Робоча програма навчальної дисципліни Політологічні теорії держави (стр. 1 )

Затверджено наказом МОН України

від “___” ___________ 20 __ р. №___

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра теорії та історії політичної науки

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Проректор (заступник директора)

з навчальної роботи

___________________________

“______”_______________20___ р.

Політологічні теорії держави

для спеціальності «політологія» (6.0301041)

філософського факультету

Кредитно-модульна система

організації навчального процесу

Львів – 2010

Політологічні теорії держави. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів спеціальності «політологія» філософського факультету. - _______: ________, 20___.- __ с.

Розробники: кандидат політичних наук, асистент кафедри теорії та історії політичної науки Шипунов Геннадій Володимирович.

Робоча програма затверджена на засіданні кафедри теорії та історії політичної науки

Протокол № ___ від. “____”________________20__ р.

Завідувач кафедрою теорії та історії політичної науки – доктор філософських наук, професор

_______________________ (__________________)

(підпис) (прізвище та ініціали)

“_____”___________________ 20___ р

Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки (спеціальністю)_______________________________________________________________

(шифр, назва)

Протокол № ___ від. “____”________________20___ р.

“_____”________________20__ р. Голова _______________( _____________________)

(підпис) (прізвище та ініціали)

Ó__________, 20__

Ó __________, 20__

1. Опис навчальної дисципліни

(Витяг з робочої програми навчальної дисципліни

“Політологічні теорії держави”)

Найменування показників	Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
денна форма навчання
Кількість кредитів – 1	Галузь знань 0301 – соціально-політичні науки (шифр, назва)	Нормативна
Модулів – 1	Напрям 6.0301041 – політологія (шифр, назва)	Рік підготовки:
Змістових модулів – 1	Спеціальність (професійне спрямування) політологія	4-й
	Семестр
Загальна кількість годин – 52	2-й
Лекції
Тижневих годин для денної форми навчання: аудиторних – 2 самостійної роботи студента - 4	Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр	13 год.
Практичні, семінарські
13 год.
Лабораторні
Самостійна робота
26 год.
ІНДЗ:
Вид контролю: залік

Примітка.

Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної і індивідуальної роботи становить:

для денної форми навчання – 1:2.

Мета та завдання навчальної дисципліни

Мета: розглянути та дослідити світовий досвід державотворення в розмаїтті його просторових та часових форм крізь призму основних політологічних теорій держави.

Завдання: визначити та проаналізувати універсальні закони політичної науки в її державоцентричній парадигмі; розглянути історичні та теоретичні витоки основних теорій держави; проаналізувати теорії держави, що виникли під впливом юридичного позитивізму; проаналізувати нормативно-соціологічний напрям у розвитку теорій держави; дослідити ідеократичні теорії держави; визначити можливі напрями розвитку політологічних теорій держави.

За результатами вивчення курсу студент повинен

знати: універсальні закони політичної науки в її державоцентричній парадигмі; історичні та теоретичні витоки основних теорій держави, а також безпосередньо концептуальні положення самих цих теорій.

вміти: визначати та аналізувати теоретичні положення основних теорій держави; здійснювати компаративний аналіз різних теоретичних підходів щодо походження держави та її призначення (мети); застосовувати отриманні теоретичні знання на практиці, зокрема у контексті дослідження основних історичних віх українського державотворення та визначення перспектив української держави; визначати можливі напрями розвитку політологічних теорій держави.

Міжпредметні зв’язки:

Місце в структурно-логічній схемі спеціальності. Нормативна навчальна дисципліна “Політологічні теорії держави” є складовою циклу професійної підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” та пов’язана з такими дисциплінами як “Історія політичної думки України”, “Історія політичної думки ХХ ст.”, “Теорія еліти”, “Політична ідеологія”, “Соціальна держава”, “Історія зарубіжних політичних вчень (Новий час)”, “Філософія політики”, “Історія політичних вчень Стародавнього світу та Середньовіччя”.

3. Програма навчальної дисципліни

Тема 1. Основні теорії виникнення держави

Простежується зародження та еволюція основних теорій виникнення держави, які умовно об’єднуються в три групи: 1) теорії, що розглядають виникнення держави як результат дії сили (теологічна, патріархальна, економічного матеріалізму (класова), насильства); 2) договірна теорія, що знаходить основу виникнення держави в спільній угоді; 3) теорії, які вважають виникнення держави результатом дії історичних умов (патріархальна, органічна, психологічна).

Приділяється увага критичній полеміці між прихильниками різних теорій; соціально-історичним умовам, які супроводжували кожний етап виникнення або розвитку тої чи іншої теорії.

Тема 2. Теоретичні дослідження мети держави

З’ясовується, що в історії політико-правової думки питання про мету держави ставилось і досліджувалось за трьома напрямами.

Перший. У вирішенні питання щодо абсолютної або об’єктивної мети держави, закладається характеристика останньої через її мету. Поняття об’єктивної мети держави часто постає у формі уявлень про історичну місію держави, про роль, яку відіграє держава в історії людства. Такі теорії часто становлять собою вчення про найкращий суспільний устрій, який є кінцевою метою історії. Так, у теократичних теоріях із побудовою теократичної держави на землі має установитися рай, історичний розвиток завершиться єднанням людини з Богом. Надалі людство вже ніщо не чекає, його доля визначена і завершена.

Якщо ж вчення про найкращий устрій будується на раціональних доводах, за допомогою яких обґрунтовується світські моделі влади, можна говорити про так звані квазітеократичні доктрини. Досконале суспільство в таких доктринах, як і царство Боже в теократичних концепціях, – кінцева мета історії. Ідентичними виглядають і шляхи досягнення райського становища. Для цього потрібно кардинально змінити існуючі суспільні відносини (наприклад марксистська теорія держави, анархізм тощо).

Другий напрям – це питання про мету, яку ставлять перед державою громадяни, тобто питання про відносну або суб’єктивну мету держави. Російський вчений ін, аналізуючи теорії західноєвропейських дослідників, такі вчення об’єднував у три групи: 1) політична мета – збереження і розвиток організації держави; 2) правова мета – встановлення і охорона права; 3) культурна мета – здійснення завдань матеріального і духовного добробуту і розвитку громадян.

Мета, яку ставлять державі громадяни, змінюється залежно від багатьох факторів, головним з яких є неоднозначність в розумінні сутності та призначення тих чи інших політико-правових інститутів. Тому нова теорія повинна мати якусь раціональну гарантію, виправдовувати себе у реальній здатності впливати на хід подій. Ті вчення, які відповідають цим вимогам, метою держави вважали: 1) досягнення свободи; 2) гарантію безпеки; 3) охорону права; 4) реалізацію моральних цілей; 5) сприяння досягненню загально-цивілізаційних гуманістичних ціле. Така позиція з даного питання частково співпадає з позицією Р. Моля.

В історії політико-правової думки значення цих термінів багато разів змірювалось, переважно, в залежності від того, за допомогою яких інститутів ці ідеали мали реалізовуватися і в якому суспільстві ці інститути функціонували.

Третій напрям, вчення про те, якої мети держава реально може досягти, тобто, які завдання може і повинна виконувати, часто співпадає з вченням про відносні цілі держави. В теорії поліцейської держави заради досягнення спільно блага, держава не мала меж. У правовій державі навпаки, держава має дуже чіткі межі. В інших же вченнях це питання вирішується так, що держава, за загальним правилом, має діяти у тих сферах суспільного життя, в яких її методи діяльності, які завжди базуються на примусі, є прийнятними. Однак держава не може втручатися в ті сторони життя людей, які лежать поза межами державного регулювання (наприклад духовна сфера).

В результаті аналізу цілого ряду підходів робиться висновок, що всі спроби пояснити сутність держави ґрунтуються або на принципі індивідуалістично-атомістичному, або на засадах універсально-колективістських.

Тема 3. Теорії держави під впливом юридичного позитивізму: держава як суб’єкт права

В основу досліджень юридичних теорій держави (домінантного підходу щодо вивчення питань держави в ХІХ столітті) покладено формально-догматичний та історичний методи. У відповідності із традиціями об’єктивного і позитивного знання держава досліджувалась як реальний емпіричний факт.

Держава сприймається як вище вираження влади і головний представник сили. Характерною її ознакою вважали саме наявність примусового владарювання. Держава досліджувалась як різновид більш широких юридичних понять – суб’єкта права і юридичних відносин. Визначення їх сутності ґрунтувалось на тому, що юридичні норми і юридичні відносини не мають зовнішнього буття й існують у лише свідомості людини. Завдання дослідника – вивчати зв’язки, завдяки яким державна організація об’єднує людей в одне ціле і наділяє їх правами та обов’язками. Всі інші зв’язки (економічні, психологічні, моральні тощо) ігноруються.

За юридичною конструкцією держави – суб’єкта права стоїть певна філософська концепція суб’єкта. Юридичний позитивізм розглядає суб’єкта права лише як юридичну конструкцію. Філософською основою для побудови юридичної конструкції суб’єкта права може виступати поняття емпіричного суб’єкта, або окремого індивіда. Персоніфікація державного союзу шляхом надання йому правоздатності була юридичним визнанням того факту, що сукупність осіб діють у юридичному обороті як особлива єдність, на відміну від членів цієї єдності.

Тема 4. Теорії держави під впливом юридичного позитивізму: держава як юридичні відносини

В публічному праві ідея держави-особи становила значною мірою загальне твердження з висновками практичного характеру, теоретично майже не об’єднаними. Теоретики, які приєдналися до реалістичного напряму, розглядали державу як юридичні відносини публічного права, що утворюються із прав і обов’язків осіб, які до неї входять. Інтереси, що є змістом цих відносин, розмежовуються шляхом пристосування всього об’єкта до сумісного владарювання, а не шляхом поділу його в приватне користування окремих осіб.

Синтетичний підхід забезпечував змогу розглядати державу, з одного боку, як складні правовідносини, з іншого – як єдиний суб’єкт права, юридичну організацію, або юридичну особу, що діє у зовнішніх та приватновласницьких відносинах.

Становлення парадигми „суспільного устрою” означало зародження синтетичної теорії держави на засадах ідей рівноваги та гармонії стало третім шляхом, покликаним усунути суперечності двох крайнощів – індивідуалізму та колективізму в політико-правовій теорії, сприяти стабільності та поступальному розвитку суспільства і держави.

Тема 5. Нормативно-соціологічний напрям в розвитку теорій держави: органічні та органіцистські теорії держави

Представники нормативно-соціологічного напряму в своїй більшості перебували під впливом неокантіанства. Одні з них намагалися створити соціологічну гносеологію (наприклад, Б. О.Кістяківський), інші наближалися до філософського ірраціоналізму (), деякі розробляли варіанти індивідуального психологізму (). Однак всіх їх об’єднувало принципове заперечення механістичної теорії суспільства разом із протиставленням „наук про природу наукам про дух”, з положеннями етики про подвійність „буття і проблемою „належності” (цінностей).

Органічні теорії держави орієнтувалися на одну із форм натуралізму – соціал-біологізм. Відповідно до традицій соціал-біологізму, держава розглядалась як живий організм, подібний до біологічного організму. Іноді ці поняття навіть ототожнювалися. Найповнішою мірою такий підхід до держави проявився в тих біоорганічних теоріях, що орієнтувалися на розуміння суспільства як надорганізму, на еволюційну біологію.

Держава розглядалася не як проста сума окремих індивідів (клітин), а як надіндивідуальна цілісність. Як ціле держава набуває нових якостей. Функції частин можна зрозуміти лише через функції цілого, до якого вони належать. За задумом теоретиків органічної школи, порівняння держави з біологічними організмами повинно було допомогти розумінню будови (анатомії) і функцій (фізіології) держави, її органів (інститутів) і елементів (індивідів) як щодо цілого, так і один до одного. В основі такої методології закладено уявлення про єдність законів еволюційного процесу, що на певному етапі переходить від індивідуальних організмів до створення надорганізмів, тобто спільнот.

В органічних теоріях держави кінця ХІХ – ХХ ст. філософський органіцизм Г. , Ф. В.І. Шеллінга і романтиків, що протистояв номіналізму і механіцизму просвітників ХVІІІ ст. і створював метафізичну форму концепції „соціального організму”, замінявся позитивістською концепцією організму. Місце провидіння і об’єктивного духу зайняли закони біології. Про цьому цілком ігнорувалося значення особистості та індивідуальної волі.

Органіцистські теорії держави, які іноді змішуються з органічними, аналогій між державою і живим організмом не проводили. Моністичні уявлення щодо суспільства і держави доповнювалися положенням про те, що держава є організуючою ланкою суспільства. Органіцистські теорії виводили властивості держави із загального принципу організованості. Принцип же організованості лише в деяких теоріях зводиться до фактичної подібності проявів держави і організмів. Більшість же органіцистських теорій виходили з того, що саме держава організує економічний і суспільний лад, забезпечує вирішення спільних справ. Соціальна, економічна і політична функції держави виступають у цих теоріях основними елементами структури держави, від них залежить стан суспільства загалом.

Тема 6. Нормативно-соціологічний напрям в розвитку теорій держави: психологічні теорії держави

Психологічна школа в державоцентричній парадигмі політичної науки представлена трьома течіями. Представники індивідуального психологізму виходили з того, що політико-правові явища і процеси обумовлюються дією індивідуальних психічних факторів, а тому пояснювати їх слід паралельно з аналізом психіки індивіда, передусім через аналіз емоцій, які у своїх природних проявах мають сепаратистську спрямованість, оскільки в людині переважають егоїстичні прагнення, на думку прихильників групової течії, пояснювати політико-правові явища є можливим лише з позиції психології групи (колективу). Цей напрям використовує як об’єктивний, так і суб’єктивний метод, який означає, що сукупні інтереси людства є вихідним моментом і виправданням для будь-якого пізнання. Вирішальна гносеологічна роль відводиться колективу. Представники ж соцієтальної течії розглядали психіку індивіда як продукт суспільства і прагнули пояснити політико-правові явища з позицій суспільної психології і соціології. Про цьому подолання природних людських афектів, їх сепаратистської спрямованості проголошувалось обов’язковою умовою досконалого суспільства і держави. Соціально-психологічні теорії стверджували, що цілісність держави полягає в колективному розумі, свідомості, волевиявленні як самостійній реальності, що не зводиться до свідомості індивідів, які входять до даної держави.

У психологічних теоріях держави, як і в органічних, повною мірою проявився сцієнтизм позитивізму. Науковий, а точніше природно-науковий стиль мислення оголошувався єдино прийнятною формою розумової діяльності. Наука сама собою визнавалась єдиною силою соціальних перетворень. Предмет дослідження обмежувався емпірично даним. Феноменалізм і агностицизм виключав сутнісний і аксіологічний підходи.

Тема 7. Нормативно-соціологічний напрям в розвитку теорій держави: плюралістичні теорії держави

Плюралістичний підхід до розуміння держави представлений різними напрямами. Тенденції соціального універсалізму були популярними серед дослідників від анархістів до інституціоналістів. Їхні вчення є всеохоплюючим синтезом соціальних явищ, вони узагальнюють висновки різних наукових шкіл для того, щоб зрозуміти і пояснити процес соціального життя в його цілому, в його нерозривності, у тому числі процес виникнення і функціонування держави.

У плюралістичних теоріях найбільш поширеним є трактування держави завдяки поєднанню юридичних, економічних, політичних і психологічних ознак. При формалізованому визначенні держави застосовується переважно класичний підхід, за якого держава розглядається як політичне об’єднання людей з метою упорядкування їх відносин на певній території.

Плюралістичні теорії розроблялися переважно представниками ліберальної течії у політичній теорії, які, значною мірою виходили з положення інституціональної школи (Л. Дюгі, М. Оріу та ін.). Ці теорії ігнорували дійсну роль держави – уряд розглядався як арбітр, що підтримує рівновагу. Тому насилля найчастіше виключалось із плюралістичної системи, яка ототожнювалась із демократією.

Тема 8. Ідеократичні теорії держави: монархічна ідеократія

Ідеократичні теорії держави стали альтернативою як юридичним, так і соціологічним теоріям, для яких наявність керівного принципу, світогляду або ідеалу не просто була необов’язковою, а навіть не мала ніякого значення. В ідеократичних теоріях діяльність держави обґрунтовувалася саме з позиції моральних і метафізичних цінностей.

Консерватори загалом вірили, що існує трансцендентний моральний порядок, який слід підтримувати в суспільних справах. Божественне провидіння в суспільстві діє завжди. Таке переконання виражалося по-різному (навіть у формі віри у природний закон), але консерватизм завжди визнавав потребу у сталому моральному авторитеті.

У консервативній теорії спільнота не є механізмом. Будь-яке суспільне утворення, в тому числі і держава, є духовною єдністю, яка нагадує церковну єдність. Порядок, справедливість і свобода, що утвердилися в цій єдності, є штучними витворами довготривалого суспільного досвіду. Отже, консерватори дотримувалися принципу суспільної безперервності.

Консервативному лібералізму загалом був притаманний етатизм і прагматизм, апологія державної дисципліни і порядку. Етатизм визначав головні напрями теоретичного конструювання : держава відігравала первинну або вторинну після церкви і общини роль, але саме на державу покладалися величезні надії. При цьому держава незмінно розглядалася як соціальна інституція, яка повинна визначати і утримувати природний порядок речей, підтримувати традиційні інститути, такі як сім’я, церква, культура.

На відміну від традиційного лібералізму, в якому суспільне і особисте, норма і цінність перебувають в єдності, в консервативному лібералізмі іноді індивідуально-ціннісне підпорядковується нормативно-цілому. Соборно-солідаристське розуміння суспільства, патерналістська інтерпретація влади та обґрунтування особливого історичного покликання, доповнювалося тлумаченням держави як органічного цілого із пафосом соціального утилітаризму.

Консервативна теорія орієнтувалась на зверхність соціальної спільноти, як певного організму, що динамічно розвивається. Тому і свобода людини в цій теорії обмежувалась історичними (традиційними), національними, релігійними, моральними факторами, які об’єднувалися у поняттях авторитету і порядку.

Дослідження монархічного принципу і його правового обґрунтування дає можливість з’ясувати особливу соціальну природу конституційної монархії. Монархічний принцип став узагальнюючою концепцією особливого типу конституційно-монархічного режиму, що був перехідною формою від абсолютизму до обмеженої монархії.

Конституційна монархія розглядалася як самостійна і стабільна форма правління, в якій виконання тих чи інших функцій, а також пов’язаний з ними обов’язків і прав не повинно бути прерогативою якоїсь однієї верстви, а лише суспільства загалом. Запорукою цього є розумне поєднання народного представництва (парламентські засади) і сильної виконавчої влади (монархічне начало), здатної здійснити реформи згори. Консервативні ліберали розглядали конституційну монархію як найкращу форму переходу від абсолютизму до правової держави.

Обґрунтування монархічного принципу прихильниками абсолютизму дає підстави зробити висновок, що вчення про монарха як про повновладного володаря, який знаходиться над законом і ним у своїй діяльності не пов’язаний, базується на уявленнях про державну владу як про природну, первинну силу, що є джерелом і творцем права. Таке вчення не здається обґрунтованим в теоретичному аспекті, оскільки ставить перед собою утопічну мету створення ідеальної монархії, що поєднує в гармонійний союз владу, суспільство і народ за зверхності самодержця. Ця теорія неспроможна і в практичному розумінні, оскільки можливість втілення її в життя пов’язується з надто нереальними умовами, такими як наявність досконалого монарха, який втілює в собі суспільну совість, або наявність у народу ідеалу, який визнається всім народом разом і кожним індивідом окремо.

Консервативною політико-правовою думкою теоретично обґрунтовувалося панування релігії, що на практиці насаджувалось як церквою, так і державою. Ідея царства Божого, що пропагувалася церквою і означала всесвітню владу церкви, стала головним пунктом теократичної програми.

Тема 9. Ідеократичні теорії держави: релігійно-філософські теорії держави

Складовими релігійно-філософської теорії держави були: релігійне джерело влади, містичні, ірраціональні основи держави, її природна, історична реальність, функціональне призначення держави в суспільному житті, величезне значення психологічних мотивів у суспільстві і державі, соборність як онтологічна основа суспільства.

Один із основних принципів релігійно-філософської теорії держави – це заперечення можливості створення ідеального і досконалого порядку в межах земної держави і права. Недосконалий земний закон є адекватним недосконалому природному порядку речей, що існує у світі. До настання спасіння буття саме цей земний закон має обов’язкову силу, тобто природне право діє до остаточного перетворення світу.

Вчення всіх прихильників релігійно-філософської теорії держави більшою або меншою мірою включало в себе есхатологічні, хіліастичні, холістичні та месіанські ідеї. Есхатологізм виявився у твердженні, що з побудовою теократичної держави на землі встановиться рай, історичний розвиток завершиться єднанням людини з Богом. Християнське вчення про тисячолітнє правління на землі Ісуса Христа (хіліазм) було представлене в правлінні теократичного лідера, який завдяки своєму божественному дару поширює благодать на членів спільноти і вирішує всі їхні проблеми. Теократичні вчення були холістичні, вони охоплювали всі сфери буття особи і суспільства, чому сприяла ідея всеєдності. Месіанство теократичних теорій виявилося у вченні про народ-богоносець, тобто народ-обранець, який несе в світ істинну віру і рятує його від гріхів і страждань. Месіанські ідеї часто конкретизувались в образі певного класу або верстви на чолі з авторитетним лідером або правлячою групою.

Рух українського відродження початку ХХ століття не ставив за мету досягнення царства загального благоденства шляхом політичної та економічної перебудови суспільства. На відміну від західних християнських політиків, які проповідували ліберальний консерватизм і поміркований прогресизм, представники українського релігійного відродження висунули програму, що ґрунтувалася на есхатологічному анархізмі, тобто неприйнятті будь-якої форми державної влади. Вони заперечували будь-яку нерівність, засновану на власності, соціальному походженні, авторитеті і традиції. Вони чекали і намагалися наблизити апокаліптичний період всесвітньої історії, за якого здійсниться ідеал безвладдя.