Курсова робота на тему: «Правові проблеми захисту прав акціонерів» (стр. 3 )

На повний голос про захист прав акціонерів в Україні заговорили шість-сім років тому, коли стало очевидно, що без нього неможливий розвиток корпоративного управління. Розробкою цієї проблематики в Україні займались Н. Григорук, І. Спасибо-Фатєєва, І. Бережна, А. Кузнєцов, С. Демченко, О. Щербина, О. Закорецький, Н. Близнюк, О. Гладка, С. Рум’янцева, Д. Шевченко, К. Фоміна та інші. Їхні дослідження, безперечно, є значним внеском у створення системи захисту прав акціонерів та підвищення рівня корпоративної культури в акціонерних товариствах, проте сьогодні немає єдиного підходу до вирішення зазначеної проблеми. Серед головних завдань, що стоять перед Україною, яка обрала для себе стратегію інтеграції у Європейський Союз, є проведення фундаментальних досліджень і аналіз процесів, що відбуваються в акціонерних товариствах, комплексне формування правової бази їх функціонування та захисту прав акціонерів, формування судової практики[32, c.37-43].

Як зазначає провідний консультант юридичної компанії «Інюрполіс»Олена Кібенко, засоби захисту прав акціонерів можна поділити на два види. Перший із них – правові засоби (корпоративні, судові та адміністративні).

Стаття 28 Закону “Про акціонерні товариства” регламентує захист прав акціонерів - працівників товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства та інші особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах, не мають права вимагати від акціонера - працівника товариства надання відомостей про те, як він голосував чи як має намір голосувати на загальних зборах, або про відчуження акціонером - працівником товариства своїх акцій чи намір їх відчуження, або вимагати передачі довіреності на участь у загальних зборах[1].

У разі порушення вимог статті 28 посадова особа товариства притягається до адміністративної і майнової відповідальності, звільняється із займаної посади, цивільно-правовий чи трудовий договір (контракт) з нею розривається відповідно до закону.

Відомо, що кожен акціонер має право на отримання інформації, а саме на ознайомлення зі статутом та іншими внутрішніми нормативними актами товариства; з річними балансами, звітами про фінансово-господарську діяльність, протоколами ревізійної комісії, загальних зборів тощо. Однак чинне законодавство містить складну і досить тривалу процедуру надання і розгляду запиту акціонера щодо отримання інформації. Акціонери, які володіють не менш ніж 10% СФ(статутний фонд), мають право вимагати проведення аудиторських перевірок товариства. Проте на практиці статути багатьох товариств передбачають складний порядок призначення таких перевірок. У разі ж виникнення проблем щодо отримання інформації, на думку пані Кібенко, акціонери можуть звертатися до суду з метою витребування необхідних документів. Досягненню акціонером певних цілей щодо участі в управлінні товариством може сприяти право на участь у загальних зборах.

Проблемою також є діяльність судових органів, які досить часто приймають незрозумілі рішення щодо тих чи інших корпоративних конфліктів. Однак, крім судового оскарження, акціонери можуть використовувати адміністративні засоби захисту своїх прав. Серед них: звернення із заявами про порушення законодавства про цінні папери до ДКЦПФР (Державна комісія цінних паперів та фондового ринку); звернення із заявами про порушення чинного законодавства до правоохоронних органів; звернення із заявами про правопорушення господарського законодавства до органів, що здійснюють контроль за господарською діяльністю.

Не менш дієвим видом засобів захисту прав акціонерів є позаправові засоби. До них слід віднести економічні засоби (продаж акцій, видачу довіреності на участь у зборах, укладання договору на управління акціями), PR-акції (публікація матеріалів у пресі, Інтернеті, проведення прес-конференцій тощо) та вплив СРО (само регулюючі організації) (складання рейтингів АТ, оприлюднення інформації про АТ, які порушують права акціонерів, встановлення мінімальних стандартів поведінки та етики, стандартів поведінки на фондовому ринку)[22,c.98].

Досвід таких країн, як США, Канада та Великобританія, прискорив об’єднання світового співтовариства на шляху вирішення проблеми корпоративного управління, головною складовою якого є забезпечення інтересів акціонерів та захист їхніх прав. У 1999 р. 29 країн – членів Організації економічного і соціального розвитку сформулювали принципи корпоративного управління, які стали орієнтиром для відповідних реформ у багатьох країнах. У 2000 р. їх віднесли до 12 всесвітніх стандартів фінансової стабільності, визначених у рамках Форуму з питань фінансової стабільності.

Державний механізм захисту прав акціонерів, має містити три складові: законодавчу, судову та організаційну.

Перша передбачає прийняття законів та нормативно-правових актів, друга – здійснення судового захисту порушених прав акціонерів, а третя – утворення організаційних структур, покликаних кваліфіковано вирішувати проблеми захисту прав акціонерів.

Водночас товариство, яке бажає підвищити рівень захисту прав своїх акціонерів, має забезпечити такі умови для досягнення поставленої мети:

- приділяти належну та повсякчасну увагу інтересам акціонерів;

- забезпечити баланс інтересів акціонерів і товариства в корпоративних відносинах;

- забезпечити фінансову прозорість та відкритість акціонерного товариства;

- розробити сучасні програми для ефективної роботи менеджменту акціонерного товариства;

- розробити сучасні системи контролю та аналізу якості роботи менеджменту акціонерного товариства.

Справжнім подарунком близько 18 млн власників цінних паперів стало прийняття Верховною Радою та підписання Президентом України Закону «Про акціонерні товариства».

Україна лишалася єдиною з країн колишнього СРСР, у якій не було такого закону. Набрання ним чинності означає появу цивілізованих правил гри у сфері корпоративного управління акціонерними товариствами. Головне, над чим працювали розробники документа, – це захист прав усіх без винятку акціонерів і зрозумілі правила управління акціонерним товариством.

Прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» є новим кроком держави на шляху вдосконалення механізмів захисту прав акціонерів.

Безумовно, це не вирішить проблему порушення їхніх прав раз і назавжди, однак істотно підвищить ефективність їх захисту.

У науковій і практичній літературі немає єдиного підходу до класифікації способів захисту прав акціонерів, тому класифікацій багато і вони не є вичерпними. Способи захисту прав акціонерів можна розрізняти за такими критеріями[24,c.295]:

1. За суб’єктом, який здійснює захист прав акціонерів:

- судовий (захист прав акціонерів через суд);

- державний (захист прав акціонерів через державні та правоохоронні органи).

2. За кількістю осіб, які беруть участь у захисті прав акціонерів:

- індивідуальний;

- колективний.

3. За способом реалізації:

- правовий;

- неправовий.

Отже, Україна тримає курс на вдосконалення захисту прав акціонерів, однак рухається до своєї мети досить повільно та зі значним запізненням порівняно із країнами колишнього СРСР.

Необхідно визнати, що певні зусилля застосовуються для впровадження міжнародних стандартів корпоративного управління, удосконалення законодавчо-нормативної бази, яка дозволяє підвищити прозорість операцій з цінними паперами. Однак, істотних результатів щодо підвищення прозорості функціонування корпоративного сектору економіки в Україні досі немає.

Враховуючи сутність і зміст основних проблем, пов’язаних з ефективним управлінням корпоративною власністю, можна запропонувати перелік першочергових заходів, які сприятимуть подоланню негативів та підвищенню ефективності самого процесу управління: врегулювання нормативно-правової бази, яка сприяла б насамперед захисту прав акціонерів; активізація розвитку фондового ринку; підвищення рівня кваліфікації керівних кадрів та формування відчуття власника серед акціонерів; цивілізоване вирішення корпоративних конфліктів через судову систему тощо.

Водночас, слід вдосконалювати координацію дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування, правозахисних та антимонопольних органів щодо здійснення контролю за діяльністю акціонерних товариств та інших суб’єктів господарювання у сфері обігу цінних паперів, ефективного здійснення управління державними та інших форм власності корпоративними правами при належній ініціативі у цьому територіального управління державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Отже, подальше вдосконалення правових засад корпоративного управління в Україні дасть можливість створювати сприятливі умови для розвитку акціонерних товариств і повинне бути спрямоване на забезпечення ефективного захисту прав та законних інтересів акціонерів; рівноправне становлення до всіх акціонерів і захист міноритариних акціонерів; удосконалення системинадання, змісту та структури інформації про діяльність акціонерного товариства; врегулювання відносин між органами управління акціонерного товариства з чітким визначенням компетенції кожного з них; впровадження загальновизнаних цивілізованих, доброчесних норм ділових відносин у процесі здійснення корпоративного управління.

3. Проблемні питання спеціального законодавства щодо захисту прав акціонерів

Корпоративні права, які випливають із володіння акціями, виникають лише з моменту внесення їх власника до реєстру акціонерів, а не з моменту купівлі-продажу цінних паперів. І справді, у вітчизняній практиці непоодинокими є випадки подвійного продажу одних і тих самих акцій на підставі виписки з реєстру. Проте для того щоб правильно отримати акції у власність (а, отже, і захистити себе від посягань), слід зібрати повний пакет документів, на підставі яких нового власника буде занесено до реєстру акціонерів. До таких документів належать: сертифікат цінних паперів, передавальне розпорядження, оригінал або нотаріально засвідчена копія цивільно-правової угоди, яка підтверджує перехід права власності на цінні папери.

Зміст скарг, що зазвичай надходять від акціонерів до ДКЦПФР, свідчить, що найбільше турбує акціонерів невиплата дивідендів. Іноді акціонери не задоволені неприйняттям загальними зборами рішення про їх виплату, але найчастіше проблема полягає в невиплаті вже нарахованих дивідендів, затягуванні (іноді на роки) строків виплати дивідендів деяким категоріям акціонерів, виплаті дивідендів продукцією, що виробляється товариством тощо. Тому на відміну від Закону "Про господарські товариства", згідно з яким строки та порядок виплати дивідендів визначаються його статутом, Закон "Про акціонерні товариства" встановлює порядок, форму та граничний термін виплати дивідендів безпосередньо акціонерам. У разі недотримання визначених законом вимог щодо виплати дивідендів згідно з рішенням зборів акціонер зможе через суд домагатися захисту своїх прав.

Не менш важливим є і встановлення порядку реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій додаткових випусків. Таке право та встановлений законом порядок його реалізації дозволяє кожному акціонеру придбати акції, що додатково розміщуються, пропорційно кількості вже належних йому акцій і таким чином зберегти свою частку в статутному капіталі товариства. Це слугує надійним захистом від продажу акцій певним особам за ціною, значно нижчою від справедливої, що має негативним наслідком розмивання часток акціонерів. На відміну від Закону "Про господарські товариства" та ГК України, які лише декларують переважне право акціонерів на придбання додатково випущених акцій, закон «Про акціонерні товариства» розкриває зміст цього права та містить детально прописаний механізм його реалізації.

Закріплено у законі і право акціонера вимагати в певних випадках (коли рішення загальних зборів обмежує його права та якщо цей акціонер голосував проти прийняття загальними зборами такого рішення) викупу товариством належних йому акцій. Так зване право акціонера на незгоду існує в багатьох країнах світу (США, Канада, Австралія, Бельгія, Шведція).

Роль акціонерів англо-американської моделі визначається рівнем рішень, які стосуються виключно компетенції акціонерів. Це такі рішення:

- вибори директорів;

- призначення аудиторів;

- купівля контрольного пакета акцій;

- питання реорганізації;

- внесення поправок до статуту корпорації;

- включення пропозицій до порядку денного річних зборів;

- скликання позачергових загальних зборів акціонерів.

Не менш вразливими є питання і щодо розширення кола питань, які віднесені до виняткової компетенції загальних зборів та посилення ролі наглядової ради та забезпечення участі в ній представників різних груп акціонерів. Водночас, не слід, наприклад, забувати, що ефективно захищати інтереси акціонерів наглядова рада може лише тоді, коли її склад максимально відображає реальний розподіл сил серед акціонерів. Тому закон "Про акціонерні товариства" передбачає використання під час обрання членів наглядової ради механізму кумулятивного голосування, за якого кількість акцій, що належать акціонерові, перемножується на кількість місць у наглядовій раді, й акціонер отримує право віддати всі обчислені в такий спосіб свої голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома претендентами. Такий порядок голосування не лише дозволить акціонерам, які не володіють контрольним пакетом акцій товариства, мати в наглядовій раді свого представника, але і є найбільш ефективним для АТ із великою кількістю акціонерів та численною радою.

Розвиток корпоративного управління в Україні, насамперед, залежить від цивілізованого вирішення конфліктних ситуацій, що виникають у багатьох АТ, та застосування ефективних механізмів захисту прав акціонерів.

До основних причин виникнення конфліктних ситуацій слід віднести: порушення норм чинного законодавства та нормативних документів ДКЦПФР щодо діяльності АТ; включення до статутів товариств норм, що суперечать чинному законодавству; недосконалість законодавства щодо діяльності АТ; недосконалість судової практики вирішення корпоративних конфліктів.

Так, типовими порушеннями прав акціонерів є: неповідомлення власників акцій про проведення загальних зборів акціонерів; зміни місця та строків проведення загальних зборів; недосконалі процедури реєстрації та розрахунку кворуму на загальних зборах; внесення змін до порядку денного зборів у ході їх проведення; відсутність в акціонерів, що придбали акції товариства на вторинному ринку, можливості ознайомлення зі статутом товариства; порушення прав акціонерів під час додаткової емісії акцій тощо.

Права держави-акціонера наразі порушуються не менше ніж інших власників акцій. Найтиповішими є порушення внаслідок дій суб’єктів господарської діяльності, що не є підконтрольними державі; реєстраторів та менеджерів АТ, а також судових рішень. Загальновідомо, що поряд із цим у багатьох АТ досить низьким залишається і рівень корпоративної культури.

Найчастіше акціонери не можуть точно оцінити вартість своїх акцій, а тому стають жертвами маніпуляцій, які призводять до втрати ними своєї власності. Новому власнику, купуючи акції товариства, доцільно ознайомитися з його внутрішніми документами і скласти уявлення про механізми корпоративного управління з метою захисту своїх прав. Крім того, практика діяльності АТ свідчить про необхідність підвищення повноважень представника ДКЦПФР на загальних зборах акціонерів, які на сьогодні обмежуються лише констатацією правильності реєстрації їх учасників.

Висновки

1. Корпоративне управління – це відносно нова сфера в економічному житті України. З метою її вдосконалення необхідні системний моніторинг практичної діяльності вітчизняних корпорацій, розроблення методики оцінки стану корпоративного управління та заходи правового регулювання і контролю з боку держави.

2. До першочергових та найважливіших напрямків вдосконалення системи корпоративного управління слід зарахувати забезпечення захисту прав акціонерів, особливо дрібних. Це сприятиме залученню коштів як вітчизняних, так і іноземних інвесторів, а також більш оптимальному та раціональному розподілу капіталу в масштабах української економіки.

3. Заходи щодо вдосконалення корпоративних відносин повинні розроблятись з врахуванням як міжнародних стандартів та підходів, так і досвіду вітчизняних корпорацій і специфіки української економіки. Це дасть можливість захистити інтереси акціонерів, підвищити конкурентоспроможність українських корпорацій, оздоровити інвестиційний клімат та економіку держави.

З набранням чинності Законом України «Про акціонерні товариства», питання пов'язані з відчуженням акціонерами належних їм акцій приватних акціонерних товариств стали врегульовані на належному рівні.

До основних недоліків розвитку корпоративної власності в Україні можна віднести:

1) відсутність механізмів перерозподілу власності на користь ефективних власників;

2) значна частка афільованих осіб у структурі власності багатьох акціонерних товариств;

3) низькі стандарти розкриття інформації про діяльність акціонерних товариств;

4) інтереси власників не є пріоритетними;

5) ігнорування прав міноритарних акціонерів.

Головною проблемою функціонування акціонерної форми власності в Україні є практична відсутність дієвих механізмів захисту прав акціонерів. Слід зазначити, що порушення права акціонера на участь у розподілі прибутку товариства є одним із ключових факторів зниження привабливості інвестицій в акції з боку інституційних портфельних інвесторів. Практика розвинутих країн, і тим більше країн з економікою, що розвивається, істотно збагатила уяву про проблеми корпоративного управління, виявивши безліч інших, не менш важливих проблем. До їх числа слід віднести відносини: 1) між великими і міноритарними акціонерами; 2) між акціонерами, менеджерами з однієї сторони, і зовнішніми стекхолдерами (постачальниками, споживачами, кредиторами, державою, місцевими органами влади, населенням території, на якій знаходиться виробництво відповідної компанії) – з другої; 3) між акціонерами і менеджерами компанії, з однієї сторони, і робітниками компанії – з іншої; 4) з приводу ворожих поглинань як способу перерозподілу прав власності і пошуку відповідних їм механізмів захисту [10, c.26-27].

Беручи до уваги характер акціонерної власності, складність організації ефективної і прозорої для акціонерів структури управління акціонерним товариством взагалі, можна стверджувати, що сфера корпоративних відносин а економіці являє собою зону підвищеної конфліктогенності контрагентів економічних відносин.

Список використианної літератури

1. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року N 514-VI. із змінами від 03.02.2011р.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144.

3. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України від 28.03.2p., № 11, С. 7, Ст. 461.

4. Роз'яснення № 3 від 17.02.2009 р. Щодо порядку застосування окремих положень Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» у зв'язку з набранням ним чинності», Затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 лютого 2009 року № 000 // Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні акти України».

5. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. // ВВРУ№49. - Ст. 682.

6. Сергійчук регулювання чинними ЦК і ГК купівлі-продажу акцій ВАТ // Реалізація чинних Цивільного та господарського кодексів України: проблеми та перспективи: 36. наук, праць (за метеріалами науково-практичної конференції, м. Київ, 24 листопада 2005 p.) / Редкол: та ін.. - К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2006. - С. 251-254.

7. Коров'яковська Н. С. Чи обмежений продаж акцій акціонерами ЗАТ?// Юридична газета № 2 від 06 серпня 2003 р. С. 21-29 .

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням закритого акціонерного товариства «Оболонь» та громадянина Винника Віктора Володимировича про офіційне тлумачення положень частини другої статті 28 Закону України «Про господарські товариства», пункту 1, абзацу першого пункту 5 статті 4 Закону України «Про власність» /2005 // Офіційний вісник України від 10.06.2p., № 21, С. 19, Ст. 1135.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови // Укл. і голов. ред. . – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

10. Глусь ії та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості захисту: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2000. – С. 23-55 .

11. Гусаков лекций по торговому праву. – Спб.: Типо-Литогр. г. Трофимова, 1911. – С. 234, 279.

12. Захарченко, проблемы корпоративного управления [Текст] / , // Регіональні перспективи. – 2000. – № 4. – С. 23–24.

13. Козоріз М., Проблеми реформування відносин власності на основі приватизації: підсумки та перспективи // Регіональна економіка. – 2004. –№3. – С.111-120.

14. Корпоративне управління в Україні: менеджмент, фінанси, аудит., матеріали п’ятого Пленуму Спілки економістів України та міжнародної науково-практичної конференції. – К., 2006. – 175 с.

15. Кудря і проблеми управління акціонерними товариствами в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2007 – №2. – С. 68-73.

16. Лист Міністерства юстиції України від 20 травня 2005 р. № // Бухгалтер. – 2005. – № 22. С. 15-16

17. Міщенко В. Методологічні аспекти формування акціонерного капіталу // Регіональна економіка. – 2006. – №1. – С.175-182.

18. , Козлов собственность втрансформационной экономике // Экономический вестник Ростовського государственного университета. – 2003. – Т.1. – №2. – С.39-44.

19. І. Теорія корпоративного управління:вузлові питання. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 295с.

20. Положення про депозитарну діяльність, затверджене рішенням ДКЦФР від 17.10.2006 № 000 // Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні акти України».

21. Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджених наказом ДКЦПФР від 17.10.2006 № 1000// Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні акти України».

22. Правовое регулирование деятельности акционерных об ществ (Акционерное право): Учеб. пособие / Под ред. . – М.: Зерцало, 1998. – 284 с.

23. Принципы корпоративного управления (не официльный перевод) // Ог. Киев Директорат по финансам, налогам и делам предприятий. Специальная группа по корпоративному управлению. – М., 2010.

24. Розвиток корпоратизму і корпоративних відносин в економіці України:(Монографія) / За ред. В. І.Голікова; Нац. акад. наук України, Ін-т екон. прогнозування. – К.: Ін-т екон. прогнозування, 2009. – 304 с. іл., табл. – Бібліогр. с.: 294-299.

25. Сафронов, системы корпоративного управления – основная причина несостоятельности российских предприятий [Текст] / , // Финансы и кредит. – 2001. – № 1. – С. 35–42.

26. Сірко, корпоративної культури в період трансформування економіки [Текст] / А. В. Сірко, // Регіональні перспективи. – 2009. – № 2–3. – С. 123–124.

27. Жадан І. Особливості макроекономічного трансформування в умовах перехідної економіки // Економіка України. – 2002. – №6. – С.4-12.

28. Корпоратвине управління в умовах економічної трансформації // Економіка України. – 2010. – №4. – С.10-18.

29. Чинчикеев В. Развитие фондового рынка в Украине – “бег з препятствиями” // Акціонер. – 2010. – №1 – С. 34-39.

30. Шаститко управление и перераспределение прав контроля в России // Вестник Московского университета. – 2005. – №4. – С.22-44. (Серия 6. Экономика).

31. Шульга управление акционерным обществом // Модели управления в рыночной экономике: Сб.: научн. трудов. – Донецк, 2010. – С. 169-174

32. Юрса, М. Запровадження принципів корпоративного управління в Україні: сучасні проблеми та альтернативи розвитку [Текст] / М. Юрса // Ринок цінних паперів. – 2010. – № 11–12. – С. 37–43.

33. Янукян программа развития рынка ценных бумаг как фактор экономического роста регионов (на примере Южного федерального округа) // Региональная экономика: теория и практика. – 2006. – №– С. 40-43

34. Renneboog, L. D.R., 2003. "The managerial labor market and the governance role of shareholder control structures in the UK," Discussion Paper 13, Tilburg University, Tilburg Law and Economic Center

35. http://www.corporation.com.ua/library/

36. http://hozpravo.com.ua/conferences/arhiv/uchastnik.php?ELEMENT_ID=42&ID=171

37. http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2201