Правова політика держави в умовах трансформації суспільства: теоретико-правовий аспект (стр. 2 )

У підрозділі 2.1 «Організаційно-правові форми здійснення правової політики держави як вияву народовладдя» показано, що в умовах транс­формаційного розвитку держави і суспільства особливу значущість має наявність виваженої державної правової політики щодо розвитку народо­владдя. Проведено аналіз організаційно-правовових форми здійснення пра­вової політики держави як вияву народовладдя в таких напрямках: спе­цифіка цієї політики, особливі риси; її закріплення на конституційно-правовому рівні; проблеми реалізації правової політики щодо виборів, референдумів, інших форм народовладдя; фактори (позитивні і негативні) втілення правової політики; пріоритети правової політики у сфері наро­довладдя; цілі і способи її реалізації; зв’язок правової політики у сфері народовладдя з формуванням правової державності, становленням дієздат­ного громадянського суспільства; механізм формування і реалізації пра­вової політики держави щодо народовладдя; функціональна спрямованість цієї політики в означеній сфері відносин; принципи правової політики що­до народовладдя.

Аргументовано, що саме держава створює належні матеріально-фі­нансові та організаційні умови для реалізації різних форм народовладдя.

У підрозділі 2.2 «Правова політика як цільова соціальна практика держави» зазначено, що суб’єктом, котрий безпосередньо моделює цілі у сфері правової політики, є головно держава в особі своїх правотворчих органів, проте правова держава обумовлює широкий перелік суб’єктів, які можуть прямо чи опосередковано впливати на створення і реалізацію пра­вової політики.

Аргументовано, що цільовий аспект логічного змісту правової полі­тики виявляється в таких її рисах, як цілеспрямованість і доцільність. Тобто правова політика завжди є стратегічно осмисленою діяльністю, основаною на певній системі цілей, концептуальних ідей, що відображають головні моменти майбутньої організації соціальних відносин.

У підрозділі 2.3 «Правова політика як спосіб організації правового життя держави та засіб його упорядкування» стверджується, що якщо правова політика – це діяльність держави зі створення ефективного меха­нізму правового регулювання, із цивілізованого використання юридичних засобів для досягнення таких цілей, як найбільш повне забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зміцнення законності та правопорядку, формування правової державності і високої правової культури суспільства й особистості, то правове життя є одночасно і джерелом, і сферою вияву такої політики. Правова політика містить орієнтири (цілі і засоби), стра­те­гію і тактику розвитку правового життя.

Виокремлено ознаки правового життя і їх вплив на правову політику держави. Правове життя пов’язане з юридичними правилами поведінки (при­писами) і з відповідними юридичними наслідками. І як основною ознакою поняття правового життя є наявність юридичних норм, так і основною оз­накою поняття «соціальне життя» є наявність соціальних норм загалом, тобто різноманітних правил, що регулюють розпорядок спільного життя людей, їх взаємини.

У підрозділі 2.4 «Правова політика держави як форма взаємодії пра­вової та політичної систем» наголошено, що правова політика держави покликана зменшити вплив сучасних політичних віянь на зміст норм позитивного права. Враховуючи тісний зв’язок політики і права в сучасних демократичних правових державах, правову політику варто відносити одночасно і до сфери права, і до сфери політики, хоча в низці законодавчих актів правова політика постає переважно як частина іншої сфери і полі­тич­ної діяльності держави.

Принципи правової політики похідні від стану політичної системи суспільства, офіційно встановлених правових ідеалів і практики їх досяг­нення. До них належать: 1) зв’язаність загальними принципами права (спра­ведливість, гуманність, забезпечення формальної рівності тощо); 2) наукова обґрунтованість; 3) відповідність принципам демократичного суспільства; 4) відповідність міжнародним стандартам в галузі прав людини; 5) реалізм.

Розділ 3 «Основні аспекти формування правової політики дер­жа­ви в умовах трансформаційних процесів» складається з чотирьох під­роз­ділів, у яких розглянуто правову політику як дієвий інструмент побудови правової держави в трансформаційний період, проаналізовано фактори впли­ву правової політики держави на юридичне і політичне життя особистості, виокремлено особливості становлення правової політики Української дер­жа­ви в сучасних умовах, досліджено ефективність правової політики як показника життєздатності суспільства.

У підрозділі 3.1 «Правова політика як дієвий інструмент побудови правової держави в трансформаційний період» акцентовано, що при ви­вченні феномену правової політики у трансформаційний період важливого значення набуває методологічний інструментарій її прогностичного дослі­дження. Доведено, що обумовленість майбутнього стану правової полiтики передбачає ускладнення великого конгломерату кількісних та якісних характеристик правового життя держави та її елементiв. Це і складна внутрiшня структура феномену правової політики, і велика кiлькiсть еле­ментiв та зв’язкiв мiж ними, що впливають на правову політику, і складна система чинникiв, що впливають i на прогнозований об’єкт, i на про­гностичне дослiдження та його результат, а також неможливiсть чи над­мiрна складнiсть кiлькiсного вираження бiльшостi характеристик правової політики.

Досліджено такі елементи правової політики та їх трансформацію в сучасних умовах: стратегію і щоденну практику законотворчості; принципи і механізми правового регулювання; конституційне будівництво; судово-правову й адміністративну реформи; форми парламентаризму і закріплення плебісцитних традицій; вироблення досконалих ліній взаємодії різних гілок влади та ефективних механізмів противаги між ними; удосконалення ви­бор­чого права та інших кодифікованих галузей права; зміцнення закон­нос­ті, правопорядку і дисципліни, державності.

У підрозділі 3.2 «Фактори впливу правової політики держави на юридичне і політичне життя особистості» показано, що новітнє розумін­ня сутності правової політики не може позиціонуватися через вузькопри­клад­не методологування – удосконалення системи законодавства держави відпо­від­но до міжнародних правових стандартів. Правова політика мусить мати значно ширші завдання через реалізацію функцій держави в конкретних іс­торичних умовах, забезпечення юридичними засобами політичного вектора розвитку країни та розвиток демократичних, легітимних і досконалих ас­пек­тів правової й суспільної реальності.

Правова політика виявляється через нагромадження і впровадження народного суверенітету в різні сфери життя. Як узагальнювальний чинник різних сфер існування суспільства, правова політика зовнішньо виявляється в елементах системи права та системи законодавства. Аргументовано, що правова політика здійснює на відповідні сфери суспільного життя пози­тивний стабілізаційний вплив.

У підрозділі 3.3 «Особливості становлення правової політики Укра­їнської держави в сучасних умовах» зазначено, що правова політика не мо­же виявлятися у статичному вигляді, оскільки виступає активним комуні­кативним чинником між державною владою та суб’єктами реалізації права, слугує способом акумуляції та провідником найрізноманітніших поглядів, потреб, інтересів (економічних, соціальних, культурних), відповідно, вона змінюється разом із їх зміною.

Концептуально державну правову політику України можна розгля­дати як засіб легітимізації внутрішньої і зовнішньої політики, особливу форму досягнення органами влади офіційно проголошених політичних цілей. Така політика має ґрунтуватись на положеннях і нормах Конституції України, а також загальновизнаних принципах міжнародного права, перед­бачати дотримання державою основоположних прав і свобод людини та громадянина, захист яких фактично набув наддержавного характеру.

У підрозділі 3.4 «Ефективність правової політики як показник життєздатності суспільства» зазначено, що правова політика сьогодні є складним явищем, дослідити який можливо лише за умов комплексного міждисциплінарного підходу, який поєднував би всебічні знання про дер­жавну політику в межах науки про політику.

Визнаючи доцільність групування всіх підходів в межах дедук­тив­них та індуктивних теорій, на сьогодні є потреба в спеціальній науковій конструкції, моделі правової політики, яка відповідала б серединному рівню, тобто поєднувала б найкращі теоретичні узагальнення та емпіричні дослідження, а отже, спроможна була б відповідати на виклики сучасного по­літичного процесу, пропонуючи конкретні дії і програми з уваги на до­цільність та відповідність цілям усіх груп населення сучасних країн світу.

Питання ефективності правової політики стосується всіх сфер су­спільного життя. Створення ефективної правової політики стало б однією з основних передумов успішного запровадження правової реформи в Укра­їні, спрямованої на формування принципово нової правової системи. Тому вагомим аспектом реформування сучасної системи права в Україні є роз­роб­ка ефективної правової політики.

ВИСНОВКИ

1. На основі емпіричного дослідження історичних наукових на­пря­мів проблематики виокремлено основні науковознавчі концепти. Визна­че­но, що соціальними завданнями правової політики є підвищення ролі права в суспільстві, зосередженість суб’єктів права на вдосконаленні норматив­но-правових актів, підвищення рівня правових знань серед населення та сприяння обізнаності громадян щодо законів. Узагальнено основні прин­ци­пи правової політики, серед яких: соціальна зумовленість; наукова обґрун­тованість, реалістичність; стійкість і передбачуваність; легітимність, демо­кра­тичний характер; гуманність і моральні начала; справедливість; глас­ність; поєднання інтересів особи і держави; пріоритетність прав людини; відповідність міжнародним стандартам.

2. Правова держава є складним явищем, яке супроводжується по­стій­ними змінами - відповідно до зміни суспільних відносин, ступеня роз­витку суспільства, його потреб та вимог до держави. На формування право­вої держави домінантно впливає громадянське суспільство. Аргументовано, що зміст правової держави змінюється заразом зі зміною вимог грома­дянського суспільства щодо сутності і змісту діяльності держави. Зроблено висновок, що вільний, насамперед економічно і юридично, індивід – це чин­ник творення правової держави, водночас її сутнісна ознака і мета. З уваги на це, основним стимулювальним суб’єктом становлення та розвитку пра­вової політики є окремий індивід.

3. Розроблено авторське визначення правової політики як своєрід­ного соціального феномену, особливого виду політики, який ґрунтується на праві в його об’єктивному призначенні як засобу порядку, на засадах спра­ведливості, свободи та рівності, відповідає об’єктивним потребам гумані­тарного розвитку суспільства, соціального прогресу та реалізується задля забезпечення прав і законних інтересів кожного члена суспільства.

Встановлено, що як форма і різновид державної політики правова по­лі­тика обслуговує насамперед інтереси держави, переважно персо­ніфіко­ваної державної влади, що об’єктивно зумовлено суспільними потребами, волею народу, яку виражають структури громадянського суспільства та юридично оформлює держава як політична організація державної влади. Саме тому правовій політиці властиві державно-владний вольовий характер та імперативне оформлення.

4. Об’єктом правової політики щодо народовладдя є виявлення і реалізація волі народу через форми представницької та безпосередньої де­мократії. Акцентовано, що особливо значущою є виважена державна право­ва політика щодо розвитку народовладдя, як і загалом конституційно-пра­вова політика, яка повинна відображати не тільки сучасні реалії соціально-правового існування, а й відповідати стратегії розвитку соціуму, демокра­тичному вектору розвитку суспільства загалом.

Доведено, що необхідна конструктивна політика держави, що функ­ціонує в межах права, оскільки відкрита, демократична політика має важ­ливе значення для активної участі громадян у реалізації державної влади та визначенні пріоритетних напрямів розвитку суспільства загалом. Правова по­літика народовладдя дає змогу широким колам громадян впливати на ви­роб­лення загального курсу розвитку країни, визначення її цілей, завдань, орієнтирів.

5. Цільовий аспект правової політики виявляється через цілеспря­мованість і доцільність. Цілеспрямованість правової політики пов’язана з тим, що діяльність у юридичній сфері немислима без постановки суб’єк­тами правовідносин конкретних орієнтирів, без попереднього прогнозу­вання шляхів і термінів їх реалізації, а також майбутніх бажаних змін і без передбачення «ідеальних» результатів. Значення загальноправових цілей полягає в тому, що їх постановка зумовлює виникнення юридичної страте­гії, яка спрямована на формулювання найбільш загальних, концептуальних політико-правових підходів і перспективних орієнтирів розвитку правової системи країни, з формуванням її довготермінової програми.

Виокремлено такі види загальноправових цілей: 1) за терміном пе­редбачуваної реалізації (найближчі і перспективні); 2) залежно від потен­ційної можливості їх досягнення (реальні і нездійсненні); 3) за процесом формування (прогресивні і реакційні); 4) за аксіологічним компонентом (гуманні і нелюдські, моральні та аморальні). Доведено, що значення цілей у сфері правової політики зумовлюється функціями, які вони виконують у процесі правового регулювання. Такими функціями є: комунікативна, мо­тиваційна (змістотворна), прогностична, спонукальна (стимулювальна) і регулятивна.

Доцільність правової політики виявляється через ефективність юри­дичного впливу, що полягає в досягненні поставлених цілей та найбільшої суспільної корисності отриманих результатів, у відсутністі в їх структурі різноманітних несприятливих наслідків та деформаційних чинників.

6. Доведено, що через правову політику реалізовується державна програма розвитку суспільства, визначена компетентними державними органами чи всім народом. Вона передбачає удосконалення всіх правових явищ відповідно до встановленої стратегії розвитку системи права, стану законності, правової культури та правосвідомості громадян. Встановлено, що рівень і якість правового життя є головним критерієм ефективності пра­вової політики. Правова система створює умови для стабільного правового життя, нейтралізації і витіснення з правової політики негативних юридич­них явищ. Основним активним елементом правової політики є правова система, тобто нормативно упорядкована частина самого правового життя. Відтак на феномен правового життя, як й на інші елементи соціально-пра­вового існування, впливає правова політика.

7. Аргументовано, що головне завдання юридичної політики – пра­вове забезпечення здійснюваних реформ, демократизації суспільного жит­тя, стабільності і правопорядку в країні. Політична система опосередковує інтереси людей, які стають правовими тільки тією мірою, якою вони закріплені в системі загальнообов’язкових норм, що охороняються держа­вою. Правова система через законодавство забезпечує зв’язок між суспіль­ством і його політичною системою, акумулює волю суспільства, всіх його політичних сил, інтегрує суспільство, сприяє закріпленню інститутів полі­тичної системи в конституціях та інших законодавчих актах, встановлює пра­вові форми організації, функціонування і зміни державної влади, способи і методи реалізації політичних відносин усіх політичних сил держави. Своєю чергою, політичні інститути і процеси сукупно створюють необхідні умови для функціонування правової системи, правотворчої і правореалізаційної діяльності.

8. Акцентовано увагу на низці трансформаційних процесів, що впливають на правову політику та на кінцевий результат правової діяльнос­ті держави. Виокремлено ознаки результату правової політики, за якими можна оцінити адекватність дієвого чинника досліджуваного явища. Серед них такі. По-перше, ці результати є заключним компонентом логічної струк­тури правової політики, їх виникнення знаменує завершення певного циклу правового регулювання. По-друге, за своєю природою результати правової політики – передусім конкретні наслідки правового регулювання, виражені в певних змінах у системі соціальних відносин. Результат передбачає наяв­ність таких наслідків (явищ, процесів, тенденцій тощо), яких не існувало до використання правового інструментарію. По-третє, результати правової по­літики – це завжди об’єктивні феномени, що лежать у сфері сущого, у галузі матеріальних явищ і дані суб’єктам безпосередньо в емпіричному відчутті. По-четверте, результати правової політики є прямим наслідком постановки суб’єктами юридичної практики правових цілей і використання ними набору правових засобів.

9. Iнтенсивний розвиток правової системи України, динамiчнi про­цеси реформування та адаптацiї нацiонального права до європейського правового простору, потреба швидкого реагування чинного законодавства на мiнливiсть суспiльних вiдносин актуалiзують проблему випереджаючого вiдображення полiтико-правових процесiв у нашiй державi. Крiм того, невтiшний стан дотримання прав i свобод людини в Українi, недостатнiй рiвень забезпечення законностi та правопорядку в суспiльних вiдносинах, непродуманiсть деяких крокiв в механiзмi реформування державних та пра­вових iнститутiв, невiдповiднiсть чинного законодавства реальному стану суспiльних iнститутiв i тенденцiям суспiльного розвитку, його недоско­налiсть, прогалиннiсть та iншi недолiки сучасної правової полiтики в Укра­їнi загострюють потребу розробки загальної концепцiї правової полiтики нашої держави, що передбачає науковий пiдхiд до визначення і реалiзацiї останньої. Окрім того, необхідне прогнозування і процесу, i наслiдкiв про­ведення державної правової полiтики.

10. Національна правова політика встановлює внутрішні та зовнішні цілі для розвитку нашої держави. Доведено, що правова політика України повинна ґрунтуватися на імплементуванні в стратегію розвитку країни між­народних правових стандартів, загальновизнаних конституційних прин­ци­пів та національних цінностей, демократичних інститутів. Водночас важли­во враховувати думку населення країни, його правову культуру та право­сві­домість. Така правова політика в перспективі сприятиме підвищенню рівня довіри населення до влади та оптимальному досягненню проголошених політичних цілей. Загальновизнані правові надбання цивілізованих народів мають лягти в основу формування правової політику сучасної Української держави.

11. Процес здійснення правової політики має бути цілеспрямованим, а її розвиток здійснюватися через підвищення якості вже чинних норм, посилення їх соціальної віддачі. Удосконалення правової політики тісно по­в’язане з процесом удосконалення правового регулювання, із державно-владним, політико-конституційним та економіко-соціальним розвитком. Про її ефективність можна висновувати з оцінки правової корисності досяг­нутих результатів.

Загалом ефективність правової політики є одним з показників жит­тєздатності суспільства, що визначає міру можливого впливу системи пра­вових явищ на становлення, регулювання та розвиток суспільних відносин. Між системою права та соціальними результатами її дії завжди є акти людської діяльності, які зумовлюють суспільно значущі наслідки. За таких умов ефективність правової політики є ефективністю системи права та спри­чинених нею наслідків. Окрім того, на поведінку людей правова політика впливає не лише безпосередньо, а й через систему соціальних, особистих, психологічних чинників, які діють на індивідів одночасно із системою права та системою законодавства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДЕСЕРТАЦІЇ

1. Руданецька О. С. Теоретичні аспекти становлення правової держа­ви / О. С. Руданецька // Митна справа : наук.-аналіт. журн. – Одеса. – 2011. – № 6 (78). – С. 39–44.

2. Руданецька О. С. Поняття та особливості правової політики держа­ви / О. С. Руданецька // Митна справа : наук.-аналіт. журн. – Одеса. – 2012. – № 1 (79). – С. 80–86.

3.Руданецька О. С. Правова політика – специфічний феномен су­спіль­ного життя / О. С. Руданецька // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Сер. юридична. – Львів : ЛьвДУВС, 2012. – Вип. 2 (1). – С. 61–71.

4. Руданецька О. С. Правова політика як спосіб організації правового життя держави та засіб його упорядкування / О. С. Руданецька // Наше право : науково-практичний журнал з проблем конституційного, цивіль­ного, кримінального, екологічного та інших галузей права. – 2013. – № 5. – С. 28–35.

5. Руданецька О. С. Принципи та методи реалізації правової політи­ки в державі / О. С. Руданецька// Наукові записи Львівського університету біз­несу та права. – Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2013. – № 10. – С. 58–62.

6. Руданецкая О. С. Формирование правовой политики государства в современных условиях / О. С. Руданецкая // Юридический вестник ДГУ. – 2013. – № 3. – С. 36–39.

7. Руданецька О. С. Взаємодія та взаємозалежність правової держави та громадянського суспільства / О. С. Руданецька // Державотворення та пра­вотворення в Україні крізь призму дотримання прав людини: ретро­перс­пектива, сучасні проблеми та наукове прогнозування : тези учасн. III Все­укр. круглого столу (9 грудня 2011 р.). – Львів : ЛьвДУВС, 2011. – С. 222–226.

8. Руданецька О. С. Сутнісні ознаки правової держави / О. С. Руда­нецька // Проблеми державотворення та правотворення в Україні : тези доп. учасн. Всеукр. наук.-практ. конф. (Львів, 17 лютого 2012 р.). – Львів : ЛьвДУВС, 2012. – С. 414–417.

9. Руданецька О. С. Державно-вольовий характер правової політики / О. С. Руданецька // Захист прав і свобод людини та громадянина в умовах формування правової держави : зб. тез учасн. I Всеукр. наук.-практ. конф. (Львів, 25 квітня 2012 р.). – Львів, 2012. – С. 255–258.

10. Руданецька О. С. Роль правової політики у процесі демократи­зації суспільних відносин / О. С. Руданецька // Державотворення та право­творення в Україні : матер. учасн. I регіон. наук.-практ. конф. (Львів, 11 квітня 2013 р.). – Львів : ННІПП НУ «Львівська політехніка», 2013. – С. 98–100.

11. Руданецька О. С. Співвідношення механізму правового регулю­ван­ня та правової системи / О. С. Руданецька // Права людини та проблеми організації і функціонування публічної адміністрації в умовах становлення громадянського суспільства в Україні : матер. міжнар. наук.-практ. конф. (За­поріжжя, 26–27 квітня 2013 р.). – Запоріжжя : ГО «Істина», 2013. – С. 12–15.

12. Руданецька О. С. Правова політика держави як специфічна правова категорія / О. С. Руданецька // Актуальні питання публічного та приватного права у контексті сучасних процесів реформування законо­давства : матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Херсон, 26–27 квітня 2013 р.). – Херсон : ВД «Гельветика», 2013. – С. 36–37.

АНОТАЦІЯ

Руданецька О. С. Правова політика держави в умовах трансфор­мації суспільства: теоретико-правовий аспект. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національний університет «Львівська полі­техніка» Міністерства освіти і науки України, Львів, 2014.

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження теоретико-правового аспекту правової політики держави в умовах трансформації су­спільства. Узагальнено наявні теоретико-правові концепції виникнення пра­во­вої держави. Розкрито поняття та зміст правової політики держави.

Із позицій теорії держави і права проаналізовано організаційно-пра­вові форми здійснення правової політики держави як вияву народовладдя. Досліджено правову політику як цільову соціальну практику держави та як спосіб організації її правового життя і засіб його упорядкування.

Розкрито теоретичні концепції правової політики держави як форми взаємодії правової й політичної систем та розглянуто основні аспекти формування правової політики держави в умовах глобалізаційних процесів. Показано правову політику як дієвий інструмент побудови правової дер­жави в трансформаційний період та проаналізовано фактори впливу пра­во­вої політики держави на юридичне і політичне життя особистості. Уза­гальнено особливості становлення правової політики Української держави в сучасних умовах.

Ключові слова: правова держава, правова політика, правова система, політична система, трансформаційний період, життєдіяльність суспільства, ефективність правової політики, організаційно-правові форми правової по­літики, державно-вольовий характер правової політики, владно-імператив­ний зміст правової політики.

АННОТАЦИЯ

Руданецкая О. С. Правовая политика государства в условиях трансформации общества: теоретико-правовой аспект. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальный университет «Львовская политехника» Министерства образования и науки Украины, Львов, 2014.