Правоведение (стр. 7 )

До господарчих товариств відносяться акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні і командитні товариства.

Акціонерним є суспільство, що має статутний фонд, розділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несуще відповідальність по зобов'язаннях тільки майном суспільства. Його учасники не відповідають по зобов'язаннях АТ, а несуть лише ризик можливих збитків у виді втрати коштів, вкладених у покупку акцій.

Акціонерні товариства можуть бути двох типів - відкриті, акції якого поширюються відкритою підпискою, і закриті, власниками акцій якого є засновники.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника; простими і привілейованими.

Здобуваючи акції акціонерного товариства, особа стає його акціонером користаючись при цьому всіма правами і несучи всі обов'язки, передбачені законодавством України. Так, він вправі брати участь у керуванні АТ, брати участь у розподілі доходів, одержувати інформацію про діяльність АТ, вийти у встановленому порядку із суспільства й ін. Учасник зобов'язаний дотримувати установчі документи, виконувати рішення загальних зборів і інших органів керування АТ, не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію про діяльність суспільства й ін.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається суспільство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначений установчими документами. Майнова відповідальність учасників по зобов'язаннях 000 обмежується їхніми вкладами в статутний фонд.

Учасник ТОВ може за згодою інших уступити свою частку іншому учаснику, а якщо інше не передбачено установчими документами, те і третім особам, при цьому учасники товариства зберігають право переважного придбання частки. При виході зі складу ТОВ учаснику виплачується вартість майна, пропорційно його частки в статутному фонді.

Товариство з додатковою відповідальністю це суспільство, статутний фонд якого розділений на частки, визначених установчими документами розмірів, учасники якого відповідають по його боргах своїми внесками в статутний фонд, а при недостатності цих сум додатково приналежним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Повним є суспільство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях суспільства усім своїм майном. Особливостями даного господарчого товариства є необмежена майнова відповідальність його учасників; ведення справ спільно (учасники можуть на основі доручення передати право висновку господарських договорів одному з них. При цьому вони зберігають право самостійного висновку договорів, що згодом повинні бути схвалені іншими учасниками); кредитор повного товариства може стягнути всю суму боргу з кожного з учасників; учасники такого суспільства не можуть бути засновниками інших господарчих товариств.

Командитне товариство являє собою суспільство, що поряд з одним чи більшістю учасників, що несуть відповідальність по зобов'язаннях суспільства усім своїм майном, включає також одного чи більшість учасників, відповідальність яких обмежується їх внеском у майно суспільства. Керування справами такого суспільства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.

Усі господарчі товариства є юридичними особами і створюються в реєстраційному порядку. Вони здійснюють господарську діяльність від власного імені і самостійно розпоряджаються прибутком після сплати всіх обов'язкових платежів.

4.Державні підприємства.

Це організаційно-правова форма діяльності, заснована на державній формі власності. Таке підприємство володіє майном власника на праві повного господарського ведення.

Література:

1.Закон України "Про підприємництво" від 07.02.91 р. (зі змінами і доповненнями)

2.Закон України "Про господарчі товариства" від 19.09.91 (зі змінами і доповненнями)

3.Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 000 від 25.05.98 р.

4.Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України 17.05.94 р.

5.Постанова Кабінету Міністрів України №6 від 04.01.99 р. "Про розміри і порядок зарахування плати за видачу і переоформлення ліцензії на виробництво визначених видів підприємницької діяльності"

6. Підприємницьке право – Москва: 1997

7.Задыхайло регулювання підприємницької діяльності – Харків: 1997

ЛЕКЦІЯ 10.

ТЕМА: ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

1. Поняття і структура трудового правовідносини.

2. Виникнення трудового правовідносини: трудовий договір

3. Зміна трудового правовідносини: переклад, переміщення

4. Припинення трудового правовідносини

5. Матеріальна відповідальність працівників

1. ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ є суспільними відносинами, що виникають із приводу використання найманої праці, урегульовані нормами трудового права.

Характерними ознаками, що відрізняють трудове правоотношение від цивільно-правового договору підряду, є ОБ'ЄКТ цих відносин – праця, тоді як у договорі підряду відносини виникають із приводу виконання робіт, спрямованих на створення визначеної матеріальної цінності, а також у характері супідрядних відносин між суб'єктами трудового правовідносини. Крім того: 1) по трудовому правоотношению працівник зобов'язується виконувати роботу з визначеній спеціальності, чи кваліфікації посаді, тобто роботу визначеного роду; 2) при наявності трудового правовідносини працівник включається в обліковий склад трудового колективу підприємства, установи, організації; 3) виконання працівником трудових обов'язків об'єктивно вимагає підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку; 4) на суму заробітної плати, що призначається для виплати працівникам, провадяться нарахування в пенсійний фонд і т. д.

СУБ'ЄКТАМИ трудового правовідносини є працівник і роботодавець.

Працівник повинний мати трудову правосуб'єктність. У це поняття включається 1) наявність права на працю в Україні, що безумовно надається тільки громадянам України, а всім іншим особам – тільки за певних умов, і 2) досягнення визначеного віку, що близько за змістом до поняття дієздатності. Трудова правосуб'єктність працівників (громадян України) виникає за загальним правилом з 16 років. За згодою одного з батьків, опікуна, попечителя, можуть, як виключення, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки молоді до виробничої праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років у порядку, передбаченому ст. 188 КЗОТ України. Крім вікового критерію трудову правосуб'єктність характеризує і вольовий критерій. Не є суб'єктами трудових правовідносин особи, визнані судом недієздатними. Іноземці, що постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, установлених для громадян України. Іноземці, що іммігрували в Україну для працевлаштування на певний строк, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до отриманого у встановленому порядку дозволом на працевлаштування. Такий дозвіл оформляється і видається Державним центром зайнятості Міністерства праці чи України з його дозволу центрами зайнятості Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Іноземці не можуть призначатися на окремі чи посади займатися визначеною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України це зв'язано з приналежністю до громадянства України.

Роботодавцем є власник майна (юридичної особи) чи уповноважений їм орган. Роботодавцем на території України можуть бути як національні, так і іноземні суб'єкти.

ЗМІСТ трудового правовідносини містить у собі права й обов'язки працівника і роботодавця. Трудове правоотношение виникає на основі угоди між працівником і власником підприємства, установи, чи організації уповноваженим їм органом. Одна сторона (працівник) цього правовідносини зобов'язуються виконувати роботу з визначеній спеціальності, чи кваліфікації посаді з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а інша сторона ( чи власник уповноважений їм орган) зобов'язується надати таку роботу, виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективною договором і угодою сторін, а також уважно відноситися до нестатків і запитів працівника, поліпшувати його побутові умови.

2. Трудове правоотношение виникає на підставі трудового договору. Трудовий договір може бути укладений в усній і письмовій формі. Договір вважається ув'язненим в усній формі з моменту фактичного допуску працівника до роботи. Договір, укладений у писемній формі, може мати вид заяви працівника про прийом на роботу, підписаного роботодавцем, чи трудового контракту. Трудовий контракт містить усі положення виникаючого трудового правовідносини, що сторони вважають важливими, і складається у випадках, передбачених законодавством.

Трудовий договір може бути:

- безстроковим, що укладається на невизначений термін;

- терміновим, ув'язненим на термін, встановлений угодою сторін;

- ув'язненим для виконання визначеної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, обумовлених характером роботи, інтересами працівника й в ін. випадках, установлених законодавством.

Письмова форма трудового договору є обов'язкової:

1. при організованому наборі працівників;

2. при висновку трудового договору щодо роботи з особливими умовами;

3. при висновку контракту;

4. за вимогою працівника;

5. при висновку договору з неповнолітнім і ін.

У випадку, коли роботодавцем є фізична особа, роботодавець зобов'язаний у тижневий термін зареєструвати трудовий договір, укладений у писемній формі, у державній службі зайнятості по місцеві свого проживання.

При висновку трудового договору може бути встановлений іспитовий термін. Це умова повинна бути зазначена в наказі про прийняття на роботу. У цей період на працівників поширюється трудове законодавство.

Іспитовий термін не встановлюється при прийнятті на роботу:

1. осіб, що не досягли 18 років;

2. молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів;

3. молодих фахівців після закінчення вузів;

4. звільнених у запас з військової служби й ін.

Термін іспиту не може перевищувати 3 місяців, а в окремих випадках, по згоді профспілки, 6 місяців. Законодавство України може встановлювати й ін. терміни. Іспитовий термін може бути продовжений на період відсутності працівника на роботі в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Якщо іспитовий термін закінчився, а працівник продовжує роботу, він вважається выдержавшим іспит. У період іспитового терміну працівник може звільнити працівника. Це рішення може бути оскаржене в суді.