначені в частині першій цієї статті, повідомляються протягом шести місяців після її припинення, але не пізніше дня звернення до суду з обвинувальним актом.
Стаття 231. Заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті
проведення негласних слідчих (розшукових) дій
1. Відомості про умови, порядок, методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, осіб, які їх проводять, а також інформація, отримана під час їх проведення, не підлягають розголошенню особами, яким це стало відомо в результаті ознайомлення з матеріалами в порядку, передбаченому статтею 260 цього Кодексу.
2. Якщо протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій містять інформацію щодо приватного життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право ознайомлюватися з протоколами, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб.
3. Виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій не допускається.
Стаття 232. Заходи щодо захисту інформації, яка не використовується
у кримінальному провадженні
1. Речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які державний обвинувач не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення.
2. Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті речей та документів для цілей, не пов’язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження.
Стаття 233. Використання результатів негласних слідчих
(розшукових) дій у доказуванні
1. Протоколи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо - або відеозаписи, фотознімки, інші матеріали, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі та документи, або їх копії, можуть використовуватися у доказуванні в суді на тих же підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.
2. Особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії, або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки у суді. Допит цих осіб за рішенням суду може відбуватись із збереженням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом.
3. У разі використання для доказування результатів негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути допитані особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії. Ці особи повідомляються про проведення щодо них негласних слідчих (розшукових) дій в строки, передбачені статтею 227 цього Кодексу, і в тому обсязі, який зачіпає їх права, свободи чи інтереси.
Стаття 234. Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях або передання інформації
1. Інформація про приватне життя осіб, зібрана шляхом проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки за рішенням суду.
2. Інформація, одержана внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передається тільки через державного обвинувача, який давав згоду на їх проведення, приймав рішення про їх проведення або звертався до суду з клопотанням про їх проведення.
§ 2. Втручання у приватне спілкування
Стаття 235. Загальні положення про втручання у приватне спілкування
1. Ніхто не може втручатися у приватне спілкування без ухвали суду, за винятком випадків, передбачених статтею 227 цього Кодексу.
2. Державний обвинувач зобов’язаний звернутися до слідчого судді, суду з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому статтями 225—227 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.
У разі постановлення слідчим суддею ухвали про відмову у втручанні у приватне спілкування нове клопотання може бути подане державним обвинувачем лише з новими відомостями.
3. Спілкуванням є передача інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв’язку будь-якого типу. Спілкування вважається приватним, якщо інформація передається та зберігається за умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб.
4. Втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, коли учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є:
1) аудіоконтроль особи;
2) арешт, огляд і виймання кореспонденції;
3) контроль засобів зв’язку;
4) контроль відомостей в електронній інформаційній системі.
Не є втручанням у спілкування доступ до інформації, яку отримує особа, що не є учасником спілкування, внаслідок умисних або ненавмисних дій чи бездіяльності учасника спілкування.
5. Втручання у приватне спілкування захисника з підозрюваним заборонене.
Стаття 236. Збереження інформації
1. Якщо державний обвинувач має намір використати під час судового розгляду як доказ інформацію, отриману в результаті втручання у приватне спілкування, або певний її фрагмент, він зобов’язаний забезпечити збереження всієї інформації.
Стаття 237. Знищення інформації
1. Отримана в результаті втручання у приватне спілкування інформація та будь-які її копії, що не мають значення для кримінального провадження, повинні бути знищені.
2. Знищення інформації здійснюється під контролем державного обвинувача.
3. Акт про знищення інформації надається слідчому судді, який постановив ухвалу про дозвіл на втручання в приватне спілкування.
Стаття 238. Аудіоконтроль особи
1. Аудіоконтроль особи є різновидом втручання в приватне спілкування, яке здійснюється без її відома на підставі ухвали суду, якщо є підстави для переконання за більшою вірогідністю, що розмови цієї особи або інші звуки, пов’язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.
2. Аудіоконтроль особи або контроль засобів зв’язку без ухвали суду може бути розпочато на підставі рішення державного обвинувача за таких обставин:
1) якщо особа не користується послугами та засобами операторів зв’язку;
2) особа дала письмову згоду на аудіоконтроль.
3. У випадках, передбачених у пункті 2 частини другої цієї статті, державний обвинувач невідкладно звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді. Слідчий суддя зобов’язаний протягом двадцяти чотирьох годин з початку вчинення таких дій розглянути клопотання державного обвинувача і постановити відповідну ухвалу.
Стаття 239. Накладення арешту на кореспонденцію
1. Накладення арешту на кореспонденцію особи без її відома проводиться у виняткових випадках на підставі ухвали суду, постановленої в порядку, передбаченому для надання дозволу про втручання у приватне спілкування.
2. Арешт на кореспонденцію накладається, якщо під час досудового розслідування є підстави для переконання за більшою вірогідністю, що поштово-телеграфна кореспонденція певної особи іншим особам або інших осіб їй може містити відомості про обставини, що мають значення для досудового розслідування, або речі і документи, що мають істотне значення для досудового розслідування.
3. Накладення арешту на кореспонденцію надає право слідчому, державному обвинувачу проводити огляд і виїмку цієї кореспонденції.
4. Кореспонденцією, передбаченою цією статтею, є листи усіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, інші матеріальні носії передання інформації між особами.
5. Після закінчення строку, визначеного в ухвалі суду, накладений на кореспонденцію арешт вважається скасованим.
Стаття 240. Огляд і виїмка кореспонденції
1. Огляд затриманої кореспонденції проводиться в установі зв’язку, якій доручено здійснювати контроль і затримувати цю кореспонденцію, за участю представника цієї установи, а у разі необхідності — за участю спеціаліста. У присутності зазначених осіб слідчий, державний обвинувач вирішують питання про відкриття і оглядають затриману кореспонденцію.
2. У разі виявлення у кореспонденції речей (у тому числі речовин), документів, що мають значення для певного досудового розслідування, слідчий, державний обвинувач в межах, визначених ухвалою суду, проводять виїмку відповідної кореспонденції або обмежуються зняттям копій чи отриманням зразків з відповідних відправлень. Зняття копій чи отримання зразків здійснюється з метою збереження конфіденційності накладення арешту на кореспонденцію. У разі потреби особою, яка проводить огляд поштово-телеграфної кореспонденції, може бути прийняте рішення про нанесення на виявлені речі і документи спеціальних позначок, обладнання їх технічними засобами контролю, заміни речей і речовин, що становлять загрозу для оточуючих чи заборонені у вільному обігу, на їх безпечні аналоги.
3. У разі відсутності речей чи документів, які мають значення для досудового розслідування, слідчий, державний обвинувач дають вказівку про вручення оглянутої кореспонденції адресату.
4. Про кожен випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. У протоколі обов’язково зазначається, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що повинне бути доставлено адресату або тимчасово затримано, з яких відправлень знято копії чи отримані зразки, та проведення інших дій, передбачених частиною другою цієї статті.
5. Керівники та працівники установ зв’язку зобов’язані сприяти проведенню негласної слідчої (розшукової) дії і не розголошувати факт її проведення чи одержану інформацію.
Стаття 241. Контроль засобів зв’язку
1. Контроль засобів зв’язку є різновидом втручання у приватне спілкування, яке здійснюється без відома осіб, що використовують такі засоби для обміну інформацією, якщо в ході контролю можна встановити обставини, які мають значення для досудового розслідування.
2. В ухвалі суду про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому разі додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки засобу зв’язку, на якому може здійснюватися втручання у приватне спілкування.
3. Контроль засобів зв’язку полягає у проведенні із застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації інформації, яка має значення для досудового розслідування, а також одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв’язку.
4. Керівник установи, на яку покладається обов’язок контролювати засоби зв’язку, щодобово повідомляє слідчому, державному обвинувачу про факт фіксації інформації і здійснює необхідні заходи щодо нерозголошення одержаної інформації та збереження її у незмінному вигляді. Керівники та працівники операторів телекомунікаційного зв’язку зобов’язані сприяти проведенню дій із контролю засобів зв’язку і не розголошувати факт здійснення контролю засобів зв’язку чи отриману інформацію.
5. У невідкладних випадках контроль засобів зв’язку може бути розпочато на підставі рішення державного обвинувача з одночасним невідкладним зверненням з відповідним клопотанням до слідчого судді. Слідчий суддя зобов’язаний протягом двадцяти чотирьох годин з початку вчинення таких дій розглянути клопотання.
6. У разі прийняття ухвали про відмову у наданні дозволу на контроль засобів зв’язку проведення таких дій повинне бути негайно припинено, а вся одержана інформація — негайно знищена.
Стаття 242. Контроль відомостей в електронній інформаційній системі
1. Пошук, виявлення і фіксація відомостей, що містяться в електронній інформаційній системі або її частині, доступ до електронної інформаційної системи або її частини, а також отримання таких відомостей без відома її власника, володільця або утримувача може здійснюватися, якщо є відомості про наявність інформації в електронній інформаційній системі або її частині, що має значення для певного досудового розслідування.
2. В ухвалі суду про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому разі додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки порталу, на якому може здійснюватися втручання у приватне спілкування.
Стаття 243. Фіксація та збереження інформації, одержаної з каналів зв’язку за допомогою технічних засобів та в результаті контролю електронної інформаційної системи
1. Зміст інформації, що передається через засоби зв’язку, над якими здійснюється контроль, зазначається у протоколі про проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій. У разі виявлення в інформації відомостей, що мають значення для конкретного досудового розслідування, в протоколі відтворюється відповідна її частина, після чого державний обвинувач вживає заходів для збереження знятої інформації.
2. Зміст інформації, одержаної в результаті здійснення контролю за інформаційною системою або її частиною, фіксується на відповідному носієві особою, яка здійснювала контроль та зобов’язана забезпечити обробку, збереження або передачу інформації.
Стаття 244. Дослідження інформації, одержаної під час застосування технічних засобів
1. Дослідження інформації, одержаної під час застосування технічних засобів, у разі необхідності здійснюється за участю спеціаліста. Слідчий, державний обвинувач вивчають зміст одержаної інформації, про що складається протокол. У разі виявлення відомостей, що мають значення для досудового розслідування і судового розгляду, у протоколі відтворюється відповідна частина інформації, після чого державний обвинувач вживає заходів для збереження одержаної інформації.
2. Застосування під час негласних слідчих (розшукових) дій технічних засобів одержання інформації припиняється після закінчення строку, встановленого ухвалою суду для проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій, або за рішенням державного обвинувача.
3. Технічні засоби, що застосовувалися під час проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій, а також первинні носії одержаної інформації, повинні зберігатися до набрання законної сили вироком суду.
4. Носії інформації та технічні засоби, за допомогою яких одержано інформацію, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів у порядку, передбаченому цим Кодексом.
§ 3. Інші види негласних слідчих (розшукових) дій
Стаття 245. Обстеження публічно недоступних місць, житла
чи іншого володіння особи
1. Слідчий, державний обвинувач мають право особисто або за допомогою технічних засобів таємно проникнути до публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи. Під час проникнення до зазначених місць проводиться їх обстеження з метою:
1) виявлення і фіксації слідів вчинення кримінального правопорушення, речей і документів, що мають значення для досудового розслідування, їх дослідження та/або вилучення;
2) виявлення осіб, які розшукуються;
3) виготовлення і вилучення копій чи зразків зазначених речей і документів;
4) встановлення інших відомостей, що мають значення для досудового розслідування.
2. У цій главі публічно недоступним місцем слід вважати місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або розпорядника.
3. Таємне проникнення до публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи і їх обстеження з метою, передбаченою у частині першій цієї статті, проводиться на підставі ухвали суду, постановленої в порядку, передбаченому у статтях 225—227 цього Кодексу.
4. За виняткових обставин проникнення до публічно недоступного місця може бути здійснене без ухвали суду, але з обов’язковим клопотанням державного обвинувача про це протягом двадцяти чотирьох годин після проникнення і наступним його розглядом слідчим суддею.
Стаття 246. Спостереження за особою, річчю або місцем
1. Для пошуку, фіксації і перевірки під час досудового розслідування відомостей про особу та її поведінку або тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця може проводитися візуальне спостереження за зазначеними об’єктами, або візуальне спостереження з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження.
За результатами спостереження складається звіт, до якого долучаються отримані фотографії та/або відеозапис.
Стаття 247. Аудіоконтроль або відеоконтроль місця
1. Аудіоконтроль або відеоконтроль місця полягає у здійсненні прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіозапису чи відеозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для досудового розслідування.
Стаття 248. Контроль за вчиненням злочину
1. Контроль за вчиненням тяжкого або особливо тяжкого злочину може здійснюватися у таких формах:
1) контрольована поставка;
2) контрольована закупка;
3) спеціальний слідчий експеримент;
4) імітування обстановки злочину слідчим.
2. Контроль за вчиненням злочину не здійснюється, якщо внаслідок таких дій неможливо повністю запобігти:
1) загрозі життю і здоров’ю особи (людей);
2) поширенню речовин, небезпечних для життя багатьох людей;
3) втечі осіб, які вчинили тяжкі чи особливо тяжкі злочини;
4) екологічній або техногенній катастрофі;
5) незворотній втраті предмета злочину або майна.
3. Під час підготовки та здійснення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якщо би слідчий цьому не сприяв, або з цією ж метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті у такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
4. Про результати контролю за вчиненням злочину складається звіт, до якого додаються речі і документи, отримані в ході проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності контрольованої особи.
5. Контроль за вчиненням злочину щодо незаконного переміщення через територію Україну транзитом, ввіз до України або вивіз за межі України речей, вилучених з вільного обігу, або інших речей чи документів може бути здійснений у порядку, передбаченому законодавством, за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України.
6. Державний обвинувач у своєму рішенні про здійснення контролю за вчиненням злочину, крім відомостей, передбачених у статті 228 цього Кодексу, зобов’язаний:
1) викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину;
2) зазначити про застосування спеціальних імітаційних засобів.
7. Якщо у разі здійснення контролю за вчиненням злочину виникає необхідність тимчасового обмеження конституційних прав особи, вони повинні здійснюватися у межах, які допускаються Конституцією України, на підставі рішення суду згідно з вимогами цього Кодексу.
Стаття 249. Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
1. Під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів можуть бути отримані відомості, речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, або учасниками такої групи чи організації, які на конфіденційній основі співпрацюють з органами досудового розслідування.
2. Виконання зазначеними особами спеціального завдання як негласної слідчої (розшукової) дії здійснюється за рішенням державного обвинувача із збереженням у таємниці достовірних відомостей щодо їх справжньої особистості.
3. Державний обвинувач у своєму рішенні про виконання спеціального завдання як негласної слідчої (розшукової) дії, крім відомостей, передбачених у статті 228 цього Кодексу, зобов’язаний:
1) обґрунтувати межі спеціального завдання;
2) зазначити про використання спеціальних несправжніх (імітаційних) засобів.
4. Виконання спеціального завдання не може перевищувати шість місяців, а в разі необхідності — строк його виконання продовжується державним обвинувачем на строк, який не перевищує строку досудового розслідування.
Стаття 250. Засоби, що використовуються під час контролю за вчиненням злочину, та під час виконання спеціального завдання
1. Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених статтями 248 і 249 цього Кодексу, або інших негласних слідчих (розшукових) дій в процесі контролю за злочинною організацією за рішенням державного обвинувача можуть бути використані заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби. З цією метою допускається виготовлення та використання спеціально виготовлених речей і документів, створення та використання спеціально утворених суб’єктів господарювання. Використання заздалегідь ідентифікованих або несправжніх (імітаційних) засобів з іншою метою забороняється.
2. Виготовлення несправжніх (імітаційних) засобів для проведення конкретних негласних слідчих (розшукових) дій оформляється відповідним протоколом. Застосування таких засобів без рішення державного обвинувача можливо у виняткових випадках з обов’язковим повідомленням про це державному обвинувачеві не пізніше двадцяти чотирьох годин після проведення негласної слідчої (розшукової) дії.
3. У разі необхідності розкриття до завершення досудового розслідування справжніх відомостей щодо спеціально утворених суб’єктів господарювання або щодо особи, яка діє без розкриття своєї ідентичності, про це повідомляється органові, співробітником якого є особа, яка таким способом проводить негласні слідчі (розшукові) дії, та державний обвинувач, який прийняв рішення про використання таких засобів у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Рішення про розкриття справжніх відомостей про зазначену особу, обставини виготовлення речей чи документів або утворення спеціального суб’єкта господарювання приймається державним обвинувачем.
4. Несправжні (імітаційні) засоби, застосовані під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії, використовуються в процесі доказування у вигляді первинних засобів чи знарядь вчинення злочину, за винятком випадків, коли суд встановить порушення вимог цього Кодексу під час проведення відповідної негласної слідчої (розшукової) дії.
Стаття 251. Негласне отримання зразків, необхідних для
порівняльного дослідження
1. Негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, може бути здійснено за виняткових обставин.
2. Негласне отримання зразків здійснюється на підставі ухвали суду, постановленої за клопотанням державного обвинувача в порядку, передбаченому у статтях 225—227 цього Кодексу.
3. У клопотанні державного обвинувача про надання дозволу на негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, та в ухвалі суду додатково зазначаються відомості про конкретні зразки, які планується одержати.
4. Повторне отримання зразків здійснюється відкрито згідно з правилами цього Кодексу, якщо втрачається необхідність зберігати таємницю щодо факту дослідження попередніх зразків, одержаних негласно.
Стаття 252. Використання конфіденційного співробітництва
1. Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право використовувати інформацію, одержану в результаті конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати таких осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодексом.
2. Забороняється залучати до конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій неповнолітніх та категорії осіб, професійна діяльність яких пов’язана із збереженням професійної таємниці, а саме: адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів, — якщо таке співробітництво буде пов’язане з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру.
Глава 20. Повідомлення про підозру
Стаття 253. Випадки повідомлення про підозру
1. Повідомлення про підозру обов’язково здійснюється у разі:
1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;
2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;
3) наявності достатніх відомостей підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення.
2. У випадках, передбачених у пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті, слідчий, державний обвинувач або інша уповноважена службова особа (службова особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов’язані невідкладно повідомити підозрюваному про такі його права:
1) мати захисника і побачення з ним з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, до першого та перед кожним наступним опитуванням, на присутність захисника під час опитувань, а за відсутності коштів на оплату послуг захисника — скористатися послугами захисника за рахунок держави;
2) не говорити нічого з приводу підозри проти нього або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;
3) на повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших близьких осіб про своє затримання і місце перебування;
4) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, державного обвинувача, суду.
3. Після повідомлення про права слідчий, державний обвинувач або інша уповноважена службова особа на прохання підозрюваного зобов’язані детально роз’яснити кожне із зазначених прав.
Стаття 254. Зміст письмового повідомлення про підозру
1. Письмове повідомлення про підозру складається державним обвинувачем. Воно повинне відповідати вимогам, передбаченим у
статті 108 цього Кодексу, та, крім того, містити такі відомості:
1) зміст підозри;
2) положення закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа;
3) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, зокрема зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру;
4) права підозрюваного.
Стаття 255. Вручення письмового повідомлення про визнання
особи підозрюваним
1. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення державним обвинувачем, а у разі неможливості такого вручення — у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
2. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.
Стаття 256. Зміна повідомлення про підозру
1. У разі виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри державний обвинувач зобов’язаний провести дії, передбачені у статті 254 цього Кодексу.
Глава 21. Закінчення досудового розслідування. Продовження строку досудового розслідування
§ 1. Форми закінчення досудового розслідування
Стаття 257. Загальні положення закінчення досудового розслідування
1. Обвинувачуваний має право на розгляд обвинувачення проти нього в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.
2. Державний обвинувач зобов’язаний у найбільш короткий строк після повідомлення особі про підозру:
1) закрити кримінальне провадження, або
2) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру, або
3) звернутися до слідчого судді із клопотанням про продовження строку досудового розслідування.
Стаття 258. Строк проведення дій із закінчення досудового розслідування
1. Державний обвинувач зобов’язаний провести одну із дій, передбачених у частині другій статті 257 цього Кодексу:
1) протягом чотирнадцяти днів з моменту повідомлення особі про підозру, якщо до підозрюваного застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв’язку з цією підозрою, чи підозрюваним є неповнолітній, або
2) протягом тридцяти днів з моменту повідомлення особі про підозру, якщо до підозрюваного не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв’язку із цією підозрою.
Стаття 259. Закриття кримінального провадження
1. За результатами проведення досудового розслідування кримінальне провадження закривається, якщо:
1) отримані відомості про відсутність події кримінального правопорушення;
2) отримані відомості про відсутність у діянні складу кримінального правопорушення;
3) закінчилися строки давності притягнення до відповідальності за кримінальне правопорушення;
4) вичерпані можливості отримати достатні відомості для доведення винуватості особи у суді;
5) ухвалений акт амністії, яким усувається застосування покарання за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого особа підозрюється;
6) помер підозрюваний, обвинувачуваний, за винятком випадків, коли провадження є необхідним для реабілітації померлого;
7) існує вирок за тим же обвинуваченням, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження з тієї ж підстави.
2. Про закриття кримінального провадження слідчий, державний обвинувач приймають постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Слідчий складає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених у пунктах 1—3 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.
Державний обвинувач складає постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстав, передбачених частиною першою цієї статті.
Закриття кримінального провадження у випадку, передбаченому пунктом 5 частини першої цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений заперечує проти застосування щодо нього амністії. В такому разі судовий розгляд продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Рішення державного обвинувача про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного не є перешкодою для продовження досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення.
4. Копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, державному обвинувачу.
Копія постанови державного обвинувача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику.
5. Якщо обставини, передбачені у пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов’язаний ухвалити виправдальний вирок, а у випадках, передбачених у пунктах 3 і 5 частини першої цієї статті, — обвинувальний вирок із звільненням обвинувачуваного від покарання.
§ 2. Звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру
Стаття 260. Відкриття матеріалів іншій стороні
1. Державний обвинувач не пізніше ніж за п’ять днів до моменту звернення до суду із обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру або одночасно із клопотанням про продовження строку досудового розслідування зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про надання доступу до матеріалів досудового провадження.
2. Державний обвинувач зобов’язаний надати доступ до матеріалів досудового провадження, які є в його розпорядженні, в тому числі будь-які відомості або матеріали, які самі по собі або у сукупності з іншими відомостями або матеріалами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинувачуваного або сприяти пом’якшенню покарання.
3. Державний обвинувач зобов’язаний також надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речі або їх частини, документи або копії з них, приміщення або місця, якщо вони перебувають у володінні або під контролем держави, і державний обвинувач має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.
4. Надання доступу до матеріалів дає можливість робити копії або відображення матеріалів.
5. У документах, які надаються для ознайомлення, можуть бути вилучені відомості, які не будуть розголошені під час судового розгляду. Вилучення повинне бути чітко позначено. За клопотанням сторони суд має право дозволити доступ до відомостей, які були вилучені.
6. Сторона захисту за запитом державного обвинувача зобов’язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речі або їх частини, документи або копії з них, житла чи іншого володіння, якщо вони перебувають у володінні або під контролем сторони захисту, які сторона захисту має намір використати як докази у суді.
Сторона захисту має право не надати державному обвинувачу доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані державним обвинувачем на підтвердження винуватості обвинувачуваного у вчиненні кримінального правопорушення.
7. Сторони кримінального провадження зобов’язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.
8. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Стаття 261. Обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового провадження
1. Обвинувальний акт повинен містити такі відомості:
1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
2) анкетні відомості кожного обвинувачуваного (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада державного обвинувача;
5) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які державний обвинувач вважає встановленими, та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, яке, зокрема, повинне включати посилання на положення закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
6) розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
2. Обвинувальний акт підписується державним обвинувачем із зазначенням дати та місця його складення.
3. До обвинувального акта додається реєстр матеріалів досудового провадження. Надання суду інших документів до моменту проведення підготовчого судового засідання забороняється.
Стаття 262. Клопотання про застосування примусових заходів
виховного чи медичного характеру
1. Клопотання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, крім відомостей, передбачених у статті 261 цього Кодексу, повинне містити інформацію про захід виховного або медичного характеру, який пропонується застосувати.
Стаття 263. Надання копії обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру та реєстру матеріалів досудового провадження
1. Одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру до суду державний обвинувач зобов’язаний подати копію відповідного документа та реєстру матеріалів досудового провадження обвинувачуваному та його захиснику.
§ 3. Продовження строку досудового розслідування
Стаття 264. Клопотання про продовження строку досудового розслідування
1. У клопотанні державного обвинувача про продовження строку досудового розслідування зазначаються:
1) прізвище, ім’я, по батькові підозрюваного;
2) суть повідомленої підозри і правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа;
3) посилання на відомості, якими обґрунтовується підозра;
4) відомості про надання підозрюваному та захиснику доступу до матеріалів досудового провадження, які стосуються обґрунтування продовження строку досудового розслідування;
5) процесуальні дії, які потребують додаткового часу;
6) значення результатів зазначених процесуальних дій для судового розгляду;
7) строк проведення процесуальних дій;
8) обставини, що перешкоджали проведенню процесуальних дій раніше.
2. До клопотання додаються:
1) копії засвідчених матеріалів, якими державний обвинувач обґрунтовує підозру;
2) перелік свідків, яких державний обвинувач вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання.
3. Одночасно з поданням клопотання державний обвинувач повідомляє стороні захисту про відкриття матеріалів в порядку, передбаченому у статті 260 цього Кодексу.
Стаття 265. Розгляд клопотання про продовження строку
досудового розслідування
1. Слідчий суддя призначає час та дату розгляду клопотання про продовження строку досудового розслідування не пізніше ніж через п’ять днів після отримання клопотання державного обвинувача.
2. Слідчий суддя розглядає клопотання про продовження строку досудового розслідування за участю сторін кримінального провадження з дотриманням загальних правил судового розгляду, передбачених цим Кодексом.
3. Перед початком розгляду слідчий суддя зобов’язаний роз’яснити підозрюваному такі його права:
1) мати захисника, на присутність захисника під час розгляду, а за відсутності коштів на оплату послуг захисника — скористатися послугами захисника за рахунок держави;
2) не говорити нічого з приводу повідомленої підозри або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;
3) давати пояснення з приводу повідомленої підозри чи відмовитися давати пояснення.
4. Слідчий суддя зобов’язаний попередити підозрюваного, що будь-які його заяви можуть бути використані проти нього під час судового розгляду.
Стаття 266. Закриття провадження під час розгляду клопотання
про продовження строку досудового розслідування
1. Слідчий суддя закриває кримінальне провадження і скасовує заходи забезпечення кримінального провадження щодо підозрюваного, якщо досліджені під час розгляду обставини недостатні, щоб створити вагоме переконання, що:
1) сталася подія кримінального правопорушення, яка дала підстави для повідомлення про підозру;
2) підозрюваний причетний до такої події кримінального правопорушення;
3) діяння підозрюваного є кримінальним правопорушенням згідно із законом України про кримінальну відповідальність.
2. Під час вирішення питання про наявність достатніх підстав для підозри слідчий суддя не зобов’язаний приймати до уваги заперечення щодо допустимості визнання відомостей доказами.
3. Ухвала суду про закриття кримінального провадження щодо певного підозрюваного не є перешкодою для продовження досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення.
Стаття 267. Відмова у продовженні строку досудового розслідування
1. У разі незакриття кримінального провадження згідно із статтею 266 цього Кодексу слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку досудового розслідування, якщо державний обвинувач не доведе, що:
1) додатковий строк необхідний для отримання пояснень, показань, речей, документів, які можуть бути доказами під час судового розгляду, і об’єктивні обставини заважали отримати ці пояснення, показання, речі, документи раніше, або
2) додатковий строк необхідний для проведення або завершення експертизи, якщо строк такої експертизи обумовлений відповідними методиками дослідження, та
3) зазначені у попередніх пунктах цієї частини дії не могли бути завершені раніше через об’єктивні причини.
Стаття 268. Наслідки відмови у продовженні строку досудового розслідування
1. Після набрання законної сили ухвалою суду про відмову у продовженні строку досудового розслідування державний обвинувач зобов’язаний протягом п’яти днів:
1) закрити кримінальне провадження, або
2) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
Стаття 269. Задоволення клопотання про продовження строку досудового розслідування
1. Якщо слідчий суддя задовольняє клопотання державного обвинувача, він визначає новий строк досудового розслідування. У будь-якому разі слідчий суддя зобов’язаний визначити найкоротший строк, достатній для потреб досудового розслідування, але не більше:
1) шістдесяти днів, якщо особа підозрюється у вчиненні злочину невеликої тяжкості;
2) дев’яноста днів, якщо особа підозрюється у вчиненні злочину середньої тяжкості;
3) ста вісімдесяти днів, якщо особа підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.
2. У разі важкого захворювання підозрюваного, обвинувачуваного, яке перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, зникнення підозрюваного, обвинувачуваного з метою ухилення від кримінальної відповідальності або необхідності виконання процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва під час кримінального провадження протягом продовжених строків досудового розслідування, державний обвинувач має право подати додаткове клопотання про продовження строку досудового розслідування.
Додатково продовжений слідчим суддею строк досудового розслідування в цьому разі закінчується в момент видужання підозрюваного, обвинувачуваного, з’явлення підозрюваного, обвинувачуваного, який перебував у розшуку, завершення необхідних процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.
Додатково продовжений строк досудового розслідування не включається у строки, передбачені у частині першій цієї статті.
Глава 22. Особливості досудового розслідування кримінальних проступків
Стаття 270. Загальні положення досудового розслідування
кримінальних проступків
1. Досудове розслідування кримінальних проступків (дізнання) здійснюється згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.
Стаття 271. Строки досудового розслідування кримінальних проступків
1. Досудове розслідування кримінальних проступків повинне здійснюватися протягом розумних строків, але не більше тридцяти днів з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку.
2. Продовження строків досудового розслідування кримінальних проступків є можливим у загальному порядку. Строк продовження досудового розслідування кримінальних проступків у порядку, передбаченому цим Кодексом, не може перевищувати тридцяти днів.
Стаття 272. Запобіжні заходи під час досудового розслідування кримінальних проступків
1. Під час досудового розслідування кримінальних проступків не допускається застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Стаття 273. Слідчі (розшукові) дії під час досудового розслідування кримінальних проступків
1. Для досудового розслідування кримінальних проступків дозволяється проводити всі слідчі (розшукові) дії, передбачені цим Кодексом, крім негласних слідчих (розшукових) дій.
Стаття 274. Порядок повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку
1. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку складається слідчим і підлягає затвердженню державним обвинувачем.
Стаття 275. Особливості закінчення досудового розслідування кримінальних проступків
1. Закінчення досудового розслідування кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею.
2. Слідчий зобов’язаний у найкоротший строк, але не пізніше двадцяти п’яти днів після повідомлення особі про підозру, подати на затвердження державному обвинувачу:
1) проект рішення про закриття кримінального провадження, або
2) обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, або
3) проект клопотання до слідчого судді про продовження строку досудового розслідування з підстав, передбачених цим Кодексом.
У разі необхідності державний обвинувач має право самостійно оформити процесуальні документи, передбачені частиною другою цієї статті.
3. Державний обвинувач зобов’язаний до спливу тридцятиденного строку після повідомлення особі про підозру:
1) прийняти рішення про закриття кримінального провадження або
2) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру, або
3) подати клопотання до слідчого судді про продовження строку досудового розслідування з підстав, передбачених цим Кодексом.
4. Відкриття матеріалів досудового провадження іншій стороні здійснюється слідчим в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Глава 23. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового провадження
§ 1. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи державного обвинувача під час досудового провадження
Стаття 276. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача, які можуть бути оскаржені під час
досудового провадження
1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача:
1) рішення слідчого про закриття кримінального провадження — заявником, потерпілим;
2) рішення державного обвинувача про закриття кримінального провадження — заявником, потерпілим, підозрюваним;
3) рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача під час застосування заходів безпеки — особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом.
2. Особи, які не є учасниками кримінального провадження, але права, свободи та інтереси яких були порушені рішеннями, діями чи бездіяльністю слідчого чи державного обвинувача під час виконання ухвали слідчого судді, мають право оскаржити їх в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
3. Інші скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача не розглядаються під час досудового провадження і можуть бути предметом судового розгляду під час підготовчого провадження у суді в порядку, визначеному у статтях 307—311 цього Кодексу.
4. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені також рішення, дії чи бездіяльність, передбачені у частині першій цієї статті.
Стаття 277. Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача, її повернення або відмова у відкритті провадження
1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача, передбачені у частині першій статті 276 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності.
2. Скарга, подана після закінчення строків, передбачених у частині першій цієї статті, залишається без розгляду, якщо слідчий суддя, суд за клопотанням особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
3. Скарга повертається, якщо:
1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;
2) скарга не підлягає розгляду у цьому суді.
4. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
5. Слідчий суддя, суд відмовляють у відкритті провадження лише у разі, якщо:
1) скаргу не належить розглядати в порядку кримінального провадження;
2) з приводу спору існує рішення суду, яке набрало законної сили.
6. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
7. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
8. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 278. Правові наслідки подання скарги на рішення, дії чи
бездіяльність слідчого чи державного обвинувача
під час досудового провадження
1. Подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача під час досудового провадження не зупиняє виконання рішення чи проведену дію слідчого, державного обвинувача.
2. Слідчий чи державний обвинувач самостійно може скасувати оскаржуване рішення або припинити його дію.
Стаття 279. Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи
бездіяльність слідчого чи державного обвинувача
під час досудового провадження
1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а скарги на рішення державного обвинувача про закриття кримінального
провадження — суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими у статтях 312—372 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового провадження розглядаються і приймаються відповідні судові рішення протягом сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги.
3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового провадження здійснюється за обов’язковою участю особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи державного обвинувача, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються. Відсутність слідчого чи державного обвинувача не є перешкодою для розгляду скарги.
Стаття 280. Рішення суду за результатами розгляду скарг на
рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача під час досудового провадження
1. За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача приймається судове рішення у формі ухвали згідно з правилами цього Кодексу.
За результатами розгляду скарг на рішення державного обвинувача про закриття кримінального провадження ухвалюється вирок згідно з правилами цього Кодексу.
2. Ухвала суду за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового провадження може бути про:
1) скасування рішення слідчого чи державного обвинувача;
2) наказ припинити дію;
3) наказ вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
3. Ухвала суду за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача не може бути оскаржена, крім ухвал, постановлених за результатами розгляду скарги на рішення слідчого про закриття кримінального провадження.
4. Постановлення ухвали суду за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи державного обвинувача під час досудового провадження не є перешкодою для розгляду відповідних питань під час підготовчого судового засідання.
§ 2. Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового провадження
Стаття 281. Ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню
під час досудового провадження
1. Під час досудового провадження ухвали слідчого судді про тримання особи під вартою, продовження тримання особи під вартою, арешт майна, тимчасове вилучення документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, за відсутності яких фізична особа-підприємець чи юридична особа позбавляються можливостей здійснювати свою діяльність, відсторонення від посади, продовження строку досудового розслідування, відмову у продовженні строку досудового розслідування може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Під час досудового провадження можуть бути також оскаржені ухвали слідчого судді, постановлені за результатами розгляду скарги на рішення слідчого про закриття кримінального провадження.
2. Скарги на інші рішення слідчого судді не розглядаються під час досудового провадження і можуть бути предметом судового розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно із статтями 307—311 цього Кодексу.
Стаття 282. Правові наслідки подання скарги на рішення слідчого
судді під час досудового провадження
1. Подання скарги під час досудового провадження не зупиняє дію ухвали слідчого судді.
Стаття 283. Право на оскарження рішення слідчого судді під час досудового провадження
1. Ухвали слідчого судді, передбачені у статті 281 цього Кодексу, можуть бути оскаржені під час досудового провадження сторонами кримінального провадження.
2. Підставами оскарження під час досудового провадження є неправильне або неповне дослідження обставин, встановлених у досудовому провадженні слідчим суддею, невідповідність висновків слідчого судді, викладених у рішенні, встановленим у досудовому провадженні обставинам, неправильне застосування ним норм процесуального права.
Стаття 284. Порядок і строки оскарження рішення слідчого
судді під час досудового провадження
1. Скарга на рішення слідчого судді подається до уповноваженого суду першої інстанції через суд, слідчий суддя якого ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до уповноваженого суду першої інстанції.
2. Скарга на рішення слідчого судді подається протягом п’яти днів з дня проголошення відповідного рішення. Якщо рішення слідчого судді було ухвалене без виклику особи, яка його оскаржує, строк скарги обчислюється з дня отримання нею копії рішення.
3. Скарга на рішення слідчого судді, подана після закінчення строків, передбачених цією статтею, залишається без розгляду, якщо уповноважений суд першої інстанції за клопотанням особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Стаття 285. Вимоги до скарги на рішення слідчого судді
1. Скарга на рішення слідчого судді подається в письмовій формі.
2. У скарзі на рішення слідчого судді зазначаються:
1) найменування уповноваженого суду першої інстанції;
2) ім’я (найменування), поштова адреса особи, яка подає скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) рішення слідчого судді, що оскаржується;
4) обґрунтування вимог особи, яка подала скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження обставин, неправильне застосування норм процесуального права;
5) вимоги особи, яка подає скаргу, до уповноваженого суду першої інстанції;
6) клопотання особи, яка подає скаргу, про дослідження доказів;
7) перелік матеріалів, які додаються.
3. Якщо особа не бажає брати участь у судовому розгляді, вона зазначає це у скарзі.
4. Скарга підписується особою, яка її подає, або її представником.
5. До скарги додаються її копії та копії доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які брали участь у судовому розгляді під час прийняття рішення слідчим суддею.
6. Підозрюваний, який тримається під вартою, має право додати до скарги лише одну копію матеріалів. Достатня кількість копій матеріалів виготовляється канцелярією суду, слідчий суддя якого постановив оскаржуване рішення.
Стаття 286. Дії суду після одержання скарги на рішення слідчого судді
1. Суд, слідчий суддя якого постановив оскаржуване рішення, після одержання скарги на рішення невідкладно, але не пізніше наступного дня після надходження надсилає її разом із матеріалами розгляду до уповноваженого суду першої інстанції.
2. Скарги, що надійшли після надіслання матеріалів до уповноваженого суду першої інстанції, надсилаються до нього не пізніше наступного дня після їх надходження.
Стаття 287. Прийняття скарги уповноваженим судом першої інстанції
1. Скарзі, що надійшла до уповноваженого суду першої інстанції першою, присвоюється реєстраційний номер у день її надходження до уповноваженого суду першої інстанції. Скарга передається не пізніше наступного дня в порядку черговості судді-доповідачу. Скарги та інші матеріали щодо оскаржуваного рішення, що надійшли пізніше, реєструються за номером, який був наданий першій скарзі.
2. Отримавши скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам статті 285 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття провадження.
Стаття 288. Залишення скарги без руху, її повернення або відмова
у відкритті провадження
1. Суддя-доповідач, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог, передбачених у статті 285 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу.
2. Якщо особа усунула недоліки скарги у строк, встановлений суддею-доповідачем, вона вважається поданою у день первинного її подання до уповноваженого суду першої інстанції.
3. Скарга повертається, якщо:
1) особа не усунула недоліки скарги, яку залишено без руху;
2) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;
3) скарга не підлягає розгляду у цьому уповноваженому суді першої інстанції.
4. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
5. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо:
1) скаргу не належить розглядати в порядку кримінального провадження;
2) з приводу спору існує рішення суду, яке набрало законної сили.
6. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
7. Ухвала про залишення скарги без руху, її повернення або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
8. Залишення скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до уповноваженого суду першої інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 289. Підготовка до судового розгляду
1. Суддя-доповідач протягом трьох днів після відкриття провадження:
1) надсилає копії ухвали про відкриття провадження сторонам кримінального провадження та іншим особам, які подали скарги, разом з копіями скарг, інформацією про їх права та обов’язки;
2) з’ясовує, які обставини визнаються та які заперечуються сторонами кримінального провадження або іншими особами, які подали скарги;
3) пропонує сторонам кримінального провадження та іншим особам, які подали скарги, подати нові матеріали, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, яка подала скаргу;
4) вирішує інші клопотання сторін кримінального провадження або інших осіб, які подали скаргу;
5) вирішує інші питання, необхідні для судового розгляду.
2. Усі судові рішення судді-доповідача під час підготовки до судового розгляду викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються сторонам кримінального провадження та іншим особам, які подали скарги.
3. Після закінчення підготовки до судового розгляду суддя-доповідач оголошує його результати колегії суддів, яка постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення судового розгляду.
Стаття 290. Заперечення на скаргу
1. Сторони кримінального провадження мають право подати до уповноваженого суду першої інстанції заперечення на скаргу в письмовій формі протягом встановленого ним строку, але не більше трьох днів.
2. Заперечення на скаргу містить:
1) найменування уповноваженого суду першої інстанції;
2) ім’я (найменування), поштову адресу особи, яка подає заперечення на скаргу, а також номер засобу зв’язку, адресу електронної пошти, якщо такі є;
3) номер кримінального провадження в уповноваженому суді першої інстанції, якщо він повідомлений;
4) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог скарги;
5) у разі необхідності — клопотання особи, яка подає заперечення на скаргу;
6) перелік матеріалів, які додаються.
3. У запереченні на скаргу зазначається, чи бажає особа взяти участь у судовому розгляді.
4. Заперечення на скаргу підписується особою, яка його подає.
Стаття 291. Приєднання до скарги
1. Особи, щодо яких слідчий суддя вирішив питання про права, свободи, інтереси чи обов’язки, у будь-який час до закінчення судового розгляду мають право приєднатися до скарги сторони кримінального провадження чи іншої особи, підтримавши її вимоги.
Стаття 292. Відмова від скарги, зміна скарги
1. Особа, яка подала скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення судового розгляду.
2. Якщо рішення слідчого судді не були оскаржені іншими особами або в разі відсутності заперечень інших осіб, які подали скаргу чи приєдналися до неї, проти закриття провадження у зв’язку з відмовою від скарги, уповноважений суд першої інстанції своєю ухвалою закриває провадження.
3. До початку судового розгляду особа, яка подала скаргу, має право змінити її. У такому разі уповноважений суд першої інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь у судовому розгляді, надає їм час, необхідний для вивчення зміненої скарги і подання заперечень.
Стаття 293. Межі перегляду уповноваженим судом першої інстанції
1. Уповноважений суд першої інстанції переглядає рішення слідчого судді в межах скарги.
2. За клопотанням сторони кримінального провадження уповноважений суд першої інстанції має право повторно дослідити докази, які досліджено слідчим суддею з порушеннями або не повністю, а також дослідити відомості як докази, які не досліджувалися слідчим суддею, якщо про дослідження таких відомостей сторона клопотала.
Стаття 294. Судовий розгляд скарги на рішення слідчого судді
1. Судовий розгляд скарги на рішення слідчого судді здійснюється колегією у складі трьох суддів згідно з правилами здійснення кримінального провадження судом першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
2. Скарга на рішення слідчого судді розглядається і приймається відповідне судове рішення протягом десяти днів з моменту надходження відповідної скарги.
3. Після відкриття судового розгляду і вирішення клопотань сторін суддя-доповідач оголошує зміст оскаржуваного рішення, аргументи учасників судового розгляду в скаргах та запереченнях.
4. Для висловлення доводів, а також у судових дебатах першій надається слово особі, яка подала скаргу. За нею висловлюють доводи і виступають у дебатах особи, які приєдналися до скарги, а потім – інші особи, які беруть участь у судовому розгляді.
5. Неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, не перешкоджає його проведенню. Якщо уповноважений суд першої інстанції визнає обов’язковою участь у судовому засіданні сторін кримінального провадження, а вони не прибули, судовий розгляд відкладається.
6. Після закінчення судового розгляду колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.
Стаття 295. Письмове провадження
1. Уповноважений суд першої інстанції має право ухвалити рішення за результатами письмового провадження, якщо сторони кримінального провадження заявили клопотання про здійснення кримінального провадження за їх відсутності.
2. Якщо під час письмового провадження уповноважений суд першої інстанції дійде висновку про те, що необхідно провести судовий розгляд, він призначає такий розгляд.
3. Якщо судовий розгляд не проводився, копія рішення уповноваженого суду першої інстанції надсилається сторонам кримінального провадження протягом трьох днів з моменту його проголошення.
Стаття 296. Повноваження уповноваженого суду першої інстанції
за результатами розгляду скарги на рішення слідчого судді
1. За результатами розгляду за скаргою на рішення слідчого судді уповноважений суд першої інстанції має право:
1) залишити оскаржуване рішення без змін;
2) скасувати оскаржуване рішення і постановити нове рішення.
Стаття 297. Підстави для залишення чинним судового рішення
1. Уповноважений суд першої інстанції залишає рішення слідчого судді без змін, якщо визнає, що він правильно встановив обставини і ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
Стаття 298. Підстави для скасування судового рішення
та ухвалення нового рішення
1. Підставами для скасування рішення слідчого судді та ухвалення нового рішення є:
1) неправильність чи неповнота дослідження судом обставин, встановлена під час досудового провадження;
2) невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, встановленим під час досудового провадження обставинам;
3) неправильне застосування норм процесуального права;
4) існування певних обставин, які викликають сумнів щодо неупередженості слідчого судді;
5) ухвалення чи підписання судового рішення не тим слідчим суддею, який здійснював розгляд.
Стаття 299. Судові рішення уповноваженого суду першої інстанції
1. За результатами розгляду скарги на рішення слідчого судді уповноважений суд першої інстанції постановляє ухвалу.
2. Судові рішення уповноваженого суду першої інстанції постановляються, проголошуються, видаються або надсилаються учасникам кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 300. Зміст ухвали уповноваженого суду першої інстанції
1. Ухвала уповноваженого суду першої інстанції складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
дати і місця її постановлення;
найменування уповноваженого суду першої інстанції, ініціалів та прізвищ суддів і секретаря судового засідання;
найменування (номера) досудового провадження;
імен (найменувань) сторін кримінального провадження;
2) описової частини із зазначенням:
короткого змісту вимог скарги і рішення слідчого судді;
узагальнених доводів особи, яка подала скаргу;
узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у досудовому провадженні;
встановлених слідчим суддею обставин;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
установлених уповноваженим судом першої інстанції обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів;
мотивів, з яких уповноважений суд першої інстанції виходив під час постановлення ухвали, і положення закону, яким він керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
висновку уповноваженого суду першої інстанції по суті вимог скарги;
строку і порядку набрання ухвалою законної сили.
2. У разі залишення скарги без задоволення в ухвалі зазначається, якими обставинами чи нормами права спростовуються її доводи.
3. У разі скасування або зміни рішення слідчого судді в ухвалі зазначається, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість рішення.
Стаття 301. Набрання законної сили ухвалою уповноваженого
суду першої інстанції
1. Ухвала уповноваженого суду першої інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона не може бути оскаржена в апеляційному, касаційному порядку або за винятковими обставинами.
Стаття 302. Окрема ухвала уповноваженого суду першої інстанції
1. Уповноважений суд першої інстанції має право постановити окрему ухвалу в разі допущення слідчим суддею неправильного застосування норм процесуального права, які не є підставою для зміни або скасування рішення слідчого судді.
Стаття 303. Повернення матеріалів
1. Після закінчення кримінального провадження в уповноваженому суді першої інстанції матеріали не пізніше ніж у семиденний строк надсилаються до місцевого суду, слідчий суддя якого ухвалив оскаржуване рішення.
§ 3. Оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності державного обвинувача
Стаття 304. Рішення, дії чи бездіяльність державного обвинувача,
які можуть оскаржуватися слідчим
1. Під час досудового провадження слідчий, який проводить розслідування певного кримінального правопорушення, має право оскаржувати будь-які рішення, дії чи бездіяльність державного обвинувача, прийняті (вчинені) у відповідному досудовому провадженні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Стаття 305. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного обвинувача
1. Скарга слідчого на рішення, дію чи бездіяльність державного обвинувача повинна подаватися в письмовій формі не пізніше трьох днів з моменту прийняття (вчинення) оскаржуваних рішення, дії чи бездіяльності.
2. Скарга слідчого подається до прокуратури вищого рівня стосовно прокуратури, в якій обіймає посаду державний обвинувач, рішення, дія чи бездіяльність якого оскаржується.
3. Оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності державного обвинувача не зупиняє їх виконання.
Стаття 306. Порядок вирішення скарги на рішення, дії чи
бездіяльність державного обвинувача
1. Службова особа органу прокуратури вищого рівня, до якої надійшла скарга на рішення, дію чи бездіяльність державного обвинувача, зобов’язана вирішити цю скаргу протягом трьох днів з моменту її надходження і надіслати своє рішення слідчому та державному обвинувачу, рішення, дія чи бездіяльність якого оскаржувалася.
2. За результатами розгляду скарги можуть бути прийняті рішення про:
1) залишення рішення чинним (визнання законними вчинених дії чи бездіяльності);
2) зміну рішення;
3) скасування рішення і прийняття нового рішення (визнання незаконними вчинених дії чи бездіяльності і зобов’язання вчинити нову дію).
3. У разі скасування рішення (визнання незаконними вчинених дії чи бездіяльності) службова особа органу прокуратури вищого рівня має право здійснити заміну одного державного обвинувача на іншого з числа службових осіб органів прокуратури того ж рівня в досудовому провадженні, де було прийняте (вчинене) незаконне рішення, дія чи бездіяльність.
4. Рішення службової особи органу прокуратури вищого рівня є остаточним і не підлягає оскарженню до суду, інших органів державної влади, їх службових осіб.
Розділ IV
Судове провадження у першій інстанції
Глава 24. Підготовче провадження
Стаття 307. Підготовка до судового розгляду
1. Після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру суд:
1) перевіряє обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру на відповідність вимогам цього Кодексу;
2) призначає дату підготовчого судового засідання або повертає обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру державному обвинувачу;
3) повідомляє сторонам про дату підготовчого судового засідання.
Стаття 308. Підготовче судове засідання
1. Підготовче судове засідання повинне бути призначене не пізніше п’яти днів з дня надходження до суду обвинувального акта.
2. Підготовче судове засідання відбувається згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для судового розгляду, за участю державного обвинувача, обвинувачуваного, потерпілого, захисника та представника.
3. У підготовчому судовому засіданні суддя має право прийняти такі рішення:
1) затвердити угоди в порядку, передбаченому у статтях 394—401 цього Кодексу;
2) призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.
4. У разі коли суддя вирішив призначити судовий розгляд, а сторони заявили клопотання, передбачені у статті 309 цього Кодексу, він зобов’язаний призначити одне або кілька судових засідань для вирішення досудових клопотань сторін.
Стаття 309. Вирішення питань, пов’язаних з підготовкою
до судового розгляду
1. Якщо суддя не затвердить угоду або під час підготовчого засідання сторони відмовляться від підписання угоди, суддя проводить підготовку до судового розгляду.
2. З метою підготовки до судового розгляду суддя:
1) з’ясовує:
чи підсудне кримінальне провадження цьому суду;
чи немає підстав для закриття кримінального провадження;
питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді;
які обставини сторони визнають такими, що не потребують доведення;
2) розглядає клопотання сторін про:
визнання допустимими або недопустимими певних відомостей;
здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту;
витребування певних речей чи документів;
3) вирішує питання про застосування (продовження застосування) запобіжних заходів до обвинувачуваного;
4) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки до судового розгляду.
3. У разі встановлення непідсудності кримінального провадження суд постановляє ухвалу про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до державного обвинувача.
4. Під час підготовчого судового засідання суддя має право розглянути клопотання сторін щодо обрання, продовження або зміни заходів забезпечення кримінального провадження. Під час розгляду таких клопотань суддя додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Стаття 310. Повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру
або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до державного обвинувача
1. Суддя постановляє ухвалу про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру державному обвинувачу, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.
Стаття 311. Закінчення підготовчого провадження і призначення судового розгляду
1. За відсутності перешкод для судового розгляду суддя постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.
Глава 25. Судовий розгляд
§ 1. Загальні положення судового розгляду
Стаття 312. Строки і загальний порядок судового розгляду
1. Судовий розгляд повинен бути проведений і завершений протягом розумного строку.
2. Судовий розгляд здійснюється у судовому засіданні з викликом сторін.
3. Судове засідання відбувається у спеціально обладнаному
приміщенні — залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть проводитися поза межами приміщення суду.
Стаття 313. Незмінність складу суду
1. Судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. Якщо хто-небудь із суддів позбавлений можливості продовжувати брати участь у засіданні, він повинен бути замінений іншим суддею. Після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадку, передбаченого у статті 314 цього Кодексу.
Стаття 314. Запасний суддя і народний засідатель
1. У кримінальному провадженні, для проведення якого потрібен значний час, повинен бути призначений запасний суддя та/або запасний народний засідатель, які перебувають у залі судового засідання протягом судового розгляду. Про це робиться відмітка у журналі судового засідання.
2. Якщо в ході судового засідання суддю або народного засідателя замінює запасний суддя чи засідатель, судовий розгляд продовжується. Судовий розгляд у цьому разі закінчує суд у новому складі.
Стаття 315. Головуючий у судовому засіданні
1. Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з’ясування обставин під час кримінального провадження, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження.
2. Головуючий у судовому засіданні вживає необхідних заходів для забезпечення у судовому засіданні належного порядку.
Стаття 316. Безперервність судового розгляду
1. Судовий розгляд відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку.
2. Не вважаються порушеннями безперервності судового розгляду випадки відкладення судового засідання у разі:
1) нез’явлення сторін або інших учасників кримінального провадження;
2) підготовки захисту обвинувачуваного від зміненого чи додаткового обвинувачення;
3) підготовки потерпілого для підтримання обвинувачення в суді, якщо державний обвинувач відмовився від його підтримання;
4) проведення дослідження речей за місцем їх знаходження, огляду на місці.
Питання про відкладення судового засідання вирішується судом шляхом постановлення ухвали, яка не може бути оскаржена.
Стаття 317. Наслідки нез’явлення обвинувачуваного
1. Якщо обвинувачуваний, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не з’явиться за викликом у судове засідання без поважних причин, суд відкладає судовий розгляд, призначає дату нового засідання і вживає заходів до забезпечення його з’явлення до суду. Крім того, суд має право постановити ухвалу про привід обвинувачуваного.
Стаття 318. Наслідки нез’явлення державного обвинувача і захисника
1. Якщо у судове засідання не з’явився за повідомленням державний обвинувач або захисник у кримінальному провадженні, в якому участь захисника є обов’язковою, і немає можливості замінити їх іншими особами, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення наступного засідання і вживає заходів до з’явлення їх у наступне судове засідання. Одночасно, якщо причина нез’явлення не є поважною, суд ставить питання перед дисциплінарними органами про відповідальність державного обвинувача, який не з’явився, чи вирішує питання про відповідальність захисника згідно із законом.
2. У разі неможливості подальшої участі державного обвинувача в судовому розгляді він замінюється іншим.
3. Якщо подальша участь у судовому розгляді захисника неможлива, головуючий пропонує обвинувачуваному протягом трьох днів обрати собі іншого захисника. Якщо в кримінальному провадженні, в якому участь захисника є обов’язковою, з’явлення у судове засідання захисника, обраного обвинувачуваним, протягом трьох днів неможливе, суд призначає захисника через систему безоплатної правової допомоги.
4. Державному обвинувачеві та захисникові, які раніше не брали участі у кримінальному провадженні, суд зобов’язаний надати час, достатній для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і підготовки до участі в судовому засіданні.
Стаття 319. Наслідки нез’явлення потерпілого
1. Якщо у судове засідання не з’явився за викликом потерпілий чи його представник, суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, залежно від того, чи можливо за їх відсутності з’ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або його представника або про його відкладення.
Стаття 320. Наслідки нез’явлення свідка, спеціаліста,
перекладача і експерта
1. Якщо в судове засідання не з’явилися за викликом свідок, спеціаліст, перекладач або експерт, суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, після допиту інших присутніх свідків призначає нове судове засідання і вживає заходів для його з’явлення. До свідка, який не з’явився без поважних причин, суд має право застосувати привід.
Одночасно суд вирішує питання про відповідальність зазначених осіб згідно із законом.
Стаття 321. Право перебувати у залі судового засідання
1. Кількість присутніх у залі судового засідання може бути обмежена судовим розпорядником лише у разі недостатності місць у залі засідання.
2. Близькі родичі обвинувачуваного і потерпілого, а також представники засобів масової інформації мають пріоритетне право бути присутніми під час судового засідання.
Стаття 322. Обов’язки присутніх у залі судового засідання
1. Особи, присутні в залі судового засідання, при вході до нього суду та при виході суду повинні встати. Сторони допитують свідків та заявляють клопотання, подають заперечення стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні. Свідки, експерти, спеціалісти дають показання, стоячи на місці, призначеному для свідків. Особи, присутні в залі, заслуховують вирок суду стоячи. Відступ від цих правил допускається з дозволу головуючого в судовому засіданні.
2. Обвинувачуваний перебуває в судовому засіданні поряд із захисником, або на місці захисника — у разі його незалучення до кримінального провадження. Забороняється поміщати обвинувачуваного до стаціонарних чи мобільних загороджень з металу, скла тощо або іншим чином відокремлювати його від присутніх у судовому засіданні.
3. Сторони, учасники кримінального провадження, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов’язані додержуватися в судовому засіданні порядку і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого у судовому засіданні.
4. Сторони, учасники кримінального провадження звертаються до суду “Ваша честь” або “Шановний суд”.
5. Матеріали, речі і документи передаються головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника.
Стаття 323. Заходи до порушників порядку судового засідання
1. Якщо обвинувачуваний порушує порядок у залі судового засідання або не підкоряється розпорядженням головуючого у судовому засіданні, останній попереджає обвинувачуваного про те, що в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено із зали судового засідання. При повторному порушенні порядку судового засідання обвинувачуваного за ухвалою суду можна видалити із зали засідання тимчасово або на весь час судового розгляду. Якщо такий обвинувачуваний не представлений захисником, суд зобов’язаний призначити захисника і надати тому час для підготовки до захисту.
Після повернення до зали засідання обвинувачуваному надається можливість ознайомитися з доказами, які були досліджені, а також з рішеннями, які були ухвалені за його відсутності, та дати пояснення щодо них.
2. У разі невиконання розпорядження головуючого державним обвинувачем чи захисником головуючий робить їм попередження про відповідальність за неповагу до суду. При повторному порушенні порядку у залі судового засідання їх може бути притягнуто до відповідальності, передбаченої законом.
3. У разі невиконання розпорядження головуючого іншими особами, присутніми у судовому засіданні, головуючий робить їм попередження про відповідальність за неповагу до суду. При повторному порушенні порядку у залі судового засідання їх за ухвалою суду може бути видалено із зали судового засідання та притягнуто до відповідальності, передбаченої законом.
Стаття 324. Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді
1. Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинувачуваного.
2. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається за процедурою, передбаченою відповідними положеннями цього Кодексу.
§ 2. Межі судового розгляду
Стаття 325. Визначення меж судового розгляду
1. Судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
2. Під час судового розгляду державний обвинувач може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання обвинувачення.
3. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення.
Стаття 326. Зміна обвинувачення в суді
1. З метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення державний обвинувач має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.
2. Дійшовши до переконання, що обвинувачення необхідно змінити, державний обвинувач складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинувачуваному, його захиснику, представнику, законному представнику, потерпілому та його представнику. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.
3. Суд зобов’язаний роз’яснити обвинувачуваному, що він буде захищатися в судовому засіданні від зміненого обвинувачення, після чого відкласти судовий розгляд не менш як на сім днів для підготовки до захисту проти зміненого обвинувачення. За клопотанням обвинувачуваного цей строк може бути скорочений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується.
Стаття 327. Висунення додаткового обвинувачення
1. У разі отримання відомостей про можливе вчинення обвинувачуваним іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалося, державний обвинувач має право звернутися до суду з обґрунтованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням.
2. У разі задоволення такого клопотання державного обвинувача суд зобов’язаний відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту проти додаткового обвинувачення та виконання державним обвинувачем вимог, передбачених у статтях 253—255,
260—263 цього Кодексу, але не більш як на чотирнадцять днів.
3. Після закінчення встановленого судом строку судове провадження повинне бути розпочате з підготовчого судового засідання. Під час вирішення питань, пов’язаних з підготовкою до судового розгляду, суд зобов’язаний визнати недопустимими додаткові відомості як докази обвинувачення за первісним обвинуваченням, які не були предметом розгляду в попередньому підготовчому судовому засіданні.
Стаття 328. Відмова від підтримання державного обвинувачення
1. У разі відмови державного обвинувача від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий зобов’язаний з’ясувати в потерпілого його бажання підтримувати обвинувачення в суді.
2. У разі висловленої згоди потерпілим на підтримання обвинувачення в суді головуючий надає потерпілому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.
3. Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду.
§ 3. Процедура судового розгляду
Стаття 329. Відкриття судового засідання
1. У призначений для судового розгляду час головуючий відкриває судове засідання і оголошує про розгляд відповідного кримінального провадження.
2. Секретар судового засідання доповідає судові, хто з учасників кримінального провадження, викликаних та повідомлених осіб з’явився в судове засідання, встановлює їх особи, перевіряє повноваження захисників і представників, з’ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не з’явився, і повідомляє причини їх нез’явлення, якщо вони відомі.
Стаття 330. Повідомлення про повне фіксування судового
розгляду технічними засобами
1. Секретар судового засідання повідомляє про здійснення повного фіксування судового розгляду, а також про умови фіксування судового засідання.
Стаття 331. Оголошення складу суду і роз’яснення права відводу
1. Після проведення зазначених дій головуючий оголошує склад суду, прізвища запасних суддів, якщо вони є, прізвища державного обвинувача, потерпілого, обвинувачуваного, захисника, представника, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання, роз’яснює учасникам кримінального провадження право відводу і з’ясовує, чи заявляють вони проти будь-кого відвід.
2. Питання про відвід вирішується судом згідно із статтями 68—76 цього Кодексу.
Стаття 332. Повідомлення про права і обов’язки
1. Судовий розпорядник роздає особам, які беруть участь у судовому розгляді, пам’ятку про їх права та обов’язки, передбачені цим Кодексом.
Стаття 333. Заборона присутності свідків у залі судового засідання
1. Перед початком судового розгляду головуючий дає розпорядження про видалення свідків із залу судового засідання.
2. Судовий розпорядник вживає заходів для того, щоб допитані і недопитані свідки не спілкувалися між собою.
Стаття 334. Початок судового розгляду
1. Після закінчення підготовчих дій головуючий оголошує про початок судового розгляду.
2. Судовий розгляд починається з оголошення державним обвинувачем резолютивної частини обвинувального акта, якщо учасники судового розгляду не заявили клопотання про оголошення обвинувального акта в повному обсязі.
Стаття 335. Роз’яснення обвинувачуваному суті обвинувачення
1. Після оголошення обвинувачення головуючий роз’яснює обвинувачуваному, а коли обвинувачуваних кілька, — кожному з них — суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення і чи бажають вони висловити свої доводи.
Стаття 336. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню,
та порядку їх дослідження
1. Після проведення дій, передбачених у статті 333 цього Кодексу, головуючий з’ясовує думку сторін про те, які докази необхідно дослідити, та про порядок їх дослідження.
Докази сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а сторони захисту — в другу.
2. Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються обвинувачення чи захист або які мають інше значення для кримінального провадження та які належить встановити під час ухвалення судового рішення.
3. Для встановлення обставин, передбачених у частині другій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються сторони, показання свідків, висновки експертів, досліджуються речі і документи.
4. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначається ухвалою суду і в разі необхідності може бути змінений.
5. Суд має право, якщо проти цього не заперечують сторони, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, що ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють сторони зміст таких обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому разі вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Стаття 337. Доводи сторін
1. Суд заслуховує доводи державного обвинувача, обвинувачуваного, захисника, потерпілого, представника.
2. Якщо у судовому розгляді беруть участь захисники і представники, суд за клопотанням обвинувачуваного, потерпілого має право надати право висловлювати доводи тільки їх захиснику або представнику.
3. Якщо сторони висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, чи визнають вони обставини або заперечують проти них, суд має право зажадати від цих осіб конкретної відповіді — “так” чи “ні”.
4. Сторони ставлять питання одна одній у порядку, встановленому головуючим.
Стаття 338. Роз’яснення свідкові, потерпілому його прав та обов’язків
1. Перед допитом свідка, потерпілого головуючий у судовому засіданні встановлює відомості про його особу, відношення до кримінального провадження і стосунки із сторонами, роз’яснює його права та обов’язки, передбачені цим Кодексом, з’ясовує, чи не відмовляється він з підстав, встановлених законом, від давання показань, і під розписку попереджає його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань (крім потерпілого) та завідомо неправдиві показання.
2. Якщо перешкод для допиту свідка, потерпілого не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до такої присяги:
“Я зобов’язуюсь говорити суду правду і лише правду”.
3. Німий свідок, потерпілий складає присягу в письмовій формі, підписуючи текст того ж змісту.
Стаття 339. Допит свідка, потерпілого
1. Суд зобов’язаний контролювати хід допиту свідків, щоб уникнути зайвого витрачання часу, захистити свідків від образи або не допустити порушення правил допиту.
2. Кожний свідок допитується окремо.
3. Свідки, які ще не дали показань, не мають права перебувати у залі судового засідання під час судового розгляду.
4. За клопотанням сторони або самого свідка свідок допитується за відсутності певного допитаного свідка.
5. Свідка обвинувачення першим допитує державний обвинувач, свідка захисту — захисник або, якщо обвинувачуваний взяв захист на
себе, — обвинувачуваний (прямий допит). Під час прямого допиту не дозволяється ставити навідні питання, тобто запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї.
6. Після прямого допиту протилежній стороні надається можливість перехресного допиту свідка. Під час перехресного допиту дозволяється ставити навідні питання. Перехресний допит повинен обмежуватися питаннями, які були з’ясовані під час прямого допиту, і питаннями достовірності показань свідків.
7. Під час допиту свідка сторонами головуючий за протестом сторони має право зняти питання, що не стосуються суті кримінального провадження.
8. Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін чи самого свідка постановляє ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, в тому числі за межами приміщення суду, та забезпечує сторонам можливість ставити питання та слухати відповіді на них. У разі коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.
9. Якщо свідок висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку про те, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від цього свідка конкретної відповіді — “так” чи “ні”.
10. Після допиту свідка головуючий та судді мають право поставити йому питання для уточнення і доповнення відповідей.
11. Свідок, даючи показання, має право користуватися записами, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті.
12. Свідок може бути допитаний повторно у тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони або з ініціативи суду, зокрема, якщо під час судового розгляду виявилося, що свідок може дати показання про обставини, щодо яких він не допитувався. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, експерт, а також суд.
13. Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше вже допитаних свідків для з’ясування причин розбіжності в їх показаннях.
14. Допитаний свідок за вимогою суду може бути залишений в залі судового засідання.
15. Допит потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених у частинах п’ятій—тринадцятій цієї статті.
Стаття 340. Особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого
1. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться у присутності педагога, психолога або законного представника.
2. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність давати правдиві показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.
3. До початку допиту особам, визначеним у частині першій цієї статті, роз’яснюється їх обов’язок бути присутніми під час допиту, а також право заперечувати проти питань та ставити свідкові питання. Головуючий має право відвести поставлене питання.
4. У виняткових випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин, на час допиту свідка, який не досяг шістнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у судовому розгляді. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє їй про показання цього свідка і надає можливість поставити йому питання.
5. Допит малолітнього або неповнолітнього потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених у цій статті.
Стаття 341. Пред’явлення для впізнання
1. Свідкові, потерпілому під час судового розгляду можуть бути пред’явлені для впізнання особа чи річ.
2. Пред’явлення для впізнання проводиться після того, як особа, яка впізнає, під час допиту вкаже на ознаки, за якими вона може впізнати особу чи річ.
3. Під час пред’явлення особи чи речі для впізнання особа, яка впізнає, повинна вказати, чи впізнає вона особу або річ і за якими саме ознаками.
Стаття 342. Допит експерта в суді
1. Висновок експерта надається шляхом допиту експерта в суді.
2. Перед допитом експерта головуючий встановлює його особу та приводить до такої присяги:
“Я, (прізвище, ім’я та по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов’язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості”.
Після цього головуючий під розписку попереджає експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.
3. Експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, першою допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту, — сторона захисту.
4. Експерт має право давати показання у вигляді висновку або думки і наводити відповідні підстави для них, не даючи наперед показання щодо відомостей, на які він спирався. Однак кожна із сторін і суд мають право вимагати під час перехресного допиту від експерта розкрити відомості, на які він спирався.
5. Експерту можуть бути поставлені питання щодо наявності у нього спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (щодо освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), що стосується предмета його експертизи, використаних методик та теоретичних розробок, достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок, надійності принципів та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку, застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження та інші запитання, що стосуються достовірності висновку.
6. Кожна сторона для доведення або спростування достовірності висновку експерта має право подати відомості, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта.
7. Експерт має право користуватися під час відповідей своїми письмовими та іншими матеріалами, які використовувалися під час експертного дослідження.
8. Після допиту письмовий висновок експерта долучається до матеріалів.
Стаття 343. Дослідження речей
1. Речі оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення особам, які беруть участь у кримінальному провадженні, а в разі необхідності — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким подані для ознайомлення речі, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані з річчю та її оглядом.
2. Огляд речей, які не можна доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за місцем їх знаходження.
3. Сторони мають право ставити питання з приводу речей експертам, спеціалістам, свідкам, які їх оглядали.
Стаття 344. Дослідження документів
1. Протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені у судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників кримінального провадження та пред’явлені для ознайомлення сторонам, а в разі необхідності — також свідкам, експертам, спеціалістам чи перекладачам.
2. Сторони мають право ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам з приводу документів.
3. Якщо долучений до матеріалів кримінального провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності або є підробленим, сторона має право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або вимагати проведення експертизи.
Стаття 345. Дослідження звуко - і відеозаписів
1. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в залі судового засідання або в іншому спеціально обладнаному для цього приміщенні з відображенням у журналі судового засідання основних технічних характеристик обладнання та носіїв інформації і зазначенням часу відтворення (демонстрації). Після цього суд заслуховує доводи осіб, які беруть участь у судовому розгляді.
2. У разі необхідності відтворення звукозапису і демонстрації відеозапису вони можуть бути повторені повністю або частково.
3. З метою з’ясування відомостей, що містяться у звуко - і відеозаписах, судом може бути залучено спеціаліста.
4. Заяву про підробку звуко- і відеозаписів суд розглядає в порядку, передбаченому для розгляду заяв про підробку документів.
Стаття 346. Консультації та роз’яснення спеціаліста
1. Під час дослідження доказів суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз’ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань.
2. Спеціалісту можуть бути поставлені питання щодо суті наданих усних консультацій чи письмових роз’яснень. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, а потім інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні. Головуючий у судовому засіданні має право ставити спеціалістові питання в будь-який час дослідження доказів.
Стаття 347. Огляд на місці
1. Суд, визнавши за необхідне оглянути певне місце, проводить огляд за участю сторін, а якщо цього вимагають обставини — за участю свідків, спеціалістів і експертів.
2. Огляд на місці проводиться згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для огляду під час досудового провадження.
3. На місці огляду обвинувачуваному, свідкам, потерпілому, спеціалістам і експертам можуть бути поставлені питання, пов’язані з проведенням огляду.
4. Сторони під час огляду мають право звертати увагу суду на те, що, на їх думку, може мати доказове значення.
5. Проведення огляду і його результати відображаються у протоколі огляду місця та можуть фіксуватися технічними засобами.
Стаття 348. Дії суду під час встановлення у судовому засіданні неосудності чи обмеженої осудності обвинувачуваного
1. Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що обвинувачуваний під час вчинення кримінального правопорушення перебував у стані неосудності чи обмеженої осудності або після цього захворів душевною хворобою, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд постановляє ухвалу про зміну порядку розгляду і продовжує судовий розгляд згідно з правилами, передбаченими главою 35 цього Кодексу.
Стаття 349. Закінчення судового розгляду
1. Після з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження та перевірки їх доказами, головуючий у судовому засіданні надає сторонам можливість дати додаткові доводи.
2. У зв’язку з додатковими доводами сторін суд має право ставити питання сторонам, свідкам, експертам, спеціалістам.
3. Вислухавши додаткові доводи, суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.
Стаття 350. Судові дебати
1. У судових дебатах першою виступає сторона обвинувачення, другою — сторона захисту.
2. Якщо в судовому розгляді брали участь кілька державних обвинувачів, у судових дебатах на їх розсуд має право виступити один державний обвинувач або кожен із них обґрунтовує в промові свою позицію у певній частині обвинувачення.
3. Якщо в судовому розгляді брали участь захисники кількох обвинувачуваних, порядок виступів у судових дебатах визначають вони. У разі відсутності згоди порядок їх виступів встановлює суд.
4. Якщо в судовому розгляді брали участь кілька обвинувачуваних, захисників, представників, порядок їх виступів у судових дебатах встановлює суд.
5. Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися лише на ті докази, які були досліджені у судовому засіданні. Суд не має права обмежувати у часі тривалість судових дебатів. Головуючий має право зупинити виступ учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойного характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.
6. Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить обвинувачуваному.
Стаття 351. Останнє слово обвинувачуваного
1. Після оголошення судових дебатів закінченими суд надає обвинувачуваному останнє слово.
2. Суд не має права обмежувати у часі тривалість останнього слова обвинувачуваного.
3. Ставити запитання обвинувачуваному під час його останнього слова не дозволяється.
Стаття 352. Вихід суду для прийняття рішення про невинуватість
або винуватість обвинувачуваного
1. Після останнього слова обвинувачуваного суд видаляється до нарадчої кімнати для прийняття рішення про невинуватість або винуватість обвинувачуваного, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.
Стаття 353. Таємниця нарадчої кімнати
1. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд.
2. Суд вправі перервати нараду лише для нічного відпочинку. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні.
3. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.
Стаття 354. Відновлення судового розгляду
1. Якщо під час судових дебатів, останнього слова обвинувачуваного або під час наради у разі прийняття рішення про невинуватість або винуватість обвинувачуваного з’ясується, що певні обставини потребують додаткового дослідження, суд із власної ініціативи чи за клопотанням учасників судового розгляду відновлює судовий розгляд.
2. Відновлений судовий розгляд у такому разі здійснюється в межах з’ясування обставин, які викликали його відновлення.
3. Після закінчення відновленого судового розгляду залежно від його результатів суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надає останнє слово обвинувачуваному і виходить до нарадчої кімнати для прийняття рішення про невинуватість або винуватість обвинувачуваного.
Стаття 355. Питання, що вирішуються судом під час ухвалення рішення про невинуватість чи винуватість обвинувачуваного
1. Приймаючи рішення про невинуватість чи винуватість обвинувачуваного, суд зобов’язаний вирішити, чи доведено поза розумним сумнівом, що:
1) мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа;
2) діяння вчинив обвинувачуваний;
3) діяння не визнається кримінальним правопорушенням згідно із статтею (статтями) закону України про кримінальну відповідальність або має склад кримінального правопорушення, передбачений у статті (частині статті) закону України про кримінальну відповідальність;
4) обвинувачуваний підлягає покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.
Стаття 356. Проголошення рішення про невинуватість або
винуватість обвинувачуваного
1. Рішення про невинуватість або винуватість обвинувачуваного проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення.
2. Якщо обвинувачуваний не володіє державною мовою, після проголошення рішення перекладач зачитує його обвинувачуваному рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє.
3. Рішення про невинуватість обвинувачуваного є підставою для ухвалення виправдального вироку.
4. Рішення про винуватість обвинувачуваного є підставою для ухвалення обвинувального вироку і призначення покарання.
Стаття 357. Вирішення питання про поновлення в правах обвинувачуваного
1. Після проголошення рішення про невинуватість обвинувачуваного головуючий виносить на судовий розгляд питання про поновлення його в правах.
2. Головуючий надає можливість сторонам виступити із зазначеного у частині першій цієї статті питання. Захисник обвинувачуваного або обвинувачуваний виступають першими. Головуючий зупиняє сторону, якщо вони торкаються питань, не пов’язаних з поновленням у правах, або інших питань, що підлягають вирішенню під час ухвалення вироку.
3. Після завершення дебатів суд видаляється до нарадчої кімнати для ухвалення виправдального вироку.
Стаття 358. Питання, що вирішуються судом у разі поновлення
у правах обвинувачуваного
1. Прийнявши рішення про невинуватість обвинувачуваного, суд зобов’язаний вирішити такі питання:
1) чи підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна обмеженням прав, свобод чи інтересів особи під час кримінального провадження, і, якщо так, у якому розмірі та в якому порядку;
2) що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речами і документами;
3) розмір здійснених обвинувачуваним і документально підтверджених процесуальних витрат, які відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України.
2. Якщо обвинувачується кілька осіб, суд вирішує питання, визначені у цій статті, окремо щодо кожного з обвинувачуваних.
3. Прийняття або неприйняття судом рішення, визначеного у частині першій цієї статті, не є перешкодою для звернення обвинувачуваного до суду з позовом у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Стаття 359. Вирішення питання про призначення покарання
1. Після проголошення рішення про винуватість обвинувачуваного головуючий виносить на судовий розгляд питання про призначення покарання.
2. Головуючий надає сторонам та потерпілим можливість виступити із зазначеного у частині першій цієї статті питання. Захисник обвинувачуваного або обвинувачуваний виступає останнім. Головуючий зупиняє сторону чи потерпілого, його представника, якщо вони торкаються питань, не пов’язаних з призначенням покарання, або інших питань, що підлягають вирішенню під час ухвалення вироку.
3. Після завершення дебатів суд видаляється до нарадчої кімнати для ухвалення обвинувального вироку.
Стаття 360. Питання, що вирішуються судом під час призначення покарання
1. Прийнявши рішення про винуватість обвинувачуваного, суд зобов’язаний вирішити такі питання:
1) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинувачуваного, і які саме;
2) яка саме міра покарання повинна бути призначена обвинувачуваному і чи повинен він її відбувати;
3) чи підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна потерпілому, і, якщо так, у якому розмірі та в якому порядку;
4) що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речами і документами;
5) на кого повинні бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі;
6) чи слід застосувати до обвинувачуваного примусове лікування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
2. Якщо особа обвинувачується у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, суд вирішує питання, визначені у пунктах 1—6 частини першої цієї статті, окремо щодо кожного такого правопорушення.
3. Якщо обвинувачується кілька осіб, суд вирішує питання, визначені у цій статті, окремо щодо кожного з обвинувачуваних.
Глава 26. Судові рішення
Стаття 361. Види судових рішень
1. Судове рішення, у якому суд вирішує спір щодо законності і обґрунтованості обвинувачення, викладається у формі вироку.
2. Судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.
Стаття 362. Законність і обґрунтованість рішення
1. Судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Стаття 363. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма
1. Суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду.
2. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.
3. У випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.
4. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, вносяться секретарем судового засідання до журналу судового засідання.
5. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх постановлення.
6. Виправлення в судовому рішенні вносяться складом суду, який його ухвалив.
Стаття 364. Зміст ухвали
1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
дати і місця її постановлення;
найменування суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання;
найменування (номера) кримінального провадження;
імен (найменувань) осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
2) описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів;
мотивів, з яких суд виходив під час постановлення ухвали, і положення закону, яким він керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
висновків суду;
строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
2. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.
Стаття 365. Види вироків
1. Виправдальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено поза розумним сумнівом, що:
1) вчинене кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;
2) це кримінальне правопорушення вчинене обвинувачуваним;
3) у діянні обвинувачуваного є склад кримінального правопорушення.
Виправдальний вирок ухвалюється у разі встановлення судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
2. Якщо обвинувачуваний визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.
3. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
4. Вирішення питання про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, вирішується на підставі переконання за більшою вірогідністю.
Стаття 366. Зміст вироку
1. Вирок складається з:
1) вступної частини, в якій зазначається:
дата та місце його ухвалення;
назва суду, склад суду, секретар судового засідання;
найменування (номер) кримінального провадження;
сторони та інші учасники кримінального провадження;
2) описової частини, в якій зазначається:
формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалась особа;
встановлені судом обставини (місце, час, спосіб, наслідки, форма вини і мотив вчинення кримінального правопорушення);
3) мотивувальної частини, в якій зазначається:
встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів;
мотиви, з яких суд виходив під час ухвалення вироку, і положення закону, яким він керувався;
мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання;
обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання;
4) резолютивної частини, в якій зазначається:
рішення про невинуватість або винуватість особи та правової кваліфікації її діяння;
у разі визнання особи виправданою — рішення про відшкодування шкоди, заподіяної обмеженням прав, свобод чи інтересів особи під час кримінального провадження; рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження;
у разі визнання особи винуватою — покарання, призначене за кожним з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом; порядок його відбування або звільнення від покарання чи його відбування, примусового лікування;
рішення про відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому;
рішення про інші майнові стягнення;
рішення про речі і документи;
рішення про відшкодування процесуальних витрат;
рішення про запобіжний захід;
рішення про залік досудового тримання під вартою;
5) заключної частини із зазначенням строку і порядку набрання вироком законної сили та його оскарження, порядок отримання копій вироку та інші відомості.
Стаття 367. Ухвалення судового рішення і окрема думка судді
1. Судове рішення ухвалюється більшістю суддів. Якщо рішення ухвалюється у нарадчій кімнаті, його підписують усі судді.
2. Кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку. Окрема думка судді долучається до судового рішення, але не проголошується у судовому засіданні.
3. Учасникам кримінального провадження надається доступ до окремої думки судді після проголошення судового рішення. У разі надіслання або видачі копії судового рішення до нього додається окрема думка.
Стаття 368. Проголошення судового рішення
1. Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.
2. Особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду.
3. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається особі, яка бере участь у кримінальному провадженні, але не була присутня в судовому засіданні.
4. Після проголошення вироку головуючий роз’яснює обвинувачуваному, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику зміст вироку, а також строк і порядок його оскарження, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинувачуваному, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз’яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
5. Якщо обвинувачуваний не володіє державною мовою, після проголошення вироку перекладач зачитує вирок обвинувачуваному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє.
Стаття 369. Звільнення обвинувачуваного з-під варти
1. Якщо обвинувачуваний тримається під вартою, суд звільняє його
з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання обвинувачуваного, звільнення від відбування покарання, засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також у разі ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.
2. У разі засудження до обмеження волі з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, суд має право звільнити обвинувачуваного з-під варти.
Стаття 370. Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних
і збереження майна обвинувачуваного
1. За наявності в обвинувачуваного неповнолітніх, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов’язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед службою у справах неповнолітніх або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування.
2. Якщо в обвинувачуваного залишилися без нагляду майно і житло, суд зобов’язаний вжити через відповідні органи заходів для їх збереження.
3. Про вжиті заходи повідомляється обвинувачуваний.
Стаття 371. Виправлення описок і очевидних арифметичних
помилок у судовому рішенні
1. Суд має право з власної ініціативи або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
2. Питання про внесення виправлень суд вирішує у судовому засіданні. Сторони повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.
3. Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено.
Стаття 372. Роз’яснення судового рішення
1. Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою сторони чи органу виконання судового рішення ухвалою роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
2. Суд розглядає заяву про роз’яснення судового рішення протягом десяти днів із повідомленням заявнику (особі, яка бере участь у кримінальному провадженні і звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення) та особам, які беруть участь у кримінальному провадженні. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові заяви про роз’яснення рішення.
3. Копія ухвали про роз’яснення судового рішення не пізніше наступного дня після її постановлення надсилається особам, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також заявнику, які не були присутні у судовому засіданні.
4. Ухвалу про роз’яснення судового рішення або відмову у його роз’ясненні може бути оскаржено.
Глава 27. Особливі порядки кримінального провадження в суді першої інстанції
§ 1. Заочне провадження
Стаття 373. Умови проведення заочного провадження
1. У разі нез’явлення у судове засідання особи, обвинувачуваної у вчиненні кримінального проступку на території України, яка виїхала за її межі і ухиляється від з’явлення до суду, суд має право ухвалити заочне рішення на підставі наявних матеріалів, якщо державний обвинувач не заперечує проти цього.
2. У разі обвинувачення кількох осіб заочне провадження можливе щодо тих осіб, які обвинувачуються у вчиненні кримінального проступку та виїхали за межі України і ухиляються від з’явлення до суду. Кримінальне провадження щодо решти обвинувачених здійснюється в загальному порядку.
Стаття 374. Процесуальні дії щодо обвинувачуваної особи за кордоном
1. Державний обвинувач надсилає копію обвинувального акта, а суд копію ухвали у порядку, передбаченому розділом ІХ цього Кодексу, для вручення особі, обвинувачуваній у вчиненні кримінального проступку на території України, яка виїхала за її межі і перебуває на території іншої держави.
Стаття 375. Порядок заочного провадження
1. Заочне провадження можливе лише у разі наявності підтвердження про одержання особою процесуального документа згідно із статтею 374 цього Кодексу.
2. Про заочне провадження суд постановляє ухвалу.
3. Судовий розгляд і ухвалення судового рішення суд здійснює за загальними правилами з винятками, передбаченими цією главою.
4. У разі заочного провадження суд оголошує і досліджує пояснення, показання обвинувачуваного, якщо вони були отримані під час досудового розслідування.
5. Обвинувачуваний, який перебуває за межами України, має право надіслати власні письмові пояснення, показання, які засвідчені нотаріусом і належним чином легалізовані, або суд має право отримати його пояснення, показання в порядку міжнародної правової допомоги на підставі цього Кодексу або міжнародного договору України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України.
6. У заочному провадженні обов’язковою є участь захисника обвинувачуваного.
Стаття 376. Форма і зміст заочного судового рішення
1. За формою і змістом заочне судове рішення повинне відповідати вимогам цього Кодексу до судових рішень із зазначенням строку і порядку подання заяви про його перегляд.
Стаття 377. Повідомлення про заочне судове рішення
1. Копія заочного судового рішення не пізніше п’яти днів з дня його проголошення надсилається для вручення обвинувачуваному, який не з’явився у судове засідання, у передбаченому розділом ІХ цього Кодексу порядку, за останньою відомою адресою місця проживання чи перебування.
2. Якщо вручення копії обвинувального судового рішення згідно із частиною першою цієї статті не виявилося можливим, суд оголошує розшук особи. У разі встановлення місця знаходження особи, стосовно якої ухвалене заочне судове рішення, суд не пізніше п’яти днів з дня одержання інформації про це надсилає копію заочного судового рішення у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 378. Порядок і строк подання заяви про перегляд
заочного судового рішення
1. Заочне судове рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою обвинувачуваного.
2. Заяву про перегляд заочного судового рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Стаття 379. Форма і зміст заяви про перегляд заочного
судового рішення
1. Заява про перегляд заочного судового рішення повинна бути подана у письмовій формі.
2. У заяві про перегляд заочного судового рішення повинне бути зазначено:
1) найменування суду, який ухвалив заочне судове рішення;
2) прізвище, ім’я та по батькові (найменування) обвинувачуваного, його захисника або представника, які подають заяву, їх адреси, номери засобів зв’язку;
3) клопотання про перегляд заочного судового рішення;
4) перелік матеріалів, які додані до заяви.
3. Заяву про перегляд заочного судового рішення підписує особа, яка її подає.
4. До заяви про перегляд заочного судового рішення додаються її копії та копії всіх доданих до неї матеріалів за кількістю осіб, які брали участь у кримінальному провадженні.
5. До заяви про перегляд заочного судового рішення, яку подав захисник або представник обвинувачуваного, додається документ, який підтверджує його повноваження.
Стаття 380. Дії суду після прийняття заяви про перегляд
заочного судового рішення
1. Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного судового рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у провадженні. Одночасно суд повідомляє особам, які беруть участь у кримінальному провадженні, про час і місце розгляду заяви.
2. Заява про перегляд заочного судового рішення повинна бути розглянута протягом п’ятнадцяти днів з дня її надходження.
Стаття 381. Порядок розгляду заяви про перегляд заочного
судового рішення
1. Заява про перегляд заочного судового рішення розглядається у судовому засіданні. Нез’явлення осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
2. Секретар судового засідання доповідає судові про те, хто з осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, з’явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження захисників, представників, після чого головуючий у судовому засіданні повідомляє зміст заяви і з’ясовує думку осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, щодо вимог про перегляд заочного рішення.
3. За результатами розгляду заяви про перегляд заочного судового рішення суд постановляє ухвалу про:
1) залишення заяви без задоволення;
2) скасування заочного судового рішення і призначення судового розгляду в загальному порядку.
4. У разі залишення заяви про перегляд заочного судового рішення без задоволення заочне судове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому цим Кодексом. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не зараховується до строку апеляційного оскарження судового рішення.
Стаття 382. Скасування та оскарження заочного судового рішення
1. Заочне судове рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що обвинувачуваний не з’явився у судове засідання та не повідомив про причини нез’явлення з поважних причин, і обставини, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
2. Державний обвинувач має право оскаржити заочне судове рішення у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Повторне заочне судове рішення може бути оскаржене у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 383. Набрання законної сили заочним судовим рішенням
1. Заочне судове рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, передбаченого цим Кодексом.
§ 2. Наказне провадження
Стаття 384. Покарання за судовим наказом
1. Судовий наказ про покарання є особливою формою судового рішення у кримінальному провадженні, яке суд має право постановити за вчинення кримінального проступку, якщо обвинувачуваний беззаперечно визнав свою винуватість, відшкодував завдані збитки і не заперечує щодо застосування до нього покарання без проведення судового розгляду.
2. Судовий наказ про покарання підлягає виконанню згідно з правилами, передбаченими законом для виконання вироків.
Стаття 385. Клопотання про покарання за судовим наказом
1. Державний обвинувач або за його дорученням слідчий після завершення досудового розслідування має право звернутися до суду з клопотанням про покарання за судовим наказом із застосуванням таких видів покарань, як штраф, тимчасове обмеження спеціального права, наданого особі, громадські роботи.
Стаття 386. Підсудність
1. Клопотання про покарання за судовим наказом державний обвинувач подає до суду першої інстанції згідно із загальними правилами підсудності, передбаченими цим Кодексом.
Стаття 387. Вимоги до клопотання про покарання
за судовим наказом
1. У клопотанні про покарання за судовим наказом про покарання повинні зазначатися:
1) найменування суду, до якого подане клопотання;
2) прізвище, ім’я, по батькові державного обвинувача;
3) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) обвинувачуваного, його місце проживання, перебування чи місцезнаходження;
4) стисле обґрунтування обвинувачення;
5) пропозиції державного обвинувача та положення закону, якими він їх обґрунтовує.
До клопотання про покарання за судовим наказом додаються:
1) письмова згода обвинувачуваного на застосування до нього покарання без проведення судового розгляду;
2) матеріали досудового провадження, в тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання обвинувачуваним своєї винуватості та відшкодування завданих ним збитків.
2. Клопотання підписує державний обвинувач і подає його до суду в необхідній кількості примірників разом з копіями матеріалів, які додаються до нього.
Стаття 388. Залишення клопотання про покарання за судовим наказом без руху, його повернення або відмова у прийнятті
1. Суддя, встановивши, що клопотання про покарання за судовим наказом подане без додержання вимог, передбачених статтею 387 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення клопотання без руху, у якій зазначаються недоліки клопотання, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення клопотання без руху невідкладно надсилається державному обвинувачеві, який її подав, разом із клопотанням та всіма доданими до нього матеріалами.
2. Клопотання про покарання за судовим наказом повертається, якщо державний обвинувач не усунув недоліки залишеного без руху клопотання.
3. Копія ухвали про повернення клопотання невідкладно надсилається державному обвинувачеві, який її подав, разом із клопотанням та всіма доданими до нього матеріалами.
4. Суддя відмовляє у прийнятті клопотання про покарання за судовим наказом, якщо:
1) з доданих матеріалів, які були підготовлені під час досудового розслідування, неможливо встановити факт вчинення обвинувачуваним кримінального проступку;
2) клопотання внесене з порушенням вимог, передбачених статтею 385 цього Кодексу.
5. Відмова у прийнятті клопотання унеможливлює повторне звернення з таким самим клопотанням. Державний обвинувач у цьому випадку повинен подати обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового провадження у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 389. Порядок розгляду клопотання про прийняття
судового наказу про покарання
1. У разі прийняття клопотання суд приймає у п’ятиденний строк судовий наказ про покарання по суті заявлених вимог після дослідження клопотання про покарання за судовим наказом про покарання та доданих матеріалів кримінального провадження.
2. Прийняття судового наказу про покарання проводиться за результатами судового засідання, в якому державний обвинувач представляє свої аргументи по суті свого клопотання.
Стаття 390. Зміст судового наказу про покарання
1. У судовому наказі про покарання зазначається:
1) дата прийняття наказу про покарання;
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який прийняв судовий наказ про покарання;
3) прізвище, ім’я, по батькові державного обвинувача;
4) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) обвинувачуваного, його місце проживання або місцезнаходження;
5) посилання на закон, на підставі якого вимоги державного обвинувача підлягають задоволенню;
6) вид і розмір накладеного покарання.
2. Судовий наказ про покарання складається і підписується суддею.
Стаття 391. Надіслання обвинувачуваному копії судового
наказу про покарання
1. Після прийняття судового наказу про покарання суд невідкладно надсилає його копію обвинувачуваному рекомендованим листом із повідомленням.
2. Одночасно з копією судового наказу про покарання обвинувачуваному надсилається копія клопотання державного обвинувача та в разі заперечення проти вимог державного обвинувача протягом десяти днів з дня отримання судового наказу про покарання роз’яснюється його право подати до суду, який ухвалив судовий наказ про покарання, заяву про його скасування.
Стаття 392. Набрання судовим наказом про покарання законної сили
1. У разі ненадходження заяви від обвинувачуваного протягом трьох днів після закінчення строку її подання та за наявності у суду відомостей про отримання обвинувачуваним копії наказу судовий наказ про покарання набирає законної сили.
Стаття 393. Скасування судового наказу про покарання
1. Заява обвинувачуваного про скасування судового наказу про покарання, подана в установлений строк, розглядається судом протягом п’яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ про покарання.
2. Заява обвинувачуваного про скасування судового наказу про покарання, подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за клопотанням обвинувачуваного не має підстав для поновлення строку подання такої заяви.
3. В ухвалі про скасування судового наказу про покарання суд одночасно роз’яснює, що судовий розгляд може бути проведений у загальному порядку.
4. Копії ухвали надсилаються обвинувачуваному та державному обвинувачеві протягом трьох днів після її прийняття.
§ 3. Кримінальне провадження на підставі угод та при позитивній посткримінальній поведінці особи
Стаття 394. Угоди у кримінальному провадженні
1. У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод:
1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинувачуваним;
2) угода про визнання винуватості між державним обвинувачем та підозрюваним, обвинувачуваним.
Стаття 395. Кримінальне провадження при позитивній
посткримінальній поведінці особи
1. Позитивною посткримінальною поведінкою є діяння, вчинені особою під час досудового розслідування чи судового розгляду, які передбачені законом України про кримінальну відповідальність як підстава для звільнення від кримінальної відповідальності.
2. Особі, яка вчинила діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, але щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці, роз’яснюється право на таке звільнення. Слідчий, державний обвинувач зобов’язаний заохочувати особу до такої поведінки.
Стаття 396. Ініціювання та укладення угоди
1. Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого чи підозрюваного, обвинувачуваного. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним, обвинувачуваним, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами (за винятком слідчого, державного обвинувача або судді).
2. Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою державного обвинувача або підозрюваного, обвинувачуваного.
3. Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинувачуваним може бути укладена у приватному кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків та злочинів невеликої і середньої тяжкості.
4. Угоди між державним обвинувачем та підозрюваним, обвинувачуваним про визнання винуватості та про співробітництво у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, можуть бути укладені у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості і тяжких злочинів, унаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
5. Під час укладання та розгляду судом угоди про примирення обов’язковою є участь представника потерпілого захисника.
6. Укладення угоди про примирення може ініціюватися в будь-який момент від початку кримінального провадження до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
7. Укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент від початку кримінального провадження до призначення судового розгляду.
8. У разі недосягнення згоди факт ініціювання її укладення і твердження, що були зроблені з метою досягнення угоди, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або визнання своєї винуватості.
Стаття 397. Обставини, що враховуються державним обвинувачем при укладенні угоди
1. Державний обвинувач при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов’язаний враховувати такі обставини:
1) ступінь та характер сприяння підозрюваного, обвинувачуваного у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;
2) характер і тяжкість обвинувачення;
3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні більш швидкого досудового розслідування і судового розгляду, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень.
Стаття 398. Зміст угоди про примирення
1. В угоді про примирення повинні визначатися істотні для відповідного кримінального провадження обставини, визнані підозрюваним, обвинувачуваним, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов’язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний, обвинувачуваний зобов’язаний вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення та наслідки невиконання або неповного виконання угоди.
Стаття 399. Загальний порядок судового розгляду на підставі угоди
1. У разі досягнення угоди під час досудового розслідування обвинувальний акт з проектом угоди, узгоджений і скріплений підписами сторін угоди, невідкладно надсилається до суду.
2. Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за умови обов’язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників кримінального провадження. Відсутність інших учасників кримінального провадження не є перешкодою для судового розгляду.
3. У разі досягнення угоди про примирення під час судового розгляду суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди про примирення.
4. Перед прийняттям рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з’ясувати в обвинувачуваного, чи він розуміє:
1) існування у нього права на справедливий судовий розгляд, під час якого державний обвинувач зобов’язаний довести поза розумним сумнівом кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права:
мовчати і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;
мати захисника, у тому числі для отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно;
допитувати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подавати клопотання про виклик свідків і подавати відомості як докази, що свідчать на його користь;
2) наслідок затвердження угод, який полягає у відмові від реалізації своїх прав, передбачених у пункті 1 частини четвертої цієї статті;
3) характер кожного обвинувачення, щодо якого обвинувачуваний визнає себе винуватим;
4) вид покарання, а також інші заходи, які застосовуватимуться до нього у разі затвердження угоди судом.
5. Суд зобов’язаний також переконатися у судовому засіданні, що визнання винуватості є добровільним, тобто не вимушеним силою, погрозами або обіцянками чи будь-якими іншими обставинами, ніж передбачено в угоді про визнання винуватості.
6. Суд перевіряє угоду на відповідність закону. Якщо умови угоди суперечать вимогам закону або порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, суд не затверджує угоду. Суд також відмовляє в затвердженні угоди за наявності таких підстав:
1) неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким, ніж правопорушення, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;
2) укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;
3) неможливість виконання обвинувачуваним узятих на себе за угодою зобов’язань;
4) відсутність фактичних підстав для визнання винуватості;
5) відсутність відомостей щодо відшкодування шкоди потерпілому.
У такому разі досудове розслідування або судовий розгляд продовжуються у загальному порядку.
7. Суд має право самостійно відмовитися від затвердження угоди і ухвалити виправдальний вирок, якщо зміст угоди не доведений поза розумним сумнівом, що:
1) сталася подія, покладена в основу обвинувачення у кримінальному правопорушенні;
2) обвинувачуваний вчинив кримінальне правопорушення;
3) у діянні обвинувачуваного є склад кримінального правопорушення.
8. Повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.
Стаття 400. Особливості кримінального провадження на
підставі угоди про примирення
1. Слідчий, державний обвинувач зобов’язані здійснювати заходи щодо примирення потерпілого з підозрюваним, обвинувачуваним, у тому числі роз’яснити їм право на примирення і механізм його реалізації, надавати необхідну допомогу.
2. Потерпілий, який уклав угоду про примирення з підозрюваним, обвинувачуваним та отримав відшкодування, позбавляється права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності та змінювати розмір вимоги про відшкодування шкоди.
Стаття 401. Вирок на підставі угоди
1. У разі коли суд переконався, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
2. Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до вироків.
3. Вирок на підставі угоди повинен обов’язково містити відомості про затвердження угоди, її реквізити, зміст та інформацію про визначену міру покарання.
4. Вирок на підставі угоди може бути оскаржений в порядку, передбаченому цим Кодексом. Не допускається оскарження вироку на підставі угоди про примирення потерпілим або його представником, чи іншими особами в його інтересах.
Стаття 402. Особливості кримінального провадження у разі
звільнення від кримінальної відповідальності
при позитивній посткримінальній поведінці
1. Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом за клопотанням державного обвинувача.
2. У клопотанні державного обвинувача зазначаються відомості, які підтверджують факт вчинення передбаченого законом України про кримінальну відповідальність діяння особою, що претендує на звільнення, та характер поведінки, при якій особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.
3. Якщо особа після вчинення кримінального правопорушення виконала дії, передбачені конкретною статтею закону України про кримінальну відповідальність, щодо неї приймається рішення про звільнення від кримінальної відповідальності за це кримінальне правопорушення без проведення досудового розслідування у повному обсязі.
4. Особа, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці, може заперечувати проти свого звільнення, якщо вважає, що вчинене нею діяння не є кримінальним правопорушенням і вона взагалі не підлягає кримінальній відповідальності. У такому разі досудове розслідування проводиться в повному обсязі. Якщо під час судового розгляду встановлено наявність складу відповідного кримінального правопорушення та підстав для звільнення у зв’язку з позитивною посткримінальною поведінкою, суд ухвалює обвинувальний вирок, складовою якого є рішення про звільнення обвинувачуваного від кримінальної відповідальності.
§ 4. Кримінальне провадження у суді присяжних
Стаття 403. Суд присяжних, його склад і підсудність
1. Суд присяжних утворюється при уповноваженому суді першої інстанції.
2. Суд присяжних здійснює судовий розгляд у складі головуючого професійного судді і колегії із семи присяжних.
3. Правосуддя судом присяжних здійснюється у кримінальних провадженнях щодо злочинів, за які передбачене довічне позбавлення волі.
Стаття 404. Кандидати у присяжні
1. Суд складає згідно із законом про судоустрій список громадян, які можуть бути викликані до суду як присяжні.
2. Про дату і час, коли особа повинна з’явитися в суд для виконання обов’язків присяжного, її повідомляють у строк не менш як за сім днів до засідання суду.
3. Особа, яка з певних причин не може з’явитися за викликом до суду, зобов’язана заздалегідь повідомити про це суд.
4. Під час відбору кандидат у присяжні зобов’язаний правдиво відповісти на запитання, а також надати іншу необхідну інформацію про себе.
Стаття 405. Кримінальне провадження в суді присяжних
1. Кримінальне провадження в суді присяжних здійснюється згідно з положеннями, передбаченими статтями 307-354 цього Кодексу з особливостями, встановленими цією Главою.
Стаття 406. Роз’яснення права на суд присяжних
1. Особливості і правові наслідки розгляду судом присяжних державний обвинувач зобов’язаний роз’яснити обвинувачуваному.
2. Письмове роз’яснення державного обвинувача про особливості і правові наслідки розгляду судом присяжних надається обвинувачуваному разом з копією обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового провадження. Копія зазначеного роз’яснення додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового провадження, які передаються до суду.
Стаття 407. Залученння захисника
1. Перед повідомленням про відкриття матеріалів досудового провадження державний обвинувач для кожного обвинувачуваного, який не має захисника, зобов’язаний залучити захисників у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 408. Підготовче судове засідання
1. Під час підготовчого судового засідання щодо обвинувачення, яке розглядається за участю колегії присяжних, головуючий суддя вирішує питання, передбачені статтями 308 і 309 цього Кодексу. Крім того, він вирішує питання щодо:
1) клопотання сторін про недопустимість використання певних відомостей;
2) переліку доказів, які досліджуватимуться під час судового розгляду.
2. Участь у підготовчому судовому засіданні обвинувачуваних, які постануть перед колегією присяжних, та їх захисників є обов’язковою.
3. В ухвалі про призначення судового розгляду судом присяжних суд визначає кількість кандидатів у присяжні засідателі, що підлягають виклику в судове засідання, але не більше двадцяти п’яти кандидатів.
Стаття 409. Повноваження головуючого в суді присяжних
1. Головуючий під час судового розгляду одноособово вирішує всі питання, крім віднесених до компетенції присяжних.
Стаття 410. Права та обов’язки присяжного при судовому розгляді
1. Під час судового розгляду присяжний має право:
1) брати участь у дослідженні всіх доказів, які мають значення для вирішення питань, що належать до компетенції колегії присяжних;
2) через головуючого суддю ставить питання учасникам судового розгляду. Головуючий має право уточнити питання, сформульоване присяжним;
3) робити письмові нотатки;
4) просити головуючого роз’яснити норми права, що стосуються кримінального провадження, не зрозумілі для нього поняття.
2. Присяжний зобов’язаний:
1) з’являтися до суду в призначений день і час, а за наявності поважних причин, які не дають можливості взяти участь у судовому розгляді, заздалегідь повідомити про це суд;
2) дотримуватися порядку в судовому засіданні і виконувати розпорядження головуючого;
3) не спілкуватися під час судового розгляду з особами, які не входять до складу суду, до ухвалення вердикту;
4) не збирати відомості, які стосуються питань, що досліджують у судовому розгляді, поза судовим засіданням.
3. У разі порушення обов’язків, передбачених у цій статті, головуючий своєю ухвалою має право відсторонити присяжного від подальшої участі в судовому розгляді і здійснити його заміну запасним присяжним.
4. Запасні присяжні постійно перебувають під час судового розгляду в залі судового засідання. Запасні присяжні до ухвалення вердикту залучаються до складу колегії присяжних замість присяжних, які не можуть брати участі в подальшому судовому розгляді. У разі коли можливості щодо заміни вибулих присяжних вичерпані, головуючий оголошує судовий розгляд таким, що не відбувся, і переходить до повторного відбору присяжних.
5. Сторонам, а також свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам забороняється до ухвалення вердикту колегією присяжних спілкуватися з присяжними і запасними присяжними інакше, ніж у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 411. Відбір присяжних
1. Колегія присяжних, що здійснює судовий розгляд, утворюється шляхом жеребкування.
2. Відбір присяжних здійснюється після закінчення підготовчого судового засідання. Секретар судового засідання повідомляє головуючому про прибуття в судове засідання кандидатів у присяжні. Після цього головуючий:
1) повідомляє кандидатам у присяжні, яке кримінальне провадження буде розглядатися;
2) роз’яснює їм передбачені законом підстави, які виключають їх участь у судовому розгляді;
3) роз’яснює сторонам порядок відводу присяжних.
3. Особа не має права брати участь в судовому розгляді як присяжний за наявності підстав, передбачених статтею 68 цього Кодексу. Така особа звільняється від виконання обов’язків присяжного (відводиться) за її заявою, заявою сторони чи з ініціативи головуючого.
4. Обвинувачуваний має право доручити здійснення права на відвід присяжних законному представникові чи захисникові.
5. З метою відбору присяжних і формулювання клопотання про їх відвід сторони мають право ставити питання кандидатові у присяжні.
6. Секретар судового засідання опускає в урну квитки з прізвищами кандидатів у присяжні і перемішує їх. Головуючий по одному виймає з урни квитки з прізвищами присяжних, оголошуючи щоразу зазначене у квитку прізвище присяжного; з’ясовує в кожного з них, чи поінформовані вони про обставини, встановлені під час кримінального провадження, і якою мірою, а також про наявність передбачених законом підстав для їх відводу. Заслухавши сторони, головуючий вирішує питання про відвід присяжного.
7. Установивши, що особа поінформована про встановлені під час кримінального провадження обставини настільки, що це може вплинути на її неупередженість, або про наявність підстави для відводу, головуючий, не виходячи до нарадчої кімнати, постановляє ухвалу про звільнення відповідних осіб від участі в судовому розгляді як присяжних.
8. Після відбору семи присяжних головуючий у такий самий спосіб здійснює відбір двох запасних присяжних.
9. Прізвища відібраних присяжних і запасних присяжних заносяться секретарем судового засідання до журналу судового засідання в тому порядку, в якому квитки були вийняті з урни.
10. Після утворення колегії присяжних головуючий пропонує колегії присяжних та запасним присяжним зайняти відведені їм місця.
11. У разі коли в суд з’явилося менше осіб, ніж необхідно для судового розгляду, або після виконання дій, передбачених у цій статті, їх залишилося менше, ніж потрібно для утворення колегії присяжних, головуючий дає розпорядження про виклик інших осіб для участі в судовому розгляді як присяжних.
Стаття 412. Розпуск колегії присяжних
1. Кожен з учасників судового розгляду має право до приведення присяжних до присяги зробити мотивовану заяву про те, що внаслідок особливостей кримінального провадження чи інших причин склад колегії присяжних у цілому може виявитися нездатним ухвалити об’єктивний вердикт.
2. Після вислуховування думок сторін з приводу зробленої заяви головуючий своєю ухвалою, яка постановляється в нарадчій кімнаті, відхиляє або задовольняє її, розпускає колегію присяжних та здійснює повторний відбір присяжних.
Стаття 413. Приведення присяжних до присяги
1. Після утворення колегії присяжних вони складають присягу такого змісту: “Присягаю виконувати свої обов’язки чесно і неупереджено, брати до уваги лише досліджені в суді докази, при ухваленні вердикту керуватися законом, здоровим глуздом та своєю совістю, як личить вільному громадянинові і справедливій людині”.
2. Текст присяги зачитує головуючий, після чого називає прізвище кожного з присяжних. Кожен присяжний зобов’язаний заявити: “присягаю” та підтвердити, що його права, обов’язки і компетенція йому зрозумілі.
Стаття 414. Старшина присяжних
1. Після приведення до присяги присяжні виходять до нарадчої кімнати, де обирають із свого складу старшину.
2. Старшина колегії присяжних користується рівними з іншими присяжними правами у вирішенні всіх питань, що виникають при судовому розгляді та ухваленні вердикту.
3. Старшина присяжних веде наради колегії присяжних, за дорученням присяжних звертається до головуючого з клопотаннями, оголошує присяжним у нарадчій кімнаті запитання судді, записує їх відповіді, з урахуванням результатів голосування заповнює опитувальний лист з відповідями колегії присяжних і проголошує його в судовому засіданні.
Стаття 415. Особливості судового розгляду в суді присяжних
1. Судовий розгляд у суді присяжних здійснюється згідно із загальними правилами судового розгляду, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.
2. Питання про допустимість відомостей і виключення відомостей, отриманих незаконним шляхом, з переліку доказів, які підлягають дослідженню, вирішуються головуючим на підставі клопотань сторін чи з власної ініціативи за умови, що присутні у залі судового засідання присяжні не чують сторін і головуючого. Якщо дослідження вже відбулося, головуючий зобов’язаний повідомити присяжним, що вони не можуть брати їх до уваги.
3. У разі визнання судом допустимості відомостей частково або для певної мети головуючий зобов’язаний забезпечити дослідження лише допустимої частини відомостей і дати присяжним настанови щодо того, на доведення якої обставини вони можуть брати певний доказ до уваги.
4. Відомості, які визнані або можуть бути визнані головуючим недопустимими, не можуть розкриватися присяжним з допомогою висновку експерта.
Стаття 416. Підготовка опитувального листа
1. Після проголошення обвинувачуваним останнього слова головуючий формулює запитання, на які повинні відповісти присяжні, зачитує їх і ставить на обговорення сторін. Сторони мають право вносити пропозиції щодо виключення запитань з опитувального листа, вносити поправки до сформульованих головуючим питань і ставити інші питання. Формулювання запитань опитувального листа відбувається за відсутності присяжних у залі судового засідання.
2. Після обговорення головуючий складає остаточний опитувальний лист, підписує його та затверджує своєю ухвалою.
3. Щодо кожного кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, в опитувальному листі ставляться питання:
1) чи доведено, що подія сталася;
2) чи доведено, що подія сталася внаслідок діяння обвинувачуваного;
3) чи винуватий обвинувачуваний у вчиненні цього кримінального правопорушення.
4. Для більш чіткого розуміння присяжними запитань, які слід вирішити, головуючий має право поставити допоміжні запитання:
1) чи доведені обставини, які свідчать про ступінь тяжкості кримінального правопорушення;
2) чи доведено, що відсутні обставини, які виключають відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене обвинувачуваним, або обвинувачуваний заслуговує на пом’якшення покарання.
5. Суд зобов’язаний ставити питання щодо винуватості особи у такий спосіб, щоб відповідь на нього давала можливість установити винуватість обвинувачуваного в здійсненні менш тяжкого кримінального правопорушення, якщо таке саме діяння за кваліфікуючими ознаками утворює окремий склад кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.
6. Питання викладаються у зрозумілих для присяжних формулюваннях. Не можуть ставитися питання, що вимагають від присяжних правової кваліфікації кримінального правопорушення, статусу обвинувачуваного, а також інші питання, вирішення яких вимагає юридичної оцінки.
7. У разі обвинувачення більше ніж однієї особи опитувальний лист складається щодо кожного обвинувачуваного окремо.
8. Опитувальний лист передається старшині колегії присяжних.
Стаття 417. Напутнє слово головуючого
1. Перед виходом колегії присяжних до нарадчої кімнати для ухвалення вердикту головуючий звертається до присяжних з напутнім словом, у якому нагадує суть обвинувачення, повідомляє зміст закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, роз’яснює основні правила оцінювання доказів, зміст презумпції невинуватості, положення про тлумачення сумнівів на користь обвинувачуваного, роз’яснює зміст стандарту переконання “поза розумним сумнівом”.
Головуючий звертає увагу колегії присяжних на те, що відмова обвинувачуваного давати показання або його мовчання не може тлумачитися проти нього.
2. Присяжним роз’яснюється, що їх висновки повинні ґрунтуватися лише на тих доказах, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, а також нагадує свої настанови щодо недопустимості використання певних відомостей. Головуючий також роз’яснює присяжним порядок проведення їх наради, підготовки відповідей на поставлені питання, голосування та ухвалення вердикту.
3. Головуючий завершує своє напутнє слово нагадуванням присяжним змісту даної ними присяги.
4. При проголошенні напутнього слова головуючому забороняється в будь-якій формі висловлювати свої думки з питань, поставлених перед колегією присяжних.
5. Присяжні, вислухавши напутнє слово головуючого та ознайомившись з поставленими перед колегією присяжних запитаннями, мають право просити головуючого дати додаткові роз’яснення.
Стаття 418. Таємниця наради присяжних
1. Після напутнього слова головуючого присяжні виходять до нарадчої кімнати для ухвалення вердикту.
2. Головуючий забезпечує, щоб жодна стороння особа не була присутня під час наради присяжних.
3. З дозволу головуючого присяжні мають право зробити перерву для відпочинку після закінчення робочого часу.
4. Присяжні не мають права розголошувати думки, висловлені під час наради, і результати голосування.
Стаття 419. Порядок наради і голосування присяжних
1. Нарадою присяжних керує старшина, який послідовно ставить на обговорення питання, визначені в опитувальному листі, проводить голосування за ними і веде підрахунок голосів.
2. На вимогу присяжних до нарадчої кімнати надаються будь-які речі і документи, досліджені під час судового розгляду.
3. Голосування проводиться відкрито. Ніхто з присяжних не має права утриматися при голосуванні. Старшина подає свій голос останнім.
Стаття 420. Вердикт присяжних
1. Вердиктом є рішення колегії присяжних з питань, сформульованих в опитувальному листі.
2. На кожне запитання, передбачене частиною третьою і четвертою статті 416 цього Кодексу, присяжні повинні відповісти “так” або “ні” з обов’язковим пояснювальним словом або словосполученням, що розкриває суть відповіді. Якщо відповідь на попереднє питання виключає відповідь на наступне, старшина за згодою більшості присяжних зазначає в опитувальному листі: “без відповіді”.
3. Відповіді на питання вносяться старшиною колегії присяжних в опитувальний лист безпосередньо поряд з кожним із запитань із зазначенням кількості присяжних, які проголосували “за” і “проти” відповіді.
4. У разі коли колегія присяжних не дійшла одноголосного рішення з поставлених запитань, присяжні формулюють відповіді, прийняті більшістю голосів.
5. Ствердна відповідь на питання щодо винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менше п’яти присяжних.
6. Опитувальний лист із відповідями колегії присяжних підписують усі присяжні.
Стаття 421. Відновлення судового розгляду, уточнення
формулювань опитувального листа і додаткові
роз’яснення на прохання колегії присяжних
1. Якщо під час наради в колегії присяжних виникла необхідність у повторному чи додатковому дослідженні будь-яких обставин, присяжні повертаються в зал судового засідання і старшина присяжних звертається до головуючого з відповідним проханням. Головуючий має право відновити судовий розгляд, після закінчення якого з урахуванням думки сторін можуть бути внесені уточнення в поставлені перед колегією присяжних питання або сформульовані нові.
2. Після закінчення відновленого судового розгляду колегія присяжних повертається до нарадчої кімнати для ухвалення вердикту.
3. У разі коли під час наради в колегії присяжних виникла необхідність в уточненні формулювання поставлених перед нею питань, присяжні повертаються до залу судового засідання і старшина присяжних звертається до головуючого з відповідним проханням. Якщо головуючий з урахуванням думки сторін вважає це за необхідне, він вносить уточнення в поставлені питання або формулює нові. Вислухавши напутнє слово головуючого щодо змін в опитувальному листі, колегія присяжних повертається до нарадчої кімнати для ухвалення вердикту.
4. Якщо під час наради в колегії присяжних виникла необхідність в одержанні від головуючого додаткових роз’яснень, присяжні повертаються до залу судового засідання і старшина присяжних звертається до головуючого з відповідним проханням. Одержавши необхідні роз’яснення головуючого, колегія присяжних повертається до нарадчої кімнати для ухвалення вердикту.
Стаття 422. Проголошення вердикту колегією присяжних
1. Після складення та підписання опитувального листа присяжні повертаються до залу судового засідання і старшина присяжних передає головуючому опитувальний лист із внесеними до нього відповідями.
2. Виявивши суперечності у вердикті, головуючий інформує про них колегію присяжних і пропонує в нарадчій кімнаті внести уточнення до вердикту.
3. Головуючий має право також після вислуховування думок сторін внести в опитувальний лист необхідні зміни. Вислухавши напутнє слово головуючого щодо змін в опитувальному листі, колегія присяжних повертається до нарадчої кімнати для ухвалення вердикту.
4. За відсутності зауважень головуючий повертає старшині присяжних для проголошення опитувальний лист із внесеними до нього відповідями колегії присяжних.
5. Старшина присяжних проголошує вердикт, зачитуючи питання, поставлені перед колегією присяжних, і відповіді на них.
6. Присутні в залі судового засідання вислуховують вердикт колегії присяжних стоячи.
7. Проголошений вердикт колегії присяжних передається секретареві судового засідання, який додає до матеріалів кримінального провадження.
Стаття 423. Дії суду присяжних після проголошення вердикту
колегії присяжних
1. У разі коли колегія присяжних ухвалила вердикт про повну невинуватість обвинувачуваного, що перебуває під вартою, за розпорядженням головуючого його негайно звільняють з-під варти.
2. Якщо присяжні визнали обвинувачуваного винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, за який передбачене довічне позбавлення волі, головуючий виносить на судовий розгляд питання щодо попередніх судимостей обвинувачуваного, стану його здоров’я, сімейного та матеріального становища, способу життя та інших обставин, що його характеризують, а також інші питання, відповіді на які можуть вплинути на призначення покарання. Після завершення судового розгляду з цих питань головуючий дає старшині присяжних додатковий опитувальний лист з питанням про те, чи заслуговує обвинувачуваний покарання у виді довічного позбавлення волі, і виголошує напутнє слово.
3. Додатковий вердикт щодо того, чи заслуговує обвинувачуваний покарання у виді довічного позбавлення волі, колегія присяжних ухвалює згідно з правилами статей 416—420 цього Кодексу. Його проголошують згідно з правилами статті 422 цього Кодексу.
4. Після проголошення виправдального вердикту або додаткового вердикту колегії присяжних головуючий повідомляє присяжних про закінчення їх участі в судовому розгляді. Присяжні мають право залишитися до кінця розгляду в залі судового засідання на місцях, відведених для публіки.
Стаття 424. Обговорення наслідків вердикту колегії присяжних
1. Наслідки вердикту обговорюються без участі присяжних.
2. Головуючий дає сторонам можливість виступити з питань щодо юридичних наслідків вердикту, включаючи питання правової кваліфікації вчиненого обвинувачуваним кримінального правопорушення, призначення йому покарання і вирішення питання про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. Захисник обвинувачуваного або обвинувачуваний виступають останніми.
3. Головуючий зупиняє сторону, якщо вона торкається питань, не пов’язаних з юридичними наслідками вердикту, або інших питань, що підлягають вирішенню при ухваленні вироку.
Стаття 425. Обов’язковість вердикту колегії присяжних
1. Вердикт колегії присяжних обов’язковий для головуючого і тягне ухвалення ним відповідного вироку.
2. Обвинувальний вердикт колегії присяжних не перешкоджає ухваленню обвинувального вироку із звільненням від кримінальної відповідальності, якщо колегія присяжних установила у вердикті відповідні обставини, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.
Стаття 426. Види рішень, що ухвалює головуючий у суді присяжних
1. Після проголошення вердикту колегії присяжних головуючий:
1) ухвалює виправдальний вирок — якщо колегія присяжних визнала обвинувачуваного невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення або у разі встановлення нею обставин, що згідно із законом України про кримінальну відповідальність виключають відповідальність особи;
2) ухвалює обвинувальний вирок — якщо колегія присяжних визнала обвинувачуваного винуватим у вчиненні хоча б одного з кримінальних правопорушень або у разі встановлення нею обставин, що згідно із законом України про кримінальну відповідальність є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.
Стаття 427. Особливості складення і проголошення вироку
суду присяжних
1. Головуючий складає і проголошує вирок суду присяжних з додержанням вимог, передбачених статтями 361-372 цього Кодексу, з такими особливостями:
1) у вступній частині вироку суду присяжних не зазначаються прізвища присяжних;
2) у мотивувальній частині вироку обставини, встановлені вердиктом колегії присяжних, обґрунтовуються лише посиланням на цей вердикт.
Стаття 428. Особливості оскарження вироку суду присяжних
1. Вирок суду присяжних набирає законної сили з моменту проголошення. Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку.
2. Вирок суду присяжних може бути оскаржений до суду касаційної інстанції особами, які визначені статтею 458 цього Кодексу.
3. Касаційне провадження щодо вироків суду присяжних здійснюється згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, з особливостями, передбаченими цією статтею.
4. У разі скасування вироку суд касаційної інстанції призначає новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Стаття 429. Перегляд за винятковими обставинами вироків
суду присяжних
1. Перегляд вироків суду присяжних за винятковими обставинами здійснюється згідно із загальними вимогами цього Кодексу.
Розділ V. Кримінальне провадження з перегляду судових рішень
|
Проект
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ V
Кримінальне провадження з перегляду судових рішень
Глава 28. Кримінальне провадження в суді апеляційної інстанції
Стаття 430. Суд апеляційної інстанції
1. Судом апеляційної інстанції в кримінальному провадженні є апеляційний загальний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив рішення.
Стаття 431. Право на апеляційне оскарження
1. Cторони кримінального провадження, а також інші особи, щодо яких суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції.
2. Ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від вироку суду у випадках, передбачених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на вирок суду першої інстанції.
Стаття 432. Підстави апеляційного оскарження
1. Підставами апеляційного оскарження є неправильність або неповнота встановлення обставин під час кримінального провадження судом першої інстанції, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам у кримінальному провадженні, порушення принципу безперервності судового розгляду, неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Стаття 433. Порядок і строки апеляційного оскарження
1. Для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції подається заява про апеляційне оскарження. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
2. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія заяви про апеляційне оскарження та копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
3. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга на вирок суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
4. Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
5. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, установлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
6. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, установлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за клопотанням особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Стаття 434. Вимоги до заяви про апеляційне оскарження
та до апеляційної скарги
1. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються у письмовій формі.
2. У заяві про апеляційне оскарження вироку чи ухвали зазначаються:
1) найменування суду апеляційної інстанції;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) вирок або ухвала, що оскаржується.
3. В апеляційній скарзі зазначаються:
1) найменування суду апеляційної інстанції;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) дата подання заяви про апеляційне оскарження;
4) обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу із зазначенням того, в чому полягає неправильність або неповнота встановлення обставин під час кримінального провадження судом першої інстанції, невідповідність висновків суду, що викладені у рішенні, обставинам кримінального провадження, порушення принципу безперервності судового розгляду, неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права;
5) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції;
6) клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів;
7) перелік матеріалів, які додаються.
4. Особа, яка не бажає брати участь в апеляційному розгляді, зазначає це в апеляційній скарзі.
5. Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені у суді першої інстанції, або відомості, подані до суду першої інстанції як докази, у такій скарзі зазначаються причини цього.
6. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає.
7. До заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги, письмових матеріалів, що додаються до неї, подаються копії в кількості, що необхідна для їх надіслання сторонам і учасникам кримінального провадження.
8. Обвинувачуваний, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, має право не подавати до заяви про апеляційне оскарження та до апеляційної скарги копії матеріалів.
Стаття 435. Дії суду першої інстанції після одержання апеляційних скарг
1. Суд першої інстанції після одержання всіх апеляційних скарг на рішення від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, але не пізніше ніж через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом з матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.
2. Апеляційні скарги, що надійшли після надіслання матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, надсилаються не пізніше наступного дня після їх надходження до суду апеляційної інстанції, якщо вони подані з дотриманням строку подання апеляційної скарги.
Стаття 436. Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції
1. Апеляційній скарзі, що надійшла до суду апеляційної інстанції першою, присвоюється реєстровий номер в день її надходження до суду апеляційної інстанції. Скарга не пізніше наступного дня передається в порядку черговості судді-доповідачу. Апеляційні скарги та інші матеріали щодо оскаржуваного рішення, що надійшли пізніше, реєструються за номером, який був наданий першій апеляційній скарзі.
2. Отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач перевіряє протягом трьох днів її відповідність вимогам статті 434 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
Стаття 437. Залишення апеляційної скарги без руху, її повернення
або відмова у відкритті провадження
1. Суддя-доповідач, установивши, що апеляційна скарга подана без додержання вимог, передбачених статтею 434 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу.
2. Якщо особа усунула недоліки апеляційної скарги у строк, установлений суддею-доповідачем, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції.
3. Апеляційна скарга повертається, якщо:
1) особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху;
2) апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу;
3) апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції.
4. Копія ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом з апеляційною скаргою та всіма матеріалами, що додаються до неї.
5. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише у разі, коли:
1) апеляційну скаргу не належить розглядати в порядку кримінального провадження;
2) з приводу спору існує рішення суду, яке набрало законної сили.
6. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та всіма матеріалами, що додаються до неї.
7. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху, її повернення або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку.
8. Залишення апеляційної скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 438. Підготовка до апеляційного розгляду
1. Суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження:
1) надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, щодо яких суд може вирішити питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки, разом з копіями апеляційних скарг, інформацією про їх права та обов’язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу;
2) з’ясовує, які обставини визнаються та які заперечуються учасниками кримінального провадження;
3) пропонує особам, щодо яких суд може вирішити питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки, подати нові відомості, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, яка подала апеляційну скаргу;
4) вирішує інші клопотання;
5) вирішує питання про можливість письмового провадження в суді апеляційної інстанції;
6) вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду.
2. Усі судові рішення судді-доповідача під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються учасникам кримінального провадження.
3. Після закінчення підготовки до апеляційного розгляду суддя-доповідач інформує про його результати колегію суддів, яка постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду.
Стаття 439. Заперечення на апеляційну скаргу
1. Особи, зазначені у статті 431 цього Кодексу, мають право подати до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом установленого судом апеляційної інстанції строку.
2. Заперечення на апеляційну скаргу містить:
1) найменування суду апеляційної інстанції;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштову адресу особи, яка подає заперечення на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адресу електронної пошти, якщо такі є;
3) номер кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, якщо він повідомлений судом апеляційної інстанції;
4) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги;
5) клопотання особи, яка подає заперечення на апеляційну скаргу —
у разі необхідності;
6) перелік матеріалів, які додаються.
3. У запереченні на апеляційну скаргу зазначається, чи бажає особа взяти участь в апеляційному розгляді.
4. Заперечення на апеляційну скаргу підписується особою, що його подає.
Стаття 440. Приєднання до апеляційної скарги
1. Особи, зазначені у статті 431 цього Кодексу, у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду мають право приєднатися до апеляційної скарги іншої особи.
Стаття 441. Відмова від апеляційної скарги, зміна апеляційної
скарги під час апеляційного провадження
1. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду. Відмова від апеляційної скарги за наявності апеляційних скарг інших учасників кримінального провадження не тягне закриття апеляційного розгляду.
2. Якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або в разі відсутності заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу чи приєдналися до неї, проти закриття провадження у зв’язку з відмовою від апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження.
3. До початку апеляційного розгляду особа, яка подала апеляційну скаргу, має право змінити її. У такому разі суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь в апеляційному розгляді, дає їм час, необхідний для вивчення зміненої апеляційної скарги і подання заперечень.
Стаття 442. Межі перегляду судом апеляційної інстанції
1. Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
2. За клопотанням учасників кримінального провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, які досліджено судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та дослідити відомості, які не досліджувалися судом першої інстанції як докази, якщо про дослідження таких відомостей сторона заявляла клопотання під час розгляду у суді першої інстанції.
3. Суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було заявлене в суді першої інстанції.
Стаття 443. Апеляційний розгляд
1. Апеляційний розгляд здійснюється колегією у складі трьох суддів згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
2. Після відкриття апеляційного розгляду і вирішення клопотань сторін суддя-доповідач інформує про зміст оскарженого рішення, аргументи учасників кримінального провадження в апеляційних скаргах та запереченнях.
3. Для пояснень висловлених доводів, а також у судових дебатах першій надається слово особі, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим висловлює доводи обвинувачуваний. За ними висловлюють доводи і виступають у дебатах особи, які приєдналися до апеляційної скарги, потім інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні.
4. Неприбуття у судове засідання сторін або інших учасників кримінального провадження, які належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду. У разі неприбуття учасників кримінального провадження, участь яких у судовому засіданні судом апеляційної інстанції визнано обов’язковою, апеляційний розгляд відкладається.
5. Після закінчення апеляційного розгляду колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.
Стаття 444. Письмове апеляційне провадження
1. Суд апеляційної інстанції має право ухвалити рішення за результатами письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у провадженні, заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
2. У разі коли суд апеляційної інстанції під час письмового провадження дійде висновку про необхідність проведення апеляційного розгляду, призначається такий розгляд.
3. Якщо проводилося письмове апеляційне провадження, копія рішення суду апеляційної інстанції надсилається учасникам кримінального провадження протягом трьох днів з моменту його підписання.
Стаття 445. Повноваження суду апеляційної інстанції за
наслідками розгляду апеляційної скарги на вирок
1. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити оскаржений вирок без змін;
2) скасувати оскаржений вирок та ухвалити новий вирок;
3) скасувати оскаржений вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Стаття 446. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду
1. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити оскаржену ухвалу без змін;
2) скасувати оскаржену ухвалу і постановити нову ухвалу;
3) скасувати оскаржену ухвалу і закрити кримінальне провадження;
4) скасувати оскаржену ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Стаття 447. Підстави для залишення судового рішення без змін
1. Суд апеляційної інстанції залишає вирок або ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Стаття 448. Підстави для скасування судового рішення
та ухвалення нового рішення
1. Підставами для скасування вироку або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є:
1) неправильність чи неповнота дослідження обставин, установлених судом під час кримінального провадження;
2) невідповідність викладених у рішенні висновків суду встановленим під час кримінального провадження обставинам;
3) неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
2. Суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдальний вирок лише на підставі істотного порушення прав обвинувачуваного. Суд апеляційної інстанції не має права скасувати ухвалу про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише на підставі істотного порушення прав особи, щодо якої вирішувалися питання про застосування зазначених заходів.
Стаття 449. Підстави для призначення нового розгляду
у суді першої інстанції
1. Суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо:
1) судовий розгляд здійснено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим судом, який здійснював судовий розгляд;
4) розгляд відбувся за відсутності одного з учасників кримінального провадження, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.
2. Призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції певного закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
3. Після скасування вироку або ухвали судом апеляційної інстанції суд першої інстанції здійснює кримінальне провадження згідно з вимогами розділу IV цього Кодексу.
Стаття 450. Особливості нового розгляду судом першої інстанції
1. При новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та покарання тільки за умови, що вирок скасовано на підставі апеляційної скарги державного обвинувача або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення.
2. При новому розгляді в суді першої інстанції питання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру правова кваліфікація кримінального правопорушення як більш тяжкого допускається за умови, якщо на такій підставі подано апеляційну скаргу державним обвинувачем чи потерпілим або його представником.
Стаття 451. Судові рішення суду апеляційної інстанції
1. У передбаченому пунктом 2 статті 445 цього Кодексу випадку суд апеляційної інстанції ухвалює вирок. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції викладає ухвалою.
2. Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються учасникам кримінального провадження в порядку, передбаченому статтями 355—372 цього Кодексу.
Стаття 452. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції
1. Ухвала суду апеляційної інстанції складається із:
1) вступної частини із зазначенням:
дати і місця її постановлення;
найменування суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;
найменування (номера) кримінального провадження;
імен (найменувань) осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
2) описової частини із зазначенням:
короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції;
узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
установлених судом першої інстанції обставин;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
установлених судом апеляційної інстанції обставин із посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих відомостей недопустимими чи неналежними;
мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги;
розподілу процесуальних витрат;
строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі зазначається, якими обставинами чи нормами права спростовуються її доводи.
3. У разі скасування або зміни судового рішення суду першої інстанції в ухвалі зазначається, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість рішення. Висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.
Стаття 453. Зміст вироку суду апеляційної інстанції
1. Вирок суду апеляційної інстанції складається із:
1) вступної частини із зазначенням:
дати і місця його прийняття;
найменування суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;
найменування (номера) кримінального провадження;
імен (найменувань) осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
2) описової частини із зазначенням:
короткого змісту обвинувального акта і вироку суду першої інстанції;
короткого змісту вимог апеляційної скарги;
узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
установлених судом першої інстанції обставин;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
установлених судом апеляційної інстанції обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів;
мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні вироку, і положення закону, яким він керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги і обвинувального акта;
розподілу процесуальних витрат;
строку і порядку набрання вироком законної сили та його оскарження.
Стаття 454. Недопустимість погіршення правового становища обвинувачуваного
1. Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання лише у разі, коли з таких підстав апеляційну скаргу подав державний обвинувач, потерпілий чи його представник.
2. Виправдальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований не інакше як на підставі апеляційної скарги державного обвинувача, потерпілого чи його представника.
Виправдальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований також з мотивів і підстав виправдання на підставі апеляційної скарги виправданого, його захисника.
Стаття 455. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції
1. Суд апеляційної інстанції має право постановити окрему ухвалу в разі допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права, які не є підставою для зміни або скасування вироку чи ухвали суду першої інстанції.
Стаття 456. Повернення матеріалів кримінального провадження
1. Після закінчення апеляційного провадження матеріали кримінального провадження не пізніше ніж у семиденний строк повертаються до суду першої інстанції.
Глава 29. Кримінальне провадження в суді касаційної інстанції
Стаття 457. Суд касаційної інстанції
1. Судом касаційної інстанції у кримінальному провадженні є суд, визначений законом про судоустрій як суд касаційної інстанції.
Стаття 458. Право на касаційне оскарження
1. Сторони кримінального провадження, а також інші особи, щодо яких суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку, а також рішення суду апеляційної інстанції.
2. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за результатами апеляційного провадження.
3. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Стаття 459. Порядок і строки касаційного оскарження
1. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
2. Касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3. Касаційна скарга, подана після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд касаційної інстанції за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, не знайде підстав для поновлення строку.
Стаття 460. Вимоги до касаційної скарги
1. Касаційна скарга подається в письмовій формі.
2. У касаційній скарзі зазначаються:
1) найменування суду касаційної інстанції;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає касаційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) судове рішення, що оскаржується;
4) доводи особи, яка подає касаційну скаргу;
5) вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;
6) перелік матеріалів, які додаються.
3. Якщо особа не бажає брати участь у касаційному розгляді, вона зазначає це в касаційній скарзі.
4. Касаційна скарга підписується особою, яка її подає.
5. До касаційної скарги додаються копії в кількості, що необхідна для їх надіслання сторонам та іншим учасникам кримінального провадження.
Стаття 461. Прийняття касаційної скарги судом касаційної інстанції
1. Касаційній скарзі, що надійшла до суду касаційної інстанції першою, присвоюється реєстровий номер у день її надходження. Скарга не пізніше наступного дня передається в порядку черговості судді-доповідачу. Касаційні скарги та інші матеріали щодо оскаржуваного рішення, що надійшли пізніше, реєструються за номером першої касаційної скарги.
2. Отримавши касаційні скарги, суддя-доповідач перевіряє протягом трьох днів їх відповідність вимогам статті 460 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження.
Стаття 462. Залишення касаційної скарги без руху, її
повернення або відмова у відкритті провадження
1. Суддя-доповідач, установивши, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, передбачених статтею 460 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки касаційної скарги, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення касаційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала касаційну скаргу.
2. Якщо особа усунула недоліки касаційної скарги у строк, установлений суддею-доповідачем, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду касаційної інстанції.
3. Касаційна скарга повертається, якщо:
1) особа не усунула недоліки касаційної скарги, яку залишено без руху;
2) касаційну скаргу подала особа, яка немає права подавати касаційну скаргу.
4. Копія ухвали про повернення касаційної скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із касаційної скаргою та всіма матеріалами, що додаються до неї.
5. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише у разі, коли:
1) касаційну скаргу не належить розглядати в порядку кримінального провадження;
2) з приводу спору існує рішення суду, яке набрало законної сили.
6. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала касаційну скаргу, разом із касаційною скаргою та усіма матеріалами, що додаються до неї.
7. Ухвала про залишення касаційної скарги без руху, її повернення або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена за винятковими обставинами.
8. Залишення скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 463. Підготовка касаційного розгляду
1. Суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття касаційного провадження без виклику сторін:
1) надсилає копії ухвали про відкриття касаційного провадження особам, щодо яких суд може вирішити питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки, разом з копіями касаційної скарги, інформацією про їх права та обов’язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу;
2) вирішує заявлені клопотання;
3) вирішує питання про можливість письмового провадження в суді касаційної інстанції;
4) вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються;
5) вирішує інші питання, необхідні для касаційного розгляду.
2. Усі рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки провадження до касаційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копія ухвали надсилає особам, щодо яких суд може вирішити питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки.
3. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення касаційного розгляду.
Стаття 464. Заперечення на касаційну скаргу
1. Особи, зазначені у статті 458 цього Кодексу, мають право подати до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу в письмовій формі протягом установленого судом касаційної інстанції строку.
2. Заперечення на касаційну скаргу містить:
1) найменування суду касаційної інстанції;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштову адресу особи, яка подає заперечення на касаційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адресу електронної пошти, якщо такі є;
3) номер кримінального провадження в суді касаційної інстанції, якщо він повідомлений судом касаційної інстанції;
4) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги;
5) у разі необхідності – клопотання особи, яка подає заперечення на касаційну скаргу.
3. Особа, яка не бажає брати участь у касаційному розгляді, зазначає це у запереченні на касаційну скаргу.
4. Заперечення на касаційну скаргу підписується особою, яка його подає.
Стаття 465. Приєднання до касаційної скарги
1. Сторони кримінального провадження, а також інші особи, щодо яких суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки, у будь-який час до закінчення касаційного розгляду мають право приєднатися до касаційної скарги, підтримавши її вимоги.
2. Особа, яка не бажає брати участь у касаційному розгляді, зазначає це у своїй заяві.
Стаття 466. Відмова від касаційної скарги, зміна касаційної
скарги під час касаційного провадження
1. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного розгляду.
2. У разі коли вирок або ухвала суду не була оскаржена в касаційному порядку іншими особами або в разі відсутності заперечень інших осіб, які подали касаційну скаргу чи приєдналися до неї, проти закриття кримінального провадження у зв’язку з відмовою від касаційної скарги, суд касаційної інстанції своєю ухвалою закриває касаційне провадження.
3. До початку касаційного розгляду особа, яка подала апеляційну скаргу, має право змінити її. У такому разі суд касаційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь у касаційному розгляді, надає їм час, необхідний для вивчення зміненої касаційної скарги і подання заперечень.
Стаття 467. Межі перегляду судом касаційної інстанції
1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
2. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Стаття 468. Касаційний розгляд
1. Касаційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі не менше п’яти суддів згідно з правилами розгляду у суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
2. Після відкриття судового засідання і вирішення клопотань осіб, які беруть участь у розгляді, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судових рішень, що оскаржуються, касаційної скарги та заперечень до неї.
3. Сторони та інші особи, які беруть участь у розгляді, висловлюють свої доводи. Першою висловлює доводи особа, яка подала касаційну скаргу. Якщо касаційні скарги подали обидві сторони, першим висловлює доводи виправданий, засуджений. За ними висловлюють доводи особи, що приєдналися до касаційної скарги, а потім – інші особи, які беруть участь у розгляді. Суд має право обмежити тривалість висловлення доводів, установивши для всіх осіб, які беруть участь у розгляді, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.
4. Неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у розгляді, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає проведенню розгляду. Якщо суд касаційної інстанції визнає обов’язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та вони не прибули, касаційний розгляд може бути відкладений.
5. Після закінчення касаційного розгляду колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.
Стаття 469. Письмове касаційне провадження
1. Суд касаційної інстанції має право прийняти рішення внаслідок письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у розгляді, заявили клопотання про вирішення за їх відсутності.
2. У разі проведення письмового касаційного провадження копія рішення суду касаційної інстанції надсилається особам, які брали участь у кримінальному провадженні, протягом трьох днів з моменту його підписання.
Стаття 470. Повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги
1. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити чинними судові рішення;
2) змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, скасувавши судове рішення суду першої інстанції;
3) змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, залишивши судове рішення суду першої інстанції без змін;
4) змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції;
5) скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції;
6) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;
7) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.
Стаття 471. Недопустимість погіршення правового становища виправданого, засудженого
1. Суд касаційної інстанції не має права застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання.
2. Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвала суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції можуть бути скасовані у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання лише у разі, коли з таких підстав касаційну скаргу подав державний обвинувач, потерпілий чи його представник.
3. Виправдальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвала суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції можуть бути скасовані не інакше як на підставі касаційної скарги державного обвинувача, потерпілого чи його представника, а також на підставі касаційної скарги виправданого з мотивів його виправдання.
Стаття 472. Підстави для залишення чинними судових рішень
1. Суд касаційної інстанції залишає чинними судові рішення, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
2. Не може бути скасоване судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело до ухвалення неправильного судового рішення.
Стаття 473. Підстави для зміни судових рішень
1. Суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у провадженні немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки у певній його частині.
Стаття 474. Підстави для скасування судового рішення суду
апеляційної інстанції та залишення в силі судового
рішення суду першої інстанції
1. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Стаття 475. Підстави для призначення нового розгляду
у суді першої чи апеляційної інстанції
1. Підставою для призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до ухвалення неправильного судового рішення і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
2. Судові рішення обов’язково скасовуються з призначенням нового розгляду у разі, коли:
1) розгляд відбувався неповноважним складом суду;
2) судове рішення ухвалено чи підписано не тим суддею або суддями, що здійснювали судовий розгляд;
3) судовий розгляд відбувся за відсутності одного з учасників кримінального провадження, який належним чином не повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
4) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був або не може бути усунутий шляхом ухвалення рішення суду касаційної інстанції.
Стаття 476. Підстави для скасування судових рішень і ухвалення
нового судового рішення
1. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалює нове рішення, якщо обставини з’ясовані об’єктивно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
2. Суд касаційної інстанції не має права скасувати виправдальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав виправданого.
Стаття 477. Судові рішення суду касаційної інстанції
1. Розглянувши касаційну скаргу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу в разі:
1) залишення чинними судових рішень;
2) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з призначенням нового розгляду;
3) зміни ухвали суду першої або апеляційної інстанції;
4) скасування судових рішень і постановлення нової ухвали.
2. Суд касаційної інстанції має право за результатами розгляду касаційної скарги своєю постановою змінити вирок суду першої або апеляційної інстанції або винести новий вирок.
3. З усіх процесуальних питань суд касаційної інстанції постановляє ухвали.
4. Судові рішення суду касаційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у кримінальному провадженні, в передбаченому статтями 355—372 цього Кодексу порядку.
Стаття 478. Зміст ухвали суду касаційної інстанції
1. Ухвала суду касаційної інстанції складається із:
1) вступної частини із зазначенням:
дати і місця її постановлення;
найменування суду касаційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;
найменування (номера) кримінального провадження;
імен (найменувань) осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
2) описової частини із зазначенням:
короткого змісту вимог касаційної скарги та оскаржених судових рішень;
узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу;
узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд касаційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги;
розподілу процесуальних витрат;
строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
2. При залишенні касаційної скарги без задоволення в ухвалі зазначається, якими нормами права спростовуються її доводи.
3. У разі скасування або зміни судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в ухвалі зазначається, у чому полягала їх незаконність.
Стаття 479. Зміст вироку суду касаційної інстанції
1. Вирок суду касаційної інстанції складається із:
1) вступної частини із зазначенням:
дати і місця його постановлення;
найменування суду касаційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;
найменування (номера) кримінального провадження;
імен (найменувань) осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
2) описової частини із зазначенням:
короткого змісту обвинувального акта і рішень судів першої та апеляційної інстанцій;
короткого змісту вимог касаційної скарги;
узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу;
узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд касаційної інстанції виходив при ухваленні вироку, і положення закону, яким він керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги;
розподілу процесуальних витрат;
строку і порядку набрання вироком законної сили та його оскарження.
Стаття 480. Окрема ухвала суду касаційної інстанції
1. Суд касаційної інстанції має право постановити окрему ухвалу в разі допущення судом першої чи апеляційної інстанцій неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які не є підставою для зміни або скасування судових рішень.
Стаття 481. Повернення матеріалів кримінального провадження
1. Після закінчення касаційного провадження матеріали кримінального провадження надсилаються не пізніше ніж у семиденний строк до суду першої інстанції, якщо інше не випливає із судового рішення суду касаційної інстанції.
Глава 30. Кримінальне провадження за винятковими обставинами
Стаття 482. Суд, який здійснює кримінальне провадження за винятковими обставинами
1. Судом, який переглядає судові рішення за винятковими обставинами, є Верховний Суд України.
2. Перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження.
Стаття 483. Право на оскарження судових рішень за винятковими обставинами
1. Сторони кримінального провадження, а також інші особи, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити до Верховного Суду України за винятковими обставинами судові рішення у кримінальному провадженні після їх перегляду в касаційному порядку, а також судові рішення суду касаційної інстанції.
2. Не можуть бути окремо оскаржені за винятковими обставинами ухвали суду касаційної інстанції, які не перешкоджають кримінальному провадженню. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками касаційного провадження.
3. Не можуть бути оскаржені за винятковими обставинами судові рішення з метою застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи більш тяжке покарання або з інших підстав для погіршення правового становища засудженого, а також виправдальний вирок.
Стаття 484. Підстави для кримінального провадження за
винятковими обставинами
1. Судові рішення у кримінальному провадженні можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї норми права;
2) визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.
Стаття 485. Строк оскарження за винятковими обставинами
1. Скарга подається протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для кримінального провадження за винятковими обставинами.
2. Скарга, подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, залишається без розгляду, якщо Верховний Суд України за заявою особи, яка подала скаргу, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Стаття 486. Порядок подання скарги до Верховного Суду України
1. Скарга подається безпосередньо до Верховного Суду України з копіями скарги з урахуванням кількості осіб, передбачених статтею 483 цього Кодексу. До скарги додаються копії судових рішень, які оскаржуються.
2. До форми і змісту скарги до Верховного Суду України застосовуються правила, передбачені цим Кодексом для касаційної скарги.
3. При надходженні скарги, оформленої без дотримання вимог, передбачених цією статтею, застосовуються правила частини третьої статті 462 цього Кодексу, про що суддею Верховного Суду України протягом десяти днів з дня отримання скарги постановляється відповідна ухвала.
Стаття 487. Допуск скарги до провадження за винятковими
обставинами
1. Допуск скарги до провадження за винятковими обставинами здійснюється колегією у складі семи суддів протягом п’ятнадцяти днів після надходження скарги без виклику осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Одночасно може бути вирішене питання про поновлення строку на оскарження за винятковими обставинами.
2. Скарга вважається допущеною до провадження за винятковими обставинами і матеріали кримінального провадження витребовується у разі, коли не менш як троє суддів дійшли висновку про необхідність цього.
3. Про допуск скарги і витребування матеріалів кримінального провадження або відмову в цьому суд постановляє ухвалу, що не може бути оскаржена. Ухвала про допуск скарги і витребування матеріалів кримінального провадження надсилається до відповідного суду.
4. Копія ухвали про допуск скарги і витребування матеріалів кримінального провадження надсилається разом з копією скарги особам, передбаченим статтею 483 цього Кодексу, а в разі відмови у допуску – особі, яка подала скаргу.
5. Якщо скарга допущена до провадження за винятковими обставинами, суд своєю ухвалою має право зупинити виконання відповідних рішень.
Стаття 488. Порядок здійснення кримінального провадження за винятковими обставинами
1. Кримінальне провадження за винятковими обставинами здійснюється колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України за участю не менш як двох третин її чисельності (але не менше п’яти суддів).
2. Кримінальне провадження за винятковими обставинами здійснюється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для касаційного провадження, з урахуванням особливостей, установлених цією главою.
Стаття 489. Повноваження Верховного Суду України за
результатами кримінального провадження за
винятковими обставинами
1. За результатами кримінального провадження за винятковими обставинами більшістю голосів колегії суддів приймається одна з таких постанов Верховного Суду України:
1) про повне або часткове задоволення скарги;
2) про відмову в задоволенні скарги.
2. Постанова Верховного Суду України є остаточною, має прецедентний характер і не може бути оскаржена.
3. Судді Верховного Суду України, які не погоджуються з постановою, можуть висловити окрему думку, що додається до постанови.
Стаття 490. Постанова Верховного Суду України про
задоволення скарги
1. Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї норми права.
2. У разі коли Верховний Суд України установить, що оскаржене судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає рішення про новий розгляд судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норми матеріального чи процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Верховний Суд України має право також скасувати судові рішення судів апеляційної або касаційної інстанції і залишити в силі помилково скасовані судові рішення судів першої або апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України. При цьому Верховний Суд України має право скасувати таке судове рішення повністю або в певній частині та прийняти рішення про новий розгляд судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення міжнародних зобов’язань. Верховний Суд України має право також скасувати судові рішення і прийняти нове рішення.
Стаття 491. Постанова Верховного Суду України про відмову
в задоволенні скарги
1. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для кримінального провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.
2. Якщо в разі виявлення неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми права Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є законним, він відмовляє у задоволенні скарги і констатує порушення, допущене в іншому судовому рішенні суду касаційної інстанції, яке не було оскаржене.
Глава 31. Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами
Стаття 492. Підстави для здійснення кримінального провадження
за нововиявленими обставинами
1. Вирок або ухвала суду, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у зв’язку з нововиявленими обставинами.
2. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні обставини, що не були і не могли на час судового розгляду бути відомі особі, яка звертається із заявою;
2) установлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, підробки документів або відомостей, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;
3) установлення вироком суду, що набрав законної сили, винуватості судді у вчиненні злочину, внаслідок якого ухвалене незаконне або необґрунтоване рішення;
4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття вироку чи ухвали, що належить переглянути;
5) установлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом.
3. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час здійснення провадження, не допускається, крім випадків, коли вони пом’якшують, скасовують відповідальність чи в інший спосіб поліпшують правове становище особи.
Стаття 493. Право подати заяву про перегляд судового рішення
за нововиявленими обставинами
1. Особи, стосовно прав, свобод, інтересів чи обов’язків яких суд вирішив питання, мають право подати заяву про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, що набрало законної сили.
Стаття 494. Строк звернення про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подана протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.
2. Перегляд за нововиявленими обставинами виправдального вироку допускається лише протягом передбаченого законом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
3. За наявності обставин, які підтверджують вчинення особою більш тяжкого кримінального правопорушення, ніж те, за яке вона була засуджена, судове рішення може бути переглянуте за нововиявленими обставинами протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжке кримінальне правопорушення.
4. За наявності обставин, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого кримінального правопорушення, строк перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами не обмежений.
Стаття 495. Вимоги до заяви про перегляд судового рішення
за нововиявленими обставинами
1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається у письмовій формі.
2. У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються:
1) найменування суду, до якого подається заява про перегляд;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) судове рішення, про перегляд якого за нововиявленими обставинами подається заява;
4) обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду;
5) обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду;
6) перелік документів та інших матеріалів, які додаються.
3. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами підписується особою, яка її подає.
4. До заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами додаються копії заяви в кількості, що необхідна для надіслання сторонам і учасникам кримінального провадження.
5. Особа, яка подає заяву, має право додати до неї документи або їх копії, що мають значення для кримінального провадження і не були відомі на час ухвалення судового рішення.
Стаття 496. Порядок подання заяви про перегляд судового
рішення за нововиявленими обставинами
1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування такої обставини.
2. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у разі встановлення вироком суду, що набрав законної сили, винуватості судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалене незаконне або необґрунтоване рішення, подається до суду тієї інстанції, суддею якого він був.
Стаття 497. Відкриття кримінального провадження за
нововиявленими обставинами
1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що надійшла до суду, передається в порядку черговості судді суду. У розгляді заяви та перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами не має права брати участь суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання.
2. Суддя не пізніше наступного дня після надходження заяви до суду перевіряє її відповідність вимогам статті 495 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами.
3. До заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що не оформлена згідно з вимогами, передбаченими статтею 495 цього Кодексу, застосовуються правила частини третьої статті 462 цього Кодексу.
4. Відкривши кримінальне провадження за нововиявленими обставинами, суддя надсилає особам, передбаченим статтею 493 цього Кодексу, копії заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє зазначених осіб.
Стаття 498. Відмова від заяви про перегляд судового рішення
за нововиявленими обставинами та її наслідки
1. Особа, яка подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, має право відмовитися від заяви до початку судового розгляду. У разі прийняття відмови від заяви суд закриває кримінальне провадження за нововиявленими обставинами, про що постановляє ухвалу.
2. У разі прийняття відмови від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами інші особи, що брали участь у кримінальному провадженні, мають право вимагати компенсації від особи, яка її подала, процесуальних витрат, понесених ними під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
3. Особа, яка відмовилася від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не має права повторно звертатися до суду з такою ж заявою на тих самих підставах.
Стаття 499. Порядок здійснення перегляду судового рішення
за нововиявленими обставинами
1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами розглядається судом протягом двох місяців після її надходження згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для кримінального провадження в суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
2. Особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, повідомляються про дату, час та місце розгляду заяви. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.
3. Суд своєю ухвалою має право зупинити виконання судового рішення, яке переглядається за нововиявленими обставинами, до закінчення перегляду.
4. Суд має право не досліджувати докази щодо обставин, що встановлені в судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими обставинами, якщо вони не оспорюються.
Стаття 500. Судове рішення за результатами кримінального
провадження за нововиявленими обставинами
1. Суд має право скасувати вирок чи ухвалу і постановити новий вирок чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
2. Судове рішення за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржене в порядку, передбаченому цим Кодексом, для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні.
| Розділ VІ. Особливі порядки кримінального провадження
|
Проект
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ VІ
Особливі порядки кримінального провадження
Глава 32. Приватне кримінальне провадження
Стаття 501. Поняття приватного кримінального провадження
1. Приватним кримінальним провадженням є провадження, яке може бути розпочатим слідчим, державним обвинувачем лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених:
1) частиною 1 статті 122 (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин), статтею 125 (умисне легке тілесне ушкодження), частиною 1 статті 126 (побої без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 129 (погроза вбивством без обтяжуючих обставин), статтею 132 (розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби), частиною 1 статті 133 (зараження венеричною хворобою без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 135 (залишення в небезпеці без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 136 (ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 139 (ненадання допомоги хворому медичним працівником без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 142 (незаконне проведення дослідів над людиною без обтяжуючих обставин), статтею 145 (незаконне розголошення лікарської таємниці), частиною 1 статті 152 (зґвалтування без обтяжуючих обставин), статтею 154 (примушування до вступу в статевий зв’язок), частиною 1 статті 161 (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 162 (порушення недоторканності житла без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 163 (порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції або іншої особистої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 164 (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 165 (ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 168 (розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 176 (порушення авторського права і суміжних прав), частиною 1 статті 177 (порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію), статтею 180 (перешкоджання здійсненню релігійного обряду), статтею 182 (порушення недоторканності приватного життя), статтею 195 (погроза знищення майна), частиною 1 статті 194 (умисне знищення або пошкодження майна без обтяжуючих обставин), статтею 197 (порушення обов’язків щодо охорони майна), частиною 1 статті 206 (протидія законній господарській діяльності без обтяжуючих обставин), статтею 218 (фіктивне банкрутство — щодо дій, якими заподіяно шкоду кредиторам), статтею 219 (доведення до банкрутства — щодо дій, якими заподіяно шкоду кредиторам), статтею 220 (приховування стійкої фінансової неспроможності), частиною 1 статті 225 (обман покупців та замовників без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 229 (незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару без обтяжуючих обставин), статтею 231 (незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю), статтею 232 (розголошення комерційної або банківської таємниці), статтею 2321 (розголошення або використання неоприлюдненої інформації про емітента або його цінні папери), частиною 1 статті 355 (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань без обтяжуючих обставин), статтею 356 (самоправство — щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян або інтересам власника), частиною 1 статті 361 (несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 362 (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, що має право доступу до неї, без обтяжуючих обставин) Кримінального кодексу України;
2) частиною 2 статті 122 (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження за обтяжуючих обставин), частиною 2 статті 126 (побої і мордування за обтяжуючих обставин), статтею 128 (необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження), частиною 1 статті 130 (свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини), частиною 1 статті 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини без обтяжуючих обставин), частинами 2 і 3 статті 152 (зґвалтування, вчинене повторно, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього), частинами 1 і 2 статті 153 (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, у тому числі вчинене повторно або щодо неповнолітньої особи), частиною 1 статті 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, без обтяжуючих обставин), частиною 1 статті 296 (хуліганство без обтяжуючих обставин), частиною 2 статті 361 (несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку за обтяжуючих обставин), частиною 2 статті 362 (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, що має право доступу до неї) Кримінального кодексу України — якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого;
3) статтею 185 (крадіжка, крім крадіжки, вчиненої організованою групою), статтею 186 (грабіж, крім грабежу, вчиненого організованою групою), статтею 189 (вимагання, крім вимагання, вчиненого організованою групою, а також поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи), статтею 190 (шахрайство, крім шахрайства, вчиненого організованою групою), статтею 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою), статтею 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою), частиною 3 статті 234 (викрадення приватизаційних документів), частиною 1 статті 278 (угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна без обтяжуючих обставин), частинами 1 і 2 статті 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом без особливо обтяжуючих обставин), статтею 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження) Кримінального кодексу України — якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем потерпілого, іншим близьким (близькою особою) чи особою, яка веде з потерпілим спільне господарство, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і заподіяла шкоду виключно власності потерпілого.
Стаття 502. Початок приватного кримінального провадження
1. Потерпілий має право подати до слідчого, державного обвинувача заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення. Строк починає спливати з дня, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися про вчинене кримінальне правопорушення, яке завдало йому шкоди.
Стаття 503. Відшкодування шкоди потерпілому у приватному кримінальному провадженні
1. Відшкодування шкоди потерпілому у приватному кримінальному провадженні може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї.
2. В інших, ніж передбачено у частині першій цієї статті, приватних кримінальних провадженнях, відшкодування шкоди потерпілому за рахунок обвинувачуваного враховується під час призначення міри покарання.
Глава 33. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб
Стаття 504. Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження
1. Вимоги цієї глави застосовуються у кримінальному провадженні стосовно:
1) народного депутата України;
2) Судді Конституційного Суду України;
3) професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;
4) кандидата у Президенти України;
5) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
6) державного обвинувача;
7) слідчого;
8) співробітника кадрового складу розвідувального органу України;
9) адвоката.
Стаття 505. Повідомлення про підозру
1. Письмове повідомлення про підозру здійснюється:
1) народному депутатові України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, кандидатові у Президенти України, судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяжному, народному засідателю на час здійснення ними правосуддя, — державним обвинувачем — Генеральним прокурором України;
2) Генеральному прокуророві України — державним обвинувачем —заступником Генерального прокурора України;
3) заступникам Генерального прокурора України, прокуророві області та прирівняних до них прокурорам — державним обвинувачем —Генеральним прокурором України;
4) іншим державним обвинувачам, слідчому співробітнику кадрового складу розвідувального органу України, адвокатові — державним обвинувачем — Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором області та прирівняним до них прокурором.
Стаття 506. Особливий порядок затримання та обрання
запобіжного заходу
1. Народний депутат України, суддя Конституційного Суду України, професійний суддя, затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, повинен бути негайно звільнений після встановлення його особи.
2. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо народного депутата України, судді Конституційного Суду України професійного судді до ухвалення судом вироку може бути здійснена лише за згодою Верховної Ради України.
Стаття 507. Особливий порядок проведення процесуальних дій
1. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій щодо народного депутата України, судді Конституційного Суду України професійного судді здійснюється на підставі рішення судді уповноваженого суду першої інстанції.
Стаття 508. Інформування державних та інших органів
чи службових осіб
1. Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку повідомляються:
1) щодо осіб, передбачених статтею 504 цього
Кодексу, крім адвокатів, — органи і службові особи, які їх обрали чи призначили або відповідають за заміщення їх посад;
2) щодо адвокатів — відповідні кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури.
Глава 34. Кримінальне провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми підозрюваними, обвинувачуваними
§ 1. Загальні правила кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми підозрюваними, обвинувачуваними.
Стаття 509. Порядок кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми підозрюваними, обвинувачуваними
1. Порядок кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми підозрюваними, обвинувачуваними, визначається загальними правилами цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
2. Положення цього параграфа застосовуються у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми підозрюваними, обвинувачуваними у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Стаття 510. Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми підозрюваними, обвинувачуваними
1. Під час досудового розслідування та судового розгляду справ про кримінальні правопорушення, вчинених неповнолітніми підозрюваними, обвинувачуваними, крім обставин, передбачених статтею 85 цього Кодексу, також з’ясовуються:
1) повні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру;
2) умови проживання та виховання неповнолітнього;
3) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.
Стаття 511. Комплексна психолого-психіатрична і психологічна експертиза неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного
1. У разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза.
2. З метою з’ясування рівня розвитку, інших соціально-психологічних рис особи неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного, які необхідно враховувати під час призначення покарання і обрання заходу виховного характеру, призначається психологічна експертиза.
Стаття 512. З’ясування умов проживання та виховання неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного
1. При дослідженні умов проживання та виховання неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного належить з’ясувати:
1) склад сім’ї неповнолітнього, обстановку в ній, взаємини між дорослими членами сім’ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповнолітнього, форми здійснення контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім’ї;
2) обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, де навчається або працює неповнолітній, його ставлення до навчання чи роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність виховних заходів, які раніше застосовувалися до нього;
3) зв’язки і поведінку неповнолітнього поза домівкою, навчальним закладом та роботою.
Стаття 513. Участь захисника у кримінальному провадженні
щодо кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми підозрюваними, обвинувачуваними
1. Участь захисника у кримінальному провадженні є обов’язковою з моменту повідомлення неповнолітнього про підозру.
Стаття 514. Участь законного представника неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного
1. Батьки або інші законні представники неповнолітнього беруть участь у кримінальному провадженні за участю неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного.
2. Законні представники викликаються у судове засідання. Відсутність законних представників не зупиняє судового розгляду, крім випадків, коли суд визнає їх участь обов’язковою. Законні представники перебувають у залі судового засідання протягом усього судового розгляду, а в разі необхідності можуть бути допитані як свідки.
3. У виняткових випадках, коли участь законного представника може заподіяти шкоду інтересам неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного, суд за його клопотанням, клопотанням державного обвинувача чи з власної ініціативи своєю ухвалою має право обмежити участь законного представника у вчиненні окремих процесуальних чи судових дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.
Стаття 515. Порядок виклику неповнолітнього підозрюваного
1. Неповнолітній підозрюваний, обвинувачуваний повідомляється або викликається слідчим, державним обвинувачем чи судом через його батьків або інших законних представників. Інший порядок допускається лише в разі, коли це зумовлюється обставинами, встановленими під час кримінального провадження.
Стаття 516. Опитування неповнолітнього підозрюваного
1. Опитування неповнолітнього підозрюваного здійснюється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом, у присутності захисника. Під час опитування може бути присутнім законний представник, якщо він або неповнолітній заявили про це клопотання.
2. Опитування неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому — понад чотири години на добу.
Стаття 517. Участь педагога, психолога або законного представника
в опитуванні неповнолітнього підозрюваного
1. У разі коли неповнолітній не досяг шістнадцяти років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при його опитуванні за рішенням слідчого, державного обвинувача або за клопотанням захисника забезпечуються участь педагога, психолога або законного представника.
2. До початку опитування педагогові, психологу або законному представникові роз’яснюється їх право за дозволом ставити запитання неповнолітньому підозрюваному.
Стаття 518. Застосування до неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного запобіжного заходу
1. За наявності підстав, передбачених цим Кодексом, до неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного з урахуванням його віку і роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим Кодексом.
2. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного лише у виняткових випадках.
3. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього обов’язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють.
Стаття 519. Передача неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного під нагляд
1. Передача неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або установи з профілактики правопорушень неповнолітніх полягає у взятті на себе однією із зазначених осіб або представником установи з профілактики правопорушень письмового зобов’язання забезпечити явку неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного до слідчого, державного обвинувача, суду, а також його належну поведінку.
2. Передача під нагляд батьків та інших осіб, передбачених у частині першій цієї статті, можлива лише за їх згодою та згодою неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного. Особа, яка взяла зобов’язання про нагляд, має право відмовитися від подальшого виконання такого зобов’язання, заздалегідь про це повідомивши.
3. До передачі неповнолітнього підозрюваного, обвинувачуваного під нагляд суд зобов’язаний зібрати відомості про особу батьків, опікунів або піклувальників, їх взаємні стосунки з неповнолітнім і впевнитися в тому, що вони можуть здійснювати належний нагляд за неповнолітнім.
4. При відібранні зобов’язання про взяття під нагляд батьків, опікунів, піклувальників адміністрацію дитячої установи попереджають про характер підозри, обвинувачення неповнолітнього, і про їх відповідальність у разі порушення взятого на себе зобов’язання.
Стаття 520. Виділення справи в окреме провадження щодо кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім
1. Якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім, під час досудового розслідування необхідно з’ясувати чи є можливість виділення справи в окреме кримінальне провадження щодо неповнолітнього.
Стаття 521. Закритий судовий розгляд за участю неповнолітніх обвинувачуваних
1. Судовий розгляд за участю неповнолітніх обвинувачуваних здійснюється в закритому судовому засіданні.
Стаття 522. Тимчасове видалення неповнолітнього обвинувачуваного
із залу судового засідання
1. Суд, вислухавши думку державного обвинувача, захисника і законного представника неповнолітнього обвинувачуваного, має право своєю ухвалою видалити його із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього.
2. Після повернення неповнолітнього обвинувачуваного головуючий знайомить його з результатами дослідження обставин справи, проведеного за його відсутності, і надає йому можливість поставити запитання особам, які були допитані за його відсутності.
Стаття 523. Участь у судовому розгляді представників установи
з профілактики правопорушень неповнолітніх
1. Про час і місце судового розгляду за участю неповнолітнього обвинувачуваного суд повідомляє відповідну установу з профілактики правопорушень неповнолітніх. Суд має право також викликати в судове засідання представника цієї установи.
2. Представник установи з профілактики правопорушень неповнолітніх має право заявляти клопотання, ставити запитання неповнолітньому обвинувачуваному, його законному представнику, потерпілому, свідкам, судовому експерту і спеціалісту, висловлювати думку з приводу застосування найбільш доцільних заходів щодо обвинувачуваного з метою його перевиховання.
Стаття 524. Порядок застосування до неповнолітнього обвинувачуваного примусових заходів
виховного характеру
1. Якщо під час досудового розслідування державний обвинувач дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується вперше у вчиненні кримінального проступку або злочину невеликої тяжкості, без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинувачуваного примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду. Таке саме клопотання складається, якщо неповнолітній обвинувачуваний не повністю усвідомлював фактичні ознаки або суспільну небезпечність свого діяння через відставання в розумовому розвитку.
2. З підстав, передбачених частиною першою цієї статті, клопотання про застосування до неповнолітнього обвинувачуваного примусових заходів виховного характеру може бути складене і надіслане до суду за умови, що неповнолітній обвинувачуваний та його законний представник не заперечують проти цього.
3. Під час судового розгляду суд за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, може прийняти рішення про застосування до неповнолітнього обвинувачуваного одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
§ 2. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності
Стаття 525. Підстави для застосування примусових заходів
виховного характеру
1. Підставою для застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених кримінальним законом, до неповнолітнього, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, є вчинення ним суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
2. Примусові заходи виховного характеру застосовуються до осіб, які на час вчинення суспільно небезпечного діяння досягли одинадцятирічного віку.
Стаття 526. Досудове розслідування у кримінальному провадженні
щодо застосування примусових заходів виховного характеру
1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.
2. Під час досудового розслідування проводяться необхідні процесуальні дії для з’ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння та особи неповнолітнього.
3. За наявності підстав за клопотанням державного обвинувача суд має право постановити ухвалу про поміщення неповнолітнього до установи з профілактики правопорушень неповнолітніх на строк до тридцяти діб. Під час розгляду клопотання і постановлення ухвали слідчий суддя вивчає матеріали кримінального провадження, вислуховує думки сторін, опитує неповнолітнього, його захисника і законного представника.
4. Участь захисника у кримінальному провадженні є обов’язковою.
5. У разі відсутності підстав для закриття кримінального провадження державний обвинувач складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 527. Порядок судового розгляду
1. Судовий розгляд здійснюється у складі судді і двох народних засідателів у судовому засіданні за участю державного обвинувача, законного представника, захисника та представника установи з профілактики правопорушень неповнолітніх згідно із загальними правилами цього Кодексу.
2. Судовий розгляд закінчується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.
Стаття 528. Ухвали суду в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру
1. Під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з’ясовує такі питання:
1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;
2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинення цього діяння;
3) чи слід застосовувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.
2. Якщо під час судового розгляду не буде доведено одну з обставин, передбачених у пункті 1 або 2 частини першої цієї статті, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.
3. При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціальної навчально-виховної установи суд має право помістити його до установи з профілактики правопорушень неповнолітніх строком до тридцяти діб. У цьому випадку на установу з профілактики правопорушень покладається обов’язок доставити неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи.
4. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 529. Дострокове звільнення від примусового заходу
виховного характеру
1. Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути достроково звільнений від примусового заходу виховного характеру в порядку, передбаченому цим Кодексу.
2. Ухвала суду може бути постановлена за наслідками клопотання державного обвинувача, підтриманого радою спеціальної навчально-виховної установи, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання.
Глава 35. Кримінальне провадження за участю неосудних і обмежено осудних осіб та осіб, у яких психічний розлад виник після вчинення кримінального правопорушення
Стаття 530. Підстави для застосування примусових заходів
медичного характеру
1. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок:
1) вчинення особою у стані неосудності суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність;
2) вчинення особою у стані обмеженої осудності кримінального правопорушення;
3) вчинення кримінального правопорушення у стані осудності особою, у якої психічний розлад виник до ухвалення вироку або під час відбування покарання кримінального правопорушення.
2. Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння неосудної особи чи кримінального правопорушення обмежено осудної особи повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусового заходу медичного характеру.
3. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.
Стаття 531. Порядок здійснення досудового розслідування
щодо суспільно небезпечних діянь неосудних осіб і
кримінальних правопорушень обмежено осудних осіб
1. Досудове розслідування щодо суспільно небезпечних діянь неосудних осіб, кримінальних правопорушень обмежено осудних осіб та осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до ухвалення вироку, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.
Стаття 532. Обставини, що підлягають встановленню під час
досудового розслідування
1. Під час досудового розслідування щодо суспільно небезпечних діянь неосудних осіб, кримінальних правопорушень обмежено осудних осіб та осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до ухвалення вироку, встановлюються:
1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення;
2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення цією особою;
3) наявність у цієї особи психічного розладу в минулому, ступінь і характер психічного розладу на час вчинення суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення або на час досудового розслідування;
4) поведінка особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, як до його вчинення, так і після нього;
5) небезпечність особи внаслідок психічного розладу для самої себе та інших осіб, а також можливість заподіяння іншої істотної шкоди такою особою;
6) характер і розмір шкоди, заподіяної суспільно небезпечним діянням, кримінальним правопорушенням.
Стаття 533. Права особи, яка бере участь у кримінальному
провадженні щодо застосування примусового
заходу медичного характеру
1. Неосудна та обмежено осудна особа користується правами підозрюваного, обвинувачуваного в обсязі, який визначається характером психічного розладу відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника.
2. Якщо характер психічного розладу особи перешкоджає проведенню процесуальних дій за її участю або її участі у судовому засіданні, державний обвинувач, суд мають право прийняти рішення про проведення відповідних процесуальних дій без участі такої особи.
Стаття 534. Участь захисника
1. У кримінальному провадженні щодо застосування примусового заходу медичного характеру участь захисника є обов’язковою.
Стаття 535. Запобіжні заходи
1. До обмежено осудних та неосудних осіб можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи:
1) передача на піклування родичам чи опікунам при обов’язковому лікарському нагляді;
2) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають їх небезпечну поведінку.
2. Передбачені частиною першою цієї статті запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту психічного розладу.
3. Застосування передбачених запобіжних заходів здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими законом.
Стаття 536. Психіатрична експертиза
1. У кримінальному провадженні щодо застосування примусового заходу медичного характеру проведення психіатричної експертизи є обов’язковим.
2. Підставами для проведення психіатричної експертизи можуть бути:
1) медична довідка про наявність в особи психічного розладу;
2) відомості про неадекватність поведінки особи при вчиненні суспільно небезпечного діяння або після нього (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті тощо).
3. У разі потреби може бути проведена стаціонарна психіатрична експертиза. З цією метою особа може направлятися до відповідного медичного закладу на строк не більше ніж два місяці.
Стаття 537. Об’єднання і виділення кримінальних проваджень
1. Кримінальне провадження, яке здійснюється у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, і кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можуть бути об’єднані в одне або виділені в окремі кримінальні провадження за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
Стаття 538. Закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру
1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру закінчується закриттям кримінального провадження або складенням клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.
2. Закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можливе, якщо за висновком судово-психіатричної експертизи з урахуванням характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння та психічного стану особа, яка вчинила це діяння, не є небезпечною для суспільства, або з інших підстав, передбачених цим Кодексом.
3. Про закриття кримінального провадження державний обвинувач приймає постанову, яка може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом. Постанова про закриття кримінального провадження надсилається до місцевих органів охорони здоров’я.
4. У клопотанні державного обвинувача про застосування до особи примусових заходів медичного характеру повинні зазначатися:
1) прізвище, ім’я, по батькові державного обвинувача;
2) прізвище, ім’я, по батькові та інші відомості про особу;
3) обставини вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення;
4) відомості, які підтверджують вчинення суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення цією особою та необхідність застосування примусових заходів медичного характеру;
5) позиція щодо можливості забезпечення участі особи під час судового розгляду за станом здоров’я.
5. До моменту надіслання до суду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відкриття матеріалів досудового провадження здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 539. Судовий розгляд
1. Судовий розгляд здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю державного обвинувача, законного представника, захисника згідно із загальними правилами цього Кодексу.
2. Судовий розгляд закінчується постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні.
3. У разі об’єднання в одне провадження кримінального провадження, яке здійснюється у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, та кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру вони розглядаються в судовому засіданні в одному кримінальному провадженні з додержанням вимог цього Кодексу. Після закінчення судового розгляду суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку щодо обвинувачуваного та постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру.
4. При судовому розгляді в кримінальному провадженні, яке здійснюється у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, суд має право постановити ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру щодо особи, визнаної судом неосудною у зв’язку з виникненням під час судового розгляду психічного розладу, і прийняти таке рішення щодо особи, визнаної ним обмежено осудною.
Стаття 540. Ухвала суду в кримінальному провадженні щодо застосування примусового заходу медичного характеру
1. Під час постановлення ухвали про застосування примусового заходу медичного характеру суд з’ясовує такі питання:
1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення;
2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою;
3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності чи обмеженої осудності;
4) чи не виник у неї після вчинення кримінального правопорушення психічний розлад;
5) чи слід застосовувати до цієї особи примусовий захід медичного характеру і якщо слід, то який саме.
2. Після визнання доведеним факту, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані обмеженої осудності, неосудності або після вчинення кримінального правопорушення у неї виник психічний розлад, який виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусового заходу медичного характеру.
3. У разі коли встановлено, що суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення не було вчинено або було вчинено іншою особою, а також коли не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, суд постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусового заходу медичного характеру.
4. Якщо встановлено, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані обмеженої осудності або неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок зміни стану її здоров’я потреба в застосуванні примусового заходу медичного характеру відпала, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусового заходу медичного характеру.
Кримінальне провадження щодо застосування примусового заходу медичного характеру може бути закрито судом також, якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не була встановлена, а також у разі видужання особи, у якої після вчинення кримінального правопорушення виник психічний розлад.
5. Після закриття судом кримінального провадження щодо застосування примусового заходу медичного характеру державний обвинувач повинен розпочати кримінальне провадження в загальному порядку.
Стаття 541. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування, в передбаченому статтею 95 Кримінального кодексу України та цим Кодексом порядку.
Стаття 542. Відновлення кримінального провадження
1. У разі видужання особи, у якої після вчинення кримінального правопорушення виник психічний розлад або тимчасовий розлад психічної діяльності чи інший хворобливий стан психіки, які позбавляли її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів своєю ухвалою припиняє застосування примусового заходу медичного характеру.
2. Постановлення ухвали суду про припинення застосування примусового заходу медичного характеру є підставою для проведення досудового розслідування чи судового розгляду.
3. У разі засудження особи до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи позбавлення волі час перебування її в медичній установі зараховується до строку відбування покарання.
4. Якщо на час розгляду питання про відновлення кримінального провадження закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або прийнято закон, який скасовує кримінальну відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, чи акт амністії, який скасовує застосування покарання за вчинене кримінальне правопорушення, кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо особа, щодо якої розглядається питання, не заперечує проти цього.
Стаття 543. Оскарження ухвали суду
1. Ухвала суду про застосування чи відмову в застосуванні примусового заходу медичного характеру, припинення застосування чи зміну примусового заходу медичного характеру може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
2. На ухвалу суду про закриття кримінального провадження щодо застосування примусового заходу медичного характеру можуть бути внесені заперечення, які викладаються в апеляційній скарзі, що подається за результатами судового розгляду в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
Глава 36. Кримінальне провадження, яке містить державну таємницю
Стаття 544. Охорона державної таємниці під час кримінального провадження
1. Досудове розслідування та судовий розгляд у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог таємного діловодства.
2. Процесуальні рішення не повинні містити відомостей, які становлять державну таємницю.
3. Учасники кримінального провадження, яке містить державну таємницю, за винятком підозрюваного, обвинувачуваного, повинні мати допуск до державної таємниці відповідної форми, наданий в установленому законом порядку.
4. Доступ до матеріалів, які містять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинувачуваного, потерпілому та їх представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, понятому, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його при здійсненні своїх прав і виконанні обов’язків, передбачених цим Кодексом, виходячи з обставин, установлених під час кримінального провадження. Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, державним обвинувачем, судом.
5. Захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинувачуваного, потерпілому та їх представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, понятому, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, що містять державну таємницю.
6. Речі або інші матеріальні носії інформації, що містять державну таємницю, передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу досудового розслідування. Речі, які через громіздкість або з інших причин не можуть зберігатись у режимно-секретному підрозділі, повертаються їх законному володільцю для забезпечення спеціальних умов для зберігання. Документи, що містять такі відомості, долучаються до матеріалів досудового провадження.
Стаття 545. Особливості проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю
1. Проведення експертизи щодо віднесення розголошених відомостей, втрачених документів або інших матеріальних носіїв інформації до державної таємниці доручається експерту з питань таємниць, до компетенції якого за посадою належить віднесення інформації до державної таємниці у сферах оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, зміни ступеня таємності цієї інформації та зняття таємності. У цьому разі на експерта з питань таємниць поширюються обов’язки і права, які цим Кодексом передбачені для експертів.
2. Якщо при проведенні експертизи використовуються методики, технології чи інформація, яка містить державну таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються.
Глава 37. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ, суден України
Стаття 546. Службові особи, уповноважені на вчинення
процесуальних дій
1. Службовими особами, уповноваженими на вчинення процесуальних дій, є:
1) керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України — у випадку вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном;
2) капітан судна України — у випадку вчинення кримінального правопорушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.
2. Керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України, капітан судна України зобов’язаний призначити іншу службову особу, уповноважену на проведення процесуальних дій, якщо він є потерпілим внаслідок вчинення відповідного кримінального правопорушення.
3. Службові особи, які проводили процесуальні дії, залучаються як свідки до кримінального провадження після його продовження на території України. Вони зобов’язуються надавати пояснення слідчому, державному обвинувачу щодо проведених процесуальних дій.
Стаття 547. Процесуальні дії під час кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ, суден України
1. Службові особи, визначені частиною першою статті 546 цього Кодексу, зобов’язані негайно провести необхідні процесуальні дії після того, як із заяви, повідомлення, самостійного виявлення або з іншого джерела їм стали відомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва, консульської установи, судні України.
2. Службові особи, визначені частиною першою статті 546 цього Кодексу, уповноважені на:
1) застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового вилучення майна, здійснення законного затримання особи в порядку, передбаченому цим Кодексом;
2) проведення слідчих (розшукових) дій у вигляді обшуку житла чи іншого володіння особи і особистого обшуку без ухвали суду, огляду місця вчинення кримінального правопорушення в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 548. Строк звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна
1. Клопотання державного обвинувача про арешт тимчасово вилученого майна повинне бути подано не пізніше наступного робочого дня після доставлення на територію України особи, затриманої в дипломатичному представництві, консульській установі, на судні України. В іншому разі майно повинне бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Стаття 549. Строк законного затримання особи
1. Керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України мають право затримати особу на необхідний строк, але не більше ніж на 48 годин.
Капітан судна України має право затримати особу на строк, необхідний для її доставлення на територію України.
2. Службові особи, визначені частиною першою цієї статті, зобов’язані забезпечити доставлення затриманої особи до підрозділу органу державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб, і повідомлення про факт законного затримання слідчого органу досудового розслідування за місцем проведення досудового розслідування в Україні.
Стаття 550. Місце проведення досудового розслідування
кримінальних правопорушень, вчинених на
території дипломатичних представництв,
консульських установ, суден України
1. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органом досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження центрального органу виконавчої влади у сфері закордонних справ України.
2. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, здійснюється слідчим органом досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження порту приписки.
| Розділ VIІ. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
|
Проект
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ VIІ
Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
Розділ VIІ
Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
Стаття 551. Умови відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
1. Відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінальному провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду.
Стаття 552. Особи, які мають право звертатися до суду із заявою
про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
1. Втрачені матеріали кримінального провадження можуть бути відновлені за заявою сторони кримінального провадження. Близькі родичі обвинувачуваного, який помер, мають право подати відповідну заяву, якщо це необхідно для його реабілітації.
Стаття 553. Підсудність заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
1. Заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження подається до суду, який ухвалив вирок.
Стаття 554. Зміст заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
1. У заяві необхідно зазначити про те, які саме матеріали просить відновити заявник, чи був ухвалений вирок, якою саме стороною кримінального провадження був заявник, хто конкретно і в ролі кого брав участь у судовому розгляді, про місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, відомі заявнику обставини втрати матеріалів кримінального провадження, місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей про них, про те, які саме документи заявник вважає за необхідне поновити, з якою метою необхідно їх поновити.
2. До заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника.
Стаття 555. Наслідки недодержання вимог до змісту заяви, відмова у відкритті провадження або залишення заяви без розгляду
1. Якщо у заяві не зазначено мету відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження або відомості, необхідні для її відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків.
2. Якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов’язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.
Стаття 556. Підготовка заяви до розгляду
1. Після одержання заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження суддя вживає заходів до одержання від державного обвинувача відомостей та копій відповідних процесуальних документів, які стосуються відновлюваних матеріалів.
Стаття 557. Судовий розгляд
1. Під час судового розгляду суд використовує ту частину матеріалів кримінального провадження, що збереглася, документи, видані фізичним чи юридичним особам до втрати матеріалів кримінального провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, які стосуються цього провадження.
2. Суд має право допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у судовому розгляді, а в разі потреби — осіб, які входили до складу суду, що здійснював судовий розгляд, а також осіб, які виконували судове рішення.
Стаття 558. Рішення суду
1. На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.
2. У рішенні суду про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження зазначається, на підставі яких конкретно доказів, поданих суду і досліджених у судовому засіданні за участю всіх учасників кримінального провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії проводилися.
3. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження і роз’яснює сторонам право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
4. Строк зберігання матеріалів кримінального провадження не має значення для вирішення заяви про їх відновлення.
Розділ VIIІ. Виконання судових рішень
|
Проект
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ VIIІ
Виконання судових рішень
Стаття 559. Набрання судовим рішенням законної сили
1. Вирок або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
2. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, передбачений цим Кодексом, вирок або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
3. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
4. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду не набрали законної сили.
5. Вирок чи ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.
6. Ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту проголошення.
Стаття 560. Наслідки набрання законної сили судовим рішенням
1. Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов’язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.
Стаття 561. Порядок виконання судових рішень в кримінальному провадженні
1. У разі потреби спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.
2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке необхідно виконати негайно, є підставою для його виконання.
3. Виправдальний вирок або судове рішення, що звільняє обвинувачуваного з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання.
4. У разі коли судом апеляційної інстанції поновлено строк апеляційного оскарження, одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинено також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Стаття 562. Звернення судового рішення до виконання
1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної, касаційної інстанції чи Верховного Суду України.
2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення.
3. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
4. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачуваний, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість.
Стаття 563. Відстрочка виконання вироку
1. Виконання вироку про засудження особи до виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі може бути відстрочено:
1) у разі тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, — до його видужання;
2) у разі вагітності засудженої або за наявності у засудженого малолітніх дітей — на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким;
3) коли негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім’ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім’ї тощо) — на строк, установлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.
2. Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.
Стаття 564. Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків
1. Під час виконання вироків відповідний суд, який постановив вирок або в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, має право вирішувати такі питання:
1) про відстрочку виконання вироку;
2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;
3) про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким;
4) про звільнення від відбування покарання осіб, які досягли пенсійного віку, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання у зв’язку з їх вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років;
6) про скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
7) про звільнення від покарання за хворобою;
8) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;
9) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком, чи повне звільнення його від покарання;
10) про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням;
11) про направлення до місця відбування покарання засуджених до обмеження волі;
12) про заміну штрафу;
13) про застосування покарання за наявності кількох вироків;
14) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією ж особою, за які вона не була засуджена.
Стаття 565. Питання, які вирішуються судом після виконання вироку
1. Після відбування покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі суд має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням.
Стаття 566. Порядок вирішення судом питань, пов’язаних
з виконанням вироку
1. Питання, які виникають під час звернення вироку до виконання, під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням державного обвинувача, засудженого, його захисника чи представника.
2. Клопотання повинне бути розглянуто протягом п’яти днів з моменту його надходження до суду.
3. Питання, пов’язані з виконанням вироку, вирішуються суддею одноособово в судовому засіданні за обов’язкової участі державного обвинувача, засудженого, його захисника чи представника.
4. Під час судового розгляду сторони мають право викликати та допитати будь-яку особу, показання якої мають значення для вирішення питання, що розглядається, а також надати інші відомості.
5. За результатами розгляду питань, пов’язаних з виконанням вироку, суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 567. Зарахування у строк відбування покарання часу
перебування засудженого в лікувальній установі
1. Час перебування засудженого в лікувальній установі під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі зараховується у строк позбавлення волі.
Розділ IХ. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження
|
Проект
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ IХ
Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження
Глава 38. Загальні засади міжнародного співробітництва
Стаття 568. Роз’яснення термінів
1. Терміни, що вживаються у розділі IХ цього Кодексу, якщо відсутні спеціальні вказівки, мають таке значення:
1) міжнародна правова допомога — проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, вчинення яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою;
2) видача (екстрадиція) — видача особи державі, в якій ця особа обвинувачується у вчиненні злочину або її вже засуджено, і яку особа залишила з метою уникнення відповідальності. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактична передача такої особи під юрисдикцію запитуючої держави;
3) перейняття кримінального провадження — здійснення компетентними органами однієї держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на території іншої держави, за її запитом;
4) запитуюча сторона — держава, компетентний орган якої звертається із запитом, або міжнародна судова установа;
5) запитувана сторона — держава, компетентний орган якої отримав запит;
6) уповноважений (центральний) орган — орган, який уповноважений від імені держави розглянути запит іншої держави або міжнародної судової установи і забезпечити його виконання, або направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги;
7) компетентний орган — суд, державний обвинувач, слідчий або інший орган, який здійснює кримінальне провадження і звернувся із запитом згідно з розділом IХ цього Кодексу або якому уповноваженим (центральним) органом доручено безпосередньо виконати запит іншої держави чи міжнародної судової установи про надання міжнародної правової допомоги.
Стаття 569. Обсяг міжнародного співробітництва під час
кримінального провадження
1. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження охоплює вчинення дій з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів чи проведення окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, перейняття кримінального провадження, передача засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження.
Стаття 570. Законодавство, що регулює міжнародне співробітництво
під час кримінального провадження
1. Порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про правову допомогу і порядок виконання такого запиту визначається цим Кодексом і чинними міжнародними договорами України.
Стаття 571. Надання та отримання міжнародної правової допомоги
без договору чи іншого співробітництва
1. За відсутності міжнародного договору України міжнародна правова допомога чи інше співробітництво може бути надано на підставі запиту іншої держави чи запитано на засадах взаємності.
2. Уповноважений (центральний) орган України, направляючи до такої держави запит, письмово гарантує запитуваній стороні розглянути у майбутньому її запит про надання такого ж виду міжнародної правової допомоги.
3. Згідно з умовами частини першої цієї статті уповноважений (центральний) орган України розглядає запит іноземної держави лише за наявності письмової гарантії запитуючої сторони прийняти і розглянути в майбутньому запит України на засадах взаємності.
4. Уповноважений (центральний) орган України при зверненні за міжнародною правовою допомогою до такої держави та наданні такій державі міжнародної правової допомоги керується цим Кодексом.
5. За відсутності міжнародного договору з відповідною державою уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про надання міжнародної правової допомоги до центрального органу виконавчої влади у сфері закордонних справ України для подальшої передачі його компетентному органу запитуваної сторони дипломатичними каналами.
Стаття 572. Уповноважений (центральний) орган України
1. Генеральна прокуратура України розглядає звернення слідчих, державних обвинувачів щодо направлення запиту до іншої держави, забезпечує направлення такого запиту, а також розглядає запити, що надходять з інших держав, організовує їх виконання в Україні та контролює їх виконання.
2. Міністерство юстиції України розглядає звернення судів щодо направлення запиту до іншої держави, забезпечує направлення такого запиту, а також розглядає запити, що надходять з інших держав, організовує їх виконання в Україні та контролює їх виконання.
3. Якщо цим Кодексом або чинним міжнародним договором України передбачено інший порядок зносин, на визначений цими нормативними актами орган поширюються повноваження, передбачені частинами першою і другою цієї статті.
Стаття 573. Інформація з обмеженим доступом
1. Якщо внаслідок виконання в Україні запиту про міжнародну правову допомогу отримано відомості, які згідно із законом віднесені до державної таємниці, вони можуть бути передані запитуючій стороні лише за наявності договору про взаємний захист інформації та згідно з передбаченими ним вимогами і правилами.
Стаття 574. Проведення процесуальних дій консульськими установами
1. Консульські установи або дипломатичні представництва інших держав в Україні мають право одержувати на добровільній основі пояснення, речі, документи від громадян держави, яку вони представляють, а також вручати документи таким особам.
Стаття 575. Запит про міжнародне співробітництво
1. Запит про міжнародне співробітництво, у тому числі доручення, прохання, клопотання у відповідних випадках, складаються згідно з цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
2. Запит і процесуальні рішення, їх копії чи інші документи, що додаються до запиту, складаються у письмовій формі, мають бути засвідчені підписом уповноваженої особи та скріплені печаткою органу, що їх склав або засвідчив.
3. До документів, що надсилаються разом із запитом, додається їх засвідчений переклад мовою, визначеною міжнародним договором України, а за відсутності міжнародного договору — державною мовою запитуваної сторони або іншою прийнятною для цієї держави мовою.
4. Запит надсилається за кордон поштою, а у невідкладних випадках попередньо може бути переданий електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв’язку. У такому разі оригінал запиту надсилається поштою не пізніше трьох днів з моменту його передачі електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв’язку.
5. Уповноважений (центральний) орган України може прийняти запит, який надійшов від запитуючої сторони електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв’язку. Виконання такого запиту може бути обумовлено підтвердженням передачі його оригіналу поштою.
Стаття 576. Передача речей і документів
1. Речі і документи, передані запитуваною стороною на виконання запиту компетентного органу України у порядку міжнародного співробітництва, після закінчення кримінального провадження повертають запитуваній стороні, якщо не було досягнуто домовленості про інше.
2. При передачі компетентному органу запитуючої сторони речей і документів на виконання запиту у порядку міжнародного співробітництва компетентний орган України може відмовитись від вимоги їх повернення після закінчення кримінального провадження у запитуючій стороні у разі, коли на території України відсутня потреба їх використання для досудового розслідування та судового розгляду в іншому кримінальному провадженні або відсутні правомірні вимоги третіх осіб щодо права на відповідне майно чи спір щодо нього розглядається у суді.
Стаття 577. Доказова сила офіційних документів
1. Документи, які направляються у зв’язку із запитом про міжнародну правову допомогу, якщо їх складено, засвідчено у відповідній формі офіційною особою компетентного органу запитуючої сторони або запитуваної сторони і скріплено гербовою печаткою компетентного органу, приймаються на території України без додаткового засвідчення (легалізації) у разі, коли це передбачено міжнародним договором України.
2. Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті вчинення дій, передбачених у запиті про міжнародну правову допомогу, органами іноземної держави та за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави, не потребують легалізації і визнаються судом допустимими, якщо під час їх отримання не було порушено засади справедливого судочинства, права людини і основоположні свободи.
Глава 39. Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій
Стаття 578. Запит про міжнародну правову допомогу
1. Суд, державний обвинувач або слідчий надсилає до уповноваженого (центрального) органу України запит про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює.
2. Уповноважений (центральний) орган України розглядає запит на предмет обґрунтованості і відповідності вимогам законів та міжнародних договорів України.
3. У разі прийняття рішення про направлення запиту уповноважений (центральний) орган України протягом десяти днів надсилає запит уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони безпосередньо або дипломатичним шляхом.
4. У разі відмови у направленні запиту всі матеріали протягом десяти днів повертаються відповідному органу України з викладенням недоліків, які необхідно усунути, або з поясненням причин неможливості направлення запиту.
Стаття 579. Зміст та форма запиту про міжнародну правову допомогу
1. Зміст та форма запиту про міжнародну правову допомогу повинні відповідати вимогам цього Кодексу або міжнародного договору України, що застосовується у конкретному випадку. Запит може бути складений у формі доручення.
2. Запит повинен містити:
1) назву органу, який здійснює кримінальне провадження, та компетентного органу запитуваної сторони;
2) посилання на міжнародний договір України;
3) найменування кримінального провадження, щодо якого запитується міжнародна правова допомога;
4) стислий опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, його правова кваліфікація;
5) відомості про повідомлену підозру, обвинувачення з викладенням повного тексту відповідних статей Кримінального кодексу України;
6) повне ім’я та процесуальний статус осіб, з якими необхідно проводити процесуальні дії, відомості про місце їх проживання або перебування, громадянство та рід занять, а також інші відомості, які можуть полегшити виконання доручення;
7) чіткий перелік процесуальних дій, проведення яких запитується;
8) відомості про осіб, присутність яких при виконанні процесуальних дій вважається необхідною, і обґрунтування цієї потреби;
9) інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту або передбачені міжнародним договором чи вимогою компетентного органу запитуваної сторони.
3. До запиту про допит особи як свідка, потерпілого, експерта додається текст відповідної статті цього Кодексу з метою роз’яснення особі її процесуальних прав і обов’язків. До запиту також додається перелік питань, які слід поставити особі, або відомості, які слід одержати від особи.
4. До запиту про проведення обшуку, огляду місця події, вилучення, арешту чи конфіскації майна або інших процесуальних дій, дозвіл на проведення яких надається судом згідно з цим Кодексом, додається інформація про докази, які обґрунтовують потребу у відповідних заходах.
5. Не вимагається подання інформації згідно з пунктами 4, 5 і 8 частини другої цієї статті, до запиту про вручення особі документів або викликів до суду.
Стаття 580. Наслідки виконання запиту в іноземній державі
1. Докази та відомості, одержані від запитуваної сторони в результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу, можуть бути використані лише у кримінальному провадженні, якого стосувався запит, крім випадків, коли досягнуто домовленостей про інше із запитуваною стороною.
2. Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих внаслідок виконання запиту про міжнародну правову допомогу, не можуть визнаватися судом допустимими, якщо запит компетентного органу України був переданий запитуваній стороні з порушенням передбаченого порядку, встановленого цим Кодексом або міжнародним договором України.
Стаття 581. Розгляд запиту іноземного компетентного органу
про міжнародну правову допомогу
1. Після отримання від запитуючої сторони запиту про міжнародну правову допомогу уповноважений (центральний) орган України розглядає його на предмет обґрунтованості і відповідності вимогам законів або міжнародних договорів України.
2. У разі прийняття рішення про задоволення запиту, уповноважений (центральний) орган України надсилає запит компетентному органу України для виконання.
3. З метою виконання запиту уповноважений (центральний) орган України має право надавати вказівки компетентним органам, які його виконують, спрямовані на сприяння скорішому та якіснішому виконанню запиту.
Стаття 582. Повідомлення про результати розгляду запиту
1. У разі задоволення запиту уповноважений (центральний) орган України зобов’язаний забезпечити передачу уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони матеріалів, одержаних у результаті виконання запиту.
2. У разі відмови у задоволенні запиту уповноважений (центральний) орган України повідомляє запитуючій стороні причини відмови, а також умови, за яких запит може бути розглянуто повторно, і повертає запит.
3. За наявності підстав для відмови у задоволенні запиту або для його відкладення уповноважений (центральний) орган України може узгодити із запитуючою стороною порядок виконання запиту за певних обмежень. Якщо запитуюча сторона погоджується з визначеними умовами, запит задовольняється після виконання запитуючою стороною цих умов.
Стаття 583. Конфіденційність
1. На прохання запитуючої сторони уповноважений (центральний) орган України має право вжити додаткових заходів для забезпечення конфіденційності факту отримання запиту про міжнародну правову допомогу, його змісту та відомостей, отриманих внаслідок його виконання.
2. За потреби погоджуються умови та строки збереження конфіденційних відомостей, отриманих внаслідок виконання доручення.
Стаття 584. Відмова у виконанні запиту про міжнародну
правову допомогу
1. Запитуючій стороні може бути відмовлено у задоволенні запиту про правову допомогу у випадках, передбачених міжнародним договором України.
2. За відсутності міжнародного договору України у виконанні запиту відмовляється, якщо:
1) виконання запиту суперечитиме конституційним засадам чи може заподіяти шкоду суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим національним інтересам України;
2) запит стосується правопорушення, за яке в Україні стосовно тієї ж особи судом прийнято рішення, яке набрало законної сили;
3) запитуюча сторона не сприяє взаємності у цій сфері;
4) запит стосується діяння, яке не є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність;
5) є достатні підстави вважати, що запит спрямований на переслідування, засудження або покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
6) запит стосується кримінального правопорушення, яке є предметом досудового розслідування або судового розгляду в Україні.
Стаття 585. Виконання запиту
1. При виконанні запиту про міжнародну правову допомогу застосовуються норми цього Кодексу.
2. За клопотанням запитуючої сторони, а також якщо це передбачено міжнародним договором України, можуть бути застосовані норми процесуального законодавства запитуючої сторони, якщо це не суперечить загальним засадам судочинства України і не порушує та не може призвести до порушення прав людини і основоположних свобод.
3. За наявності обставин, що перешкоджають застосуванню положень частини другої цієї статті, з уповноваженим (центральним) органом запитуючої сторони з’ясовується можливість виконання запиту в порядку, передбаченому законом України.
4. Якщо після задоволення запиту про міжнародну правову допомогу стане очевидною неможливість його виконання, про це невідкладно повідомляється уповноважений (центральний) орган запитуючої сторони із зазначенням причин, а також вивчається можливість виконання запиту згідно із частиною третьою статті 581 цього Кодексу.
Стаття 586. Відкладення надання міжнародної правової допомоги
1. Надання правової допомоги може бути повністю або частково відкладене, якщо виконання доручення перешкоджатиме досудовому розслідуванню або судовому розгляду, що триває в Україні.
Стаття 587. Завершення процедури надання міжнародної
правової допомоги
1. Орган, якому було доручено виконання запиту, після проведення необхідних процесуальних дій, надсилає всі отримані матеріали уповноваженому (центральному) органу України. У разі неправильного або неповного виконання запиту уповноважений (центральний) орган має право вимагати здійснення додаткових заходів для виконання запиту.
2. Документи, отримані внаслідок виконання запиту, засвідчуються гербовою печаткою компетентного органу, який проводив процесуальні дії, та передаються уповноваженому (центральному) органу України для передачі запитуючій стороні без перекладу, якщо інше не передбачено міжнародним договором.
3. Уповноважений (центральний) орган України надсилає матеріали, отримані під час виконання запиту, уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони протягом десяти календарних днів після їх отримання від компетентного органу України.
Стаття 588. Процесуальні дії, які можуть бути проведені в
порядку надання міжнародної правової допомоги
1. На території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені цим Кодексом або міжнародним договором.
Стаття 589. Проведення процесуальних дій, які потребують
спеціального дозволу
1. Якщо для виконання запиту необхідно провести процесуальні дії, які в Україні можливі лише з дозволу державного обвинувача або суду, такі дії проводяться лише після отримання дозволу, навіть якщо законодавством запитуючої сторони це не передбачено.
Стаття 590. Присутність представників компетентних органів запитуючої сторони
1. Компетентний орган України може дозволити представникам компетентного органу запитуючої сторони, сторони захисту або потерпілому чи його представнику бути присутніми при виконанні запиту про міжнародну правову допомогу.
2. Особи, передбачені частиною першою цієї статті, не мають права самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. У разі участі в проведенні процесуальних дій такі представники повинні дотримуватися вимог законів України.
3. Особи, передбачені частиною першою цієї статті, мають право спостерігати за вчиненням процесуальних дій та вносити зауваження та пропозиції щодо їх проведення, ставити з дозволу слідчого, державного обвинувача або суду запитання, а також робити записи, у тому числі із застосуванням технічних засобів.
Стаття 591. Виклик підозрюваного, обвинувачуваного з-за
кордону та їх гарантії
1. Підозрюваному, обвинувачуваному, який перебуває в іншій державі, може бути запропоновано добровільно з’явитися за викликом слідчого, державного обвинувача чи суду.
2. Підозрюваний, обвинувачуваний, незалежно від громадянства, викликаний згідно з частиною першою цієї статті, не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий, триматися під вартою, до нього не можуть бути застосовані інші заходи забезпечення кримінального провадження та обмеження його особистої свободи за будь-які кримінальні правопорушення, вчинені до перетинання державного кордону України за викликом та не зазначені у повідомленні про виклик. Така особа не може бути піддана покаранню, призначеному за такі кримінальні правопорушення.
3. Підозрюваний, обвинувачуваний втрачає гарантії, передбачені частиною другою цієї статті, якщо він на власний розсуд не залишить територію України протягом п’ятнадцяти діб від моменту отримання повідомлення компетентного органу про те, що подальша його присутність в Україні не є необхідною.
Стаття 592. Виклик свідка, потерпілого, його представника
1. Свідок, потерпілий, його представник, які перебувають за межами території України, можуть бути викликані або добровільно з’явитися до слідчого, державного обвинувача, суду для вчинення процесуальних дій на території України.
2. Процесуальні дії за участю осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які з’явилися за викликом, проводяться у передбаченому цим Кодексом порядку.
3. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, незалежно від громадянства, яка з’явилася за викликом, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, затримана або триматися під вартою, до неї не можуть бути застосовані інші заходи забезпечення кримінального провадження та обмеження її свободи як з приводу кримінального правопорушення, яке є предметом цього кримінального провадження, так і за будь-яке інше кримінальне правопорушення, вчинене до перетинання державного кордону України. Така особа не може бути піддана покаранню, призначеному за такі кримінальні правопорушення.
4. Особа втрачає гарантії, передбачені частиною третьою цієї статті, якщо на власний розсуд не залишить територію України протягом п’ятнадцяти діб від моменту отримання повідомлення компетентного органу про те, що подальша її присутність в Україні не є необхідною.
5. Викликаному свідку, потерпілому відшкодовуються витрати на проїзд і проживання в Україні, а також втрачений заробіток. На прохання викликаної особи компетентний орган, що склав запит про виклик, може виплатити авансом частину відшкодування для прибуття за викликом.
6. У виклику, який вручається свідку, потерпілому, що постійно перебувають за кордоном, роз’яснюється зміст частин третьої—п’ятої цієї статті. У ньому не може міститися попередження про застосування заходів забезпечення кримінального провадження у зв’язку з тим, що вони не з’явилися.
Стаття 593. Допит на підставі запиту про міжнародну правову допомогу
1. Особа, яка перебуває на території України, може бути викликана судом для допиту. Особі слід повідомити про те, що вона викликана на виконання запиту іноземної держави про міжнародну правову допомогу.
2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, має право відмовитись давати показання у разі:
1) коли закон України дозволяє їй відмовитися від показання, якщо кримінальне провадження проводять відповідні органи України;
2) коли закон запитуючої держави дозволяв би їй відмовитись від показання, якщо допит проводився відповідним органом запитуючої сторони.
Стаття 594. Допит за запитом компетентного органу іноземної держави шляхом проведення відео- або телефонної конференції
1. Допит за запитом компетентного органу іноземної держави може бути проведено у присутності слідчого судді за допомогою відео - або телефонної конференції у разі:
1) відсутності можливості у певних осіб з’явитися до компетентного органу іноземної держави;
2) для забезпечення безпеки осіб;
3) з інших підстав, визначених слідчим суддею (судом).
2. Допит шляхом відео - або телефонної конференції виконується у порядку, передбаченому процесуальним законом запитуючої сторони таким чином, щоб такий порядок не суперечив засадам кримінального процесуального законодавства України та загальновизнаним стандартам забезпечення прав людини і основоположних свобод.
3. Уповноважений (центральний) орган України доручає відповідному державному обвинувачу звернутися до слідчого судді за місцем перебування особи з клопотанням про вчинення цих дій та фіксування допиту на відео - чи аудіоносії.
4. Компетентний орган запитуючої сторони повинен забезпечити участь перекладача під час проведення відео - або телефонної конференції.
5. Якщо під час допиту слідчий суддя виявив порушення порядку, передбаченого частиною другою цієї статті, особою, яка здійснює допит, він повідомляє про це учасників процесуальної дії та зупиняє допит з метою вжиття заходів для його усунення. Допит продовжується тільки після узгодження з компетентним органом запитуючої сторони необхідних змін у процедурі.
6. Протокол допиту та носії відео - або аудіоінформації надсилаються до компетентного органу запитуючої сторони.
7. За правилами, передбаченими цією статтею, проводяться допити за допомогою відео - або телефонної конференції за запитами компетентного органу України.
Стаття 595. Розшук, арешт і конфіскація майна
1. На підставі запиту про міжнародну правову допомогу відповідні органи України проводять передбачені цим Кодексом процесуальні дії з метою виявлення та арешту майна, грошей і цінностей, отриманих злочинним шляхом, а також майна, яке належить підозрюваним, обвинувачуваним або засудженим особам.
2. При накладенні арешту на майно, зазначене в частині першій цієї статті, забезпечується здійснення необхідних заходів з метою його збереження до прийняття судом рішення щодо такого майна, про що повідомляють запитуючій стороні.
3. За запитом запитуючої сторони виявлене майно:
1) може бути передане компетентному органу запитуючої сторони як доказ у кримінальному провадженні з дотриманням вимог статті 589 цього Кодексу або для повернення власнику;
2) може бути конфісковане, якщо це передбачено вироком чи іншим рішенням суду запитуючої сторони, які набрали законної сили.
4. Майно, передбачене пунктом 1 частини третьої цієї статті, не передається запитуваній стороні або його передача може бути відстрочена чи тимчасова, якщо це майно необхідне для цілей розгляду цивільної або кримінальної справи в Україні або не може бути вивезено за кордон з інших підстав, передбачених законом.
5. Майно, конфісковане згідно з пунктом 2 частини третьої цієї статті, передається у дохід Державного бюджету України, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.
6. Майно, конфісковане згідно з пунктом 2 частини третьої цієї статті, або його частина, а також грошовий еквівалент може бути передано запитуючій стороні, в якій прийнято рішення про конфіскацію:
1) для відшкодування потерпілим шкоди, заподіяної внаслідок скоєння злочину;
2) пропорційною частиною з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні запитуваної сторони за рішенням Кабінету Міністрів України у порядку, передбаченому законом;
3) згідно з міжнародним договором України з питань розподілу конфіскованого майна або його грошового еквіваленту.
7. Передача майна, на яке накладено арешт, а також конфіскованого майна може бути відкладена, якщо це необхідно для досудового розслідування та судового розгляду в Україні або розгляду спору про права інших осіб.
Стаття 596. Контрольована поставка
1. Слідчий органу досудового розслідування України у разі виявлення ним контрабандної поставки під час проведення процесуальних дій, зокрема за запитом про міжнародну правову допомогу, має право не вилучати її з місця закладки або транспортування, а за домовленістю з компетентними органами держави, в яку її адресовано, безперешкодно пропустити її через митний кордон України з метою виявлення, викриття та документування злочинної діяльності міжнародних злочинних організацій.
2. Про виявлення контрабандної поставки згідно з правилами цього Кодексу складається протокол, який надсилається компетентному органу держави, на територію якої пропущено контрольовану поставку, а в разі одержання таких матеріалів від відповідних органів іншої держави вони долучаються до матеріалів досудового провадження.
Стаття 597. Прикордонне переслідування
1. У разі проведення компетентними органами України прикордонного переслідування особи, яка вчинила незаконне переміщення через державний кордон, проводиться розслідування її незаконної діяльності на території України згідно з вимогами цього Кодексу.
2. Матеріали кримінального провадження документування незаконної діяльності зазначеної особи на території України згідно з міжнародними договорами про прикордонне переслідування передаються відповідним органам держави, в якій цю особу притягнуто до кримінальної відповідальності, а в разі одержання таких матеріалів від відповідних органів іншої держави, вони долучаються до матеріалів досудового провадження.
Стаття 598. Утворення і діяльність спільних слідчих груп
1. Для проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на території кількох держав, або якщо порушуються інтереси цих держав, можуть утворюватися спільні слідчі групи.
2. Генеральна прокуратура України розглядає і вирішує питання про створення спільних слідчих груп за запитом слідчого органу досудового розслідування України, державного обвинувача України та компетентних органів іноземних держав.
3. Члени спільної слідчої групи безпосередньо взаємодіють між собою, узгоджують основні напрями досудового розслідування, проведення процесуальних дій, обмінюються отриманою інформацією. Координацію їх діяльності здійснює ініціатор утворення спільної слідчої групи або один з її членів.
4. Слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії проводяться членами спільної слідчої групи тієї держави, на території якої вони проводяться.
Стаття 599. Оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів
державної влади, службових осіб, відшкодування заподіяної шкоди
1. Особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, службових осіб, вчинених у зв’язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, заподіяно шкоду їх правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність до суду.
2. Якщо неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, службових осіб, а також присутніх при виконанні запиту представників запитуючої сторони заподіяно шкоду фізичним або юридичним особам, ці особи мають право вимагати її відшкодування за рахунок держави.
3. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, службових осіб та відшкодування заподіяної шкоди вирішується у порядку, передбаченому законами України.
Глава 40. Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)
Стаття 600. Надсилання запиту про видачу (екстрадицію)
1. Запит про видачу іноземною державою особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, надсилається у разі, коли кримінальне правопорушення підсудне суду України або щодо цієї особи не виконано вирок суду України.
2. Компетентний орган України, який здійснює кримінальне провадження, при підготовці запиту згідно з цією главою повинен враховувати існування обставин, передбачених цим Кодексом або міжнародним договором України, які можуть перешкоджати видачі.
3. Уповноважений (центральний) орган України має право відмовити в надсиланні запиту до іноземної держави, якщо існують передбачені цим Кодексом або міжнародним договором України обставини, які можуть перешкоджати видачі. Він також має право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної держави, якщо видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення та ймовірні витрати, необхідні для екстрадиції.
Стаття 601. Органи, які звертаються із запитами про видачу
1. Запит про видачу підозрюваного, обвинувачуваного надсилає уповноваженому (центральному) органу відповідної держави Генеральна прокуратура України за клопотанням державного обвинувача, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні щодо особи.
2. Запит про видачу засудженого надсилає уповноваженому (центральному) органу відповідної держави Міністерство юстиції України за клопотанням суду, який постановив вирок.
3. Уповноважені (центральні) органи також у відповідних випадках розглядають та приймають рішення щодо запитів про видачу осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, що надходять від іноземних держав.
Стаття 602. Зміст та форма запиту про видачу
1. Запит про видачу складається уповноваженим (центральним) органом України і повинен містити такі відомості:
1) найменування органу, який здійснює кримінальне провадження;
2) посилання на положення міжнародного договору України;
3) найменування кримінального провадження, у зв’язку з яким запитується видача особи;
4) опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження або вироку, його правова кваліфікація;
5) розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням;
6) прізвище, ім’я, по батькові особи, щодо якої надсилається запит про видачу, дата і місце її народження, місце проживання або місце перебування за кордоном, громадянство та інші відомості про неї.
2. Для складення запиту про видачу особи компетентний орган, що звертається з клопотанням згідно із статтею 601 цього Кодексу, подає уповноваженому (центральному) органу такі документи:
1) засвідчену копію ухвали слідчого судді або суду про тримання під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності;
2) копію вироку з підтвердженням про набрання ним законної сили, якщо видача запитується для приведення вироку до виконання;
3) довідку про відомості, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення особою, або довідку про докази, якими підтверджується винуватість розшукуваної особи у вчиненні кримінального правопорушення;
4) витяг із закону України про кримінальну відповідальність, згідно з яким кваліфікується кримінальне правопорушення;
5) висновок компетентних органів України про громадянство особи, видача якої запитується, складений згідно з вимогами закону про громадянство України;
6) довідку про частину невідбутого покарання, якщо йдеться про видачу особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання;
7) дві фотокартки та дактилокарту розшукуваної особи (за наявності) та будь-яку іншу інформацію, яка може сприяти встановленню особи та її громадянства;
8) інформацію про перебіг строків давності;
9) письмові гарантії дотримання меж підтримання державного обвинувачення у разі задоволення запиту про видачу.
3. Запит засвідчується підписом службової особи та скріплюється гербовою печаткою уповноваженого (центрального) органу.
4. Передбачені цією статтею вимоги також застосовуються при розгляді в Україні запитів інших держав або міжнародних судових установ, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
5. Якщо уповноважений (центральний) орган України встановив, що поданої інформації недостатньо для розгляду та вирішення запиту про видачу осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, по суті, він має право запросити додаткову інформацію від запитуючої сторони та встановити строк для її подання. У разі коли інформація не надійшла в установлений строк, запит розглядається на підставі наявної інформації.
Стаття 603. Тимчасовий арешт до надходження запиту про видачу
1. У разі потреби компетентний орган України має право звернутися до запитуваної сторони з проханням про тимчасовий арешт, тримання під вартою або затримання особи. У цьому проханні також підтверджується, що запит про видачу такої особи з усіма необхідними документами буде надіслано додатково.
2. При цьому подається копія рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або вироку суду, що набрав законної сили. Прохання надсилається в якомога стислий строк способом, передбаченим цим Кодексом, або через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол) або телефаксом, телеграфом чи у будь-який інший спосіб, який дає змогу отримати письмове підтвердження або визнається запитуваною державою. Одночасно подається інформація про кримінальні правопорушення, у зв’язку з якими видачу буде запитано, де і коли кримінальне правопорушення було вчинено і за можливості опис зовнішності розшукуваної особи.
Стаття 604. Передача до України особи, щодо якої прийнято
рішення про видачу
1. Доставлення до установ системи виконання покарань особи, щодо якої запитуваною державою прийнято рішення про видачу в Україну, забезпечують органи внутрішніх справ і Національне центральне бюро Інтерполу в Україні.
Стаття 605. Строки тримання під вартою особи, яка підлягає видачі
1. Обчислення строків тримання під вартою особи, яка підлягає видачі з України, та їх продовження здійснюються у порядку, передбаченому цим Кодексом та положеннями відповідного міжнародного договору.
2. Час тримання під вартою виданої особи на території запитуваної держави у зв’язку з вирішенням питання про видачу Україні, а також час її етапування зараховуються до загального строку відбування покарання, призначеного вироком суду України.
Стаття 606. Межі підтримання державного обвинувачення
щодо виданої особи
1. Видана за запитом уповноваженого (центрального) органу України особа без згоди запитуваної держави не може підозрюватися, обвинувачуватися, бути засуджена або щодо неї не може бути виконаний вирок за інше кримінальне правопорушення, ніж те, у зв’язку з яким було задоволено запит про видачу. Без згоди запитуваної держави видана особи не може бути видана або передана третій державі.
2. За наявності застережень запитуваної держави щодо обмежень у видачі особи для виконання вироку за окремі кримінальні правопорушення суд, який ухвалив вирок, вирішує питання про приведення його до виконання лише за ті кримінальні правопорушення, щодо яких відбулась видача.
3. Згода іноземної держави не потрібна, якщо видана особа на власний розсуд не залишила протягом п’ятнадцяти діб з дня закриття кримінального провадження або завершення виконання вироку, чи, залишивши територію України, добровільно повернулася. У цьому випадку обмеження щодо інших кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою і другою цієї статті, не застосовуються і кримінальне провадження щодо них або виконання призначеного покарання відновлюється.
4. Згода іноземної держави також не потрібна, якщо видана особа погоджується на притягнення її до кримінальної відповідальності за інші кримінальні правопорушення, ніж ті, у зв’язку з якими було задоволено запит про видачу. Така згода є дійсною, якщо особа дала її письмово у присутності слідчого судді та свого захисника.
5. У разі порушення меж підтримання державного обвинувачення, передбачених цією статтею або міжнародним договором України, державний обвинувач самостійно або за дорученням уповноваженого (центрального) органу вживає заходів для усунення цих порушень згідно з вимогами закону.
Стаття 607. Інформування про результати підтримання державного обвинувачення виданої особи
1. Державний обвинувач надсилає уповноваженому (центральному) органу України повідомлення про результати кримінального провадження щодо виданої особи для подальшого інформування уповноваженого (центрального) органу запитуваної держави.
Стаття 608. Порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту про видачу особи в іноземну державу
1. Уповноважений (центральний) орган України розглядає запит про видачу уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони по суті, якщо цей документ та додаткові матеріали складені або супроводжуються завіреним перекладом українською мовою чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або іншою погодженою ним мовою.
2. За дорученням уповноваженого (центрального) органу України прокуратура Автономної Республіки Крим, області, міста Києва або Севастополя здійснює перевірку щодо можливих перешкод для видачі особи, передбачених цим Кодексом та міжнародним договором України, а також у разі потреби вживає заходів до збереження доказів, які перебувають в Україні.
3. За результатами перевірки складається попередній висновок про можливість видачі, з яким ознайомлюється особа, щодо якої надійшов запит, після чого матеріали перевірки разом із висновком надсилаються уповноваженому (центральному) органу України.
4. Після вивчення отриманих матеріалів та проведення у разі потреби додаткової перевірки уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про видачу, матеріали перевірки та попередній висновок на розгляд відповідного уповноваженого суду першої інстанції для вирішення питання про допустимість видачі особи іноземній державі.
5. Рішення суду про недопустимість видачі особи є обов’язковим для уповноваженого (центрального) органу України, який негайно повідомляє уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони про відмову у видачі та надсилає засвідчену копію рішення уповноваженого суду першої інстанції.
6. У разі ухвалення уповноваженим судом першої інстанції рішення про допустимість видачі особи уповноважений (центральний) орган України має право прийняти рішення про відмову у задоволенні запиту та не здійснювати видачу у випадках, передбачених пунктами 3—5 частини четвертої статті 610 цього Кодексу. Таке рішення уповноважений (центральний) орган України має право прийняти з урахуванням інформації відповідних міжнародних організацій та центрального органу виконавчої влади у сфері закордонних справ України.
Стаття 609. Одночасні запити
1. У разі коли щодо видачі однієї особи надійшли кілька запитів про видачу, уповноважений (центральний) орган України приймає рішення про те, який із запитів буде розглядатися, з урахуванням таких обставин:
1) при отриманні запитів про видачу особи для притягнення до відповідальності за одні і ті ж кримінальні правопорушення перевага надається запиту, поданому державою, на території якої вони були вчинені або настали найбільш тяжкі наслідки;
2) якщо запити стосуються різних кримінальних правопорушень, перевага надається запиту щодо найбільш тяжкого правопорушення за законом України про кримінальну відповідальність.
2. При вчиненні питання про те, розгляду якого із запитів надати перевагу між запитуючими сторонами, уповноважений (центральний) орган України також бере до уваги послідовність надходження запитів, громадянство особи, видача якої запитується, можливості подальшої видачі цієї особи.
3. У будь-якому випадку запит міжнародної судової установи має пріоритет перед запитами інших держав.
Стаття 610. Підстави для відмови у видачі
1. У видачі має бути відмовлено, якщо особа, якої стосується запит про видачу, є громадянином України. Громадянство особи визначається на момент ухвалення рішення стосовно її видачі.
2. У видачі має бути відмовлено, якщо особа визнана біженцем з держави, яка звернулася із запитом про видачу, або їй надано притулок в Україні. Відмова у видачі з цієї підстави не позбавляє відповідні органи України права здійснити підтримання державного обвинувачення щодо такої особи за відповідним запитом іншої держави у порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Видача особи не здійснюється, якщо:
1) за законом України про кримінальну відповідальність діяння, у зв’язку з вчиненням якого запитується видача, не є кримінальним правопорушенням. При вирішенні цього питання береться до уваги визначення законом України про кримінальну відповідальність певного діяння як кримінального правопорушення без урахування особливостей його правової кваліфікації за законом іноземної держави;
2) за законом України про кримінальну відповідальність або держави, яка звернулася за видачею, кримінальне правопорушення карається позбавленням волі на строк до одного року чи більш м’яким покаранням або невідбутий строк покарання, до якого засуджена особа, становить менше чотирьох місяців позбавлення волі. Проте видача за такі кримінальні правопорушення може бути дозволена, якщо особа одночасно видається за вчинення іншого кримінального правопорушення, що є екстрадиційним;
3) у зв’язку з вчиненням того самого кримінального правопорушення тією самою особою в Україні здійснюється кримінальне провадження або воно здійснювалося і закінчено закриттям кримінального провадження чи ухваленням вироку;
4) кримінальне провадження щодо кримінального правопорушення, у зв’язку з яким запитується видача, якщо воно здійснювалося в Україні, було б неможливе внаслідок проголошеної амністії або акта помилування;
5) кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким запитується видача, передбачене військовим правом і не є кримінальним правопорушенням за звичайним кримінальним правом;
6) кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким запитується видача, розглядається як політичне правопорушення або правопорушення, пов’язане з політичним правопорушенням;
7) за законом України кримінальне правопорушення підлягає приватному обвинуваченню;
8) запит про видачу особи за вчинення кримінального правопорушення був здійснений з метою підтримання державного обвинувачення або покарання особи за ознаками раси, віросповідання, національності чи політичних переконань або якщо становищу такої особи може бути заподіяна шкода з будь-якої з цих причин;
9) існують обґрунтовані підстави вважати, що особі у запитуючій стороні загрожують катування або інші жорстокі, нелюдські або такі, що принижують гідність, види поводження і покарання;
10) за законом України або запитуючої сторони закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності.
4. Крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, у видачі особи іноземній державі може бути відмовлено, якщо:
1) кримінальне правопорушення вчинено на території України або на водному чи повітряному судні України, а також якщо кримінальне правопорушення вчинено частково на території України, або кримінальне провадження підсудне суду України;
2) кримінальне правопорушення, за вчинення якого вимагається видача особи, карається смертною карою за законом держави, яка звернулася із запитом про видачу, і уповноважений (центральний) орган цієї держави не надав Україні достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде ухвалений або виконаний;
3) держава, яка звернулася із запитом про видачу, не забезпечує у цій сфері взаємності;
4) видача може спричинити порушення зобов’язань України за міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, зокрема у сфері захисту прав людини;
5) запитуюча сторона не надала на вимогу уповноваженого (центрального) органу України додаткових матеріалів або відомостей, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу по суті.
5. У видачі особи іноземній державі або міжнародній судовій установі може бути відмовлено з інших підстав, передбачених міжнародним договором України.
6. Відмова у видачі особи з підстав, передбачених частиною першою і другою, пунктами 2 і 3 частини третьої, пунктами 1 і 5 частинами четвертої цієї статті, зобов’язує відповідні органи України за дорученням уповноваженого (центрального) органу України здійснити підтримання державного обвинувачення щодо цієї особи за відповідним запитом запитуючої сторони у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 611. Права особи, видача якої запитується
1. Особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу, має право:
1) знати, у зв’язку з яким кримінальним правопорушенням надійшов запит про її видачу;
2) мати захисника і побачення з ним за наявності умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, на присутність захисника під час опитувань, допитів;
3) у разі затримання — на повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших близьких осіб про затримання і місце свого перебування;
4) брати участь у розгляді судом питань, пов’язаних з її триманням під вартою і запитом про її видачу;
5) ознайомлюватися з матеріалами запиту про видачу або отримати його копію;
6) оскаржувати рішення про тримання особи під вартою та про задоволення запиту про видачу;
7) висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо запиту про видачу;
8) просити про застосування спрощеної процедури видачі.
2. Особі, стосовно якої розглядається питання про видачу, і яка не володіє державною мовою, забезпечується право робити заяви, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами кримінального провадження, виступати в суді мовою, якою вона володіє, користуватися послугами перекладача, а також отримати переклад рішення суду та рішення уповноваженого (центрального) органу України мовою, якою вона користувалася під час розгляду.
3. Якщо особа, стосовно якої розглядається питання про видачу, є іноземцем і тримається під вартою, вона має право на зустрічі з представником дипломатичної чи консульської установи своєї держави.
Стаття 612. Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання
під вартою для забезпечення видачі особи
1. У разі надходження від уповноваженого (центрального) органу запитуючої сторони запиту про видачу особи уповноважений (центральний) орган України для забезпечення виконання такого запиту вирішує питання про необхідність тримання цієї особи під вартою.
2. Уповноважений (центральний) орган України дає доручення державному обвинувачу за місцем затримання звернутися до слідчого судді з клопотанням про тримання під вартою особи, щодо якої вирішується питання про видачу.
3. При вирішенні питання про тримання під вартою слідчий суддя керується положеннями цього Кодексу та міжнародного договору України. Матеріали, що подаються до суду, повинні бути перекладені на державну мову або іншу мову, передбачену міжнародним договором.
4. У разі коли особа, щодо якої вирішується питання про тримання під вартою, не володіє державною мовою, суд забезпечує участь перекладача.
5. Строки тримання особи під вартою та порядок їх продовження визначаються цим Кодексом.
6. До розшукуваної запитуючою державою особи може бути застосований тимчасовий арешт до отримання запиту про видачу, передбачений згідно із статтею 603 цього Кодексу. За клопотанням компетентного органу України слідчий суддя у цьому випадку має право застосувати тримання особи під вартою, якщо уповноважений (центральний) орган запитуючої сторони просить застосувати такий запобіжний захід і запевняє, що стосовно цієї особи є обвинувальний вирок, який набрав законної сили, або прийнято судове рішення про затримання чи тримання обвинувачуваного під вартою та підтверджує намір звернутися із запитом про видачу. Тримання під вартою не може тривати більше сорока днів або іншого, передбаченого міжнародним договором України строку тимчасового арешту. Обчислення цього строку припиняється у день до отримання запиту про видачу.
7. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний відповідно до порядку, передбаченого цією статтею, скасовується, якщо:
1) протягом сорока днів з моменту затримання або арешту особи до уповноваженого (центрального) органу України не надійшов запит про її видачу;
2) відомості, які містяться у зверненні про видачу особи, є недостатніми і державний обвинувач або суд бажає їх доповнення, але вони не надійшли протягом одного місяця від дня вручення цієї вимоги органу іноземної держави, який звернувся за видачею;
3) запитуюча сторона, повідомлена про час і місце видачі особи, не прийме її протягом п’ятнадцяти діб з обумовленого дня видачі і не звернеться з обґрунтованим клопотанням про перенесення раніше погодженої дати передачі з поважних причин;
4) у видачі особи відмовлено судом або уповноваженим (центральним) органом України;
5) запит про видачу або тимчасовий арешт особи відкликано уповноваженим (центральним) органом запитуючої сторони.
Стаття 613. Застосування запобіжного заходу, не пов’язаного
з триманням під вартою, для забезпечення видачі
особи на запит іноземної держави
1. За наявності обставин, які гарантують, що особа з’явиться на судове засідання про її видачу запитуючій стороні, суд має право обрати щодо такої особи запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою (арештом).
2. При вирішенні питання про можливість застосування запобіжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою, суд обов’язково враховує:
1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, з яких відбулося звільнення її з-під варти під час здійснення цього або інших кримінальних проваджень;
2) тяжкість покарання, що загрожує особі у разі засудження, з урахуванням обставин, установлених під час заявленого кримінального правопорушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики;
3) вік та стан здоров’я особи, видача якої запитується;
4) міцність соціальних зв’язків особи, у тому числі наявність у неї родини утриманців.
3. У разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її видачу, умов обраного запобіжного заходу суд за клопотанням державного обвинувача має право постановити ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі особи.
Стаття 614. Спрощений порядок видачі осіб з України
1. Спрощений порядок видачі з України іноземного громадянина або особи без громадянства може бути застосований лише у разі наявності письмової заяви такої особи про її згоду на видачу. Така заява оформляється особою, щодо якої запитується видача, за участю захисника або в присутності слідчого судді протягом десяти діб з дня повідомлення про право просити спрощену видачу з України. У разі отримання відповідної заяви видача можлива без проведення у повному обсязі перевірки наявності можливих перешкод для видачі.
2. Особі, затриманій на підставі запиту про видачу або про тимчасовий арешт, суд при обранні запобіжного заходу згідно із статтями 612 і 613 цього Кодексу повідомляє про право просити згідно з цією статтею застосування спрощеної видачі і роз’яснює строки і порядок подання відповідної заяви.
3. У разі отримання заяви про згоду особи на видачу запитуючій стороні державний обвинувач передає її на розгляд уповноваженому (центральному) органу України, який протягом трьох днів розглядає заяву та приймає рішення про можливість застосування спрощеного порядку видачі.
4. Відповідний уповноважений суд першої інстанції після отримання від уповноваженого (центрального) органу України запиту про видачу з додатками та рішення про можливість застосування спрощеного порядку видачі протягом трьох днів проводить розгляд, у якому беруть участь особа, що підлягає видачі, її захисник та державний обвинувач.
5. Під час засідання суд зобов’язаний переконатися, що особа, яка підлягає видачі, добровільно погоджується на свою видачу і усвідомлює усі наслідки цієї видачі, після чого він засвідчує таку згоду та постановляє ухвалу про видачу цієї особи.
6. Якщо особа, щодо якої надійшов запит про видачу, не погоджується на свою видачу, суд зобов’язаний постановити ухвалу про застосування звичайного порядку розгляду запиту про видачу.
7. Після підтвердження судом згоди особи на застосування спрощеного порядку видачі така згода не може бути відкликана.
Стаття 615. Розгляд судом запиту про видачу особи
1. Розгляд запиту про видачу особи запитуючій стороні здійснюється уповноваженим судом першої інстанції протягом семи днів після надходження матеріалів. Участь захисника у розгляді клопотання про видачу особи є обов’язковою.
2. У судовому засіданні суд розглядає запит про видачу, матеріали перевірки, заслуховує доводи учасників. Клопотання учасників розгляду, що не стосуються предмета запиту про видачу особи, не розглядаються.
3. Судовий розгляд обмежується перевіркою наявності підстав для видачі, передбачених частинами першою, другою і третьою статті 610 цього Кодексу з урахуванням особливостей, якщо вони встановлені міжнародним договором України, згідно з яким запитується видача. Питання винуватості особи, видача якої запитується, розгляду не підлягає.
4. За результатами судового розгляду суд постановляє таку ухвалу:
1) про допустимість видачі особи;
2) про відмову у видачі особи;
3) про необхідність проведення додаткової перевірки.
5. У разі прийняття рішення про можливість видачі особи суд може одночасно прийняти рішення про тримання під вартою особи, яка перебуває на свободі.
6. Копія рішення вручається особі, щодо якої прийнято це рішення, у триденний строк після його проголошення (у разі потреби — з його перекладом).
7. Про прийняте рішення суд невідкладно повідомляє уповноважений (центральний) орган України.
8. Рішення суду про допустимість видачі особи, про відмову у видачі, про необхідність проведення додаткової перевірки може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
9. У разі відмови у видачі особи і заяви державного обвинувача про намір оскаржити рішення суд зобов’язаний вирішити питання щодо її звільнення або подальшого тримання під вартою.
Стаття 616. Рішення уповноваженого (центрального) органу
України щодо запиту про видачу особи
1. У разі отримання рішення суду про допустимість видачі уповноважений (центральний) орган України вирішує питання про задоволення або відмову у задоволенні запиту про видачу з підстав, передбачених частинами третьою і четвертою статті 610 цього Кодексу з урахуванням особливостей, якщо вони передбачені міжнародним договором України, згідно з яким запитується видача.
2. Уповноважений (центральний) орган України, прийнявши рішення про задоволення запиту про видачу, має право відкласти прийняття рішення про можливість видачі особи іноземній державі, якщо:
1) особа, щодо якої надійшов запит про видачу, притягається до кримінальної відповідальності або відбуває покарання у виді позбавлення волі за інші кримінальні правопорушення на території України — до закінчення досудового розслідування, відбуття покарання або звільнення з будь-яких законних підстав;
2) особа, щодо якої надійшов запит про видачу, тяжко хворіє і за станом здоров’я не може бути видана без шкоди її здоров’ю — до покращення стану здоров’я.
3. Уповноважений (центральний) орган України на підставі обґрунтованого клопотання відповідного органу іноземної держави може дозволити тимчасову видачу, якщо відкладення видачі згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті може потягти за собою закінчення строку давності або серйозно ускладнити досудове розслідування чи судовий розгляд запитуючою стороною.
4. Тимчасова видача можлива за умови, якщо іноземна держава гарантує тримання виданої особи під вартою і повернення після вчинення процесуальних дій, для яких вона була видана, але не пізніше дев’яноста днів з моменту видачі.
Стаття 617. Повідомлення про результати розгляду запиту
про видачу особи
1. Про результати розгляду запиту про видачу особи уповноважений (центральний) орган України невідкладно інформує уповноважений (центральний) орган запитуючої сторони.
2. Якщо після прийняття рішення про задоволення запиту про видачу виникнуть обставини, що унеможливлюють передачу особи, уповноважений (центральний) орган України відкладає передачу цієї особи до того часу, поки такі перешкоди не зникнуть або не будуть усунуті. Про це невідкладно повідомляється уповноважений (центральний) орган запитуючої сторони.
Стаття 618. Повторна видача
1. Якщо видана іноземній державі особа втекла з-під варти або з місць позбавлення волі, її повторна видача може бути здійснена на підставі нового запиту компетентного органу запитуючої держави в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 619. Транзитне перевезення
1. У разі виникнення потреби транзитного перевезення особи, виданої Україні, та виявлених при ній речей через територію третьої держави запит про таке перевезення складається та надсилається у порядку, передбаченому цим Кодексом для запитів про видачу.
2. Транзитне перевезення виданих осіб через територію України за запитом іноземної держави або міжнародної судової установи можливе лише за згоди уповноваженого (центрального) органу України, який приймає рішення щодо такого запиту згідно з вимогами та правилами розгляду запитів про видачу.
3. У разі транзитного перевезення виданої особи через територію України літаком, якщо посадка не запланована, запитуюча сторона може надіслати лише повідомлення про транзитне перевезення. У разі незапланованої посадки таке повідомлення матиме силу запиту про тимчасовий арешт.
4. Транзитне перевезення особи, яка видається Україні, не здійснюється через територію третьої держави, якщо є підстави вважати, що життя або свобода цієї особи на такій території може опинитися під загрозою через її расу, віросповідання, громадянство або політичні переконання.
Стаття 620. Витрати, пов’язані з вирішенням питання про
видачу особи іноземній державі
1. Витрати, що виникли на території України у зв’язку з вирішенням питання про видачу особи, а також витрати, що виникли у зв’язку з транзитним перевезенням через територію іншої держави особи, яка видається Україні, вважаються процесуальними витратами згідно з цим Кодексом.
Глава 41. Кримінальне провадження у порядку перейняття
Стаття 621. Порядок і умови перейняття кримінального
провадження від іноземних держав
1. Клопотання компетентних органів інших держав про перейняття Україною кримінального провадження розглядається Генеральною прокуратурою України протягом двадцяти днів з моменту його надходження.
2. Кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною за таких умов:
1) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є громадянином України і перебуває на її території;
2) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є іноземцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача згідно із цим Кодексом або міжнародним договором України неможлива або у видачі відмовлено;
3) запитуюча держава надала гарантії, що в разі ухвалення вироку в Україні особа, яка притягається до кримінальній відповідальності, не піддаватиметься у запитуючій державі державному обвинуваченню за те саме кримінальне правопорушення;
4) діяння, якого стосується запит, є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність.
3. У разі перейняття кримінального провадження Генеральна прокуратура України в порядку, передбаченому цим Кодексом, доручає здійснення досудового розслідування відповідному державному обвинувачу, про що повідомляє державу, яка надіслала запит.
4. При відмові перейняти кримінальне провадження Генеральна прокуратура України повертає матеріали відповідним органам іноземної держави з обґрунтуванням підстав відмови.
Стаття 622. Неможливість перейняття кримінального провадження
1. Кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо:
1) не дотримано вимоги частини третьої статті 606 цього Кодексу або міжнародного договору;
2) щодо цієї ж особи у зв’язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні судом ухвалено виправдальний вирок;
3) щодо цієї ж особи у зв’язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні судом ухвалено обвинувальний вирок, за яким покарання вже відбуте або виконується;
4) щодо цієї ж особи у зв’язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні закрите кримінальне провадження або звільнення від відбування покарання у зв’язку з помилуванням або амністією;
5) провадження щодо заявленого кримінального правопорушення не може здійснюватися у зв’язку із закінченням строку давності.
Стаття 623. Взяття під варту особи до отримання запиту про
перейняття кримінального провадження
1. За клопотанням компетентного органу іншої держави особа, щодо якої буде надіслано запит про перейняття кримінального провадження, може бути взята під варту на території України на строк не більше ніж сорок діб.
2. Взяття під варту особи здійснюється в порядку та згідно з правилами, передбаченими статтею 612 цього Кодексу.
3. Якщо після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті строку запит про перейняття кримінального провадження не надійде, зазначена особа звільняється з-під варти.
Стаття 624. Порядок кримінального провадження, що перейняте
від іншої держави
1. Кримінальне провадження, що перейняте від компетентного органу іншої держави, починається із стадії досудового розслідування та здійснюється згідно з цим Кодексом.
2. Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих до перейняття кримінального провадження відповідними органами іншої держави на її території та згідно з її законодавством, можуть бути визнані допустимими під час судового розгляду в Україні, якщо це не порушує засад судочинства, передбачених Конституцією України та цим Кодексом, і вони не отримані з порушенням прав людини і основоположних свобод. Не потребують легалізації відомості, визнані судом допустимими.
3. Слідчий, державний обвинувач України після перейняття кримінального провадження мають право вчиняти будь-які передбачені цим Кодексом процесуальні дії.
4. За наявності достатніх підстав для повідомлення про підозру воно повинне бути здійснене згідно із законом України про кримінальну відповідальність і в порядку, передбаченому цим Кодексом.
5. Покарання, що призначається судом, не повинне бути суворішим від покарання, передбаченого законом запитуючої держави за таке саме кримінальне правопорушення.
6. Компетентному органу запитуючої держави надсилається копія остаточного процесуального рішення, що набрало чинності.
Стаття 625. Порядок і умови передачі кримінального
провадження компетентному органу іншої держави
1. Клопотання слідчого або суду про передачу кримінального провадження компетентному органу іншої держави розглядаються уповноваженим (центральним) органом України протягом двадцяти днів з моменту надходження.
2. Незакінчене кримінальне провадження може бути передано іншій державі за умови, що видача особи, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, неможлива або у видачі такої особи Україні відмовлено.
3. Слідчий, державний обвинувач або суд на вимогу уповноваженого (центрального) органу України поновлює кримінальне провадження, продовжує — якщо це дозволяється цим Кодексом — строки розслідування або тримання під вартою з урахуванням часу, необхідного для перейняття його компетентним органом іноземної держави.
Стаття 626. Зміст та форма клопотання про передачу
кримінального провадження іншій державі
1. Зміст та форма клопотань про передачу кримінального провадження повинні відповідати вимогам цього Кодексу та відповідних міжнародних договорів України.
2. Клопотання про передачу кримінального провадження повинно містити:
1) назву органу, який здійснює кримінальне провадження;
2) посилання на відповідний міжнародний договір про надання правової допомоги;
3) найменування кримінального провадження, передача якого запитується;
4) опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження та його правова кваліфікація;
5) прізвище, ім’я, по батькові особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, дата і місце народження, місце проживання або перебування та інші відомості про неї.
3. До клопотання додаються такі документи:
1) матеріали кримінального провадження;
2) текст статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення, щодо якого здійснюється кримінальне провадження;
3) відомості про громадянство особи.
4. Разом з клопотанням та документами, передбаченими частиною третьою цієї статті, компетентному органу іншої держави передаються наявні речі.
5. Копії матеріалів залишаються в органі, який здійснював кримінальне провадження в Україні.
Стаття 627. Наслідки передачі кримінального провадження компетентному органу іншої держави
1. З моменту перейняття компетентним органом іншої держави кримінального провадження відповідні органи України не мають права вчиняти будь-які процесуальні дії щодо особи у зв’язку з кримінальним правопорушенням, щодо якого передано кримінальне провадження інакше, ніж на підставі запиту про надання міжнародної правової допомоги з боку держави, яка перейняла кримінальне провадження.
Глава 42. Визнання та виконання вироків іноземних судів та передача засуджених осіб
Стаття 628. Підстави і порядок визнання та виконання
вироку суду іноземної держави
1. Вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
2. Визнання і виконання вироку суду іноземної держави незалежно від наявності міжнародного договору України можливе лише з метою передачі засудженої особи для подальшого відбування покарання у державу її громадянства і в порядку, передбаченому главою 42 цього Кодексу.
3. Запит про виконання вироку суду іноземної держави, крім запиту про передачу засудженої особи, Міністерство юстиції України розглядає протягом тридцяти днів з моменту надходження запиту. Якщо запит і додаткові матеріали надійшли іноземною мовою, цей строк продовжується до трьох місяців.
4. При прийнятті рішення згідно з частиною третьою цієї статті Міністерство юстиції України визначає наявність підстав, передбачених міжнародним договором України, для задоволення запиту про виконання вироку суду іноземної держави.
5. Встановивши відповідність запиту умовам, передбаченим міжнародним договором України, Міністерство юстиції України надсилає до уповноваженого суду першої інстанції клопотання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави і передає зібрані матеріали.
6. При відмові у задоволенні запиту Міністерство юстиції України повідомляє про це іноземний орган, від якого надійшов запит, з роз’ясненням підстав відмови.
7. Не підлягають виконанню в Україні вироки судів іноземних держав, ухвалені заочно (in absentia), тобто без участі особи під час кримінального провадження — крім випадків коли засудженій особі було вручено копію вироку і надано можливість його оскаржити.
8. Вирішення питання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави у частині цивільного позову вирішується у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Стаття 629. Розгляд судом питання про визнання
і виконання вироку суду іноземної держави
1. Клопотання Міністерства юстиції України про визнання і виконання вироку суду іноземної держави розглядається уповноваженим судом першої інстанції за місцем проживання особи, засудженої вироком, або за місцем перебування майна такої особи протягом одного місяця після подачі клопотання.
2. Про дату судового засідання повідомляється особа, щодо якої ухвалено вирок.
3. При розгляді клопотання Міністерства юстиції України суд перевіряє наявність підстав для визнання і виконання вироку суду іноземної держави, передбачених міжнародним договором України, а також визначає порядок його виконання згідно із законом України про кримінальну відповідальність.
4. За результатами судового розгляду суд постановляє ухвалу:
1) про визнання і виконання вироку суду іноземної держави повністю або частково;
2) про відмову у визнанні і виконанні вироку суду іноземної держави;
3) про необхідність проведення додаткової перевірки.
5. У разі ухвалення рішення про визнання і виконання вироку суд може одночасно ухвалити рішення про тримання під вартою особи, яка перебуває на свободі.
6. Копії ухвали суд надсилає Міністерству юстиції України та вручає особі, засудженій вироком суду іноземної держави.
7. Рішення суду стосовно визнання і виконання вироку суду іноземної держави може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 630. Порядок виконання вироку суду іноземної держави
1. Питання про виконання ухвали про визнання і виконання вироку суду іноземної держави вирішується судом згідно з цим Кодексом.
2. Міністерство юстиції України повідомляє запитуючій стороні про результати виконання вироку суду іноземної держави.
Стаття 631. Підстави розгляду питання про передачу засуджених
осіб і їх прийняття для відбування покарання
1. Підставою для прийняття рішення про передачу засудженої особи може бути запит уповноваженого органу іноземної держави, звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів, а також інші обставини, передбачені законом України або міжнародним договором.
Стаття 632. Умови передачі засуджених осіб та їх прийняття
для відбування покарання
1. Засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого судом іноземної держави громадянина України прийнято для відбування покарання тільки за умови:
1) якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку;
2) якщо вирок набрав законної сили;
3) якщо на час отримання запиту про передачу засуджена особа повинна відбувати покарання протягом якнайменше шести місяців або якщо щодо нього ухвалено вирок до ув’язнення на невизначений строк;
4) якщо на передачу згодна засуджена особа або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого;
5) якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі;
6) якщо відшкодовано матеріальні збитки, заподіяні внаслідок кримінального правопорушення;
7) якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженої особи.
2. Перед вирішенням питання про передачу засудженої особи для відбування покарання з України в іншу державу така держава повинна надати гарантії того, що засуджена особа не буде піддана катуванню або нелюдському та принижуючому ставленню чи покаранню.
3. Згода засудженої особи чи її законного представника повинна бути висловлена у письмовій формі з усвідомленням усіх правових наслідків такої згоди. Засуджений чи його законний представник мають право на отримання юридичної консультації щодо наслідків своєї згоди. Згода засудженої особи не вимагається, якщо на момент вирішення питання згідно з положеннями глави 42 цього Кодексу вона перебуває на території держави свого громадянства.
4. У разі недотримання хоча б однієї з умов, перелічених у частинах першій—третій цієї статті, Міністерство юстиції України може відмовити у передачі або прийнятті засудженого.
5. У разі прийняття рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування покарання наводяться обґрунтовані підстави прийняття такого рішення.
Стаття 633. Порядок і строки вирішення питання про передачу
осіб, засуджених судами України, для відбування
покарання в іноземних державах
1. Питання про передачу осіб, засуджених судами України до позбавлення волі, для відбування покарання в державі, громадянами якої вони є, вирішується Міністерством юстиції України.
2. Якщо засуджений є громадянином іноземної держави — учасниці міжнародного договору про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання в державі, громадянами якої вони є, орган, на якого покладено обов’язок приведення вироку до виконання, роз’яснює засудженому його право звернутися до Міністерства юстиції України або до компетентного органу держави, громадянином якої він є, з клопотанням про передачу його для відбування покарання в цій державі на підставі та в порядку, передбаченому цим Кодексом. Положення цієї частини не перешкоджають засудженим громадянам інших держав звертатися з проханням про передачу в державу свого громадянства для подальшого відбування покарання.
3. Міністерство юстиції України після вивчення та перевірки матеріалів у разі їх належного оформлення приймає рішення про передачу особи, засудженої судом України до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання у державі, громадянином якої вона є, про що надсилає інформацію відповідному органу іноземної держави та особі, за ініціативою якої розглядалося питання передачі засудженої особи.
4. Після отримання згоди компетентного органу іноземної держави на прийняття засудженого для відбування покарання Міністерство юстиції України надсилає центральному органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ України доручення про узгодження місця, часу і порядку передачі та організацію передачі цієї особи з установи системи виконання покарань України в іноземну державу.
5. Міністерство юстиції України повідомляє суд, що ухвалив вирок, про рішення про передачу засудженої особи, а також забезпечує інформування суду про результати виконання вироку в іноземній державі
Стаття 634. Повідомлення про зміну або скасування вироку суду України щодо громадянина іноземної держави
1. У разі зміни або скасування вироку суду України щодо засудженого, переданого для відбування покарання в іншу державу, а також у разі застосування до нього виданого в Україні акта амністії чи помилування, Міністерство юстиції України надсилає уповноваженому (центральному) органу іноземної держави копію ухвали суду про зміну або скасування вироку або копію рішення відповідних органів України про застосування до засудженого амністії чи помилування.
2. Якщо вирок скасовано і призначено новий судовий розгляд, одночасно надсилаються інші необхідні для цього документи.
Стаття 635. Порядок розгляду пропозицій про передачу
громадян України, засуджених судами іноземних
держав, для відбування покарання в Україні
1. Пропозиції компетентних органів іноземних держав про передачу для відбування покарання в Україні засуджених судами цих держав до позбавлення волі громадян України, а також клопотання таких засуджених або їх законних представників чи родичів про передачу розглядаються Міністерством юстиції України в можливо короткий строк.
2. Після порушення перед Міністерством юстиції України клопотання про прийняття громадянина України, засудженого судом іноземної держави до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання в Україні та підтвердження громадянства України цієї особи, Міністерство юстиції України запитує у відповідного органу іноземної держави документи, необхідні для вирішення питання по суті.
3. Після надходження всіх необхідних документів Міністерство юстиції України протягом місяця розглядає надіслані матеріали та у разі прийняття рішення щодо прийняття громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для подальшого відбування покарання на території України, звертається до уповноваженого суду першої інстанції з клопотанням про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України. Якщо запит і додаткові матеріали надіслані іноземною мовою, строк розгляду продовжується до трьох місяців.
4. У разі відмови Міністерством юстиції України в задоволенні прохання про передачу засудженої особи в Україну відповідна інформація надсилається державі, судом якої ухвалено вирок, а також особі, за ініціативою якої розглядалося питання щодо передачі засудженої особи, з роз’ясненням підстав його прийняття.
5. У разі задоволення запиту Міністерство юстиції України надсилає державі, судом якої ухвалено вирок, інформацію про це разом з копією ухвали суду за результатами розгляду клопотання згідно з частиною третьою цієї статті.
Стаття 636. Розгляд судом питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України
1. Клопотання Міністерства України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України розглядає уповноважений суд першої інстанції за місцем проживання засудженої особи в Україні або за місцезнаходженням Міністерства юстиції України протягом одного місяця з моменту його надходження.
2. До клопотання Міністерство юстиції України подає на розгляд суду такі документи:
1) копія вироку разом з документом, що підтверджує набрання ним чинності;
2) текст статей кримінального закону іноземної держави, на якому ґрунтується вирок;
3) документ про тривалість відбутої частини строку покарання, в тому числі інформацію про будь-яке попереднє ув’язнення, звільнення від покарання і про будь-які інші обставини щодо виконання вироку;
4) заява засудженого, а у випадку, передбаченому міжнародним договором України, заява відповідних представників засудженого про згоду на передачу його для відбування покарання в Україні;
5) довідка про стан здоров’я і поведінку засудженого.
3. Під час розгляду клопотання Міністерство юстиції України, суд визначають статті (частини статей) Кримінального кодексу України, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.
4. При визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім таких випадків:
1) якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж строк визначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України;
2) якщо строк покарання, визначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком суду іноземної держави.
5. Відповідно до клопотання Міністерства юстиції України суд може також розглянути питання про виконання додаткового покарання, призначеного вироком суду іноземної держави. Невиконане додаткове покарання, призначене вироком суду іноземної держави, підлягає виконанню, якщо таке покарання за вчинення цього кримінального правопорушення передбачено законом України. Зазначене покарання виконується в межах і порядку, передбачених законодавством України.
6. Ухвала, постановлена згідно з цією статтею, може бути оскаржена у порядку та в строки, передбачені цим Кодексом.
7. Копія ухвали суду надсилається до Міністерства юстиції України та центрального органу виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні.
Стаття 637. Організація виконання покарання щодо переданої засудженої особи
1. Після задоволення прохання про передачу засудженої особи в Україну і отримання згоди компетентного органу іноземної держави на таку передачу Міністерство юстиції України надсилає центральному органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ України доручення про узгодження місця, часу і порядку передачі та організацію передачі цієї особи до установи системи виконання покарань в Україні.
2. Виконання покарання в Україні стосовно переданої особи, засудженої вироком суду іноземної держави, здійснюється згідно з кримінально-виконавчим законодавством України. Щодо засудженого, переданого для відбування покарання в Україні, настають такі самі правові наслідки, як і щодо осіб, засуджених в Україні за вчинення такого ж кримінального правопорушення.
3. До особи, переданої в Україну для подальшого відбування покарання може бути застосовано умовно-дострокове звільнення, амністію або здійснено помилування у порядку, передбаченому законом.
4. Міністерство юстиції України повідомляє уповноважений (центральний) орган держави, судом якої було ухвалено вирок, про стан або результати виконання покарання у разі:
1) завершення відбування покарання згідно із законодавством України;
2) смерті засудженої особи;
3) втечі засудженої особи.
Стаття 638. Повідомлення про зміну або скасування вироку
суду іншої держави
1. Будь-які питання, пов’язані з переглядом вироку суду іноземної держави, вирішуються судом держави, в якій ухвалено вирок.
2. У разі зміни судом іноземної держави вироку, питання про виконання такого рішення розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. У разі скасування судом іноземної держави вироку із закриттям кримінального провадження або застосування до засудженого акта помилування, амністії, пом’якшення вироку, ухваленого судом іншої держави, Міністерство юстиції України інформує центральний орган виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні про необхідність звільнення особи.
4. Якщо вирок судом іноземної держави скасовано і призначено нове досудове розслідування або новий судовий розгляд, питання про подальше здійснення кримінального провадження вирішується Генеральною прокуратурою України згідно з цим Кодексом.
Стаття 639. Витрати, пов’язані з передачею засудженої особи
1. Витрати, пов’язані з передачею засудженого в Україні іноземця для подальшого відбування покарання в державу його громадянства, крім тих, що понесені на території України, покриває держава, громадянином якої є засуджена особа.
2. Витрати, пов’язані з передачею засудженого в іноземній державі громадянина України, здійснюються органом, що виконує перевезення, за рахунок Державного бюджету України або покриваються засудженою особою чи іншою особою, яка діє в інтересах засудженої особи.
Стаття 640. Визнання та виконання вироків міжнародних
судових установ
1. Визнання та виконання в Україні вироків міжнародних судових установ, а також прийняття громадян України, засуджених такими судами до позбавлення волі, здійснюється згідно з правилами цього Кодексу на підставі міжнародного договору України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Розділ X. Прикінцеві та перехідні положення
|
Проект
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ X
Прикінцеві та перехідні положення
1. Цей Кодекс, крім положень про здійснення кримінального провадження щодо кримінальних проступків, набирає чинності одночасно з набранням чинності законами, які визначають систему органів досудового розслідування і статус слідчих, регулюють діяльність прокуратури (нова редакція) та надання безоплатної правової допомоги, але не пізніше 1 січня 2014 року.
Положення цього Кодексу стосовно кримінального провадження щодо кримінальних проступків набирають чинності одночасно з набранням чинності Кодексом України про кримінальні проступки, але не раніше 1 січня 2012 року.
Підслідність кримінальних проступків визначатиметься на підставі Кодексу України про кримінальні проступки.
2. Визнати такими, що втрачають чинність з набранням чинності цим Кодексом:
1) Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня
1960 року, із наступними змінами;
2) Закон Української РСР “Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2, ст. 15).
3. Кримінальні справи, що на момент набрання чинності цим Кодексом перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства, крім органів прокуратури, при зміні їх підслідності згідно з цим Кодексом порівняно з Кримінально-процесуальним кодексом України від 28 грудня 1960 року залишаються в провадженні зазначених органів до завершення розслідування.
4. До створення Національної поліції функції досудового розслідування виконуватимуть органи внутрішніх справ, функції фінансової поліції — податкова міліція, функції військової поліції — Військова служба правопорядку у Збройних Силах України, функції Національного бюро розслідувань — органи внутрішніх справ.
5. Розпочаті до моменту набрання чинності цим Кодексом оперативно-розшукові заходи, дізнання та провадження в порушених кримінальних справах здійснюються згідно з положеннями Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року.
6. Заходи забезпечення кримінального провадження в розпочатих кримінальних справах до моменту набрання чинності цим Кодексом застосовуються в порядку, передбаченому цим Кодексом.
7. Кримінальні справи, які надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком до моменту набрання чинності цим Кодексом, розглядаються судом першої інстанції в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України від 28 грудня 1960 року. Під час розгляду таких кримінальних справ суд позбавлений права направляти справу на додаткове розслідування, надавати судові доручення, а прокурори позбавлені права змінювати обвинувачення під час судового розгляду.
8. Кримінальні справи, які надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком після набрання чинності цим Кодексом, розглядаються судом першої інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.
9. Після набрання чинності цим Кодексом військові суди завершують розгляд кримінальних справ, не розглянутих до набрання чинності цим Кодексом.
10. Після набрання чинності цим Кодексом судові рішення, що ухвалені в першій інстанції до набрання чинності цим Кодексом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку за правилами цього Кодексу без подання заяви про апеляційне оскарження, якщо строк апеляційного оскарження згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України від 28 грудня 1960 року не закінчився.
Неоскаржені судові рішення, ухвалені в першій інстанції до набрання чинності цим Кодексом, набирають законної сили в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України
від 28 грудня 1960 року.
11. Закони та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність з цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
12. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців після опублікування цього Кодексу:
підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність з цим Кодексом;
прийняти акти, що випливають з цього Кодексу, привести у відповідність з цим Кодексом свої нормативно-правові акти.
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України власних нормативно-правових актів, що суперечать цьому Кодексу;
підготувати і забезпечити виконання програм перепідготовки працівників органів кримінальної юстиції;
забезпечити підготовку та впровадження в юридичних вищих навчальних закладах нових навчальних програм з вивчення нового кримінального процесуального законодавства;
створити систему регіональних центрів перепідготовки для працівників органів кримінальної юстиції;
забезпечити підготовку та перепідготовку працівників органів кримінальної юстиції з питань застосування нових положень кримінального процесуального законодавства.
|
|
|
|
