Валентина ЖУРАВСЬКА,
державний нотаріус, завідувач Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, член методичної ради з питань нотаріату при Головному управлінні юстиції у Київській області
ОФОРМЛЕННЯ ПРАВА НА СПАДЩИНУ
(пам’ятка)
Правові відносини у сфері спадкування в Україні регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі — ЦК України), Сімейним кодексом України (далі — СК України), Законом України «Про нотаріат»; Законом України «Про міжнародне приватне право»; Інструкцією про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вiд 03.03.2004 р. № 20/5 та іншими підзаконними нормативними актами.
Шоста Книга ЦК України повністю присвячена оформленню спадкових прав.
Спадкуванням є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
При оформленні спадщини нотаріус повинен перевірити ряд фактів та вжити певних заходів для оформлення спадкових прав.
Дії нотаріуса при оформленні спадкових прав можна виписати у певний алгоритм:
І. Установлення часу та місця відкриття спадщини.
ІІ. Визначення підстав закликання до спадкування.
1) Спадкування за заповітом.
2) Спадкування за законом.
3) Відмова від прийняття спадщини.
ІІІ. Перевірка складу спадкового майна.
IV. Провадження у спадковій справі.
V. Видача свідоцтва про право на спадщину.
Примірний перелік документів, необхідних для оформлення спадщини
1. Свідоцтво про смерть спадкодавця (+ його копія).
2. Довідка від відповідної житлово-комунальної організації (якщо спадкодавець на момент смерті проживав у квартирі чи гуртожитку) або будинкова книга (якщо спадкодавець проживав у будинку) з відміткою про реєстрацію спадкодавця за певною адресою.
3. Паспорти спадкоємців (+ копії).
4. Ідентифікаційні номери спадкоємців (+ копії).
5. Документи, що підтверджують родинні стосунки:
а) для другого з подружжя, який пережив першого з подружжя, — свідоцтво про шлюб (+ фотокопія);
б) для дітей — свідоцтва про народження (+ фотокопія).
Якщо діти спадкодавця змінили прізвище — документ, що підтверджує зміну (Наприклад, якщо донька померлого вийшла заміж і змінила прізвище — свідоцтво про шлюб).
Якщо документ, що підтверджує родинні стосунки, відсутній, то цей факт можливо встановити лише в судовому порядку і потрібно надати нотаріусові відповідне рішення суду.
6. За наявності заповіту — заповіт, який у подальшому залишається у справах нотаріуса.
7. Документи, що підтверджують право власності на майно померлого:
• правовстановлювальні документи на квартиру чи будинок (Наприклад, свідоцтво про право власності, договір дарування та інше);
• державні акти на земельні ділянки;
• ощадні книжки чи договори з банківськими установами;
• сертифікати цінних паперів;
• свідоцтва про реєстрацію авто - і мототранспортних засобів.
І. Установлення часу та місця відкриття спадщини
Установлення часу та місця відкриття спадщини має дуже важливе значення для вирішення певних процедурних питань. По-перше, за місцем відкриття спадщини з’ясовується, до якого нотаріуса слід звертатися спадкоємцям для відкриття спадкової справи. По-друге, за місцем відкриття спадщини вживаються заходи для охорони спадкового майна та управління ним; по-третє, пред’являються вимоги кредиторів. Саме на день відкриття спадщини визначається склад спадкової маси, строки прийняття або відмови від спадщини.
Часом відкриття спадщини є день смерті громадянина, а при оголошенні його померлим — день набрання законної сили рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.
Факт смерті спадкодавця встановлюється нотаріусом за свідоцтвом органу РАЦС про смерть спадкодавця. У разі неможливості пред’явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця, нотаріус має право витребувати від органу РАЦС копію актового запису про смерть спадкодавця та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть. Якщо у свідоцтві про смерть не зазначено дату смерті повністю, а лише місяць та рік смерті чи тільки рік, часом відкриття спадщини слід уважати останній день зазначеного місяця або 31 грудня зазначеного року.
Нотаріус повинен дуже уважно оглянути та проаналізувати свідоцтво про смерть і обов’язково звернути увагу, якщо між датою смерті та датою видачі свідоцтва є значний розрив у часі. Можливо, свідоцтво про смерть було видано на підставі рішення суду про оголошення особи померлою. У такому випадку згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК України нотаріус повинен накласти заборону на відчуження успадкованого майна на п’ять років.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за нормами статей 29, 1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця (п. 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7).
Саме правильне визначення місця відкриття спадщини допоможе нотаріусові визначити коло спадкоємців, які автоматично прийняли спадщину. До них відносяться спадкоємці, які постійно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини і впродовж шести місяців з моменту смерті спадкодавця не подали заяву про відмову від неї.
На підтвердження цього факту спадкоємцями можуть надаватися: довідка відповідної житлово‑експлуатаційної контори; правління житлово-будівельного кооперативу; сільської ради (якщо спадкодавець проживав у сільській місцевості); будинкова книга з записом про реєстрацію спадкодавця за певною адресою.
Зразок довідки
Вихідний
Штамп
ДОВІДКА
Видана _________________________________________________________________ в тому, що померлий
(прізвище, ім’я, по батькові кому)
___________________________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
був зареєстрований та проживав станом на __________________ за адресою: ________________________
(дата смерті)
місто _________ _____________ області по вул. _________________________________, буд.___, кв.______,
(назва вулиці)
разом з:
1. _____________________________________________________________________________________.
(прізвище, ім’я та по батькові (родинний стан по відношенню до померлого)
2. ______________________________________________________________________________________.
(прізвище, ім’я та по батькові (родинний стан по відношенню до померлого)
Печатка
Найменування посади Підпис ПІБ
Свідоцтво про смерть не є документом, на підставі якого встановлюється місце відкриття спадщини.
Місцем відкриття спадщини осіб, померлих в установах виконання покарань, визнається останнє місце проживання до арешту.
Місцем відкриття спадщини осіб, які перебували в будинках-інтернатах, будинках престарілих, уважається місце знаходження відповідного закладу.
У разі якщо місце проживання спадкодавця невідоме, спадкова справа відкривається за місцем знаходження нерухомого майна. Якщо нерухоме майно було відсутнє у спадкодавця, місцем відкриття спадщини вважається місце знаходження основної частини рухомого майна.
Якщо спадкодавець, якому належало майно на території України, мав останнє місце проживання на території іншої держави, місце відкриття спадщини визначається на підставі Закону України «Про міжнародне приватне право» вiд 23.06.2005 р. № 2709-IV. У цьому випадку спадкові правовідносини будуть регулюватися правом тієї держави, в якій спадкодавець мав останнє місце проживання.
Спадкування нерухомого майна регулюється правом тієї держави, на території якої знаходиться нерухоме майно.
Якщо визначити місце відкриття спадщини неможливо, місце проживання спадкодавця встановлюється судом. У такому випадку нотаріус вимагає від спадкоємців копію рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення місця проживання спадкодавця.
ІІ. Підстави спадкування
У чинному ЦК України закріплено дві підстави спадкування:
– спадкування за заповітом;
– спадкування за законом.
У ЦК УРСР 1963 року вони були зазначені у зворотному порядку. Логіка законодавця зрозуміла. Законодавство України поступово удосконалюється, і, таким чином, проявляється турбота про волю спадкодавця, що розпорядився своєю власністю.
1) Порядок спадкування за заповітом.
Нотаріус, видаючи свідоцтво про право на спадщину за заповітом, шляхом витребування відповідних доказів перевіряє:
• факт смерті спадкодавця;
• час і місце відкриття спадщини;
• наявність та чинність заповіту;
• наявність та чинність спадкового договору;
• склад спадкового майна;
• коло осіб, які мають право на обов’язкову частку.
Заповіт являє собою волевиявлення спадкоємця у письмовій формі. Саме в заповіті заповідач визначає спадкоємців, до яких після його смерті перейде відповідне спадкове майно. Призначаючи одну або декілька осіб своїми спадкоємцями, заповідач наділяє їх правом на спадкування. Будучи власником, спадкодавець розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Наявність та чинність заповіту (спадкового договору) нотаріусом перевіряється за даними Спадкового реєстру.
У нотаріальній практиці нерідко зустрічаються випадки, коли за даними зі Спадкового реєстру є певна кількість заповітів, посвідчених від осіб, прізвище, ім’я та по-батькові яких збігаються з даними спадкодавця. З метою ідентифікації даних та належності виявлених заповітів саме до цієї спадкової справи, нотаріус може здійснити відповідну перевірку шляхом складання запитів до відповідних нотаріусів (нотконтор). Запит в обов’язковому порядку скріплюється підписом та печаткою нотаріуса. До запиту додається копія свідоцтва про смерть спадкодавця, завірена підписом, штампом «Згідно з оригіналом» та скріплена печаткою нотаріуса.
Спадкодавцем за заповітом може бути призначена будь-яка фізична особа або декілька осіб, незалежно від обсягу їх дієздатності, віку, місця проживання, інших обставин (родинних чи сімейних стосунків).
Спадкодавець може призначити спадкоємцем як особу, яка є живою на момент складання заповіту, так і особу, яка народиться у майбутньому, після його складання.
У заповіті заповідач може розпорядитися не всім своїм майном, а лише його частиною. Це буває, якщо заповідач не зазначив у заповіті, що передає у спадщину все своє майно, а зазначає лише окреме майно (наприклад, земельну ділянку чи вклад у банківській установі). Зрозуміло, що майно, не зазначене у заповіті, спадкується на загальних підставах спадкоємцями за законом.
Свобода заповіту обмежена встановленням у законі кола спадкоємців, що вправі одержати обов’язкову частку у спадщині, яка складає не менше половини тієї частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом (ст. 1241 ЦК України).
До кола обов’язкових спадкоємців закон відносить осіб, які потребують особливого, підвищеного захисту. Це:
• малолітні діти спадкодавця — особи у віці до 14 років;
• неповнолітні діти спадкодавця — особи віком від 14 до 18 років;
• повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
• непрацездатний удівець (чоловіки по досягненню 60 років);
• непрацездатна вдова (жінки по досягненню 55 років);
• непрацездатні батьки спадкодавця.
Цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. До непрацездатних осіб відносяться інваліди І, ІІ, ІІІ груп (п. 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування»).
Стосовно дітей спадкодавця у віці до 18 років, то їх право на обов’язкову частку у спадщині законодавцем не пов’язується з отриманням доходів та з тією обставиною, працюють вони чи ні.
Згідно з Методичними рекомендаціями щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково‑експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29.01.2009 року, якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності у разі реєстрації шлюбу, або якщо особа, яка досягла 16-річного віку, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини, вона також зберігає за собою право на обов’язкову частку.
Право на обов’язкову частку мають також непрацездатні вдова (вдівець), тобто ті особи, які перебували у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем. Чоловік і жінка, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, права на обов’язкову частку не мають.
Непрацездатність підтверджується відповідними документами:
• непрацездатність, пов’язана з віком, — за паспортом, свідоцтвом органу РАЦС;
• непрацездатність, пов’язана зі станом здоров’я, — довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.
Непрацездатність, незалежно від критерію визначення, установлюється на момент відкриття спадщини. Однак слід мати на увазі, що датою встановлення інвалідності вважається день надходження документів до МСЕК (п. 8 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1317).
При оформленні спадкових прав нотаріус визначає частку у спадщині за правилами спадкування за законом. Для цього визначається коло спадкоємців за законом, обсяг спадкового майна та частка кожного зі спадкоємців у спадщині. Як роз’яснюється в п. 19 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування»: «При визначенні обов’язкової частки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, до яких слід віднести спадкоємців, що відмовилися від прийняття спадщини; не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але є спадкоємці за правом представлення». Тобто при обчисленні розміру обов’язкової частки слід урахувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом.
Визначення розміру обов’язкової частки у спадщині здійснюється шляхом визначення половини від поділу усієї спадщини (яка береться за одиницю) на попередньо визначену кількість спадкоємців.
2) Порядок спадкування за законом.
Спадкування за законом застосовується у таких випадках:
• за відсутності заповіту (ч. 2 ст. 1223 ЦК України);
• якщо спадкодавець розпорядився лише частиною майна, а інша частина залишилася неохопленою (ст. 1245 ЦК України);
• якщо єдиний спадкоємець за заповітом відмовиться від прийняття спадщини або не прийме її;
• спадкоємці за заповітом, усунуті від спадкування «як негідні» згідно зі ст. 1224 ЦК України;
• спадкоємець за заповітом помер до відкриття спадщини, а інших спадкоємців на цей випадок спадкодавець не підпризначив;
• якщо заповіт визнано недійсним;
• якщо один із зазначених у заповіті спадкоємців відмовився від прийняття спадкового майна, зазначеного в заповіті, без визначення у заяві про відмову, на чию користь.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Спадкування за законом будується на засадах послідовності закликання черг до спадкування та рівності часток спадкоємців однієї черги.
СХЕМА КОЛА СПАДКОЄМЦІВ ЗА ЗАКОНОМ
Кожна наступна черга спадкоємців за законом закликається до спадкування лише у разі, якщо не має спадкоємців попередніх черг. Тобто має місце одна з таких ситуацій:
• спадкоємці попередніх черг відсутні;
• спадкоємці попередніх черг усунуті від спадкування;
• спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини;
• спадкоємці попередніх черг не прийняли спадщину;
• спадкоємець за заповітом помер до відкриття спадщини.
Спадщина між спадкоємцями, закликаними до спадкування, розподіляється в рівних частках. Але і з цього правила є виняток. Так, спадкоємці, закликані до спадкування за правом представлення, розподіляють між собою частку безпосереднього спадкоємця, якого вони представляють у відповідній черзі. Наприклад, за законом є два спадкоємці: донька та син померлого, але син спадкодавця помер ще до відкриття спадщини. В такому разі його ½ частка буде розподілена між його спадкоємцями.
Спадкоємцями першої черги є діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України). Слід зазначити, що в ст. 1261 ЦК України йдеться про рідних дітей спадкодавця, а не про пасинків і падчерок. На підтвердження цієї обставини нотаріусу надається свідоцтво про народження або рішення суду, яким установлено юридичний факт родинних відносин з померлим.
У житті можуть траплятися випадки, коли батько помер і не встиг за життя зареєструвати дитину на своє ім’я (якщо батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі). У такому випадку на підтвердження факту родинних стосунків нотаріусові надається рішення суду.
До рідних дітей законодавець прирівняв і усиновлених. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновителя, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Усиновлені свій статус можуть підтвердити рішенням суду або свідоцтвом про народження, в якому усиновителі записані батьками.
Подружжя визнається спадкоємцем за законом лише в тому випадку, коли перебувало з померлим у зареєстрованому шлюбі, а не в шлюбних відносинах. Перебування у шлюбі підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу та відповідною відміткою у паспорті.
Право на спадщину подружжя, яке пережило, не пов’язується ні зі спільним проживанням, ні з веденням спільного господарства. Подружжя може проживати в іншому місці, в іншій країні, перебувати у фактичних шлюбних відносинах з іншою особою.
Колишній чоловік (дружина) права на спадкування не мають, у зв’язку з чим величезне значення має правильне визначення моменту припинення шлюбу в разі його розірвання.
Слід пам’ятати, що спадкові права подружжя припиняються з моменту оформлення в належному порядку розірвання шлюбу. Момент припинення шлюбу залежить від того, в якому порядку його розривають. Так, у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану, шлюб припиняється в день винесення ним відповідної постанови. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється в день набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 114 СК України). Пунктом 15 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішення суду про його розірвання в тих випадках, коли шлюб було розірвано в судовому порядку після 1 січня 2004 року. Якщо ж шлюб розривався у судовому порядку до 1 січня 2004 року, то відповідно до ст. 44 КпШС УРСР 1969 року шлюб уважається припиненим з моменту реєстрації розірвання шлюбу в органах записів актів громадянського стану.
Шлюб, визнаний у судовому порядку недійсним, незалежно чи до смерті спадкодавця чи після, не породжує правових наслідків і не дає право на спадкування як подружжю.
Факт перебування спадкоємця у шлюбі має істотне значення при визначенні розміру спадщини, оскільки частка померлого подружжя щодо майна, набутого за час шлюбу, включається до складу спадкової маси й успадковується спадкоємцями, а частка майна, набутого під час шлюбу другого з подружжя, який пережив першого, до складу спадщини не включається. Наприклад: за час шлюбу подружжя придбало квартиру. Чоловік, на якого були оформлені правовстановлювальні документи, помер. Після його смерті спадкоємцями є його батьки, дружина, син. У такому випадку, за письмовою заявою дружини, їй на 1/2 частку квартири буде видано свідоцтво про право власності як другому з подружжя, що пережив першого, а інша 1/2 частка квартири буде розділена між чотирма спадкоємцями (до складу яких входить і дружина), тобто по 1/8 частці кожному.
Специфіка спадкування другого з подружжя, що пережив першого, визначається правовим режимом майна подружжя, визначеного нормами СК України (статті 57, 61, 97).
Якщо у спадкодавця немає спадкоємців першої черги або вони відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, до спадкування закликаються спадкоємці другої черги.
У другу чергу спадкують рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері.
Брати та сестри спадкують один після одного за умови кровного споріднення, тобто їх рід пішов від спільного предка. Саме тому не спадкують один після одного зведені брати й сестри. Брати та сестри можуть бути не тільки повнорідними (від одного батька й матері), а й неповнорідними. В свою чергу, неповнорідні брати та сестри можуть бути єдинокровними (спільний батько) та єдиноутробними (спільна мати).
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. Для того щоб довести наявність родинних стосунків з дядьком чи тіткою, спадкоємець повинен надати нотаріусу:
1) свідоцтво про своє народження;
2) свідоцтво про народження того з батьків, який є родичем спадкодавця;
3) свідоцтво про народження спадкодавця;
4) свідоцтво про шлюб матері, якщо спадкодавець її родич;
5) якщо спадкодавець одружувався і під час шлюбу змінював прізвище — свідоцтво про шлюб спадкодавця.
У четверту чергу спадкують особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до моменту відкриття спадщини.
Стаття 3 СК України зазначає, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. До цих осіб можуть відноситися вітчим, мачуха, пасинок, зведені брати й сестри, падчерка, невістка, свекруха, шурин, дівер, зять та інші, які проживали разом зі спадкодавцем не менше п’яти років.
Для спадкування в четверту чергу має величезне значення не лише факт проживання однією сім’єю, а й строк проживання, який повинен бути не менше п’яти років на момент відкриття спадщини.
У всіх випадках факт проживання однією сім’єю зі спадкодавцем встановлюється судом.
П’ята черга спадкоємців за законом складається з двох груп осіб:
• інших родичів спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно;
• утриманців спадкодавця, які не були членами його сім’ї.
До категорії утриманців відносяться неповнолітні особи та непрацездатні особи. Для отримання спадщини ці особи мають бути:
1. неповнолітніми або непрацездатними;
2. отримувати від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них основним джерелом засобів для існування;
3. одержувати таку допомогу не менше п’яти років до відкриття спадщини.
Непрацездатність утриманця, пов’язана з віком, перевіряється нотаріусом за паспортом або пенсійним посвідченням; непрацездатність утриманця за станом здоров’я — за пенсійним посвідченням або відповідною довідкою.
Слід зазначити, що відсутність родинних стосунків між утриманцями та спадкодавцем не є перешкодою для визначення їх спадкоємцями п’ятої черги.
Якщо особа, яка звернулася для оформлення спадкових прав, не може за допомогою безспірних доказів підтвердити своє походження від певних осіб, нотаріус відмовляє у визнанні за такою особою права на спадкування і пропонує звернутися до суду за встановленням факту родинних відносин (п. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).
Черговість спадкування не слід плутати зі ступенем споріднення.
Ступінь споріднення — це ступінь родинного зв’язку між людьми, що обумовлюється походженням однієї особи від іншої або від спільного предка. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що відділяють родича від спадкодавця, при цьому народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
СХЕМА СПОРІДНЕННЯ СПАДКОЄМЦІВ ЗА ЗАКОНОМ
ІІІ. Перевірка складу спадкового майна
Новелою ЦК України є ст. 1218 про склад спадщини.
Спадщина — це єдине ціле, яке об’єднує в собі комплекс прав та обов’язків. Основним елементом спадщини є право власності. Саме воно здебільшого і обумовлює подання спадкоємцями заяв про прийняття спадщини.
До складу спадкового майна входять усі майнові та деякі особисті права та обов’язки спадкодавця, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припиняються внаслідок його смерті.
Основу спадщини, як правило, складають майнові права та обов’язки спадкодавця (право особистої власності на житловий будинок, приватизовану квартиру, автомобіль, предмети домашньої обстановки та вжитку, підсобного господарства, пайові накопичення в житлово-будівельних, гаражно-будівельних кооперативах, грошові заощадження в банківських установах, страхові суми, цінні папери, право вимоги, які випливають з правочинів, та обов’язки по сплаті боргів).
Не входять до складу спадкової маси:
1) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не передбачено законом чи установчими документами;
2) особисті немайнові права;
3) право на аліменти, пенсію, допомогу;
4) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
5) страхові виплати, якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати в разі його смерті;
6) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, а саме:
– зобов’язання припиняється смертю боржника (ст. 608 ЦК України), якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконано іншою особою;
– зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо нерозривно пов’язане з особою кредитора.
Також до складу спадщини не входять інші нематеріальні блага, серед яких, зокрема, життя та здоров’я, гідність особистості, особиста недоторканість, честь та добре ім’я, ділова репутація та ін. Вони пов’язані з конкретною особистістю і не можуть бути відокремлені або передані якимось чином.
Не входить до складу спадкової маси і автомобіль, одержаний інвалідом відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 р. № 999. Автомобіль передається члену сім’ї, який на момент відкриття спадщини був зареєстрований та проживав з інвалідом. Перереєстрація автомобіля проводиться Державтоінспекцією з дозволу органу соціального захисту населення, де інвалід перебував на обліку як власник транспорту. У разі відсутності у померлого інваліда сім’ї, одержаний ним безоплатно автомобіль повертається органу праці та соціального захисту населення. Якщо автомобіль був отриманий інвалідом не безкоштовно, а на пільгових умовах, то він повертається органу праці та соціального захисту населення з подальшим відшкодуванням ним спадкоємцям оплаченої інвалідом вартості автомобіля з урахуванням ступеня його зносу. За бажанням члена сім’ї інваліда автомобіль може бути ним проданий через комісійний магазин із дозволу органу соціального захисту населення.
Якщо до складу спадщини входять права на майно, обмежене в обороті, зокрема зброю (ст. 178 ЦК України), з урахуванням Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 р. № 2471-ХІІ, якою встановлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, спадкоємці мусять одержати спеціальний дозвіл для можливості здійснення ними права на майно, перелік якого наведено в Додатку 2 до вказаної Постанови.
Згідно з Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 р. № 622, якщо після смерті спадкодавця залишилася нагородна, нарізна вогнепальна та інша зброя армійських зразків, мисливська зброя, вона протягом п’ятиденного строку повинна бути здана в органи внутрішніх справ на тимчасове зберігання — до вирішення питання про спадкування.
Якщо хтось зі спадкоємців має права на зберігання і бажає стати власником зброї, він повинен зареєструвати її у встановленому порядку на своє ім’я. Якщо ж серед спадкоємців немає осіб, які можуть мати право або мають право на зберігання зброї, зброя померлого повинна у місячний термін бути відчужена іншій особі, яка має відповідний дозвіл органу внутрішніх справ.
Стосовно нагородної зброї, вона може бути залишена у власності спадкоємців, якщо буде приведена відповідними майстернями у непридатний для стрільби стан. Якщо йдеться про відзнаку «Іменна нагородна зброя», то цей вид зброї залишається у сім’ї померлого (п. 12, 17 Інструкції).
Законодавством України не забороняється спадкування валютних цінностей. Декрет Кабінету Міністрів України чітко визначає, що громадяни України можуть бути власниками валютних цінностей, а отже і передавати їх у спадок. Однак для здійснення інвестицій за кордон спадкоємцю потрібно отримати індивідуальну ліцензію.
Виникають ситуації, коли право у спадкодавця ще не виникло, але за певних умов визнається його наявність. Наприклад, спадкодавець за життя не встиг приватизувати квартиру, лише подав заяву до приватизаційного органу про приватизацію і помер. Згідно з п. 13 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 р. № 20, якщо квартира не була передана наймачеві, його спадкоємці мають право вимагати визнання за ними права власності, якщо наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника відповідного житлового фонду.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 |
