Огляд новин законодавства (стр. 2 )

За таких обставин суди, що задовольняють позовні вимоги особи про визнання протиправним рішення податкового органу щодо анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, повинні дати правову оцінку також і рішенню податкового органу про видачу особі наступного свідоцтва про реєстрацію платника цього податку.

При цьому судам слід ураховувати таке.

У розглядуваній ситуації подвійна реєстрація особи як платника податку на додану вартість виникає з вини податкового органу, який прийняв протиправне рішення. Водночас існування в однієї особи двох свідоцтв платника податку на додану вартість, яке виникло з вини податкового органу, може негативно вплинути на подальшу правову оцінку його дій, зокрема, щодо використання ним другого індивідуального податкового номера при складанні податкових накладних у період між незаконним анулюванням його свідоцтва платника цього податку та видачею нового свідоцтва.

Відповідно до наведеного суди повинні захистити законні інтереси особи та відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог при розгляді справи щодо анулювання першої реєстрації платника податку на додану вартість, скасувавши рішення про повторну видачу такій особі свідоцтва платника цього податку, прийняте після незаконного анулювання податкової реєстрації цієї особи.

При цьому за змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час прийняття рішення про скасування незаконного рішення суб'єкта владних повноважень має право визначити, з якого моменту відповідне рішення втрачає чинність.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є скасованими з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб'єктам правовідносин у порівнянні з відвернутою.

За таких обставин скасування рішення про повторну реєстрацію особи судам слід ухвалювати із зазначенням, що таке рішення втрачає чинність із моменту набрання законної сили постановою суду.

Виходячи з наведеного, є правомірними дії особи, що використовувала при складанні податкової звітності, податкових накладних та інших документів другий індивідуальний податковий номер, якщо ці дії вчинені у період між анулюванням реєстрації платника податку на додану вартість та набранням законної сили судовим рішенням щодо протиправності такого анулювання.

4. Згідно з пунктом "в" пункту 9.8 статті 9 Закону України від 3 квітня 1997 року № 000/97-ВР "Про податок на додану вартість" анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відбувається, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.

Згадані у наведеній нормі Закону інші причини стосуються виключно можливих підстав, із яких платник податку звільняється від сплати податку на додану вартість. Відповідними причинами можуть бути судове рішення, нормативний або інший акт компетентного органу, внаслідок якого платник податку на додану вартість втрачає обов'язок з нарахування та/або сплати цього податку.

Водночас наведена законодавча норма не може розглядатися як підстава для розширеного тлумачення обставин, за яких відбувається анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, порівняно з тими, що згадані в пункті 9.8 статті 9 Закону України від 3 квітня 1997 року № 000/97-ВР "Про податок на додану вартість". Зокрема, порушення платником податку правил податкового обліку з податку на додану вартість можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої цим Законом та іншими законами з питань оподаткування, але не тягнуть за собою права податкового органу анулювати свідоцтво про реєстрацію такого платника податку.

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів апеляційного та окружних адміністративних судів відповідного апеляційного округу для врахування при здійсненні правосуддя.

2. ПДВ при отриманні майна за договором уступки боргу

Лист Державної податкової адміністрації України від 12.08.2010 р. № 000/7/

Державна податкова адміністрація України роз­глянула запити <...> щодо порядку декларування податкових зобов'язань та виписки податкової накладної з податку на додану вартість у разі отримання майна за договором уступки боргу між ВАТ <...>, TOB <...> та TOB <...> щодо право­мірності подання заяви на бюджетне відшкоду­вання TOB <...>, а також податкову звітність учас­ників угоди, наявну в базах даних ДПА України, запити учасників угоди, надіслані ними до ДПА України, і повідомляє.

Порядок формування податкового кредиту ви­кладений в пунктах 7.4 та 7.5 статті 7 Закону Ук­раїни «Про податок на додану вартість» (далі - Закон).

Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 стат­ті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрак­тної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за став­кою, встановленою пунктом 6.1 статті б протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого вико­ристання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а та­кож у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах госпо­дарської діяльності платника податку.

Порядок бюджетного відшкодування регламенту­ється пунктом 7.7 статті 7 Закону.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 стат­ті 7 Закону бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем това­рів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Платник податку при придбанні на митній тери­торії України товарів (послуг) оплачує постачаль­нику - платнику податку на додану вартість вар­тість таких товарів (послуг), збільшену на суму податку на додану вартість, а при імпортуванні товарів, у тому числі при їх ввезенні з метою внесення до статутного фонду, і отриманні по­слуг від нерезидента на митній території Украї­ни - органам, які здійснюють контроль за пра­вильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету за імпортні товари і послуги.

Таким чином, в основу розрахунку суми бю­джетного відшкодування покладено єдиний принцип: проведення грошових розрахунків з постачальниками за придбані товари (по­слуги), а якщо постачальник - нерезидент, то з бюджетом (в частині податку на додану вартість).

Про зазначене ДПА України повідомляла в ряді податкових роз'яснень, що направлялися на адресу регіональних ДПА України для викорис­тання в роботі органами податкової служби та для інформування платників податків.

3. Про податкові накладні, отримані у періодах, відмінних від періодів їх виписування

Лист Державної податкової адміністрації України від 18.08.2010 р. № 000/7/

Державна податкова адміністрація України у відповідь на листи <...> щодо особливостей податкового обліку податкових накладних, отриманих у періодах, відмінних від періодів їх виписки, та в доповнення до листа ДПА України від 04.11.2009 р. № 000/7/ повідомляє наступне.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків,

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Дата отримання податкової накладної вказується у графі 2 розділу I реєстру отриманих та виданих податкових накладних (пункт 9.2 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 червня 2005 р. № 000 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2005 р. за № 000/11050).

Відповідно до підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону платники податку подають органу державної податкової служби на безоплатній основі разом з податковою декларацією за відповідний звітний період копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Виправлення помилки в реєстрі здійснюється за правилами, передбаченими для бухгалтерського обліку, у момент виявлення таких помилок коректурним методом або методом "сторно". Застосування коректурного методу виправлення помилки допускається лише до того реквізиту, виправлення якого не призводить до змін показників у реєстрі. Коригування помилкових записів у реєстрі не призводить до потреби формування нових (уточнюючих) реєстрів (пункт 1 зазначеного вище Порядку).

У зв'язку з цим податкові накладні, обґрунтовано отримані у періодах, наступних за періодами їх виписки, відображаються у розділі I реєстру отриманих та виданих податкових накладних за датою їх отримання. Податковий кредит, сформований на підставі таких податкових накладних, розшифровується у розділі II додатка 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації з податку на додану вартість із зазначенням періоду виписки податкових накладних і відповідно декларується у рядку 10.1 податкової декларації. Про зазначене повідомлялось також у листі ДПА України від 18.04.2008 р. № 000/7/16-1117.

Одночасно повідомляємо, що зважаючи на втрату чинності розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 р. "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість" (згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 травня 2010 року ), лист ДПА України від 21.09.2009 р. № 000/7/16-1517 і абзаци 5 та 12 листа ДПА України від 04.11.2009 р. № 000/7/ не застосовуються.

4. Щодо тривалості позачергової податкової перевірки

Лист Державної податкової адміністрації України від 05.08.2010 р. № 000/6/23-4015/486

Державна податкова адміністрація України розглянула лист Компанії "ЛІГА ЗАКОН" від 07.07.2010 № 000 стосовно тривалості позачергової податкової перевірки та повідомляє наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 11 статті 11 Закону України від 04.12.90 "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон № 000), при отриманні органом податкової міліції інформації про ухилення платника податку або найманої особи від оподаткування при нарахуванні (виплаті, отриманні) заробітної плати, інших виплат та відшкодувань, які підлягають оподаткуванню, у тому числі у вигляді додаткових благ, збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, у тому числі внаслідок неукладення такою особою трудових договорів з найманою особою згідно із Кодексом законів про працю України, провадження особою господарської діяльності без державної реєстрації, а також пасивних доходів, керівник відповідного податкового органу має право прийняти рішення про проведення позачергової податкової перевірки такого платника без його попереднього попередження. Рішення податкового органу має бути оформлене у письмовому вигляді, скріплено підписом керівника, печаткою та вручене платнику податку перед початком проведення такої перевірки.

Стаття 111 Закону № 000 визначає тривалість проведення та терміни продовження планової виїзної та позапланової виїзної перевірки суб'єктів господарювання.

Тривалість позачергової податкової перевірки Законом № 000 не визначено.

Водночас, при повній або частковій відсутності норм, які регулюють певні суспільні відносини, можливо застосувати аналогію закону, тобто, рішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки.

Слід зазначити, що застосування аналогії забороняється, якщо вона прямо заборонена законом, чи якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм.

При вирішенні справи по аналогії закону чи аналогії права обов'язковим є дотримання таких умов:

- аналогія допустима лише у випадку повної чи часткової відсутності правових норм;

- суспільні відносини, до яких застосовується аналогія, повинні знаходитися у сфері правового регулювання;

- повинна бути схожість між обставинами справи і наявною нормою за суттєвими юридичними ознаками;

- пошук норми, що регулює аналогічний випадок, повинен здійснюватися спочатку в актах тієї ж галузі права, у випадку відсутності - в іншій галузі права і у законодавстві в цілому;

- винесене у процесі використання аналогії правове рішення не повинно суперечити нормам закону, його меті;

- обов'язково повинно бути мотивоване пояснення причин застосування рішення по аналогії до конкретного випадку.

Такої думки дотримується Міністерство юстиції України у своєму листі від 30.01.2009 № Н.

Відповідно до частини сьомої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Верховний суд України у своїй постанові від 18.12.2009 № 14 зазначив, що у разі, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Позаплановою перевіркою відповідно до статті 111 Закону № 000 вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності певних обставин. Зокрема, такими обставинами є неподання платником податків в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом, проведення реорганізації (ліквідація) підприємства та інше. Підстави для проведення позачергової податкової перевірки визначені у пункті 11 статті 11 Закону № 000.

Враховуючи викладене вище, можливо застосувати до позачергової податкової перевірки терміни проведення, які визначені для позапланової виїзної перевірки, оскільки дані перевірки (позачергова та позапланова) не передбачені в планах роботи органів ДПС та проводяться при наявності певних обставин.

Разом з тим, з метою уникнення неоднозначного тлумачення пункту 11 статті 11 Закону № 000, пропонуємо звернутись за відповідним роз'ясненням до Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.

5. Про оподаткування доходів фізичної особи від продажу рухомого майна

Лист Державної податкової адміністрації України від 10.08.2010 р. № 000/7/17-0717

Державна податкова адміністрація України згідно з Законом України від 02.10.1992 р. № 000 „Про інформацію” в межах компетенції розглянула листи від *** № *** та від *** № *** і повідомляє.

Відповідно до пп.”ж” п.1.3 ст.1 Закону України від 22.05.2003 р. № 000 „Про податок з доходів фізичних осіб” (далі – Закон) доходом з джерелом його походження з України, тобто оподатковуваним доходом є, зокрема дохід від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об’єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України.

Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну об’єкта рухомого майна регулюється ст. 12 Закону, згідно із п.12.1 цієї статті дохід платника податку від продажу об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою п. 7.1. ст.7 цього Закону.

Відповідно до п.12.3. ст.12 Закону якщо об’єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Таким чином, якщо комітент – фізична особа продає своє майно за посередництвом юридичної особи – комісійного магазина (комісіонера), то такий комісіонер є податковим агентом, на якого покладено функції щодо нараховування, утримання та сплати податку до бюджету, за ставкою визначеною п.7.1. ст.7 Закону, від імені та за рахунок платника податку, ведення податкового обліку та подання звітності податковим органам відповідно до Закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону відповідно до п.1.15 ст.1 Закону.

Водночас, відповідно до п.12.2 ст.12 Закону як виняток із пункту 12.1 цієї статті при продажу одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера або моторного (парусного) човна не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою в розмірі 1 відсотка від вартості такого об’єкта рухомого майна за умови сплати (перерахування) ним суми державного мита до бюджету або суми плати нотаріусу за нотаріальне посвідчення відповідного договору до такого посвідчення.

Статтею 657 Цивільного кодексу України визначено, що державній реєстрації та нотаріальному посвідченню підлягає договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна, який укладається у письмовій формі. Цивільним кодексом обов’язкова державна реєстрація договорів купівлі-продажу зазначеного у пункті 12.2 ст.2 Закону рухомого майна не передбачена.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. №7-93 „Про державне мито” (далі – Декрет) державне мито справляється за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, зокрема, за посвідчення договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів за розмірами ставок визначеними пп. ”г” п.3.3 ст. 3 Декрету.

Виходячи з наведеного, при укладені договору комісії, на відміну від договору купівлі-продажу, справляння державного мита не передбачено.

Щодо питання визначення вартості транспортного засобу, який реалізується через комісійний магазини повідомляємо наступне.

Відповідно до статті 1012 Цивільного кодексу України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Закон України від 12.07.2001 р. № 000-ІІІ „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” (далі – Закон № 000) визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону № 000 та ст. 8 Закону України "Про судову експертизу" спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.03 р. № 000/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 р. за № 000/8395, затверджено Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (далі – Методика). Зазначена Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.

Методика застосовується, зокрема, у разі визначення вартості відокремленого КТЗ для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету ( пп. ”і” п. 1.4 ст. 1 Методики).

Відповідно до абзацу 38 п. 1.6 ст. 1 Методики ринкова вартість КТЗ (його складників) це є вартість, за яку можливе відчуження КТЗ (його складників) на ринку подібного КТЗ (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Поняття дійсної вартості, що вживається у судовій практиці, за своїм змістом і числовим значенням рівнозначне поняттю ринкової вартості.

Таким чином, з метою оподаткування, ціна зазначена у графі „вартість” довідки-рахунку повинна бути не нижчою оціночної вартості такого майна, визначеної в порядку, передбаченому Законом України від 12.07.01 р № 000-ІІІ „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

6. Щодо оподаткування доходів фізичних осіб від продажу акцій (корпоративних прав), набутих такими особами в процесі приватизації

Лист Вищого адміністративного суду України від 13.09.2010 р. № 000/11/13-10

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних з оподаткуванням доходів фізичних осіб від продажу акцій (корпоративних прав), набутих такими особами в процесі приватизації, у порядку надання методичної допомоги Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне повідомити таке.

Підпунктом 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22.05.2003 "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається і не підлягає відображенню в його річній податковій декларації, зокрема, сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність у процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР, або в обмін на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону.

Із наведеної законодавчої норми випливає, що зазначена пільга застосовується виключно до тих акцій (корпоративних прав), що набуті платником податку в обмін: 1) або на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ; 2) або на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону.

При цьому від оподаткування звільняються будь-які доходи, отримані платником податку як компенсація вартості зазначених акцій (корпоративних прав) у разі їх подальшого відчуження, незалежно від суми та форми отриманих доходів.

Стосовно доходів від відчуження інших акцій (корпоративних прав), набутих в процесі приватизації, зокрема сплачених платником податку грошовими коштами, в тому числі на пільгових умовах, то такі доходи оподатковуються у загальному порядку.

Зазначені доходи для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб розглядаються як дохід від продажу інвестиційного активу і беруть участь у розрахунку суми інвестиційного прибутку, отриманого платником податку протягом відповідного звітного періоду (підпункти 9.6.1 та 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону України від 22.05.2003 "Про податок з доходів фізичних осіб"). Особливості оподаткування інвестиційного прибутку регулюються пунктом 9.6 статті 9 Закону України від 22.05.2003 "Про податок з доходів фізичних осіб".

При цьому відповідно до підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону України від 22.05.2003 "Про податок з доходів фізичних осіб" інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу.

Зважаючи на викладене, платники податків при отриманні доходів за відчужені акції (корпоративні права) повинні підтверджувати в установленому порядку суму витрат, понесених ними у зв'язку з придбанням відповідних акцій (корпоративних прав). Зазначене правило поширюється і на ті акції (корпоративні права), що набуті платником податку в процесі приватизації. Виняток становлять акції (корпоративні права), придбані в обмін на компенсаційні або приватизаційні сертифікати, до яких застосовується пільговий режим оподаткування відповідно до підпункту 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22.05.2003 "Про податок з доходів фізичних осіб".

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів для врахування при здійсненні правосуддя.

7. Щодо визначення податковими органами суми податкових зобов'язань з податку на прибуток за непрямими методами та із застосуванням звичайних цін

Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 03.03.2010 р. № 000

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув лист щодо визначення податковими органами суми податкових зобов'язань з податку на прибуток за непрямими методами та із застосуванням звичайних цін і відповідно до компетенції повідомляє таке.

Щодо застосування податковими органами під час перевірок непрямих методів для визначення податкових зобов'язань без прийняття відповідного рішення

Відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України від 21.12.2000 р. "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 000) рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту, застосування таких методів в інших випадках не дозволяється.

При цьому визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами має здійснюватись виключно податковими органами за методикою, яка затверджується законом і є загальною для всіх платників податків (підпункт 4.3.3 вказаного пункту). На цей час таку методику законодавчо не встановлено, а при здійсненні процедури нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами податкові органи користуються Методичними рекомендаціями визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженими наказом Державної податкової адміністрації України від 05.07.2002 р. № 000, які є відомчим документом рекомендаційного характеру, оскільки зазначений наказ не зареєстрований у Міністерстві юстиції України.

Рішення про сплату податкових зобов'язань, нарахованих за непрямими методами, приймається виключно у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу (підпункт 4.3.5 вказаного пункту).

Виходячи з наведених норм Закону № 000, рішення податкових органів про визначення податкового зобов'язання за непрямими методами може прийматись виключно у випадках, передбачених підпунктом 4.3.1 статті 4 цього Закону, а обов'язок сплати такого податкового зобов'язання вирішується в судовому порядку.

Отже, суми податкових зобов'язань, нараховані за непрямими методами (а також штрафні санкції, розраховані виходячи з таких сум), не відображаються в податкових повідомленнях-рішеннях, прийнятих за результатами документальних перевірок.

Щодо застосування податковими органами звичайних цін для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток під час проведення перевірок

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону № 000 звичайна ціна - ціна, визначена звичайною за правилами, встановленими Законом України від 28.12.94 р. № 000/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 000).

Законодавче поняття "звичайна ціна" та механізм визначення звичайної ціни для цілей податкового обліку наведено в пункті 1.20 статті 1 Закону № 000, який є законом прямої дії і врегульовує порушене питання.

Відповідно до підпункту 1.20.10 зазначеного пункту податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Слід зазначити, що Законом № 000 чітко передбачені випадки застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток.

При цьому слід пам'ятати, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього ж пункту.