СИНДРОМ ВИГОРАННЯ НА РОБОТІ
Якщо вам здається, що 24 годин у добі занадто мало, що ви ні на що не спроможні і нічого не встигаєте, якщо раніше робота з клієнтами приносила задоволення, а тепер немає сил, нічого не хочеться, ви стали погано спати і помічаєте, що швидше звичайного набираєте або втрачаєте вагу, - зупиніться і займіться своїм здоров’ям. У вас може бути поширений сьогодні синдром емоційного вигорання.
Європейська статистика свідчить, що синдром емоційного вигорання (СЕВ), пов'язаний з роботою, хоча б раз в житті буває у 25% людей, а депресивні розлади в цілому займають перше місце в світі серед психосоматичних захворювань.
"Емоційне вигорання" (за ) – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії, набутий стереотип емоційного, частіше за все професійної поведінки.
Про те, чому цей синдром набуває все більшої актуальності, говорити, мабуть, не варто - головне, на що він впливає, - це емоційна сфера, а отже, якість життя людини в цілому.
СЕВ зустрічається у людей, робота яких пов'язана з постійним спілкуванням - у лікарів, психологів, педагогів, менеджерів, робітників соціальних служб, операторів, які працюють в сфері "людина-машина" та ін. Проявляється у вигляді наростання байдужості до своїх обов'язків, та до всього, що відбувається на роботі, дегуманізації в формі зростаючого негативізму по відношенню як до пацієнтів або клієнтів, так і до співробітників, також у відчутті власної професійної нездатності, у відчутті незадоволеності роботою, у проявах деперсоналізації, а в кінцевому підсумку в різкому погіршенні якості життя. В подальшому можуть розвиватись невротичні розлади та психосоматичні захворювання.
Ризик вигорання пом'якшують стабільна й приваблива робота, яка надає можливості для творчості, професійного та особистісного росту, задоволеність якістю життя в різних її аспектах, наявність різноманітних інтересів, перспективні життєві плани. Рідше «емоційно вигорають» оптимістичні й життєрадісні люди, які вміють успішно долати життєві негаразди та вікові кризи; ті, хто займає активну життєву позицію і звертаються до творчого пошуку рішення при зіткненні з важкими обставинами, володіє засобами психічної саморегуляції, піклується про поповнення своїх психоенергетичних соціально - психологічних ресурсів
Розвитку даного стану сприяє необхідність роботи в одному і напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та й з важким контингентом. Разом з цим розвитку синдрому сприяє відсутність належної винагороди ( в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної) за виконану роботу, що заставляє людину думати, що її робота не має цінності для суспільства.
Від СЕВ в першу чергу страждають фахівці, що працюють з людьми. Невипадково голландський лікар Ван Туль Псі, що жив в XVII столітті, запропонував в якості емблеми, що символізує діяльність лікарів, палаючу свічку – “Світячи іншим, згораю сам”. Але, незважаючи на такий “термінологічний натяк”, що з'явився ще в середні століття, як окремий стан термін “вигорання” був введений в ужиток тільки в 1974 році - американським психіатром німецького походження Гербертом Фрейденбергом - як новий напрям вивчення стресу. Він назвав його burnout-буквально “виснаження”, “знемога”, “вигорання”.
Фрейденберг вказував, що подібний стан розвивається у людей, які схильні до співчуття, ідеалістичного відношення до роботи, і разом з тим неврівноважених, тих які схильні до мрійництва, ті які одержимі нав'язливими ідеями. У цьому випадку синдром емоційного вигорання може являти собою механізм психологічного захисту у формі часткового, або ж повного виключення емоцій у відповідь на психотравмуючі впливи.
Основ для появи цього терміну сьогодні наводять кілька. По-перше, це ситуація, яка склалася на початку 70-х років XX століття в Америці. У той час там почали з'являтися соціальні служби допомоги безробітним, інвалідам, людям, які пережили насильство, ветеранам в'єтнамської війни і т. д. У центри реабілітації кожен приходив зі своїми труднощами і психологічними проблемами. Від співробітників потрібно вислухати відвідувача, поспівчувати йому, допомогти порадою, надати моральну підтримку. Робочий персонал підбирався дуже ретельно, проходив хорошу підготовку, проте через деякий час починалися ускладнення. Все частіше з боку відвідувачів стали появлятись скарги на неувагу, байдужість і навіть грубість співробітників. І коли почалися повальні скарги на працівників соціальної сфери, їх станом зайнялися психологи, були проведені спеціальні дослідження. Діагностований стан назвали особливою формою стресу, або “хворобою спілкування”.
Також вважається, що ще однією передумовою для формулювання нового терміну послужив роман-трагедія “Ціною втрати” британського письменника Грема Гріна. Головний герой роману, Кверрі, страждає від симптомів, які лікар в романі назвав “вигоранням”.
Пізніше почалися дослідження вигоряння, розробки діагностичної шкали і т. п. Широке поширення в науці та психотерапевтичної практиці термін “вигорання” отримав на початку 80-х років XX століття після численних публікацій американського психолога Христини Маслач.
Однак, незважаючи на те, що синдром був виділений психіатром, емоційне вигорання - це специфічний хронічний стан психічно здорових людей, які, однак, в силу своєї професійної діяльності перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері і повинні надавати професійну допомогу.
Оскільки в назві синдрому є ще й слово “емоційне”, отже, головне питання полягає в деформації емоційної сфери особистості. І СЕВ, таким чином, можна розглядати як вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на певні психотравмуючі впливи.
В принципі, подібна реакція на постійно діючий подразник з боку організму логічна. Давайте проаналізуємо нашу щоденну діяльність. Чим би ми не займалися, організму, у тому числі і нервовій системі, потрібно відновитися, відновити якийсь “запас” енергії. Для цього існує сон - згадайте, коли в кінці робочого дня перед нами постає складне завдання, ми думаємо: подивлюся завтра свіжим поглядом. Тобто завтра, після підзарядки наших життєвих сил, ми будемо бачити речі більш ясно. Ще один приклад - знаменитий вислів не менш знаменитої Скарлетт О'Хара з «Віднесених вітром», яка в складні моменти любила примовляти: «Я подумаю про це завтра». Чому завтра? Та все з тієї ж причини - більш ясного погляду.
Тепер давайте подумаємо, що відбувається, якщо запас наших емоцій не встигає відновлюватися, якщо їхні витрати перевищують запас емоційних сил. У такому випадку організм як би “збирає” наші емоційні можливості, припасені для різноманітних життєвих ситуацій, щоб ми витратили їх для роботи. Звичними методами витрачуваний запас не накопичити - він витрачається швидше, і тоді емоції ніби “вигорають”, їх не залишається. (Це як у ситуації з ноутбуком, ефективніше працює, якщо підключений до мережі, без неї він також працює, але через деякий час просто вимикається.)
Чому емоції так важливі? Здавалося б, у нас залишаються ще інші можливості: мислення, пам'ять, уява. Однак психіка людини - цілісне явище, в ньому психологи хоч і виділяють окремі компоненти, але існувати вони можуть тільки в єдності. До того ж одна з головних функцій емоцій - свого роду “полегшення” роботи інших компонентів, каналізація психічних механізмів. Наприклад, наше позитивне або негативне ставлення доповнюється до наших спогадів, думок про якесь явище. Якщо нам щось подобається, то, як правило, легше “помізкувати” і прийняти рішення. А в питаннях творчості емоціям і зовсім відводиться головна роль - при високій їх концентрації, на емоційному підйомі, створений не один шедевр, і саме в пошуках творчого натхнення і здійснюються поїздки в далекі краї і, на жаль, вживаються “стимулюючі” міцні напої і так далі.
При вигорянні, коли запаси емоцій вичерпуються швидше, ніж відновлюються, організм намагається їх витрачати економно (настає емоційний дефіцит), а потім емоції і зовсім припиняють супроводжувати будь-які дії людини. Тоді проявляються ряд ознак, за якими і визначають наявність у співробітника СЕВ.
Всі існуючі види профілактичної допомоги можна об`єднати у дві великі групи : а) надання допомоги на організаційному рівні (технології, які використовуються керівниками в організаціях, школах); б)надання допомоги на особистісному рівні (технології, які використовуються психологами-консультантами) .
Щоб урятуватися від нього, треба змінити своє життя. Обов’язкова складова терапії - допомога сторонніх осіб: необхідно якомога більше розмовляти на цю тему з друзями, членами родини або психотерапевтом, щоб визначити нові професійні й життєві цілі, знайти сили для їх реалізації. Треба знайти заняття і захоплення поза роботою, щоб професійне життя не було єдиним сенсом у житті. Обрати цікаве хобі, зайнятися спортом, мистецтвом. Також варто дозволити собі мріяти або ж користуватися чужими фантазіями - читати, дивитись фільми, слухати музику.
Порятує від вигорання і розширення знань - навчання чомусь новому захоплює і відволікає від буденності.
Ми бажаємо Вам доброго здоров’я, гарного настрою і активного довголіття!
Комунальна установи Тернопільської обласної ради “Центр здоров’я”
