Велика трансформація: еволюція міського середовища Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ століття (стр. 3 )

Прогулянки нічним Катеринославом кінця ХІХ – початку ХХ ст. не були цілком безпечним явищем. Перехожі не були застраховані від нападу хуліганів навіть на центральній вулиці міста.[89] Місцева преса сповнена нарікань на розмах нападів: «За последнее время в Екатеринославе усилились проявления самого безшабашного хулиганства. Не проходит и дня, чтобы полицейская хроника не отмечала какой-нибудь выходки со стороны «развлекающейся молодежи»[90]; «С наступлением осеннего и зимнего времени случаи хулиганских озорничеств, краж и грабежей в Екатеринославе не только не прекращаются, а напротив, значительно возростают»[91]. Далі йде опис випробувань та небезпек, на які може наразитися людина, йдучи з театру ввечорі: «Раньше чем вы успеете достичь своей обители, вы рискуете на каждом шагу разбить себе голову, вывихнуть ногу, благодаря чудным тротуарам и кромешной тьме, царящей у нас ночью… Помимо такой перспективы, вы еще рискуете быть избитым и раздетым до-нага. А если при нападении на вас, в глубокой ночной тишине и темноте, вы вздумаете прорезать воздух криком о помощи, то вас могут и ножем пырнуть»[92].

Нагляд за порядком у місті був справою місцевого поліційного управління, що нараховувало у 1912 р. 310 співробітників. На одного поліцейського у Катеринославі припадало 688 мешканців (у той самий час у Москві – 245, у Лондоні – 322, у Берліні – 415, у Відні – 416)[93]. В організаційному плані поліція поділялася на п’ять частин відповідно до адміністративного поділу міста. Утримувалася поліція за рахунок міста, для чого ще з кінця XVIII ст. з купецтва і міщан стягувалися так звані “поліцейські суми”. Обсяги її фінансування визначала Міська Дума і така фінансова залежність органу, що мав підтримувати лад, від місцевої влади не сприяла ефективності його роботи. Як відзначала газета: “Мы видим, что полиция у нас совершенно устранилась от поддержания внешнего городского благоустройства. Это её прямая обязанность, но здесь ей пришлось бы прийти в столкновение с домовладельцами, от которых, как гласных Думы, и зависит ассигнирование средств на содержание полиции»[94].

Місто як втілення нездійснених сподівань та гіркого розчарування багатьох штовхало до останнього жесту відчаю – самогубства. Крива самогубств серед мешканців міста кінця ХІХ - початку ХХ ст. невпинно повзе догори: у 1891 р. звели рахунки з життям 19 осіб (14 чоловіків і 5 жінок)[95], у 1912 р. –чоловік і 36 жінок)[96]. Майже жодня газети міста повідомляли про спробу самогубства – не завжди вдалу. Так, у 1909 р. за спробу суїциду було засуджено 80 осіб (46 чоловіків і 34 жінки), з них найбільш вразливим виявилися за соціальним станом селяни (40 чоловіків і 21 жінка), а за віковою ознакою – особи з 21 до 30 років (29 чоловіків і 13 жінок)[97]. Хвиля самогубств, особливо серед молоді, викликала громадське непокоєння: “Мания самоубийства среди юношества принимая с каждым днем все большие и большие размеры, решительно становится общественным недугом. Наши молодые люди исчезают один за другим; они, точно сговорившись по телеграфу, уходят из разных мест на тот свет одновременно… нам нужно беречь молодые силы, которые теперь гибнут в бесцельном отчаянии».[98] Схильність до цього крайнього розв’язання життєвих проблем навіть стала мішенню для реклами (мабуть, не дуже вдалої, бо більшість осіб, для яких самогубство здавалося порятунком від злиднів, не мали змоги слідувати вміщеній у ній пораді) : “Нет больше самоубийств! Лучшими профессорами мира признано, что все самоубийства происходят от ослабления нервной системы”, панацеєю від цього лиха названо щоденне вживання кави “Здоровье”[99].

Життя у місті, яким був Катеринослав кінця ХІХ – початку ХХ ст. в умовах напливу значної кількості новоприбулих мешканців, що відчували складність адаптації до нових міських умов життя або не знайшли власного міста в міських структурах, залишаючись на узбіччі життя, створювало умови для проявів девіантної поведінки. Спроби пом’якшити соціальні контрасти і допомогти знедоленим здійснювалися місцевими благодійницькими організаціями (на кшталт Катеринославського благодійницького товариства або Катеринославського товариства опіки над дітьми), проте коло їхньої діяльності та її значення були досить обмеженими.

Культурне життя міста

Якщо образ промислового Катеринослава у дослідженнях не викликає заперечень і сумнівів, то культурне обличча міста, його роль і значення в культурному житті регіону ще потребують дослідження. Є очевидним, що потужний економічний розвиток Катеринослава спричинився до істотних змін і у культурному житті міста. Проте не до кінця з’ясованими залишаються культурні орієнтири катеринославців зламу століть, ступінь задоволення культурно-освітніх потреб окремих соціальних і національних груп.

В першу чергу помітні зміни торкнулися сфери освіти. Пореформениий період відзначився пожвавленням в освітній сфері. Виробництво потребувало збільшення кількості освічених, принаймні грамотних, людей, і це спонукало до розвитку освіти, в першу чергу початкового ступеня, орієнтованих на широкі верстви населення та спеціалізованих шкіл, що готували фахівців для різних галузей господарства, певна увага почала приділятися і жіночій освіті. Кількість та спрямованість освітніх закладів у місті відбивали економічну роль, яку здобув Катеринослав і регіон з середини 1880-х років. Утворення ринкового конкурентного середовища, та породжені ним соціальні проблеми поставили перед катеринославцями завдання підготовки власних фахівців в галузях медицини і педагогіки, комунального господарства і агрономії, комерції і транспорту. Ці дуже відчутні суспільні проблеми знаходили підтримку і розуміння місцевої громадськості та влади, що призвело до утворення на межі ХІХ – ХХ ст. значної кількості різнопрофільних учбових закладів від початкових шкіл до вузів, що визначали своєрідне освітнє і інтелектуальне обличчя тогочасного Катеринослава і губернії в цілому.

У 1885 р. тут було зареєстровано вже 42 учбових заклада,[100] у 1889 р. – 46[101]. Серед приватних шкіл і училищ переважали єврейські талмуд-тори і хедери. Вони обходилися без державних дотацій і фінансувалися батьками учнів. Якщо на рівні шкільної освіти домінувала етнічна сепарація, тоді як у сфері професійної освіти вже спостерігалася тенденція до змішування учнів різних етнічних груп[102]. У 1915 р. було зареєстровано вже 180 учбових закладів[103], при цьому приріст їхньої кількості відзначався переважно у 1900 р. Із заснуванням у 1899 р. Гірничого училища Катеринослав як центр промисловості регіону став власником власного вищого учбового закладу. Специфіка прагматичного спрямування освіти у місті багато у чому визначила і його культурне обличча – наявність потужної технічної інтелігенції у поєднанні з несприятливими умовами для гуманітарних спеціальностей (для розвитку яких потрібна наявність класичного університету). Нарікання на обмеженість доступу до нових наукових праць у Катеринославі містяться в листах Василя Біднова: “бажання працювати є, і навіть немало, але Катеринослав не дає умов, які б сприяли науковим студіям, тому і результати нікчемні”[104].

Міський мешканець кінця ХІХ – початку ХХ ст. для задоволення власних інтелектуальних потреб мав різноманітні джерела: користуватися мережею приватних або громадських бібліотек, міг брати участь у діяльності місцевих наукових товариств, читати місцеву пресу, виписувати столичні газети і журнали, відвідувати театр.

Такий новий технічний засіб передачі інформації та нова розвага як кінематограф у Катеринославі почав активно утверджуватися з початку ХХ ст. Уявлення про репертуар кінотеатрів можна скласти на підставі численних реклам, уміщених у місцевій пресі, на кшталт: “«Союз смерти» – последний выдающийся гвоздь синематографии. Сильно захватывающая драма из жизни рабочих каменноугольных копей, в картине эффектен грандиозный взрыв шахты и особенно трагичны его последствия»[105] або «боевик сезона «Кровавые слезы или умерла, не простила»- глубокая современная драма из жизни наших дней»[106] та з самих назв запропонованих фільмів: “Дьявольская лестница”, “Муть, или в тисках судьбы”, «Лагерь ужаса», «Сутки в могиле», «Агония любви», «Кровавая помолвка», «Катастрофа на море», «Последнее слово подсудимого», поруч з якими демонструвалися також документальні стрічки і хроніка подій у світі. Кіно на початку ХХ ст. відводилася роль масового мистецтва, рухливі картинки вважали розвагою простолюду. Як відзначалося в одному з фельєтонів: «В бископе Блица, представляющем из себя огромный караван-сарай, благодаря высокой расценке платы за места, передняя половина – к экрану постоянно забита публикой, как сельдями, а задняя (большая) половина – с дорогими местами – вечно пустует»[107].

«Благородная публика» мала віддавати данину своєму захопленню мистецтвом у театрі. До початку ХХ ст. Катеринослав, при кількості населення понад сто п’ятдесят тисяч не мав постійного приміщення театру, гастролюючі трупи влітку виступали в дерев’яних театрах публічних садів або у гімнастичному залі Товариства піклування про дітей. Проте до 1914 р. театральне життя істотно активізувалося. На цей час у місті було вже 8 театральних приміщень[108]. Більшість з них перебувала під управлінням приватних асоціацій і фінансувалася підприємцями. Театральна програма була різноманітною. Не були рідкими і благодійницькі вистави, як наприклад постановка української преси “Бурлак” Карпенко-Карого у серпні 1904 р. у виконанні трупи .[109] Місцева преса надавала театральним подіям значну увагу, рецензуючи вистави та детально інформуючи читачів про новини театрального життя. В листопаді 1913 г. була поставлена віршована трагедія Оскара Уайльда «Герцогиня из Падуи» з Ф. Н. Крємнєвою у головній ролі, що неодмінно викликала у місцевій пресі бурю захоплення.[110] Постійної оперної трупи у місті на початку ХХ ст. не було, тож спрагу місцевих любителів цього різновиду мистецтва задовольняли столичні та закордонні оперні трупи, запросити яких до провінційного міста було не так і просто – впродовж двох років з 1910 до 1912 рр. Катеринослав залишався без цього мистецтва.[111] До цього слід додати, що, як у всій Європі, театр сприймався як місто зустрічей для спілкування та знайомства не лише з творами мистецтва, а й з іншими людьми.

На кінець ХІХ – початок ХХ ст. припадає також піднесення бібліотечної справи міста, поява постійного приміщення історичного музею та створення художнього музею. У 1889 р. відкрита міська громадська бібліотека (після багаторічного перебування залишків губернської бібліотеки у книжковому магазині В. Ульмана[112]). На 1910 р. наявні вже п’ять бібліотек[113] (одна на 39200 мешканців міста).

Разом із друкованими засобами масової інформації і театрами, важливими засобами комунікації і соціальної інтеграції стають союзи, об’єднання і товариства городян. Виникали різноманітні наукові, благодійницькі, станово-професійні асоціації, сільськогосподарські об’єднання, товариства захисту тварин, товариства вирощування худоби і рослин, товариські спільноти, а також клуби спілкування[114]. Останні мали особливе значення як структури соціалізації, оскільки соціальне змішування у клубах спілкування було інтенсивнішим, ніж у професійно-спрямованих організаціях. У 1880- і роки було створено багато об’єднань, більшість з яких існувала до 1914 р.

З організацій, що формували міське науково-інформаційне середовище, можна виокремити мережу наукових товариств різної спрямованості, просвітницькі організації, слід відзначити внесок у цю сферу міського життя земської науково-просвітницької роботи. З міських наукових товариств істотне місце в інтелектуальному житті Катеринослава ХІХ – початку ХХ ст. займали Катеринославське наукове товариство (1901 р.)[115] і Катеринославська вчена архівна комісія (), зусиллями якої були видані 10 томів “Летописи” комісії[116].

Огляд розвитку освіти, театрів, бібліотек, місцевих товариств засвідчує безумовний прогрес культурного розвитку міста. Проте чи значну частину мешканців міста заторкнуло це культурне піднесення? Певне уявлення про загальний культурний рівень міста надає характеристика сучасниками побутової культури. Тут стикаємося з відсутністю будь-якої компліментарності – Катеринослав злама століть постає як місто, рівень побутової культури якого залишає бажати значно кращого. Звичаї мешканців нерідко ставали приводом для фельєтонів. Так, один з таких творів, починаючи з тези про те, що: “О том, что Екатеринослав отчаянно неблагоустроен и что со всех пор его многострадального тела так и сочится грязь, мерзость и абсолютное игнорирование интересов населения – об этом слишком хорошо всем и каждому в Екатеринославе известно”, перелічує «дивацтва» суто катеринославські, такі як грубість і нечемність (ніхто у трамваї не поступиться дамі місцем, а радше з неї кепкуватиме, у крамницях продавці поводяться відверто нахабно, у театрі проштовхнутися до гардеробу без сварки неможливо і т. і.), саркастично завершуючи: «Ха-а-роший город, - не так давно говорил некто, уезжая из Екатеринослава. – замечательный город! Только… гм… грязный город, отвратительный город, халатный город»[117]. Подібні ж песимістичні настрої місто викликало і у новоприбулих до нього. Перші враження Д. Дорошенка від міста також містять контраст між зовнішніми цивілізаційними надбаннями і повсякденною культурою поведінки: “...якась дивна мішанина прикмет великоміської культури – електричне світло, трамвай, кав’ярні і т. ін., і поруч – провінційна неохайність, сміття, бруд...”[118] Наведена цитата наштовхує на запитання, що ще потребує вивчення, але є дуже цікавим – запитання про зв’язок технічних нововведень, прогресу матеріальної культури та їхньої кореляції з ментальними перетвореннями; якою мірою встигали перетворення повсякденного життя за швидким поступом технічного прогресу. Видається безсумнівним, що можливості, надані великим містом: ходити в театри, ресторани, кіно, відвідувати улюбленого перукаря, сидіти в бібліотеці, ходити до навчальних закладів або просто прогулюватися проспектом у новому одязі, купленому у престижному магазині, сприяли формуванню городянина нового типу, і мешканці Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст. потрапили під вплив процесу його формування, але ступінь цього впливу ще залишається питанням недослідженим.

Катеринослав зламу століть і динаміка урбаністичних символів

Наприкінці ХІХст. зміни у становищі міста стають очевидними і спонукають їхніх сучасників та свідків до осмислення витоків та значення нових явищ. Особливою спонукою озирнутися та оцінити минулі і прийдешні здобутки стало святкування 100-річного ювілею міста. Матеріали, що з’явилися з приводу цієї урочистості, містять вказівку на побутування міського культурного міфу, що заслуговує на сообливу увагу. Це міф про виняткове, особливе, зафіксоване ще при закладанні міста призначення Катеринослава, що не було реалізоване через низку несприятливих обставин, проте не забулося і лише чекає на втілення, міф, що втілював сподівання і очікування змін на краще. Бурхливий розвиток міста кінця ХІХ ст сприймався як запізніла і можливо дещо видозмінена реалізація засновників міста, доказ того, що місто не було від самого початку “потёмкинской деревней»: Катеринослав «с самой колыбели предназначался уже для высоких государственных целей»[119] і «не забыл предназначенной ему при освоении роли»[120]. І хоча із запланованого “Південного Петербургу” на межі ХІХ – ХХ ст. Катеринослав в очах сучасників набуває нове наймення “Нова Америка”[121] за швидкі темпи розвитку, нові досягнення сприймаютья радше не як розрив, а як щось очікуване і заплановане.

На підставі розгляду міського середовища Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст. можна дійти наступних висновків. Перетворення Катеринослава з незначного адміністративного центру на потужний промисловий осередок, розпочате з 80-х років ХІХ ст., заторкнуло усі сфери міського життя, спричинивши у ньому якісні зміни. За нетривалий термін відбувається гідне подиву переродження міста (здається, що з допромисловим Катеринославом нове місто сполучає хіба що губернський статус), усвідомлене самим сучасниками як переламний етап.

Динаміка розвитку Катеринослава відбиває типову схему розвитку промислового міста. Визначальними факторами зміни міського середовища стали приплив населення та розвиток великих промислових підприємств. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. став часом появи у місті цивілізаційних надбань, якими могло похвалитися далеко не кожне місто держави: трамваю, електричного освітлення, телефонного сполучення, водогону. Водночас Катеринослав стикається з проблемами, раніше йому маловідомими: перенаселенням, незадовільною санітарною ситуацією, зростанням злочинності. Він стає містом більших можливостей життєвого успіху, але водночас його мешканці стикаються з проблемою адаптації до життя у промисловому центрі.

Змінюється зовнішній вигляд Катеринослава. Поруч зі старим містом, що завдяки зростанню міських прибутків зазнає облаштування, формуються робітничі поселення, життя у яких не є міським у повному розумінні цього слова. Соціальний простір міста розділено на центр та околиці за ознакою соціального статусу і заможності.

За стрімким економічним розвитком міста не встигали заходи місцевої влади з реорганізації міського управління і комунального господарства і культурна сфера. При статусі промислового гіганта Катеринослав на початку ХХ ст. залишався інтелектуальною провінцією, яка, при наявності значної технічної інтелігенції, в інтелектуальному плані не могла конкурувати з містами з тривалою традицією існування університетських осередків.

Розгляд перетворень міського середовища Катеринослава межі ХІХ – ХХ ст. дозволяє говорити про набуття містом в цей період ознак модерності. Водночас можна припустити, що модернізація тут, як і в решті Російської імперії, була обмежаною за соціально-майновою ознакою, бо вона заторкнула здебільшого привілейовані заможні верстви, показавши соціальним низам переважно свій негативний бік. Важко простежити, як далеко вона пройшла циклом поетапних перетворень : “матеріальна культура – побут – духовна культура – менталітет”, але з характеристик сучасників видається, що інтегрування нововведень до менталітету широких прошарків було ще попереду.

[1] Дніпропетровськ на рубежі тисячоліть. – Д.: Проспект, 2001. – С. 21.

[2] Население города Екатеринослава ( гг.) // Грані. – 2001. - № 2. – С. 8.

[3] Там само... С. 9.

[4] Дніпропетровськ: минуле і сучасне / Лізавенко Г., Голуб І. – Д.: Дніпрокнига, 2001. - С. 432.

[5] Южно-русская областная сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе. – Екатеринослав: Цинкография Густава Берсе, 1912. – С. 644.

[6] Быстряков Екатеринослава-Днепропетровска (ХVIII-нач. ХХ вв.) – Д.: Арт-Пресс, 2001.- С. 27.

[7] Там само. – С. 27.

[8] Яворницкий города Екатеринослава. – 2-е изд. – Днепропетровск: Січ, 1996. – С.139.

[9] Мазепа І. Україні в огні й бурі революції. – К.: Темпора, 2003. – С. 35; Мої спомини про давнє минуле () // У старому Катеринославі. ( рр.) Хрестоматія. – Д.: ІМА – прес, 2001. – С. 54.

[10] Листи з дороги // У старому Катеринославі... С. 46-47.

[11] Мої спомини про давнє минуле () // У старому Катеринославі... – С. 54.

[12] (Петро Єфромов) Сила стихії (З вражень подорожнього) // У старому Катеринославі... С. 105.

[13] Див.: Діячі Січеславської “Просвіти” (1905 – 1921): Біобібліографічний словник. – Д.: ІМА – прес, 2002.

[14] Современное украинство: Его происхождение, рост и задачи. – К., 1914. – С. 59.; Порівн. з пізнішою вказівкою Біднова у листах до Крип’якевича на те, що Яворницький волів унікати самого вживання слова “український”. Див.:Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф.357. – Оп.1. – Спр. 16. Біднова до І. Крип’якевича. – Арк. 11. Співставлення цих двох свідчень дозволяє на конкретному прикладі – діяльності катеринославської “Просвіти” – побачити, що питання етнічної ідентифікації діячів початку століття є досить складним, а сама ця ідентифікація не тяжіла до чіткості та однозначності, хоча і могла так сприйматися стороннім спостерігачем (у данному випадку Щьоголєвим).

[15] Там само. – С. 93.

[16] Екатеринославский юбилейный листок. 1787 – 9 мая – 1887. – С. 15.

[17] Южно-русская областная сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе. – Екатеринослав: Цинкография Густава Берсе, 1912. – С. 655.

[18] Бобылева и меннонитское население Екатеринослава-Днепропетровска. Его вклад в социо-культурное и экономическое развитие города (XVIII в. – 30 гг. ХХ в.) // Грані. – 2003. - №1. – С. 25.

[19] Население города Екатеринослава... – С. 6.

[20] Линднер Р. Превращение из «Южного Петербурга» в город предпринимателей: Екатеринослав и динамика символов // Гуманітарний журнал. – Д.: Національний Гірничий університет, 2001. - № 3 – 4. – С. 41.

[21] Там само.

[22] Дніпропетровськ. Віхи історії. – Д.: Грані, 2001. – С. 88.

[23] Туган- Русская фабрика.- 6-е изд. – М.-Л.: Гос. соц-эк. Издательство, 1934. – С. 262.